Ексклюзив
20
хв

«Він — там, я — тут». Як дають собі раду українці в розлуці?

Коли я питаю у своїх подруг і знайомих, як вони дають собі раду в розлуці з чоловіками, насамперед чую: «Ніяк». Але насправді все не так безнадійно. Свій оригінальний спосіб підтримання стосунків має кожна пара. Вона виробила його інтуїтивно або шляхом проб і помилок і ретельно його дотримується. Тому й тримається разом — попри всі випробування

Ольга Гембік

Фото: Andro Pang

No items found.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Я бачу це по своїх знайомих — стосунки, що увінчалися шлюбами яксамраз на початку повномасштабного вторгнення, коли закохані зрозуміли усю крихкість життя і поспішали засвідчити серйозність своїх намірів, тихенько розпадаються. Ба навіть шлюби, загартовані життєвими випробуваннями, потроху тліють, добігаючи кінця, втрапивши в зону турбулентності на прямій «війна — евакуація — розділення родини». 

Коли чоловік у війську або в Україні, а жінка — за кордоном або в тиловому місті, буває дуже складно зберегти стосунки. Ще складніше — продовжувати їх, розвивати, працювати над ними на відстані попри всі негаразди й труднощі. А випробувань — чимало.

Фото: BULENT KILIC/AFP/East News

«Відчуваю, що сил стає дедалі менше, — констатує Іванна. Її чоловік — на війні. — Завалюю себе роботою 24/7, волонтерською діяльністю в Пласті, бо бачу, що вони *башать там, а нам треба *башити тут. «Руського міра» навколо дофігіща, російська мова полонила міста і села ще більше, ніж раніше — мені зараз м*скальщина ріже вухо всюди».

Іванна каже про постійне відчуття провини — їй здається, що без чоловіка робить недостатньо і занадто мало. Вона повністю зосередилася на дітях, бо на їх емоційному стані погано відбивається відсутність батька:

— Не маю ані бажання, ані сил входити в якісь групи підтримки, бо враження таке, що якщо відкрию свою хатку равлика, то емоційно згину й не зможу взяти себе в руки знов

Втім психологиня Олена Кузнецова, яка консультує у Centrum Edukacji i Rozwoju у Варшаві й допомагає українським жінкам емоційно «вигребти» з пригнічених станів через розлуку, радить усе ж шукати підтримки — хоча б у колі таких самих українок. Зараз особливо важливо зосередитися на власних відчуттях, прислухатися до себе і концентруватися на головному, що єднає пари.

Олена Кузнєцова розповідає, що жінки намагаються знайти для себе заняття, аби легше переносити розлуку — роблять це свідомо або й інтуїтивно. І часом прогулянка або заняття у спортзалі спільно зі знайомими мають найкращий ефект для переживання смутку. «Подруга сказала мені, що займається йогою, щоб бути спокійнішою в розлуці з чоловіком», — підтверджує Наталія. 

«Концентрую увагу на тому, що можу зробити: побутові питання, здоровʼя, діти, робота. Це дає можливість зайняти голову справами. Бо коли є спокій, мозок починає ставити болючі питання, відповідей на які я не маю», — ділиться Ірина.

«Якщо мені треба проїхати 700 кілометрів в один бік за кермом і заправити машину, щоб побачитися на два дні, я поїду, — каже Аліна, чоловік якої воює з першого дня повномасштабного вторгнення. —  Гроші я зароблю, а побути разом — безцінно. Намагаємося бачитися якомога частіше».

Це її спосіб пережити розлуку без втрати для почуттів. Загалом у нагоді парі стають сучасні гаджети й інтернет. Розуміння того, що спілкування є, зберігає прив’язаність. Навіть якщо повідомлення тривалий час мають статус непрочитаних.

 — Він — там, я — тут. Задіюю всі органи відчуттів — від спання у чоловіковій сорочці із запахом його тіла — до прослуховування аудіоповідомлень з його голосом

— Коли виходить, чоловік розповідає синові казку на ніч — просто по телефону. Ці банальні речі трохи допомагають, — ділиться Надія.

Психолог і гештальт-терапевт Геннадій Мустафаєв, який надає психологічну допомогу парам, вважає абсолютне залучення у життя партнера одним із найважливіших способів збереження почуттів у розлуці. Під час розмови з українками, які через війну тимчасово опинились у Польщі, він наголошував на спільному плануванні життя й обговоренні всіх його аспектів аж до дрібниць: «Вибираєте чашки — оговорюйте чашки. І не важливо, що між вами — сотні кілометрів».

Пари, які дійшли до цього інтуїтивно, мають усі шанси зберегти стосунки попри розлуку і негаразди.

Фото: Ukrinform/East News

«Чоловік на війні з перших днів, — розповідає Олександра. — Вже давно визнала, що це надовго, і роблю все, щоб вкладати в наші стосунки тут і зараз. Що мені допомагає? Small talks про щось радісне. Dirty talks — обов'язково, секстинг, ню-фоточки. Та будь-що, або відчути цей сексуальний контакт між нами. 

Також шлю фотки сина, деталі, як ми проводимо час. Вислуховую, коли просить і ділиться. Не лізу, коли мовчить і не розказує. Намагаємося бачитися якомога частіше фізично — або він бере декілька днів і мчить до нас, або я беру роботу із собою і їду до нього «на канікули».

Графіки і планування — ще один лайфхак, який рятує пару. «Чоловік якось проговорився, що того ранку був з побратимами у повній «дупі». Згадка, що завтра о 10-ій ми маємо зідзвон на нашу сімейну «планірку», дала йому сил вигребти, — ділиться Надія.

«Мій чоловік неодноразово казав, що відчуває, ніби є поряд, коли я все докладно йому розповідаю і висилаю світлини, коли раджуся щодо побутових речей і ділюся буденними радощами», — погоджується Олександра.

Попри негаразди, складнощі й загальне виснаження від новин, пари, які вирішили триматися разом, відзначають, що їм довелося змінити комунікацію. У кращий бік

«Найважливіше — я намагаюся фільтрувати свій «базар» і спершу думати, ніж щось писати і висилати, — каже Олександра. — Особливо це стосується військових тем. Щодо «ниття», що мені важко — загалом чоловік хоче чути, де я не справляюся, щоб підтримати. Тому я вільно ділюся цим, але звісно, в межах розумного. Я часто висловлюю своє безсилля — кажу, що хочу бути йому підтримкою, але нічим не можу ані допомогти, ані розрадити. Він теж ділиться своїм безсиллям».

Навіть у часи складних випробувань, викликаних повномасштабною війною, українки шукають позитив і стверджують, що дистанція дає змогу тримати голову холодною і можливість подумати, перш ніж щось сказати. Навчившись давати раду собі й дітям, вони вчаться звертатися за допомогою — до близьких людей або практикуючих психологів. І є оптимістичний прогноз, що з цієї боротьби, яка триває щоденно, вони вийдуть переможницями.

No items found.

Редакторка і журналістка, письменниця, колумністка, авторка текстів про бізнес, філософію, науку і літературу. Вивчала полоністику у Волинському національному університеті імені Лесі Українки і тюркологію в Інституті імені Юнуса Емре (Туреччина). Була редакторкою і колумністкою «Газети по-українськи» і журналу «Країна», працювала для української діаспори на Radio Olsztyn, друкувалася у виданнях Forbes, Leadership Journey, Huxley, Landlord та інших. Дипломована спеціалістка Міжнародного сертифікованого курсу Thomas PPA (Велика Британія) з експертизою у human resources. Перша книга «Жінкам ніззя» вийшла у видавництві «Нора-друк» 2016 року, над другою працювала за сприяння Інституту Літератури у Кракові вже під час повномасштабного вторгнення.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Утім, усі ці запальні заяви зі спецефектами у соцмережі Х мають певне раціональне зерно. Це підняття ставок і сигнал в першу чергу Китаю, який останні пів століття зріс на американських грошах. А нині вважає, що варто змістити США з позиції гегемона.

В основі такої поведінки Китаю та її друзів по вісі зла — Росії, Ірану та КНДР — лежить теорія про те, що великі держави повинні ділити сфери впливу і захищати свої економічні та безпекові інтереси, нав'язуючи свою волю меншим сусідам.

Утім у цю гру можна грати удвох — й Америка чітко окреслила, що не чекає Пекін у себе на задньому дворі — а саме в Західній півкулі

Видання The Wall Street Journal стверджує, що після виборів у США та рішучої перемоги республіканців та Дональда Трампа Китай все активніше грає м'язами. Він провів найбільші військово-морські навчання за останні десятиліття, спустив на воду найбільший у світі військовий корабель-амфібію, був звинувачений у саботажі підводних кабелів в Азії та Європі і хакерських атаках на казначейство США, представив чотири нові сучасні літаки, вперше відпрацював морську блокаду біля японських островів і активізував шпигунську діяльність на Заході.

Президент Китаю Сі Цзіньпін і президент США Дональд Трамп під час зустрічі у 2017 році. Фото: AFP/EAST NEWS
Коли ти живеш у Східній Європі, то складається враження, що американці зійшли з розуму, коли вимагають повернути під контроль Панамський канал

Утім не варто забувати, що США побудували цей стратегічно важливий об'єкт, щоб швидше й легше торгувати з Азією та між своїми узбережжями. Є також військовий зиск — для Америки то є найшвидший і найпростіший маршрут, яким можна перекидати військові кораблі з Атлантичного у Тихий океан та навпаки. У 1999 році канал відійшов під юрисдикцію Панами — і все б нічого, але з 2014 року водною артерією почали дуже активно цікавитись китайці. 

Спочатку Китай став частиною ініціативи Сі Цзіньпіня «Один пояс, один шлях», далі розірвав стосунки із Тайванем. А ще купився на класичний китайський хабар — інвестиції в інфраструктуру в обмін на бенефіти. 

Станом на зараз два з п'яти ключових портів у зоні Панамського каналу належать компанії з Гонконгу, тобто китайці можуть стежити онлайн за потоками цивільних та військових вантажів США

За першої каденції Трампа та чотирирічки Джо Байдена американці змусили панамську владу відмовитися від частини китайських проєктів, але вплив Піднебесної однаково суттєво зріс. Дійшло до того, що Пекін планував побудувати велике посольство на березі Панамського каналу, але під тиском Вашингтона панамська влада заблокувала цю ініціативу.

Китай висловив підтримку Панамі у питанні контролю над Панамським каналом. Фото: Shutterstock

Щодо Гренландії — тут США переслідує той самий інтерес убезпечення свого східного узбережжя від Китаю. Хоча перепалка між урядом Данії та політичними діячами Гренландії щодо «продажу острова» була гучною, вона мала свій сенс. 

Видання Axios, посилаючись на власні джерела, повідомляє, що «уряд Данії хоче уникнути публічного зіткнення з новою адміністрацією США», і «передав кілька повідомлень». Так, влада Данії чітко сказала, що острів не продається, але є готовність обговорити будь-який інший запит США. Америка вже має військову базу в Гренландії та угоду з Данією від 1951 року про захист острова, згідно з якою можна легко обговорювати збільшення американських сил.

Данські офіційні особи вже заявили, що розглядають подальші заходи щодо збільшення інвестицій у військову інфраструктуру та можливості в Гренландії, консультуючись з урядом Гренландії, — йдеться у ЗМІ.

Чому Вашингтон так різко зацікавила Гренландія? У часи «Холодної війни» вона відігравала ключову роль в обороні НАТО та США як частина системи раннього попередження для виявлення радянських підводних човнів або ракет.

Це зрозумів Китай, чиї човни все частіше помічають біля берегів ключового острова — який є вінцем перспективного торгового шляху через Арктику

Американська газета WSJ пише,  що в останні роки Пекін посилив свою економічну присутність у цьому регіоні, зокрема через інвестиції у видобуток корисних копалин у Гренландії. 2018 року Пентагон успішно працював над тим, щоб заблокувати фінансування Китаєм трьох аеропортів на острові. 

Утім Китай особливо зацікавлений через розташування Гренландії відносно всіх арктичних судноплавних маршрутів, включно з «Полярним шовковим шляхом» Пекіна, що дозволить використовувати коротшу відстань для доставки товарів через Арктику, оминаючи морські вузькі місця у Суецькому каналі та Малаккській протоці. А ще — не варто забувати, що Гренландія має гігантські запаси рідкоземельних матеріалів, які хоче забрати собі під контроль Китай, аби мати перевагу у торговельній війні і таким чином виграти гонку за високі технології у США.

У цій боротьбі за контроль за вихід на Арктику дуже важлива роль Канади, адже вона має значну лінію виходу до Північного полюсу і може стати надійним союзником США у змаганнях за контроль над перспективами проти Росії та Китаю

Канада — другий за величиною торговельний партнер Сполучених Штатів, але категорично відстає у фінансуванні НАТО. Ледве не пасе задніх — на оборону Оттава не витрачає навіть 2% свого ВВП. Тому для того, аби американський сусід трохи чухав про перспективи, Трамп вдався до агресивної риторики.

Американські аналітики з обох партій вважають, що такий підхід може активізувати непопулярну в Канаді тему оборони напередодні виборів до парламенту у жовтні цього року, де партія Джастіна Трюдо, яка останні роки більше займалась гендерною рівністю, може і програти.

Чи можна вітати такі ексцентричні підходи Трампа до важливих питань? Форму однозначно ні, але по суті західний світ має пережити певний шок, аби позбутися популізму. І нарешті зайнятися вирішенням серйозних питань — оцінкою загроз та підготовкою армій до війни. Аби врешті за всіх не вигрібала найбільше Україна, а далі Польща та країни Балтії, які чи не єдині щоденно розвінчують ілюзії про особливу російську душу.

Світ постав перед реальною загрозою — жити в демократії або стати харчем для Китаю. І коли стриманий бюрократ, а нині генсек НАТО Марк Рютте попереджає Європу, що ми або виділяємо гроші на оборону, або «доведеться діставати підручники з російської мови яи їхати у Нову Зеландію» — це добре нагадування, що зло не спить. І точно не обмежиться розбитими селами на українському Донбасі.

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

20
хв

Останнє китайське попередження. Нащо Трампу знадобилась Канада, Гренландія і до чого тут Європа?

Марина Данилюк-Ярмолаєва

Невже це можна назвати репетицією підготовки до виборів? Звісно, дивно думати нині мирними категоріями, коли немає навіть приблизного натяку на припинення вогню, а новий рік почався з того, що шахеди зруйнували цивільні будинки за 300 метрів від Офісу президента. Ба, більше — Путін і не думає зупинятись, хто б його не просив, бо війна — частина і опора його режиму. А ще — гарантія його фізичного існування, бо не буде війни — Росії доведеться стикнутись із власними демонами. 

Утім нинішні часи для українців — добрий момент подивитись на себе критично

І дати собі відповідь, чи справді добре, коли у політику приходить критична маса людей, яка до цього не мала жодного досвіду? Чи можуть нові обличчя зі сфери розваги стати справді добрими управлінцями часів гострої фази війни. І врешті — якого майбутнього ми хочемо і які ресурси нам на це потрібні. 

Київський міжнародний інститут соціології підсумував 2024 рік великим дослідженням про настрої українців щодо майбутнього. 

— Перше, є стала тенденція до зниження частки тих, хто оптимістично дивиться в майбутнє України. Якщо наприкінці 2022 року 88% вважали, що Україна через 10 років буде процвітаючою країною в ЄС, то до грудня 2023 року їхня частка скоротилася до 73%, а до грудня 2024 року — до 57%. Водночас з 5% до 28% зросла частка тих, хто вважає, що Україна матиме зруйновану економіку, — починають з поганої новини дослідники. 

— По-друге, коли ми аналізуємо результати, ми маємо також фокусуватися, крім динаміки, і на фактичних поточних показниках. Ми бачимо, що наразі, попри непростий рік та його складне завершення, більшість українців (57%) у цілому схиляються до оптимістичного погляду на майбутнє країни, — дають тут же солодку пилюлю соціологи. 

Тут же постає питання, а кого українці бачать новими лідерами? Хто вестиме нас у це оптимістичне майбутнє після війни? 

Торік наприкінці листопада центр «Соціальний моніторинг» оприлюднив тенденції настроїв у суспільстві. Пікантна деталь — вони досить наближені до інших непублічних соціологій, які замовляє Банкова. І що пікантно — тримаються десь рік. 

Дослідження каже, що українці більше довіряють колишньому головнокомандувачу Збройних сил України, а нині послу України у Великій Британії Валерію Залужному, а також начальнику Головного управління розвідки Міноборони Кирилу Буданову, аніж президенту України Володимиру Зеленському. Так, Залужний та Буданов є єдиними із публічних осіб, в кого рейтинг довіри переважає за недовіру. Цікавість населення до цих прізвищ зрозуміла — обоє  є кадровими військовими з безпосереднім бойовим досвідом. Третім у цьому рейтингу став президент Володимир Зеленський — він має 44% довіри супроти 52% недовіри. Тут вдається взнаки деяка втома він чинного президента і те, що світовий тренд на здолання популізму і повернення до класичної політики з серйозним лідером — який пішов від виборів у США — докочується і до нашого кутка Східної Європи. 

У Залужного та Буданова рейтинг довіри переважає за недовіру. Фото: ОПУ

Вибори 2019 року у Україні — були тріумфом попереднього тренду, коли люди шукали приємні харизматичні обличчя в сфері розваг. А ще — щиро вірили у прості рішення від простих людей. 

Викликів у новій українській реальності стає все більше — власне, на кожну нову фігуру, яка вигулькуватиме в політичному полі, типовий український виборець буде дивитись крізь серпанок розчарування

Попри стрес та знесилення, дослідження «Соціального моніторингу» показує великий запит (32%) на розбудову якісної армії і тривожність, що нинішня урядова команда з цим не справляється. Ба більше, коли багато українців гостро негативно сприйняли сумну новину перед Різдвом про тисячі неякісних мін, які буцімто солдати «неправильно зберігали» на фронті. Це було сприйнято як плювок в лице тим, хто з усіх сил тримає фронт на Донбасі. 

Утім є очевидний тренд. На 33-му році незалежності українці зрозуміли, що треба розбудовувати свою армію. Якщо не хочеш аби тебе убила чи зґвалтувала чужа
Слов’янськ (приватний сектор) після російського удару 3 січня 2025 року. Фото: AA/ABACA/Abaca/East News

Настрій цей стабільний, попри демонізацію ТЦК і купу проблем, які на голови ЗСУ обвалюють політики. Тому, щойно стане можливим повноцінне політичне життя, політичні перспективи отримають ті сили і ті персоналії, які зможуть задовольнити головне — запит на безпеку. 

Прикметно, що у багатьох дослідженнях одразу з'явились такі особи як серйозні волонтери, ветерани та професійні політики — Сергій Стерненко, Андрій Білецький, Тарас Чмут, Олена Зеркаль, Богдан Кротевич та Дмитро Кулеба. 

Ці прізвища варті уваги. Адже ми їх з високою долею вірогідності побачимо в партійних списках та серед кандидатів.

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

 

20
хв

Яких політиків і яких змін хочуть українці на після війни? Огляд головних трендів

Марина Данилюк-Ярмолаєва

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

Дітям зі СДУГ потрібно показати їхню суперсилу

Ексклюзив
20
хв

Простір, щоб вдихнути і видихнути

Ексклюзив
20
хв

Втома, безсилля й осіння хандра: 5 способів полегшити цей стан

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress