Вікторія Батрин та Галина Андрушков: «Ми зараз — як роботи: працюємо задля результату й досягнення мети»

Єнджей Дудкевич: Спочатку ти організовувала короткострокову допомогу для осіб з України, потім взяла на себе координацію всієї житлової, медичної, освітньої підтримки, яку для них проводить Каміліанська місія соціальної допомоги. Що змінилося за ці майже три роки?

Анна Суська-Якубовська: Невдовзі після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну в лютому 2022 року ми побачили, що на залізничних вокзалах у Варшаві є дуже багато людей. Ми вирішили допомогти, створивши тимчасові місця. Загалом, більшість людей не хотіли залишатися у нас, а готувалися їхати далі — до Великої Британії чи Канади. Тож людям, які тікали з України, потрібен був простір, де можна було б комфортно і безпечно перечекати, поки будуть вирішені всі формальності, квитки тощо. Однак залишилося чимало тих, хто не мав таких далекосяжних планів і, перш за все, фінансових можливостей рухатися далі. Однак вони заявляли, що готові влаштуватися на роботу і залишитися в Польщі, оскільки не мають можливості повернутися в Україну. Тому ми намагалися надати їм підтримку, в першу чергу, винаймаючи житло. Це було дуже хаотично, тому що після початку проєкту на початку березня 2023 року ми мали буквально один тиждень, щоб знайти вісім квартир для сімей біженців з дітьми або самих жінок з дітьми. Спочатку люди з України не брали жодної участі у витратах на їхнє утримання; всі збори, депозити, рахунки та обладнання були на нашому боці, що стало можливим завдяки фінансуванню від Фонду Tzu Chi. Однак мова йшла не тільки про житло, оскільки нам також потрібно було організувати, наприклад, шкільні місця і ноутбуки для навчання.

Щось ще?

Ми мали практично щоденний контакт з усіма ними — ми мусили навчити їх користуватися громадським транспортом, купувати квитки, оформляти всілякі документи, щоб вони могли користуватися пільгами, такими як 800+, або медичним обслуговуванням. Крім того, 90% з них були жінками, які страждали на ПТСР, а отже, перебували під наглядом психолога. Це було досить складним завданням, оскільки знайти психологів, які могли б спілкуватися українською мовою, було нелегко. А коли нам це вдалося, то до доступних дат записів на першу консультацію було ще далеко. Ми не здавалися, і кожна людина отримувала належну підтримку, якщо вирішувала продовжити свої візити пізніше. Одна сім'я, до речі, досі отримує психіатричну допомогу, оскільки мати двох дітей не може впоратися зі стресом, спричиненим війною. Це не дивно, адже вони втрьох жили в окопі протягом місяця. Після приїзду вона ховалася під стіл при звуці кожного літака, настільки вона була налякана. Тож до сьогодні ми все ще маємо щоденний контакт з ними.

Отже, ви багато допомагаєте людям з України, які приїхали до Польщі з різними проблемами, і намагаєтеся вирішити якомога більше з них, щоб вони могли почати жити відносно нормальним життям.

Так, було досить багато людей, які провели в нашій країні місяць або два і, віднайшлися, а окрім того в них були гроші і план поїхати кудись ще. Часто також тому, що у них були родичі або друзі за кордоном. Інші, однак, не мали таких можливостей, плюс їхні родичі залишилися в Україні. Тому вони хотіли бути в Польщі, з надією, що колись ця війна закінчиться і вони зможуть повернутися на батьківщину. Ми не могли залишити їх наодинці з усім цим.

Видається, що це мала була величезна робота...

І я, і мої колеги, Івона і Кася, були першими, з ким контактували. Як тільки щось траплялося, ми намагалися допомогти. Бувало так, що жінки з України працювали і ми ходили замість на батьківські збори до шкіл. Ми організовували все, починаючи від самої освіти, лікаря, супроводу до заповнення документів, відкриття банківського рахунку. Навіть якщо деякі люди справлялися з цим досить добре, ми були поруч, щоб забезпечити відчуття безпеки, вони знали, що якщо вони чогось не розуміють, поруч є хтось, хто втрутиться.

Скільком людям ви допомогли?

За два роки ми допомогли сорока людям — у житловій програмі, тому що в пансіонаті Місії їх було набагато більше. І я можу сказати, що ми були досить успішними, тому що станом на січень цього року всі люди вже підписали самостійні контракти на оренду житла. Діти влаштовані до школи, з психологічно-медичної точки зору у них теж все гаразд. Тому ми більше не маємо для них додаткових місць як у Каміліанській місії соціальної допомоги, як і не продовжуємо житлову програму — в цьому немає потреби, оскільки ці сім'ї просто стали незалежними. Тим не менше, ми продовжуємо працювати в коворкінгу та проводити навчальні та професійні курси, щоб навчити, як розпочати власний бізнес. Це фактично єдине, що ми можемо робити, оскільки фінансування нашої діяльності дуже скоротилося.

І всі отримують користь від цього навчання?

Ні, тому що деякі з них вже мають постійну, стабільну роботу, на основі трудового договору, і чекають на виконання всіх формальностей для отримання карти постійного проживання. Іншими словами, вони навчилися функціонувати в чужій для них країні, в тому числі завдяки тому, що дуже добре вивчили польську мову. Кожен з цих сорока осіб володіє мовою щонайменше на рівні А2. І все це також є нашим великим успіхом.

Тоді що було найбільшим викликом?

Безумовно, підтримка жінки, про яку я згадувала —  Люди, яка провела деякий час у психіатричній лікарні. Коли вона була зі мною в офісі, лікар звернув увагу на те, як вона відреагувала, коли над будівлею пролетів літак. Люда, однак, дуже не хотіла лягати в лікарню і відмовлялася від лікування. Нам довелося пообіцяти їй, що ми подбаємо про двох її дітей — їм тоді було шість і сімнадцять років — що також потрібно було організувати, і це було досить складно. Зараз все набагато краще, але ми домовилися, щоб усі троє мали сімейного помічника, тому що допомога просто необхідна постійно. Була також дуже складна ситуація з жінкою, яка приїхала до Польщі з онкологічним захворюванням, неправильно діагностованим в Україні. У неї була меланома, і вона потрапила до нас вже дуже ослабленою після хіміотерапії. На жаль, після дворічної боротьби з хворобою вона померла. Ми підтримували її та її доньку, яка зараз навчається в Академії спеціальної педагогіки, але також супроводжували маму протягом усієї її хвороби. Дуже швидко їй довелося подорослішати і перестати бути підлітком. У якийсь момент їй довелося бути з мамою нон-стоп, тому ми намагалися влаштувати її в стаціонарний хоспіс.

Коли вона туди потрапила, лікарі сказали, що вона не проживе довго, що, тим не менш, було несподіванкою, тому що ця жінка дуже довго боролася

Я ніколи не забуду вираз її обличчя, коли вона дізналася про хоспіс, адже вона дуже старалася бути максимально незалежною. Однак вона не могла навіть встати з ліжка і виконати елементарні фізіологічні завдання, тому це був єдиний варіант. Похорони довелося організовувати пізніше в Україні, вона не встигла попрощатися зі своєю сім'єю, яка жила там. Загалом велика трагедія і дуже сумна ситуація.

Чого ти навчилася за останні роки з підтримки людям з України?

Що треба знати, як допомогти. Те, що нам здається добрим, не завжди є таким для людини, про яку йдеться. А також, безумовно, дивитися на іншу людину по-іншому, без осуду. Тому що ми самі не знаємо дня чи години, коли з нами може статися щось важке і ми самі потребуватимемо чиєїсь допомоги.

А як ти оцінюєш ставлення польського суспільства до людей з України і як воно змінилося з часом?

Коли почалася повномасштабна війна, поляки допомагали тим, хто тікав з України, як могли, з розпростертими обіймами. Але вже через рік у мене виникли великі проблеми з пошуком житла для людей, яким ми, як Місія, допомагали. Можна було почути думки, що вони не будуть платити, що вони втечуть, що вони занадто багато від нас отримали. Був страх надавати житло навіть тоді, коли ми наголошували, що даємо гарантію -—  тобто, якщо станеться щось негативне, то люди, яким ми допомагаємо, повернуться в пансіонат при Місії. Мені здається, однак, що таке ставлення людей було значною мірою зумовлене не власним поганим досвідом спілкування з людьми з України, а тим, що вони десь чули. Це було боляче, і нам довелося довго пояснювати, що це не так, що так, до нас приїжджають різні люди, але є також поляки, які не заплатять за оренду або пошкодять квартиру.  Це зайняло певний час, але саме завдяки щоденній роботі нам вдалося змінити негативні думки. Трохи складніше в контексті пільг, тому що існують твердження, що люди з України отримують занадто багато, більше, ніж поляки. Окрім того, що це неправда, я завжди кажу, що ми, напевно, не хотіли б опинитися в ситуації, коли в нашій країні раптом починається війна, ми мусимо все покинути і поїхати в невідомість.

Тому не можна так судити інших людей, просто подумайте про те, що сталося б, якби ми були на їхньому місці

Розумію, що ти стурбована тим, що в публічному просторі дедалі частіше лунають голоси, які критикують підтримку людей з України.

Так, я хотіла би, щоб до всіх ставилися однаково, не дивлячись на те, з якої вони країни чи якого кольору їхня шкіра. У всіх людей з України є своя історія, ви повинні дивитися на них індивідуально і думати, як ви можете найкраще їх підтримати. Мене турбує агресія, яка з'являється в публічному просторі. Тим не менш, я хочу подумати про те, що ми змогли зробити. Я навмисно кажу «ми», тому що вся підтримка не була б успішною, якби у нас не було створеної команди, яка добре працювала разом. Не те, щоб я робила все сама як координаторка — без Ади, Івони, Касі та Дарка багато чого просто не вийшло б. Від самого початку ми працювали майже 24 години на добу, нам довелося на деякий час відкласти багато справ. Я думаю, що ключем до цього є емпатія, відчуття того, що іншим людям потрібно допомагати. Не тільки тому, що одного дня це може статися і з нами, а тому, що це правильне ставлення.

‍

Анна Суська-Якубовська працює в Каміліанській місії соціальної допомоги з 2013 року, координує проєкт підготовки квартир для людей у кризі бездомності. Після початку війни відповідала за тимчасові місця для біженців у соціальному пансіонаті «Святий Лазар», а також була відповідальною за допомогу сім'ям біженців в орендованих для них квартирах.

Три роки війни — це, без перебільшення, справжнє випробування для всіх народів. Хтось готовий далі пліч-о-пліч йти поруч з Україною аж до перемоги, хтось почав на мить сумніватись, що ж робити далі, а хтось абсолютно зневірився. Та є ті, хто ні на мить не перестають творити добро на благо України та всього вільного світу. Тисячі українок та польок щоденно роблять неоціненний внесок у перемогу демократії. Попри втому за три роки війни, вони продовжують свою невпинну працю заради світлого майбутнього. І ми, міжнародний журнал Sestry.eu, розповідаємо історії цих неймовірних жінок, які щоденно змінюють світ на краще. 

У 2024 році редакція Sestry.eu започаткувала спеціальну премію «Портрети сестринства», якою відзначає жінок, котрі своєю активною громадянською позицією та готовністю до самопожертви роблять усе для допомоги тим, хто найбільше цього потребує. 

<span class="teaser"><img src="https://cdn.prod.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/65cc6e8f39be6e9d65fcf154_Sestry.eu_Portretysiostrzenstwa250mini.avif">«Ми всі не конкуруємо, а співпрацюємо». Видання Sestry.eu оголосило переможниць премії «Портрети сестринства»</span>

Цьогоріч церемонія нагородження відбудеться 4 березня 2025 року у Варшаві. Поважна Капітула визначила 12 номінанток. Саме з них будуть обрані лауреатки премії «Портрети сестринства» — українка та полька як обличчя тісної взаємопідтримки та взаємодії у польсько-українському діалозі, а також взірець справжнього сестринства. 

Поважна капітула премії «Портрети сестринства»: 

• Домініка Кульчик, підприємиця, президент Фонду Кульчика
• Аґнєшка Голланд, польська режисерка
• Катерина Боднар, дружина Надзвичайного і Повноважного посла України в Республіці Польща
• Наталка Панченко, лідерка «Євромайдан-Варшава», голова правління фонду Stand with Ukraine
• Адріана Поровська, міністерка з питань громадянського суспільства
• Мирослава Керик, президентка правління Фундації «Український дім», Варшава
• Мирослава Гонгадзе, керівниця мовлення Голосу Америки у Східній Європі
• Б’янка Залевська, польська журналістка
• Ельвіра Нєвєра, польська режисерка
• Катерина Глазкова, виконавча директорка Спілки українських підприємців 
• Йоанна Мосєй, головна редакторка Sestry.eu 
• Марія Гурська, головна редакторка Sława TV

‍Номінантки на премію «Портрети сестринства», Польща: 

Аґнєшка Зах, польська волонтерка

До повномасштабної війни в Україні Аґнєшка Зах працювала гідом у найбільшому польському заповіднику — Бєбжанському національному парку. Виховувала чотирьох дітей та будувала будинок. 24 лютого 2022-го її життя змінилося докорінно. Жінка вирішила присвятити себе допомозі українцям. В одному зі своїх будинків прихистила жінок з дітьми, які втікали від війни. Згодом почала їздити як волонтерка в Україну. Аґнєшка уже фактично три роки возить гуманітарну допомогу для військових на фронт. За будь-яких погодних умов ходить босоніж — за що отримала прізвиська «босонога» або «відьма». 

Анна Лазар, кураторка, мистецтвознавиця, перекладачка

Анна Лазар — польська кураторка, мистецтвознавиця, перекладачка літератури та громадська діячка, яка вже багато років будує культурні мости між Польщею та Україною. Членкиня Архіву Жінок Інституту Літературних Досліджень Польської Академії Наук та польської секції AICA. Закінчила українську і польську філологію, а також історію мистецтва у Варшавському університеті. Протягом семи років була заступницею директора Польського інституту в Києві. У своїх міждисциплінарних проєктах Лазар поєднує сучасне мистецтво з історичною та соціальною рефлексією. Її перекладацький доробок включає як класичні, так і сучасні твори української літератури.

Анна займається волонтерством. Її діяльність об'єднує мисткинь і митців, письменниць і письменників, мислительок і мислителів з обох країн та розширює контекст про українську культуру.

Моніка Андрушевська, воєнна кореспондентка та волонтерка

Польська воєнна кореспондентка та волонтерка Моніка Андрушевська в Україні проживає від моменту Революції гідності. 2014-го разом із добровольцями подалася на схід України. У своїх матеріалах активно висвітлювала все, що відбувалося на фронті. Була свідком бойових дій в районі Донецького аеропорту. Коли почалась велика війна, Моніка Андрушевська, ризикуючи своїм життям, вивезла з-під обстрілів з Ірпеня під Києвом 30 українців.

Зараз Моніка активно займається волонтерською діяльністю, а також у рамках співпраці із варшавським Центром Лемкіна (Варшава) збирає докази воєнних злочинів РФ на території України. За свої досягнення Моніку нагороджено Золотим Хрестом Заслуги Польщі, премією Stand With Ukraine Awards та нагородою Спілки польських журналістів за репортаж «Bierz ciało, póki dają» (з польської «Бери тіло, поки дають»), присвячений українським матерям, які шукають зниклих на війні синів. 

Анна Домбровська, президентка асоціації Homo Faber

Анна Домбровська — президентка Люблінської асоціації Homo Faber, співголова Міграційного консорціуму. Працює над питаннями впливу міграції на місцеву громаду, займається програмуванням інтеграційної політики на рівні міста. Співзасновниця «Баобабу» — соціального простору зустрічей для громад у Любліні.

Ольга Пясецька-Нєч — психолог, президентка фонду «Kocham Dębniki»

Засновниця та президентка фонду «Kocham Dębniki» («Я люблю Дембнікі»). Сьогодні під опікою фонду перебувають понад 1300 українських родин. У лютому 2022 року призупинила своє життя і кар'єру, щоб бути з українськими жінками та сім'ями, які шукають притулку від війни в Польщі. 

Ольга намагається допомогти українкам і їхнім дітям відновити зруйновані життя. Вірить, що здатність перетворити кризу на силу й розвиток залежить від сприятливого середовища й підтримки: «Те, чого я активно прагну, — щоб цей досвід передавався далі. І це відбувається! Жінки, які повертаються в Україну, забирають із собою те, що тут зрозуміли, привносять це в своє життя. Вони будують навколо себе нові спільноти, використовуючи те, чого тут навчилися».

Анна Суська-Якубовська 

Анна Якубовська з 2013 року працює в Каміліанській місії соціальної допомоги, координує проєкт підготовки квартир для безхатьків. Після початку повномасштабного вторгнення відповідала за тимчасові місця для біженців у соціальному пансіонаті «Святий Лазар» та допомагала сім'ям біженців в орендованих для них квартирах. Активно підтримувала біженців у пошуку роботи, була їхнім першим контактом з роботодавцями, представляла їх у школах, офісах, банках та інших установах. Організовувала та брала участь у зустрічах з психологами, лікарями та спеціалістами, дбаючи про фізичне та психічне здоров'я тих, хто постраждав від війни.

‍Номінантки на премію «Портрети сестринства», Україна: 

Юлія «Тайра» Паєвська — військовослужбовиця, парамедик

Юлія Паєвська з позивним «Тайра» надавала медичну допомогу учасникам Революції гідності. Як керівник волонтерського загону парамедиків «Ангели Тайри» проводила тактичну медичну підготовку на передовій з 2014 по 2018 роки. 16 березня 2022 року під час оборони Маріуполя потрапила в російський полон і була звільнена 17 червня 2022 року. 

У 2023 році Юлія Паєвська стала лауреаткою міжнародної премії International Women of Courage. А Держдеп США вручив їй нагороду «Найхоробріша жінка світу». Крім того, Паєвська здобула нагороду на «Іграх нескорених» в Німеччині. Нагороджена відзнакою президента України «За гуманітарну участь в антитерористичній операції», орденом «Народний Герой України». Зараз Тайра приєдналася до лав 13 бригади Нацгвардії України «Хартія».

Олена Апчел — режисерка, військовослужбовиця 

Олена Апчел — кандидат мистецтвознавства, доктор філософії, активістка, науковиця, перформерка, режисерка, волонтерка, кураторка культури та амбасадорка України, військовослужбовиця Національної Гвардії України, доброволиця. Брала активну участь у Революції гідності — Київському і Харківському Майданах. 

У 2020 році стала співавторкою концепції основної експозиції Першого Бараку Меморіального музею тоталітарних режимів «Територія Терору». У 2021 році керувала відділом соціальних програм у Варшавському «Nowy Teatr». У цей період вона стала однією з активних учасниць волонтерської спільноти українців у Польщі. Восени 2022 переїхала у Берлін. Там працювала співдиректоркою Theatertreffen — найбільшого театрального фестивалю німецькомовного простору. 

Після майже чотирьох років життя за кордоном, маючи види на проживання у двох країнах і десятки пропозицій роботи у дипломатії та мистецтві, Олена Апчел повернулася додому, щоб приєднатися до Сил Оборони України.

Мар'яна Мамонова — колишня бранка Кремля, психотерапевтка, засновниця благодійного фонду 

Мар'яна Мамонова пішла на військову службу у 2018 році. Там познайомилась зі своїм майбутнім чоловіком, військовослужбовцем Нацгвардії. Навесні 2022 року військова медикиня потрапила у полон — на третьому місяці вагітності. Обміняти її вдалося лише за три дні до пологів. 

Після звільнення Мамонова заснувала благодійний фонд для допомоги жінкам, які пережили російський полон. Допомога жінкам стала не лише її справою, але й місією: «Мета нашого фонду — допомагати жінкам, які пережили полон. Допомагати реабілітуватися: ментально, фізично, духовно». Також фонд надає допомогу вагітним дружинам військовослужбовців, вагітним ветеранкам і вагітним, які втратили чоловіків на війні. 

‍Ольга Руднєва, CEO of Superhumans Center

Ольга Руднєва є CEO та співзасновницею Superhumans Сenter, клініки психологічної допомоги, протезування, реконструктивної хірургії та реабілітації для людей, постраждалих під час війни. З перших днів війни очолювала найбільший логістичний хаб в Європі — HelpUkraine Center, створений в партнерстві з Новою Поштою, Rozetka, TIS terminal.

З 2004 по серпень 2022 року — директорка фонду Олени Пінчук, координаторка простору з сексуальної освіти Dialog Hub. Співзасновниця Veteran Hub, простору з надання комплексних послуг ветеранам. 

Під керівництвом Ольги були реалізовані наймасштабніші кампанії в медіа, благодійні концерти Елтона Джона, групи Queen та Пола Маккартні. Впродовж останніх 7 років входить в списки найбільш успішних жінок України за версією NV та Української правди. У 2024 році Ольга увійшла в топ 100 жінок року за версією ВВС. 

Олександра Мезінова, директорка та засновниця притулку для тварин «Сіріус»

Олександра Мезінова керує притулком «Сіріус» у Федорівці під Києвом. Перед початком війни він став домівкою для 3500 тварин. Зараз в притулку їх трохи більше 3200 — попри те, що військові та волонтери постійно привозять нових врятованих котів, собак та інших тварин. Щомісяця притулок приймає близько 50-60 тварин. Багато — з прифронтових територій та із зон бойових дій. Притулок займається порятунком, лікуванням, стерилізацією, прилаштуванням тварин, також веде освітньо-просвітницьку роботу. Крім того, «Сіріус» допомагає малозабезпеченим власникам тварин, міні-притулкам та їхнім господарям, які часто є літніми людьми.

Цьогоріч притулку виповнюється 25 років. За цей час було врятовано більше 13 тисяч тварин, з них більше 10 тисяч  були прилаштовані в гарні родини. Притулок «Сіріус» в 2023 році отримав почесну нагороду «Вибір країни». А його засновниця — Олександра Мезінова — в 2022 році нагороджена орденом княгині Ольги.

Людмила Гусейнова, правозахисниця, очільниця громадської організації «Нумо,сестри!»

З початку окупації, з 2014 року,  до арешту в 2019 році опікувалась дітьми з розформованого дитячого інтернату на окупованій території Новоазовського району. Окрім одягу, привозила з вільної території України українські книжки та листівки. Також допомагала українським військовим, що боронили в ті роки Маріуполь. Отримала від них підписаний український прапор, котрий провезла на окуповану територію і сховала. Його не знайшли під час обшуку, він досі перебуває в схованці.

Після арешту в 2019 році жінку відвезли в «Ізоляцію», пізніше перевели у Донецьке СІЗО. 17 жовтня 2022 року Гусейнову звільнили у межах «жіночого обміну». Зараз опікується захистом прав постраждалих від СНПК, колишніх цивільних полонених а також знаходить можливість підтримувати тих жінок, котрі досі в полоні або в окупації. 6 грудня створила і очолила ГО «Нумо,сестри!», котра об'єднує жінок, які пережили полон, СНПК, тортури та інші наслідки війни РФ проти України.

Партнери премії «Портрети сестринства»:

• Patronat Honorowy Prezydenta Miasta Lublin
• Ambasada Ukrainy w Rzeczypospolitej Polskiej
• Patronat Honorowy Prezydenta Miasta Sopot
• Kulczyk Foundation
• Przemysław Krych
• Ulatowski Family Foundation
• Federacja Przedsiębiorców Polskich
• Fundacja PKO BP
• Foundation Kredo
• Fundacja Edukacja dla Demokracji
• Polsko-Amerykańska Fundacja Wolności
• Wspieramy Ukrainę
• Żabka
• YES
• Nova Post
• TVP Info
• PAP
• Onet
• Espreso TV
• NV.ua
• New Eastern Europe
• СУП

Також ми закликаємо наших читачок та читачів взяти участь у голосуванні й обрати ту лідерку, яка заслуговує на особливу читацьку нагороду «Портрети Сестринства». Для цього достатньо перейти за цим лінком. Голосування триватиме до 22 лютого 2025 року.

Наслідки можуть бути катастрофічними

Зупинка гуманітарної допомоги США для України (воєнна не призупинена) вплине на десятки сфер життя: зарплати освітянам, працівникам галузі охорони здоров'я, державним службовцям; кібербезпеку та цифрові трансформації, відбудову, підтримку енергетичного, аграрного, громадського секторів, медіа, реінтеграцію ветеранів, програму забезпечення ліками, вакцинацію, бізнес, евакуацію цивільного населення із зони активних бойових дій, підтримку внутрішньо переміщених осіб тощо. І це далеко не весь перелік, який був охоплений допомогою від USAID в Україні. 

Народна депутатка Інна Совсун у коментарі для «Радіо Свобода» пояснює, що допомога USAID від початку повномасштабного вторгнення була суттєвою для бюджету України. І каже: саме цей критично важливий напрям може постраждати найбільше.

За інформацією вдання Financial Times, американські чиновники з Бюро європейських та євразійських справ у Держдепартаменті вже звернулися до держсекретаря США Марко Рубіо з проханням зробити для України виняток з наказу про заморожування американської допомоги іноземним державам. «Наразі ми не знаємо, чи буде цей запит схвалений — повністю або частково — але з Вашингтона надходять позитивні сигнали», — йдеться в електронному листі, надісланому співробітникам USAID в Україні 25 січня.

26 січня видання Reuters оприлюднило подробиці службової записки, яку отримали працівники USAID. «Ми зобов’язані підтримувати президента в реалізації його бачення», — написав Кен Джексон, помічник адміністратора з управління та ресурсів. «Президент дав нам чудову можливість змінити наш підхід до іноземної допомоги на наступні десятиліття — поставити «Америку на перше місце».

Напередодні ухвалення рішення про призупинення допомоги новий держсекретар Трампа Марко Рубіо анонсував ці зміни: «Кожен долар, який ми витрачаємо, кожна програма, яку ми фінансуємо, і кожна політика, яку ми проводимо, повинні бути виправдані трьома простими запитаннями: «Чи робить це Америку безпечнішою? Чи робить це Америку сильнішою? Чи робить це Америку процвітаючою?».

‍Чому «заморозили» зовнішню допомогу США 

Представники українських ініціатив-одержувачів допомоги, з якими розмовляли Sestry, говорять, що закономірно очікували перегляду політики зовнішньої допомоги від нового американського уряду.

Під час передвиборчої кампанії Трамп виступав проти надання іноземної допомоги, яка зазвичай становить близько 1% федерального бюджету, крім надзвичайних ситуацій, як було з наданням мільярдів допомоги на зброю для України. Він також критикував обсяги фінансування, які виділялися для України, аби захиститися від російської агресії. Тому для багатьох підписання указу про зупинення нової зовнішньої допомоги чи не в перші дні після інавгурації не стало сюрпризом. 

Шокуючим для багатьох отримувачів допомоги від США стало те, що це рішення зачепило  раніше погоджені програми, на які Конгресом США вже було виділено фінансування. Адже під час 90-денної паузи на аудит та перевірку заборонені будь-які фінансові операції щодо проєктів, навіть які перебувають в процесі реалізації, за якими є зобов’язання перед підрядниками, виконавцями, службовцями. І в деяких отримувачів допомоги тепер є побоювання, що не всі програми будуть відновлені після завершення 90-денної перевірки. 

Неофіційно поширюється інформація, що «під ніж» точно підуть програми, які начебто не в сфері інтересів нової політики американського уряду. Зокрема, спрямовані на забезпечення прав жінок, рівності, інклюзії, соціальної справедливості, екології

«Наш проєктний менеджер нас заспокоює, що програма може бути продовжена, у них немає панічних настроїв, однак попереджає, що, ймовірно, доведеться відмовитися від деяких напрямів, зокрема, здоров'я та права жінок, гендерної рівності тощо. Ми не можемо в це поки повірити», — анонімно розповіла Sestry керівниця однієї з великих українських громадських організацій. 

Засновниця агенції Connection, експертка з комунікацій та фандрейзингу Уляна Мовчан поділилася схожим інсайдом: «Трамп вже видав окреме розпорядження про закриття всіх офісів та посад, які працюють у сфері різноманіття, справедливості, інклюзії та доступності (DEIA), а також екологічної справедливості.  Пряма цитата з розпорядження: «Адміністрація Байдена нав’язала незаконні та аморальні програми дискримінації під назвою «розмаїття, справедливість та залучення»... Очікується, що аналогічне трапиться з усіма подібними програмами фінансування. Наразі невідомо, чи буде це також стосуватися програм з протидії насильству». Але можна припустити, що оскільки адміністрація Трампа визнає корисною роботу UNICEF, підтримка дітей і сімей може навпаки стати пріоритетом.

Разом з тим офіційного підтвердження цьому поки немає. У коментарі анонімного працівника офісу USAID у Києві «Суспільному» йдеться про те, що вони не володіють детальними вказівками, як буде реалізована директива, чи будуть виключення. Запит щодо цього вже перенаправили до Державного департаменту США. 

Як рішення про призупинення підтримки вже впливає на Україну

Рішення адміністрації Дональда Трампа викликало бурхливі реакції української спільноти. Так, зрадофіли впевнені, що США — ненадійний партнер, наводять в приклад Афганістан, який американці, на їхню думку, покинули напризволяще. Власне, такими страхами діляться й ті, хто працює в громадському секторі й бере участь в обговореннях рішення про призупинення допомоги: «Є страх, що Україні нав’яжуть несправедливий “мир”, повернення до російського порядку денного, а люди, які працювали заради забезпечення демократії, свободи й прав людини — опиняться за бортом або стануть ворогами». 

Є й ті, хто зловтішається новинами, що «соросята\грантоїди» залишаться без коштів.

Є ті, хто не розділяє призупинення допомоги, але розділяє бажання адміністрації Трампа перевірити ефективність витрачання коштів. Так, ексміністр інфраструктури України, нині військовослужбовець ЗСУ Володимир Омелян, написав у FB: «Моє потаємне бажання, щоб після відновлення допомоги мінімум половина коштів з антикорупційної діяльності була скерована на good governance — створення умов для залучення на державну службу справді фахових, відданих справі й державі людей». 

Разом з тим, на думку членкині правління БФ «Схід SOS», засновниці всеукраїнської мережі просторів психосоціальної та юридичної підтримки «Затишно space» Оксани Куянцевої, далеко не всі в Україні розуміють, якою потужною була підтримка США і чим її втрата загрожує головним бенеціфіарам допомоги:

«Наш фонд працює з 2014 року, з них з USAID — з 2022 року. Завдяки ним ми відкрили мережу безпечних просторів у Запоріжжі, Харкові, Миколаєві, Черкасах, Вінниці, Кропивницькому, де надається психосоціальна, юридична допомога дорослим, а також проводяться активності для дітей. За два роки понад 50 тисяч послуг у мережі отримали жінки-переселенки. З 2023 року USAID фінансує 50% евакуацій з прифронтових територій. З 2022 року понад 88 тисяч людей (з них 12100 — представники маломобільних груп населення) виїхали із зони бойових дій. За підтримки USAID ми ремонтуємо будинки на Харківщині і Донеччині, які постраждали від обстрілів і в яких залишаються жити люди — відновлюємо дахи й двері, встановлюємо нові вікна».

Зараз фонд має активності, які співфінансуються Міністерством закордонних справ Німеччини, постійно залучає фінансування від різних донорів, збирає приватні пожертви за кордоном і сподівається, що чекати на відновлення дозволу використовувати кошти за програмою USAID не доведеться аж 90 днів.

За словами Отара Довженка, креативного директора Львівського медіафоруму, якщо американське фінансування не повернеться або буде радикально скорочене, до кінця 2025 року з ринку підуть десятки, якщо не сотні медіа, і серед них буде чимало дійсно цінних і якісних. 

Він пояснює, що український медійний ринок перед 2022 роком був ослаблений, за попередні кілька років зазнав двох потужних економічних ударів: спочатку економічна криза 2014 року через початок російської агресії, а потім економічна криза 2020 року через коронавірусну епідемію. З початком повномасштабного вторгнення два головні джерела комерційних доходів — реклама і продаж контенту — на якийсь час стали недоступними взагалі. Росіяни фізично зруйнували або захопили теле- і радіомережі, редакції, чимало медійників вбито, велика частина їх перебуває в еміграції.

Водночас власники — політики, олігархи, бізнесмени з політичними амбіціями — відмовились дотувати свої медіа, бо під час війни в країні немає виборів, а отже, медіа не можуть і ще довго не зможуть приносити електоральні дивіденди. За таких умов гранти стали для багатьох медіа єдиним засобом виживання. Отар Довженко каже:

— Досить типова ситуація, коли в регіоні є кілька медіа, і найбільш якісні, прозорі, відповідальні, вільні від політичних впливів — це ті, що існують значною мірою на грантові гроші. Cаме ці медіа зазнають найпотужнішого удару і, ймовірно, частина з них закриється

Більші шанси на виживання матимуть медіа, які, наприклад, беруть гроші на піар у місцевих органів влади, або ж досі мають дотації від власників, або публікують брудну рекламу. Хоча американські гроші — не єдине джерело грантової допомоги, але найважливіше й найпотужніше. Скасування грантових програм, спрямованих на підтримку розмаїття — прав жінок, меншин, рівності, ЛГБТ тощо — також матиме прикрі наслідки, адже завдяки цим грантам медіа з обмеженими власними ресурсами мали змогу приділяти увагу цим темам, які рідко є у фокусі пересічної української редакції. Це не значить, що цих тем тепер зовсім не будуть піднімати, але і кількість, і якість їхнього висвітлення явно впаде. А разом з ними — можливості захисту жінок і представників меншин.

Для того, щоб зрозуміти глобальні наслідки рішення США перестати бути найбільшим благодійником демократичного світу, потрібно розуміти, чи відновлять після трьох місяців зовнішню допомогу, в якому обсязі, на які цілі вона буде витрачатися, чи готові будуть інші донори мобілізувати екстрені ресурси, аби врятувати сфери, які зачепило скасування допомоги. Разом з тим в умовах, коли ворог щодня атакує нашу енергетичну систему, відміна допомоги тільки в цій сфері може призвести до того, що країна взагалі зануриться у пітьму.

<frame>Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) — урядова установа, створена в 1961 році для наданням міжнародної допомоги. Загалом USAID залучає інвестиції та підтримує 29 напрямків у 158 країнах світу. За інформацією, яка опублікована на сайті USAID Україна, від початку повномасштабного вторгнення USAID надав Україні гуманітарної допомоги на суму 2,6 млрд доларів. Крім того, агентство виділило 5 млрд доларів на розвиткові проєкти та ще 30 млрд доларів у вигляді прямого бюджетного фінансування.<frame>