.avif)
По-перше, політика в США поляризована, як ніколи. Американська модель завжди була побудована на суперництві, але це передбачало взаємну повагу, здатність почути одне одного та працювати разом там, де це стосувалося критичних інтересів США. Наразі основні табори демократів та республіканців все більше схожі на два різних світи, а не на один світ з конструктивною боротьбою за кращу модель американської мрії.
Прихильники Трампа вважають, що демократичний істеблішмент «привласнив» собі державу і її потрібно звільнити, а прихильники Байдена вважають, що перемога Трампа означатиме кінець американської моделі демократії. Модель «хто кого» змінюється на «або ми, або вони» — і це йде набагато глибше, ніж просто протиставлення Байден-Трамп. У разі виграшу одного з них це буде лише один термін, зважаючи на їхній вік. Але ці чотири роки визначать розвиток США мінімум на наступні десять, якщо не більше. Причому не тільки для США.
До того ж як серед демократів, так і серед республіканців зростає відчуття необхідності адаптації американської моделі демократії до реальностей 21 століття, але бачення шляхів фундаментально різне
Паралельно в американській стратегічній спільноті посилюються дискусії про необхідність зосередитися на Азії, зокрема, суперництві з Китаєм, і зробити все інше якщо не другорядним, то точно не пріоритетним. Використання американських ресурсів на інших напрямках стає все менш популярним та підтримуваним, адже Китай, як вважається, ставиться до своїх ресурсів досить заощадливо. І це на додаток до зростаючого відчуття, що великий державний борг США вимагає концентрації зусиль саме на американській економіці.
Китай — це єдиний елемент двопартійного консенсусу в США у сфері зовнішньої політики, який залишається незмінним. Двопартійний консенсус щодо України однозначно існує, але він змінився, що дуже добре видно з дискусій у Конгресі стосовно військової та економічної допомоги. Бажання, щоб Київ не програв російському режиму, залишається фундаментальним елементом цього консенсусу.
А от щодо шляхів, як це робити, вже ламаються списи. І це так само стосується допомоги Ізраїлю та ситуації навколо Гази
Будь-які вибори — про сенси та обіцянки, але насамперед про емоції та довіру. Ніхто або майже ніхто не голосує раціонально та відсторонено. Для багатьох виборців вік Байдена, хоча і в Трампа він вже заслуговує на повагу, викликає сумніви. Керувати Сполученими Штатами взагалі і в наші буремні часи зокрема непросто — виборці не розуміють всієї державної механіки, але цю просту істину однозначно відчувають. У Трампа попереду чимало судових процесів. Чим вони завершаться наразі, ніхто не візьметься прогнозувати. Він є беззаперечним лідером симпатій серед республіканців. Але й поміж них існує прошарок, який каже, що не голосуватиме за нього за будь-яких умов. Не виключаю, що ми побачимо у бюлетенях не пару Байден-Трамп, а когось іншого, адже до виборів ще багато часу — і ставка може бути зроблена на когось іншого.
Але навіть Байден 2.0 та Трамп 2.0 відрізнятимуться від своїх перших термінів, причому, скоріше за все, доволі суттєво
Всередині демократів та республіканців також поглиблюються лінії поділу. Серед перших все активніше про себе заявляють умовні «ліві» — вони більше люблять називати себе «прогресивними», які мають відмінну позицію від демократичного мейнстриму з багатьох питань зовнішньої політики, зокрема, підтримки України та Ізраїлю. Серед цих «лівих», а вони доволі різні, все більше закидів до Адміністрації США щодо беззастережної підтримки Ізраїлю.
Не менш складним є розподіл сил серед республіканців, де є «трампісти», «праві», які частково з ними перетинаються, «класичні» республіканці, різні кола, що орієнтуються на великий бізнес. Знаходити консенсус всередині партій стає все складнішим, а займати радикальні позиції стає все більш необхідним, оскільки так простіше переобиратися, адже «болото» виборці не сприймають.
До цього докладається непроста ситуація на виборах до Конгресу, адже контроль за Сенатом може відійти республіканцям, а округи в Огайо та Монтані дають демократам чимало приводів для занепокоєння. Теоретично може скластися ситуація, коли республіканці контролюватимуть посаду президента, Сенат та Конгрес, а також опосередковано Верховний Суд США, адже більшість суддів у ньому призначалася за часів республіканських адміністрацій. Що це означатиме для майбутнього американської демократії, наразі ніхто не знає.
Багато питань, які є предметом складних та запеклих дискусій, як от права на аборт або права меншин, можуть стати екзистенційними для єдності американської нації, а значить, відволікатимуть увагу від всього іншого, включаючи зовнішню політику
Трамп вже «налякав» Європу своїми пасажами про те, що не буде її захищати, якщо вона не робитиме належний внесок до НАТО. Це створило стимул для дискусій, чи не час для Європи починати думати, як відповідати за свою безпеку, не сподіваючись на США як гарантію стримування. Це означає, що Європа повинна бути здатна, якщо не зараз, то хоча б у майбутньому, захищати Україну як невід’ємну частину Європи.
Ситуація в США не надихає як союзників, так й їхніх ворогів щодо послідовності та передбачуваності американської зовнішньої політики. Це має змінитися або будуть спроби будувати моделі без участі США. В якомусь сенсі вислови Трампа примушують Європу серйозніше та головне швидше думати про свої безпекові перспективи, але невизначеність погана основа для довгострокового планування та спільних і солідарних програм безпеки та стримування.
Лідер РФ Путін майже прямо пропонує США почати розмову про «стратегічну стабільність» через голову України, але й Європи. Щонайменше після виборів у листопаді будь-яка адміністрація США буде намагатися говорити з Кремлем щодо питань контролю над стратегічними та новими конвенційними озброєннями, як і щодо регулювання ШІ.
Критично важливо, щоб ця розмова була скоординованою в рамках всього Заходу і велася не на російських умовах. І, зрозуміло, що за участі України
На нас очікують безпрецедентні американські вибори і навряд вони будуть передбачуваними. Не виключено, що вони дадуть декілька сюжетів для голлівудських фільмів, що є більш вражаючими, ніж «Твін Пікс». Для України важливо мати надійні контакти зі всіма провідними американськими політиками і течіями, адже ми залежимо від підтримки США. І залежимо критично. Наша задача в тому, щоб переконати їх у важливості України як союзника, сила якого буде силою для Америки і слабкість, відповідно, слабкістю для американців.
Втратити союзника, як і довіру, дуже просто, на відміну від того, щоб його придбати на десятиліття вперед. Питання України має повернутися до рівня об’єднуючого, а не дискусійного — у цьому наш стратегічний інтерес. Ми не маємо скиглити щодо того, що США змінюються. Це природно, ми маємо знайти аргументи, які покажуть американцям, що Україна заслуговує на підтримку як екзистенційна частина Заходу за логікою «дати перемогти одну демократію значитиме перемогти демократію як таку».
Колись Френсіс Фукуяма мріяв про світ, в якому панує ліберальна демократія. Тепер одна поразка демократичної країни може призвести до світу, в якому панують автократія, а демократії борються за власне існування.
США, Європа та азійські демократії мають на рівних бути лідерами Заходу. Нам потрібні США, які за результатами виборів будуть здатні до лідерства та його бажати
Міністр закордонних справ України (2014-2019 рр.), державний діяч, дипломат. Обіймав наступні посади: радника-посланника Посольства України у Великій Британії (2004-2008 рр.), директора Департаменту Європейського Союзу МЗС України (2008-2010 рр.), Надзвичайного та Повноважного Посла України у Федеративній Республіці Німеччина (2012-2014 рр.).
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
%20(1).avif)
