Ексклюзив
20
хв

Вадим Свириденко: «Треба полюбити своє тіло таким, яким воно є. Полюбити свій протез. І рухатись далі»

Військовий фельдшер, сержант Збройних сил України, учасник російсько-української війни розповідає про свою мотивацію жити повноцінним життям попри чотири ампутовані кінцівки

Оксана Щирба

Уповноважений президента України з питань реабілітації учасників бойових дій Вадим Свириденко.
Фото з приватного архіву

No items found.

Історія Вадима Свириденка ― це шлях до перемоги крізь біль. Мобілізований влітку 2014-го, був військовим медиком, брав участь у боях за Щастя і Дебальцеве в складі 128-ї бригади. У лютому 2015 року отримав поранення. 

Протягом трьох днів переховувався на 20-градусному морозі, без їжі. Потрапив у полон. Після звільнення — прийшов до тями в операційній: лікарі ампутували йому обморожені кінцівки. Обидві кисті й обидві стопи. А далі — тривале лікування, протезування й реабілітації за кордоном, внутрішня боротьба та нова реальність. 

Зараз Вадим не лише зміг повернутися до життя, а й своїм прикладом надихає інших. Як Уповноважений президента України з питань реабілітації учасників бойових дій допомагає тим, хто повертається з фронту, а також представляє Україну на міжнародних спортивних змаганнях, бере участь у марафонах. Друзі, побратими та позитивні новини з фронту — те, що робить Вадима щасливим. Про мотивацію жити далі після втрати кінцівок та особливості реабілітації в Україні Вадим Свириденко розповів виданню Sestry.

Оксана Щирба: «Те, що сталося зі мною, — це десь між пеклом і дивом. Пеклом, бо таке важко пережити. Дивом, бо я це витримав і вижив», — Ваші слова, які часто цитують ЗМІ. Як вплинула втрата кінцівок на переосмислення життєвих цінностей?

Вадим Свириденко: Протез за своїм механізмом допомагає жити, але він ніколи не замінить природню кінцівку. Навіть немає сенсу порівнювати. Треба полюбити своє тіло таким, яким воно є. Полюбити свій протез. І рухатись далі. Мене нерідко запитують хлопці, як я почуваюся в протезі. Кажу: важливо, аби не було критичних болів, але відчуття легкого тиску і дискомфорту буде присутнім. Завжди. 

Сприймаю життя яким воно є зараз і не хочу втрачати мотивацію. Постійно вчусь, дивлюсь лише вперед. Працюю зараз з учасниками бойових дій, які отримали серйозні травми, в основному це важкопоранені. Хочеться всім допомогти, але на всіх мене не вистачає. Часом себе критикую — за те, що не можу досягнути більшого і за втрачені хвилини, які не використав з користю.

Благодійна акція-хода двох ветеранів назустріч один одному з Києва до Житомира.
Фото з приватного архіву Вадима Свириденка

ОЩ: Яким був Ваш особистий досвід реабілітації? Що було найскладнішим? 

ВС: Це був час, коли я пізнав справжніх друзів. Бо ті, які приходили до мене в найважчий час — стали для мене найближчими. Хотілось говорити про дітей, природу, роботу. Не про війну. Правильна підтримка людей на цьому шляху надзвичайно потріна.

При реабілітації важливо вірити, що ти не залишишся на одинці зі своєю проблемою після операції, що є можливості повернутися до нормального життя

Однозначно потрібно працювати з сім'єю, адже травмований боєць проходить стадії: від агресії до депресії.

А потім й мені хотілося простягнути руку допомоги. Відчував, що не просто так залишився жити на цьому світі. Що маю передавати свій досвід реабілітації іншим й зробити їхній шлях до відновлення максимально коротким. 

ОЩ: У 2016 році на 41-му марафоні Морської піхоти США у Вашингтоні Ви пробігли 10 км, а у 2017-му на Іграх Нескорених у Торонто здобули бронзову нагороду у змаганнях із веслування на тренажерах. Як Ви прийшли до таких результатів?

ВС: Коли лежиш горизонтально, а потім починаєш робити перші кроки вертикально — то з кожним наступним разом хочеться потихеньку бігти. Адреналін б’є фонтаном, це дуже велика мотивація. Найбільш незабутній марафон — перший, який мені вдалось пробігти. Тоді до мене прийшло усвідомлення, що від мого результату залежить стимул й мотивація інших. Поки бігаю я — за мною будуть бігти інші. Так і сталося.

Я дуже радий, що можу сьогодні допомагати  на рівні держави. Продовжую займатися вдома, вивчаю нові можливості свого організму. Адже реабілітація  — це теж дослідження себе та свого тіла.  

Марафон Морської піхоти США, 2023 рік.
Фото з приватного архіву Вадима Свириденка

ОЩ: Знаю, що свого часу Ви закінчили медичне училище, вчились на фельдшера, а також відслужили строкову службу у прикордонних військах. 

ВС: Мені дуже подобалася  медицина. Не знаю, чому не пішов далі вчитися. Так склалося. Але ті знання стали в пригоді, я був корисним на війні. І завжди, де б я не був, старався, щоб люди відчували себе були здоровими, були «в строю». Вмію не лише надавати первинну допомогу, а й працювати загалом з опорно-руховою системою. В підрозділі мене інколи навіть не відправляли на бої, щоб вберегти, бо втрата медика — великий удар для всього підрозділу. Це дуже важливі люди на війні і їх завжди дуже бракує.

ОЩ: Повномасштабне протистояння з Росією триває 2 роки, але війна почалась ще у 2014-му. Чи змінились за цей період підходи до реабілітації поранених в Україні?

ВС: Раніше було значно менше  складних ампутації,  зараз — це і нейротравми, і втрата зору, і втрата кінцівок. Однак ще до повномасштабного вторгнення почали змінювати закони, постанови, підходи до надання первинної психологічної допомоги. Тож за ці 10 років зроблено багато, очікуємо чергових змін в законодавстві щодо реабілітації. 

Сьогодні маємо дуже великий потік поранених, але фахівці знають, що робити, як, і на якому етапі.

Ми не лише говоримо про реабілітацію, ми її надаємо. Якщо раніше більшість бійців везли на реабілітацію за кордон, то сьогодні реабілітологи приїжджають з-за кордону сюди. Наші хлопці лікуються вдома, в Україні 

Велика проблема — це комбіновані травми, яких до повномасштабної війни не було, а зараз їх багато. Нашим фахівцям потрібно було дуже швидко вчитись, переймати досвід міжнародних колег.

Наприклад: людина втратила зір і дві кінцівки. Це дуже рідкісна травма, тому немає єдиної методики, яка б допомогла поставити цих людей на ноги. Що ми робимо? Беремо тих, хто проходив реабілітацію з втрати зору і втрати рук — і комбінуємо їх. Шукаємо і знаходимо нові шляхи для соціалізації цих людей. 

Робочий візит на Вінничину, 2024 рік.
Фото з приватного архіву Вадима Свириденка

ОЩ: Зараз багато говорять про адаптацію військовослужбовців до цивільного життя. Перед якими викликами стоїть українське суспільство у цьому питанні? 

ВС: Війна дуже змінює людську психіку. В Україні травмовані не лише військовослужбовці, але й усе мирне населення. Я знаю серед них чимало тих, які відчувають страх спілкування з бійцями. 

Не можна забувати, що люди, які стали учасниками бойових дій — це пересічні громадяни. В мирний час вони працювали в офісах, займались творчістю, виховували дітей, — жили звичайним життям. Просто в якийсь момент їм довелося взяти до рук зброю

Але й нав’язувати свою допомогу не потрібно. У мене часто були такі ситуації, коли, наприклад,  люди відкривали мені двері. Але я все це можу зробити сам. Хочете подякувати — подякуйте, а для всього іншого є фахівці. 

Я дуже хочу, щоб у нас в країні діяла система, за якої кожен боєць буде супроводжуватись спеціалістами, які надаватимуть кваліфіковану допомогу. При цьому важливо розуміти, що реабілітація — це не тільки люди, які підтримують, а ще й стан, який має бути у кожного бійця в голові. Це вже певний стиль життя. Щодня, крок за кроком, потрібно намагатись рухатися вперед. І в жодному разі не падати духом.  

Також громадам потрібно подбати про можливості пересування для осіб з інвалідністю по місцевості, особливо сільській. Щоб такі люди могли зайти в  магазини, скористатись туалетами тощо. Ця робота потребує чималих зусиль, але ми мусимо взяти на себе відповідальність.

Головне завдання держави — зробити все, щоб кожен боєць, кожна травмована людина мала усі можливості для того, аби повернутись до нормального життя.  

No items found.

Українська письменниця, теле- й радіоведуча, журналістка, піарниця, громадська діячка, голова правління ГО «Здоров’я жіночих грудей». Працювала редакторкою у низці журналів, газет та видавництв. Була ведучою Українського радіо. Пройшла шлях від кореспондентки до телеведучої та сценаристки на телебаченні. Обіймала посади керівниці пресслужби різних департаментів КМДА, Київської обласної колегії адвокатів, працювала з персональними брендами визначних осіб. З 2020 року займається питаннями профілактики раку грудей в Україні. Пише книги та популяризує українську літературу.Членкиня Національної спілки журналістів України та Національної спілки письменників України. Авторка книг «Стежка в долонях», «Ілюзії великого міста», «Падаючи вгору», «Київ-30», тритомника «Україна 30». Життєвий девіз: Тільки вперед, але з зупинками на щастя.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Чергова смерть породіллі у лікарні у Новому Таргу

14 серпня, як стало нещодавно відомо журналістам, до лікарні в Новому Таргу, що на півдні Польщі, потрапила 25-річна вагітна українка. Під час обстеження лікарі констатували загибель плоду. Жінці провели операцію та дістали мертву дитину. Про цей випадок пишуть журналісти «Tygodnik Podhalański». Згодом саму породіллю у край важкому стані доставили до реанімації університетської лікарні у Кракові, де вона і померла. Журналісти припускають, що українка ймовірно померла від сепсису. Самі медики, посилаючись на лікарську таємницю та чинний Закон про права пацієнтів, не коментують смерть молодої жінки. Тож усі висновки у справі наразі неофіційні.

Це не перша смерть у перинатальному відділенні лікарні Нового Таргу. Торік у травні у гінекологічному відділенні померла 33-річна полька Дорота, яка була на 5-му місяці вагітності. Попри загрозу її життю, лікарі не перервали вагітність. Медики запевняли родину, що все гаразд. А після того, як у Дороти відійшли води, єдине, що порадили лікарі, — постільний режим. Коли стан жінки погіршився, вагітність вирішили-таки перервати. Але було вже пізно. Жінка померла від септичного шоку. Адвокат родини померлої зазначав, що медики допустили «грубу недбалість» як у процесі лікування, так і в наданні інформації про стан здоров'я породіллі. Після трагічного випадку у багатьох польських містах пройшли акції протесту у рамках «Загальнопольського жіночого страйку» через смерть 33-річної жінки.

У 2023 році відбулась велика акція протесту у Варшаві через смерть Дороти у Новому Таргу. Фото: Sestry

У заяві організаторів протесту йшлося: «Дорота з Нового Таргу померла тому, що польський антиаборційний закон вбиває і перетворює лікарів на політичних прислужників, а не на експертів у галузі охорони здоров'я. Вона померла через те, що лікарі не виконують своїх обов'язків».

Уся проблема в законодавстві 

Польський закон про аборти — один із найсуворіших в Європі. У 1993 році  був ухвалений так званий «абортивний компроміс». Згідно із ним, переривання вагітності було можливе у трьох випадках: загроза життю або здоров’ю матері, вагітність внаслідок зґвалтування та невиліковна хвороба або незворотній дефект плоду. У 2016 році депутати Сейму у першому читанні ухвалили законопроєкт про повну заборону штучного переривання вагітності. Кримінальна відповідальність передбачалась як для жінок, які хотіли зробити аборт, так і для лікарів, які робили б такі операції. Тоді жінки вийшли на одну із найбільших акцій протесту у Польщі, яка стала відома на весь світ під назвою «чорний понеділок». Після цього скандальний законопроєкт відкликали. 

Та вже у 2020 році руками Конституційного суду було заборонено аборти у випадку патології розвитку плоду. Вже за рік рішення Конституційного суду набуло чинності. Зараз у Польщі аборт можливий лише у разі зґвалтування або інцесту чи за умови небезпеки для життя чи здоров'я матері. У першому випадку вік плоду не має значення, у другому — аборт можливий до 12 тижнів.

Послаблення аборційного законодавства було одним з політичним гасел партії Дональда Туска перед парламентськими виборами у 2023 році. На початку 2024 року прем'єр-міністр Польщі заявляв, що уряд готовий пом'якшити обмеження на доступ до засобів екстреної контрацепції, а також послабити майже повну заборону абортів. 

Однак проблема так і залишилась. Сейм  в особі його маршалка Шимона Головні заблокував роботу над законопроєктами, що лібералізують законодавство про аборти. Наприкінці серпня цього року прем’єр-міністр Туск визнав, що наразі у парламенті немає достатньої кількості голосів для пом’якшення закону про заборону абортів. Та попри це уряд працює над запровадженням нових процедур для лікарень та прокуратури, щоб послабити деякі з фактичних обмежень:

— Я можу лише пообіцяти, що в межах чинного законодавства ми будемо робити все, щоб жінки менше страждали, щоб аборт був максимально безпечним і доступним, коли жінка змушена ухвалювати таке рішення. Щоб людей, які долучаються до допомоги жінці, не переслідували.

Міністерка охорони здоров’я Ізабела Лещина додала, що для проведення процедури переривання вагітності має бути достатньо однієї медичної довідки про наявність загрози здоров'ю жінки. Наприклад, це може бути довідка від психіатра.

А втім, навіть за ухвалення нового аборційного законодавства, його має підписати президент Польщі Анджей Дуда. І ось тут є проблема, адже він неодноразово заявляв, що проти цього. «Для мене аборт — це вбивство людей», — наголошує глава Польщі.  

Нові протести не за горами

Новина про смерть української породіллі у Новому Таргу обурила польську активістку, кураторку руху «Жіночий страйк»  Марту Лемпарт. У неї чимало запитань до лікарів, які не змогли врятувати жінку:

— Це та ж лікарня, де торік померла вагітна полька Дорота, а цього року — породілля з України. Я не знаю усієї ситуації, але однаково звинувачую лікарів. У мене питання — що вони зробили не так, що стався сепсис? Відповіді я не знаю, але вже не вірю жодному їхньому слову. Вони повинні були зробити все, аби не допустити смерті жінки. Я знаю, яким є ставлення медиків по догляду за вагітними жінками в Польщі і скільки часу вони витрачають на те, аби знайти відповідального за екстрену ситуацію, яка часом виникає.

Жоден з них не хоче бути тим, хто ухвалює рішення, а час у таких ситуаціях коштує життя

За словами Марти, ситуація, коли лікар вагається з рішенням, бо боїться відповідальності, є брехнею. Деякі медики просто зневажають жінок:

— Ми знаємо десятки випадків, коли лікарі  відмовлялися робити аборти навіть у ситуаціях, які дозволені законом. Рішення пояснювали страхом бути притягнутими до кримінальної відповідальності. Та я не пам’ятаю жодного випадку, за понад 30 років заборони у Польщі абортів, щоб лікарі були покарані або притягнуті до суду за проведення легального аборту.

Жінки виходять на вулиці, аби добитись свого права на аборт. Фото: Sestry

Разом з тим, проголошені нещодавно Міністерством охорони здоров'я рекомендації для лікарень Марта Лемпарт називає безглуздими. На її переконання, документ не відповідає настановам Всесвітньої організації охорони здоров'я: 

— Ми б хотіли, аби міністерка охорони здоров'я дослухалася до спеціалістів з абортів, а також почула думки вагітних щодо цього вразливого питання. Це потрібно зробити негайно. До того ж, легалізація абортів — це рекомендація комітету ООН, який прямо закликає Польщу легалізувати їх і негайно ввести мораторій на покарання у разі їхнього проведення. Уряд має змінити законодавство.

Декриміналізація абортів має бути їхнім флагманським законопроєктом. Дональд Туск не подбав про те, щоб партнери по коаліції проголосували так, як треба. Тому відповідальність лежить на польському уряді

Через складну ситуацію з доступом до екстреної контрацепції та забороною абортів польські жінки змушені шукати інші шляхи переривання вагітності, зокрема у тих країнах, де це дозволено. Допомагають у цьому найбільші жіночі некомерційні організації — «Аборти без кордонів» та «Абортний Дрім Тім», розповідає Марта Лемпарт:

— Лише за даними «Аборту без кордонів», на рік маємо орієнтовно 50 тисяч абортів. Це третина від загального запиту. Жінки повинні мати право на переривання вагітності тоді, коли їм це потрібно. При цьому жоден лікар не має їм це забороняти. А тим паче у випадках загрози їхньому життю. Так само люди, які допомагають робити ці операції, мають бути захищені законом. 

Будь-яка жінка, яка потребує такої допомоги, може звернутися до організації «Аборти без кордонів» за телефоном: 22 29 22 597. Активістка каже, що це третій за популярністю номер у Польщі, після поліції та пожежної охорони. Разом із тим Марта Лемпарт анонсувала нову хвилю протестів у Польщі:

Ми вже готуємося до протестів і громадських акцій щоб захистити права жінок. Ми не зупинимося, поки не буде так, як повинно бути 

Тільки жінка вирішує, бажана чи небажана вагітність

«Мартинка» — феміністична організація, яка підтримує й захищає українських біженок у Польщі від початку російсько-української війни. Її засновниця Настя Подорожня вже 10 років проживає у Польщі. Розповідає, що в Європі є поодинокі країни, наприклад Ватикан, де діють такі ж жорсткі законодавчі обмеження на проведення абортів та доступу до екстренної контрацепції, що і у Польщі:

— Дія пігулок екстреної контрацепції є ефективною лише впродовж п’яти днів від моменту незахищеного статевого акту. Однак польські гінекологи не завжди виписують на них рецепт. На жаль, дуже багато польських лікарів мають комплекс «Бога». Знаю, що це звучить різко, але у моїй роботі був випадок, коли молода 18-річна дівчина, яку зґвалтували, звернулася до поліції. Ті відвезли до гінеколога, який відмовив їй у рецепті на екстрену контрацепцію.

Просто сказав: «На все воля Божа», і що вона занадто молода, щоб приймати такі таблетки

Чимало польських лікарів бояться робити аборти, дозволені законодавством. Одна з причин — страх відповідальності, наголошує Настя. І наводить випадок, який стався з гінекологинею зі Щецина. Лікарка відома тим, що не боялася робити легальні аборти, бо не вчиняла жодних протиправних дій: 

— Утім торік до неї прийшло Антикорупційне бюро. Під час обшуку у кабінеті вилучили телефон, комп'ютер, документацію всіх її пацієнток. Подейкують, що саме так тисли на неї. Разом із тим поліція отримала доступ до дуже інтимних фотографій її пацієнток. 

«Жодної більше» — з такими гаслами польки виходять на протести. Фото: Sestry

Жінки, які звертаються за допомогою до «Мартинки», прагнуть перервати вагітність не від хорошого життя, розповідає засновниця організації. На сьогодні відомі випадки так званих воєнних зґвалтувань. Змушувати жінку виношувати таку вагітність Анастасія Подорожня називає справжніми тортурами:

— До нас зверталися за допомогою зґвалтовані жінки. Насамперед ми надавали їм психологічну допомогу. Це дуже табуйована тема. Рідко хто з них зізнається про те, що вагітність настала саме від зґвалтування ворогом. Та навіть якби вони захотіли позбутися майбутньої дитини, тут у Польщі, де отримали тимчасовий прихисток, їм не допомогли б лікарі.

Бо протипоказань до переривання вагітності не було, а саме зґвалтування ще потрібно було довести. На мою думку, це грубе порушення прав жінок

Та й жінки з бажаною вагітністю побоюються народжувати у Польщі — через недовіру лікарям:

— Лікарі часом нехтують безпекою пацієнток. Знаю історію жінки, в якої була бажана вагітність, але обстеження показало патологію розвитку плоду. Була висока вірогідність того, що дитина померла б після народження. На жаль, у Польщі це не причина, щоб перервати вагітність. Ми допомогли цій жінці. Знайшли організацію, яка організувала їй переривання вагітності в Голландії.

Я хочу, щоб українки, попри те, бажана чи небажана у них вагітність,  знали, що ми є одна в одної

Звернутися до «Мартинки» може кожна жінка, яка потребує допомоги.  Жінкам, які хочуть стати матерями, організація допоможе з пошуком лікаря прогресивних поглядів. А тим, у кого є небажана вагітність, підкажуть, як легально та безпечно її перервати. 

20
хв

У польській лікарні померла 25-річна українка та її ненароджена дитина

Наталія Жуковська
фестиваль Мальта

Познанський театрально-мистецький фестиваль Мальта визнаний одним з найкращих у Європі. До його програми входять театральні вистави, музичні концерти, а також мистецькі та літературні заходи. Гасло цьогорічного фестивалю, який вперше проходить під егідою Домініки Кульчик, — “За Любов!” У фокусі — три теми: жінка, природа й майбутнє.  

Серія заходів буде присвячена питанням, які хвилюють сучасних жінок — зокрема, біженок з України. Саме тому вони відбудуться під патронатом Sestry. А саме:

  • 12 вересня о 19.00 — інтимна вистава «Замкнені кімнати», де Марія Бруні та Томаш Микан грають двох людей, які тікають від війни і, замкнувшись у чотирьох стінах, розповідають власні історії. Марія Бруні з Маріуполя — резидентка з 2022 року і актриса Нового театру в Познані — поставила цю виставу, щоб звернути увагу на становище українок у польському суспільстві.
"Замкнені кімнати"
  • 11 вересня о 19.00 — вистава «Кассандра» Ольги Григораш є інтерпретацією драми Лесі Українки, написаної сто років тому. У давньогрецьких міфах дочка царя Пріама проклята даром ясновидіння. Кассандра бачить і знає майбутнє, але ніхто їй не вірить — і на її очах трагедії, яким можна було запобігти, стають реальністю. Сучасна версія цієї історії — робота Театру Емігрант, заснований в Познані українками та білорусками.
"Кассандра"
  • 10 вересня о 18.00 покажуть “Синдром Гамлета” режисерів Ельвіри Нєвєри і Пьотра Росоловського — документальний фільм, зітканий з особистих спогадів і травм молодих людей, яким доводиться боротися з реальністю війни. Роман розповідає про терор на передовій, Славік зізнається в суїцидальних думках, Катя розповідає про страх зґвалтувань і сексизм в армії. Після показу відбудеться зустріч із творцями фільму.
Кадр з фільму "Синдром Гамлета"
20
хв

124 події за 9 днів: цьогоріч Malta Festival Poznań присвячений жінці та її натхненню

Sestry

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

Перевезення та пересилання ліків через кордон — польські норми, обмеження, правила та винятки

Ексклюзив
20
хв

Небезпечний FLiRT: чим загрожує новий штам COVID-19?

Ексклюзив
20
хв

Все про сонцезахисний крем: як працює, чи шкідливий, який краще

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress