Ексклюзив
20
хв

Українська десятка: лютневі прем'єри

Хто з артистів презентував нові пісні у лютому? Чим вони вразили? Читайте у новій статті від Марії Бурмаки

Марія Бурмака

Марія Бурмака, українська співачка та телеведуча

No items found.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Лютий — особливий місяць для українців. Початок повномасштабного вторгнення розділив життя всіх на дві частини. Хтось пішов боронити Україну зі зброєю в руках, хтось записався в ТРО, багато жінок, рятуючи своїх дітей, виїхали у безпечніші місця. І все більшають лави Небесної сотні. «Герої не вмирають», — кажемо ми. Але вони вмирають, захищаючи рідну землю. І життя наше ніколи вже не буде таким як раніше.

До дня початку повномасштабного вторгнення українські артисти представили декілька знакових прем’єр.

1. Відповідь. Океан Ельзи

З початку війни «Океан Ельзи», як і низка інших виконавців, весь час проводив благодійні концерти. Святослав Вакарчук багато разів їздив до бійців на фронт, співав просто під супровід гітари. Від нього чекали нових пісень, бо є не так багато артистів, чиє слово є настільки вагомим і значимим. Пісня «Відповідь» ОЕ — саме така. І ці слова відгукнулись у серці дуже багатьом. 

Моя відповідь виткана

Зморшками на чолі,

Вартими тисячі слів.

Вона вишита в пам‘яті 

Білими мальвами,

Кована із сліз матерів.

2. Донченко. Ми пройдемо це все з тобою

До 24 лютого свою пісню представила Юлія Донченко. Ми знаємо її за ім'ям Мaxima. Юлія розпочала свою музичну кар'єру у Львові — гітаристкою-вокалісткою жіночого рок-гурту «Леді». Згодом перейшла до легендарних «Братів Гадюкіних». Разом із гітаристом Андрієм Партикою створили гурт «Гавайські гітари». 

Творчість Юлії важко віднести до якогось одного жанру. Її пісні — це поєднання рок-н-ролу, блюзу, кантрі та сучасної поп-рок-музики. Одне можна стверджувати точно: сучасні українські пісні цієї співачки унікальні, не схожі на музику інших, запам’ятовуються і дарують особливе світле і тепле відчуття. Їх хочеться слухати знову і знову. 

Протягом 2023 року Юля Донченко випустила кілька синглів — «Солдате» , «Трохи вина». Її сольний концерт у Львові мав назву «Ворожка» за назвою народної пісні, яка стала однією із візитівок Юлії.  

І ось прем’єра. «Чуєш, ми пройдемо це все з тобою…»

— Слова пісні «Ми пройдемо це все з тобою» написані спеціально людиною, яка пішла добровільно захищати Україну. Це дуже талановитий джазовий піаніст, поет, шалений креативщик і психоаналітик Максим Лан з нашої львівської пісочниці «Ляльки» (Дзиґа). Я хочу допомогти нам всім тримати віру в те, що найменша кількість світла перемагає темряву, що ми на світлій стороні — і підтримка одне одного допоможе нам пройти всі виклики, — розповідає Юлія. 

3. Юркеш Тільки не сьогодні 

Юркеш презентував пісню «Тільки не сьогодні». У своємі релізі музикант написав так: «Зараз відбувається фінальна, найдраматичніша фаза визвольної війни українського народу за свою Незалежність та, врешті, як тепер зрозуміло остаточно, за торжество визначальних цінностей Людства. Багато хто з українців вже давно не займається своєю звичною цивільною професією, а воює. Кожен по-своєму, хтось — на самому реальному фронті, хтось — волонтерить, хтось адаптує свої професійні здібності задля досягнення загальної мети. При цьому всі свідомі не тільки спраги до Волі та Перемоги, а й розуміння цінності кожного людського життя. Щодня ми втрачаємо найцінніші життя і  долі у цій жорстокій битві».

Юрій Юрченко (Юркеш) від самого початку повномасштабного вторгнення став добровольцем, приєднався до 49 окремого стрілецького батальйону «Карпатська січ» імені Олега Куцина, який функціонує у складі ЗСУ з 2014 року. Не відмовившись зовсім від своєї артистичної діяльності, він, навпаки, спрямував її на досягнення загальної мети — Юра і часто на «передку», де підносить дух побратимів своєю музикою, і займається волонтерською діяльністю, збираючи донати, а також доставляючи потрібні вантажі своєму підрозділу. Власне, це у наш час не рідкість, багато українських артистів так само включені в такі процеси.

Нова пісня «Тільки не сьогодні» про ці два роки, розповідає співак: 

— Це переповнена чаша моїх внутрішніх емоцій і переживань, які накопичувались упродовж цієї повномасштабної війни. Ти — «мужчина», батько, воїн — і, наче, маєш бути сильним. Але втрачати своїх побратимів, котрі для тебе стали рідніші за рідних, — непомірний тягар. Та ти не можеш нічого вдіяти… Бо це — війна. І ти мусиш робити свою справу. Тоді ти благаєш Бога: спаси і збережи їх…».

4. КOLA. Міліметр  

KOLA — одна із найпопулярніших українських сучасних  співачок. Найвідоміші пісні — «Біля серця», «Чи разом», «Порічка» (дует із музикантом YakTak). Співачка на великій сцені всього декілька років, та її пісні вже підкорили серця мільйонів слухачів своєю щирістю. Її творчість надихає та підтримує багатьох українців.

Багато хто пам'ятає артистку Настю Прудіус за участю в «Голосі країни». Тисячі глядачів спостерігали за нею протягом шоу і цінують дотепер за те, що та щирість, яку вони бачили, — нікуди не зникла. 

Першою прем’єрою у 2024 році стала зворушлива пісня «Міліметр». Це історія про сильне кохання. «Не відходь від мене ні на міліметр», — в наших реаліях ледь не кожна жінка тримає в голові подібну фразу. Вона звернена до коханого. Це бажання — постійно відчувати людину поруч із собою — йде від серця. Аби кожен слухач міг побачити в пісні свою історію.

У період шаленої закоханості здається, що без близької людини поруч бракує повітря і захоплює почуття розгубленості. Саме про такі щирі й сильні почуття йдеться у новій пісні KOLA:

— Очікування на близьку людину навіть протягом дня може здаватися нестерпним відчуттям, а якщо це очікування є вимушеним, бо близька людина не може бути поруч через обставини — кожна жінка відчуває безпомічність. І все, що їй залишається, — це чекати.

5 YakTak. Вона була нижче зростом 

Однією із найпопулярніших пісень 2023 року стала композиція «Порічка», записана KOLA разом із молодим артистом, що називає себе YakTak. На його рахунку багато пісень, що вже стали дуже популярними. Я сама півроку тому була на концерті і чула, як весь зал співав «Уночі», «Порічку» та «Я дожену останнього вагона». Це дуже сильно для артиста, який лише на початку 2022 розпочав свою музичну кар'єру. 

Ярослав Карпук два роки тому придумав собі псевдонім, записав кілька пісень, виклав їх в Youtube — і вони знайшли своїх слухачів. Взагалі артист виступає давно, ви його могли бачити та чути на Чорноморських іграх і в «Голосі Країни». Майже кожна його пісня ставала хітом. Власне, ці вони й увійшли в дебютний альбом, який вийшов днями. Якийсь час тому я запитувала в Ярослава, де він знаходить час і як йому вдається видавати нові пісні. YakTak якраз тоді був у турі і мав 60 концертів. 

— Скрізь, — відповів він. — Найчастіше — на задньому сидінні машини у переїздах між концертами.

Пісня «Dance», з якою співак боровся на Національному відборі за голоси слухачів, не викликала аж такого захоплення глядачів. Хоч своє місце в концертах композиція знайде. Новий альбом — це якраз і є та концертна програма, з якою артист виступає. І в неї поступово додаються нові пісні. Остання пісня — «Вона була нижче зростом» — одна з них. 

6. Антитіла. Ти саме та 

«Антитіла» після досить тривалої паузи повернулися з прем’єрою «Ти саме та». Це, за словами Тараса Тополі, звернення і до коханої жінки, і до рідної землі: 

— Це можна сприймати на особистому рівні — і тоді це присвята коханій. Можна на загальноукраїнському рівні — і тоді це присвята Батьківщині. Вона ж фактично є тією самою коханою.

Пісня була написана рік тому і довго чекала релізу.

— Гармонія пісні була створена Максимом Сиволапом досить давно. Рік тому ми повернулись до неї — і я почав створювати мелодію та текст, — розповідає Тарас Тополя. — Все це відбувалося в непростий період життя. Гурт «Антитіла» вже вийшов з передової — і ми продовжували здійснювати нашу діяльність як волонтери і музиканти, роблячи на своєму місці максимум заради перемоги. Водночас ми були далеко від наших родин, дітей і коханих, за якими сумували, саме тому ця лірика, гармонія та мелодія вийшли такими драматичними.

У пресрелізі до пісні гурт навернув трохи філософії: 

— Метафоричний, образний відеоряд про те, як маленька людина у безмежності холодного простору і Всесвіту здатна своєю любовʼю запалювати вогонь і давати тепло мільярдам інших. 

Але так хочеться вірити в те, що Любов дійсно перемагає.

7. O.Torvald Червоні колготки 

Далі теж прем’єра, але неочікувана. Легендарну пісню «Червоні колготки» гурту  «Скрябін» і Кузьми, що стала саундтреком фільму «Я, “Побєда” і Берлін», переспівав Євген Галич і гурт O.Torvald. Продюсери фільму «Я, “Побєда” і Берлін» вирішили залучити до запису саундтреку фільму виконавців, які були особисто знайомі зі Скрябіним і захоплювалися його творчістю ще з 90-х. Вибір впав на гурт O.Torvald.

У музикантів є вже три кавери на пісні Кузьми, зокрема «Червоні колготки», який став справжньою прикрасою стрічки та зробив її особливою.

«Я, “Побєда” і Берлін» — фільм за автобіографічною книгою Андрія Кузьменка. Це історія звичайного хлопця, музиканта-початківця. За три дні до запланованого концерту він вирушає зі своїм другом Бардом ( в житті — Віталієм Бардецьким) до Берліна на старому автомобілі «Побєда». Хлопці почули, що десь там в Німеччині є колекціонер, готовий обміняти жовту «бестію» на шестисотий «Мерседес». Кузьма обіцяє своїй дівчині Барбарі повернутися додому на новій тачці, а хлопцям з гурту — встигнути на виступ. Уже з перших хвилин подорожі все, звісно, йде не за планом. Проте точно відомо одне: пригода допоможе героям знайти справжнє призначення.

Фільм вийде на екрани 9 березня, чекаю на нього з нетерпінням. Книга вийшла вже давно, дуже раджу вам прочитати! Ну, і, звісно, слухайте саундтрек «Червоні колготки».

8. Геля Зозуля Весела пісня 

Нову пісню представляє рудоволоса красуня Геля Зозуля. Та, яка «наробила лиха і сьогодні тиха». Геля випускає пісню за піснею — і, що цікаво, вони є помітними, співачці вдається уникнути самоповторів. Цю музику хочеться слухати і їй підспівувати, особливо якщо ви — жінка. «Ти любиш тікати, а я підкрадатись». Тепер це стане мемом. 

Трек називається «Весела пісня». Але, як каже Геля, «пісня-то весела, але весело буде далеко не всім, бо це сатирична казка про те, як дівчина взяла ситуацію в свої руки. Історія розгортається дуже неочікувано, адже все в житті буває».

Разом з піснею виконавиця випустила кліп. Головну роль виконав популярний блогер Тарас Нестеренко. Зйомки відбувалися в самому центрі Києва. Геля Зозуля сподівається, що гумористичний трек та кліп відволічуть слухачів від буденності та стануть приводом посміхнутися. 

Пісню Геля написала вночі, як і всі свої попередні пісні:

— Із самого дитинства я перед сном, замість того, щоб лягати спати, складала вірші та пісні, чи голосно грала якісь імпровізації на фортепіано. Відтоді багато треків народжувались саме вночі. 

Ось як вона сама представила пісню: «У цій композиції закладена сатирична історія дівчини, яка в якийсь момент захотіла взяти все в свої руки і зробила це характерними для себе способом». 

Глядачі кліпу на ютубі — у захваті: «Нарешті творчість, де жінка проявляє свою мʼяку силу. А не ридає, не жертва. Впевнена, жіночна, пʼянка️». Артистка, до речі, анонсує свій перший сольний концерт в креативному центрі «Уява» у Києві. 

9. Klavdia Petrivna Я тобі брехала 

Вихід нового треку «Я тобі брехала» збігся у часі із гучною нібито розвіртуалізацією Klavdia Petrivna. Українська співачка, яка ховає обличчя, опинилася в центрі уваги, коли її нагороду у категорії «Дебют року» видання «Лірум» прийшла отримувати артистка Маша Кондратенко (її кліп «Ванька встанька що таке, приготуй собі пакет» в Youtube переглянули вже більше 30-ти мільйонів глядачів).

Спочатку всі повірили, але потім, хоч голоси артисток справді подібні, вірити перестали. Тож інтрига залишається.  Klavdia Petrivna використовує іронічний заклик «твоїм фейсом об тейбл» саме для того, щоб висловити бажання звільнитися від нав'язливих стосунків, які здаються ідеальними. Пісня «Я тобі брехала» показує Klavdia Petrivna сильною та незалежною жінкою, яка сміливо підіймає провокативну тему.

10 Джамала. Мій Брате  

Співачка Джамала представила нову пісню «Мій брате», яку присвятила загиблому на війні другу. Артистка зізналася, що у композиції втілила світлі спогади про нього, водночас присвячує її всім загиблим захисникам та захисницям.

— Чи може автор плакати над своїм твором, сидячи перед клавішними та комп’ютером, якщо він це переживає? Може! Так сталося зі мною знову. Рік тому, у січні, я втратила дуже близького друга, брата, але спогади про нього були настільки світлими, що якось я не могла плакати доти, поки не написала цю пісню, — розповіла співачка. 

— Найменше, що ми можемо зробити по відношенню до людей яких ми любили, які захищаючи нас і яких ми втратили, — памʼятати, згадувати, не боятися їх любити, любити спогади про них, згадувати їхні жарти, музичні смаки, цитувати їх. Мені це допомогло. Може, допоможе і вам? Напишіть їм листа, — додала Джамала.

Нову пісню вона заспівала у фіналі Національного відбору на Євробачення. І всі побачили, що Джамала, як кажуть у нас, «при надії». Вона чекає на третю дитину. І це було так зворушливо. Бачити, що життя перемагає. Слухайте пісню Джамали Мій брате. Нехай всі брати, батьки, сини, сестри повернуться живими з цієї війни.

No items found.
Приєднуйтесь до розсилки
Thank you! Your submission has been received!
Oops! Something went wrong while submitting the form.

Співачка, народна артистка України, кавалер ордена княгині Ольги ІІІ ступеня, кандидат філологічних наук, професор. Була автором та ведучою численних телевізійних програм на різних телеканалах. Написала понад 150 пісень, багато з яких стали саундтреками історичних подій української історії. Була активною учасницею практично всіх подій української історії, починаючи з фестивалю «Червона рута» (1989) і Революції на Граніті (1990) до Помаранчевої Революції (2004) та Революції Гідності (2013-2014). У 2021 році працювала над проєктом «Улюблені класики», до якого увійшли 15 композицій на вірші українських поетів.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати
Аґнєшка Голланд, портрет, кінорежисерка

Йоанна Мосей: Ви сказали, що Ваша найбільша мрія — щоб світ прокинувся і щоб у нас було майбутнє. Чи справді ми вже перебуваємо в точці занепаду Веймарської республіки? Невже для нас немає надії і шляху назад? Історія повинна повторитися? 

Аґнєшка Голланд: Я боюся, що буде важко завернути з цього шляху, якщо не буде справжньої волі. Звичайно, надія вмирає останньою, але це має бути колективна надія, а не лише окремих людей. А на даний момент серед тих, хто вирішує нашу долю, немає ні ідей, ні волі. І немає відваги. Наразі всі право-ліберально-центристські уряди рішуче рухаються в бік реактивності перед обличчям, як їм здається, неминучої хвилі коричневого популізму. І коли цій хвилі не протистоїть нічого іншого, окрім ще більшого популізму, гру світової долі неможливо виграти. Принаймні, не в найближче десятиліття. І водночас я не бачу тієї старанності, рішучості, харизми, яка могла б переконати людей, що за певні цінності варто боротися. Причому в усіх вимірах. І в тому, як українці борються, і в тому, як вони відмовляються від певних зручностей заради кращого майбутнього, заради розширення прав інших.

У той же час, все більше людей, які досі були залучені, йдуть у внутрішню еміграцію через втому, розчарування і втрату надії. 

Так, вони відходять у таке небуття і пасивність, тому криза надії мені здається найглибшою і найнебезпечнішою кризою. І виражається вона в багатьох речах, як, наприклад, в такому небажанні народжувати, яке присутнє в більш заможних країнах і яке випливає саме з браку надії, з браку віри в те, що майбутнє має сенс. Що це достатньо добре, щоб спроєктувати себе в це майбутнє. І таке величезне розчарування, відчуття безглуздості, бажання відсторонити молодь або чутливих, ідеалістичних людей від політики — це явище, яке є смертельно небезпечним для будь-якої спроби зберегти демократію. 

Ми також живемо в такий сумний час. Так чи інакше, те, що відбувається в Польщі, є певним чином відображенням того, що відбувається у світі. Те, що робить Дональд Трамп, як швидко зростають різні авторитаризми, і це так похмуро. Можна реагувати на це як на фаталізм, піддатися цьому і намагатися плисти за течією, що більшість політичного класу і робить. 

Це підхід такого специфічного, нарцисичного егоїзму, який політики на кшталт Дональда Трампа дуже добре відчувають. Вони будують на цьому. Вони дають надію тим, хто настільки некритичний, що приймає будь-який блиск за золото і дуже легко піддається спокусі. Вони не озброєні інструментами елементарної критики, щоб протистояти сучасним засобам комунікації.

А в епоху інтернет-революції, штучного інтелекту, соціальних мереж з їхніми алгоритмами маніпулювати громадською думкою тривіально легко і пекельно ефективно

Тож ці монстри мають на своєму боці абсолютно неймовірні інструменти. Це велика провина всієї системи освіти, а також засобів масової інформації, які настільки піддалися тиску клікабельності, що по суті перестали бути авторитетом для будь-кого.

Аґнєшка Голланд бере участь у перформансі Йоанни Райковської на тему ситуації на польсько-білоруському кордоні, у Саксонському парку у Варшаві (Ogród Saski), 14 травня 2023 року. Фото: Maciek Jaźwiecki / Agencja Wyborcza.pl

У мене складається враження, що трагедія України полягає ще й у тому, що вона намагається приєднатися до світу, якого вже не існує — світу ліберальної демократії, прав людини, верховенства права. До світу, який тане, як дорогоцінна руда. 

Почасти це саме той випадок. Нещодавні кроки Дональда Трампа, а саме заморожування коштів USAID, безпосередньо шкодять їхнім засобам до існування. Вони забирають надії не лише на краще майбутнє, але й на сьогодення. Ці кошти фінансували роботу багатьох громадських організацій та конкретну гуманітарну допомогу. Замінити ці фонди буде важко. Тому ми повинні відновити незалежні НУО та незалежні ЗМІ на якійсь іншій основі. Це буде величезне зусилля. Тому що гроші здебільшого на тому боці, де всі мільйонери і великі технологи.

Трамп і його сурогати, як якийсь учень чаклуна, можуть вражати ефективністю, що випливає з повної відсутності гальмування. Досі ми звикли до думки, що існують певні правила і межі, які не можна перетинати. 

Ми, безумовно, перебуваємо в обороні. 

Чим це закінчиться?

Думаю, ми більш-менш знаємо. Це закінчиться якоюсь апокаліптичною катастрофою, після якої ми, сподіваюся, знову повернемося додому

Якщо ми виживемо, то повернемося до якогось сенсу, але поки що все виглядає не дуже добре. 

Тоді як тоді давати надію? 

Я можу лише виражати свій подив, тому що, чесно кажучи, давати надію в ситуації, коли я не знаю, звідки її взяти, було б дуже безвідповідальним.

Ви є совістю польського кіно, а кого б ви вважали героєм сьогодення, таким собі громадянином Джонсом?

Громадянин Джонс, мужній викривач, завжди є моїм героєм. Активісти — це теж герої, ті, хто йде проти течії, хто завжди керується найголовнішими цінностями. Для мене вони — герої нашого часу. Їм важко, тому що їх велика меншість. Так само, як була величезна меншість демократичної опозиції в комуністичних країнах, або як була величезна меншість ранніх християн. Але я вірю, що цей світ щоразу перебудовується, і що з кожним таким потрясінням ці свободи розширюються. Тож я сподіваюся, що це станеться і зараз. 

У вашому фільмі «Європа, Європа» є сюрреалістична сцена, в якій Гітлер танцює в обіймах зі Сталіним. Я думаю, що сьогодні ви могли б показати подібну сцену, де Путін танцює з… 

Ну, так, я думаю, можна зробити таке коло, досить велике, з танцюючих божевільних авторитарних нарцисів, які не дивляться на жодні цінності, окрім своєї безпосередньої великої перемоги.

«Європа, Європа», яка була певним чином застереженням, актуалізується, як і всі фільми чи історії, в такі моменти, коли йдеться про те, що відбувається з людиною, яка стоїть перед найпростішим вибором - врятувати себе.

І все інше перестає мати значення.

Ми зняли його у 1989 році, а в кінотеатрах він з'явився на зламі 1990-91 років. Це був час великих надій, великих змін у нашій частині Європи. Мене часто запитували, чому подвійна назва. Я відповідала, що мене зацікавила подвійність Європи, своєрідна дихотомія, відображена в долі хлопця — головного героя фільму.

З одного боку, Європа — це колиска найбільших цінностей, демократії, прав людини, рівності, братерства, солідарності, великої культури. З іншого боку, це колиска найбільших злочинів проти людства і найбільшої жорстокості

Ось така дуальність. І зараз вона знову починає схилятися до цієї темної сторони. Ми входимо в темряву, і поки що світла в кінці тунелю не видно. Але це не означає, що ми не повинні рухатися до цього світла. 

Нам потрібно створити коаліцію проти того, що відбувається. Нам потрібно підбадьорювати тих, хто чинить опір. Людей доброї волі все ще багато, і саме на їхньому спротиві ми повинні будувати майбутнє.

Режисерка Аґнєшка Голланд на знімальному майданчику фільму «Європа Європа», Лом'янки, 10 червня 1989 року. Фото: Sławomir Sierzputowski /Agencja Wyborcza.pl

Нарешті, хоч якась надія. 

А своїм українським друзям і знайомим я хотіла би сказати, що світло з'явиться. Поки що ми бачимо навколо темряву і нам здається, що світла немає взагалі. Але це світло є. Воно всередині нас. Ми є носіями цього світла, і ті, хто воює в Україні, як ніхто інший є носіями цього світла. Навколо є дуже багато сил, які хочуть це світло загасити. Ми повинні їх захистити. Все, що я можу висловити — це захоплення їхньою силою і солідарністю. 

Дуже вам дякую. Ви дуже гарно сказали. Останнім часом ми говоримо собі, що надія є в нас самих. Тому що, коли здається, що немає звідки її взяти, ми повинні знайти її в собі. 

Саме так, ви маєте рацію. Саме це я хотіла сказати, що світло, або надія, є всередині нас.

Переклад: Анастасія Канарська

20
хв

Аґнєшка Голланд: Світло всередині нас

Йоанна Мосєй

Поділений географічно на два кавалки — зйомки в Україні і в Сполучених Штатах — фільм Тихого поділений ще й темпорально та сенсовно: спочатку йде навчання і підготовка солдатів міжнародного легіону посеред літа 2024 року, а потім їхня конкретна участь в бойових діях на лінії боєзіткнення наприкінці літа і початку осені. І кожна з частин наповнена іншими додатками, утворюючи доволі строкату і багату картину, спроможну дати максимум інформації іноземному глядачеві. А те, що саме для такого глядача головним чином фільм і створювався фільм, нема сумнівів. Адже українці в Україні — обстріляні цими фактами, обливаючись кров’ю історій, рефлексуючи в сльозах — це все знають щодня. Хтось «обливається» майже 3 роки, з початку повномасштабного вторгнення, а хто й майже 11 — з початку захоплення Криму і донбаських подій.

Глядачу за межами України дають коротку, майже факультативну ретроспекцію існування України від XVII сторіччя — про державницьку спробу Богдана Хмельницького та про знищення Запорізької Січі — і до ХХ-го сторіччя з Українською Народною Республікою та визвольними змаганнями Української Повстанської Армії. Звісно, є згадка про намагання росіян захопити острів Тузла 2003-го року і про агента Кремля — президента Володимира Януковича.

Таким чином «Одного літа в Україні» з кількох сторінок в підручнику історії якоїсь там молодої і мало кому відомої країни перетворюється на значну главу про найбільшу країну Європи, що от вже 4 століття протистоїть агресії однієї з найбільших країн планети

Розрахунок простий і вірний — відразу вказати систему координат, зазначити вихідні дані й розширити контекст з локального на глобальний. І розширити не тільки в шир, а й углиб, тобто залучити і простір світу, і його час. Загалом творцям фільму вдається різкими штрихами змалювати бажане, хоч штрихи доволі грубі й пунктирні, і не показують всієї картини, а лише зазначають її. Для внутрішнього спостерігача, так чи так, обізнаного з нею — і так піде. А от для зовнішнього «пунктирний» підхід може виявитися недостатнім, щоб второпати розміри та їхню важливість. Саме тому на сцену виходять головні герої, власне, вони в якійсь мірі нівелюють важливість форми, наповнюючи її суттю.

Здебільшого американці (там є і британці з латиноамериканцями та рештою іноземців) говорять про себе, розповідаючи, чому приїхали воювати за Україну, про що вони думають, як бачать себе серед нас і нас зі своєї дзвіниці. Ці людські долі поступово створюють вже іншу картину, картину в картині, таку собі сцену посеред вистави. Це спонукає емпатію. Виникає ставлення. Що викликає симпатію. По-людськи.

Тобто «Одного літа в Україні» з геополітичного контексту переходить в особистісний, працюючи вже на глядача як на звичайну людину, а не на спостерігача за документом в пошуках інформації

Історії бородатого дядьки, хлопця зі скляними очима, розтатуйованого молодика з написом на шиї англійською «удачі не померти» та інших — це історії простих людей, але й  водночас справжніх зарізяк, людей-воїнів. По-людські починаєш захоплюватися ними і їм співчувати. Ти їх спізнаєш. І поки вони проходять навчання в першій половині фільму, ти за ними спостерігаєш очима сусіда, друга, ледь не родича, в такий спосіб переносячи у другу половину знання і турботу. Один з них досі самотній, займаючись по життю лише роботою військового, інший має дівчину українку, третій пройшов Афганістан. Народжені в Британії, десь у Вашингтоні чи в Аризоні, всі вони мають свої історії, та спершу — вони повні почуттям справедливості і бажанням захистити Україну від російської навали.

Саме для цього, як для порівняння, режисер фільму поїхав до Сполучених Штатів, і зокрема в Гонолулу, до Національного парку в Перл-Харборі, напад на який розпочав для американців Другу світову війну. Втім, як часом виникає в гарному документальному кіно, намір зробити одне вигідно розійшовся з дійсністю, виявивши нові аспекти, відмінні від наших бажань та уявлень. Беручи інтерв’ю у відвідувачів національного парку, Володимир Тихий знайшов не тільки очікуваний патріотизм американців, а й їхній несподіваний інфантилізм і цілковите витання в небі разом з нерозумінням подій на землі: хтось «зізнавався», що не любить війну, а хтось, називаючи «версію» нападу на Перл-Харбор, натякав на руку бізнесменів.

Це, окрім очевидного, створювало додатковий ефект, надаючи героям фільму, американцям з міжнародного легіону, ауру справжніх героїв, з великої літери, а героям притаманне оцінювати бік протистояння, сторону барикад, обираючи сторону слабшого, жертви, а не сильнішого, агресора, відтак захищати і допомагати

Чорний гумор легіонерів проходить через фільм помітними крихтами, за якими глядач задоволено слідує, підбираючи жарти воїнів в ситуаціях, межуючих зі смертю. Вже десь на Курщині, стрибаючи в яму-окоп одного з наших, татуйований британо-американець рясно лається, чуючи, що хлопці сидять тут вже кілька днів, перечікуючи обстріл ворога. Але лайка — то лише перша реакція. Далі йде радість, що люди мають час чудово відпочити. І наш герой теж приєднується до цього «відпочинку». Бо йому подобається все з його роботи, з її окопами, ямами і обстрілами, бо так він стає кращим, витривалішим і професійнішим. І веселішим. Щоб потім передати настрій і досвід, набутий за останні 10 років, починаючи з 18-ти. А заразом поділитися історіями зі своєю дівчиною, українкою, з якою познайомився рік тому, одного літа в Україні.

В якісному одязі-мультикамі, кимось купленим за свої раніше, а кимось вже тут, на нашій війні, з перфектними штурмовими гвинтівкам Heckler & Koch, з різноманітним обвісом на них, і з настроєм людей, цілком переконаних у своїх діях, і діях цілком переконливих, що видно було під час тренувань, всі хлопці з міжнародного легіону складають групу зарізяк на службі добра-з-кулаками, найманців з правильним і розумним використанням сили, направленої в бік неправильних і божевільних людей-в-лаптях, росіян, дійсно більше подібних до толкіенівських орків. І фільм Тихого розповідає про цих іноземців на службі України без надміру, без пафосу й навіть без героїзації, розповідає тихо, як робить свою роботу Головне управління розвідки. Гучність виникає вже опісля, коли розірвані на клапті вороги чи розірваний інфорпростір зет-воєнкорами поширюються відео-кадрами з дронів. І ми дізнаємося — так, ворог знищений, так, у його знищенні брав участь міжнародний легіон.

20
хв

Один український фільм

Ярослав Підгора-Гвяздовський

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

Аґнєшка Голланд: Світло всередині нас

Ексклюзив
20
хв

Один український фільм

Ексклюзив
20
хв

«Як дипломат я свідомо обрав Київ»

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress