Натиснувши "Прийміть усі файли cookie", ви погоджуєтесь із зберіганням файлів cookie на своєму пристрої для покращення навігації на сайті, аналізу використання сайту та допомоги в наших маркетингових зусиллях. Перегляньте нашу Політику конфіденційностідля отримання додаткової інформації.
Український дім запрошує на спільне святкування Розколяди, яке відбудеться у приміщенні варшавського Нового Театру. На гостей чекатимуть традиційні різдвяні страви, виступи музичних колективів та забави для дітей.
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
Цьогорічне Народження Спасителя українці вперше святкували за новим календарем, разом з об'єднаною європейською спільнотою. Для більшості з нас Різдвяні свята проходили під ворожими обстрілами, без електроенергії та в розлуці з рідними. Таким було вже друге Різдво для мільйонів українців, після початку повномасштабного вторгнення. Ворог прагне позбавити нас найважливішого — традицій та звичаїв, забрати у нас те, що є близьким та рідним.
Для багатьох українців, які перебувають у Польщі, Різдвяні свята проходили не лише далеко від дому, а й в розлуці з рідними та близькими. Через війну вони позбавлені можливості сісти за спільний святковий стіл, скуштувати традиційних різдвяних страв та провести цей час у родинному колі. Ініціатива Українського дому у Варшаві покликана не лише обʼєднати українців у святковий час, а й запевнити їм можливість відчути дух Різдва, почастуватись українською кутею, послухати колядок та насолодитися особливою атмосферою.
Свято Розколяди відбудеться 6 січня у варшавському Новому Театрі, що на вул. Madalińskiego 10/16. Початок заходу запланований о 12:30 год.
"На жаль, війна триває довше, ніж ми всі очікували. Протягом двох років багато українців знаходять притулок у Варшаві, але вони залишаються віддаленими від рідної землі, родини та друзів. Щоденно в Українському домі ми спостерігаємо, як цим людям хочеться знайти місце, де вони почували б себе, як вдома, зустріти нових друзів і зануритися у свої традиції. Однак найбільше прагнення до спільноти виявляється під час найважливіших календарних і обрядових свят, коли самотність відчувається найгостріше. Тому не випадково Український дім організовує масові святкування в різдвяний період. Для нас надзвичайно важливо об'єднати нашу українську громаду за спільним столом в колі сім'ї, щоб кожен учасник відчував, що його чекають і щиро вітають. Збереження українських традицій також має велике значення для нас, оскільки це невіддільна частина нашої національної ідентичності", — розповіла Катерина Питлик, голова оргкомітету свята Розколяди.
Організатори наголосили, що вхід на подію — вільний, але за умови обовʼязкової реєстрації кожного учасника. В програмі свята Розколяди заплановані виступи вокального гурту "Море", дуету бандуристок "DedeNova" та музичного гурту "Darie Lu".
Особливо приємним святковим подарунком для усіх присутніх стане вертеп учнів і батьків Міжшкільного Пункту навчання української меншини у Варшаві.
Медіа патронат святкування — інформаційний сервіс для українців в Польщі "Sestry".
Редактор новин, журналіст. З початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну, працюючи журналістом у першому польському інформаційному інтернет-сервісі Wirtualna Polska, створив стратегію інформування українських біженців у Польщі. Був головним редактором інформаційного сервісу для українців в Польщі - VPolshchi.
R E K L A M A
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
Якщо ви шукаєте фільм, що поєднує глибокий сенс, японську естетику й невимовний щем, то «Ляльки» Такеші Кітано — це справжня поезія на екрані. Фільм сплітає три окремі, але нерозривно пов’язані історії про почуття, що не згасають навіть перед обличчям болю, розлуки й самопожертви. Це медитація над долею, пронизана глибокою меланхолією і водночас тихою надією. Особливе місце в картині займає природа: квітучі сади, ніжний рожевий сніг сакур, яскраві барви японських пейзажів. Весна тут — не просто тло, а символ крихкості людського щастя, його невловимості й неповторності кожної миттєвості життя.
Кадр з фільму “Ляльки”, 2002 рік
2."Весна, літо, осінь, зима... І знову весна", 2003 рік
Фільм корейського режисера Кім Кі Дука — кінопритча про людське життя, яке, подібно до природи, проходить крізь цикли змін. “Весна, літо, осінь, зима… і знову весна” — це роздуми про дорослішання, гріх, спокуту та спокій, які приходять з усвідомленням циклічності життя, прийняттям цього незмінного циклу своїм єством. Цей не лише про весну, це — кінематографічна медитація.
Кадр з фільму "Весна, літо, осінь, зима... І знову весна", 2003 рік
3. “Енн” (анг. Anne with an E), 2017-2019 роки
Канадський серіал, знятий за мотивами класичного роману Люсі Мод Монтгомері "Енн із Зелених дахів". Дія розгортається наприкінці XIX століття на острові принца Едварда. Головна героїня, 13-річна сирота Енн Ширлі, випадково потрапляє до сім'ї Касбертів — старших братів і сестри, які хочуть взяти хлопчика на допомогу по господарству, але замість цього отримали рудоволосу дівчинку з невгамовною уявою. Цей фільм — справжня ода природі, її красі та гармонії.
Кадр з фільму “Енн” (анг. Anne with an E), 2017–2019 роки
4. “Яскрава зірка” (анг. Bright Star), 2009 рік
Фільм з весняним вайбом, який створює романтичний настрій і показує красу природи. «Яскрава зірка» — це справжня кінематографічна поезія. Ця біографічна драма від Джейн Кемпіон переносить глядача у світ юного кохання, натхнення й трагедії, розповідаючи історію поета Джона Кітса та його музи Фанні Брон.
Кадр з фільму “Яскрава зірка” (анг. Bright Star), 2009 рік
5. “Весняні надії” (англ. Hope Springs), 2012 рік
Якщо ви шукаєте фільми про весну, що розповідають не лише про природу, а й про пробудження почуттів, подивіться «Весняні надії» — зворушливу й теплу історію. Подружжя, яке провело разом понад 30 років, намагається повернути втрачену ніжність і близькість. Як природа прокидається після зими, так і їхні почуття шукають новий подих. Фільм тонко нагадує: навіть у довгих стосунках є місце для відкриттів і перших зізнань. «Весняні надії» — це історія про те, що любов не має віку, а весна в серці може розпочатися в будь-який момент.
Кадр з фільму “Весняні надії” (англ. Hope Springs), 2012 рік
6.”Париж почекає”, 2016 рік
Романтична комедія, в якій головна героїня Анна вирушає в несподівану подорож з чарівним французом. Фільм наповнений мальовничими краєвидами Франції: сонячними виноградниками, квітучими полями та романтичними вуличками. Усе це створює справжню атмосферу весни. Вишукані страви, дегустації вин, неспішні розмови про життя — усе це робить фільм справжнім кінематографічним відпочинком. Ця історія про те, що щастя — в деталях.
Кадр з фільму ”Париж почекає”, 2016 рік
7. «Таємничий сад» (анг. The Secret Garden), 2020 рік
Десятирічна Мері потрапляє до похмурого маєтку свого дядька, де відкриває занедбаний, але чарівний сад, що пробуджує в ній допитливість, дружбу і надію. Разом з новими друзями вона оживляє це магічне місце, а разом із ним — і серця оточуючих, немов весна, що приносить життя після довгої зими. «Таємничий сад» — це історія про силу природи, дружби та внутрішніх змін.
Кадр з фільму «Таємничий сад» (анг. The Secret Garden), 2020 рік
8. Інакша Боварі (фр. Gemma Bovery), 2014
Письменник Мартін Жубер, переїхавши в тихе французьке село, знаходить натхнення у загадковій Геммі, яка нагадує йому мадам Боварі Флобера — жінку, що захоплює, зачаровує та, можливо, рухається до фатального кінця. Серед весняних пейзажів, романтики та літературних алюзій розгортається історія пристрасті, іронії та неминучості долі. Цей фільм — весняний коктейль з краси, кохання й літературних алюзій, який зачаровує з першого кадру.
Кадр з фільму Інакша Боварі (фр.Gemma Bovery), 2014
Якщо перегляд фільмів настільки вас надихне, що захочеться невідкладно гайнути на природу в гарні квітучі сади, — маємо для вас добірку з 10 найкращих садів Польщі.
У Польщі переводять годинник двічі на рік: на літній час в останню неділю березня на годину вперед, і на зимовий час в останню неділю жовтня на годину назад. У 2025 році перехід на літній час в Польщі пройде в ніч на 30 березня о 2:00 — на годину вперед. Стрілки годинника переведуть на 3:00. А ось на зимовий час країна перейде у ніч з 25 на 26 жовтня, коли годинник о 3:00 повернуть на 2:00.
Коли в 2025 році переводять годинники на літній час в Україні?
30 березня 2025 року о 3:00 ночі в Україні переведуть стрілки годинників на годину вперед — на 4.00.
Минулоріч у липні Верховна Рада України підтримала законопроєкт про відміну переходу на літній час, але президент Володимир Зеленський цей законопроєкт не підписав.
Коли в 2025 році переводять годинники на літній час у Німеччині?
У Німеччині в 2025 році на літній час годинники переводять в ніч на 30 березня (із суботи на неділю) рівно о 2.00. На годину вперед. Ніч таким чином стає коротшою.
Чи переводять годинники на літній і зимовий час у країнах Європи?
Дискусії щодо переведення годинників до ЄС тривають вже давно. Ще 2018 року Єврокомісія ухвалила рішення відмовитися від цієї практики, а 2019 року рішення навіть підтримав Європарламент. Тоді була прийнята резолюція, що останній перехід на літній час відбудеться в 2021 році. Разом з тим країни не можуть домовитися між собою та продовжують переводити годинники.
У 2024 році депутати Європарламенту вимагали у голови Єврокомісії Урсулі фон дер Ляйєн виконати обіцянку скасувати переведення часу, але досі нічого не змінилося, бо резолюція Європарламенту має рекомендаційний характер. Щоб остаточно відмовитися від переведення стрілок у Польщі, має бути прийняте рішення місцевої влади, створено відповідний законопроєкт і прийнято закон. Такі спроби були, але не зібрали достатню кількість голосів.
Чому почали переводити годинники в Європі?
Все почалося в Німеччині в 1916 році під час Першої світової війни. Тоді уряд вважав, що це допоможе зекономити дефіцитне вугілля. Інші держави Європи підтримали рішення німців і вже в 1917 році повторили їхній приклад. У 1918 році приєдналися до переходу на літній час і США.
Після цього було чимало спроб це змінити, але вони не знаходять потужних аргументів, і годинники продовжують переводити.
Чи дійсно має місце економія ресурсів після переводу годинників? Чимало експертів вважають, що економія електроенергії складає 0,5%-1%. Разом з тим інші експерти запевняють, що економія влітку нівелюється зимовим переходом.
Психологи кажуть, що перехід на новий час посилює стресове навантаження на організм і негативно впливає на сон і концентрацію. У перший місяць після переведення стрілок зростає кількість суїцидів і інфарктів, загострюються хронічні захворювання, навіть зростає кількість ДТП (зв'язок цих процесів з переходом на літній час довести неможливо). Перехід на літній час для організму складніший, бо після зими й без того відчувається втома.
Чи доплачують працівникам нічної зміни за додаткову годину?
У зв'язку з переходом на зимовий час працівники нічної зміни працюють на 1 годину більше. І це має оплачуватися додатково — згідно з Трудовим кодексом працівник, що працює в нічний час, має право на додатковий вихідний.
Доплата за додаткову роботу має здійснюватись одночасно з виплатою місячної зарплати, а додатковий вихідний надається протягом місяця. Він також може бути перенесений на наступний місяць за домовленістю.
Згідно з Kodeks pracy Польщі, нічним часом вважається робоча зміна з 21:00 до 7:00, і працівник має право на компенсацію за роботу у нічний час. Розмір цієї надбавки становить 20% погодинної ставки і нараховується за кожну робочу годину зміни. Але в Польщі мало працедавців виплачують додаткові кошти після переводу годинників: це залежить від інтерпретації закону й політики компанії. Повʼязано це насамперед з тим, що робота в нічний час і без переходу вважається понаднормовою й оплачується додатково.
Як не заплутатися, чи правильний час показує ваш годинник?
Зазвичай гаджети (смартфони, лептопи, комп’ютери, смартгодинники тощо) самостійно переходять на новий час, але не всі (звичайні годинники та чимало автогодинників треба переводити вручну). Звірити актуальний час можна за посиланням.
<span class="teaser"><img src="https://cdn.prod.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/6724a90f67f46bad3ba25e02_%D1%81%D0%B2%D1%8F%D1%82%D0%B0%20%D0%BF%D0%BE%D0%BB%D1%8C%D1%89%D1%96%202025.avif">«Читайте також: Свята, вихідні та торгові неділі 2025 у Польщі»
Найкращі різдвяні й новорічні мультфільми на Нетфлікс:
1. «Клаус» (2019)
Цей іспанський мультфільм з тих, які варто дивитися у дитинстві, в гарячих підлітковий роках, невгамовних часах студентства, зрілості й сивих днях старості. Його можна переглядати щороку — у колі друзів, рідних, разом з коханими чи на самоті — і щоразу відкривати для себе якісь нові грані.
Егоїстичний і лінивий син багатого магната провалює навчання в академії пошти, і батько хлопця відправляє його на перевиховання на віддалений острів за полярним колом. Щоб повернутися додому і користуватися благами батьківського статку, Джесперу доведеться надіслати шість тисяч листів, проте незабаром він виявляє, що місцеві жителі, розділені на два протиборчі табори, взагалі не користуються поштовими послугами. Джеспер, роздратований черговою невдачею, збирається визнати місію нездійсненною, але несподівано знаходить союзників, і з цієї дружби народжується найпрекрасніша традиція у світі — Різдво.
2. «Те Різдво» (2024)
Мультфільм про силу любові й взаємодопомоги, в якому декілька персонажів з різними долями, зокрема вчителька, у якої на війні загинув чоловік; хлопчик, який страждає, що живе без тата, а мама весь час зайнята на роботі; дівчинка, яка не помічає відданості своєї сестри-бешкетниці тощо. І тільки сильна хуртовина, яка ламає плани всього містечка, спонукає їх подивитися на ситуацію з іншого боку й почати діяти.
3. «Грінч» (2018)
Цей мультфільм вже став різдвяною класикою. Поки містечко готується до Різдва і з головою поринає у святкову атмосферу, головний герой Грінч, — техногеній, соціопат і самітник, — біситься від чергових різдвяних пісеньок і зрештою вирішує вкрасти в інших свято. В його душі панують заздрість і біль, і змінити ситуацію вдається тільки малій дівчинці, яка плутає Грінча із Сантою й просить допомогти її мамі, яка сама виховує трьох дітей і весь час заклопотана. Піклування про інших розтоплює холодне серце Грінча...
4. «Різдво Анджели» (2018) і «Різдво Анджели 2» (2020)
Мультфільм, заснований на оповіданні відомого ірландського автора Франка О'Коннора. У ньому розповідається про маленьку дівчинку Анджелу, яка побачила у вертепі костелу фігурку малого Ісуса й захотіла її зігріти. Вона забирає фігурку додому, аби подарувати їй тепло, і наражається на низку пригод.
У другій частині фільму дівчинка чекає на тата, якого давно не бачила. І мріє про ляльку у вітрині магазину. Що ж подарує їй Різдво?
«Різдво Анджели» залишає після себе відчуття радості, надії та важливості спільного часу з родиною.
5. «Полярний експрес» (2004)
Сюжет мультфільму розгортається навколо хлопчика, який сумнівається в існуванні Санта-Клауса. В ніч на Різдво він чує звуки паровоза, що зупинився біля його дому. Це — Полярний експрес, що прямує до Північного полюсу. Хлопчик вирішує вирушити в подорож.
На борту поїзда він зустрічає інших дітей, і разом вони переживають безліч захоплюючих пригод — від веселих ігор до небезпечних ситуацій, — які вчать їх дружби та сміливості. Кульмінація відбувається на Північному полюсі, де діти зустрічають Санта-Клауса. Ця сцена сповнена чарівності, адже глядачі стають свідками того, як віра у магію Різдва відновлюється.
Заснований на однойменній книжці Кріса Ван Оллсбурга, фільм вражає своєю анімацією, яка поєднує реальність і казку.
6. «Хлопчик на ім'я Різдво» (2021)
Британська різдвяна казка для всієї родини, заснована на однойменній книзі Метта Хейга.
Це історія хлопчика Ніколаса, який живе у Фінляндії. На його долю припадає чимало випробувань, проте у хлопчика є мета — знайти загадкову ельфійську країну і батька, який вирушив за наказом короля на пошук промінчика надії. Його шлях густо нашпигований пригодами, небезпеками й болем втрати. Але зрештою все це переконує героя, що добро та надія — найважливіші складові життя, а перепони необов'язково роблять людей злими та зневіреними.
7. «Скрудж: Різдвяна пісня» (2022)
Старий Ебенезер Скрудж — справжній скупердяй. Грубий, замкнутий і, незважаючи на своє багатство, самотній. У різдвяний вечір, коли всі мешканці містечка збираються вдома в колі близьких, Скрудж просто лягає спати. Але заснути йому не вдається — до нього приходять різдвяні духи, які показують йому його минуле, сьогодення та майбутнє, чим сподіваються змінити його злісний характер. От тільки чи вдасться?
8. «Різдвяні хроніки» (2018)
Душевне сімейне фентезі, де Курт Рассел грає крутого хардкорного Санту.
Фільм починається зі сварки двох дорослих дітей, які сумують, бо загинув їхній батько, а мама повинна працювати в різдвяну ніч. Щоб якось стабілізувати свій настрій, героїня вирішує переглянути старі різдвяні сімейні відео, і на одному з них помічає руку в червоному пальто. Вона переконує брата влаштувати засідку Санті, план спрацьовує, і ось вже діти мчать над нічними містами на чарівних санях Санти. Після чого трапляється аварія, подарунки дітям ризикують бути не ровезеними, і герої стають помічниками Санти, щоб разом з ним поринути у перегони, втечі й інші пригоди на шляху до мети.
У період новорічних свят у ці воєнні роки я часто згадую останню зиму в радянському Києві перед Незалежністю. Мені було сім років. Мама щойно розлучилася з татом, і він поїхав з театром на гастролі у Польщу і не повернувся, а ми переїхали у маленьку квартиру, яку нам з мамою купила бабуся.
У нас не було ковдри, і ми вкривалися маминим пальто і пуховою хусткою маминої мами. Зарплату мамі тоді видавали купонами, які щомиті могли знецінитися
Вечорами, поки мама була на роботі, я вдома робила уроки, грала на скрипці, а потім читала книжки з бібліотеки, дивилася з шостого поверху, як падає на дерева і дахи сніг за вікном, і чекала, коли по телевізору, на якому було усього лише три канали — Останкіно (російський телеканал), УТ-1 і УТ-2 — між безкінечними виступами депутатів, радянськими телефільмами і офіціозними концертами зрештою розпочнеться хоч щось дитяче.
Маленька Марія Гурська з мамою
Пізно ввечері, коли мама після вистави з отриманими купонами поверталася з театру, де працювала художницею зі світла, в магазинах вже нічого не було — все розбирали раніше. Їй вдавалося купити на купони лише сірники, з надією обміняти їх потім на щось інше. Потім вдома ще довго стояли ті коробки з сірниками, які нікому не були потрібні.
Щоб якось розважити мене у ті передноворічні дні, мама брала мене на прогулянку в свій єдиний вихідний на тижні. Ми йшли на Андріївський узвіз, і там, у кав'ярні, мама купувала мені чай і тістечко. Ми намагалися розмовляти про щось, та частіше усе ж мовчали.
Кожна почувалася надзвичайно самотньо через розпад нашої родини і невпевненість у завтрашньому дні
На цьому фото родина Марії Гурської
Я часто думаю про те, що якби не Москва, якби Радянського союзу зовсім не існувало, мої батьки б ніколи не розлучилися. Двоє мрійників, які у медовий місяць збудували яхту, пошили вітрило і відправилися у мандрівку Київським морем, не змогли бути щасливими в Оруеллівській країні, де тато-актор був змушений працювати на заводі «Арсенал» у нічні зміни, щоб прогодувати родину, а мама — красуня і розумниця з дипломом інженера — паралельно з роботою в театрі і дитиною на руках, цілими днями шила людям одяг на замовлення.
Якби не російська окупація на початку ХХ сторіччя, захоплення влади в Україні більшовиками, репресії проти моєї родини, тато був би власником кінотеатру на київському Подолі (як і його дідусь), а мама — заможною фермеркою з Київщини (як її дід і бабуся). У той Новий рік в наших апартаментах на Пушкінській в центрі Києва відбувався б пишний бал з найкрасивішою ялинкою в місті, гостями, музикою і розвагами. Тато був би у фраку і циліндрі, а ми з мамою — у розкішних сукнях і черевичках, як в принцес.
Але замість цього мої батьки розлучилися, і тато поїхав на заробітки в Польщу, а ми у Новий рік залишилися в спальному районі Києва у холодній порожній однокімнатній квартирі зовсім самі
Родина мами жила в іншому місті, і, попри святкові мелодії на радіо і новорічну ілюмінацію в місті, нам було зовсім невесело. Прямо перед новим роком ми отримали посилку з Польщі від тата. У ній були запашні мандарини, польські шинка і сир, шоколад Wedel, ялинкові прикраси і книга для мене — «Зима-чарівниця» Туве Янссон. Польською.
Маленька Марія Гурська поруч із вертепом
Дім наповнився ароматами, ми побігли за ялинкою і оздобили її польськими іграшками, а мама, яка не володіла польською, а лише трошки німецькою, відважно взялася перекладати мені найцікавішу книжку мого дитинства.
Мабуть, тоді ми якось вперше зігрілися серцем — читаючи неймовірні пригоди у Мумі-долині, сміючись, дивуючись і радіючи разом. Відтоді вже всі наші свята з мамою були радісними, запашними і теплими.
Я почала їздити до тата в Польщу, де святкувала католицьке Різдво і Новий рік, вивчила мову, і вже сама читала польською пригоди Мумі-тролів, Енн з Зелених пагорбів і страшну історію жорстокого тирана короля Попеля, який знущався з людей, а потім його з’їли щури у замковій вежі.
Марія Гурська разом із татом
А на православне Різдво, яке тоді ще святкували за старим стилем, я верталась до мами — з мандаринками, шинкою і шоколадом у рюкзаку. Через 10 років мій тато теж повернувся з Польщі в Україну, і ми всі стали святкувати Різдво і Новий рік разом, кількома родинами, з вертепом, найсмачнішими стравами і колядками до світанку. Так і було весь час, і нас щороку ставало більше — до наших свят приєднувалися сусіди і колеги, потім наші з сестрою чоловіки, а потім і діти.
Так і було все наше життя. Аж до початку війни Росії проти України, коли я з новонародженою дитиною, рятуючи її від російських обстрілів, опинилася в Польщі. Як біженка
Перший мій Новий рік у Варшаві був незвичним. Цікавим. Трошки нагадував поїздки до батька в дитинстві. Був і смуток, але більше надії, адже навесні точно перемога! На другий Новий рік я ввімкнула кулінарний режим і спробувала втілити усі хіти польської та української кухні. До нас приїхав мій тато з дружиною, сестра з чоловіком — і хоч і не в повному складі, ми, як завжди, зібралися за одним столом у нашій орендованій варшавській квартирі. Третій Новий рік став для мене несподіванкою. Як в день бабака, або коли маєш сон, який сниться вже надто довго, але ніяк не можеш прокинутися. Попереду свята, радість, подарунки, загадування бажань і здіймання келихів. А настрій — на нулі.
В Америці — Трамп, в Угорщині — Орбан, в Кремлі — Путін, в Грузії — Кавелашвілі, а в Україні — масовані ракетні обстріли
Ловлю себе на думці, що, зрештою, це просто ще один Новий рік. Можна ще більше працювати, замовити піцу, подивитися «Сам удома», гортаючи стрічку новин і лягти спати о першій ночі.
Наприкінці листопада приїжджала на кілька днів Мама. На свята залишитися не вийшло — у неї робота. Тато на свята теж не приїхав, він — директор театру, а Різдво й Новий рік — період святкових вистав.
Ми з мамою зробили у мене вдома разом тисячу хатніх справ, і, наче в память про холодну зиму 1990-го, купили запасний одяг і взуття дітям на зиму, приготували сотні вареників і голубців, замовили нову теплу ковдру, і на додачу — килим на стіну в дитячу. В якусь мить я усвідомила, що ці Різдво і Новий рік в мене знову минають без батьків.
Марія Гурська у костюмі Снігуроньки
Чи можна взяти і пересунути Новий рік туди, куди хочеш? Кажу вам з повною відповідальністю — так!
Перше грудня, а ми з мамою п’ємо шампанське з аперолем і прикрашаємо ялинку. Як в моєму дитинстві, сміємося і обвішуємо її золотистим дощиком. Як і тоді, не будуємо планів — який в цьому сенс, коли невідомо, що буде завтра? Мама читає старшій дочці «Енн з зелених пагорбів» українською, яку прислав нам у Польщу мій тато, разом з шоколадними цукерками і сухофруктами з ринку коло дому. Збираючись на потяг, мама плаче, як маленька — хвилюється, як ми будемо тут, в Польщі, без батьків, самі.
Попереду Новий рік. У мене вже є ялинка і подарунки дітям, шампанське у шафці, тепла ковдра від мами і гроші замість купонів
Я зберуся і влаштую своїм дітям свято, і буде і «Сам вдома», і колядки, і мандарини, і веселі фанти, і смачний стіл. І коли проб’є дванадцята ночі, я загадаю одне-єдине бажання. Щоб і в мене, і в усіх нас — батьків і дітей, волонтерів, рятівників і воїнів, усі наступні свята минали у повних родинах, в нашій прекрасній, Незалежній і вільній країні. Щоб Росія більше ніколи не руйнувала родини. Ані мою, ані інших людей в цьому світі.
Альдона Гартвіньська: Пам'ятаєш своє перше Різдво на фронті?
Женя Воропаєв: Наше перше Різдво, у 2022 році, ми святкували ще за старим календарем, тож у нас воно припало на січень. Добре пам'ятаю, що в новорічну ніч, 31 грудня, ми вийшли на бойове завдання. Це були окопи в селі Червонопопівка, що на Луганщині, тому настрій був, м'яко кажучи, не дуже святковий. Я не скажу, що саме я робив на Різдво, бо не пригадую. Але пам'ятаю, що там було брудно і мокро, і ми так довго тримали оборону, що у нас закінчилася вода для пиття. Ми почали збирати дощівку, яка крапала з наших бліндажів. Пам'ятаю, що одного ранку так сильно лило, що я прокинувся в калюжі води. Це був важкий час, багато завдань, які також певним чином відволікали нас від свят. Можливо, через це було не так тяжко і сумно.
Але за це я дуже добре пам'ятаю своє друге Різдво на фронті, бо тоді я лежав у госпіталі в Харкові. За місяць до того мене поранило в ногу, і я проходив операцію та реабілітацію. Під час реабілітації у мене знайшли ще кілька вузликів у легенях, тож я був змушений дуже довго лежати в тому госпіталі. Якось мені захотілося створити святковий настрій, тому я купив собі маленьку ялинку, яку поставив на столик біля лікарняного ліжка. До мене час від часу хтось приходив, ми сиділи, розмовляли. Я трохи поспілкувався з іншими солдатами, які також перебували в той час у госпіталі. Але загалом пам'ятаю, що я був там зовсім один. На Різдво і Новий рік. А тепер різдвяні свята збігаються з моїм днем народження, який я відзначаю кільканадцять днів раніше.
Отже, це вже третє Різдво на фронті... Цьогоріч теж купив ялинку? Чи є відчуття, що краще б Різдва взагалі не було?
Ні, абсолютно ні. Як це? Щоб не було Різдва? Адже крім нас, військових, є цивільні люди, є діти. Зрештою, життя триває, є життя поза війною. Різдво потрібне. І треба хоча б спробувати перейти в інший режим, жити якось паралельно, не забувати, що воно там триває. А у нас? У нас все виходить спонтанно. Якщо є можливість відсвяткувати — ми святкуємо. Якщо є можливість підняти настрій — ми це робимо. Прикрашаємо ялинку.
Такі дрібниці, як свята чи річниці, завжди нас мотивують. Це додає бажання жити, продовжувати боротися
Така проста річ, як ялинка, безумовно, відволікає хлопців від того, що відбувається на фронті. Важливо розслаблятися, якщо є можливість.
У нас всі свята, річниці, дні народження — це все важливо, ми завжди намагаємося про них пам'ятати. Командири вітають солдатів, ми комусь робимо сюрпризи, купуємо невеличкі подарунки. Просто підтримуємо один одного. Війна — це одне, але ми так багато часу проводимо один з одним, ми як сім'я. Іноді нам доводиться замінювати цю сім'ю, наприклад, на Різдво чи дні народження. Триває війна, але вона не скасувала мій день народження. Навпаки, їх потрібно святкувати ще більше.
Але, зараз я подумав про це, є й інші класні моменти, які виникають спонтанно. Наприклад, коли ви приїхали до нас рано-вранці з зарядними станціями для нашого підрозділу. Ми тоді були після нічного штурму. І поки ви чекали, поки ми прокинемося, ви приготували нам сніданок, який ми потім разом з'їли в саду. Такі моменти ми запам'ятовуємо надовго і вони нас мотивують.
Ялинку за 5 км від лінії фронту, під час інтенсивних зіткнень між ЗСУ та російською армією в Бахмуті, Україна, 13 грудня 2023 року. Фото: Marek M. Berezowski / Anadolu
А у вас був якийсь конкретний план на Різдво, що будете робити?
Цього року, як виняток, у мене була можливість сісти за стіл, з'їсти щось смачненьке. Але, звісно, не вдома, а тут, де ми працюємо. Але чи вдасться святкування — це теж питання часу і ситуації на фронті. На війні все може змінитися за п'ять хвилин. Я знаю, що не у всіх була можливість це зробити, але ми пішли в магазин, купили собі салатів, нарізки, чогось смачненького випити. Прикрасили ялинку. Ми змогли сісти і поспілкуватися. Але одне було і є завжди певним — що не можна довго святкувати. Зранку завжди треба діяти і працювати. Це ніколи не змінюється, ми рідко відпочиваємо. Навіть сьогодні у мене начебто вихідний, але я повинен поїхати до механіка, щоб забрати машину, яка зламалася, поїхати на інший кінець міста, щоб купити запчастини для іншої машини, придбати щось поїсти.
А коли ти йшов добровольцем в армію, чи спадало взагалі на думку, що все це може затягнутися надовго?
Це був час, коли ще були черги до військкоматів. Одразу після реєстрації була можливість поїхати в навчальний центр десантно-штурмових військ. Тоді я ще не знав, що це таке і наскільки це буде важко. Ми пройшли складний шлях. Але зараз, озираючись назад, я ні про що не шкодую. Я живий, я більш-менш цілий.
Коли почалося повномасштабне вторгнення, я одразу відчув, що мушу йти в армію. Це було те, що підказувало мені моє сумління
У мене не було жодних сумнівів, що це не моє або не для мене. І хоча до цього я ніколи не мав нічого спільного з армією, для мене все було новим. Пам'ятаю, як прийшов додому і сказав мамі, що через три години автобус і ми їдемо в навчальний центр. Я спакував усе в один наплечник і пішов. Всі були шоковані — вдома, на роботі — що я просто взяв рюкзак і поїхав.
Але в мене не було жодних сумнівів. Хоча був страх, відчуття такої невпевненості в тому, як це буде. Ця невпевненість посилювалася ще й тим, що дуже багато хлопців з мого оточення не пішли в армію. І я був єдиним, хто пішов у десантні війська в той час. Зовсім один. Але у військкоматі я познайомився з кількома колегами, з якими досі підтримую зв'язок.
Але ти також підтримуєш зв'язок зі своїм «попереднім» життям. Нещодавно ти отримав привітання з днем народження з компанії, в якій працював. Вони про тебе не забули. Чим ти займався до початку війни?
До початку війни я десять років займався виготовленням взуття. Я шив взуття. Жіноче, чоловіче, різне. Харків — місто дуже багате на виробництва такого типу, чи то одяг, чи то взуття. Але взуття, ну, Харків, напевно, центр України в цьому відношенні. Мій батько присвятив багато років свого життя взуттєвій справі, і я теж пішов по його стопах одразу після школи.
Женя Воропаєв. Фото: Альдона Гартвіньська
Ти згадував, що люди навколо Тебе були здивовані, що ти так швидко прийняв рішення і одразу пішов на війну. А як на це відреагували твої близькі та родина?
Моя мама була дуже засмучена, пам'ятаю, мені довелося її заспокоювати. Але це було моє рішення, прийняте і усвідомлене. Та й часу на пояснення було небагато, у мене було лише три години, щоб сісти в автобус.
Я їх усіх поставив трохи перед доконаним фактом. Але зараз всі вже звикли до того, де я перебуваю. Навіть пишаються мною, хваляться тим, чим я займаюся
А що думаєш, коли приїжджаєш додому у відпустку? Чи зустрічаєшся зі старими друзями? Чим вони зараз займаються?
Пам'ятаю, коли я вперше приїхав у відпустку до Харкова, деякі люди мене навіть не впізнали. За рік я змінився навіть ззовні. І реакція у них різна. Одні хочуть зустрітися, поговорити, інші навіть опускають очі, не хочуть обмінюватися поглядами. Це, наприклад, люди, з якими я вчився в школі. Я відчуваю, що вони тримаються на великій відстані від мене. Не знаю, можливо, відчувають якусь провину, що не пішли воювати, соромляться свого страху. Я не знаю, я не збираюся нікого засуджувати. І навіть не хочу про це думати, тому що для здоров'я моєї голови це мені абсолютно не потрібно. Але в мене є кілька друзів, які не служать в армії, але дуже допомагають як волонтери. Вони теж підтримували мене з самого початку. Тож у Харкові є кілька людей, з якими я можу зустрітися і поговорити. Відпочиваю, вирішую справи, а потім повертаюся на фронт.
А тобі не дискомфортно перебувати серед цих людей, які опускають погляд і відмовляються дивитися в очі? Слово «ухилянт» стало дуже модним. Так про них думаєш?
Чесно кажучи, мене до них не тягне, тому я не часто буваю в їхньому середовищі. Та й взагалі, чому мені має бути некомфортно? Хто мене пам'ятає, з ким підтримувати зв'язок по його стопах — я знаю, чому вони не пішли в армію. Там було багато різних причин, часто страх. Але чим довше тривала війна, тим більше люди розуміли, що це таке. З'явилося багато поранених знайомих, у тому числі друзів, які загинули на фронті. Це, як правило, не заохочує людей йти в армію. Але це і не правило, бо дослівно пів року тому я дізнався, що кілька хлопців з мого району пішли служити. Але є також люди, які переймаються лише своїм життям, не збираються ні воювати, ні допомагати армії. Але мені дуже не подобається ця тема «ухилянтів», я не хочу про це думати, у мене є своя робота, і я нею займаюся. І я б не зміг працювати в ТЦК, перевіряти людей, кудись їх силоміць забирати.
Альдона Гартвіньська і Женя Воропаєв. Фото з приватного архіву
Але чому ти не зміг би працювати ТЦК? Вважаєш, що це не потрібне?
Ні, це один з мобілізаційних інструментів для того, щоб мати армію в нашій країні. Це не ідеальна система, є деякі нюанси, але це не змінює того факту, що вона потрібна. Бувають випадки, коли стріляють, когось силоміць затягують в автобус, когось б'ють... Але люди теж різні, і такі відео також поширюються набагато швидше завдяки ворожій пропаганді. Набагато більше ситуацій, коли співробітник ТЦК просто підходить, запитує, перевіряє документи. Він нікому не погрожує, нікого ні до чого не примушує. Він інформує. Нормально працює. Не варто судити про всіх за кількома відео в інтернеті.
Єдине, що я б змінив, — це вдосконалити систему з цього боку, щоб мобілізованим було легше обирати, де вони хочуть бути. Якщо вони хочуть зайняти позиції в тилу, їм треба дати таку можливість, тому що армія — це велика машина, і такі люди також потрібні для того, щоб вона працювала. Якщо хтось хоче бути оператором безпілотника або піти в артилерію — добре, якщо це буде братись до уваги. Але також треба розуміти, що безпілотників чи артилеристів не може бути більше, ніж піхотинців чи штурмовиків, бо без них фронт не зрушиться на нашу користь. Тому з усіма порозумітися неможливо. Але якби принаймні можна було вибирати, до якої бригади йти — це було б добре для всіх.
Було таке гасло, що працівник ТЦК — це більший ворог для суспільства, ніж Росія. А я вважаю, що найбільший ворог — це люди, які все це роблять, які випускають подібні відео в мережу, які розповідають, що мобілізація проходить трагічно, що в нашій країні все погано — адже це пожива для ворога. Це пожива для пропаганди, для нагнітання страху. Тому що всі ці ситуації — вони в меншості, і я намагаюся на цьому наголошувати на кожному кроці.
Чи говорите з колегами про те, коли це все закінчиться? Чи наступне Різдво ви вже будете святкувати вдома?
Ми практично не говоримо про це взагалі, ми навіть не думаємо про те, коли закінчиться війна. Тому що це таке абстрактне поняття, плюс зазвичай все йде не так, як ми плануємо. Війна може закінчитися в один момент, а може затягнутися на роки. І я думаю, що служба ще буде тривати довго. Всі чекають, що війна закінчиться в одну мить, що вона пройде, як якийсь грип. Але ми не сидимо склавши руки, ми не чекаємо, поки хвороба мине. Ми працюємо, ми зміцнюємо державу. Тому що це також дасть нам більше безпеки в майбутньому.
Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.