Натиснувши "Прийміть усі файли cookie", ви погоджуєтесь із зберіганням файлів cookie на своєму пристрої для покращення навігації на сайті, аналізу використання сайту та допомоги в наших маркетингових зусиллях. Перегляньте нашу Політику конфіденційностідля отримання додаткової інформації.
Український дім запрошує на спільне святкування Розколяди, яке відбудеться у приміщенні варшавського Нового Театру. На гостей чекатимуть традиційні різдвяні страви, виступи музичних колективів та забави для дітей.
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
Цьогорічне Народження Спасителя українці вперше святкували за новим календарем, разом з об'єднаною європейською спільнотою. Для більшості з нас Різдвяні свята проходили під ворожими обстрілами, без електроенергії та в розлуці з рідними. Таким було вже друге Різдво для мільйонів українців, після початку повномасштабного вторгнення. Ворог прагне позбавити нас найважливішого — традицій та звичаїв, забрати у нас те, що є близьким та рідним.
Для багатьох українців, які перебувають у Польщі, Різдвяні свята проходили не лише далеко від дому, а й в розлуці з рідними та близькими. Через війну вони позбавлені можливості сісти за спільний святковий стіл, скуштувати традиційних різдвяних страв та провести цей час у родинному колі. Ініціатива Українського дому у Варшаві покликана не лише обʼєднати українців у святковий час, а й запевнити їм можливість відчути дух Різдва, почастуватись українською кутею, послухати колядок та насолодитися особливою атмосферою.
Свято Розколяди відбудеться 6 січня у варшавському Новому Театрі, що на вул. Madalińskiego 10/16. Початок заходу запланований о 12:30 год.
"На жаль, війна триває довше, ніж ми всі очікували. Протягом двох років багато українців знаходять притулок у Варшаві, але вони залишаються віддаленими від рідної землі, родини та друзів. Щоденно в Українському домі ми спостерігаємо, як цим людям хочеться знайти місце, де вони почували б себе, як вдома, зустріти нових друзів і зануритися у свої традиції. Однак найбільше прагнення до спільноти виявляється під час найважливіших календарних і обрядових свят, коли самотність відчувається найгостріше. Тому не випадково Український дім організовує масові святкування в різдвяний період. Для нас надзвичайно важливо об'єднати нашу українську громаду за спільним столом в колі сім'ї, щоб кожен учасник відчував, що його чекають і щиро вітають. Збереження українських традицій також має велике значення для нас, оскільки це невіддільна частина нашої національної ідентичності", — розповіла Катерина Питлик, голова оргкомітету свята Розколяди.
Організатори наголосили, що вхід на подію — вільний, але за умови обовʼязкової реєстрації кожного учасника. В програмі свята Розколяди заплановані виступи вокального гурту "Море", дуету бандуристок "DedeNova" та музичного гурту "Darie Lu".
Особливо приємним святковим подарунком для усіх присутніх стане вертеп учнів і батьків Міжшкільного Пункту навчання української меншини у Варшаві.
Медіа патронат святкування — інформаційний сервіс для українців в Польщі "Sestry".
Редактор новин, журналіст. З початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну, працюючи журналістом у першому польському інформаційному інтернет-сервісі Wirtualna Polska, створив стратегію інформування українських біженців у Польщі. Був головним редактором інформаційного сервісу для українців в Польщі - VPolshchi.
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
Відтепер в разі відсутності у водія автостраховки власник авто має сплатити від 1870 злотих (раніше — 1700 злотих) до 14 000 злотих (раніше — 12730 злотих) штрафу.
Розберемося з розміром мандата через відсутність страховки для різних автомобілів. Максимальний розмір штрафу призначають через відсутність поліса на 14 і більше днів. Навіть якщо весь цей час автомобіль стояв у гаражі і цьому є підтвердження.
Санкції накладає Страховий гарантійний фонд (Ubezpieczeniowy Fundusz Gwarancyjny). Для початку він перевіряє, чи не знято автомобіль з реєстрації — у цьому випадку поліс не потрібний. Якщо реєстрація чинна, власник авто повинен або підтвердити наявність страховки, або довести, що зняття автомобіля з обліку відбулося. Якщо докази не були надані, а також у разі відсутності відповіді власника протягом 30 днів, UFG накладає штраф.
Розміри штрафів за відсутність автостраховки для легкових автомобілів у Польщі в 2025:
• 1870 злотих - 1-3 дні прострочення
• 4 670 злотих - 4-14 днів прострочення
• 9 330 злотих – 14 і більше днів прострочення
Розміри штрафів за відсутність автостраховки для вантажівок у Польщі в 2025:
• 2800 злотих – за 1-3 дні прострочення
• 7000 злотих – за 4-14 днів прострочення
• 14000 - 14 і більше днів прострочення
Розміри штрафів за відсутність автостраховки для мотоциклів, скутерів та іншого транспорту у Польщі в 2025:
• 310 злотих - 1-3 дні
• 780 злотих – 4-14 днів
• 1560 злотих – 14 і більше днів
Особливо уважним слід бути іноземцям, на яких зареєстровано автомобіль у Польщі.
Багато хто виїжджає з країни, не знявши транспортний засіб з реєстрації, а потім до повернення навіть не здогадується, що на них було накладено штраф. Тому завжди перевіряйте термін дії вашого поліса та не забувайте сплачувати страховку.
Як перевірити наявність страховки на автомобіль
У Польщі перевірити наявність страховки на автомобіль за реєстраційним номером або VIN-кодом можна за допомогою сервісу Ubezpieczeniowy Fundusz Gwarancyjny (UFG).
Ця інформація може бути потрібна при купівлі авто, в разі ДТП або якщо ви самі забули, чи діє ваша страховка.
Для того, щоб перевірити поліс:
• перейдіть на сайт • введіть номер або VIN-код автомобіля • на сайті можна вибрати дату, на яку потрібно перевірити дію страховки • якщо інформація про страхування відсутня, це означає, що на обрану дату поліс недійсний або його немає • якщо страховка дійсна, система покаже номер страхового поліса, марку, модель автомобіля та страхову компанію, яка виписала поліс.
Чи можна автоматично продовжити обов'язкове страхування ОС?
Така опція можлива, але залежить від страхової компанії, з якою ви підписали договір. Сьогодні більшість компаній нагадують про закінчення полісу обов'язкового страхування. Але автоматично це не поширюється на купівлю вживаного автомобіля та збереження на нього ОС від попереднього власника. Така страховка діятиме лише до вказаної в ній дати — автоматична пролонгація не доступна. Вам особисто потрібно повідомити страхову компанію про зміну власника та вирішити, з цією чи іншою компанією співпрацювати у майбутньому. Також якщо ви продаєте машину зі страховкою, термін дії якої спливає, вам потрібно попередити ужонд про зміну власника та зняти авто з реєстрації, інакше штраф прийде вам.
Розстрочка на штраф (mandat na raty)
Штрафи в Польщі можуть виявитися непосильними для сімейного бюджету, але ще гірше буде, якщо їх не виплатити. Однак, завжди можна запросити оплату штрафу частинами, якщо ви підходите під одну з цих категорій:
• є офіційно безробітним; • маєте хронічне захворювання, що потребує дорогого лікування; • тимчасово не працюєте за станом здоров'я; • маєте інші фінансові зобов'язання. Наприклад, оплата аліментів.
Питання розстрочки на штраф у Польщі розглядається виключно в індивідуальному порядку. Для початку вам варто звернутися до тієї інстанції, яка наклала штраф і там вас проконсультують, що робити далі. Кінцевою інстанцією, яка має стягнути штраф за відсутність автострахування, є податкова служба. Звернутися можна безпосередньо в ужонд скарбовий (Urząd Skarbowy) за місцем проживання.
Бланку заяви на розстрочку немає — все пишеться у вільному форматі. Не забудьте вказати такі дані:
• повні дані інстанції, до якої звертаєтесь; • дата та місце подачі; • особисті дані, номер PESEL, контакти; • номер та серія штрафу, який хочете сплатити в розстрочку (якщо штрафів кілька, то все вказуєте в одній заяві); • опишіть ситуацію, як було отримано штраф і чому вам потрібна розстрочка; • додайте всі копії документів.
Ви самі пропонуєте, на скільки платежів хочете розбити штраф, але, як правило, це не більше десяти платежів.
Розстрочку на штраф мають однакове право отримати як поляки, так і іноземці. Головний критерій — фінансові проблеми боржника, коли немає можливості одноразового погашення боргу.
Хто може претендувати на фінансову допомогу непрацездатним у розмірі 2520 злотих?
Нова програма від уряду Польщі діятиме насамперед для тих, хто опинився у скрутному матеріальному становищі. На допомогу можуть претендувати:
• родини з низьким рівнем доходу, в яких троє та більше дітей; • самотні батьки; • особи у складній фінансовій ситуації, якщо це підтверджено документально; • пенсіонери; • родини, в яких є людина з інвалідністю, на яку вже отримують dodatek pielęgnacyjny.
Головна умова отримання нової виплати — це низький дохід родини та наявність у когось з її членів статусу повної непрацездатності та неможливості незалежного існування.
Щоб подати заяву на отримання Dodatek dopełniający, потрібно звернутися в заклад соціального забезпечення (ZUS). Це можна зробити як особисто, так і надіслати документи поштою. Головне додати до заяви довідку про повну непрацездатність та неможливість незалежного існування. Цю довідку можна отримати у лікаря (форма OL-9). Тим, хто вже отримує соціальну пенсію, виплату буде нараховано автоматично. А ті, хто тільки подає заявку, чекатимуть на її розгляд від 2 до 4 місяців. У разі відмови можна подавати на апеляцію.
Нова виплата допоможе покрити щоденні витрати на купівлю товарів першої необхідності та ліків, оплату комунальних послуг та стане важливим кроком до скорочення фінансової нерівності. Незважаючи на те, що критики ініціативи звертають увагу на додаткові витрати для бюджету та можливі організаційні складності, Міністерство сім'ї та соціальної політики Польщі запевняє, що програма добре підготовлена та система готова до реалізації.
Що таке renta socjalna та хто її отримує в Польщі?
Соціальна пенсія, або renta socjalna — це вид державної соціальної допомоги для повнолітніх осіб з інвалідністю, що не можуть жити самостійно. Соціальна пенсія може бути призначена як безстроково, так і на певний період часу, в тому випадку, коли повна непрацездатність є тимчасовою.
Умовами для отримання соціальної пенсії є наявність інвалідності за умови, що непрацездатність настала до досягнення особою 18 років або до закінчення навчання в університеті (до 25 років). Визнає непрацездатність лікар-експерт або медична комісія ZUS. Українські мігранти теж можуть подати заяву на отримання соціальної пенсії ZUS, а до неї — Dodatek dopełniający do renty socjalnej.
Пакет документів для отримання соціальної пенсії подає заявник особисто або його законний опікун, мати чи батько. В деяких випадках це може зробити керівник центру соціального захисту населення або особа за довіреністю. Рішення про призначення або відмову renty socjalnej приймаються протягом 30 днів. У вас є також 14 днів, щоб подати апеляцію до медичної комісії ZUS. Або місяць з моменту отримання рішення, щоб звернутися до суду з питань праці та соціального страхування.
<span class="teaser"><img src="https://cdn.prod.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/65baa4462408e68757a89a98_shvydka%20dopomoga%20v%20Polshchi.jpg">«Читайте також: Як в Польщі викликати швидку»</span>
Найкращі різдвяні й новорічні мультфільми на Нетфлікс:
1. «Клаус» (2019)
Цей іспанський мультфільм з тих, які варто дивитися у дитинстві, в гарячих підлітковий роках, невгамовних часах студентства, зрілості й сивих днях старості. Його можна переглядати щороку — у колі друзів, рідних, разом з коханими чи на самоті — і щоразу відкривати для себе якісь нові грані.
Егоїстичний і лінивий син багатого магната провалює навчання в академії пошти, і батько хлопця відправляє його на перевиховання на віддалений острів за полярним колом. Щоб повернутися додому і користуватися благами батьківського статку, Джесперу доведеться надіслати шість тисяч листів, проте незабаром він виявляє, що місцеві жителі, розділені на два протиборчі табори, взагалі не користуються поштовими послугами. Джеспер, роздратований черговою невдачею, збирається визнати місію нездійсненною, але несподівано знаходить союзників, і з цієї дружби народжується найпрекрасніша традиція у світі — Різдво.
2. «Те Різдво» (2024)
Мультфільм про силу любові й взаємодопомоги, в якому декілька персонажів з різними долями, зокрема вчителька, у якої на війні загинув чоловік; хлопчик, який страждає, що живе без тата, а мама весь час зайнята на роботі; дівчинка, яка не помічає відданості своєї сестри-бешкетниці тощо. І тільки сильна хуртовина, яка ламає плани всього містечка, спонукає їх подивитися на ситуацію з іншого боку й почати діяти.
3. «Грінч» (2018)
Цей мультфільм вже став різдвяною класикою. Поки містечко готується до Різдва і з головою поринає у святкову атмосферу, головний герой Грінч, — техногеній, соціопат і самітник, — біситься від чергових різдвяних пісеньок і зрештою вирішує вкрасти в інших свято. В його душі панують заздрість і біль, і змінити ситуацію вдається тільки малій дівчинці, яка плутає Грінча із Сантою й просить допомогти її мамі, яка сама виховує трьох дітей і весь час заклопотана. Піклування про інших розтоплює холодне серце Грінча...
4. «Різдво Анджели» (2018) і «Різдво Анджели 2» (2020)
Мультфільм, заснований на оповіданні відомого ірландського автора Франка О'Коннора. У ньому розповідається про маленьку дівчинку Анджелу, яка побачила у вертепі костелу фігурку малого Ісуса й захотіла її зігріти. Вона забирає фігурку додому, аби подарувати їй тепло, і наражається на низку пригод.
У другій частині фільму дівчинка чекає на тата, якого давно не бачила. І мріє про ляльку у вітрині магазину. Що ж подарує їй Різдво?
«Різдво Анджели» залишає після себе відчуття радості, надії та важливості спільного часу з родиною.
5. «Полярний експрес» (2004)
Сюжет мультфільму розгортається навколо хлопчика, який сумнівається в існуванні Санта-Клауса. В ніч на Різдво він чує звуки паровоза, що зупинився біля його дому. Це — Полярний експрес, що прямує до Північного полюсу. Хлопчик вирішує вирушити в подорож.
На борту поїзда він зустрічає інших дітей, і разом вони переживають безліч захоплюючих пригод — від веселих ігор до небезпечних ситуацій, — які вчать їх дружби та сміливості. Кульмінація відбувається на Північному полюсі, де діти зустрічають Санта-Клауса. Ця сцена сповнена чарівності, адже глядачі стають свідками того, як віра у магію Різдва відновлюється.
Заснований на однойменній книжці Кріса Ван Оллсбурга, фільм вражає своєю анімацією, яка поєднує реальність і казку.
6. «Хлопчик на ім'я Різдво» (2021)
Британська різдвяна казка для всієї родини, заснована на однойменній книзі Метта Хейга.
Це історія хлопчика Ніколаса, який живе у Фінляндії. На його долю припадає чимало випробувань, проте у хлопчика є мета — знайти загадкову ельфійську країну і батька, який вирушив за наказом короля на пошук промінчика надії. Його шлях густо нашпигований пригодами, небезпеками й болем втрати. Але зрештою все це переконує героя, що добро та надія — найважливіші складові життя, а перепони необов'язково роблять людей злими та зневіреними.
7. «Скрудж: Різдвяна пісня» (2022)
Старий Ебенезер Скрудж — справжній скупердяй. Грубий, замкнутий і, незважаючи на своє багатство, самотній. У різдвяний вечір, коли всі мешканці містечка збираються вдома в колі близьких, Скрудж просто лягає спати. Але заснути йому не вдається — до нього приходять різдвяні духи, які показують йому його минуле, сьогодення та майбутнє, чим сподіваються змінити його злісний характер. От тільки чи вдасться?
8. «Різдвяні хроніки» (2018)
Душевне сімейне фентезі, де Курт Рассел грає крутого хардкорного Санту.
Фільм починається зі сварки двох дорослих дітей, які сумують, бо загинув їхній батько, а мама повинна працювати в різдвяну ніч. Щоб якось стабілізувати свій настрій, героїня вирішує переглянути старі різдвяні сімейні відео, і на одному з них помічає руку в червоному пальто. Вона переконує брата влаштувати засідку Санті, план спрацьовує, і ось вже діти мчать над нічними містами на чарівних санях Санти. Після чого трапляється аварія, подарунки дітям ризикують бути не ровезеними, і герої стають помічниками Санти, щоб разом з ним поринути у перегони, втечі й інші пригоди на шляху до мети.
У період новорічних свят у ці воєнні роки я часто згадую останню зиму в радянському Києві перед Незалежністю. Мені було сім років. Мама щойно розлучилася з татом, і він поїхав з театром на гастролі у Польщу і не повернувся, а ми переїхали у маленьку квартиру, яку нам з мамою купила бабуся.
У нас не було ковдри, і ми вкривалися маминим пальто і пуховою хусткою маминої мами. Зарплату мамі тоді видавали купонами, які щомиті могли знецінитися
Вечорами, поки мама була на роботі, я вдома робила уроки, грала на скрипці, а потім читала книжки з бібліотеки, дивилася з шостого поверху, як падає на дерева і дахи сніг за вікном, і чекала, коли по телевізору, на якому було усього лише три канали — Останкіно (російський телеканал), УТ-1 і УТ-2 — між безкінечними виступами депутатів, радянськими телефільмами і офіціозними концертами зрештою розпочнеться хоч щось дитяче.
Маленька Марія Гурська з мамою
Пізно ввечері, коли мама після вистави з отриманими купонами поверталася з театру, де працювала художницею зі світла, в магазинах вже нічого не було — все розбирали раніше. Їй вдавалося купити на купони лише сірники, з надією обміняти їх потім на щось інше. Потім вдома ще довго стояли ті коробки з сірниками, які нікому не були потрібні.
Щоб якось розважити мене у ті передноворічні дні, мама брала мене на прогулянку в свій єдиний вихідний на тижні. Ми йшли на Андріївський узвіз, і там, у кав'ярні, мама купувала мені чай і тістечко. Ми намагалися розмовляти про щось, та частіше усе ж мовчали.
Кожна почувалася надзвичайно самотньо через розпад нашої родини і невпевненість у завтрашньому дні
На цьому фото родина Марії Гурської
Я часто думаю про те, що якби не Москва, якби Радянського союзу зовсім не існувало, мої батьки б ніколи не розлучилися. Двоє мрійників, які у медовий місяць збудували яхту, пошили вітрило і відправилися у мандрівку Київським морем, не змогли бути щасливими в Оруеллівській країні, де тато-актор був змушений працювати на заводі «Арсенал» у нічні зміни, щоб прогодувати родину, а мама — красуня і розумниця з дипломом інженера — паралельно з роботою в театрі і дитиною на руках, цілими днями шила людям одяг на замовлення.
Якби не російська окупація на початку ХХ сторіччя, захоплення влади в Україні більшовиками, репресії проти моєї родини, тато був би власником кінотеатру на київському Подолі (як і його дідусь), а мама — заможною фермеркою з Київщини (як її дід і бабуся). У той Новий рік в наших апартаментах на Пушкінській в центрі Києва відбувався б пишний бал з найкрасивішою ялинкою в місті, гостями, музикою і розвагами. Тато був би у фраку і циліндрі, а ми з мамою — у розкішних сукнях і черевичках, як в принцес.
Але замість цього мої батьки розлучилися, і тато поїхав на заробітки в Польщу, а ми у Новий рік залишилися в спальному районі Києва у холодній порожній однокімнатній квартирі зовсім самі
Родина мами жила в іншому місті, і, попри святкові мелодії на радіо і новорічну ілюмінацію в місті, нам було зовсім невесело. Прямо перед новим роком ми отримали посилку з Польщі від тата. У ній були запашні мандарини, польські шинка і сир, шоколад Wedel, ялинкові прикраси і книга для мене — «Зима-чарівниця» Туве Янссон. Польською.
Маленька Марія Гурська поруч із вертепом
Дім наповнився ароматами, ми побігли за ялинкою і оздобили її польськими іграшками, а мама, яка не володіла польською, а лише трошки німецькою, відважно взялася перекладати мені найцікавішу книжку мого дитинства.
Мабуть, тоді ми якось вперше зігрілися серцем — читаючи неймовірні пригоди у Мумі-долині, сміючись, дивуючись і радіючи разом. Відтоді вже всі наші свята з мамою були радісними, запашними і теплими.
Я почала їздити до тата в Польщу, де святкувала католицьке Різдво і Новий рік, вивчила мову, і вже сама читала польською пригоди Мумі-тролів, Енн з Зелених пагорбів і страшну історію жорстокого тирана короля Попеля, який знущався з людей, а потім його з’їли щури у замковій вежі.
Марія Гурська разом із татом
А на православне Різдво, яке тоді ще святкували за старим стилем, я верталась до мами — з мандаринками, шинкою і шоколадом у рюкзаку. Через 10 років мій тато теж повернувся з Польщі в Україну, і ми всі стали святкувати Різдво і Новий рік разом, кількома родинами, з вертепом, найсмачнішими стравами і колядками до світанку. Так і було весь час, і нас щороку ставало більше — до наших свят приєднувалися сусіди і колеги, потім наші з сестрою чоловіки, а потім і діти.
Так і було все наше життя. Аж до початку війни Росії проти України, коли я з новонародженою дитиною, рятуючи її від російських обстрілів, опинилася в Польщі. Як біженка
Перший мій Новий рік у Варшаві був незвичним. Цікавим. Трошки нагадував поїздки до батька в дитинстві. Був і смуток, але більше надії, адже навесні точно перемога! На другий Новий рік я ввімкнула кулінарний режим і спробувала втілити усі хіти польської та української кухні. До нас приїхав мій тато з дружиною, сестра з чоловіком — і хоч і не в повному складі, ми, як завжди, зібралися за одним столом у нашій орендованій варшавській квартирі. Третій Новий рік став для мене несподіванкою. Як в день бабака, або коли маєш сон, який сниться вже надто довго, але ніяк не можеш прокинутися. Попереду свята, радість, подарунки, загадування бажань і здіймання келихів. А настрій — на нулі.
В Америці — Трамп, в Угорщині — Орбан, в Кремлі — Путін, в Грузії — Кавелашвілі, а в Україні — масовані ракетні обстріли
Ловлю себе на думці, що, зрештою, це просто ще один Новий рік. Можна ще більше працювати, замовити піцу, подивитися «Сам удома», гортаючи стрічку новин і лягти спати о першій ночі.
Наприкінці листопада приїжджала на кілька днів Мама. На свята залишитися не вийшло — у неї робота. Тато на свята теж не приїхав, він — директор театру, а Різдво й Новий рік — період святкових вистав.
Ми з мамою зробили у мене вдома разом тисячу хатніх справ, і, наче в память про холодну зиму 1990-го, купили запасний одяг і взуття дітям на зиму, приготували сотні вареників і голубців, замовили нову теплу ковдру, і на додачу — килим на стіну в дитячу. В якусь мить я усвідомила, що ці Різдво і Новий рік в мене знову минають без батьків.
Марія Гурська у костюмі Снігуроньки
Чи можна взяти і пересунути Новий рік туди, куди хочеш? Кажу вам з повною відповідальністю — так!
Перше грудня, а ми з мамою п’ємо шампанське з аперолем і прикрашаємо ялинку. Як в моєму дитинстві, сміємося і обвішуємо її золотистим дощиком. Як і тоді, не будуємо планів — який в цьому сенс, коли невідомо, що буде завтра? Мама читає старшій дочці «Енн з зелених пагорбів» українською, яку прислав нам у Польщу мій тато, разом з шоколадними цукерками і сухофруктами з ринку коло дому. Збираючись на потяг, мама плаче, як маленька — хвилюється, як ми будемо тут, в Польщі, без батьків, самі.
Попереду Новий рік. У мене вже є ялинка і подарунки дітям, шампанське у шафці, тепла ковдра від мами і гроші замість купонів
Я зберуся і влаштую своїм дітям свято, і буде і «Сам вдома», і колядки, і мандарини, і веселі фанти, і смачний стіл. І коли проб’є дванадцята ночі, я загадаю одне-єдине бажання. Щоб і в мене, і в усіх нас — батьків і дітей, волонтерів, рятівників і воїнів, усі наступні свята минали у повних родинах, в нашій прекрасній, Незалежній і вільній країні. Щоб Росія більше ніколи не руйнувала родини. Ані мою, ані інших людей в цьому світі.
Альдона Гартвіньська: Пам'ятаєш своє перше Різдво на фронті?
Женя Воропаєв: Наше перше Різдво, у 2022 році, ми святкували ще за старим календарем, тож у нас воно припало на січень. Добре пам'ятаю, що в новорічну ніч, 31 грудня, ми вийшли на бойове завдання. Це були окопи в селі Червонопопівка, що на Луганщині, тому настрій був, м'яко кажучи, не дуже святковий. Я не скажу, що саме я робив на Різдво, бо не пригадую. Але пам'ятаю, що там було брудно і мокро, і ми так довго тримали оборону, що у нас закінчилася вода для пиття. Ми почали збирати дощівку, яка крапала з наших бліндажів. Пам'ятаю, що одного ранку так сильно лило, що я прокинувся в калюжі води. Це був важкий час, багато завдань, які також певним чином відволікали нас від свят. Можливо, через це було не так тяжко і сумно.
Але за це я дуже добре пам'ятаю своє друге Різдво на фронті, бо тоді я лежав у госпіталі в Харкові. За місяць до того мене поранило в ногу, і я проходив операцію та реабілітацію. Під час реабілітації у мене знайшли ще кілька вузликів у легенях, тож я був змушений дуже довго лежати в тому госпіталі. Якось мені захотілося створити святковий настрій, тому я купив собі маленьку ялинку, яку поставив на столик біля лікарняного ліжка. До мене час від часу хтось приходив, ми сиділи, розмовляли. Я трохи поспілкувався з іншими солдатами, які також перебували в той час у госпіталі. Але загалом пам'ятаю, що я був там зовсім один. На Різдво і Новий рік. А тепер різдвяні свята збігаються з моїм днем народження, який я відзначаю кільканадцять днів раніше.
Отже, це вже третє Різдво на фронті... Цьогоріч теж купив ялинку? Чи є відчуття, що краще б Різдва взагалі не було?
Ні, абсолютно ні. Як це? Щоб не було Різдва? Адже крім нас, військових, є цивільні люди, є діти. Зрештою, життя триває, є життя поза війною. Різдво потрібне. І треба хоча б спробувати перейти в інший режим, жити якось паралельно, не забувати, що воно там триває. А у нас? У нас все виходить спонтанно. Якщо є можливість відсвяткувати — ми святкуємо. Якщо є можливість підняти настрій — ми це робимо. Прикрашаємо ялинку.
Такі дрібниці, як свята чи річниці, завжди нас мотивують. Це додає бажання жити, продовжувати боротися
Така проста річ, як ялинка, безумовно, відволікає хлопців від того, що відбувається на фронті. Важливо розслаблятися, якщо є можливість.
У нас всі свята, річниці, дні народження — це все важливо, ми завжди намагаємося про них пам'ятати. Командири вітають солдатів, ми комусь робимо сюрпризи, купуємо невеличкі подарунки. Просто підтримуємо один одного. Війна — це одне, але ми так багато часу проводимо один з одним, ми як сім'я. Іноді нам доводиться замінювати цю сім'ю, наприклад, на Різдво чи дні народження. Триває війна, але вона не скасувала мій день народження. Навпаки, їх потрібно святкувати ще більше.
Але, зараз я подумав про це, є й інші класні моменти, які виникають спонтанно. Наприклад, коли ви приїхали до нас рано-вранці з зарядними станціями для нашого підрозділу. Ми тоді були після нічного штурму. І поки ви чекали, поки ми прокинемося, ви приготували нам сніданок, який ми потім разом з'їли в саду. Такі моменти ми запам'ятовуємо надовго і вони нас мотивують.
Ялинку за 5 км від лінії фронту, під час інтенсивних зіткнень між ЗСУ та російською армією в Бахмуті, Україна, 13 грудня 2023 року. Фото: Marek M. Berezowski / Anadolu
А у вас був якийсь конкретний план на Різдво, що будете робити?
Цього року, як виняток, у мене була можливість сісти за стіл, з'їсти щось смачненьке. Але, звісно, не вдома, а тут, де ми працюємо. Але чи вдасться святкування — це теж питання часу і ситуації на фронті. На війні все може змінитися за п'ять хвилин. Я знаю, що не у всіх була можливість це зробити, але ми пішли в магазин, купили собі салатів, нарізки, чогось смачненького випити. Прикрасили ялинку. Ми змогли сісти і поспілкуватися. Але одне було і є завжди певним — що не можна довго святкувати. Зранку завжди треба діяти і працювати. Це ніколи не змінюється, ми рідко відпочиваємо. Навіть сьогодні у мене начебто вихідний, але я повинен поїхати до механіка, щоб забрати машину, яка зламалася, поїхати на інший кінець міста, щоб купити запчастини для іншої машини, придбати щось поїсти.
А коли ти йшов добровольцем в армію, чи спадало взагалі на думку, що все це може затягнутися надовго?
Це був час, коли ще були черги до військкоматів. Одразу після реєстрації була можливість поїхати в навчальний центр десантно-штурмових військ. Тоді я ще не знав, що це таке і наскільки це буде важко. Ми пройшли складний шлях. Але зараз, озираючись назад, я ні про що не шкодую. Я живий, я більш-менш цілий.
Коли почалося повномасштабне вторгнення, я одразу відчув, що мушу йти в армію. Це було те, що підказувало мені моє сумління
У мене не було жодних сумнівів, що це не моє або не для мене. І хоча до цього я ніколи не мав нічого спільного з армією, для мене все було новим. Пам'ятаю, як прийшов додому і сказав мамі, що через три години автобус і ми їдемо в навчальний центр. Я спакував усе в один наплечник і пішов. Всі були шоковані — вдома, на роботі — що я просто взяв рюкзак і поїхав.
Але в мене не було жодних сумнівів. Хоча був страх, відчуття такої невпевненості в тому, як це буде. Ця невпевненість посилювалася ще й тим, що дуже багато хлопців з мого оточення не пішли в армію. І я був єдиним, хто пішов у десантні війська в той час. Зовсім один. Але у військкоматі я познайомився з кількома колегами, з якими досі підтримую зв'язок.
Але ти також підтримуєш зв'язок зі своїм «попереднім» життям. Нещодавно ти отримав привітання з днем народження з компанії, в якій працював. Вони про тебе не забули. Чим ти займався до початку війни?
До початку війни я десять років займався виготовленням взуття. Я шив взуття. Жіноче, чоловіче, різне. Харків — місто дуже багате на виробництва такого типу, чи то одяг, чи то взуття. Але взуття, ну, Харків, напевно, центр України в цьому відношенні. Мій батько присвятив багато років свого життя взуттєвій справі, і я теж пішов по його стопах одразу після школи.
Женя Воропаєв. Фото: Альдона Гартвіньська
Ти згадував, що люди навколо Тебе були здивовані, що ти так швидко прийняв рішення і одразу пішов на війну. А як на це відреагували твої близькі та родина?
Моя мама була дуже засмучена, пам'ятаю, мені довелося її заспокоювати. Але це було моє рішення, прийняте і усвідомлене. Та й часу на пояснення було небагато, у мене було лише три години, щоб сісти в автобус.
Я їх усіх поставив трохи перед доконаним фактом. Але зараз всі вже звикли до того, де я перебуваю. Навіть пишаються мною, хваляться тим, чим я займаюся
А що думаєш, коли приїжджаєш додому у відпустку? Чи зустрічаєшся зі старими друзями? Чим вони зараз займаються?
Пам'ятаю, коли я вперше приїхав у відпустку до Харкова, деякі люди мене навіть не впізнали. За рік я змінився навіть ззовні. І реакція у них різна. Одні хочуть зустрітися, поговорити, інші навіть опускають очі, не хочуть обмінюватися поглядами. Це, наприклад, люди, з якими я вчився в школі. Я відчуваю, що вони тримаються на великій відстані від мене. Не знаю, можливо, відчувають якусь провину, що не пішли воювати, соромляться свого страху. Я не знаю, я не збираюся нікого засуджувати. І навіть не хочу про це думати, тому що для здоров'я моєї голови це мені абсолютно не потрібно. Але в мене є кілька друзів, які не служать в армії, але дуже допомагають як волонтери. Вони теж підтримували мене з самого початку. Тож у Харкові є кілька людей, з якими я можу зустрітися і поговорити. Відпочиваю, вирішую справи, а потім повертаюся на фронт.
А тобі не дискомфортно перебувати серед цих людей, які опускають погляд і відмовляються дивитися в очі? Слово «ухилянт» стало дуже модним. Так про них думаєш?
Чесно кажучи, мене до них не тягне, тому я не часто буваю в їхньому середовищі. Та й взагалі, чому мені має бути некомфортно? Хто мене пам'ятає, з ким підтримувати зв'язок по його стопах — я знаю, чому вони не пішли в армію. Там було багато різних причин, часто страх. Але чим довше тривала війна, тим більше люди розуміли, що це таке. З'явилося багато поранених знайомих, у тому числі друзів, які загинули на фронті. Це, як правило, не заохочує людей йти в армію. Але це і не правило, бо дослівно пів року тому я дізнався, що кілька хлопців з мого району пішли служити. Але є також люди, які переймаються лише своїм життям, не збираються ні воювати, ні допомагати армії. Але мені дуже не подобається ця тема «ухилянтів», я не хочу про це думати, у мене є своя робота, і я нею займаюся. І я б не зміг працювати в ТЦК, перевіряти людей, кудись їх силоміць забирати.
Альдона Гартвіньська і Женя Воропаєв. Фото з приватного архіву
Але чому ти не зміг би працювати ТЦК? Вважаєш, що це не потрібне?
Ні, це один з мобілізаційних інструментів для того, щоб мати армію в нашій країні. Це не ідеальна система, є деякі нюанси, але це не змінює того факту, що вона потрібна. Бувають випадки, коли стріляють, когось силоміць затягують в автобус, когось б'ють... Але люди теж різні, і такі відео також поширюються набагато швидше завдяки ворожій пропаганді. Набагато більше ситуацій, коли співробітник ТЦК просто підходить, запитує, перевіряє документи. Він нікому не погрожує, нікого ні до чого не примушує. Він інформує. Нормально працює. Не варто судити про всіх за кількома відео в інтернеті.
Єдине, що я б змінив, — це вдосконалити систему з цього боку, щоб мобілізованим було легше обирати, де вони хочуть бути. Якщо вони хочуть зайняти позиції в тилу, їм треба дати таку можливість, тому що армія — це велика машина, і такі люди також потрібні для того, щоб вона працювала. Якщо хтось хоче бути оператором безпілотника або піти в артилерію — добре, якщо це буде братись до уваги. Але також треба розуміти, що безпілотників чи артилеристів не може бути більше, ніж піхотинців чи штурмовиків, бо без них фронт не зрушиться на нашу користь. Тому з усіма порозумітися неможливо. Але якби принаймні можна було вибирати, до якої бригади йти — це було б добре для всіх.
Було таке гасло, що працівник ТЦК — це більший ворог для суспільства, ніж Росія. А я вважаю, що найбільший ворог — це люди, які все це роблять, які випускають подібні відео в мережу, які розповідають, що мобілізація проходить трагічно, що в нашій країні все погано — адже це пожива для ворога. Це пожива для пропаганди, для нагнітання страху. Тому що всі ці ситуації — вони в меншості, і я намагаюся на цьому наголошувати на кожному кроці.
Чи говорите з колегами про те, коли це все закінчиться? Чи наступне Різдво ви вже будете святкувати вдома?
Ми практично не говоримо про це взагалі, ми навіть не думаємо про те, коли закінчиться війна. Тому що це таке абстрактне поняття, плюс зазвичай все йде не так, як ми плануємо. Війна може закінчитися в один момент, а може затягнутися на роки. І я думаю, що служба ще буде тривати довго. Всі чекають, що війна закінчиться в одну мить, що вона пройде, як якийсь грип. Але ми не сидимо склавши руки, ми не чекаємо, поки хвороба мине. Ми працюємо, ми зміцнюємо державу. Тому що це також дасть нам більше безпеки в майбутньому.
Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.
.jpg)
%20(1).avif)
