З 2008 року Люба Шипович проживала у Сполучених штатах, будувала успішну IT-кар’єру, але з початком повномасштабної війни повернулась до України. Люба — співзасновниця громадської організації «Razom for Ukraine». А з 2023-го — засновниця благодійного фонду «Dignitas», який опікується військовими та ветеранськими проєктами, зокрема — постачанням армії БПЛА та навчанням операторів дронів. За версією журналу Forbes, торік Шипович увійшла до рейтингу «50 лідерок України».
Наталія Жуковська: Любо, основний напрям вашої роботи — безпілотні технології: розвідувальні та ударні дрони. Яка реальна ситуація із забезпеченням підрозділів БПЛА на сьогодні?
Люба Шипович: Ми говоримо загалом про технології. Окрім безпілотників, йдеться також про програмне забезпечення, ситуаційну обізнаність, систему управління боєм тощо. Якщо говорити про забезпечення дронами, то держава вже їх купує. Так, ще у недостатній кількості, але вони з'явилися. Однак нам дуже бракує інфраструктури навколо цих безпілотників. Йдеться про антени, станції наземного керування, портативні електростанції, планшети, 3D принтери для друку контейнерів під вибухову частину системи скидів. Уся ця інфраструктура, на жаль, зараз взагалі ніяк не покривається державою. Забезпечення йде або через фонди, або самі підрозділи збирають на це гроші.
Сам по собі дрон не летить. Мають бути ще окуляри, пульт, антени, зарядний пристрій, планшети, ретранслятор
Що потрібно зробити, щоб дронів на фронті було достатньо?
Якщо порівнювати 2022 рік, коли дронів взагалі не було, і зараз, то нині ситуація значно краща. Цього року, за словами прем’єра, виділено 40 мільярдів гривень на закупівлю безпілотних систем. Це вже прогрес. Але цього недостатньо. Коли президент говорить про мільйон дронів, то це лише звучить як багато. А насправді ми рахували, що такої кількості при теперішній лінії фронту та інтенсивності бойових дій вистачить лише на три місяці. Тобто мільйон — це, по суті, четверта частина від потреби на рік.
У нас інтенсивна війна, найбільша в світі війна дронів за все існування людства. До того ж часто через відсутність боєприпасів дрони замінюють артилерію. Західні країни не готувалися до великої сухопутної війни. Доктрина НАТО — отримати перевагу у повітрі. Ми ж ведемо велику сухопутну війну. Забезпечити її боєприпасами не в силах навіть об’єднані країни НАТО. З одного боку, у них не вистачає потужності, з іншого — заважають політичні та бюрократичні процеси. Ми не можемо розраховувати суто на допомогу західних союзників.
Ми повинні вкладатися у своє виробництво. І те, що у нас виходить досить непогано, — це насамперед виробництво безпілотних технологій
Відомо, що Україна досі залежить від Китаю щодо деяких компонентів, необхідних для виробництва дронів. І торік китайці вже ввели певні обмеження на експорт. Як ви оцінюєте ризики того, що в якийсь момент вони зовсім закрутять «гайки»?
Ми повинні шукати альтернативи. Китай — найдешевший, найбільший виробник, але, на щастя, не монополіст. У країнах Середньої Азії є й інші виробництва. Також будуються заводи в Європі та США. І, звичайно, нам треба величезну увагу приділяти локалізації виробництва саме комплектуючих. Те, що ми можемо робити в Україні, треба робити тут, навіть якщо це дорожче. Тому що під час війни вартість не оцінюється суто економічною складовою. Є ще компонент національної безпеки. Зараз в Україні є кілька сотень стабільних виробництв. Однак дуже мало з них масштабують виробничі потужності, тому що не мають гарантій, що замовлення будуть постійними.
Держава має заключати з виробниками середньо-довгострокові контракти на закупівлю. Якщо він буде хоча б на три роки, виробнику буде цікаво інвестувати у свій бізнес
І це, напевно, найбільша проблема. А якщо ми говоримо про виробників в європейських країнах, то вони взагалі хочуть 8-10-річні контракти. Адже це капітальні інвестиції у виробничі лінії, розширення виробництв і так далі.
Любо, ви займаєтеся волонтерством із 2014 року. Саме тоді у США був створений благодійний фонд «Razom for Ukraine». Ви є його співзасновницею. З 24 лютого впродовж року ви змогли зібрати 68 мільйонів доларів. Як це вдалося зробити?
Понад 60% — це були невеликі донати від людей, переважно американців та канадців. На допомогу українській армії вони давали по 10, 20, 100 доларів. Були також корпоративні донати. До десяти корпорацій виділили по мільйону доларів. Це були досить відомі у світі компанії, які часто бажали лишатися анонімами. Таку активність іноземців я пояснюю тим, що на той момент Україна була у топі всіх новин. І це був нормальний порив — допомогти у боротьбі проти несправедливості.
Слід розуміти ще й саму культуру американців, де волонтерство виховується змалечку. Це невід'ємна частина життя. Є навіть спеціальні дні у році, так званий Giving Tuesday, що об’єднує людей заради допомоги одне одному. Зараз ця допомога є значно меншою, зокрема й тому, що Україна зникла з новин. Торік у грудні я їздила до США, де американці мене запитували: «У вас ще досі йде війна?» Тобто якщо в новинах це не показують, то, здається, що вже все закінчилося. Але це так само, як українці не знають, що відбувається в інших державах. Наприклад, у грудні важливою новиною була Венесуела. А запитайте в українців, що там відбувалося? Чимало людей скажуть: «А де це?» Коли чогось немає у новинах, цього ніби не існує.
Торік команда, яка працювала над військовими та ветеранськими проєктами в «Razom for Ukraine», виокремилася в окремий фонд Dignitas. Чому так сталося?
Із 68 мільйонів доларів, які нам вдалося зібрати під час першого року повномасштабної війни, 45 мільйонів пішли на підтримку військових. А саме — на закупівлю тактичної медицини, дронів, рацій, електростанції тощо. Поза тим в організації існували гуманітарні напрямки. І наприкінці 2022 року почалися розмови, що військову допомогу потрібно зменшувати, а більше грошей спрямовувати на підтримку та розбудову. На той момент я була єдиним членом ради директорів, хто був в Україні, всі інші — у Сполучених Штатах.
Я намагалася донести людям, що в Україні ще зарано щось розбудовувати, що потрібно вкладатися у захист. Тому що якщо ми не знищимо російський танк, він продовжуватиме стирати з землі наші міста. Відтак відбудова стане безперервною
І, власне, на цьому етапі у нас розпочалися певні розходження. Ставало дедалі важче адвокатувати за те, що гроші потрібні саме військовим. І порадившись зі своєю командою, ми вирішили відділитися в окремий фонд, де у статуті чітко прописано, що ми є фондом технологічної допомоги силам безпеки і оборони та ветеранам. Ми знову почали з нулем доларів на рахунку.
Хто є «кістяком» вашої команди?
Всі ті, хто працювали разом з нами над військовими і ветеранськими проєктами ще з 2014 року. Найбільший напрям «Victory Drones» очолює Марія Берлінська. Це екосистема навчання військових технологіям. А саме — операторів безпілотників для ЗСУ, ДСНС і медслужб у співпраці з Генштабом. Є також проєкт «Люті пташки» — забезпечення фронту ударними дронами. Його очолює Катя Нестеренко, яка до цього багато років працювала в проєкті «Ізоляція», яка дуже добре знає і розуміє Донецький регіон.
Є проєкт «Тисяча дронів». Йдеться насамперед про розвідувальні безпілотники. Бо, наприклад, у Сполучених Штатах ми не маємо права збирати гроші на ударні дрони. Тому ми збір грошей розділили. На ударні безпілотники збираємо в Україні, а на розвідувальні — за кордоном.
Ще є проєкт «Літай», у межах якого військових у реабілітаційних відділеннях навчають керувати FPV-дронами. Цей проєкт очолює Дана Юрович, яка до того багато років працювала у команді МОЗ з Уляною Супрун (в.о. міністра охорони здоров'я України з 2016-2019 рр. — Авт.) та на різноманітних міжнародних проєктах. На десятий рік війни волонтерство має бути професійним. Так, були періоди, коли всі займалися всім, коли без розбору і розуміння купувалися турнікети, дрони. Але насправді такий підхід є неефективним використанням фінансового ресурсу, який і так досить обмежений. Кожен має займатися своєю сферою.
От, наприклад, всі знають, що треба купувати дрон Mavic. Однак те, що їх є ціла лінійка з різними характеристиками і прошивками, не всі розуміють. І виходить, що люди витрачають гроші на Mavic 3 Classiс, який в умовах фронту є часто непридатним до застосування. Але якщо б додати трішки грошей, то можна купити інший дрон, який точно принесе користь. Були навіть випадки, коли куплені і не перепрошиті дрони одразу передавались військовим, і без анонімінізованої прошивки вони розкривали позиції. Тому це інколи не просто марнотратство, це може принести шкоду військовим. Ось тому ми не ліземо в інші сфери. Наше — це технології.
Тривалий час ви займалися адвокацією питання зброї для України. Що було найскладнішим і чи завжди вас чули західні політики?
Я і зараз продовжую це робити. Наша американська частина команди регулярно спілкується з конгресменами, їздить на зустрічі. Ця робота не припиняється. У 2022 році було складно взагалі переконати американських політиків, що Україна вистоїть. Якщо згадати той період, то яку зброю Україні давали? То були Джавеліни та Стінгери — не для ведення війни, а для партизанщини. І тільки у травні 2022, коли стало зрозуміло, що Україна дійсно готова воювати, почали давати більш важке озброєння саме для ведення війни регулярними військами. Тобто до середини 22-го року треба було просто переконувати, що ми зможемо, вистоїмо, що нам не потрібно по Дніпру здавати Україну та погоджуватись на будь-які мирні угоди.
Ми показали, що готові воювати. В нас повірили західні політики й західні виборці
Що ми маємо робити, аби не допустити ослаблення підтримки з боку Європи та США?
Мені здається, що в США Україна зникла з новин. Ми не діємо проактивно. Подивитися на ту ж Росію, яка вже понад 20 років розвиває мережу телеканалів по світу. У них є мовлення різними мовами — арабською, іспанською, англійською, французькою, німецькою та іншими. Тобто вони генерують свій контент. Крім того, у них є ціла серія розважальних передач. Вони підтягують цим увагу глядача. Між цими розважальними передачами запускають новини. А які новини йдуть від росіян про Україну? Ті, які їм вигідні.
Звідки західний споживач бере інформацію про Україну? Або з тих нечастих новин західних медіа, або з російських телеканалів. Нам потрібно більше уваги приділяти інформаційному простору і розуміти, що іноземний споживач споживає інформацію своєю мовою. Не українською, не завжди англійською. Є величезний іспаномовний світ, якому ми не приділяємо уваги, арабський світ, де теж у нас дуже мало інформації. І для того щоб отримати підтримку в тих країнах від політиків, треба отримати її насамперед від їхніх виборців.
Чому в Америці зараз ідуть політичні торги? Україна — розмінна монета, бо у виборця немає однозначної думки про нас. Якщо б усі виборці хотіли підтримувати Україну, то можна точно гарантувати, що політики б теж це робили. Бо вони дивляться на свого виборця, особливо в Америці, де вибори до Конгресу відбуваються щодва роки. Це досить короткий виборчий період. А тому виборця слухають постійно. До того ж часто наші політики використовують західні медіа для боротьби між собою. І тут варто розуміти, що це теж йде нам не на користь.
Коли західний споживач бачить наші внутрішні політичні ігри, він думає, що війни вже немає, бо між собою змагаються місцеві політики
Велика ціль держави — вступ України в НАТО. Це те, що буде найбільшою безпековою гарантією для країни. Чи вірите ви у НАТО, коли кожен захищає кожного?
Я досить багато спілкувалася з поляками на цю тему. Вони впевнені, що будуть наступною ціллю РФ. Але коли їх питаєш, а чи підете ви захищати країну, то у відповідь чуєш: «А для чого? Ми ж в НАТО, американці приїдуть нас захищати». Це така класична відповідь. Вони не розуміють, що насамперед треба самим захищати свою країну. І цей колективний договір НАТО — не про те, що я посиджу, а хтось приїде воювати замість мене. Це означає, що ми разом всі захищаємось.
На мою думку, Росія далі піде не в Польщу, а в країни Балтії. І мені здається, що естонці, латвійці, литовці дуже добре це теж розуміють. Як і те, що покладатися треба на власні сили. Тому вони активно готуються
Зокрема, проводять навчання населення. Якщо говорити про країни НАТО, то нам здається, що це сильна, потужна армія. Але досвіду ведення сухопутної війни в Альянсу немає. Зараз дуже багато наших військових проходять навчання за кордоном і навіть натівські генерали визнають, що більше знань можуть взяти від українців, ніж навпаки. Бо зараз в світі існує тільки одна країна, яка може протистояти Росії — це Україна. Тільки у нас є досвід протистояння такому потужному агресору. Тож якщо НАТО розглядає Росію як ворога, то там точно зацікавлені мати Україну, якщо не в складі, то принаймні хорошим союзником.
Фотографії з приватного архіву
Ведуча, журналістка, авторка понад трьох тисяч матеріалів на різні теми, у тому числі низки резонансних журналістських розслідувань, які призвели до змін в місцевому самоврядуванні. Пише також про туризм, науку та здоров’я. У журналістику потрапила випадково, понад 20 років тому. Вела авторські проєкти на телеканалі УТР, працювала кореспонденткою служби новин, понад 12 років на телеканалі ICTV. За час роботи відвідала понад 50 країн. Має відмінні навички сторітелінгу й аналізу даних. Працювала викладачкою на кафедрі міжнародної журналістики НАУ. Навчається в аспірантурі, за спеціальністю «Міжнародна журналістика»: працює над дисертацією про висвітлення роботи польських ЗМІ в умовах російсько-української війни.
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
