Василь Стус був шанувальником польської і німецької культур
Перша міжнародна виставка, присвячена одному з найпотужніших українських поетів Василю Стусу, відкрилася восени у Берліні. Організували її берлінський Інститут Пілецького, Стус-Центр і Фонд Гайнріха Белля. Виставка розповідає європейцям історію борця за свободу і показує зв'язок з боротьбою, яка триває досі.
У наші дні українським поетам знову доводиться боротися за незалежність і виживання своєї нації. І цього разу чимало з них відклали пера, взяли до рук зброю і пішли в українську армію. Деякі з них на виставці читають вголос поезію Стуса.
Мета виставки — не просто розповісти біографію, але спробувати також зрозуміти ту особливу силу, яка керувала поетом протягом життя («героями стають, а не народжуються»). 12 років Стус провів у неволі в таборах або на засланні, але він говорив і писав ясно за будь-яких обставин.
.jpeg)
Василь Стус був шанувальником німецької літератури. На жаль, поет так і не дізнався, скільки німецьких письменників неодноразово вимагали його звільнення з ув'язнення й вболівали за нього.
До Польщі Стус також мав сентимент.
Він перекладав польську поезію, заохочував дружину і сина вивчати польську мову, передплачував польські журнали і з ентузіазмом підтримував польський рух «Солідарність», сподіваючись, що той надихне Східно-Центральну Європу й, зокрема, українців до єдності і протистояння комуністичній владі
Після смерті Стуса його любов до обох країн надихнула на співпрацю українські, польські та німецькі організації. До речі, у Варшаві в 2017 році іменем Стуса було названо сквер.
«Для нас було важливо не спаплюжити пам’ять Стуса»
Єва Якубовська, кураторка виставки, розповідає:
— Василь Стус — «моральний авторитет» нації, як каже його син Дмитро. Тому для нас стало великою відповідальністю зробити цю виставку якісно, не попсово, аби не спаплюжити пам'ять поета.
Ідея виставки прийшла до Ганни Радзєйовської, директорки Інституту Пілецького. Вона сказала: «Я хочу, щоб про Василя Стуса дізналися в Берліні». Запропонувала мені стати кураторкою. Я ніколи до цього не керувала виставками, але погодилась.
Ганну вразила історія, насправді міфічна, про те, що у 1985 році німецький письменник і Нобелівський лауреат Гайнріх Белль висунув творчість Василя Стуса на здобуття Нобелівської премії з літератури, якої Стус так і не отримав, бо загинув. Насправді це зробила українська діаспора. Тоді як Гайнріх Белль долучався до написання запитів, аби Стуса випустили з неволі.
— Які були складнощі у створенні виставки?
— Основна складність — відсутність повного доступу до інформації. Особливо про те, що відбувалося з Василем під час другого ув'язнення. Його твори того часу було знищено.
— Чи був страх, що це не потрібно німецькій аудиторії?
— Ми фокусувалися на тому, що у світі все пов'язано. Втрата такої особистості, як Василь Стус — це втрата не лише України, а й Німеччини. Це добре розумів Гайнріх Белль. Тому і намагався сприяти звільненню Василя. У Стуса була неймовірна здатність об'єднувати навколо себе непересічних людей зі всього світу.
Так, таборовий зошит Стуса врятували литовські дисиденти. Один із чоловіків передав його своїй дружині, яка змогла таємно винести рукопис із найбільш засекреченого колись радянського табору.
Останні вірші Стуса сильно відрізняються від усіх попередніх. Вони моторошні. На жаль, з них ми маємо тільки кілька уривків. Дисидент і політв'язень Василь Овсієнко, співкамерник Стуса, у своїх спогадах каже, що він сильно журиться, що не зміг вивчити ті вірші Стуса напам'ять. Він бачив їх перед їхнім знищенням. Власне, один зі шматків останнього вірша поета став епіграфом цієї виставки. Фінал у нього такий: «…Тож — до побачення — у просторі і — до побачення у часі».
— Маєте улюблені рядки поезії Василя Стуса?
— Мені дуже відгукується «Молитва». Прийняття ненависті, яка в тобі. Рядки, коли він просить Бога пробачити гнів, який у ньому живе, як на мене, актуальні для нас зараз.
— Що вам подобається у вашій виставці найбільше?
— Наша команда. Навіть коли всі у Києві, то працюють в сучасних реаліях України: за відсутності електрики, інтернету, під вибухи.
Виставка створювалася півтора року. Це довгі години пошуку, верифікація інформації, продумування концепції. Зазвичай біографічні виставки фактологічні та сухі. Ми прагнули зробити інакше — відтворити життя Стуса метафоричною мовою.
Життя Василя Стуса дуже непросте, але не варто зациклюватися виключно на трагедії. Він — людина, яка створила важливі речі. За ним — багато життя. І ми хотіли це показати. Я би радила дивитися виставку кілька разів, бо чимало деталей і сенсів приховані.
Завжди плачу, коли читаю цитати Валентини Попелюх, дружини поета, і самого Василя на стенді. Ми скомпоновали їхні рядки у діалог:
«Василь завжди співав. Зранку ще починав. В нього голос добрий був. Мені завжди якось тривожно на душі було, а він зранку встає і починає співати» (Валентина Попелюх, дружина Василя Стуса).
«Ми з Тобою, Валю, вже в історії — тож будьмо гідні місії своєї» (Василь Стус, чоловік Валентини Попелюх).
Вони мали сильний зв'язок. Це відчувається. На жаль, Валентина вже також померла — під час окупації Київської області у 2022 році. Дмитро Стус, син Василя і Валентини, каже: «Любов виявилася сильніша, ніж гармати. Вони нарешті зустрілися і знову разом».
«На відкритті виставки стався наш особистий рекорд щодо кількості гостей за один вечір»
Патрік Шостак, керівник відділу комунікацій Інституту Пілецького й комунікаційний менеджер виставки, розповідає, що раніше майже нічого не знав про Стуса:
— Кілька років тому читав про Стуса статтю, та тільки зараз зрозумів важливість цієї людини. Коли ж до нас прийшла Єва Якубовська і запропонувала робити виставку, мені ця ідея відразу сподобалася. Постать Стуса має стосунок не тільки до української, але також до польської і німецької історії. Це чудове поєднання, яке перегукується з головною темою нашого інституту. Для нас зв'язок Польщі, Німеччини й України дуже важливий.
— Чи читали ви його вірші?
— Так. Твори Василя є і в німецькому, і в польському варіантах. Ці переклади зробили спеціально до нашої виставки. До цього існували тільки переклади на аматорському рівні.
— Маєте улюблені рядки з віршів Василя Стуса?
— Навіть кілька. Він казав: «За мною стояла Україна, мій пригноблений народ, за честь котрого я мушу обставати до загину». Він бачив себе в Україні і з Україною — до кінця. Також мені запам'яталися його слова до сина. Якось так він казав: «Сину, іноді важливіше робити правильні речі. І пишатися тим, що ти можеш бути рольовою моделлю для інших». Загалом мені дуже до вподоби його філософія, яка базується на принциповості. Навіть якщо вона створює умови, несприятливі для існування.
— Хто приходить на вашу виставку, присвячену Стусу?
— Час від часу ми робимо івенти на базі виставки. Показували фільм «Ваш Василь». Влаштували лекцію головної із дослідниць біографії Василя Стуса. На кожен івент у нас понад 100 реєстрацій. Люди різні: українці, німці, поляки, білоруси. Приїжджають з інших країн. Загалом ми дуже задоволені виставкою і тим, кого вона до нас приводить.
На великому відкритті виставки про Стуса стався наш перший в житті аншлаг. Це був рекорд за кількістю гостей за один вечір. На відкритті були присутні сини Василя Стуса і Гайнріха Белля, на відеозв'язку з нами була міністерка культури Німеччини Клаудія Рот.
— Маєте погані відгуки?
— Жодного. Одного разу чи то людина, чи то бот написав на фейсбуку: «Чому ви промотуєте цього українського націоналіста?» Ми посміхнулися й видалили той коментар. Бо це неправда. Василь Стус — патріот своєї країни.
Часто ми чуємо відгуки на кшталт «Як це я не чув про Василя Стуса до цього?» або «Треба розповідати історію Василя Стуса частіше». Також чув думки, що ця виставка дала розуміння того, що російські та українські дисиденти — абсолютно різні. І чому раніше ми не говорили про це? Риторичне питання.
— Чи відчуваєте ви, що України у культурі Німеччини стало більше?
— Так. Простий приклад:
До 24 лютого 2022 року в книжкових магазинах Берліна можна було знайти 2-3 книжки про Україну. Після — почався справжній наплив. І ця тенденція продовжується
Якщо вам цікава, наприклад, історія України, в берлінських книжкових магазинах зараз можна знайти досить великий вибір книжок на цю тему. Про українську культуру — так само.
Взагалі ініціатив, пов'язаних з Україною, стало більше. Ми, напркилад, робили презентацію книжки Максима Еріставі «Українська деколонізація: нерозказані історії ромів». Також маємо окремий проєкт «Воля UA». У травні 2023 року біля Бранденбурзьких воріт разом з Євою Якубовською ми організовували перформативну інсталяцію «День пам'яті жертв комуністичних репресій». Метою цього івенту було показати найабсурдніші фрагменти міського ландшафту Берліна, які все ще передають наративи, висунуті комуністичним тоталітарним режимом. Відвідувачі дізналися, що навіть у відомих туристичних місцях досі можна помітити символи, що проголошують «славу Сталіну».
Ми відчуваємо, що української культури та історії стало більше в Німеччині. І це добре, адже так ми можемо краще зрозуміти Україну і те, як їй допомогти у цій страшній війні. Недарма Тімоті Снайдер зауважив: «Якщо ми хочемо зрозуміти війну в Україні і чому вона має значення для світу, ми повинні знати її історію».
Виставка, присвячена Василю Стусу, працюватиме до 31.05.2025 в Інституті Пілецького за адресою: Pariser Pl. 4a, 10117 Berlin
Журналістка, райтерка, відеографка, контент-мейкерка, авторка подкастів. Учасниця соціальних проєктів, направлених на розповсюдження інформації щодо насильства в сім’ї. Мала власні соціальні проєкти різного штибу: від розважальних до документального фільму про інклюзивний театр, авторкою і редакторкою якого виступила самостійно. На «Громадському радіо» створювала подкасти, фоторепортажі, відеосюжети. Під час повномасштабного вторгнення почала працювати з іноземними виданнями, брати участь у конференціях, зустрічах у Європі, аби розказати про війну в Україні та журналістику в цей непростий час.
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
