Ексклюзив
20
хв

Страхи, які стали нашими «братанами»

Під час найгучнішого вибуху я втискалася в долівку і думала, «курва, загину в старому халаті» — і скидала гроші на дрони

Татуся Бо

Чого ми найбільше боїмось під час війни? Малюнок: Магдалена Данай

No items found.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Перший мій страх після початку повномасштабного вторгнення доволі банальний. Як, власне, у всіх. Що прилетить ракета, а я в душі миюся. І от прям картінками бачила це — розгрібають завали і дістають моє жирненьке голе і мокре тіло.

Так, я навчилася митися між тривогами за 3 хвилини. Вискакувала — і така відразу: «Хууууух, пронесло»

Другий мій страх — ракета і туалет. Він почався після ракетного удару по району раннім раночком. Мене, власне, розбудив гучний бабах. Бо тривогу я урочисто проспала. Вибух, відкриваю очі, а я вже стою з малим на руках в загальному коридорі. Далі серія бабахів, все дрижить. І раптом перерва… А я в туалет хочу аж плачу. Ну, думаю, збігаю, шо вже там. Зайшла, тільки всілася — і яаааак бабахне. Мене підкинуло прямо з унітазом. Після того, я боюся, що я отак у туалеті, а тут прилетіла ракета. Красиві і сильні пожежники розгрібають усе це і знаходять мене верхи на білому… коні. І журналісти пишуть: «Знайшли женщіну без трусів на унітазі». І весь Київ збільшує картінку, роздивляється шрами і родінки, аби ж понять, хто там такий тривогу проср…, тобто простяв.

Селфі під час повітряної тривоги. Фото: приватний архів

А от труси… Ми виховувалися здебільшого в пострадянські часи. Підліткам нашого покоління не цікаво було зазирати під спіднички. Бо труси у всіх були однакові. Однаковісінькі. Шо у мами Сергійка, шо у Олі, Сергійкової однокласниці. Уродські аж страшне. Мами того часу завжди тримали у шафі нові труси — на празнік і до лікаря. Що б не сталося з людиною, перше слід було подбати про труси. А тут війна… Як тільки мене трохи попустило після початку, я першим ділом купила красіві і нові труси. Бо раптом оце от все — ракета, руїни, пожежники, ЗМІ… І, може, врешті напишуть: «Під завалами найшли тіло женщіни в красівих трусах». Ну должні ж таке написать — нє?! Якшо не напишуть, то це якісь агенти кремля, а не журналісти. Одна моя подружка, Лєна, повернувшись після деокупації у свій дім, найбільше ображалася на русню, що ті погидували в хаті навіть побутовою технікою, а от бежеві, безшовні, страшенно удобні і через це добре ношені труси — таки спиздили, паскуди.

Мать моя теж мала свій страх. Шо раптом ракета попаде в хату, все рознесло, безпризорні курі бігають, качки негодовані і город, заросший бур'яном. Так і казала мені:  «Полю, доцю, город, бо вдруг ракета, а в мене щириця на картоплі»

Валя боялась за свої, як його,… хуї. Їх у неї, вибачте за тавтологію, було дохуя. Люди з інших країн везли щось корисне, а Валя — хуї. Оточувала себе прекрасним, так би мовити. І от почалося. Спершу Валя прибрала хуї із зони можливого ураження. Потім сховала в шафу. І от якоїсь зі страшних ночей із обстрілами, коли дім буквально підкидало, Валя на ранок побачила сон — красиві і сміливі люди, усе ті ж пожежники, гребуть завали, а потім один найкрасивіший кричить: «Хлопці, тут женщіну хуями привалило». На ранок Валя зібрала свої скарби у велику коробку і винесла до смітника. А на місце найкрасивішого хуя почепила портрет Лесі Українки. Все з тих же міркувань, раптом що… На вечір Валя дивилася зі свого вікна на той же смітник і бачила, як радісні русанівські бомжі несли її коробку, а дорогу підсвічували її найдорожчим — Генріхом Четвертим (фалоімітатор з підсвіткою. — Авт.).

31 грудня росіяни цілий день «тішили» нас «вітаннями» у вигляді то шахедів, то ракет. Біля моїх дверей у спільному коридорі збиралися сусіди з верхніх поверхів. Збиралися і невдоволено бурчали, що кляті росіяни не дають закінчити приготування святкового столу. Хтось виніс шампанське, я винесла стаканчики: «Ну, за ППО». 

— Якщо зараз ввалять у наш дім і в мене згорить та качка, яку я вже третій день готую, я за себе не отвічаю, — каже сусідка з 9 поверху. І я їй чомусь вірю.

За розрахунками Forbes, Росія витратила на масовану ракетну атаку по Україні 2 січня близько 620 млн доларів. Фото: МВС України

Коли вранці 2 січня росіяни влаштували наймасовіший ракетний удар по Україні, коли по Києву летіли тонни вибухівки, моя подруга Катя чемно пішла в метро, там у нас ховаються від ракет. І от люди здригаються від вибухів у підземці, а Катя пише нам у спільний чат:

— Ох і йобнуло щойно, я ледь круасан не випустила з рук.

Ми ошелешені пишемо:

— Катя, який круасан? Ти де?

І Катя так спокійно відповідає:

— Я вийшла по каву, а що таке?! Я українська жінка. Я хочу кави і круасан — і жоден йобаний російський калібр мене не зупинить.

Ніщо не зупинить українську жінку Катю, якщо вона під час повітряної тривоги захотіла кави з круасаном. Фото: приватний архів

Давайте пропустимо той момент, що, попри вибухи по всьому місту, надворі працювала кав'ярня з круасанами, це тема для окремої розмови.

Але Катя, виявляється, боїться померти від ракети, не випивши кави з хрустким круасаном

Ми боїмося. Ох, як же ми боїмося. Я от під час найгучнішого вибуху втискалася в долівку і думала, «курва, загину в старому халаті» — і скидала гроші на дрони. Нам страшно, страшно, коли ракети летять на інше місто, страшно, коли в новинах пишуть про авіаудар на лінії оборони в районі міста М. Ми, здається, боїмося кожної секунди свого життя. Але наші страхи стали нашими братанами — і ми їм кажемо: «оце було капець як страшно, а тепер погнали донатити, чувак, давай зберемо на дрони». Наші страхи стали нашими сильними сторонами, наші страхи стали нашим безстрашшям. 

Той самий старий халат. Фото: приватний архів

І, врешті, якщо колись і знайдуть моє тіло в старому халаті, в старих трусах, на унітазі, якщо вибухом мої сексіграшки розкидає по району, хтось таки напише «ця жінка закінчила готувати борщ, ця жінка зібрала на дрони, ця жінка — українка». 

… Хоча… нас захищають титани. Тому є всі шанси дожити до 90 і померти якось зовсім банально, без згадки в новинах.

Українці дякують Силам протиповітряної оборони. Основою для цієї картинки стало фото врятованого рятувальниками кота під час атаки РФ на Київ 2 січня 2024 року. Фото: МЕМуарій воєнного часу
No items found.
Р Е К Л А М А
Приєднуйтесь до розсилки
Thank you! Your submission has been received!
Oops! Something went wrong while submitting the form.

Татуся Бо (Тетяна Комлик) — доросла блогерка, дитяча письменниця, волонтерка, виконавча директорка Благодійного фонду «Українська фундація "Мрія"». Народилася на Полтавщині.  За освітою режисерка видовищно-театралізованих заходів і вчителька української мови та літератури. Працювала кореспонденткою,  редакторкою, сценаристкою. Мама двох смішнючих дітей.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати
World Press Photo 2025 скандал

На першому фото авторства німця Флоріана Бахмайєра шестирічна Ангеліна — біженка з одного з прифронтових селищ близ Куп'янська. Дівчинка психологічно травмована війною і страждає від панічних атак. Автор фотографії зняв її через кілька хвилин після такого нападу, який міг бути викликаний втечею від російських бомбардувань.

На другому знімку — російський стабілізаційний пункт, розташований у підземному винзаводі близ окупованого Росією Бахмута. Зображений солдат був мобілізований до армії сепаратистської так званої «Донецької народної республіки» за два дні до початку повномасштабного вторгнення. Десь на полі бою проти українців, на окупованій Росією території він втратив руку й ногу. 

Російський військовий, поранений під містом Бахмут, лежить у польовому госпіталі, створеному на підземному винзаводі. Пізніше йому ампутували ліву ногу та руку. Донбас, Україна, 22 січня 2024 р. Фото: Nanna Heitmann/Magnum Photos, для The New York Times / World Press Photo

Агресор не може стояти в одному ряду зі своєю жертвою

Міжнародні фотопрофі чомусь вирішили, що ці дві світлини можна об'єднати в одному конкурсі, в одній європейській категорії. Що можна поставити знак рівності між жертвою і злочинцем, заплющити очі на етику заради естетики. Показати маленьку дитину з пошкодженою психікою і того, хто цю психіку руйнує. За допомогою стилізації та символіки (зображення пораненого солдата натякає на Пієту, зняття Христа з хреста) створити враження, що обидві людини є жертвами цієї війни, і що обом сторонам варто співчувати. Разом з тим це ще один приклад нормалізації російських злочинів, які, за наказами Путіна, відбуваються в Україні щодня — зокрема, проти цивільного населення. 

Світ не розуміє проблеми і потихеньку дає дозвіл російському брати участь у культурному житті світу. Виступи російських музикантів і балету, спортивні змагання, «Оскар» за фільм про росіян і зйомки стрічки про Путіна з привабливим Джудом Лоу в гловній ролі, участь у світових виставках, конференціях і дебатах. І ось черговий крок — на престижному конкурсі фотографій з'являється «ренесансне» зображення російського солдата. Він лежить на винзаводі, ймовірно, тому самому, що виробляв знамените українське вино, яке любили в усьому світі, і який був зрівняний із землею російською артилерією. Страждання злочинця зняті так, що викликають співчуття. І ми поволі забуваємо, хто тут агресор.

Багато хто після звільнення з-під окупації Бучі говорив: такого Росії світ вже точно не пробачить...

А потім були відкриті братські могили в лісі в Ізюмі, жовта кухня в багатоквартирному будинку в Дніпрі, пробита російською ракетою, бомби на дитячих майданчиках, обстріли українських військових фосфорною зброєю, забороненою Женевською конвенцією... Сьогодні потужні авіаційні бомби, що падають на центр Запоріжжя, вже нікого не вражають. Нічні атаки шахедів на українські міста сприймаються як чергові «новини з війни», яка десь далеко і нас, зрештою, не стосується. Разом з тим щоночі в Україні гинуть невинні люди. Ось і цієї ночі теж.

Тим часом журі конкурсу World Press Photo не бачить проблеми й ставить знак рівності між жертвами й нападниками. І цим підіграє російській пропаганді

Що змінює суспільний дискурс, гуманізує дії нелюдів, які на очах у всіх безсоромно і систематично, вдень і вночі, вбивають таких дітей, як Ангеліна, їхніх матерів і батьків. А разом з ними — віру в справедливість і інстинкт самозбереження людства.

20
хв

Чи можуть жертва й агресор перемогти одночасно? Престижний міжнародний фотоконкурс вважає, що так

Альдона Гартвіньська

Як грім з неба пролунала новина про вихід США зі складу Міжнародного центру з розслідування злочину агресії проти України, до якого входили прокурори, що збирали попередні докази про очевидний злочин росіян. Звісно, на тлі тотальної економії в імʼя прогресу імені Маска це було очікувано. Але неприємно. Речниця Білого дому Керолайн Левітт дуже обтічно прокоментувала, що нічого не чула про це рішення. 

Утім, воно цілком вкладається у затяжний медовий місяць між адміністрацією Дональда Трампа та Владіміром Путіним. Дуже хоче 47-й президент укласти угоду з російськими диктатором. Аж настільки — що готовий заплющити очі на те, що вирішувати питання України, ядерної програми в Ірані та співробітництво по копалинах Сибіру треба буде з реальним військовим злочинцем. 

Тіла мирних жителів лежать на вулиці Яблунській у Бучі. Фото: RONALDO SCHEMIDT/AFP/East News

Взагалі, коли мова йде про окупантів із РФ, я не вірю в достойні суди. Я вірю в ліквідацію. Красиву, продуману, підступну. Торік у грудні українці відчули деяку сатисфакцію після того, як у Москві ліквідували Ігоря Кирилова — генерала, який наказував застосовувати хімзброю проти ЗСУ. Коли він виходив із дому — біля підʼїзду вибухнув самокат. 

«Посадовець відповідальний за використання хімічної зброї на східному та південному фронтах України. За наказом Кириллова з початку повномасштабної війни зафіксовано понад 4,8 тис. випадків використання ворогом хімбоєприпасів», — написали у некролозі фахівці із СБУ. 

За наказом Кириллова окупанти використовували боєприпаси з отруйними речовинами у вигляді скидів з FPV-дронів на пункти оборони українських захисників. Після цього чимало бійців потрапляли до лікарень з тяжкими опіками слизових оболонок та дихальних шляхів. 

Ліквідація Кириллова стала ударом для Путіна — він кілька разів дав зрозуміти, що його тривожить смерть товариша. Набагато більше за заочні суди, де би вони не були

Тож це вкотре підтверджує, що росіяни мають боятися українців, поляків, литовців — і всіх інших, на кого вони кладуть очі і лапи, — скрізь. На суші, на морі, у барі безлімітного алкоголю у турецьких готелях на пʼять зірочок. 

Політична ставка президента Трампа зрозуміла. Якщо вже містер президент хоче переможних зустрічей з лідерами Росії, Ірану та Північної Кореї, то йому, звісно, не потрібно, аби ці чоловіки носили тавро «воєнних злочинці». Інакше не буде рукостискання. 

У відкритих джерелах можна знайти інформацію, за що США були відповідальні в групі, звідки їх вивели, — надавали матеріально-технічну допомогу та допомагали нашим прокурорам дещо їх розвантажити. Але основний масив роботи лежить саме на українських фахівцях, яких дуже не багато — і, крім воєнних злочинів, є ще цивільні справи. 

Аби осягнути обʼєми роботи, нагадаю, що з початку повномасштабного вторгнення було зафіксовано більше 150 тисяч воєнних злочинів Росії на території України

Усі ці справи треба довести хоч до якогось суду — аби родичі закатованих отримали компенсацію та моральну сатисфакцію. І головне — аби єдиною згадкою про геноцид не був якийсь просто памʼятний хрест і деревʼяна капличка. 

Додамо ще кілька неприємних рішень від США, які можуть хіба запевнити диктаторів, що «хто сильний — той і правий». Почалось це з того, що в лютому представники США, ймовірно, відмовилися називати Росію «агресором» на зустрічі Core Group — країн, які готують міжнародний трибунал над Путіним за його воєнні злочини в Україні. Далі Вашингтон різко відмовився бути співавтором заяви Організації Об'єднаних Націй, яка підтримує територіальну цілісність України та вимагає від Москви вивести свої війська з окупованих територій країни.

Адміністрація Трампа також відмовилася підписати заплановане комюніке G7, яке називає Росію «агресором» у війні з Україною на відзначення третьої річниці війни 24 лютого 2025 року

«Європейські чиновники побоюються, що лестощі пана Трампа Путіну можуть призвести до того, що російського диктатора звільнять від наслідків за його вторгнення в межах будь-якого мирного врегулювання», — йдеться у матеріалі британського видання The Telegraph. 

Також днями трапилась вкрай детективна історія. 43-річна прокурорка Джессіка Абер, яка розслідувала воєнні злочини РФ, була знайдена мертвою у своєму домі. До приходу до влади Дональда Трампа вона входила у команду фахівців міністерства юстиції США, яка розслідувала воєнні злочини Росії в Україні. Крім того, пані Абер вела низку проваджень щодо кіберзлочинності і відмивання грошей росіянами.

В умовах, коли свідки воєнних злочинів помирають, а вкраденим дітям Росія якісно прошиває мізки проросійською пропагандою — збирати воєнні злочини вкрай тяжко. А кожен втрачений день — це шанс воєнним злочинцям уникнути відповідальності, жити своє краще життя і набиратися досвіду до нових актів геноцидів у майбутніх війнах. 

Працівники ДСНС копають могилу цивільного під час ексгумації у районі Ізюма. Фото: Evgeniy Maloletka/Associated Press/East News

Може трапитись так, що США через деякий час змінять своє ставлення до Путіна і Росії, коли мирні переговори закінчаться нічим. Утім, якщо Вашингтон десь відступає з поля гри, це означає лише одне, що європейські країни мають бути більш активними та зубатими. Адже сьогодні російські герої СВО викладають відео, як вбивають українських полонених, а завтра можуть повторити досвіди уже десь в лісах Балтії.

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

20
хв

Путін — (не) злочинець. Невже США рятують російського диктатора від суду за воєнні злочини?

Марина Данилюк-Ярмолаєва

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

Квиток у пастку. Джон Болтон про переговори з Росією та наслідки для України

Ексклюзив
20
хв

Миротворча місія, санкційний тиск, перспективи військової підтримки: головні підсумки зустрічі в Парижі

Ексклюзив
20
хв

Путін — (не) злочинець. Невже США рятують російського диктатора від суду за воєнні злочини?

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress