Ексклюзив
20
хв

Страхи, які стали нашими «братанами»

Під час найгучнішого вибуху я втискалася в долівку і думала, «курва, загину в старому халаті» — і скидала гроші на дрони

Татуся Бо

Чого ми найбільше боїмось під час війни? Малюнок: Магдалена Данай

No items found.

Перший мій страх після початку повномасштабного вторгнення доволі банальний. Як, власне, у всіх. Що прилетить ракета, а я в душі миюся. І от прям картінками бачила це — розгрібають завали і дістають моє жирненьке голе і мокре тіло.

Так, я навчилася митися між тривогами за 3 хвилини. Вискакувала — і така відразу: «Хууууух, пронесло»

Другий мій страх — ракета і туалет. Він почався після ракетного удару по району раннім раночком. Мене, власне, розбудив гучний бабах. Бо тривогу я урочисто проспала. Вибух, відкриваю очі, а я вже стою з малим на руках в загальному коридорі. Далі серія бабахів, все дрижить. І раптом перерва… А я в туалет хочу аж плачу. Ну, думаю, збігаю, шо вже там. Зайшла, тільки всілася — і яаааак бабахне. Мене підкинуло прямо з унітазом. Після того, я боюся, що я отак у туалеті, а тут прилетіла ракета. Красиві і сильні пожежники розгрібають усе це і знаходять мене верхи на білому… коні. І журналісти пишуть: «Знайшли женщіну без трусів на унітазі». І весь Київ збільшує картінку, роздивляється шрами і родінки, аби ж понять, хто там такий тривогу проср…, тобто простяв.

Селфі під час повітряної тривоги. Фото: приватний архів

А от труси… Ми виховувалися здебільшого в пострадянські часи. Підліткам нашого покоління не цікаво було зазирати під спіднички. Бо труси у всіх були однакові. Однаковісінькі. Шо у мами Сергійка, шо у Олі, Сергійкової однокласниці. Уродські аж страшне. Мами того часу завжди тримали у шафі нові труси — на празнік і до лікаря. Що б не сталося з людиною, перше слід було подбати про труси. А тут війна… Як тільки мене трохи попустило після початку, я першим ділом купила красіві і нові труси. Бо раптом оце от все — ракета, руїни, пожежники, ЗМІ… І, може, врешті напишуть: «Під завалами найшли тіло женщіни в красівих трусах». Ну должні ж таке написать — нє?! Якшо не напишуть, то це якісь агенти кремля, а не журналісти. Одна моя подружка, Лєна, повернувшись після деокупації у свій дім, найбільше ображалася на русню, що ті погидували в хаті навіть побутовою технікою, а от бежеві, безшовні, страшенно удобні і через це добре ношені труси — таки спиздили, паскуди.

Мать моя теж мала свій страх. Шо раптом ракета попаде в хату, все рознесло, безпризорні курі бігають, качки негодовані і город, заросший бур'яном. Так і казала мені:  «Полю, доцю, город, бо вдруг ракета, а в мене щириця на картоплі»

Валя боялась за свої, як його,… хуї. Їх у неї, вибачте за тавтологію, було дохуя. Люди з інших країн везли щось корисне, а Валя — хуї. Оточувала себе прекрасним, так би мовити. І от почалося. Спершу Валя прибрала хуї із зони можливого ураження. Потім сховала в шафу. І от якоїсь зі страшних ночей із обстрілами, коли дім буквально підкидало, Валя на ранок побачила сон — красиві і сміливі люди, усе ті ж пожежники, гребуть завали, а потім один найкрасивіший кричить: «Хлопці, тут женщіну хуями привалило». На ранок Валя зібрала свої скарби у велику коробку і винесла до смітника. А на місце найкрасивішого хуя почепила портрет Лесі Українки. Все з тих же міркувань, раптом що… На вечір Валя дивилася зі свого вікна на той же смітник і бачила, як радісні русанівські бомжі несли її коробку, а дорогу підсвічували її найдорожчим — Генріхом Четвертим (фалоімітатор з підсвіткою. — Авт.).

31 грудня росіяни цілий день «тішили» нас «вітаннями» у вигляді то шахедів, то ракет. Біля моїх дверей у спільному коридорі збиралися сусіди з верхніх поверхів. Збиралися і невдоволено бурчали, що кляті росіяни не дають закінчити приготування святкового столу. Хтось виніс шампанське, я винесла стаканчики: «Ну, за ППО». 

— Якщо зараз ввалять у наш дім і в мене згорить та качка, яку я вже третій день готую, я за себе не отвічаю, — каже сусідка з 9 поверху. І я їй чомусь вірю.

За розрахунками Forbes, Росія витратила на масовану ракетну атаку по Україні 2 січня близько 620 млн доларів. Фото: МВС України

Коли вранці 2 січня росіяни влаштували наймасовіший ракетний удар по Україні, коли по Києву летіли тонни вибухівки, моя подруга Катя чемно пішла в метро, там у нас ховаються від ракет. І от люди здригаються від вибухів у підземці, а Катя пише нам у спільний чат:

— Ох і йобнуло щойно, я ледь круасан не випустила з рук.

Ми ошелешені пишемо:

— Катя, який круасан? Ти де?

І Катя так спокійно відповідає:

— Я вийшла по каву, а що таке?! Я українська жінка. Я хочу кави і круасан — і жоден йобаний російський калібр мене не зупинить.

Ніщо не зупинить українську жінку Катю, якщо вона під час повітряної тривоги захотіла кави з круасаном. Фото: приватний архів

Давайте пропустимо той момент, що, попри вибухи по всьому місту, надворі працювала кав'ярня з круасанами, це тема для окремої розмови.

Але Катя, виявляється, боїться померти від ракети, не випивши кави з хрустким круасаном

Ми боїмося. Ох, як же ми боїмося. Я от під час найгучнішого вибуху втискалася в долівку і думала, «курва, загину в старому халаті» — і скидала гроші на дрони. Нам страшно, страшно, коли ракети летять на інше місто, страшно, коли в новинах пишуть про авіаудар на лінії оборони в районі міста М. Ми, здається, боїмося кожної секунди свого життя. Але наші страхи стали нашими братанами — і ми їм кажемо: «оце було капець як страшно, а тепер погнали донатити, чувак, давай зберемо на дрони». Наші страхи стали нашими сильними сторонами, наші страхи стали нашим безстрашшям. 

Той самий старий халат. Фото: приватний архів

І, врешті, якщо колись і знайдуть моє тіло в старому халаті, в старих трусах, на унітазі, якщо вибухом мої сексіграшки розкидає по району, хтось таки напише «ця жінка закінчила готувати борщ, ця жінка зібрала на дрони, ця жінка — українка». 

… Хоча… нас захищають титани. Тому є всі шанси дожити до 90 і померти якось зовсім банально, без згадки в новинах.

Українці дякують Силам протиповітряної оборони. Основою для цієї картинки стало фото врятованого рятувальниками кота під час атаки РФ на Київ 2 січня 2024 року. Фото: МЕМуарій воєнного часу
No items found.

Татуся Бо (Тетяна Комлик) — доросла блогерка, дитяча письменниця, волонтерка, виконавча директорка Благодійного фонду «Українська фундація "Мрія"». Народилася на Полтавщині.  За освітою режисерка видовищно-театралізованих заходів і вчителька української мови та літератури. Працювала кореспонденткою,  редакторкою, сценаристкою. Мама двох смішнючих дітей.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Попри те, що раніше було нормально бути максимально толерантним до різних культур та плекати різноманіття, зростання антиєврейських настроїв у світі в 2024 році досягнуло критичної точки. Ба більше — є щось страшне у тому, що, згідно соціологічних опитувань, 20% молодих американців не знають, що таке Голокост. 

Україна першою стала жертвою гібридної війни за участю використання біженців із Сирії, Іраку та Афганістану. Восени 2015 всі акценти із окупованого Криму та війни на Донбасі було зміщено на фото загиблого трьохрічного хлопчика із Сирії Айлана Курді. Тіло дитини на турецькому пляжі сфотографували чи не всі документалісти світу. І це змусило тодішню канцлерку Німеччини Ангелу Меркель розчинити під тягарем вини двері для мільйонів людей іншої культури, інакшого світогляду — а головне тим, хто не хоче вчити мову, приймати культуру нової країни і жити за єдиними законами. 

З 2021 року на кордоні Польщі та Білорусі відбуваються спроби нелегалів прорвати кордон. Wojciech Olkusnik/East News

Путін, Лукашенко та їхній китайський друг Сі Цзіньпінь неодноразово використовували нелегалів із країни Африки та Ближнього Сходу для того, аби випробувати на міцність кордони Європи. Всю осінь 2021 року польські прикордонники виловлювали агресивних туристів із Іраку та Афганістану, які хотіли потрапити на щедрий соціал Німеччини. Тепер можна твердо вважати, що це була попередня підготовка до окупації України, де осі зла важливо було ще й обвалити польський кордон, або обвалити будь-яку поміч Києву.

У ті часи багато хто сварив польський уряд за надмірну жорстокість, але досвід показав, що все було правильно

У ніч на 8 листопада цього року в Амстердамі після футбольного матчу Аякс-Маккабі Тель-Авів група агресивних прихильників Палестини — із мігрантів — напала на ізраїльтян. Євреїв жорстоко били, наздоганяли автівками, кидали в річку і шукали по ближніх барах та готелях. Сталося це напередодні річниці «Кришталевої ночі» — нацистських погромів 1938 року, спрямованих проти німецьких євреїв. І багато хто задався питанням, якщо це сталось в Нідерландах, де нинішній прем'єр Дік Схооф — професійний розвідник і спеціаліст у сфері протидії тероризму, який раніше займався розслідуванням збиття росіянами рейсу MH17 над Донбасом. 

В Амстердамі 7 листопада відбулись масові побиття ізраїльських футбольних фанів. Фото: Middle East Images/ABACA/Abaca/East News
Варто очікувати, що це перший дзвіночок і подібних актів насилля та тероризму з боку тих, кого цікавлять ресурси європейців, а не адаптація до європейського стилю життя, буде більше

І це відчувають усі. Зовсім недавно у Німеччині розпався уряд та розбіглась коаліція через те, що країна заганяла себе у пастку мігрантською політикою пані Меркель. І бюджет уже не витримує спонсорувати тих, хто хоче захищати Палестину в центрі Берліна. Більше того німці, згідно соціології, відчувають тривожність та небезпеку — тож старим партіям як СДПН чи ХДС-ХСС доведеться вирішувати цю проблему, поки її на вулицях не почали вчиняти різні акти крайні праві. 

Росія та Китай прагнуть знищити стару Європу. І поки не виходить її окупувати,  завдання номер один — втопити її у крові на вулицях. Саме тому антисемітизм і крики про те, що Європа проти різноманіття культур та релігій, — так активно лунають через соцмережі та подкасти. 

Якщо раніше це здавалось милим і тиснуло на гуманізм і мир у всьому світі, зараз така риторика — добрий ґрунт для гібридних війн проти демократії. І реванш Трампа та республіканців в США став можливим, бо пересічні американці відчули, як меншість навʼязує їм свої правила. До того ж такі, що руйнують таку Америку, про яку мріють мільйони. 

Дивна річ, але нарешті Європейський союз визнав, що рішуча відмова Польщі багато років поспіль пускати будь-кого на свою територію — має сенс

У жовтні 2024 року лідери держав-членів ЄС висловили солідарність із Польщею в питанні протидії нелегальним мігрантам, а також «рішучість щодо забезпечення ефективного контролю над зовнішніми кордонами ЄС». Недавно уряд Польщі прописав міграційну стратегію з прицілом для громадян країн Африки, Азії та Близького Сходу, які все частіше їдуть як студенти в польські університети.  

Лідери ЄС підтримали Польщу у питанні мігрантів. Фото: SAMEER AL-DOUMY/AFP/East News

«Це наше право і наш обов’язок захищати польські та європейські кордони. Їхня безпека не обговорюватиметься. Ні з ким. Це завдання, яке потрібно виконати. І мій уряд виконає це завдання», — написав напередодні прем'єр-міністр Туск у соцмережі Х.

Згідно документу — уряд вирішуватиме, кого лишати, а кого ні. А ті, хто хочуть стати поляками, мають вчити мову і поважати закони

У перспективі це цікаві намітки для України, адже з еміграцією мільйонів українців через війну постає питання робочої сили. І тут вряди-годи нагора вилізають експерти з порадами, як нам можуть стати в поміч мігранти із Середньої Азії або пакистанці. Мовляв, ось вони точно зможуть і таксистами бути, і офіціантів замінити. 

Утім, для країни з низкою безпекових проблем і хиткою національною ідентичністю свого населення — це може стати викликом. Ми не дуже вміємо справлятись із тими колаборантами, які тривалий час маскувались під потужних господарників і говорили, що вони за мир без політики. Інша справа, якщо доведеться боротися ще і з тими, хто буде розказувати, які спідниці мають носити наші жінки або їздити в Умань влаштовувати акції проти єврейських паломників.

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

20
хв

Єврейські погроми і агресивні мігранти. Як Європу шатають гібридними війнами осі зла?

Марина Данилюк-Ярмолаєва

Ну ви ж в курсі, що у нас тут всьо піздєц, всьо пропало, всьо несеться. Нєрви в людей і так ні к чорту за 10 років війни і скоро вже 3 роки великої такої повсюдної капітальної війни. А тут ще й оце от усе. Звісно, ще на першому році горизонт планування змістився до 1 місяця і то з обмовкою «якщо доживем».

Зараз от я думаю, чи міняти в квартирі кран, бо буде обідно, якщо поміняю, а хату з новим краном шахед роз’їбашить. А зараз і поготів

Фейсбук знущається, пропонує мені тренчі на наступну весну. Альоу, дурачок ти електронний, ти кому і шо пропонуєш. Пише він мені англійською «що ти одягнеш наступної весни?». А я йому кажу: «Слухай сюди мене, електронна хрінь, у мене на весну можуть бути варіанти — гамівна сорочка, прикольна домовина або костюм хімзахисту — і то в кращому випадку. Про що ти шепчеш? Яка весна? Тут би до суботи дожити — і бажано не в божевільні».

Я от нещодавно була в Німеччині, й одна німкеня каже мені: «Через 2 роки ми поїдемо відпочивати…. За 3 роки переїдемо…». Я на неї дивлюсь, як на інопланетянку. Я вже не памʼятаю тих часів, коли планувала щось на рік вперед. В Україні це і за кращих часів було шаленою розкішшю. «Ця родина володіє цим замком вже 3 століття», — каже екскурсовод. Я подумки регочу, мені в спадок від бабусі дісталися лише радянські простирадла, які в 2015 пішли на маскувальні сітки.

Своїм дітям я, мабуть, не лишу нічого, окрім психотравм і книжок, які встигла написати ще у відносно спокійні часи

Мою подругу на співбесіді в іноземній компанії запитали, ким вона хоче бути за 5 років. Вона задумалась крепко, а тоді сказала: «Ну, якщо не здохну до того часу від ядерки або шахеда, то хотілось би бути психічно здоровою людиною з усіма кінцівками». Її не взяли, настрої занадто песимістичні і фаталістичні.

Зараз от мене питають, з огляду на вибори в США і політичні настрої Європи, що буде з нами в майбутньому. Я теж крепко задумуюсь. Ні, не прораховую прогнози, не вираховую вірогідності, у мене в принципі з математикою так собі. Я просто підбираю влучну відповідь, щось типу «за теорією Бризмана-Шпільгауза (абсолютно вигадана теорія мною щойно) у нас є вірогідність вижити, десь відсотків 50, ну, або не вижити, теж із таким відсотком». Це буде найточніший прогноз нашого майбутнього. І це не я така. Життя таке, розумієте?!

Вранці я прокидаюся, пʼю свою чорну каву, яка радше нагадує бітум на вигляд і на смак, і дивлюся у вікно. За вікном вже голі дерева, сіра дійсність, сірі будинки. І я думаю, ну от, пощастило, цієї ночі ні ракета, ні шахед не порушили оцю мою сіру завіконну дійсність. Пощастило

Плануючи поїздку за кордон, я до останнього тягну з бронюванням готелю. Бо я забронюю, оплачу, а тоді — хоба — і всьо. Нікуди не поїду. Грошей жалко. Хоча, очевидно, що якщо всьо, то і на гроші вже пофіг.

«Чому ти така спокійна?» — питає подруга. Я кажу, що написала заповіт. За ним, усі, хто виживе і переживе мене на той час, мають вибрати мої найвсратіші фотки і заставити ними прощальну залу. А ще ця подруга має прийти з батогом, щоб шмагати кожного, хто схоче сказати, що я була пророчицею. Я, звісно, ще та пророчиця, але звучить це крінжово, погодьтесь.

«Ти що, вмирати зібралася?», — питає вона. І я кажу цілком щиро, що я вже вмерла, просто поки що ще жива. Тому дивлюся на все це довкола і мене вже нічого не лякає, в принципі. Прожила день — пощастило

І от в цьому всьому я якось парадоксально, відчайдушно і шалено насолоджуюсь життям. За першої можливості зустрічаюся з друзями, іноді можу зупинитися посеред тротуару і довго роздивлятися хмарку, бо вона красива. На кожне «а давай…» я погоджуюсь, бо це прекрасно — щось зробити, щось встигнути зробити. 

Із Мюнхена я привезла в кармані каштанчик, бо він торохнув мене по голові і мені від нього так радісно стало, що я так і ношу його в кармані куртки. Іноді я знаходжу якийсь вірш і він такий прекрасний, що я вчу його напамʼять, як в школі, просто так. Мені стало не страшно. Мені стало важливо лиш встигнути. Бо хочеться все ж до свого останнього дня ухайдохать якомога більше ворогів — прямо чи опосередковано. Для цього оце все. Тільки для цього.

20
хв

Що буде завтра?

Татуся Бо

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

Єврейські погроми і агресивні мігранти. Як Європу шатають гібридними війнами осі зла?

Ексклюзив
20
хв

Що буде завтра?

Ексклюзив
20
хв

Зворотний відлік для Шольца: як політична криза в Німеччині впливає на Україну та європейську безпеку

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress