Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
Прикордонні переходи між Україною і Польщею щільно заблоковані протестувальниками і, здається, це не фінал, а тільки початок конфлікту, бо незабаром до фермерів знову можуть приєднатися далекобійники. Але я хочу поговорити не стільки про політичні й економічні причини протесту, скільки про те, як він сприймається у польському суспільстві. Бо у ставленні до нього я несподівано побачив віддзеркалення того, як донедавна сприймали реальність тут, в Україні. Побачив те саме ігнорування причинно-наслідкових звʼязків, яке й стало однією з причин української трагедії.
Переважна більшість поляків щиро підтримує Україну в її боротьбі з Російською Федерацією й усвідомлює, що програш України буде і програшем Польщі. Водночас переважна більшість поляків щиро підтримує фермерів і вважає, що постачання української продукції на ринки країн Європейського Союзу шкодить польській економіці.
Я зараз не хочу навіть обговорювати наскільки шкодить — реальна статистика української присутності на цих ринках свідчить швидше про зворотнє. Як не буду обговорювати улюблену тему про протистояння українських агрохолдингів та польських дрібних фермерів — в обох країнах є великі агрохолдинги, проте українські значно поступаються польським, і є дрібні фермери, які страждають від наслідків війни і криз.
Я хотів би запитати у поляків інше: якщо ви хочете, щоб ми виграли, як, з вашої точки зору, ми маємо це зробити?
Війна — це ж не тільки постачання зброї, хоча і з цим зараз, як всі ми бачимо, є очевидні проблеми: і американський конгрес не поспішає схвалити допомогу Україні, і європейці змушені шукати обіцяну нашій армії зброю по всьому світу. Війна — це ще й економіка. Насамперед вона.
Наші союзники допомагають нам виживати, проте ЗСУ забезпечується саме за рахунок державного бюджету України, тобто за рахунок українських платників податків. Українських, а не польських чи німецьких. Кожна заблокована на кордоні фура, кожен нереалізований кілограм продукції — це відсутність податків у бюджеті і грошей для ЗСУ.
У Польщі мені скажуть, що польський фермер також не сплатить податків до бюджету своєї країни. Однак податки громадянина Польщі використовуються для функціонування держави. А податки громадянина України використовуються для її виживання й оборони. Для армії.
Йдеться не стільки про українського фермера, скільки про українського воїна. В одному випадку — про недобудовану дорогу. В іншому — про неврятовані життя. І як наслідок — про неврятовані життя цивільних мешканців, які стануть жертвами чергового етапу російської окупації

Тому чого точно потрібно позбутися всім нам — так це політичної шизофренії. Якщо ви підтримуєте протест фермерів і блокаду кордону — ок, але не треба тоді вигадувати, що ви водночас підтримуєте Україну. Ні, ви сприяєте поразці України, бо — фактично разом з Росією — сприяєте знищенню того, що ще залишилося від української економіки, а також проблемам для української армії. Це все що завгодно, тільки не підтримка. І наші польські друзі мають навчитися — хоча це й непросто — не брехати хоча б самим собі. І самим собі сказати: нам важливо, щоб економічної конкуренції не було. А якщо росіяни переможуть і перетворять Україну на другу Білорусь — нам тільки краще, буде менше конкуренції.
Але навіть якщо так думає звичайна людина, так не може собі дозволити думати політик. Жодний відповідальний політик з влади чи опозиції.
Бо якщо Україна програє, у Польщі не буде проблем з українським збіжжям, але у Польщі будуть проблеми з українськими біженцями. На Польщу і сусідні з нею країни чекає гуманітарна катастрофа такого масштабу, якої не було з часів Другої світової війни. А ще чекає страх. Страх польського суспільства, паралізованого російським тріумфом і розвалом сусідньої держави
Ця гуманітарна катастрофа і цей страх стануть останнім днем сучасних польських політичних еліт і початком влади тих, хто пообіцяє виборцю вирішити проблеми з новими мільйонами біженців та домовитися з Москвою, яка знову стане «справжнім» сусідом Польщі. Де в цей час будуть Дональд Туск, Ярослав Качинський, Матеуш Моравецький, Анджей Дуда, Радослав Сікорський?
Вдома, біля телевізорів, на політичній пенсії. Будуть просто спостерігати, як нові й небезпечні політичні сили будують «альтернативну» Польщу, проєкт якої заперечуватиме всю їхню спадщину. Ось таким я бачу польське майбутнє в результаті українського провалу — і це ще не найгірший варіант, бо найгіршим може бути банальний напад здурілої від крові Росії на Польщу. Але про наслідки такого оберту подій я не хочу навіть розмірковувати.
Не хочу, бо вважаю, що всі ці події ще можна випередити, якщо допомогти Україні відбитися. Але допомога це не слова, а дії. Не гасла, а практична солідарність. Ну і, звичайно, тверезе розуміння наслідків поразки, яка обовʼязково буде нашою спільною поразкою.
Як і перемога буде нашою спільною перемогою.
Український публіцист, письменник і відомий журналіст, який більше 30 років працює у демократичних медіа Центральної та Східної Європи. Є автором сотень аналітичних статей в українських, білоруських, польських, російських, ізраїльських, балтійських засобах масової інформації. Є ведучим на телеканалі «Еспресо», має свій канал YouTube, а також співпрацює з українською та російською службами Радіо Свобода. У російській редакції Радіо Свобода веде програму «Дороги до свободи», присвячену Україні після Майдану і пострадянському простору. Зараз вона виходить зі Львова як спільний проєкт Радіо Свобода, «Настоящего времени» та телеканалу «Еспресо».
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!