Ексклюзив
20
хв

Шлях Рєпіна додому

Іллю Рєпіна визнав українцем найбільший фінський художній музей «Атенеум», змінивши у підписах до картин художника його національність з росіянина на українця. Однією з тих, хто долучився до боротьби за відновлення історичної справедливості, стала українська журналістка Анна Лодигіна. В колонці для Sestry.eu вона розповідає, як одне журналістське дослідження призвело до листування з музеєм у Гельсінкі та допомогло у справі

Анна Лодигіна

Відтепер під прізвищем Рєпіна у фінському музеї Атенеум написано «українець». Фото: Facebook

No items found.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Майже рік тому українські ЗМІ облетіла топ-новина — Музей Метрополітен одним з перших великих музеїв світу визнав трьох художників українськими — Архипа Куїнджі, Івана Айвазовського та Іллю Рєпіна. Це усіх тішило, але між собою люди обговорювали, чи справді той же Рєпін має українське коріння? Адже він розмовляв російською мовою, вчився, викладав і навіть був призначений ректором Петербурзької академії мистецтв, дружив з російською інтелігенцією, зокрема з Корнієм Чуковським, Ісааком Бродським тощо.

Я перебувала в пошуках героїв для другого сезону тревел-шоу Back to the Roots про видатних українців, чий внесок у європейську культуру був важливим і потужним, для польського суспільного мовника TVP World. На цій хвилі вирішила почати копати про Рєпіна, оскільки на той момент знала його біографію у загальних рисах.

За форматом програми, ми мали їздити з експедиціями різними країнами Європи у пошуках важливих доказів і артефактів, пов’язаних з героями, тож для мене було важливо знайти зв’язок Рєпіна з однією з країн. Після першого раунду дослідження стало зрозуміло, що це буде Фінляндія. На зламі XIX і XX століть художник придбав земельну ділянку у містечку Куоккала, на якій згодом постала його садиба «Пенати». Тоді це ще була територія Російської імперії, але після Жовтневого перевороту та проголошення Фінляндією незалежності Куоккала опинилась у складі нової країни. І тут починається нова сторінка життя Іллі Рєпіна, про яку в Україні відомо мало. Моєю задачею було дізнатися більше.

«Автопортрет з Наталією Нордман», Ілля Рєпін, 1903. Художній музей Атенеум, Гельсінкі. Фото: Wikipedia

Перевіривши всю доступну онлайн інформацію про життя художника у Фінляндії, я випадково натрапила на звіт фінської поліції, у якому йшлося про стеження за ним. Влада Фінляндії остерігалася більшовицьких агентів, які під виглядом біженців могли просочитися до країни, тому ретельно відслідковували усіх, хто потенційно міг мати з ними зв’язки. Серед підозрюваних був й Ілля Рєпін. На момент Жовтневого перевороту йому було 73 роки, він був відомим художником, чия позиція стосовно заколоту у Російській імперії ще була незрозумілою.

Згідно зі звітом, до художника протягом тривалого часу приїжджали делегації друзів і колег з Радянського Союзу, які пропонували йому гроші, славу, будь-що, аби тільки він повернувся «додому». Адже там художника уже назвали натхненником новоствореного у мистецтві напрямку «соцреалізм». Та на повну ввімкнули пропагандистську машину щодо того, що він збирається повернутися, розраховуючи, що Рєпін клюне на всі запропоновані блага. Зокрема, звання Народного художника. СРСР були життєво необхідні митці, визнані у світі. Адже на них можна було б будувати цей міф про «велику російську культуру». Але Рєпін категорично відмовився і від грошей, і від слави. Про це йшлося в поліцейському звіті.

Підтвердження цьому я знайшла також згодом у десятках листів, які художник писав своїм друзям, їхні копії зберігаються на батьківщині Рєпіна, у музеї в Чугуєві, присвяченому його життю і творчості. Так, в одному з цих листів художник писав товаришу Віктору Базилевському, що «треба бути набитим дурнем, щоб вірити цим жебрацьким грабіжникам», очевидно маючи на увазі очільників СРСР.

Історико-меморіальний музей Іллі Рєпіна в Чугуєві, Україна, де народився художник. Фото: Wikipedia

Щоразу підступаючи до листів Рєпіна часів Жовтневого перевороту, і навіть датованих раніше, я, щиро зізнаюся, відчувала хвилювання, боячись наштовхнутися на щось, що б виказало його прихильність імперській російській політиці або ототожнювало б його через погляди з російською культурою. Ніби це близька людина, у якій не хочеться розчаруватися. Та кожен новий лист, новий факт розкривав для мене особисто Рєпіна із зовсім іншого боку.

Мені допомогла заступниця директора з наукової роботи музею Рєпіна в Чугуєві Ольга Шевченко. Вона надала мені інформацію, якої немає в мережі. А саме копії з метричних книг родини художника, які підтверджували, що пращури Іллі Рєпіна по батьківській і по материнській лініях ще з XVII століття проживали на Чугуївщині, несучи службу в Чугуївському козацькому полку (раніше Чугуївська команда козаків і калмиків).

«Портрет Тетяни Степанівни Рєпіної, матері художника», Ілля Рєпін, 1867. Фото: Wikipedia

Освіту майбутній художник поїхав здобувати до Петербурга, тому що на той момент альтернативи цій академії мистецтв не було. Київська малювальна школа Миколи Мурашка з’явилася пізніше. І молоді люди, які мали відповідний хист, їхали на навчання до Петербурга (згадайте того ж Тараса Шевченка). Але протягом усього життя Рєпін був захоплений українською тематикою, вона була провідною. «Запорожці пишуть листа турецькому султану» — одне з найвідоміших його полотен, але далеко не єдине про Україну. Згадати лишень «Гайдамаки», «Вечорниці», «Гопак». Ба більше, любов до історичних сюжетів, пов’язаних з Україною, він прищеплював також своїм учням.

«Ах, Слобідська Україна, у мене до неї все більша і більша туга. Я навіть почав писати свої враження дитинства: час українського військового поселення, і в жовтні навіть був у Чугуєві. Я не уявляв, що Чугуїв такий гарний: а головне, місця, де протікало моє дитинство над Дінцем, такі зворушливі, що хотілося плакати від розчулення і особливого настрою — мрії», — писав 14 листопада 1907 року Рєпін своєму товаришу, українському історику, археологу Дмитру Яворницькому. Саме він допомагав художнику в його роботі над українськими історичними сюжетами на полотнах.

Писар на відомій картині «Запорожці пишуть листа турецьому султанові» — це український історик Дмитро Яворницький, друг художника Рєпіна. Фото: Wikipedia

На Слобожанщині Рєпін хотів відкрити мистецьку школу. Плани зруйнувала Перша світова війна, потім Жовтневий переворот, після якого художник за жодних умов не хотів повертатися до СРСР. Решту життя він пропрацював у Фінляндії, намагаючись стати частиною тамтешнього мистецького кола. Так, він навіть подарував Фінському художньому товариству сім власних картин та 23 роботи російських художників з власної колекції. Ця пожертва увійшла до фонду найбільшого фінського художнього музею Атенеум.

Саме цей музей за півроку до повномасштабного вторгнення Росії спільно з Третяковською галереєю та Музеєм російського мистецтва провів велику виставку робіт Іллі Рєпіна. Йшлося про те, що художник народився на території сучасної України, але представляли його саме як росіянина. Виставка викликала обурення у активістів Товариства українців у Фінляндії.

Серед тих, хто боровся за справедливість повернення художникові його справжньої національності — координаторка культурних проєктів організації Наталія Терамае та фінський музикант українського походження Лукас Стасевський, які писали на адресу музею листи, долучили до роботи Український інститут та посольство України, намагалися влаштувати круглий стіл, але тоді нічого не вийшло. Втім розголос позначився на тональності виставки, коли вона була представлена у Парижі. Там вже більше говорили про український вплив на творчість художника.

«Українка», Ілля Рєпін, 1875. Фото: Facebook

Повномасштабне вторгнення Росії тривало вже рік, коли я написала свого першого листа до Атенеум музею. І, щиро кажучи, не особливо сподівалася на відповідь, але зненацька чи не того ж дня мені відповіли. Так почалося моє листування з головним куратором музею Тімо Гууско. Ми обговорювали можливість інтерв’ю щодо Іллі Рєпіна, яке переросло в обговорення також його етнічної приналежності.

Зокрема, після нашої розмови по відеозв’язку куратор надіслав мені свій матеріал, присвячений життю Рєпіна у Фінляндії. Там я наштовхнулася на явну помилку про те, що батьки художника походять з Підмосков’я. У відповідь відправила йому зібрані копії з метричних книг родини Іллі Рєпіна. Не очікуючи, що це може на щось вплинути. Тімо подякував за черговий лист, сказав, для них це дуже цінна інформація. Згодом я дізналася, що на новій виставці музею «Питання часу» Іллю Рєпіна вже представляють як українського художника.

Втім музей офіційно не коментував зміну. Лише цього тижня фінському виданню Suomen Kuvalehti куратор підтвердив: відтепер Атенеум музей представляє Іллю Рєпіна українським художником, оскільки отримав «нову інформацію щодо його біографії».

Цей довгий шлях у кілька років призвів до хепіенду, який став можливим лише завдяки спільній роботі величезної кількості людей. Які попри перешкоди продовжували писати до музею, надсилати документи з фактами та давали цій темі розголос.

Картини Іллі Рєпіна у фінському художньому музеї Атенеум. Фото: Facebook
No items found.
Р Е К Л А М А
Приєднуйтесь до розсилки
Thank you! Your submission has been received!
Oops! Something went wrong while submitting the form.

Журналістка і дослідниця. Авторка проєкту про видатних постатей української культури Back to the Roots — телевізійної програми на телеканалі TVP World у Польщі та в соцмережах. Працювала шефредакторкою онлайн-версії журналу ELLE-Україна, випусковою редакторкою проєкту «Донбас.Реалії» на Радіо Свобода, редакторкою новин і журналісткою на 5 каналі.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати
Дональд Трамп, Камалв Гарріс, Таймс-сквер, Нью-Йорк

Думаю, люди не усвідомлюють, наскільки поганою була Америка до Трампа. Якщо вже на те пішло, я думаю, що Трамп просто відкрито говорить про те, що американський уряд робив століттями. Я в жодному разі не кажу, що те, що робить Трамп — це добре, але він чесно говорить про це. Зрештою, адміністрація Байдена депортувала в середньому 57 тисяч людей на місяць, тоді як адміністрація Трампа минулого місяця вислала назад 37 660, і все ж ми ніколи не чули про депортаційні плани Байдена. Ми хвалимо лібералів за їхню відданість правам людини, але чого вони насправді досягли? Вони не захищають права жінок, дозволяють геноцид палестинців, заарештовують студентів за участь у протестах, дозволяють Росії продовжувати свої злочини і обмежують нашу свободу слова. І при цьому нам кажуть, що ми будемо голосувати за них, тому що вони є «меншим злом»? Я постійно чую, що відповідальність за наше майбутнє «лежить в руках молоді», бо саме старше покоління спричинило весь цей безлад. Від мене очікують, що я буду протестувати, голосувати, організовувати — в той час як я від цього всього відрізана.

Що ж це за демократія, коли у нас є лише вибір між двома злами, і обидва підтримуються одними і тими ж потужними інтересами?

Я думаю, що коли ми дивимося на Америку, ми повинні запитати себе: «Для кого вона коли-небудь була доброю?» Це завжди була країна, яка була доброю для білого американського чоловіка, і, ймовірно, вона стала ще кращою для нього зараз. Однак, чи була ця країна коли-небудь доброю для жінок? Чи була ця країна коли-небудь доброю до людей з іншим кольором шкіри, ніж білий? Я думаю, що ми забуваємо про це, ідеалізуючи Америку. Вона ніколи не була великою країною і ніколи не стане «великою знову», якщо тільки минуле, про яке ми говоримо, не є колоніальною, расистською імперією, яку Трамп хоче повернути. Дивлячись на «американську мрію» з перспективи посткомуністичної країни у Східній Європі, досить легко її ідеалізувати. Однак я завжди намагаюся нагадувати людям у Східній Європі, що суспільство, безпека, освіта та охорона здоров'я, які ми маємо тут, у мільйон разів важливіші, ніж ідеалізована версія того, яким могло б бути їхнє життя в капіталістичній утопії Америки.

Нещодавно я відвідала Нью-Йорк. Хоча це одне із найдорожчих міст у США, зміни цін, які відбулися за останній рік, шокували мене більше, ніж будь-коли раніше. Я чула від друзів, що вони не можуть дозволити собі орендну плату за житло, тому що її підвищили на 25%. Деякі з них не можуть знайти роботу з минулого літа — і коли я кажу «робота», я маю на увазі будь-яку роботу, в тому числі в кафе або продуктовому магазині. І це люди, які закінчили престижні університети, такі як Колумбійський чи Нью-Йоркський. 

Вільям Едвардс і Кімберлі Кемброн одружуються в День святого Валентина на Таймс-сквер у Нью-Йорку 14 лютого 2025 року. Фото: Kena betancur / AFP

Ціни на продукти продовжують зростати. Минулого року я платила близько 120 доларів за продукти, яких мені вистачило на 10 днів. Коли я приїхала туди нещодавно, ця сума подвоїлася. Зрозуміло, що Трамп хоче обвалити економіку, щоб 1% населення міг купувати все — але що далі? Всі ці люди, які не можуть собі нічого дозволити, будуть заарештовані і стануть ще однією групою, що забезпечує рабську працю для американської наддержави? Це і є план Трампа?

Бездомність в Америці — це ще одна річ, яку я зауважила лише після року моєї відсутності там. На свій подив, я виявила, що американці ще більш стійкі до неї, ніж раніше. Зростання кількості людей, які вживають наркотики на вулицях, лякає, а епідемія фентанілу швидко перетворює все більше міст на «міста-зомбі». Це вже було серйозною проблемою під час пандемії, але зараз вона стала ще серйознішою.

Все більше людей не можуть дозволити собі платити за оренду житла — і все більше з них опиняються на вулиці

Хоча вигляд людей, які отримують наркотики, викликає у мене страх, гнів у мені стає ще сильнішим. Чому ніхто не допомагає? Як американці можуть бути такими нечутливими, дивлячись на те, як люди щодня помирають на вулицях? 

Тепер Трамп хоче оголосити бездомних поза законом. Він використовуватиме тих, кого капіталістична система не може посадити за ґрати, як ще одну силу рабської праці в американських в'язницях.

Безпритульні їдять обід на День подяки, організований некомерційною організацією Midnight Mission для майже 2 тисяч бездомних у районі Скід-Роу в центрі Лос-Анджелеса, 25 листопада 2021 року. Фото: Apu GOMES / AFP
Америка повільно руйнується, як і будь-яка імперія, за винятком того, що її проблеми виникли не за одну ніч

Вони накопичувалися протягом тривалого часу — системні проблеми, які не помічалися або ігнорувалися народом. Тріщини у фундаменті існували роками в країні, чиє ядро ґрунтувалося на геноциді та рабстві, тільки тепер їх більше не можна ігнорувати. Тож як громадяни цієї країни можуть продовжувати дивитися в інший бік і не вживати заходів? Їм легше сидіти вдома, відволікаючись на розваги, соціальні мережі або щоденні клопоти, ніж протистояти суворій реальності того, що відбувається навколо них. Мені сумно усвідомлювати, що серйозність ситуації доходить до багатьох американців лише тоді, коли страждає їхнє майно. Лише тоді, коли під загрозою опиняється їхнє майно, відчуття безпеки чи повсякденне життя, вони починають розуміти, що зміни не відбудуться, якщо пасивно спостерігати чи чекати. Необхідність вийти на вулиці, вимагати дій стає зрозумілою лише тоді, коли наслідки бездіяльності відчуваєш на собі. Але ми знаємо з історії, що тоді буває занадто пізно.

«Спочатку вони прийшли за євреями.

Я мовчав, я не був євреєм.

Потім вони прийшли за комуністами.

Я мовчав, я не був комуністом.

Потім вони прийшли за профспілковими працівниками.

Я мовчав, я не був профспілковим працівником.

Потім вони прийшли за мною.

І не залишилося нікого, хто міг би допомогти мені»

Мартін Німьоллер

20
хв

Занепад Америки, якою ми її знаємо

Меланія Крих

Перша і головна — досвідчена політтехнологиня Сьюзан Вайлз. 68-річна жінка обіймає посаду керівника апарату Білого Дому і контролює доступ до тіла президента. Саме вона наполягла на тому, аби технологічний мільярдер Ілон Маск не отримав приватного кабінету у Білому домі. Інакше — він би не вилазив з Овального кабінету. 

Сьюзан Вайлз багато років поруч із Трампом. Фото: Anna Moneymaker/Getty Images/AFP/East News

Сьюзан почала займатися політичним піаром у 1979 році. За цікавим збігом першим місцем її роботи став офіс Джека Кемпа — республіканця, а головне — також зірки американського футболу та одноклубника батька Сьюзі по спортивній команді New York Giants. Ця робота стала трампліном для молодої фахівчині у світ великої політики — вже в 1980-му вона приєдналася до президентської кампанії нової зірки республіканців Рональда Рейгана. Власне, з руки Вайлз Трамп постійно цитував великого американця і навіть переінакшив під себе його політичний лозунг. 

Після роботи на президентських кампаніях Джорджа Буша-молодшого та Мітта Ромні Вайлз вирішує монетизуватися і розбагатіти на комерційних клієнтах. Тому підприємлива пані відкрила консалтингові та лобістські фірми, що зробили політконсультантку не лише успішною, але й заможною. У кращі роки у неї було більше 40 клієнтів — як цілі держави, наприклад, Катар чи Нігерія, або тютюнові гіганти. Також до Вайлз за допомогою звертався SpaceX Ілона Маска та телекомунікаційний монополіст AT&T.

У 2015 році Дональд Трамп ніжився сонцем і пальмами Флориди і йому прийшла до смаку цікава ідея — спробувати піти у президенти США. Тому він набрав успішну лобістку і політтехнологиню — обоє оцінили одне одного і почали працювати. 

Трамп називає її «снігова крихітка» (ice baby) й повторив це під час промови у своєму маєтку Мар-а-Лаго після того, як стало зрозуміло, що він  переміг на виборах. При цьому ЗМІ цю ice baby перетворили на більш солідне для зрілого віку — «Крижана королева»

Колеги Вайлз відзначають її сильні сторони як політтехнологині. Вона внесла бажаний порядок у кампанію Дональда Трампа, контролювала її наратив (тією мірою, наскільки це можливо саме з Трампом), а також застосовувала свої видатні організаторські здібності. Один із колег Вайлз узагалі називав її найтривалішим радником Трампа, присутнім на всіх його ключових зустрічах. В оточенні президента США кажуть, що він часто вмикає її в телефонні розмови, які стосуються політичних питань.

Як воно часто буває, інколи у ЗМІ бувають зливи — як про секретний чатик у Signal, де Вайлз показала свою достатньо тверду натуру і натякала раднику з нацбезпеки Майку Волцу на звільнення. 

Що стосується стилю управління, то чи не в єдиному інтервʼю виданню Axios після призначення вона заявила:

«Я не вітаю людей, які хочуть працювати в сольному режимі чи бути зірками. Я і моя команда не будемо миритися з підступами, недоречними домислюваннями чи інтригами». 

Свого часу Вайлз блискуче розправилась із губернатором Флориди Роном Десантісом, який кинув виклик на праймеріз Трампу і ще й вимагав потім звільнити Вайлз зі штабу. Коли в січні 2024 року він вилетів із передвиборчої гонки, Вайлз написала у соцмережах коротко: «Бувай, бувай». 

Сама виборча кампанія-2024, якою Вайз керувала разом з ветераном політконсалтингу Крісом ЛаСівітою, вийшла успішною та пройшла без великих скандалів

Трамп слухався порад, був спокійним та рідше користувався соціальними мережами. Разом з тим він ходив до молодих подкастерів і влаштовував танці для TikTok, що допомогло залучати нових виборців.

Із Сьюзан Вайлз варто встановити контакт, якщо хочеш потрапити у самий мозок президента США. Більше того саме вона контролює всі пересування друзів і знайомих Трампа по Білому дому — власне, тому там інколи зʼявляється музикант Кід Рок, але все менше друзів по гольфу. 

Ще одна знакова жінка, яка зробила Трампа президентом двічі, — харизматична християнська проповідниця Пола Вайт.  Саме ця жінка недавно очолила новостворений Офіс з питань віри, який отримав, окрім іншого, завдання сприяти релігійній свободі не тільки на національному, а й на міжнародному рівнях. Під час першої каденції Пола Вайт теж займалась питанням релігії, але в набагато скромнішому масштабі. 

Харизматична Пола Вайт завжди поруч із президентом США. Фото: Brynn Anderson/Associated Press/East News

Красива блондинка знайома з родиною Трампа з 2001 року. Вона — зірка християнського телебачення, її проповіді збирали стадіони і концертні майданчики. Тож, очевидно, якось Трамп послухав, як Пола Вайт працює з аудиторією, надихнувся її теорією процвітання, за якою матеріальний успіх є ознакою Божої благодаті — і вирішив, що така віра йому за смаком.

Якщо уважно подивитись виступи пасторки — манеру розмови і жестикуляцію Дональд скопіював саме в неї

Довіра до Вайт така велика, що під час першого терміну вона була була головою Євангелічної консультативної ради кампанії Дональда Трампа 2016 року і вона стала першою жінкою-священнослужителем, яка виголосила молитву на інавгурації 20 січня 2017 року.

Пасторка підтримала Трампа у передвиборчих перегонах 2020 року, промовивши молитву на заході щодо запуску його кампанії. Так само під час передвиборчої президентської кампанії 2024 вона активно працювала в команді майбутнього президента. Звідси — такі високі цифри саме християнського електорату. 

Паула Вайт відома своїми твердими поглядами на підтримку Ізраїлю й навіть потрапляла у рейтинги на кшталт «50 кращих християнських союзників Ізраїля»

Для українців важливий факт, що пасторка від початку вторгнення організувала благодійну допомогу для українських біженців у країнах Європи, про що регулярно звітувала на своєму сайті. Тож виходи на Полу Вайт — це задача кожного протестантського пастора. Це 100% попадання в серце Трампа. 

На своїй посаді Пола Вайт буде активно працювати з новою генеральною прокуроркою США — Пем Бонді. Паралельно з призначенням Вайт— Бонді була призначена головою оперативної групи з «викорінення антихристиянських упереджень», яка повинна припинити «всі форми антихристиянських нападів і дискримінації у федеральному уряді».

Пем Бонді входить до найближчого оточення Трампа. Фото: Ben Curtis/Associated Press/East News

59-річну ексочільницю прокуратури штату Флорида обіцяє зберегти незалежність департаменту юстиції та «не залучати політику до своєї діяльності» — на тлі побоювань, що Трамп прагне взяти відомство під щільний контроль та помститися тим, хто вів розслідування проти нього та його прихильників у справі щодо невизнання результатів виборів та штурму Капітолію у 2021 році. 

Цікаво, що Бонді не була першим вибором для президента на посаду генерального прокурора. Спочатку Трамп хотів доручити цю посаду Метту Гетцу. Але комісія з етики Конгресу США перед призначенням виявила, що Гетц витратив понад 90 тисяч доларів, виплативши їх 12 жінкам, значна частина з яких, ймовірно, була пов’язана з оплатою за сексуальні послуги неповнолітніх та вживання наркотиків.

За іронією долі Пем Бонді під час першого президентського терміну Трампа була головою комісії з питань зловживання наркотичними та опіоїдними речовинами. Останнім часом юристка консультувала Інститут політики «Америка насамперед» — організацію, яка має великий вплив на формування порядку денного новообраного президента.

У перший день роботи на посаді генерального прокурора США Пем Бонді ухвалила рішення ліквідувати спеціальний підрозділ, який займався конфіскацією активів російських олігархів. Натомість юристка заявила, що у США новий ворог — це наркокартелі

Утім російські олігархи точно не можуть повернути свої яхти вже тут і зараз. Бо разом з тим Пем Бонді не говорила, що справи скасованого підрозділу KleptoCapture будуть закриті. Вони, ймовірно, триватимуть, хоча тепер не буде окремого підрозділу, присвяченого цій діяльності. Також не виключено, що будуть відкриватися нові справи.

Пем Бонді днями показала відданість шефу. Вона офіційно заявила, що навряд чи буде відкрито кримінальне провадження щодо передачі чутливої військової інформації у незахищеному чаті Signal, в якому міністр оборони Піт Гегсет поділився планом авіаудару по цілях у Ємені.

Пані генпрокурорка — планує зберігати юридичний спокій Трампа і рятувати його від власних справ минулих днів. Як і перші дві пані — вона входить в найближче коло Трампа і точно буде з ним до кінця нинішньої каденції. 

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

20
хв

Три головні жінки Трампа. Хто зробив Дональда політиком і християнином?

Марина Данилюк-Ярмолаєва

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

Євген Клопотенко: «Польський барщ не має нічого спільного з борщем українським»

Ексклюзив
20
хв

Вправи з деколонізації

Ексклюзив
20
хв

Як отримати довідку про набуття громадянства України для дитини, яка народилась у Польщі: документи й покрокова інструкція

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress