.avif)
Майже рік тому українські ЗМІ облетіла топ-новина — Музей Метрополітен одним з перших великих музеїв світу визнав трьох художників українськими — Архипа Куїнджі, Івана Айвазовського та Іллю Рєпіна. Це усіх тішило, але між собою люди обговорювали, чи справді той же Рєпін має українське коріння? Адже він розмовляв російською мовою, вчився, викладав і навіть був призначений ректором Петербурзької академії мистецтв, дружив з російською інтелігенцією, зокрема з Корнієм Чуковським, Ісааком Бродським тощо.
Я перебувала в пошуках героїв для другого сезону тревел-шоу Back to the Roots про видатних українців, чий внесок у європейську культуру був важливим і потужним, для польського суспільного мовника TVP World. На цій хвилі вирішила почати копати про Рєпіна, оскільки на той момент знала його біографію у загальних рисах.
За форматом програми, ми мали їздити з експедиціями різними країнами Європи у пошуках важливих доказів і артефактів, пов’язаних з героями, тож для мене було важливо знайти зв’язок Рєпіна з однією з країн. Після першого раунду дослідження стало зрозуміло, що це буде Фінляндія. На зламі XIX і XX століть художник придбав земельну ділянку у містечку Куоккала, на якій згодом постала його садиба «Пенати». Тоді це ще була територія Російської імперії, але після Жовтневого перевороту та проголошення Фінляндією незалежності Куоккала опинилась у складі нової країни. І тут починається нова сторінка життя Іллі Рєпіна, про яку в Україні відомо мало. Моєю задачею було дізнатися більше.
Перевіривши всю доступну онлайн інформацію про життя художника у Фінляндії, я випадково натрапила на звіт фінської поліції, у якому йшлося про стеження за ним. Влада Фінляндії остерігалася більшовицьких агентів, які під виглядом біженців могли просочитися до країни, тому ретельно відслідковували усіх, хто потенційно міг мати з ними зв’язки. Серед підозрюваних був й Ілля Рєпін. На момент Жовтневого перевороту йому було 73 роки, він був відомим художником, чия позиція стосовно заколоту у Російській імперії ще була незрозумілою.
Згідно зі звітом, до художника протягом тривалого часу приїжджали делегації друзів і колег з Радянського Союзу, які пропонували йому гроші, славу, будь-що, аби тільки він повернувся «додому». Адже там художника уже назвали натхненником новоствореного у мистецтві напрямку «соцреалізм». Та на повну ввімкнули пропагандистську машину щодо того, що він збирається повернутися, розраховуючи, що Рєпін клюне на всі запропоновані блага. Зокрема, звання Народного художника. СРСР були життєво необхідні митці, визнані у світі. Адже на них можна було б будувати цей міф про «велику російську культуру». Але Рєпін категорично відмовився і від грошей, і від слави. Про це йшлося в поліцейському звіті.
Підтвердження цьому я знайшла також згодом у десятках листів, які художник писав своїм друзям, їхні копії зберігаються на батьківщині Рєпіна, у музеї в Чугуєві, присвяченому його життю і творчості. Так, в одному з цих листів художник писав товаришу Віктору Базилевському, що «треба бути набитим дурнем, щоб вірити цим жебрацьким грабіжникам», очевидно маючи на увазі очільників СРСР.
%2C_8_%2C%D0%B1%D1%83%D0%B4%D0%B8%D0%BD%D0%BE%D0%BA.jpg)
Щоразу підступаючи до листів Рєпіна часів Жовтневого перевороту, і навіть датованих раніше, я, щиро зізнаюся, відчувала хвилювання, боячись наштовхнутися на щось, що б виказало його прихильність імперській російській політиці або ототожнювало б його через погляди з російською культурою. Ніби це близька людина, у якій не хочеться розчаруватися. Та кожен новий лист, новий факт розкривав для мене особисто Рєпіна із зовсім іншого боку.
Мені допомогла заступниця директора з наукової роботи музею Рєпіна в Чугуєві Ольга Шевченко. Вона надала мені інформацію, якої немає в мережі. А саме копії з метричних книг родини художника, які підтверджували, що пращури Іллі Рєпіна по батьківській і по материнській лініях ще з XVII століття проживали на Чугуївщині, несучи службу в Чугуївському козацькому полку (раніше Чугуївська команда козаків і калмиків).
Освіту майбутній художник поїхав здобувати до Петербурга, тому що на той момент альтернативи цій академії мистецтв не було. Київська малювальна школа Миколи Мурашка з’явилася пізніше. І молоді люди, які мали відповідний хист, їхали на навчання до Петербурга (згадайте того ж Тараса Шевченка). Але протягом усього життя Рєпін був захоплений українською тематикою, вона була провідною. «Запорожці пишуть листа турецькому султану» — одне з найвідоміших його полотен, але далеко не єдине про Україну. Згадати лишень «Гайдамаки», «Вечорниці», «Гопак». Ба більше, любов до історичних сюжетів, пов’язаних з Україною, він прищеплював також своїм учням.
«Ах, Слобідська Україна, у мене до неї все більша і більша туга. Я навіть почав писати свої враження дитинства: час українського військового поселення, і в жовтні навіть був у Чугуєві. Я не уявляв, що Чугуїв такий гарний: а головне, місця, де протікало моє дитинство над Дінцем, такі зворушливі, що хотілося плакати від розчулення і особливого настрою — мрії», — писав 14 листопада 1907 року Рєпін своєму товаришу, українському історику, археологу Дмитру Яворницькому. Саме він допомагав художнику в його роботі над українськими історичними сюжетами на полотнах.
.jpg)
На Слобожанщині Рєпін хотів відкрити мистецьку школу. Плани зруйнувала Перша світова війна, потім Жовтневий переворот, після якого художник за жодних умов не хотів повертатися до СРСР. Решту життя він пропрацював у Фінляндії, намагаючись стати частиною тамтешнього мистецького кола. Так, він навіть подарував Фінському художньому товариству сім власних картин та 23 роботи російських художників з власної колекції. Ця пожертва увійшла до фонду найбільшого фінського художнього музею Атенеум.
Саме цей музей за півроку до повномасштабного вторгнення Росії спільно з Третяковською галереєю та Музеєм російського мистецтва провів велику виставку робіт Іллі Рєпіна. Йшлося про те, що художник народився на території сучасної України, але представляли його саме як росіянина. Виставка викликала обурення у активістів Товариства українців у Фінляндії.
Серед тих, хто боровся за справедливість повернення художникові його справжньої національності — координаторка культурних проєктів організації Наталія Терамае та фінський музикант українського походження Лукас Стасевський, які писали на адресу музею листи, долучили до роботи Український інститут та посольство України, намагалися влаштувати круглий стіл, але тоді нічого не вийшло. Втім розголос позначився на тональності виставки, коли вона була представлена у Парижі. Там вже більше говорили про український вплив на творчість художника.
Повномасштабне вторгнення Росії тривало вже рік, коли я написала свого першого листа до Атенеум музею. І, щиро кажучи, не особливо сподівалася на відповідь, але зненацька чи не того ж дня мені відповіли. Так почалося моє листування з головним куратором музею Тімо Гууско. Ми обговорювали можливість інтерв’ю щодо Іллі Рєпіна, яке переросло в обговорення також його етнічної приналежності.
Зокрема, після нашої розмови по відеозв’язку куратор надіслав мені свій матеріал, присвячений життю Рєпіна у Фінляндії. Там я наштовхнулася на явну помилку про те, що батьки художника походять з Підмосков’я. У відповідь відправила йому зібрані копії з метричних книг родини Іллі Рєпіна. Не очікуючи, що це може на щось вплинути. Тімо подякував за черговий лист, сказав, для них це дуже цінна інформація. Згодом я дізналася, що на новій виставці музею «Питання часу» Іллю Рєпіна вже представляють як українського художника.
Втім музей офіційно не коментував зміну. Лише цього тижня фінському виданню Suomen Kuvalehti куратор підтвердив: відтепер Атенеум музей представляє Іллю Рєпіна українським художником, оскільки отримав «нову інформацію щодо його біографії».
Цей довгий шлях у кілька років призвів до хепіенду, який став можливим лише завдяки спільній роботі величезної кількості людей. Які попри перешкоди продовжували писати до музею, надсилати документи з фактами та давали цій темі розголос.
Журналістка і дослідниця. Авторка проєкту про видатних постатей української культури Back to the Roots — телевізійної програми на телеканалі TVP World у Польщі та в соцмережах. Працювала шефредакторкою онлайн-версії журналу ELLE-Україна, випусковою редакторкою проєкту «Донбас.Реалії» на Радіо Свобода, редакторкою новин і журналісткою на 5 каналі.
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
.avif)
.avif)
.avif)
.avif)
