Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
Найчастіше конфлікти в школі зустрічаються між дітьми. Добре, коли поява нових учнів з України викликає у польських однолітків турботу й бажання допомогти на перших інтеграційних етапах, але час від часу нашим дітям доводиться стикатися з непорозумінням чи навіть упередженістю. Їх не так дружно приймають в колективі, як хотілося б, і діти відчувають себе «вигнанцями».
Ці конфлікти можуть бути пов’язані як з мовним бар’єром чи культурно-релігійними розбіжностями, так і з конкуренцію за лідерство або увагу вчителів.
Часто достатньо звернутися до вчителя
— Якось на весняних канікулах до моєї третьокласниці-дочки на дитячому майданчику підійшов однокласник, — розповідає Sestry Світлана Лапко (прізвища героїнь публікації змінено з етичних міркувань — Ред.). — Він став вести себе по-хамськи, проганяв її, а насамкінець схопив за волосся і відтягнув вбік. Мала прибігла в сльозах і, звісно, після такого я написала в особисті до мами кривдника. Вона спочатку відреагувала з розумінням, але потім заявила, що у всьому винна моя дочка. Я зауважила, що на майданчику є камери і запропонувала зробити запит на перегляд відео, проте це тільки сильніше її обурило.
Тож коли почалася школа, я звернулася до нашої вчительки, показала їй листування з моєю опоненткою і попросила посприяти у вирішенні конфлікту. І це допомогло. Вчителька поговорила з дітьми, і той хлопчик вибачився перед моєю дочкою.
Про інший приклад булінгу з її дочкою під час літнього табору розповідає Олена Мамчур:
— Дівчата почали утворювати групки за інтересами, і моя донька чомусь не сподобалася лідерці цього об’єднання. Вона почала налаштовувати всіх проти доньки. Я теж не надто мудро себе повела, купувала солодощі і пригощала ними всіх дівчат, крім кривдниці, що тільки більше зашкодило.
Ситуацію вирішила пані, яка організовує заняття, вона порозмовляла з мамою дівчинки-лідерки — і все налагодилося. Дитину прийняли до колективу, з нею почали спілкуватися й гратися. На жаль, все це відбулося вже на останніх заняттях, тоді як все літо перетворилось на якусь боротьбу за виживання у таборі.
Мовою закону
Коли розмова з учителем не допомагає, треба йти до директора, впевнена Марія Рожко. Вона теж має досвід боротьби з булінгом своєї дочки, але з боку українських однокласників.
— Перший місяць після евакуації ми жили в Щецині, — згадує жінка, — там була дуже хороша школа. Але довелося переїхати в Тихи. І там у школі ми стикнулися з булінгом — але не з боку поляків, а з боку українців з іншого соціокультурного прошарку.
Польські вчителі чомусь не одразу вирішили проблему. Однокласники зверталися до дочки у вульгарній формі з сексуально-брутальними натяками. Це були приниження і показ порномультиків. В якості свого виправдання хлопці говорили, що дівчина не розуміє їхніх жартів.
Проблеми з ними були й раніше, але ніхто понад пів року не звертав уваги на скарги моєї дитини, поки я не прийшла до директора. І, на жаль, зупинити булінг вдалося лише розмовою «під протокол». Після розмови батьки хлопців підписали документ, з якого приводу була розмова, що вони попереджені про поведінку своїх дітей та усвідомлюють відповідальність... І якщо їхні хлопці знову чіпатимуть мою дочку і я знову буду скаржитися, то далі їх очікує штраф за неналежне виконання батьківського обов’язку і контроль з боку соціальних служб.
Реакція директора
У Наталі Юшкевич ситуація нестандартна: її син-першокласник зазнав досить дивної поведінки з боку вчительки.
— Вона прив’язала руку сина до своєї руки шнурком і ходила так з ним по класу. З нього всі сміялись, він теж сміявся, але мені потім зізнався, що йому було дуже соромно.
Цікаво, що вчителька сама мені розповіла про цей інцидент: «...його потрібно мати завжди на очах», тому, мовляв, вона вимушена була так зробити. Було також, що вона відгороджувала його від усіх, бо «йому і так нецікаво на уроці».
Це було ще до повномасштабної війни, коли українців було не так багато, він був єдиним українцем у класі.
Я намагаюся завжди бути на боці вчительки, вдома дитину вчу слухати старших, але коли зрозуміла, що то не в ньому проблема, то записала всі інциденти за рік на папірці, вивчила все польською мовою, пішла до директора і все розповіла
Це було дуже важко, адже я так добре не знала мову, дещо читала з аркуша, сиділа перед нею, як на іспиті... І директор несподівано стала на мій бік та вибачилась, попросила не переводити дитину до іншої школи, бо це буде їхня поразка, що не дали ради з першокласником.
Але ми все одно перевелися, і зараз все добре, нова вчителька знайшла підхід до дитини. Проте син відвідує психолога, бо має занижену самооцінку. Дитина має травму і добре пам’ятає свій невдалий 1 клас.
Змінити школу — найкращий вихід?
— Мій син теж був єдиним українцем у класі, почалися непорозуміння між однокласниками, — розповідає Вероніка Заруцька. — Я розмовляла з класним керівником, ходила до директора, щоб змінити клас — відмовили, бо інші класи спортивні і для вступу туди діти складали іспити здібностей.
Ситуацію вирішила тільки зміна школи. Коли забирали документи, нас не вмовляли лишитися, а навпаки — швидко все підписали. Хоча син добре володіє польською, гарно справлявся зі шкільною програмою і при переході мав лише дві четвірки, решта п’ятірки. Зауважень від вчителів щодо дисципліни теж не мав.
Не така, як всі
Ольга Балабан вважає, що саме недружня атмосфера в школі вплинула на рішення її родини змінити не лише школу, а й країну, хоча сама жінка має педагогічну освіту, знає англійську, польську та працювала перекладачем у тій самій школі, де навчалася її дочка.
— Моя Єва пішла в польську школу 3 березня 2022 року, — розповідає жінка. — Тоді ніхто ще й гадки не мав, що робити з нашими дітьми. Дирекція, вчителі, учні та батьки нас прийняли дуже тепло, це надзвичайно вплинуло на процес навчання та вивчення мови для доньки, а потім і для мене, оскільки я майже одразу пішла працювати в цю школу перекладачем. Моя донька завжди чемна та ввічлива дівчинка, за це її полюбив клас та вчителі.
Наша криза почалась цьогоріч. Спочатку я не надавала значення наріканням доньки, але згодом зрозуміла, що це серйозно. У нашому класі 11 хлопців і 5 дівчат. Почалось все з дорікань, що Єва не така, як всі, не йде з ними до першої комунії (першого причастя), бо вона православна та й взагалі якась дивна... Далі почались прояви агресії в роздягальні, де ніхто цього не бачив. Також дорікали за мову, хоча вона розмовляє вже майже без акценту.
Цього року я пішла в декретну відпустку, тому не так часто спілкувалася з вчителями і не знала всього. А донька тим часом «закрилась». Я пішла до вчительки, щоб вирішити питання, вона зі свого боку зробила, що могла: залучила психолога, педагогів, зібрала батьківські збори з директором.
На зборах мені достеменно стало зрозуміло, звідки випливає агресія дітей — з дому, від батьків
Після всієї цієї роботи діти стали шанобливо ставитися до Єви і агресії вже не було, але зʼявилося відсторонення. Ця ситуація лише в класі. На світлиці (група продовженого дня) та в школі з іншими дітьми — все добре, і донька має багато друзів. Але атмосфера в класі не могла не впливати, я продовжувала бачити доньку пригніченою, і ми вирішили спробувати нове життя в Норвегії.
Важче, ніж іншим, бо в чужій країні. Але далі буде легше
Стикаючись з подібними проблемами, батьки найчастіше вирішують змінити школу. Але якщо поблизу немає іншої школи, а переїжджати нема куди? Владислава Шепель вирішила не здаватися. Її боротьба за навчання сина була пов’язана також з боротьбою з його страхами і комплексами.
— Микола дуже добре показав себе в польській середній школі, — згадує жінка. — За три місяці у «подставувці» він так вдосконалив свої мовні навички, що успішно склав «іспит восьмикласника» та вступив до польського програмістичного технікуму. Ми не очікували, що тут почнуться проблеми…
Якщо у середній школі із сина порошинки здували, допомагали і сприяли, тут не помічали наших проблем, потрібно було вибивати місце під сонцем і доводити, що ти чогось вартий.
Микола одразу з’їхав у навчанні. Не міг знайти спільної мови з деякими вчителями, і я бачила, як він починає втрачати інтерес до навчання та віру в себе. У першому класі технікуму у сина була «загроза» вильоту зі школи через одиницю з математики, в другому класі ми підтягнули математику, але прийшла нова вчителька з іншого предмету, і одиниця вже з’явилася там... На нашу біду, перший семестр ми провели на постійних лікарняних, і це теж негативно вплинуло на навчання.
Одного разу у Миколи стався конфлікт з вчителькою англійської. Вони вчили фразеологізми, і вчителька попросила записати у зошит вирази, які діти не знають. Микола записав декілька, але їй не сподобалося, що так мало. Син пояснив, що він в Україні вчив англійську і більшість цих виразів знає. Тоді вчителька попросила перекласти їх на польську, і тут Микола зрозумів, що він знає ці фразеологізми англійською і українською, але не польською.
Вчителька була незадоволена поведінкою учня, він не заробив на цьому уроці доброї оцінки, і мені довелося йти до школи. А з учителькою математики у нас стався конфлікт, тому що син необережно сфотографував дошку із завданням — з учителькою в кадрі, і це їй не сподобалося.
— Я нездара, двієчник, у мене нічого не виходить і не вийде, — постійно чула я вдома
На порятунок прийшла шкільна психологиня пані Гося. Після кількох розмов в її затишному кабінеті за філіжанкою чаю син ніби відчув друге дихання, став натхненніше готувати домашні завдання, шукати в YouTube вирішення питань, відповіді на які не знав.
Пані Гося запевнила Миколу, що він не може бути дурним вже тому, що вступив до їхнього технікуму на таку важку спеціальність. Але йому важче, ніж іншим, бо він з іншої країни, лише вчить мову, тож це нормально, що він на початку відстає — далі буде легше, не варто здаватися.
Мені ж психологиня порадила максимально залучати сина до інтеграційних заходів, які проходять в школі: екскурсії, шкільні заходи тощо. Я стала відпускати сина у всі шкільні поїздки, після яких діти зазвичай здружуються, стають відкритішими. І в другому семестрі у нас неочікувано почали з’являтися п’ятірки та четвірки. Я навіть пожартувала, що, можливо, в третьому класі син буде відмінником, — головне, не хворіти і не пропускати заняття.
— І перестати боятися! — додав син.
Фотографії Shutterstock
Засновниця та головна редакторка видавництва "Час Змін Інформ", співзасновниця благодійного фонду "Час Змін", фронтова волонтерка, журналістка, друкувалася в українських та польських газетах, зокрема, "Dziennik Zachodni" та "Gazeta Wyborcza". Членкиня Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Тараса Шевченка, організаторка культурних подій, фестивалів, білоцерківських "Парадів Вишиванок".
У Катовіце створила українську бібліотеку, проводить літературні читання, організовує зустрічі з українськими письменниками. Лауреатка Білоцерківської міської літературно-мистецької премії ім. М.Вінграновського. Отримала медаль «За сприяння Збройним Силам України», а також нагороду Visa Everywhere Pioneer 20 — відзнаку за досягнення жінок-біженок, які мешкають в Європі та мають значний вплив у своїх нових спільнотах.
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
