Натиснувши "Прийміть усі файли cookie", ви погоджуєтесь із зберіганням файлів cookie на своєму пристрої для покращення навігації на сайті, аналізу використання сайту та допомоги в наших маркетингових зусиллях. Перегляньте нашу Політику конфіденційностідля отримання додаткової інформації.
Б'янка Залевська та Марія Гурська. Фото: Łukasz Sokół
No items found.
<frame>Пропонуємо вам наступну публікацію із циклу матеріалів «Портрети сестринства». У ньому ми хочемо розповісти про дружбу українських та польських жінок, підтримку простих людей, але не тільки — також і про ті непорозуміння, які зрештою призвели до нових знань двох народів одне про одного. Розповідайте нам свої історії — історії зустрічі з польськими чи українськими жінками, які змінили ваше життя, вразили вас, чогось навчили, здивували чи змусили задуматися. Пишіть нам на адресу: redakcja@sestry.eu<frame>
Ми познайомилися з Б’янкою Залевською на телеканалі Еспресо у Києві, де ми обидвіпрацювали після перемоги Майдану. В цю тендітну білявку, веселу і комунікабельну, а до того ж, екзотичну, бо іноземку, хоча ніби й з недалекого заграниччя, була закохана вся наша редакція. Б’янка принципово говорила українською, хоч і з сильним польським акцентом, і мені було приємно слухати її, але і говорити з нею польською, щоб тренувати другу мою рідну мову, вивчену в дитинстві під час поїздок в гості до батька — директора українського театру в Кракові. Ми з Б’янкою подружилися, і влітку часом починали день з поїздок сонячним Києвом в її кабріолеті. Вітер у волоссі, а з динаміків лунає:
«Добрий ранок, Україно, прокидайся вже, мала!
Я несу тобі єдиній чашку кави й молока».
Літні поїздки на кабріолеті. Фото: приватний архів
А ми підспівуємо, на пів міста! Тоді я вела праймові програми про українську політику та війну разом з Віталієм Портниковим. На телеканалі Революції гідності кожен, кому випало висвітлювати героїчну і кровопролитну боротьбу українського народу за свою свободу і брати в ній участь — герой і зірка. На журналістів Еспресо нападали тітушки, бив «беркут», невідомі підпалювали машини — усе, аби телеканал мовчав і боявся. Та втім, Еспресо продовжувало мовлення. Попри все.
Але навіть серед цього товариства відчайдухів наша польська подруга була особливою
Б’янка їздила на фронт знімати репортажі, які потім демонстрували в Польщі і в Україні. Спілкувалася з бійцями, жила в бліндажах, показувала, як росіяни вбивають українців, ризикуючи власним життям, і разом з місцевими жителями на деокупованих і прикордонних територіях ховалася від обстрілів в підвалах. Її метою булопоказати Польщі, що війна триває, що Росія атакує, хоче окупувати всю Україну і становить величезну загрозу для Європи. Вона ніби мала якесь таємне чуття і бачила, що буде далі, що попереду — більша війна, яка поставить на карту мир в усьому світі.
Репортаж Залевської з АТО. Фото: приватний архів
27 липня 2016 року після чергової зйомки Б’янка верталася з зони АТО разом з українськими військовослужбовцями. Авто потрапило під прицільний вогонь росіян і перекинулося. Б'янка отримала перелам хребта, ключиці, пошкоджені були нирки. Я з жахом дізналася про її поранення. Видихнула, коли стало зрозуміло, що нервові волокна не уражені, що Б’янка житиме і ходитиме, хоча попереду в неї довгі місяці реабілітації, болю і страждань. Дивлячись на кадри лікування моєї подруги із зашитим хірургами розрізом уздовж спини, ми, дівчата з Еспресо, побігли у торговельний центр і передали їй у лікарню пляшечку парфумів Chanel.
Коли за 6 місяців наша відважна колега повернулася в редакцію, вона перш за все повідомила, що збирається на війну — робити наступний репортаж
Залевська після поранення. Фото: приватний архів
Невдовзі на польському телебаченні знову можна було побачити картинки з війни, відзняті Б’янкою та її камерою. Але я пам'ятаю й інші картинки. Наприклад, як на одному святкуванні в редакції Б’янка раптом розплакалася і пішла.
Чашка з напоєм, яку вона тримала в руці, виявилася заважкою, і прооперована ключиця з металевими шинами всередині не витримала навантаження і зламалася. Знову лікарня
Я пам'ятаю боротьбу Б’янки за своє здоров’я і те, як вона вперто не хотіла покидати зйомки на Донбасі, яким тоді мало цікавилися знуджені війною європейці. «Розумієш, Маріє, я люблю Україну, люблю людей. Коли показую те, що відбувається на фронті, я відчуваю, що я там, де повинна бути. Це злочинна війна, а Путін — вбивця, і він повинен програти! Інакше миру і спокою не буде ніде в світі — а в Польщі тим більше». Тоді раптом з вдячністю я відчула, що Б’янка — рідна мені назавжди, що вона — моя польська Сестра.
Залевська та Гурська під час роботи на Еспресо. Фото: приватний архів
За кілька років після сотень репортажів з лінії фронту, роботи на TVN Discovery, нагород за мужність від двох українських і одного американського президента Б’янка вже у Польщі після щасливого весілля почала іншу боротьбу — за майбутню дитину, за можливість бути Мамою. Обстріл путінських терористів завдав таких травм її здоров’ю, що вагітність, яка для значної кількості сучасних жінок в світі і так є супер викликом, перетворилася для Б’янки на майже недосяжний результат.
Тим часом, я також хотіла дитину — другу. Попри планування і консультації лікарів, це наше з чоловіком велике бажання вже близько року не здійснювалося. Я чула від подруг про диво святої Анни — цілюще джерело на території монастиря в тернопільській області, де жінки, які не могли завагітніти, купалися з молитвою і втілювали мрію про материнство в реальність.
Коли я їздила до святої Анни пізньої осені 2021 року, то молилася там за нас обох — за себе, і за мою польську Сестру. І, знаєте, диво сталося
Ми обидві народили вже під час цієї війни. Я — внутрішньою переселенкою у воєнному Львові, під звуки сирен через російські ракети. Б’янка — у Варшаві — столиці Польщі, кордон якої штурмують сотні тисяч мігрантів — гібридної зброї Путіна та Лукашенка.
Марія Гурська і новонароджена донька. Фото: приватний архів
Сьогодні наші донечки разом дорослішають у Варшаві і хотіли б частіше мати поруч своїх мам. Кожна з нас продовжує активно діяти — як лідерка і журналістка — щоб доносити на кожному кроці: в Україні вирішується майбутнє всієї Європи, тому Україні потрібна зброя, Україна має бути в НАТО, а Росія має зазнати поразки, повернути території і заплатити за вбивства і руйнування.
Чи почують нас? Не знаю, але від цього залежить, в якому світі завтра житимуть наші донечки — Амелія і Анна. У мирній безпечній Європі, чи в світі підземних шкіл, тривог і бомбардувань?
Головна редакторка онлайн-журналу Sestry. Медіаекспертка, телеведуча, культурна менеджерка. Українська журналістка, програмна директорка телеканалу «Еспресо», організаторка міжнародних культурних подій, значущих для польсько-українського діалогу, зокрема, Вінцензівських проєктів в Україні. Була шеф-редакторкою прайм-таймових шоу про життя знаменитостей, які виходили на СТБ, «1+1», ТЕТ, Новому каналі. З 2013 року — журналістка телеканалу «Еспресо»: ведуча програм «Тиждень з Марією Гурською» та «Суботній політклуб» з Віталієм Портниковим. З 24 лютого 2022 року — ведуча воєнного телемаратону на «Еспресо». Тимчасово перебуває у Варшаві, де активно долучилася до ініціатив сприяння українським тимчасовим мігранткам у ЄС — з командою польських та українських журналістів запустила видання Sestry.
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
12 вересня о 19.00 в межах заходів під патронатом Sestry.eu na Malta Festival 2024 в Познані відбудеться вистава Марії Бруні «Зачинені кімнати», в якій вона є не лише акторкою, але й режисеркою та драматургинею. Сьогодні пропонуємо прочитати її чутливу історію про дім.
Я народилася в місті акацій. Ні, не в Одесі, яку прийнято так називати, і яка кокетливо і по-французьки зухвало присвоїла собі цю назву, а в Маріуполі. В старому, пронизаному смородом заводів і йодистим запахом Азовського моря Маріуполі. На початку літа, коли я святкувала день народження, до цієї мішанки ароматів долучався делікатний запах квітучої акації. У червні ми їли її суцвіття, а в липні, коли вона опадала, двірники змітали по рогах подвір’я величезні пахучі купи зів’ялих квітів. Це означало початок моєї улюбленої пори, бо ми з дівчатами з подвір’я могли бавитися в гру «Курочки». Хто саме і коли з нас то придумав — я вже не знаю, але так добре і безпечно, як тоді, під час цієї гри, я ніколи більше не почувалася. Правил гри не було: ми просто виривали посередині великої купи сухої акації ямку і всідалися в неї, уявляючи, що ми мами-курки, які пильнують своїх діток, чим, звісно, доводили до шаленства місцеву двірничиху, яка мала наново замітати і збирати за нами пожовклі купи цвіту. Не пам’ятаю, як саме ми бавилися, пам’ятаю тільки, як вдихаю запах сухої акації, а розпалений асфальт пече мені дупу через велосипедки. Отак, коли наші батьки поверталися під вечір із заводів, їх зустрічав нагрітий маріупольським сонцем двір із сидячими під деревами в пилу і пожовклій акації дітьми, що оберігали своїх вигаданих курчаток, поки їхні батьки працювали. Так виглядало наше гніздо, наш перший безпечний дім.
За цей час ми змінили багато домів. Міленіали — ми легко відпускаємо, а за потреби складемо весь свій досвід в одну валізу.
Ми навчилися не зберігати листівок від друзів з дитинства і навіть першої каліграфії наших дітей. Бо це тягар і мотлох. Головне — враження. Головне — досвід і подорожі. А про найважливіше нагадає Facebook. І Facebook нагадує: 24 лютого 2022 — піша черга на кордоні з Польщею, березень — Берлін, квітень — знову Польща, потім Іспанія, знову Німеччина, Польща, перший приїзд від початку війни до Києва, знову кордон, і так далі...
Залишки родинного дому у Маріуополі. Фото авторки
«Справа в тому, що у мене немає дому...» — пісня, яка випередила свій час, як часто то буває із правдивими віршами. Ми всі її співали і всі під неї плакали. «Мені просто нема де сісти, написати свою промову». Ми пишемо свої промови в потягах і кричимо їх на мітингах. Ми хочемо бути почутими і повернутися додому, де б той дім для кожного з нас не був. Ми мандруємо і обмінюємося домівками, як сукнями з подружками перед першою дискотекою.
Після вильоту з маріупольського батьківського гнізда минуло майже двадцять років. Після виїзду з Києва — два. Дому не залишилося ані там, ані там. Тепер я кажу своєму коханому, що мій дім — це він, і мені цього достатньо. Він відповідає польською: «Кохам цє», але ми обидвоє знаємо, що це не до кінця правда, і передивляємося варіанти кредитів у Європі.
Під кінець червня акації в Польщі відцвітають, і ми збираємося до Києва. Я пишу пост на Facebook, який пам’ятає все, де питаюся, чи має хтось вільну квартиру, в якій ми можемо зупинитися за помірні гроші. Мені відповідає знайома незнайома дівчина Влада. Влада, як і я, акторка, тимчасово живе із сином у Варшаві. Ми ніколи не бачилися і познайомилися в одній із творчих груп на тому ж самому Facebook.
«Напевно не зрозумієш», — пише вона, — «всі мої друзі-кияни сміються і кажуть, що я божевільна. Але я продовжую знімати ту хату у Києві, плачу за неї, бо дуже хочу колись туди повернутися»
«Чому ж не зрозумію?» — відписую, — «розумію. Зараз кожен робить так, як йому відчувається безпечніше».
«От!» — підхоплює Влада. — «Ти теж не в Україні, тому відчуваєш, як це!»
Так, відчуваю... У пам’яті постає сірий шорсткий асфальт, який дряпає руки, коли я намагаюся вирити в сухій акації ямку для свого гнізда.
«Тобто? Зовсім незнайома дівчина запропонувала нам пожити в її порожній квартирі?» — питає мене мій польський партнер. — «Це взагалі ок?»
«Це ок», — відповідаю я. — «Ми українські акторки, це наше «ком’юніті», я б зробила так само».
Наприкінці липня ми приїздимо до квартири Влади. Ключі нам віддає сусід, і на кухонному столі я бачу три свіжі цибулини і соняшникову олію. Розумію, що то він купив нам те, що сам собі зазвичай забуваєш купити. Я ходжу по квартирі, вивчаю її, і мені вже здається, що ми знайомі з її власницею. Бачу на холодильнику прикріплений магнітом список бажань, які так подібні до довоєнних моїх, малюнки Владиного сина, ікони і родинні фотографії.
«Тільки не прибирай по собі!» — пише Влада, — «ми й так не скоро повернемося».
Список бажань на холодильнику Влади у Києві. Фото авторки
Звісно, я приберу. Від зміни води в мене сохне шкіра, і я виявляю, що забула лосьйон для тіла. У ванні я знаходжу якийсь. Дивлюся на термін придатності — закінчується за пів року. Влада навряд чи до того часу повернеться. Фірма українська, бюджетна.
«Тобто? Ти просто взяла лосьйон для тіла у дівчини, яку ти ніколи не бачила? Це взагалі ок?»
«Це ок», — іронічно відповідаю я, — «Влада не скоро повернеться. Це прояв поваги до цього лосьйону і його українського виробника». Мій поляк теж бере краплю і натирає пересохлі від довгої подорожі руки.
Я продовжую оглядати квартиру і розумію, що, незважаючи на суперпросторе планування, в ній немає жодних цільних двох стін. Вікно у ванній кімнаті і коридор, нашпиговані скляними дверима, колись би мені видалися «суперлюксом», але у воєнні часи — це не те, чого потребуєш найбільше, це взагалі не ок. Тієї ж ночі на територію України летить тридцять кацапських дронів...
«І вам здрастє, йобані сусіди, велком хоум», — думаю я і йду на пошуки укриття. ППО, що розташоване близько до нас, гупає як шалене. Я подумки дякую ППО, розумію, що все ж таки відвикла від київських реалій, і йду на пошуки укриття. Треба знайти нам гніздо, думаю я, і оглядаю сучасний під’їзд, який теж увесь у скляних вікнах до підлоги. Спускаюся нижче, замість підвалу — коридор і приватні комори. На одній з них виламано замок, і влаштовано щось на зразок бомбосховища, посередині якого абсурдно, кумедно і гордо стоїть комп’ютерне крісло з накинутим білим хутром. Таким, як продають у Буковелі для туристів. Мрія українського айтішника, жартую подумки, і йду нагору по дочку і коханого. Коли ми спускаємося, дочка питає:
— Мамо, але ж це чиєсь особисте приміщення. Дивись, тут замок є… Це взагалі ок, що ми сюди входимо?
— Це ок, — відповідаю я, — бо замок до нас уже зламали місцеві, а ще на нас летять шахеди.
Дочка крутиться на стільці.
— Мамо, дивись, в цьому хутрі затишно, як у гнізді! Ма, дивись, я курочка!
Тимчасове гніздо в автівці. Дочка. Фото авторки
Наступного дня ми їдемо до моїх старих батьків. Я доволі пізня дитина другого зрілого кохання. Зараз, після першого шлюбу молодості, я нарешті розумію те, що колись так довго мені намагалася пояснити мама. Батьки переїхали з Маріуполя до Полтавської області в тринадцятому, коли на моє рідне місто впало кілька перших російських бомб біля театру, якраз біля нашого двору з акаціями. Тоді я імпульсивно запропонувала батькам переїхати. Купили за копійки напів розвалену хату в селі на краю світу на OLX, завантажили що могли у вантажівку і переїхали. Моя старша сестра, дружина військового, гнівалася і кричала на нас, що ми як діти, що Маріуполю нічого не загрожує, бо там є свої патріоти. Що батьки старіють і мають жити в місті, а не в чорта на рогах. У березні 2022-го, коли на Маріупольський театр впаде авіабомба, а чоловік моєї сестри буде одним із перших поранених, вивезених з оборони Маріуполя до лікарні в Дніпрі, ми будемо чекати на повідомлення від моєї сестри і не знатимемо, чи залишилася вона в театрі, чи встигла втекти.
По дорозі до села, на місцевих ямах, у нас відпадає металевий захист на машині, і мій Сітроен, як гумові кеди у дитинстві, «просить їсти». При дорозі нас зустрічають дві кури. Сестра дзвонить з Києва.
— Ви доїхали? Там курей треба зарізати, татові складно ходити за ними. Ти їх купила, ти і забивай. Я тобі не допоможу, ми нарешті хату в Києві зняли, переїжджаємо. Ненавиджу це грьобане місто. Ціни, наче війни немає, геть показилися.
Обіймаю батьків. Відчуваю, як їхні тіла в пальцях зробилися глевкі і невловимі. Чи то в мене пальці оніміли
— Здай кров, — перше, що каже сестра при зустрічі в Києві. — Бліда, як штукатурка.
Згадую всі тіктоки про українців, які по поверненню додому по лікарнях бігати починають, бо у нас, як виявилося, швидше і дешевше. Здаю кров і згадую, чому мені відмовляли у бажанні бути донором. Анемія. Лишаються нирки і печінка, але то після смерті, — думаю я.
— Випий таблетку заліза, — нагадує мені мій польський коханий, — і поїж.
Їм курятину з магазину. «Треба їх якось зарізати», — думаю.
— Кажу, зарізати треба. Старі вже, а я не знаю як.
— Заріжемо, — спокійно відповідає мій коханий і продовжує розмову з батьками.
Табличка з радянських часів на стіні київського будинку сестри. Фото авторки
Він польською, вони ламаною українською, бо ж усе життя говорили російською, а мій поляк її і не чув. Ми вдома з донькою українською говоримо. Крадькома поглядаю на нього: доктор гуманітарних наук, викладач французької літератури XIX століття, який хоче для моїх батьків зарізати двох старих українських курей, відкладає курячу ніжку на бік тарілки, бо звик до філе, а кості обгризати не любить.
— Все ок, — повторює, — треба, то завтра заріжемо.
Я згадую всі ці страшні заголовки в газетах 90-х років, які я тихо витягала з-під батьківського телевізора. «Інтересна газета», чи якось так… А там кримінальна хроніка: «Зарізав задля коханої жінки», «Жорстока любов», «Любов і ніж». Поглядом дякую своєму коханому і йду через дорогу до сусідки Світлани. Наступного ранку обскубані кури лежать на батьківському столі, тільки голови в череві нагадують, що це ті, наші кури. Світлана їх туди склала, бо після забиття тварини нічого марнувати не можна. Це прояв поваги для неї. Виймаємо голови, ріжемо птахів на бульйон.
— У житті курятини не їстиму, — каже мій поляк, — але бульйон їсть.
Дивлюся, як їдять мої старі батьки, і думаю: чи буде наступного разу, коли ми всі так по черзі дмухатимемо на гарячий бульйон, мовчки їстимемо і тільки поглядами перевірятимемо, чи всім смакує, чи, може, хтось із ввічливості удає?
— У житті такого жирного і смачного бульйону не їв, — каже мій доктор гуманітарних наук.
— Бо то домашній, — відповідає мама. — Краще за домашній нічого немає.
Через тиждень я ще раз дочиста вимиваю сільський батьківський дім, обіймаю столітню березу коло нього, трохи молодшого за березу батька і ще трохи молодшу за батька матір. Ми повертаємося до Києва
— Пластикова поличка для взуття, — заявляє мені сестра, — тільки складана і легка, щоб зручно було переїжджати.
Вони з чоловіком нарешті знайшли недорогу квартиру для довготривалої оренди в Києві і чекають на новосілля.
— Може, щось інше? — питаю я. — Поличка для взуття — це якось не святково...
— Яке тут свято? — обурюється сестра. — Головне, що практично, хто знає, на скільки ми в цій хаті. Хазяйка прибахнута на всю голову. Сама сидить за кордоном, ракетами не лякана, а зайвої дірки в стіні продірявити не дозволяє, бо от-от хоче повернутися. Якби я мала квартиру, то так би віддала біженцям, щоб люди собі жили. Але моя маріупольська дотла згоріла, так що нема що і кому віддавати, то, може, воно й на краще. А! Ще чайник, — пригадує сестра. — Тільки не електричний! Він нам тут тепер ні до чого, бо світла немає.
По дорозі купуємо чайник. Ніжно блакитний, такий, як побілка на стовбурах акації у дитинстві навесні. «Дерева в підколінках», — жартувала я про себе в дитинстві, — «до школи готуються». Чайник купуємо череватий і зі свистком. На вечерю приходить племінник із дружиною. Сестра готує курятину, ми напиваємося і танцюємо.
— Зі мною він так не танцює, — киває на нас дружина племінника моєму коханому.
— Вона зі мною так теж, — посміхається мій поляк у відповідь. Наче вони знову діти.
Племінник народився, коли мені було дев’ять. Я була рада, бо отримала повний родинний комплект: когось, хто молодший за мене, з ким можу бавитися і ким опікуватися, маючи вже при цьому набагато старшу від мене круту, дорослу сестру. А ще незалежну, рішучу, суперстильну і дуже вродливу. Сестру, яка включала мені на магнітофоні рейв і брала на всі вечірні прогулянки з друзями. Мене не соромилися, мене катали на дорослих атракціонах у міському парку, і я почувалася щасливою і безпечною.
Сестра сидить за столом, п’є черговий келих вина і намагається жартувати. Тільки от жарти її саркастичні й гіркі. Виходить на кухню поставити чайник і на якийсь час зникає. Я виходжу за нею.
— Я ж спеціально зі свистком купила, — кажу, — як кипітиме, засвистить.
— Мені майже п’ятдесят років, — тихо каже сестра. — Мій чоловік інвалід, а я вперше в житті зняла чужу квартиру в чужому місті. Я хочу додому, — каже сестра і починає плакати. — Я так хочу додому
Обіймаю її. Мовчу. Гладжу по голові, по обличчю, як вона мене в мої найгірші моменти, і думаю: «Так, рідна, я теж... я теж».
У друзів, Львів. Фото авторки
Під кінець нашого перебування у Києві ми вже майже не реагуємо на тривоги. Сон вночі робиться стабільнішим, але вранці все одно почуваєшся невиспаним. «Повітряна тривога, пройдіть, будь ласка, в укриття», — сповіщає телеграм-бот.
— Це тільки шахеди. Всралися в Курську, а тепер лякають, підараси. Спимо!
За пару тижнів ми стали злі й саркастичні, як і всі кияни. Лежу головою до вікна і пригадую цукерки «Вечірній Київ», які я колись любила. Тепер Київ вечірній все такий самий солодкий, тільки з присмаком люті і заліза в роті. Чи то в мене після гематогену з аптеки таке відчуття?
— Грьобана анемія і йобана русня, — бурмочу я собі під ніс, — нічого, у Польщі виспимося. — Я перевіряю сон своєї дочки, пригортаюся до коханого і провалююся у сон.
— А ви знали, — звертається до нас пані з прикордонної служби на зеленому коридорі, — що якщо в машині є громадянин Євросоюзу з польським паспортом, то ви можете тією дорогою в’їжджати без черги? Бо тут цих бусиків з українцями купа. Дарма ви так довго стояли і навіть не запитали...
— Але ж мої дівчата з українськими паспортами... — відповідає мій партнер.
— То неважливо, — авторитетно крутить головою пані з прикордонної служби. — Головне, що пан має польський паспорт. Наступного разу знатимете! І не везіть української горілки більше пляшки, оштрафують, а штраф залишається в системі назавжди!
— Не будемо, — відповідаємо. І дивимося, як жінки з того самого українського бусика розкладають свої речі перед працівниками митниці на дорозі. «Багаж дістати і відкрити, дістати і відкрити...»
Я прокидаюся у своїй орендованій польській квартирі від звуку літака за вікном. Щойно мені снилося, що я в Маріуполі, тікаю від бомбардувальника
Забігаю до своєї дитячої кімнати і розумію, що двох стін нема. Тільки вікно. Крізь вікно на мене дивиться своїми великими чорними очима приазовська гречанка — моя бабуся Марія. За її спиною в саду стоять ще якісь жінки. Красиві й якісь такі горді й пихаті. «То жінки мого роду», — кажу я собі уві сні.
Гніздо лелеки у батьківському селі. Луговики, Україна. Фото авторки
— Бомбардують! — кричу я їм. — Маріуполь бомбардують! Жінки дивляться на мене і мовчать. Не чують чи вдають? — думаю я. — Здригаюся всім тілом і прокидаюся.
За сніданком помічаю, що поки нас не було, на горіховому дереві за нашим вікном з’явилося маленьке гніздо.
— Цікаво, що то за пташка звила? — питаю я вголос. Донька розглядає яйце в своїй тарілці.
— Це ти на ринку домашні, поки я спала, купив? — питаю коханого.
Дочка розбиває жовток, розмазує його по тарілці і вимочує ним хліб.
— Такий жовтий жовток, — каже. — А смачний!
— Бо то домашнє, — відповідає мій поляк. — А домашнє — то найсмачніше.
Варто відзначити, що сам Туск запевнив, що не балотуватиметься у президенти Польщі. У 2005 році він брав участь у виборах глави держави, проте програв Леху Качинському у другому турі. Інші етапи політичної кар’єри уродженця Гданська, яка триває вже понад 30 років, були більш успішними: депутат Сейму та сенатор, прем’єр Польщі, голова Європейської Ради. Торік восени коаліція, основою якою стала «Громадянська коаліція», перемогла на парламентських виборах, поклавши край восьмирічному домінуванню у Польщі «Права і справедливості».
Дональд Туск не лише заявив, що не балотуватиметься в президенти, але і висловив надію на висування спільного кандидата від чотирьох політичних сил, які створили правлячу коаліцію
Щоправда, ця надія виглядає гарною міною за поганої гри, адже переможців ПіС минулого року об’єднало насамперед прагнення усунути від влади соратників Качинського. Уявити собі єдиного кандидата від коаліційної четвірки доволі складно. Натомість про наміри балотуватися на президентську посаду вже заявив представник «Конфедерації» Славомір Менцен, який відзначається різкими заявами.
Найбільш вірогідним кандидатом у президенти від «Громадянської коаліції» вважають президента (мера) Варшави Рафала Тшасковського. Він не лише має в активі класичний для польського політика послужний список — депутат Сейму та Європарламенту, міністр — але і стабільно користується підтримкою варшав’яків та варшав’янок. На минулих президентських виборах, які пройшли у 2020 році у розпал пандемії COVID-19 та відзначилися високою явкою виборців, Тшасковський дав бій чинному президентові Анджею Дуді, набравши майже 49% голосів у другому турі волевиявлення.
Туска називають фахівцем з формування союзів та альянсів, тому шанси на розширення бази підтримки Тшасковського є. Проте цілком зрозуміло, що керувати переможцем президентських виборів буде непросто. У Польщі звикли іронізувати на цю тему у контексті відносин Анджея Дуди та Ярослава Качинського. До речі, у Дуди та Туска відносини затяжної політичної конкуренції, яка часто спалахує особистою неприязню. Однак це не завадило їм у березні 2024 року відвідати США для обговорення посилення обороноздатності Польщі.
Зустріч у Білому домі з Джозефом Байденом польське інформаційне агентство РАР назвало історичною
Аудит попередників
Проте порозуміння між Туском та Дудою — швидше виключення, ніж правило. Польсько-польська політична війна точиться не перший рік, і зміна ролей «Громадянської коаліції» та «Права і справедливості» лише підтвердила домінування у ній принципу «Друзям — все, ворогам — закон». Протягом неповного року перебування при владі команда Дональда Туска провела серйозну ревізію дій попередників. Чого вартує, до прикладу, затримання у президентському палаці (щоправда, за відсутності там господаря) ексміністра внутрішніх справ Маріуша Камінського та його заступника Мацея Вонсіка. Намагання польської Феміди покарати обох чиновників за минулі зловживання на чолі Центрального антикорупційного бюро триває вже кілька років.
Показовою виглядає і ситуація в сфері оборони. Якщо у 2020 році Польща подолала бар’єр у 2% ВВП на потреби оборони, то у бюджеті на 2025 рік передбачено 5% ВВП, що є рекордом серед країн НАТО
Уряд Моравецького закупив значну партію важкого озброєння у Південній Кореї (вона виробляється там за стандартами НАТО), скориставшись тамтешніми кредитними коштами. Ефективність їхнього використання через проблеми з темпами постачання техніки залишається під питанням. Зрозуміло, що команда Туска використовує ситуацію для критики попередників, зокрема, ексміністра оборони, а нині депутата Сейму від ПіС Маріуша Блащака. Вибір невипадковий: Блащак у вересні 2023 року публічно звинуватив Туска у капітулянтських настроях під час його прем’єрства, за що вже влітку 2024 року його дії перевіряла служба військової контррозвідки. Проте міністром оборони є Владислав Косиняк-Камиш, представник партії PSL, в якого присутні політичні амбіції, спроможні проявитися під час президентської кампанії.
Принагідно нагадаю, що міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський вирішив провести масштабні заміни послів Польщі, що не надто сподобалося Анджею Дуді. Ситуація навколо посла в Україні Ярослава Гузи виглядає показовою. Досвідчений вчений пропрацював у Києві менше року, і в підсумку 1-го вересня його замінив, але у статусі тимчасового повіреного Пйотр Лукасевич. Він не зможе стати повноцінним послом до завершення Дудою президентської каденції.
Фото: Pawel Wodzynski/East News
Ще один очевидний пріоритет команди Туска — реформування суспільного мовлення TVP, яке фінансується державним коштом. Під час правління ПіС новинні випуски TVPinfo могли конкурувати з телепродукцією, виробленою у Росії — настільки отруйними були оцінки опозиційних політиків, зокрема, Дональда Туска. Тому після вступу Туска на посаду прем’єра на державному телебаченні розпочався «бліцкриг Сенкевича» — правнук письменника Генріка Сенкевича Бартоломей з досвідом роботи у спецслужбах почав боротися за свободу слова. Тональність новин на TVP суттєво змінилася, але однією з жертв цієї боротьби став телеканал Belsat, головним редактором якого протягом довгого часу була Агнешка Ромашевська-Гузи — дружина вищезгаданого Ярослава Гузи. Зміни торкнулися і Польського Радіо, куди у 2015 році приходила команда керівників від ПіС, а зараз розпочався процес «вирівнювання стандартів мовлення». Бартоломей Сенкевич, до речі, став першим міністром, який пішов з уряду Туска — його обрано депутатом Європарламенту.
Туск та Україна
Головування в Європейській Раді сформувало непогані відносини Дональда Туска з Петром Порошенком, до якого в ПіС ставляться доволі скептично. Проте на посаді прем’єра Туску довелося контактувати з Володимиром Зеленським. Візит до Києва на початку січня 2024 року не лише був одним з перших закордонних вояжів нового польського прем’єра. Він також був відзначений призначенням парламентарія Павла Коваля уповноваженим польського уряду з питань відновлення України. Перспектива участі у цьому процесі польського бізнесу помітно хвилює його представників.
Україна та Польща уклали безпекову угоду. Варшава, 8 липня. Фото: ОПУ
8 липня Дональд Туск та Володимир Зеленський підписали у Варшаві безпекову угоду, яка є однією з трьох десятків подібних домовленостей. Проте у домовленостях Варшави та Києва є й особливі моменти. Мова не лише про очевидні перспективи військово-технічної взаємодії обох країн. Зокрема, прозвучало припущення про можливість формування у Польщі Українського легіону з числа емігрантів. Щоправда, конкретики у цьому питанні поки немає. Перспектива збиття польською ППО російських ракет та БПЛА викликала дискусію всередині коаліційного уряду: міністр оборони Владислав Косиняк-Камиш зауважив, що для цього потрібним є рішення НАТО, а міністр закордонних справ Радослав Сікорський висловився за активні дії польської ППО.
Саме Косиняк-Камиш у липні доволі несподівано наголосив, що Україна не зможе стати членом ЄС без врегулювання питання Волинської трагедії. Цю заяву було сприйнято як заявку на участь у президентських виборах. Проте після невдалої спроби Дмитра Кулеби перебити розповіддю про операцію «Вісла» запитання про ексгумацію жертв Волині після час кампусу «Польща майбутнього» з аналогічним меседжем виступив і Дональд Туск. Це означає, що тема Волині для польського суспільства має системне значення, і згадувати про неї будуть політики з різних таборів.
І що важливо усвідомити їх українським візаві — немає польських політиків, які будуть діяти в інтересах України проти своїх польських колег
Попри існуючу у Польщі ілюзію, відставку Дмитра Кулеби спричинила не помилка в Ольштині. Його звільнення спричинено прагненням Володимира Зеленського посилити зовнішню політику, насамперед у частині боротьби за отримання зброї. Цілком вірогідно, що МЗС під керівництвом Андрія Сибіги не буде плутатися під ногами Офісу президента, який замкнув на собі ключові зовнішньополітичні питання. Що стосується розмови Сибіги та Сикорського, яка вже відбулася та відбулася польською мовою — це гарний жест, який потребує підкріплення, скажімо, формуванням спільного порядку денного на час головування Польщі у ЄС, яке розпочнеться 1 січня 2025 року.
Секрет його успіху
Певної пікантності ситуації навколо проведення президентських виборів у Польщі додає той факт, що їхній старт проголошує спікер Сейму, сьогодні ним є Шимон Головня, лідер партії «Польща 2050». Він також є потенційним кандидатом у президенти, який поєднує компонент правовірного католика та досвід шоумена. Його прагнення інформаційно загравати з молоддю не залишається непомітним.
Можна прогнозувати, що українське питання під час президентської кампанії у Польщі буде поставати знову і знову. Найбільшою небезпекою для України виглядає перспектива перетворення на цапа-відбувайла для кандидатів у президенти. Куди більше дивідендів зможе отримати кандидат, якийсь зуміє вибудувати стратегічну візію перспектив співпраці з Україною.
Це потрібно з огляду на те, що українці суттєво змінять електоральну картину Польщі на прийдешніх місцевих та парламентських виборах. Той з польських політиків, хто відчує цей запит, зможе розраховувати на відчутні політичні бонуси
Дональд Туск пропонує, як видається, класичну схему перемоги на виборах. Він встиг пообіцяти суттєве покращення фінансового стану місцевої влади (розвиток місцевого самоврядування є візитною карткою Польщі) та проведення зустрічей урядовців з громадянами для звіту про рік роботи. Слідом розпочнеться президентська кампанія, в якій партія влади постарається розвинути досягнуті протягом осені 2023-літа 2024 років успіхи та спробувати витіснити конкурентів з ПіС на маргінес політичного процесу. Це, як видається, головне політичне завдання Туска, заради виконання якого він поступається правом претендувати на статус президента Польщі.
14 серпня, як стало нещодавно відомо журналістам, до лікарні в Новому Таргу, що на півдні Польщі, потрапила 25-річна вагітна українка. Під час обстеження лікарі констатували загибель плоду. Жінці провели операцію та дістали мертву дитину. Про цей випадок пишуть журналісти «Tygodnik Podhalański». Згодом саму породіллю у край важкому стані доставили до реанімації університетської лікарні у Кракові, де вона і померла. Журналісти припускають, що українка ймовірно померла від сепсису. Самі медики, посилаючись на лікарську таємницю та чинний Закон про права пацієнтів, не коментують смерть молодої жінки. Тож усі висновки у справі наразі неофіційні.
Це не перша смерть у перинатальному відділенні лікарні Нового Таргу. Торік у травні у гінекологічному відділенніпомерла 33-річна полька Дорота, яка була на 5-му місяці вагітності. Попри загрозу її життю, лікарі не перервали вагітність. Медики запевняли родину, що все гаразд. А після того, як у Дороти відійшли води, єдине, що порадили лікарі, — постільний режим. Коли стан жінки погіршився, вагітність вирішили-таки перервати. Але було вже пізно. Жінка померла від септичного шоку. Адвокат родини померлої зазначав, що медики допустили «грубу недбалість» як у процесі лікування, так і в наданні інформації про стан здоров'я породіллі. Після трагічного випадку у багатьох польських містах пройшли акції протесту у рамках «Загальнопольського жіночого страйку» через смерть 33-річної жінки.
У 2023 році відбулась велика акція протесту у Варшаві через смерть Дороти у Новому Таргу. Фото: Sestry
У заяві організаторів протесту йшлося: «Дорота з Нового Таргу померла тому, що польський антиаборційний закон вбиває і перетворює лікарів на політичних прислужників, а не на експертів у галузі охорони здоров'я. Вона померла через те, що лікарі не виконують своїх обов'язків».
Уся проблема в законодавстві
Польський закон про аборти — один із найсуворіших в Європі. У 1993 році був ухвалений так званий «абортивний компроміс». Згідно із ним, переривання вагітності було можливе у трьох випадках: загроза життю або здоров’ю матері, вагітність внаслідок зґвалтування та невиліковна хвороба або незворотній дефект плоду. У 2016 році депутати Сейму у першому читанні ухвалили законопроєкт про повну заборону штучного переривання вагітності. Кримінальна відповідальність передбачалась як для жінок, які хотіли зробити аборт, так і для лікарів, які робили б такі операції. Тоді жінки вийшли на одну із найбільших акцій протесту у Польщі, яка стала відома на весь світ під назвою «чорний понеділок». Після цього скандальний законопроєкт відкликали.
Та вже у 2020 році руками Конституційного суду було заборонено аборти у випадку патології розвитку плоду. Вже за рік рішення Конституційного суду набуло чинності. Зараз у Польщі аборт можливий лише у разі зґвалтування або інцесту чи за умови небезпеки для життя чи здоров'я матері. У першому випадку вік плоду не має значення, у другому — аборт можливий до 12 тижнів.
Послаблення аборційного законодавства було одним з політичним гасел партії Дональда Туска перед парламентськими виборами у 2023 році. На початку 2024 року прем'єр-міністр Польщі заявляв, що уряд готовий пом'якшити обмеження на доступ до засобів екстреної контрацепції, а також послабити майже повну заборону абортів.
Однак проблема так і залишилась. Сейм в особі його маршалка Шимона Головні заблокував роботу над законопроєктами, що лібералізують законодавство про аборти. Наприкінці серпня цього року прем’єр-міністр Туск визнав, що наразі у парламенті немає достатньої кількості голосів для пом’якшення закону про заборону абортів. Та попри це уряд працює над запровадженням нових процедур для лікарень та прокуратури, щоб послабити деякі з фактичних обмежень:
— Я можу лише пообіцяти, що в межах чинного законодавства ми будемо робити все, щоб жінки менше страждали, щоб аборт був максимально безпечним і доступним, коли жінка змушена ухвалювати таке рішення. Щоб людей, які долучаються до допомоги жінці, не переслідували.
Міністерка охорони здоров’я Ізабела Лещина додала, що для проведення процедури переривання вагітності має бути достатньо однієї медичної довідки про наявність загрози здоров'ю жінки. Наприклад, це може бути довідка від психіатра.
А втім, навіть за ухвалення нового аборційного законодавства, його має підписати президент Польщі Анджей Дуда. І ось тут є проблема, адже він неодноразово заявляв, що проти цього. «Для мене аборт — це вбивство людей», — наголошує глава Польщі.
Нові протести не за горами
Новина про смерть української породіллі у Новому Таргу обурила польську активістку, кураторку руху «Жіночий страйк» Марту Лемпарт. У неї чимало запитань до лікарів, які не змогли врятувати жінку:
— Це та ж лікарня, де торік померла вагітна полька Дорота, а цього року — породілля з України. Я не знаю усієї ситуації, але однаково звинувачую лікарів. У мене питання — що вони зробили не так, що стався сепсис? Відповіді я не знаю, але вже не вірю жодному їхньому слову. Вони повинні були зробити все, аби не допустити смерті жінки. Я знаю, яким є ставлення медиків по догляду за вагітними жінками в Польщі і скільки часу вони витрачають на те, аби знайти відповідального за екстрену ситуацію, яка часом виникає.
Жоден з них не хоче бути тим, хто ухвалює рішення, а час у таких ситуаціях коштує життя
За словами Марти, ситуація, коли лікар вагається з рішенням, бо боїться відповідальності, є брехнею. Деякі медики просто зневажають жінок:
— Ми знаємо десятки випадків, коли лікарі відмовлялися робити аборти навіть у ситуаціях, які дозволені законом. Рішення пояснювали страхом бути притягнутими до кримінальної відповідальності. Та я не пам’ятаю жодного випадку, за понад 30 років заборони у Польщі абортів, щоб лікарі були покарані або притягнуті до суду за проведення легального аборту.
Жінки виходять на вулиці, аби добитись свого права на аборт. Фото: Sestry
Разом з тим, проголошені нещодавно Міністерством охорони здоров'я рекомендації для лікарень Марта Лемпарт називає безглуздими. На її переконання, документ не відповідає настановам Всесвітньої організації охорони здоров'я:
— Ми б хотіли, аби міністерка охорони здоров'я дослухалася до спеціалістів з абортів, а також почула думки вагітних щодо цього вразливого питання. Це потрібно зробити негайно. До того ж, легалізація абортів — це рекомендація комітету ООН, який прямо закликає Польщу легалізувати їх і негайно ввести мораторій на покарання у разі їхнього проведення. Уряд має змінити законодавство.
Декриміналізація абортів має бути їхнім флагманським законопроєктом. Дональд Туск не подбав про те, щоб партнери по коаліції проголосували так, як треба. Тому відповідальність лежить на польському уряді
Через складну ситуацію з доступом до екстреної контрацепції та забороною абортів польські жінки змушені шукати інші шляхи переривання вагітності, зокрема у тих країнах, де це дозволено. Допомагають у цьому найбільші жіночі некомерційні організації — «Аборти без кордонів» та «Абортний Дрім Тім», розповідає Марта Лемпарт:
— Лише за даними «Аборту без кордонів», на рік маємо орієнтовно 50 тисяч абортів. Це третина від загального запиту. Жінки повинні мати право на переривання вагітності тоді, коли їм це потрібно. При цьому жоден лікар не має їм це забороняти. А тим паче у випадках загрози їхньому життю. Так само люди, які допомагають робити ці операції, мають бути захищені законом.
Будь-яка жінка, яка потребує такої допомоги, може звернутися до організації «Аборти без кордонів» за телефоном: 22 29 22 597. Активістка каже, що це третій за популярністю номер у Польщі, після поліції та пожежної охорони. Разом із тим Марта Лемпарт анонсувала нову хвилю протестів у Польщі:
Ми вже готуємося до протестів і громадських акцій щоб захистити права жінок. Ми не зупинимося, поки не буде так, як повинно бути
Тільки жінка вирішує, бажана чи небажана вагітність
«Мартинка» — феміністична організація, яка підтримує й захищає українських біженок у Польщі від початку російсько-української війни. Її засновниця Настя Подорожня вже 10 років проживає у Польщі. Розповідає, що в Європі є поодинокі країни, наприклад Ватикан, де діють такі ж жорсткі законодавчі обмеження на проведення абортів та доступу до екстренної контрацепції, що і у Польщі:
— Дія пігулок екстреної контрацепції є ефективною лише впродовж п’яти днів від моменту незахищеного статевого акту. Однак польські гінекологи не завжди виписують на них рецепт. На жаль, дуже багато польських лікарів мають комплекс «Бога». Знаю, що це звучить різко, але у моїй роботі був випадок, коли молода 18-річна дівчина, яку зґвалтували, звернулася до поліції. Ті відвезли до гінеколога, який відмовив їй у рецепті на екстрену контрацепцію.
Просто сказав: «На все воля Божа», і що вона занадто молода, щоб приймати такі таблетки
Чимало польських лікарів бояться робити аборти, дозволені законодавством. Одна з причин — страх відповідальності, наголошує Настя. І наводить випадок, який стався з гінекологинею зі Щецина. Лікарка відома тим, що не боялася робити легальні аборти, бо не вчиняла жодних протиправних дій:
— Утім торік до неї прийшло Антикорупційне бюро. Під час обшуку у кабінеті вилучили телефон, комп'ютер, документацію всіх її пацієнток. Подейкують, що саме так тисли на неї. Разом із тим поліція отримала доступ до дуже інтимних фотографій її пацієнток.
«Жодної більше» — з такими гаслами польки виходять на протести. Фото: Sestry
Жінки, які звертаються за допомогою до «Мартинки», прагнуть перервати вагітність не від хорошого життя, розповідає засновниця організації. На сьогодні відомі випадки так званих воєнних зґвалтувань. Змушувати жінку виношувати таку вагітність Анастасія Подорожня називає справжніми тортурами:
— До нас зверталися за допомогою зґвалтовані жінки. Насамперед ми надавали їм психологічну допомогу. Це дуже табуйована тема. Рідко хто з них зізнається про те, що вагітність настала саме від зґвалтування ворогом. Та навіть якби вони захотіли позбутися майбутньої дитини, тут у Польщі, де отримали тимчасовий прихисток, їм не допомогли б лікарі.
Бо протипоказань до переривання вагітності не було, а саме зґвалтування ще потрібно було довести. На мою думку, це грубе порушення прав жінок
Та й жінки з бажаною вагітністю побоюються народжувати у Польщі — через недовіру лікарям:
— Лікарі часом нехтують безпекою пацієнток. Знаю історію жінки, в якої була бажана вагітність, але обстеження показало патологію розвитку плоду. Була висока вірогідність того, що дитина померла б після народження. На жаль, у Польщі це не причина, щоб перервати вагітність. Ми допомогли цій жінці. Знайшли організацію, яка організувала їй переривання вагітності в Голландії.
Я хочу, щоб українки, попри те, бажана чи небажана у них вагітність, знали, що ми є одна в одної
Звернутися до «Мартинки» може кожна жінка, яка потребує допомоги. Жінкам, які хочуть стати матерями, організація допоможе з пошуком лікаря прогресивних поглядів. А тим, у кого є небажана вагітність, підкажуть, як легально та безпечно її перервати.
Варто відзначити, що сам Туск запевнив, що не балотуватиметься у президенти Польщі. У 2005 році він брав участь у виборах глави держави, проте програв Леху Качинському у другому турі. Інші етапи політичної кар’єри уродженця Гданська, яка триває вже понад 30 років, були більш успішними: депутат Сейму та сенатор, прем’єр Польщі, голова Європейської Ради. Торік восени коаліція, основою якою стала «Громадянська коаліція», перемогла на парламентських виборах, поклавши край восьмирічному домінуванню у Польщі «Права і справедливості».
Дональд Туск не лише заявив, що не балотуватиметься в президенти, але і висловив надію на висування спільного кандидата від чотирьох політичних сил, які створили правлячу коаліцію
Щоправда, ця надія виглядає гарною міною за поганої гри, адже переможців ПіС минулого року об’єднало насамперед прагнення усунути від влади соратників Качинського. Уявити собі єдиного кандидата від коаліційної четвірки доволі складно. Натомість про наміри балотуватися на президентську посаду вже заявив представник «Конфедерації» Славомір Менцен, який відзначається різкими заявами.
Найбільш вірогідним кандидатом у президенти від «Громадянської коаліції» вважають президента (мера) Варшави Рафала Тшасковського. Він не лише має в активі класичний для польського політика послужний список — депутат Сейму та Європарламенту, міністр — але і стабільно користується підтримкою варшав’яків та варшав’янок. На минулих президентських виборах, які пройшли у 2020 році у розпал пандемії COVID-19 та відзначилися високою явкою виборців, Тшасковський дав бій чинному президентові Анджею Дуді, набравши майже 49% голосів у другому турі волевиявлення.
Туска називають фахівцем з формування союзів та альянсів, тому шанси на розширення бази підтримки Тшасковського є. Проте цілком зрозуміло, що керувати переможцем президентських виборів буде непросто. У Польщі звикли іронізувати на цю тему у контексті відносин Анджея Дуди та Ярослава Качинського. До речі, у Дуди та Туска відносини затяжної політичної конкуренції, яка часто спалахує особистою неприязню. Однак це не завадило їм у березні 2024 року відвідати США для обговорення посилення обороноздатності Польщі.
Зустріч у Білому домі з Джозефом Байденом польське інформаційне агентство РАР назвало історичною
Аудит попередників
Проте порозуміння між Туском та Дудою — швидше виключення, ніж правило. Польсько-польська політична війна точиться не перший рік, і зміна ролей «Громадянської коаліції» та «Права і справедливості» лише підтвердила домінування у ній принципу «Друзям — все, ворогам — закон». Протягом неповного року перебування при владі команда Дональда Туска провела серйозну ревізію дій попередників. Чого вартує, до прикладу, затримання у президентському палаці (щоправда, за відсутності там господаря) ексміністра внутрішніх справ Маріуша Камінського та його заступника Мацея Вонсіка. Намагання польської Феміди покарати обох чиновників за минулі зловживання на чолі Центрального антикорупційного бюро триває вже кілька років.
Показовою виглядає і ситуація в сфері оборони. Якщо у 2020 році Польща подолала бар’єр у 2% ВВП на потреби оборони, то у бюджеті на 2025 рік передбачено 5% ВВП, що є рекордом серед країн НАТО
Уряд Моравецького закупив значну партію важкого озброєння у Південній Кореї (вона виробляється там за стандартами НАТО), скориставшись тамтешніми кредитними коштами. Ефективність їхнього використання через проблеми з темпами постачання техніки залишається під питанням. Зрозуміло, що команда Туска використовує ситуацію для критики попередників, зокрема, ексміністра оборони, а нині депутата Сейму від ПіС Маріуша Блащака. Вибір невипадковий: Блащак у вересні 2023 року публічно звинуватив Туска у капітулянтських настроях під час його прем’єрства, за що вже влітку 2024 року його дії перевіряла служба військової контррозвідки. Проте міністром оборони є Владислав Косиняк-Камиш, представник партії PSL, в якого присутні політичні амбіції, спроможні проявитися під час президентської кампанії.
Принагідно нагадаю, що міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський вирішив провести масштабні заміни послів Польщі, що не надто сподобалося Анджею Дуді. Ситуація навколо посла в Україні Ярослава Гузи виглядає показовою. Досвідчений вчений пропрацював у Києві менше року, і в підсумку 1-го вересня його замінив, але у статусі тимчасового повіреного Пйотр Лукасевич. Він не зможе стати повноцінним послом до завершення Дудою президентської каденції.
Фото: Pawel Wodzynski/East News
Ще один очевидний пріоритет команди Туска — реформування суспільного мовлення TVP, яке фінансується державним коштом. Під час правління ПіС новинні випуски TVPinfo могли конкурувати з телепродукцією, виробленою у Росії — настільки отруйними були оцінки опозиційних політиків, зокрема, Дональда Туска. Тому після вступу Туска на посаду прем’єра на державному телебаченні розпочався «бліцкриг Сенкевича» — правнук письменника Генріка Сенкевича Бартоломей з досвідом роботи у спецслужбах почав боротися за свободу слова. Тональність новин на TVP суттєво змінилася, але однією з жертв цієї боротьби став телеканал Belsat, головним редактором якого протягом довгого часу була Агнешка Ромашевська-Гузи — дружина вищезгаданого Ярослава Гузи. Зміни торкнулися і Польського Радіо, куди у 2015 році приходила команда керівників від ПіС, а зараз розпочався процес «вирівнювання стандартів мовлення». Бартоломей Сенкевич, до речі, став першим міністром, який пішов з уряду Туска — його обрано депутатом Європарламенту.
Туск та Україна
Головування в Європейській Раді сформувало непогані відносини Дональда Туска з Петром Порошенком, до якого в ПіС ставляться доволі скептично. Проте на посаді прем’єра Туску довелося контактувати з Володимиром Зеленським. Візит до Києва на початку січня 2024 року не лише був одним з перших закордонних вояжів нового польського прем’єра. Він також був відзначений призначенням парламентарія Павла Коваля уповноваженим польського уряду з питань відновлення України. Перспектива участі у цьому процесі польського бізнесу помітно хвилює його представників.
Україна та Польща уклали безпекову угоду. Варшава, 8 липня. Фото: ОПУ
8 липня Дональд Туск та Володимир Зеленський підписали у Варшаві безпекову угоду, яка є однією з трьох десятків подібних домовленостей. Проте у домовленостях Варшави та Києва є й особливі моменти. Мова не лише про очевидні перспективи військово-технічної взаємодії обох країн. Зокрема, прозвучало припущення про можливість формування у Польщі Українського легіону з числа емігрантів. Щоправда, конкретики у цьому питанні поки немає. Перспектива збиття польською ППО російських ракет та БПЛА викликала дискусію всередині коаліційного уряду: міністр оборони Владислав Косиняк-Камиш зауважив, що для цього потрібним є рішення НАТО, а міністр закордонних справ Радослав Сікорський висловився за активні дії польської ППО.
Саме Косиняк-Камиш у липні доволі несподівано наголосив, що Україна не зможе стати членом ЄС без врегулювання питання Волинської трагедії. Цю заяву було сприйнято як заявку на участь у президентських виборах. Проте після невдалої спроби Дмитра Кулеби перебити розповіддю про операцію «Вісла» запитання про ексгумацію жертв Волині після час кампусу «Польща майбутнього» з аналогічним меседжем виступив і Дональд Туск. Це означає, що тема Волині для польського суспільства має системне значення, і згадувати про неї будуть політики з різних таборів.
І що важливо усвідомити їх українським візаві — немає польських політиків, які будуть діяти в інтересах України проти своїх польських колег
Попри існуючу у Польщі ілюзію, відставку Дмитра Кулеби спричинила не помилка в Ольштині. Його звільнення спричинено прагненням Володимира Зеленського посилити зовнішню політику, насамперед у частині боротьби за отримання зброї. Цілком вірогідно, що МЗС під керівництвом Андрія Сибіги не буде плутатися під ногами Офісу президента, який замкнув на собі ключові зовнішньополітичні питання. Що стосується розмови Сибіги та Сикорського, яка вже відбулася та відбулася польською мовою — це гарний жест, який потребує підкріплення, скажімо, формуванням спільного порядку денного на час головування Польщі у ЄС, яке розпочнеться 1 січня 2025 року.
Секрет його успіху
Певної пікантності ситуації навколо проведення президентських виборів у Польщі додає той факт, що їхній старт проголошує спікер Сейму, сьогодні ним є Шимон Головня, лідер партії «Польща 2050». Він також є потенційним кандидатом у президенти, який поєднує компонент правовірного католика та досвід шоумена. Його прагнення інформаційно загравати з молоддю не залишається непомітним.
Можна прогнозувати, що українське питання під час президентської кампанії у Польщі буде поставати знову і знову. Найбільшою небезпекою для України виглядає перспектива перетворення на цапа-відбувайла для кандидатів у президенти. Куди більше дивідендів зможе отримати кандидат, якийсь зуміє вибудувати стратегічну візію перспектив співпраці з Україною.
Це потрібно з огляду на те, що українці суттєво змінять електоральну картину Польщі на прийдешніх місцевих та парламентських виборах. Той з польських політиків, хто відчує цей запит, зможе розраховувати на відчутні політичні бонуси
Дональд Туск пропонує, як видається, класичну схему перемоги на виборах. Він встиг пообіцяти суттєве покращення фінансового стану місцевої влади (розвиток місцевого самоврядування є візитною карткою Польщі) та проведення зустрічей урядовців з громадянами для звіту про рік роботи. Слідом розпочнеться президентська кампанія, в якій партія влади постарається розвинути досягнуті протягом осені 2023-літа 2024 років успіхи та спробувати витіснити конкурентів з ПіС на маргінес політичного процесу. Це, як видається, головне політичне завдання Туска, заради виконання якого він поступається правом претендувати на статус президента Польщі.
Ворожі Х-101 та «Кинжали» завдали удари по Львову у ніч на 4 вересня 2024 року. Внаслідок цієї атаки семеро людей загинули і більше 60 отримали поранення. Польські військові тієї ночі підіймали у повітря свої F-16, але ніяк не долучались до збиття російських ракет, що лише підсилило наш біль від втрат. Жодна країна у світі не може сама захистити своє небо, для цього треба колективні зусилля.
Питання про те, щоб залучити Польщу для захисту українського повітряного простору, обговорюються вже кілька місяців поспіль, але треба точка опори, щоб справа зрушила з місця
До цього були певні обнадійливі новини: наприклад, очільник МЗС Польщі Радослав Сікорський озвучив власну думку, що збивати російські ракети над Україною — обов’язок його країни; і також були результати опитування, за яким 56% опитаних поляків виступили за те, аби їх військові збивали російські об’єкти над Польщею.
Звісно, ми можемо просто почекати моменту визрівання, коли Польща таки сама ухвалить відповідне рішення і почне також захищати повітряний простір України. Але дещо в цій ситуації наша країна може зробити і сама, проактивно запропонувавши польській сторони деякі кроки назустріч.
Що може протиповітряна оборона Польщі
Але щоб розуміти, які саме кроки на зустріч варто зробити Україні, треба зіставити деякі цифри щодо протиповітряного потенціалу Польщі. Забіжу наперед і скажу, що деякі дані можуть вкрай здивувати.
Почнімо із того, що за на даний момент Збройні сили Польщі мають в своєму розпорядженні 2 батареї ЗРК Patriot, 4 комплекси середньої дальності Sky Sabre від Великої Британії (по суті, аналог IRIS-T), 14 пускових до комплексів S-125 Newa SC — і це, по суті, все, що є у польської ППО по наземній компоненті, яку б можна було залучити для захисту неба для України.
Так, ВПС Польщі мають в своєму розпорядженні 48 винищувачів F-16. Але далі треба зробити поправку, що «золотим стандартом» для країн НАТО вважається, коли хоча би 70% від наявних F-16 взагалі можуть піднятись у повітря. Окрім того, F-16 не можуть збивати балістичні ракети та «Кинжали», якими росіяни атакували Львів 4 вересня.
Польські F-16 на військовому параді у Варшаві. Фото: Wojciech Olkusnik/East News
Тому тут і доводилось в першу чергу рахувати саме наземну компоненту польської ППО. Бо якщо зіставляти характеристики, то польські Patriot можуть дати Україні кращий рівень протиповітряного захисту, аніж літаки: ракети PAC-2 до «Петріотів» можуть збивати крилаті ракети на дальності аж до 160 кілометрів, ракети PAC-3 — балістичні на дальності до 60 кілометрів.
Є ще «внутрішньополітичний» момент: за національним законодавством в умовах мирного часу польські військові можуть збивати повітряні об’єкти лише після візуального контакту з ціллю. Іншими словами — щоб збити російську ракету, пілот на F-16 має підлетіти до неї настільки близько, щоб побачити свої очима
Це вкрай неефективно, і саме тому має значення цифра, що 56% опитаних поляків підтримують збиття об’єктів Росії в небі над Польщею. Якщо така воля виборців, то значить, польські парламентарі можуть спростити законодавство і, відповідно, роботу зі збиття ракет і «Шахедів» росіян.
Що Україна може запропонувати назустріч
Якщо сам Радослав Сікорський виступає за те, щоб Польща почала захищати небо України, значить, це таки може відбутись попри те, що наявних засобів ППО у самих поляків вкрай небагато — і це показують вище наведені цифри. Але далі слово та діло має бути саме за нашими політиками й громадськими діячами, а також за інженерами.
Наприклад, якщо уважно «читати між рядків» заяви польської сторони, то виходить, що їм треба система для обміну даними про повітряні об’єкти РФ. Можливо, під таку задачу навіть нічого спеціально не потрібно створювати, можна використати те програмне забезпечення, що є у наших зенітників.
Наслідки російської атаки на Львів. Фото: ДСНС
Ми вміємо думати нестандартно. Тому, наприклад, можна запропонувати Польщі створити щось на кшталт «об’єднаної регіональної системи ППО», в рамках якої проголосити, що польські зенітники захищають наше небо, українські зенітники — польське, і що таке об’єднання не спрямоване проти «третіх країн» та існує для боротьби із «регіональними загрозами».
Ну, а якщо російські ракети та «Шахеди» будуть «випадково» залітати в зону такої «регіональної системи ППО», то їх і будуть випадково збивати, «не розібравшись». Як то кажуть, «в таку гру можна грати вдвох»
Ну, або можна запропонувати формат «спеціальної протиповітряної операції», в рамках якої наші та польські військові будуть «обмінюватись досвідом експлуатації Patriot з проведенням бойових стрільб» і заодно будуть опановувати літаки радіолокаційного дозору Saab 340, придбані або отримані від Швеції.
Іншими словами, можна знайти будь-який політичний формат, щоб залучити польську ППО для захисту неба України. Але треба не тільки окреслювати наш запит до Польщі як сестринської країни, а й також пропонувати свої кроки назустріч. За нашу і вашу протиповітряну оборону, як то кажуть.
Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.
%20(1).avif)
