Після того, як диктатор Володимир Путін намалював собі рекордну перемогу на виборах президента, розмови про те, що може все обійдеться «замороженням» дещо притихли. Хоча і не зникли зовсім.
Путін з цинічною ухмилкою на ботоксному обличчі дав зрозуміти, що Росія «за мирні переговори, але тільки якщо не через те, що у супротивника патрони закінчуються».
Тут же були слова про те, що РФ може в якийсь момент створити «санітарну зону» на територіях України. Глибина її має бути такою, щоб було складно подолати «засобам ураження, насамперед іноземного виробництва».
На практиці — це випалювання прифронтових та прикордонних територій, аби там на 50 кілометрів вглиб не залишилось нічого живого
Західний світ, який довго сподівався на російську опозицію, — ще дозволяє собі запитати президента України щось в стилі: «Так, а що там, може, розмова з Путіним тет-а-тет допоможе». Подібне запитання звучало від французьких журналістів буквально днями. І от в чому проблема — апетити Путіна не обмежаться Україною. Українські міста і український людський ресурс — це потенціал для майбутніх воєн проти Балтики, Польщі та Молдови.
Путін хоче переділу світу за зразком 2007 року, коли на Мюнхенській безпековій конференції він озвучив наміри контролювати ту саму частину Східної Європи, яку СРСР довго тримало у рабстві після Другої світової війни.
У теорії можна заморозити війну у цих кордонах і лінії розмежування, але наші західні партнери точно не можуть видихнути з полегшенням і займатися собою. Аби утримувати більш ніж 2000 кілометрів фронту, українцям потрібні гроші і зброя, потрібна підтримка тут і зараз, а не тоді, коли в США чи до Європарламенту пройдуть вибори. І питання української війни стоїть там під номером десять десь між «зеленим кліматом» і «екологічним фермерством».
Дуже прикметна у цьому плані була свіжа заява одного з найближчих соратників Джо Байдена, радника США з національної безпеки Джейка Салівана. Під час візиту до Києва від запевнив, що багатостраждальний пакет про допомогу Україні, який півроку висить у Конгресі, буде. Далі перерахував умови перемоги для України, але чомусь там уперше не прозвучали слова про «територіальну цілісність».
Це може бути непрямим свідченням, що в високих західних кабінетах негласно ведуться дискусії про майбутні варіанти заморозки. Однак бути Чехословаччиною зразка 1938 року не хочеться
Що буде, якщо справи в Україні підуть за гіршим сценарієм і нас таки вмовлять на заморозку конфлікту буквально на пару років? Чому так коротко — бо Росія подібний час завжди використовує на роботу з помилками та переозброєння власної армії.
Ми проходили подібне в 2015 році, коли з подачі Франції та Німеччини Україна була змушена підписати скандальні та дискусійні Мінські угоди. Тоді колишня німецька канцлерка Ангела Меркель та французький президент Франсуа Олланд сподівались достукатись до голосу розуму Путіна. Західні переговірники сподівалися «припинити стрілянину та знайти компроміс, який зберіг би територіальну цілісність України».
Однак у своїх мемуарах 2018 року Олланд визнав, що Путін і не збирався зупиняти війну першої фази. «Той завагався та все шукав, як виграти час… Його мета — максимально послабити Київ, сподіваючись згодом побачити при владі команду, поступливішу російським інтересам і віддаленішу від Євросоюзу. Найбільше він не хоче вступу України до НАТО та отримання нею зброї, яка могла б змінити баланс сил», — писав колишній президент Франції у своїй книзі.
Так трапилось, що Україна не достатньо скористалась відведеним часом, не запустила власні збройні програми — і Путін вирішив напасти уже всерйоз і надовго. За будь-яких розкладів нині — Україні варто випускати свої дрони та боєприпаси.
Нам потрібні оборонні колаби з найближчими сусідами по західних кордонах і врешті — не варто віддавати геополітичну ініціативу амбітним західним партнерам, які можуть дещо пожертвувати українським інтересом заради економічних успіхів
Варто чесно сказати, що самовпевненості Володимира Путіна зразка 2022 року дуже допомогли декоративні санкції і слоган «ми просто торгуємо» — у виконанні численних компаній Франції та Німеччини, які постачали компоненти для ракет, прицілів та авіації армії РФ.
Тому хотілось би, аби український президент і Дмитро Кулеба з Ігорем Жовквою — двома спеціалістами міжнародної політики нинішньої влади — ґрунтовніше пояснювали, що може нести за собою формулювання «війна має залишитись в Україні». А саме, де може бути лінія розмежування.
Де Путін може влаштувати санітарну зону і відповідно — там буде виселена земля. І чи не хочуть окремі західні партнери торгувати з Китаєм та РФ за наш рахунок?
Без цих відповідей у нас далі слабшатиме переговорна позиція. І упаси Боже, аби Україна на переговорах щодо завершення війни була не головним переможцем. А суші гьорл, з якої чужі дяді в піджаках поїдатимуть канапки для втіхи та власного его.
Українська журналістка, політичний аналітик та медіа-консультант. Працювала парламентським оглядачем більше 10 років. Співпрацює з виданнями «Цензор.нет» та «Еспресо». Є авторкою популярних YouTube-каналів «Цензор.нет» та «Шоубісики». Спеціалізується на темі політики, економіки та медіатехнологій.
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!