Ексклюзив
20
хв

Розмови в порожнечу. Чому треба говорити з західними інтелектуалами, а не «хорошими» росіянами

Чи варто з говорити з росіянами? І чи є якийсь практичний сенс у цьому?

Марина Данилюк-Ярмолаєва

Віталій Портников, Тімоті Снайдер та Енн Епплбом. Колаж: Sestry

No items found.

Російська опозиційна співачка Монеточка нещодавно випустила нову пісню «Это было в России». Молоді росіяни одразу почали знімати під неї ролики для TikTok з ностальгією, як же добре жилося без західних санкцій. 

Покоління, яке виросло за Путіна, сумує за концертами західних зірок, чемпіонатом з футболу та Олімпіадою в Сочі. Утім в низці відео був сум за Зеленським як ведучим «Голубого огонька» на Первом канале. А ще за спільними військовими парадами Росії та України на День військово-морських сил у нині окупованому Криму. 

Звідки береться ця імперська прошивка в юних головах? І чому навіть у цій безневинній ностальгії за бігмаком росіяни не можуть відмовитись від ідеї надягнути на українця тугий нашийник?

Намагання затягнути в медійний простір росіян — тих, які маскуються під друзів України та співчувають війні, — зробили вкрай погану штуку

Є низка громадян, які в укриттях під обстрілами дивитимуться випуски Максима Каца, Алєксандра Невзорова, Марка Фейгіна — і на повному серйозні заявлятимуть, що в Україні нема жодного інтелектуала, який би міг бути рівнею цим особам. 

Низка українських політиків та блогерів сама спокусилась російськими переглядами. І тому цілодобово набиває перегляди та лайки гостями із Росії. Дійшло до того, що радники Офісу президента Олексій Арестович та Михайло Подоляк ледве не щовечора сиділи у Юлії Латиніної та тішили імперське самолюбство тезами про хуторян, які зовсім відбились від рук і качають український проєкт та про дуже гарний СРСР, який на тутешніх землях буцімто благословив сам Бог. 

На будь-яку критику подібних посиденьок Подоляк відповідав, що інтерв’ю росіянам допомагають доносити українську позицію і порядок денний до російськомовної аудиторії в різних країнах. «Потрібно займати будь-які майданчики для того, щоб наша позиція домінувала», — сказав він у коментарі виданню «Детектор медіа» у лютому 2024 року. 

Журналіст Віталій Портников. Фото: Shutterstock

Інвазії росіян стали настільки сильні, що відомому українському журналісту та інтелектуалу національного рівня Віталію Портникову довелось піти на територію ворогів — на ефір до Марка Фейгіна і там вчисту розгромити Юлію Латиніну.

Навіть під тиском історичних фактів та чітких аргументів Латиніна, яка тривалий час маскувалась під прогресивну інтелігенцію із Москви, доводила, що українці та росіяни колись разом будували імперію, а пригнічення українців у ній нібито не відбувалося.

Рота пропагандистці зміг закрити лише аргумент Портникова про те, що у будівництві Російської імперії могли брати участь лише етнічні українці, які «відмовлялися від власної ідентичності та приймали чужу, московську умовно кажучи, а потім російську національну ідентичність»

Ставати яничарами, брати російський паспорт і їздити прославляти військову окупацію України — це той єдиний метод, коли українці можуть подобатись нинішній Росії. Зараз у Москві не бракує співачок та телеведучих українського походження — Лоліта Мілявська, Регіна Тодоренко, Ані Лорак та Таїсія Повалій. Всі вони ходили голосувати на вибори за Путіна, співають в трусах перед російськими загарбниками та відстоюють РПЦ. Всі вони вибрали російську ідентичність — і це суто російський ресурс для пропаганди РФ, аби далі нести байки про єдиний народ. Хоча тут просто історії жінок, які вибрали гроші і заради цих рублів стерли самих себе. 

А з ким же можна розмовляти в Росії? 

У травні, в день, коли РФ била ракетами по типографії в Харкові, яка друкує шкільні підручники та дитячі книжки, — у львівському готелі збирались російські опозиціонери. Уже згаданий радник Офісу президента Михайло Подоляк розповідав, як розказував, як ми будемо допомагати Росії ставати та ноги та поважати її в майбутньому.

Насправді — це розмови в безодню, оскільки єдине, що хвилює росіян, судячи зі свіжих новин, — встигнути наміняти доларів після нових західних санкцій

Чи варто говорити з росіянами? Можна, але точно на своїх правах і з чіткими аргументами — майстер-клас у цьому питанні дав Віталій Портников. Але точно без заглядання до рота, бо все це завершується клацанням щелепи крокодила на шиї жертви. 

Замість того аби проводити вечори з росіянами в затишних ютубах — українцям варто навчитись говорити про себе на Заході. Дискусії варто вести із західними інтелектуалами, яких поважають і дослухаються. Західний світ так довго жив в ейфорії від розпаду СРСР і з любовʼю до російської водки та шапки-вуханки, що десь не помітив, як йому викручують руки. 

Одна колонка Тімоті Снайдера чи Сергія Плохія в західному виданні на тему відмінностей між Україною та Росією вартує набагато більшого за улесливі питання до московських гостей, як нам називати вулиці і чи варто йти до НАТО 
Відомий американський історик і професор Єльського університету Тімоті Снайдер. Фото: ОПУ

Будь-яке дослідження американської історикині Енн Епплбом про природу комунізму і тоталітарної системи СРСР робить розуміння сучасної Росії набагато глибшим. Бо Путін аж ніяк не новатор геноциду українців. Сталін дуже чітко розумів, що без репресій йому не втримати Україну. І тому вирішив влаштувати голодомор 1932-1933 років, аби підкосити потенціал до національного руху та відновлення незалежності України уже за покоління. 

Говорити з росіянами можна лише для того, аби розуміти їхні методи нових гібридних воєн. Але це має бути дозовано, а не нонстоп, як це буває в українських блогерів. 

Росіяни відмовляють нам у праві на субʼєктність. Бо для них Україна — це поїсти галушок зі шкварками, покупатися влітку в Одесі і тягнути сюди своїх заробітчан із Москви в усі доступні сфери. 

Українець для них — це холоп, який відбився від рук пана. І тому поміщик прагне вибити дурощі із мужика, аби своє місце знав. А місце для України в уявленні Росії дуже просте — це ресурс для нових воєн і покращення власного генофонду, який давно перебуває в глибокій кризі. 

Є лише одна цільова аудиторія справді хороших росіян, з якими є сенс говорити. Це ті, котрих не влаштовує нинішня тоталітарна система в Росії, і хто записався добровольцем на боці України

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

No items found.

Українська журналістка, політичний аналітик та медіа-консультант. Працювала парламентським оглядачем більше 10 років. Співпрацює з виданнями «Цензор.нет» та «Еспресо». Є авторкою популярних YouTube-каналів «Цензор.нет» та «Шоубісики». Спеціалізується на темі політики, економіки та медіатехнологій.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

20 років тому почалась Помаранчева революція. Останні два десятиліття стерли подробиці події, яка насправді стала найяскравішим підсумком перших 13 років незалежної України. 20 років стерли з пам’яті багато деталей і подробиць. Багато фактів сприймається спрощено.

Але залишається той факт, що події Помаранчевого майдану стали надпотужною акцією непокори людей, які вийшли на захист свого вибору і свого права

Віктор Ющенко «йшов на президенство» красиво. 4 липня 2004 року. Співоче поле. Він — в білій сорочці, сила людей — у вишиванках. Помаранчеві прапори, літнє сонце і синє небо. Ющенко говорить, що ми, українці, маємо право на гідне майбутнє. Людям відгукувалось кожне слово. Натхненні обличчя і посмішки, надія в очах. Звучала музика, у тому числі, мої «Ми йдемо» та «Не бійся жити». 

Із Віктором Ющенком українці асоціювали європейський вектор розвитку — відхід від імперського сусіда і здобуття реальної незалежності. Україна почала відриватись від Росії. По-різному еволюціонували і розвивались політичні системи двох країн, потрібно було визначатись із поглядами в майбутнє. У Віктора Ющенка і Віктора Януковича вони, очевидно, були різні. 

Із Віктором Ющенком я познайомилась у 1999 році. І це стало дуже важливим для мене. До того в моєму житті була «Червона Рута» в Чернівцях у 1989 році.  «Рута» в Запоріжжі, заключний концерт якої і виступ на стадіоні Вячеслава Чорновола збігся із початком путчу у 1991 році. Голодування студентів, протестні акції в Харкові та україноцентрична позиція та  українська музика, яку і далі намагались не помічати.

Спілкування із Віктором Ющенком надихало, давало сил і надію, що український лідер може бути іншим. Сучасним, розумним, українським і водночас європейським

На момент того знайомства я була близька до зневіри. До всього українського було зневажливе ставлення. Багато так званих «діячів» часто демонстрували меншовартість і принижувались перед «старшим братом». Я ніколи не прогиналась під «рускій мір» (і, як виявилось, була абсолютно права). Знайомство з Ющенком справило на мене величезне враження, підтримало мене і дало сили у стоїчності.  

Він сказав мені тоді «Я дякую тобі за те, що ти робиш. Це важливо для України і українського народу». Задовго до президентських виборів у 2004 році я була із ним «по один бік барикад». Він був людиною, з яким я уявляла собі майбутнє України. Йому вірили. Його поважали. Він подобався своєю щирістю і справжністю.  

Дуже добре пам’ятаю мітинг на Європейській площі, коли Віктор Ющенко, із спотвореним обличчям, вперше виступив перед людьми після отруєння. Це вже потім ми дізнались, що вміст діоксину в його крові перевищував норму в тисячу разів. Дотепер незрозуміло, що ж сталося на тій вечері, де імовірно відбулось отруєння. Але, на жаль, таких запитань без відповіді в українській новітній історії є дуже багато.

Хотіли Ющенка вбити, спотворити чи налякати? Врешті, це мало зворотний ефект

21 листопада 2024 року відбувся другий тур виборів. Разом із іншими музикантами ми голосували на дільниці в будинку профспілок разом із кандидатом у президенти Віктором Ющенком. Були там, аби підтримати його. Ввечері зібрались у штабі, вже тоді були свідчення численних фальсифікацій. У ніч на 22 листопада просто неба почала будуватись сцена. Я прокинулась вранці і відразу поїхала на Майдан, де побачила багато друзів і однодумців. 

Я стояла на Майдані і бачила очі людей. Вони приходили з дітьми, з помаранчевими іграшками. Це відбувалося щоденно. Було багато музики і промов зі сцени, на Хрещатику постало наметове містечко. Люди не знали, що відбувалося в кулуарах, не знали, що насправді все буквально трималося як «на пір’їні», події могли розвиватись зовсім не так. Люди сприймали все, як фестиваль. 

Насправді ми розуміли, наскільки оманливим було відчуття ейфорії, безпеки і радості від того, скільки поряд однодумців

Помаранчева революція була безкровною. Цьому є своя ціна. Власне, великою мірою ціною незастосування сили були конституційні поступки. Україна стала парламентсько-президентською республікою. А за певний час президент Ющенко втратив частину своїх повноважень. Про це мало знають і мало усвідомлюють ті, хто називає Ющенка «слабким президентом». Це не так. Насправді він — надзвичайно розумна, інтелігентна, делікатна і антитоталітарна людина. Яка не допустила кровопролиття. 

Напевно, ця революція змінила мене. І не лише мене. Вона змінила країну. Вона змінила розуміння у світі, що таке демократія і як за неї можна боротись.  Люди в Україні  зрозуміли, що вони можуть перемогти. Що їхні цінності мають значення. І що їх багато.

Помаранчева революція змінила хід історії. Українці зрозуміли, що вони — сила

На сцені Майдану я співала пісні «Ми йдемо», «Не бійся жити», потім вони звучали і на Революції гідності. Через дев’ять років після Помаранчевої революції українці знову будуть відстоювати свій вибір. Революція Гідності буде трагічною. Але правда переможе. Східний сусід не відпустить Україну, й 2014-й рік буде позначений окупацією Криму, так званою АТО і початком війни. А 24 лютого 2022 року почалось повномасштабне вторгнення РФ в Україну. І вже більше тисячі днів наша держава кров’ю виборює свободу і свою реальну Незалежність.

Всі фото надані авторкою

20
хв

Помаранчева революція і я

Марія Бурмака

Попри те, що раніше було нормально бути максимально толерантним до різних культур та плекати різноманіття, зростання антиєврейських настроїв у світі в 2024 році досягнуло критичної точки. Ба більше — є щось страшне у тому, що, згідно соціологічних опитувань, 20% молодих американців не знають, що таке Голокост. 

Україна першою стала жертвою гібридної війни за участю використання біженців із Сирії, Іраку та Афганістану. Восени 2015 всі акценти із окупованого Криму та війни на Донбасі було зміщено на фото загиблого трьохрічного хлопчика із Сирії Айлана Курді. Тіло дитини на турецькому пляжі сфотографували чи не всі документалісти світу. І це змусило тодішню канцлерку Німеччини Ангелу Меркель розчинити під тягарем вини двері для мільйонів людей іншої культури, інакшого світогляду — а головне тим, хто не хоче вчити мову, приймати культуру нової країни і жити за єдиними законами. 

З 2021 року на кордоні Польщі та Білорусі відбуваються спроби нелегалів прорвати кордон. Wojciech Olkusnik/East News

Путін, Лукашенко та їхній китайський друг Сі Цзіньпінь неодноразово використовували нелегалів із країни Африки та Ближнього Сходу для того, аби випробувати на міцність кордони Європи. Всю осінь 2021 року польські прикордонники виловлювали агресивних туристів із Іраку та Афганістану, які хотіли потрапити на щедрий соціал Німеччини. Тепер можна твердо вважати, що це була попередня підготовка до окупації України, де осі зла важливо було ще й обвалити польський кордон, або обвалити будь-яку поміч Києву.

У ті часи багато хто сварив польський уряд за надмірну жорстокість, але досвід показав, що все було правильно

У ніч на 8 листопада цього року в Амстердамі після футбольного матчу Аякс-Маккабі Тель-Авів група агресивних прихильників Палестини — із мігрантів — напала на ізраїльтян. Євреїв жорстоко били, наздоганяли автівками, кидали в річку і шукали по ближніх барах та готелях. Сталося це напередодні річниці «Кришталевої ночі» — нацистських погромів 1938 року, спрямованих проти німецьких євреїв. І багато хто задався питанням, якщо це сталось в Нідерландах, де нинішній прем'єр Дік Схооф — професійний розвідник і спеціаліст у сфері протидії тероризму, який раніше займався розслідуванням збиття росіянами рейсу MH17 над Донбасом. 

В Амстердамі 7 листопада відбулись масові побиття ізраїльських футбольних фанів. Фото: Middle East Images/ABACA/Abaca/East News
Варто очікувати, що це перший дзвіночок і подібних актів насилля та тероризму з боку тих, кого цікавлять ресурси європейців, а не адаптація до європейського стилю життя, буде більше

І це відчувають усі. Зовсім недавно у Німеччині розпався уряд та розбіглась коаліція через те, що країна заганяла себе у пастку мігрантською політикою пані Меркель. І бюджет уже не витримує спонсорувати тих, хто хоче захищати Палестину в центрі Берліна. Більше того німці, згідно соціології, відчувають тривожність та небезпеку — тож старим партіям як СДПН чи ХДС-ХСС доведеться вирішувати цю проблему, поки її на вулицях не почали вчиняти різні акти крайні праві. 

Росія та Китай прагнуть знищити стару Європу. І поки не виходить її окупувати,  завдання номер один — втопити її у крові на вулицях. Саме тому антисемітизм і крики про те, що Європа проти різноманіття культур та релігій, — так активно лунають через соцмережі та подкасти. 

Якщо раніше це здавалось милим і тиснуло на гуманізм і мир у всьому світі, зараз така риторика — добрий ґрунт для гібридних війн проти демократії. І реванш Трампа та республіканців в США став можливим, бо пересічні американці відчули, як меншість навʼязує їм свої правила. До того ж такі, що руйнують таку Америку, про яку мріють мільйони. 

Дивна річ, але нарешті Європейський союз визнав, що рішуча відмова Польщі багато років поспіль пускати будь-кого на свою територію — має сенс

У жовтні 2024 року лідери держав-членів ЄС висловили солідарність із Польщею в питанні протидії нелегальним мігрантам, а також «рішучість щодо забезпечення ефективного контролю над зовнішніми кордонами ЄС». Недавно уряд Польщі прописав міграційну стратегію з прицілом для громадян країн Африки, Азії та Близького Сходу, які все частіше їдуть як студенти в польські університети.  

Лідери ЄС підтримали Польщу у питанні мігрантів. Фото: SAMEER AL-DOUMY/AFP/East News

«Це наше право і наш обов’язок захищати польські та європейські кордони. Їхня безпека не обговорюватиметься. Ні з ким. Це завдання, яке потрібно виконати. І мій уряд виконає це завдання», — написав напередодні прем'єр-міністр Туск у соцмережі Х.

Згідно документу — уряд вирішуватиме, кого лишати, а кого ні. А ті, хто хочуть стати поляками, мають вчити мову і поважати закони

У перспективі це цікаві намітки для України, адже з еміграцією мільйонів українців через війну постає питання робочої сили. І тут вряди-годи нагора вилізають експерти з порадами, як нам можуть стати в поміч мігранти із Середньої Азії або пакистанці. Мовляв, ось вони точно зможуть і таксистами бути, і офіціантів замінити. 

Утім, для країни з низкою безпекових проблем і хиткою національною ідентичністю свого населення — це може стати викликом. Ми не дуже вміємо справлятись із тими колаборантами, які тривалий час маскувались під потужних господарників і говорили, що вони за мир без політики. Інша справа, якщо доведеться боротися ще і з тими, хто буде розказувати, які спідниці мають носити наші жінки або їздити в Умань влаштовувати акції проти єврейських паломників.

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

20
хв

Єврейські погроми і агресивні мігранти. Як Європу шатають гібридними війнами осі зла?

Марина Данилюк-Ярмолаєва

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

Помаранчева революція і я

Ексклюзив
20
хв

Єврейські погроми і агресивні мігранти. Як Європу шатають гібридними війнами осі зла?

Ексклюзив
20
хв

Що буде завтра?

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress