Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
Результати підрахунку 100% голосів на парламентських виборах у сусідній Польщі демонструють, що екзитполи, які були запропоновані відразу як закрилися виборчі дільниці й потім підтверджені новими та більш точними даними, не помилилися. Про це у своїй колонці для сайту «Еспресо», яку у рамках партнерства Setry публікують повністю, пише український публіцист і журналіст Віталій Портников.
Правляча партія «Право і справедливість» фінішує першою на цих виборах. Однак очевидно не має можливостей створити новий уряд Польщі. Підрахунок 100% голосів дає демократичній опозиції, яка складається з трьох коаліцій (громадянської коаліції на чолі з партією «Громадянська коаліція», коаліції «Третій шлях» та лівих), 248 мандатів.
У партії «Право і справедливість» немає такої кількості голосів, щоб сформувати уряд більшості. І представники ультраправих конфедерацій, які на цих виборах фінішували останніми, вже відмовилися від будь-яких коаліційних перемовин з ПіС і з «Громадянською коаліцією». Таким чином можна вважати, що невдовзі після можливої, однак запрограмовано провальної спроби партії «Право і справедливість» сформувати новий уряд у Польщі ініціатива перейде до наступної за кількістю голосів партії. Тобто до «Громадянської коаліції», лідером якої є відомий в Європі політик, колишній прем'єр-міністр Польщі та ексголова Європейської ради Дональд Туск. Він і сформує новий уряд Польщі. Перший центристський уряд країни за останні непрості вісім років.
Можна сказати, що опосередковано поразку правих популістів визнав їхній лідер, колишній прем'єр-міністр Польщі, Ярослав Качиньський. Під час свого виступу у штабі ПіС він пообіцяв, що партія «Право і справедливість» буде захищати свої ідеали, якщо залишиться при владі й опиниться в опозиції. На відміну від багатьох своїх соратників Качиньський таким чином, очевидно, визнав, що його партія не виграла, а програла парламентські вибори у Польщі.
Більшість поляків виступають за зміну влади, за те, щоб Польща поверталася додому, до Європи. Адже новому польському уряду доведеться багато що змінювати у польській як зовнішній, так і у внутрішній політиці, щоб повернути Польщі її місце на європейській арені, її авторитет найважливішої країни Центральної Європи, її репутацію — країни, що за багато років до правління партії «Право і справедливість» вважалася справжньою фортецею демократії у нашому регіоні.
Останні вісім років були непростими для Польщі. Багато хто порівнював цю країну з сусідньою Угорщиною Віктора Орбана і попереджав, якщо правим популістам вдасться закріпитися при владі ще на один термін, то це остаточно завершить період орбанізації Польщі та призведе до того, що країна втратить свою важливу роль і можливості.
Тепер після правління партії «Право і справедливість» Польщу потрібно буквально лікувати. Лікувати її судову систему, претензії до якої є в Європейської комісії та багатьох інших країн Європи, які б хотіли повернення Польщі на демократичні рейки незалежності судової системи. Лікувати її суспільні медіа, які за останні вісім років перетворилися на справжній рупор влади замість того, щоб бути рупором суспільства. І навіть появу лідерів опозиції на першій сторінці суспільного мовника TVP Info у ніч виборів, коли очевидно адміністрація телебачення усвідомила, що є свідком поразки партії «Право і справедливість» на виборах, було зустрінуте як справжнісіньке політичне диво. Так, тут відвикли від звичайних для будь-якої європейської країни та й для самої Польщі стандартів демократії у суспільному мовленні.
Доведеться змінювати ситуацію й у стосунках з Україною. Можна сказати, що останніх вісім років були часом перманентної кризи у польсько-українських взаєминах. Напад Росії на Україну примусив керівників Польщі, насамперед Анджея Дуду змінити й відому риторику, яка була спрямована на електорат партій «Право і справедливість» та «Конфедерація», а також і ті політичні дії, які були пов'язані з цією риторикою та ототожнювали всі стратегічні важливі моменти співробітництва двох сусідніх країн з політикою історичної пам'яті.
Напад Путіна продемонстрував, що ми маємо думати не стільки про минуле, скільки про майбутнє, яке може виявитися небезпечним не тільки для України, але й для самої Польщі. І набагато краще, ніж польська влада, зрозуміли це звичайні громадяни Республіки Польща, які допомагали нашим співвітчизникам, що тікали від путінської війни. Поляки зробили все можливе, щоб їхня країна виглядала одним з найголовніших союзників України у цивілізованому світі.
Однак останні місяці брудної та аморальної передвиборчої кампанії поставили під сумнів навіть ті величезні досягнення, насамперед через кризу постачання української сільськогосподарської продукції на польський ринок і фактичне нехтуванням урядом Польщі на чолі з одним з лідерів партії «Право і справедливість» Матеушем Моравецьким тими зобов'язаннями, які взяв на себе польський уряд за результатами перемовин з Україною та Єврокомісією. При чому це торпедування цивілізованих домовленостей з Києвом та Брюсселем виправдовувалося польським урядом як захист національних інтересів, хоча насправді було спрямовано виключно на бажання перехопити електорат в ультраправої «Конфедерації». Зараз кажуть про політичний крах Моравецького і про те, що Качинський не зробить його вже своїм спадкоємцем.
Можна сказати, що партія «Право і справедливість» обманула сама себе. Вона дійсно перехопила частину ультраправого електорату у «Конфедерації». Однак разом з цим втратила той поміркований електорат, який завжди дозволяв їй залишатися загальнонаціональною партією і сподіватися на продовження свого правління у майбутньому.
А проєвропейські сили Польщі отримали реальний шанс повернути країну до Європи та повернути справжню атмосферу доброзичливості та порозуміння в українсько-польських взаєминах. Ці відносини важливі й зараз, і особливо у післявоєнний період європейської та євроатлантичної інтеграції нашої країни. Треба також усвідомити, що повернення Польщі до Європи означає ще ймовірність реальних реформ в ЄС, що, своєю чергою, пришвидшить європейську інтеграцію України.
Провал польських правих робить неможливим створення антиєвропейської осі Варшава — Будапешт — Братислава, до лідерів якої мали б увійти Качиньський, Орбан та Фіцо, який зараз намагається стати новим прем'єр-міністром Словаччини. Позиції Угорщини та Словаччини навіть, якщо Фіцо зможе сформувати стабільний уряд у своїй країні, будуть звичайно підірвані цим програшем ПіС.
І залишається сподіватися, що Європейському союзу вдасться справитися з євроскептичною навалою у нашому регіоні Європи. Тим більше, коли Україна стане членом ЄС, взаєморозуміння України та Польщі дасть можливість створити сильний центральноєвропейський блок нових демократій, який буде відігравати у Європі свою важливу роль. І звичайно особлива роль у цьому союзі буде належати саме Польщі. Та роль, яка могла бути знехтувана, якби зараз ми говорили про нові можливості партії «Право і справедливість» щодо формування уряду Республіки Польща.
Український публіцист, письменник і відомий журналіст, який більше 30 років працює у демократичних медіа Центральної та Східної Європи. Є автором сотень аналітичних статей в українських, білоруських, польських, російських, ізраїльських, балтійських засобах масової інформації. Є ведучим на телеканалі «Еспресо», має свій канал YouTube, а також співпрацює з українською та російською службами Радіо Свобода. У російській редакції Радіо Свобода веде програму «Дороги до свободи», присвячену Україні після Майдану і пострадянському простору. Зараз вона виходить зі Львова як спільний проєкт Радіо Свобода, «Настоящего времени» та телеканалу «Еспресо».
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
.JPG)
.JPG)
