Ексклюзив
20
хв

Прощавай, «залізний генерале». Чому Залужного змінили на Сирського?

Президент Володимир Зеленський звільнив кращого солдата на полі бою. Заміну яскравого Головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного на більш лояльного Олександра Сирського багато хто сприйняв як особисту трагедію. Але що стоїть за цією ротацією?

Марина Данилюк-Ярмолаєва

8 лютого 2024 року Зеленський звільнив Залужного. Фото: фейсбук / Ганна Маляр

No items found.

За Конституцією України, Зеленський справді має право звільняти і призначати керівника української армії. Однак, крім права на кадрові зміни, він має зобов’язання перед українським народом. Президент зобов’язаний комунікувати, враховувати суспільні настрої і нервовий стан людей, які два роки існують в реальності повномасштабного вторгнення. Варто одразу сказати, що довіра до Залужного безпрецедентна — 88%. Проти його звільнення у грудні 2023 року виступало 72% українців [дані опитування Київського міжнародного інституту соціології (КМІС). — Ред.]. 

У комюніке про Залужного Зеленський побоявся сказати слово «відставка». Замість цього прозвучало розмите «оновлення, якого потребують Збройні сили України». Багато хто сприйняв це як особисту образу. Бо Валерій Залужний і став тим цементом, які поєднав в українському опорі людей різних партійних поглядів, релігій та світоглядних смаків. Саме він був тим самим терапевтичним заспокійливим, який подарував українцям новий міф в темні часи, що ми точно переможемо і збудуємо нову сильну Україну з міцною армією. Тисячі українських дітей було названо Валеріями якраз на честь відомого військовика.

Перед звільненням Зеленський зустрівся із Залужним. Київ, 8 лютого 2024 року. Фото: телеграм / Володимир Зеленський

Новий Головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський є професійним офіцером. Протягом 10 років війни з Російською Федерацією вони з Залужним неодноразово працювали разом на полі бою. Саме їхній союз дозволив Україні ювелірно звільнити Харківщину та правобережжя Херсонщини у 2022 році. Але до мовчазного Сирського завжди більш лояльно ставилась Банкова. Керівник Офісу президента Андрій Єрмак та президент Володимир Зеленський полюбляли робити героїчні фото поруч з командувачем Сухопутних сил. На фоні худого, заклопотаного генерала в сажі і бруді вони здавались більш фотогенічними та героїчними.

Чому Залужний став проблемою для Зеленського? Топгенерал та його команда були чи не єдиними, хто в межах повноважень та ресурсів готувався до повномасштабного вторгнення Росії 24 лютого 2022 року. Рішення залишити окрему механізовану 72 бригаду поблизу Києва — дозволило врятувати столицю від окупації за три дні, як того хотіли росіяни. Перші військові успіхи та всенародний опір на певний час згуртували президента і генерала. Залужний реалізовував блискучі операції на полі бою, Зеленський стукав у кожні двері в пошуках зброї. Але далі про геній українського військовика почали писати світові ЗМІ — і чутливому до оплесків та рейтингів Зеленському це перестало подобатись. 

Коли почались перші заміри рейтингів генерала, Gazeta Wyborcza саме випустила обкладинку «Перший отаман». Автор матеріалу Павел Смоленскі тоді написав, що якби «Мікеланджело мав виліпити генерала Залужного, але не побачив оригіналу, він пов’язав би Давида з Мойсеєм, найкрасивішу і водночас наймудрішу людину у світі». Це не сподобалось Офісу президента, який вважає, що в української перемоги має бути лише одне лице. 

Далі протиріччя лише наростали, бо Зеленський хотів швидких перемог, а Залужний — збереження кадрового резерву армії. Тому на певному етапі політичне керівництво почало більше фотографуватись із Олександром Сирським та частково планувати військові операції саме з ним. 

Зеленський, Єрмак та Сирський. Харківщина, вересень 2022 року. Фото: Metin Aktaş / Anadolu Agency / Abacapress.com / East News

Така фрагментація української армії не сприяла ані боєздатності, ані взаємній довірі, ані успіхам під час літнього контрнаступу — тому Банкова почала схилятись до заміни Залужного. В інтернеті розпочалась кампанія цькування вже колишнього Головнокомандувача ЗСУ руками депутатки провладної партії «Слуга народу» Мар’яни Безуглої, різноманітних штатних політологів та через проросійську мережу телеграм. Фактично кілька останніх місяців Залужний був позбавлений можливості планувати операції, управляти військовими і визначати пріоритети на фронті. Адже відбувалась політизація процесів на полі бою в угоду тому, що хотів президент Зеленський. Кульмінацією стала стаття Головнокомандувача ЗСУ в The Economist, де Залужний чесно описав стан фронту і що треба для перемоги. У президента це сприйняли як виклик і загрозу особисто собі. 

Олександр Сирський, наступник Залужного, — далеко не найгірший вибір в часи повномасштабної війни. Це не кабінетний генерал, а досвідчений практик. Однак на тлі українського міфу про рішучий опір, про перемогу і дух українського солдата, брендом якого є Залужний, хист і вміння Сирського будуть в тіні. Не додає довіри і той факт, що його старі батьки і брат живуть в Росії. Вони лайкають фото Путіна та ходять на марші «Безсмертного полка». І хоча сам Сирський з ріднею не спілкується багато років, це є скоріше подразником. 

На полі бою генерал має репутацію людини, яка готова йти в бій, не рахуючись із людськими втратами. Саме він був топменеджером виснажливої операції з оборони Бахмута. І цей досвід викликав сильні протиріччя з боку офіцерів, якій служать з ним. Сирський більш лояльний до політичної влади, і є побоювання, що через це він не завжди чутиме голоси піхоти десь на краю фронту. 

Утім, як би Зеленський не подавав таку кадрову ротацію як велике оновлення, заміна Залужного на Сирського не є чарівною таблеткою для швидкої і красивої перемоги. Для того, аби у нового топгенерала щось вийшло, — політикам варто припинити влізати у планування військових операцій. Ані Зеленський, ані Єрмак не мають для цього фаху, досвіду та навичок. 

Політичне керівництво має взяти на себе відповідальність за закон про мобілізацію, бо армії треба свіжа кров. Суспільство має зрозуміти, що порятунок України — справа кожного, а не купки добровольців першої хвилі, які два роки стирчать в окопах. Зеленський та його команда міжнародних фахівців мають зробити все, аби в Україну йшла зброя, гроші — і ми були на перших шпальтах із новинами про реформи, а не про стеження за журналістами, цькування Залужного та небажання звільняти Олега Татарова, співучасника розстрілів учасників Революції Гідності.

Українське суспільство продовжить боротьбу за незалежність і своє майбутнє, попри ім‘я свого топгенерала. Залужний у своїй прощальній статті для CNN дуже добре описав рецепт перемоги — краща протиповітряна оборона та артилерія. Це також власне виробництво дронів у достатній кількості без прив'язки до того, дадуть республіканці в Конгресі добро на великий пакет допомоги чи ні.

Сирському та Зеленському варто пояснити народу і найближчим партнерам, які наші цілі, плани, що нам треба для перемоги, що ми можемо зробити усі разом для перемоги над Путіним. Бо це не лише український інтерес, а спокій усього шматка Європи, на який Кремль поклав око ще з радянських часів. 

Після свіжого інтерв’ю кремлівського вождя пропагандисту Такеру Карлсону зрозуміло, що Росія не зупиниться на Україні. 

«Ми не маємо інтересу ні в Польщі, ні в Латвії, ні де-небудь ще. Навіщо нам це робити? У нас просто немає інтересу... Це абсолютно виключено», — сказав Путін. 

Це дуже схоже на ті слова, які він говорив напередодні нападу на Україну. Тоді Росія теж запевняла, що в неї нема інтересу в Україні і їх не цікавить війна.

No items found.

Українська журналістка, політичний аналітик та медіа-консультант. Працювала парламентським оглядачем більше 10 років. Співпрацює з виданнями «Цензор.нет» та «Еспресо». Є авторкою популярних YouTube-каналів «Цензор.нет» та «Шоубісики». Спеціалізується на темі політики, економіки та медіатехнологій.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Дослідницька ініціатива «Українська історія: глобальна ініціатива», яка була презентована у Києві наприкінці вересня, назріла уже давно. Адже західним інтелектуалам та політичній еліті варто нарешті зрозуміти відмінності між Україною та Росією — що це не один народ, не одна російська мова і точно не єдиний мобілізаційний ресурс для подальших загарбницьких війн. 

У межах трирічної програми історики проведуть десятки незалежних досліджень, які охоплюватимуть часи від того, коли тут уперше зʼявились ознаки цивілізації, та до днів нинішніх. 

Презентація проєкту «Українська історія: глобальна ініціатива». Фото: Дипломатична академія при МЗС України

«Досліджуватимуться такі теми, як початок розселення людства, поширення індоєвропейських мов, відносини між класичною Грецією та Чорноморським регіоном, Європа епохи вікінгів, стосунки між Візантією та Києвом, а також сучасні питання націєтворення та імперії", — йдеться в описі амбітного проєкту. 

Через низку причин — політичних, фінансованих, ідеологічних — правлячі еліти в Україні ніколи не займались переосмисленням власної історичної спадщини

Жодного разу не збирали талановитих українських істориків з важливим завданням — пояснити тисячолітню спадщину тутешніх територій і чітко укріпити розуміння західних колег, що тут окремий народ, який має неймовірну історію державотворення та військової справи. 

Поки українцям було «не на часі» копатися в собі — російська пропаганда просувала свої наративи. То ж не дивно, що в промовах Джо Байдена часом лунали слова про «тісні родинні звʼязки росіян та українців». Поважне видання The Economist у програмній статті бідкається з приводу зростання націоналізму в Україні. А ще пише, що українські російськомовні громадяни можуть стати бойовиками Путіна — тобто немає жодного розуміння, звідки взялись ці російськомовні. І чому це предмет серйозного вивчення імперської політики часів царської Росії та сталінських репресій. 

Пошук відповідей на питання «Що таке Україна?» активізувався після вилазки російського диктатора Владіміра Путіна на інтервʼю до трампіста та конспіролога Такера Карлсона в лютому 2024 року. Там кремлівський агресор за задумкою сценаристів мав показати себе рятівником християнства і новим лідером східних словʼян. Утім уже зі старту щось пішло не по плану — і самому цинічному ведучому було ніяково. Бо на інтервʼю Путін приніс роздруківки, які  буцімто «підтверджують прохання Богдана Хмельницького забрати південні території російських земель під сильну руку московського царя». 

При чому це були не фотографії секретних документів, а роздруківки Microsoft World

Тож новий проєкт групи дослідників цілком на часі. Особливо, якщо врахувати, як працює російська пропаганда із нинішніми підлітками, де дітям зі старту говорять, що ніякої людської цивілізації та культури на окупованих територіях України до приходу Росії не було. 

Як влучно зауважує відомий український OSINT-аналітик InformNapalm Антон Павлушко, «на зміну нинішньому поколінню орків виросте ще більш кончене покоління». 

Тімоті Снайдер, американський історик, фахівець з історії Центральної та Східної Європи, Радянського союзу, а також Голокосту дав кілька коментарів стосовно того, що в першу чергу цікавить його колег. 

Тімоті Снайдер. Фото: Дипломатична академія при МЗС України

Пан Снайдер вважає, що повномасштабна війна за два з половиною роки багатьом відкрила той факт, що Україна взагалі є. Утім тепер група науковців пропонує розширити цей факт — поясненням, чому вона важлива. Що тут робили давні греки, який слід тут лишили скіфи? Як це врешті вплинуло на обличчя нинішньої Європи — на традиції торгівлі, дипломатії та міждержавних союзів. 

«Увесь метод, як ми викладаємо історію Східної Європи, базується на російському імперському конструкті. Тож від Каліфорнії до Німеччини, по суті, ми викладали історію згідно з поняттям: те, що сталося в Києві та Русі 1000 років тому — це нібито чомусь сьогоднішня Росія. А ми повинні звільнитися від цього», — пояснив Снайдер головну біду західних університетів в інтервʼю Liga.net. 

Тож мета ініціативи «Українська історія: глобальна ініціатива» — показати, що українська історія насправді набагато ширша за Україну, набагато ширша за Росію, і що вона пов’язана практично з усім важливим в європейській і світовій історії, — і так залучати людей

Так би мовити, зробити кращу альтернативу історії від Путіна та Мєдвєдєва, які уже кожному світовому політику розказали, що тут все російське було і буде. На виході західні фахівці обіцяють роботу на 3 мільйонів слів, тобто майже 8,5 тисяч сторінок книжки великого формату.

Утім є маленька проблема — це буде історія України від західних спеціалістів і як вони бачать нас у своєму історичному контексті. Для того, аби ця праця була об'єктивна, — українцям теж варто переосмислити свою спадщину. Як самостійному народу — як людей, які разом з поляками та литовцями збудували дві сильні держави на ряду з Францією — Велике князівство литовське та Річ Посполиту.

Важливо осмислити своє місце на карті, аби не бути населенням поза політикою, якому неважливо під яким прапором жити

Українцям так довго втовкмачували в голови, що вони пасивна нація, яка начебто ніколи не воювала до Другої світової війни, що багато хто забув традицію армії, історію артилерії, досвіди походів на Азов та Москву, тривалу війну проти більшовиків і підпільний рух опору двадцятого століття. Все це призвело до того, що наші політики інфантильно ставились до спадщини державотворення, а наше населення, а не народ — боялось дати зайву гривню на розвиток власної армії. 

Багатотомник української історії від західних науковців може бути у майбутньому розкритикований. В основному за те, що там більше в центрі уваги не український народ, а більше українська територія як арена європейських подій. 

Утім варто сприймати це як поштовх до тверезих дебатів і натхнення для інших авторів написати свою історію України. Щось піде у смітник, а щось обовʼязково вийде з перекладами на англійську. 

І врешті це змінить сумну ситуацію, коли донині у дитячих енциклопедіях Великої Британії назви Київ та Харків пишуть у російській транскрипції. А ще «Kievan Russia» замінила правильну Kievan Rus. Коли українські матері уперше помітили таку підміну і фальсифікацію, вони звернулись до видавництва, яке випускає такі енциклопедії. Утім тамтешні бізнесмени тривалий час ігнорували скарги. І пішли на контакт лише після звернення українського посольства у 2024 році. Тепер видавництво обіцяє випустити покращену книгу, але осад лишився. 

Тому історія від Тімоті Снайдера, Сергія Плохія та Енн Еплбаум точно не зніме усіх проблем стосовно історичної спадщини, за яку Росія веде геноцидальну війну із її творцями — українцями.

Утім є шанси, що українських дітей закордоном менше насичуватимуть фейками про «російську королеву Франції Анну» та «тільки росіяни перемогли у Другій світовій війні», а аналітики поважних західних видань не будуть всує розкидатися словами «український націоналізм»

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

20
хв

Переписати історію. Як західні науковці заткнуть пельку «історику» Путіну?

Марина Данилюк-Ярмолаєва

Нещодавно довелося працювати з фактажем про стереотипи щодо українських біженців, якими повняться не лише закордонні медіа і Твітер, а й європейські кухні, затишні курилки, закордонні соцмережі тощо. Окрім класичного «українці сидять на допомозі» й «забирають наші робочі місця», що їх вдається цілком аргументовано розвінчати, трапляються й інші — неочікувані, дивні. А часом навіть такі, що не налазять на голову.

— В Європі часом доходить до смішного, — розповідає Анастасія. — Я почала колекціонувати судження, з якими стикнулася дорогою з Польщі до Австрії. Часом це крайнощі й взаємозаперечувані судження — як от «українці — неосвічений народ, але більшість із них закінчили університети».

Анастасія — біженка з України — відгукнулася на мій запит розповісти, із якими стереотипами щодо нас стикнулася в Європі. Спілкуємося у групі Фейсбуку, яка об’єднала українців за кордоном. Тут біженці, які опинилися в різних країнах, діляться найдивнішим, що чули про себе з уст європейських обивателів.

До слова, стереотипне мислення властиве нам усім. Його мета цілком благородна: розвантажити наш мозок через спрощення, виявити дрібні закономірності, обробити і узагальнити їх. Таким чином мозок намагається пришвидшити реакцію на те чи інше явище і зекономити життєву енергію

Утім, соціальні стереотипи й твердження, що їх ми приписуємо іншим на основі їхнього походження, соціального статусу, статі, зовнішнього вигляду і віку є неявним проявом прихованого упередження. Ми часто формуємо собі список аргументів під уже заготовлений висновок і тішимося, що маємо рацію.

— У Польщі застосунок для знайомств оновив мою локацію, — продовжує Анастасія. — Знайомитися ні з ким не планувала, але уже перший співрозмовник, з котрим стався метч, розсмішив тим, що чимало знає про українок. Я дізналася, що ми дуже домашні, любимо готувати й сидимо вдома, не намагаємося перебрати на себе чоловічі ролі. Доводити, що я не така, було зайве — далі був монолог про те, що мені просто ще не трапився справжній чоловік. Тому я просто скасувала пару.

Стереотипи про українців в Європі можна умовно розділити щонайменше на три групи. Перша — судження, що формуються на основі власного досвіду взаємодії з українцями. Тривалість цього досвіду може бути зовсім несуттєвою. Іншими словами — якщо перший-ліпший українець, що його зустрів сферичний житель Європи, має пофарбоване у кольори прапора волосся й дірку в носі, то схожий типаж йому теж видасться українцем.

Які судження про українців ширяться в Європі? Фото: Shutterstock

— Якось італійський лікар, до якого раніше зверталася, і який щиро підтримує українців, запропонував чудове безплатне житло з видом на Колізей у Римі, — розповідає Валентина. — Нічого платити не потрібно було: лише підтримувати чистоту у чотирьох кімнатах і спілкуватися з господарями — літньою італійською парою. Лікар дуже дивувався, що нікому з українців не припала до душі така пропозиція.

Напевне, він і досі вважає, що це так типово для українки — прибирати і бути компаньйонкою

Бо хіба ж за природне українське «”прибери-розкажи” треба платити?». 

— «Поляк робить, щоб робити, українець — щоб зробити», — таке я почула в Польщі, — продовжує Анастасія. — А потім ще у котрійсь європейській країні дізналася, що ми дуже працьовиті й відповідальні. Це звучить приємно і зобов’язує «тримати марку», але ж це — теж стереотип.

Друга група європейських стереотипів про нас виникла, здається, через обмежений кругозір і брак освіти. Ми надто довго ідеалізували Європу з її найкращими університетами, аж раптом на практиці виявилося, що у декого шкутильгає початкова школа. Звісно, із початком повномасштабного вторгнення в Європі уже й не почуєш, що Україна — це десь у Росії, але дехто часом досі дає у штангу.

— Менеджерка відпочинкового комплексу для дітей в іспанській Коста-Дораді, куди нас поселили у квітні 2022 року, увесь час казала, що нарешті ми нагріємося, — каже Надія. — Коли ми порозумілися, то мусили спростувати її уявлення про Київ як про вічно засніжене місто. Здається, вона колись була у зимовій Москві й плутала нас зі східним сусідом.

Це звучить смішно, але деколи хочеться кричати: ти, молодий бельгієць або француз, який бував у Малайзії і відпочивав на Філіппінах, мав би мати ширший кругозір, аніж у твоєї бабусі, яка нікуди не виїжджала!

Ольга, яка опинилася у Бельгії, розповідає про свій досвід: 

— На прийомі в мерії одного великого міста, який закінчувався невеликим частуванням, нас вчили користуватися ножем і виделкою. Коли ми роздуплилися, чому за столом досі немає «приймаючої сторони» і навіщо біля нас товчеться чоловічок із помічників мера, стало незручно і йому, і нам.

— У нас була цікавіша історія, — коментує у Фейсбуці ще одна Надія, теж переселенка до Іспанії. — У дорогому мережевому готелі десь у Барселоні, куди нас розселили тимчасово на одну ніч, музикант за фортепіано у холі урочисто привітав нас мелодією «Калінка-малінка». Пробачте, ми нечемні біженці, ми трималися, а ось наші діти фукали.

Утім, тут варто внести пояснення. Донедавна українці й самі не надто прагнули, аби їх ідентифікували інакше, ніж росіян. Моя френдеса, яка проводить екскурсії в італійському Римі, каже: «Українці жодного разу не вимагали і не просили провести екскурсію українською, хоч ми напередодні знайомилися і вони знали, що я родом із Тернопільської області, розмовляю українською. Якось навіть була група із заходу України. На екскурсію вони усі сумирно зібралися під таблицею з написом RUS. Тож чому дивуватися, якщо інші теж нас інакше не ідентифікують?».

Існує три групи стереотипів про українців. Фото: Shutterstock

Третя група стереотипів про українців — з розділу вільної творчості. Сюди можна віднести все фантазійне, що не налазить на голову.

— За 16 років життя у Німеччині я ні разу не чула про те, що забираю чиєсь робоче місце, зате дивувалася іншому. Ти з України, значить, добре граєш в шахи? Ти з України, то твій тато інженер? Це, здається, найдивніше, із чим доводилося стикатися, — розповідає Ганна.

— У мене першого тижня роботи в австрійському офісі стався дивний конфуз, — каже координаторка міжнародних проєктів Настя. — Коли я знімала пальто в офісі, то зауважила, що спідницю дивним чином забула вдягнути. Тонкі колготки потім вдалося прикрити мало не до колін, добряче розтягнувши светра. Але колега встигла оцінити колір білизни на мені. Вона анітрохи не здивувалася, стенула плечами: «Ну, ти ж українка» і запропонувала випити кави. Що це означало з її вуст — я не наважилася запитати й досі.

Коли я думаю про стереотипну українку в Європі, мій мозок теж намагається спростити, тож чомусь мені бачиться Настя в одних колготах. Така собі домогосподарка з борщем із засніженого Києва, яка вибила твого ферзя, бо в неї тато — інженер. Може, навіть з кольоровим волоссям, бо тут — суцільне поле для експериментів. І не ясно, що і як вистрілить, коли ти — українка.

20
хв

На голову не налазить. Які неочікувані судження ширяться про українців у Європі?

Ольга Гембік

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

Український легіон у Польщі розпочав набір добровольців

Ексклюзив
20
хв

Переписати історію. Як західні науковці заткнуть пельку «історику» Путіну?

Ексклюзив
20
хв

На голову не налазить. Які неочікувані судження ширяться про українців у Європі?

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress