Прощавай, «залізний генерале». Чому Залужного змінили на Сирського?

Олена Клепа:  Кого чекаєте в лавах Українського легіону? 

‍Олег Куць:  Ми запрошуємо всіх придатних до військової служби громадян України віком від 18 до 60 років, які зараз перебувають за кордоном. Йдеться не лише про чоловіків, а й про жінок. Можна приїхати до Любліна, поспілкуватись, подивитись на роботу рекрутингового центру, дізнатись умови та вимоги, а вже тоді вирішувати, підписувати контракт чи ні.

Таким чином ми боремося з дезінформацією ворога в інформаційному просторі України і за кордоном. Ніхто і нікого без підготовки чи без належного обмундирування на фронт не відправляє.

Все прозоро, все на добровільній основі і згідно з підписаним контрактом

Спочатку будуть навчання, тренування на полігоні, які забезпечують польські партнери. Вони ж надають надають озброєння, техніку. З українського боку забезпечується форма і тилове забезпечення

‍Яким чином працює рекрутинговий центр? 

Рекрутинговий центр при консульстві в Любліні допомагає організаційно. Цей проєкт — як перша ластівка. Ми вдячні польській стороні за можливість його реалізувати. Ми розраховуємо і очікуємо, що наші іноземні партнери теж долучаться до цієї ініціативи і за нашим прикладом будуть робити подібне в інших країнах. Більше інформації з цього приводу повідомить Міністерство оборони.

З першого жовтня йде повноцінна робота центру рекрутингу — співбесіди, медичні огляди, перевірка документів, щоб все було оформлено, згідно з чинним законодавством. Потім визначається дата, коли прибувають добровольці підписувати контракт і розпочинають навчання.

‍Чи можна вибрати війська, в яких хочеш служити чи конкретну бригаду?

У даному випадку в Польщі Український легіон формується як один злагоджений підрозділ — тому ні. Цим цей рекрутинг і відрізняється від того, що відбувається в Україні. Добровольці разом починають навчання як сформований один підрозділ — разом тренуються, їдуть на фронт і так само разом повертаються на ротацію до Польщі до своїх родин.

Набагато легше і спокійніше, коли знаєш і довіряєш одне одному

‍Якщо чоловік отримав повістку, перебуваючи за кордоном, і вчасно не повернувся, а зараз хоче підписати контракт, чи може він це зробити і не боятися, що його потім не випустять до родини за межі України?

Коли людина підписує контракт, то вона вже стає військовослужбовцем. Потім всі добровольці разом повертаються до Польщі на тренування і відпочинок. 

‍Чи може іноземець записатися до Українському легіону?

Цей проєкт передбачений виключно для громадян України. Такою була безпекова угода, підписана під час візиту Президента України до Республіки Польща — між Володимиром Зеленським і Дональдом Туском.

‍Що, окрім патріотизму, може спонукати підписати контракт? 

Хтось, наприклад, не може за кордоном знайти гарну роботу, щоб оплатити житло, дати гарну освіту дітям чи просто переживає за своє майбутнє. Коли чоловік чи жінка записуються до легіону і йдуть служити, то отримують достойне грошове забезпечення, їхні родини мають гарантію того, що потім ті повернуться у Польщу у відпустку чи на ротацію.

А є громадяни, які просто бояться, не знають, як повернутися, бо, наприклад, та ж повістка прострочена. І для них це досить хороша опція: і свій обов'язок виконати, і бажання здійснити. 

‍Яку фінансову винагороду можуть отримати бажаючі вступити до легіону?

Фінансові умови для захисників України однакові. Є загальний стандартний контракт. Суми для тих, хто підписав контракт вдома, і для тих, то підпише за кордоном, подібні. У тилу менше, на передовій, де ведуться активні бойові дії, — більше. Залежно від складності бойового завдання — до 190 тисяч гривень на місяць для рядового складу. Ми не могли допустити, щоб фінансування було різне для тих наших захисників, хто в Україні записується, і хто тут. Але цього цілком достатньо, щоб забезпечувати проживання сімей навіть за кордоном.

Бонус — відпустку можна провести в будь-якій країні за вибором військовослужбовця

Для вступу до Українського легіону досвід служби у війську не обов'язковий. Ми гарантуємо навчання на базах НАТО за вашою посадою в підрозділі. Кожен доброволець обов'язково проходить 35 днів базового військового вишколу, а також злагодження у складі підрозділу. Також добровольці можуть бути ще направлені на підвищення навичок на одну з європейських баз. Це ще кілька місяців навчать. 

‍Як долучитися до Українського легіону?

Можна подати заявку на сайті або завітати безпосередньо до Центру рекрутингу за адресоб: м. Люблін, вул. Спокойна, 2 (ul. Spokojna, 2, 20-074 Lublin, Polska).

Можна зателефонувати і запитати все, що цікавить, прийти на співбесіду. Все відбувається, згідно зі стандартами НАТО. Це можливість стати частиною чогось більшого, того, що надихає весь світ. Разом боремося за майбутнє наших дітей. Це все веде нас до тої великої перемоги, яка дозволить нам жити в кращому майбутньому для нас і наших дітей.

Дослідницька ініціатива «Українська історія: глобальна ініціатива», яка була презентована у Києві наприкінці вересня, назріла уже давно. Адже західним інтелектуалам та політичній еліті варто нарешті зрозуміти відмінності між Україною та Росією — що це не один народ, не одна російська мова і точно не єдиний мобілізаційний ресурс для подальших загарбницьких війн. 

У межах трирічної програми історики проведуть десятки незалежних досліджень, які охоплюватимуть часи від того, коли тут уперше зʼявились ознаки цивілізації, та до днів нинішніх. 

«Досліджуватимуться такі теми, як початок розселення людства, поширення індоєвропейських мов, відносини між класичною Грецією та Чорноморським регіоном, Європа епохи вікінгів, стосунки між Візантією та Києвом, а також сучасні питання націєтворення та імперії", — йдеться в описі амбітного проєкту. 

Через низку причин — політичних, фінансованих, ідеологічних — правлячі еліти в Україні ніколи не займались переосмисленням власної історичної спадщини

Жодного разу не збирали талановитих українських істориків з важливим завданням — пояснити тисячолітню спадщину тутешніх територій і чітко укріпити розуміння західних колег, що тут окремий народ, який має неймовірну історію державотворення та військової справи. 

Поки українцям було «не на часі» копатися в собі — російська пропаганда просувала свої наративи. То ж не дивно, що в промовах Джо Байдена часом лунали слова про «тісні родинні звʼязки росіян та українців». Поважне видання The Economist у програмній статті бідкається з приводу зростання націоналізму в Україні. А ще пише, що українські російськомовні громадяни можуть стати бойовиками Путіна — тобто немає жодного розуміння, звідки взялись ці російськомовні. І чому це предмет серйозного вивчення імперської політики часів царської Росії та сталінських репресій. 

Пошук відповідей на питання «Що таке Україна?» активізувався після вилазки російського диктатора Владіміра Путіна на інтервʼю до трампіста та конспіролога Такера Карлсона в лютому 2024 року. Там кремлівський агресор за задумкою сценаристів мав показати себе рятівником християнства і новим лідером східних словʼян. Утім уже зі старту щось пішло не по плану — і самому цинічному ведучому було ніяково. Бо на інтервʼю Путін приніс роздруківки, які  буцімто «підтверджують прохання Богдана Хмельницького забрати південні території російських земель під сильну руку московського царя». 

При чому це були не фотографії секретних документів, а роздруківки Microsoft World

Тож новий проєкт групи дослідників цілком на часі. Особливо, якщо врахувати, як працює російська пропаганда із нинішніми підлітками, де дітям зі старту говорять, що ніякої людської цивілізації та культури на окупованих територіях України до приходу Росії не було. 

Як влучно зауважує відомий український OSINT-аналітик InformNapalm Антон Павлушко, «на зміну нинішньому поколінню орків виросте ще більш кончене покоління». 

Тімоті Снайдер, американський історик, фахівець з історії Центральної та Східної Європи, Радянського союзу, а також Голокосту дав кілька коментарів стосовно того, що в першу чергу цікавить його колег. 

Пан Снайдер вважає, що повномасштабна війна за два з половиною роки багатьом відкрила той факт, що Україна взагалі є. Утім тепер група науковців пропонує розширити цей факт — поясненням, чому вона важлива. Що тут робили давні греки, який слід тут лишили скіфи? Як це врешті вплинуло на обличчя нинішньої Європи — на традиції торгівлі, дипломатії та міждержавних союзів. 

«Увесь метод, як ми викладаємо історію Східної Європи, базується на російському імперському конструкті. Тож від Каліфорнії до Німеччини, по суті, ми викладали історію згідно з поняттям: те, що сталося в Києві та Русі 1000 років тому — це нібито чомусь сьогоднішня Росія. А ми повинні звільнитися від цього», — пояснив Снайдер головну біду західних університетів в інтервʼю Liga.net. 

Тож мета ініціативи «Українська історія: глобальна ініціатива» — показати, що українська історія насправді набагато ширша за Україну, набагато ширша за Росію, і що вона пов’язана практично з усім важливим в європейській і світовій історії, — і так залучати людей

Так би мовити, зробити кращу альтернативу історії від Путіна та Мєдвєдєва, які уже кожному світовому політику розказали, що тут все російське було і буде. На виході західні фахівці обіцяють роботу на 3 мільйонів слів, тобто майже 8,5 тисяч сторінок книжки великого формату.

Утім є маленька проблема — це буде історія України від західних спеціалістів і як вони бачать нас у своєму історичному контексті. Для того, аби ця праця була об'єктивна, — українцям теж варто переосмислити свою спадщину. Як самостійному народу — як людей, які разом з поляками та литовцями збудували дві сильні держави на ряду з Францією — Велике князівство литовське та Річ Посполиту.

Важливо осмислити своє місце на карті, аби не бути населенням поза політикою, якому неважливо під яким прапором жити

Українцям так довго втовкмачували в голови, що вони пасивна нація, яка начебто ніколи не воювала до Другої світової війни, що багато хто забув традицію армії, історію артилерії, досвіди походів на Азов та Москву, тривалу війну проти більшовиків і підпільний рух опору двадцятого століття. Все це призвело до того, що наші політики інфантильно ставились до спадщини державотворення, а наше населення, а не народ — боялось дати зайву гривню на розвиток власної армії. 

Багатотомник української історії від західних науковців може бути у майбутньому розкритикований. В основному за те, що там більше в центрі уваги не український народ, а більше українська територія як арена європейських подій. 

Утім варто сприймати це як поштовх до тверезих дебатів і натхнення для інших авторів написати свою історію України. Щось піде у смітник, а щось обовʼязково вийде з перекладами на англійську. 

І врешті це змінить сумну ситуацію, коли донині у дитячих енциклопедіях Великої Британії назви Київ та Харків пишуть у російській транскрипції. А ще «Kievan Russia» замінила правильну Kievan Rus. Коли українські матері уперше помітили таку підміну і фальсифікацію, вони звернулись до видавництва, яке випускає такі енциклопедії. Утім тамтешні бізнесмени тривалий час ігнорували скарги. І пішли на контакт лише після звернення українського посольства у 2024 році. Тепер видавництво обіцяє випустити покращену книгу, але осад лишився. 

Тому історія від Тімоті Снайдера, Сергія Плохія та Енн Еплбаум точно не зніме усіх проблем стосовно історичної спадщини, за яку Росія веде геноцидальну війну із її творцями — українцями.

Утім є шанси, що українських дітей закордоном менше насичуватимуть фейками про «російську королеву Франції Анну» та «тільки росіяни перемогли у Другій світовій війні», а аналітики поважних західних видань не будуть всує розкидатися словами «український націоналізм»

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

‍

‍

‍

‍

Нещодавно довелося працювати з фактажем про стереотипи щодо українських біженців, якими повняться не лише закордонні медіа і Твітер, а й європейські кухні, затишні курилки, закордонні соцмережі тощо. Окрім класичного «українці сидять на допомозі» й «забирають наші робочі місця», що їх вдається цілком аргументовано розвінчати, трапляються й інші — неочікувані, дивні. А часом навіть такі, що не налазять на голову.

— В Європі часом доходить до смішного, — розповідає Анастасія. — Я почала колекціонувати судження, з якими стикнулася дорогою з Польщі до Австрії. Часом це крайнощі й взаємозаперечувані судження — як от «українці — неосвічений народ, але більшість із них закінчили університети».

Анастасія — біженка з України — відгукнулася на мій запит розповісти, із якими стереотипами щодо нас стикнулася в Європі. Спілкуємося у групі Фейсбуку, яка об’єднала українців за кордоном. Тут біженці, які опинилися в різних країнах, діляться найдивнішим, що чули про себе з уст європейських обивателів.

До слова, стереотипне мислення властиве нам усім. Його мета цілком благородна: розвантажити наш мозок через спрощення, виявити дрібні закономірності, обробити і узагальнити їх. Таким чином мозок намагається пришвидшити реакцію на те чи інше явище і зекономити життєву енергію

Утім, соціальні стереотипи й твердження, що їх ми приписуємо іншим на основі їхнього походження, соціального статусу, статі, зовнішнього вигляду і віку є неявним проявом прихованого упередження. Ми часто формуємо собі список аргументів під уже заготовлений висновок і тішимося, що маємо рацію.

— У Польщі застосунок для знайомств оновив мою локацію, — продовжує Анастасія. — Знайомитися ні з ким не планувала, але уже перший співрозмовник, з котрим стався метч, розсмішив тим, що чимало знає про українок. Я дізналася, що ми дуже домашні, любимо готувати й сидимо вдома, не намагаємося перебрати на себе чоловічі ролі. Доводити, що я не така, було зайве — далі був монолог про те, що мені просто ще не трапився справжній чоловік. Тому я просто скасувала пару.

Стереотипи про українців в Європі можна умовно розділити щонайменше на три групи. Перша — судження, що формуються на основі власного досвіду взаємодії з українцями. Тривалість цього досвіду може бути зовсім несуттєвою. Іншими словами — якщо перший-ліпший українець, що його зустрів сферичний житель Європи, має пофарбоване у кольори прапора волосся й дірку в носі, то схожий типаж йому теж видасться українцем.

— Якось італійський лікар, до якого раніше зверталася, і який щиро підтримує українців, запропонував чудове безплатне житло з видом на Колізей у Римі, — розповідає Валентина. — Нічого платити не потрібно було: лише підтримувати чистоту у чотирьох кімнатах і спілкуватися з господарями — літньою італійською парою. Лікар дуже дивувався, що нікому з українців не припала до душі така пропозиція.

Напевне, він і досі вважає, що це так типово для українки — прибирати і бути компаньйонкою

Бо хіба ж за природне українське «”прибери-розкажи” треба платити?». 

— «Поляк робить, щоб робити, українець — щоб зробити», — таке я почула в Польщі, — продовжує Анастасія. — А потім ще у котрійсь європейській країні дізналася, що ми дуже працьовиті й відповідальні. Це звучить приємно і зобов’язує «тримати марку», але ж це — теж стереотип.

Друга група європейських стереотипів про нас виникла, здається, через обмежений кругозір і брак освіти. Ми надто довго ідеалізували Європу з її найкращими університетами, аж раптом на практиці виявилося, що у декого шкутильгає початкова школа. Звісно, із початком повномасштабного вторгнення в Європі уже й не почуєш, що Україна — це десь у Росії, але дехто часом досі дає у штангу.

— Менеджерка відпочинкового комплексу для дітей в іспанській Коста-Дораді, куди нас поселили у квітні 2022 року, увесь час казала, що нарешті ми нагріємося, — каже Надія. — Коли ми порозумілися, то мусили спростувати її уявлення про Київ як про вічно засніжене місто. Здається, вона колись була у зимовій Москві й плутала нас зі східним сусідом.

Це звучить смішно, але деколи хочеться кричати: ти, молодий бельгієць або француз, який бував у Малайзії і відпочивав на Філіппінах, мав би мати ширший кругозір, аніж у твоєї бабусі, яка нікуди не виїжджала!

Ольга, яка опинилася у Бельгії, розповідає про свій досвід: 

— На прийомі в мерії одного великого міста, який закінчувався невеликим частуванням, нас вчили користуватися ножем і виделкою. Коли ми роздуплилися, чому за столом досі немає «приймаючої сторони» і навіщо біля нас товчеться чоловічок із помічників мера, стало незручно і йому, і нам.

— У нас була цікавіша історія, — коментує у Фейсбуці ще одна Надія, теж переселенка до Іспанії. — У дорогому мережевому готелі десь у Барселоні, куди нас розселили тимчасово на одну ніч, музикант за фортепіано у холі урочисто привітав нас мелодією «Калінка-малінка». Пробачте, ми нечемні біженці, ми трималися, а ось наші діти фукали.

Утім, тут варто внести пояснення. Донедавна українці й самі не надто прагнули, аби їх ідентифікували інакше, ніж росіян. Моя френдеса, яка проводить екскурсії в італійському Римі, каже: «Українці жодного разу не вимагали і не просили провести екскурсію українською, хоч ми напередодні знайомилися і вони знали, що я родом із Тернопільської області, розмовляю українською. Якось навіть була група із заходу України. На екскурсію вони усі сумирно зібралися під таблицею з написом RUS. Тож чому дивуватися, якщо інші теж нас інакше не ідентифікують?».

Третя група стереотипів про українців — з розділу вільної творчості. Сюди можна віднести все фантазійне, що не налазить на голову.

— За 16 років життя у Німеччині я ні разу не чула про те, що забираю чиєсь робоче місце, зате дивувалася іншому. Ти з України, значить, добре граєш в шахи? Ти з України, то твій тато інженер? Це, здається, найдивніше, із чим доводилося стикатися, — розповідає Ганна.

— У мене першого тижня роботи в австрійському офісі стався дивний конфуз, — каже координаторка міжнародних проєктів Настя. — Коли я знімала пальто в офісі, то зауважила, що спідницю дивним чином забула вдягнути. Тонкі колготки потім вдалося прикрити мало не до колін, добряче розтягнувши светра. Але колега встигла оцінити колір білизни на мені. Вона анітрохи не здивувалася, стенула плечами: «Ну, ти ж українка» і запропонувала випити кави. Що це означало з її вуст — я не наважилася запитати й досі.

Коли я думаю про стереотипну українку в Європі, мій мозок теж намагається спростити, тож чомусь мені бачиться Настя в одних колготах. Така собі домогосподарка з борщем із засніженого Києва, яка вибила твого ферзя, бо в неї тато — інженер. Може, навіть з кольоровим волоссям, бо тут — суцільне поле для експериментів. І не ясно, що і як вистрілить, коли ти — українка.