Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
За Конституцією України, Зеленський справді має право звільняти і призначати керівника української армії. Однак, крім права на кадрові зміни, він має зобов’язання перед українським народом. Президент зобов’язаний комунікувати, враховувати суспільні настрої і нервовий стан людей, які два роки існують в реальності повномасштабного вторгнення. Варто одразу сказати, що довіра до Залужного безпрецедентна — 88%. Проти його звільнення у грудні 2023 року виступало 72% українців [дані опитування Київського міжнародного інституту соціології (КМІС). — Ред.].
У комюніке про Залужного Зеленський побоявся сказати слово «відставка». Замість цього прозвучало розмите «оновлення, якого потребують Збройні сили України». Багато хто сприйняв це як особисту образу. Бо Валерій Залужний і став тим цементом, які поєднав в українському опорі людей різних партійних поглядів, релігій та світоглядних смаків. Саме він був тим самим терапевтичним заспокійливим, який подарував українцям новий міф в темні часи, що ми точно переможемо і збудуємо нову сильну Україну з міцною армією. Тисячі українських дітей було названо Валеріями якраз на честь відомого військовика.
Новий Головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський є професійним офіцером. Протягом 10 років війни з Російською Федерацією вони з Залужним неодноразово працювали разом на полі бою. Саме їхній союз дозволив Україні ювелірно звільнити Харківщину та правобережжя Херсонщини у 2022 році. Але до мовчазного Сирського завжди більш лояльно ставилась Банкова. Керівник Офісу президента Андрій Єрмак та президент Володимир Зеленський полюбляли робити героїчні фото поруч з командувачем Сухопутних сил. На фоні худого, заклопотаного генерала в сажі і бруді вони здавались більш фотогенічними та героїчними.
Чому Залужний став проблемою для Зеленського? Топгенерал та його команда були чи не єдиними, хто в межах повноважень та ресурсів готувався до повномасштабного вторгнення Росії 24 лютого 2022 року. Рішення залишити окрему механізовану 72 бригаду поблизу Києва — дозволило врятувати столицю від окупації за три дні, як того хотіли росіяни. Перші військові успіхи та всенародний опір на певний час згуртували президента і генерала. Залужний реалізовував блискучі операції на полі бою, Зеленський стукав у кожні двері в пошуках зброї. Але далі про геній українського військовика почали писати світові ЗМІ — і чутливому до оплесків та рейтингів Зеленському це перестало подобатись.
Коли почались перші заміри рейтингів генерала, Gazeta Wyborcza саме випустила обкладинку «Перший отаман». Автор матеріалу Павел Смоленскі тоді написав, що якби «Мікеланджело мав виліпити генерала Залужного, але не побачив оригіналу, він пов’язав би Давида з Мойсеєм, найкрасивішу і водночас наймудрішу людину у світі». Це не сподобалось Офісу президента, який вважає, що в української перемоги має бути лише одне лице.
Далі протиріччя лише наростали, бо Зеленський хотів швидких перемог, а Залужний — збереження кадрового резерву армії. Тому на певному етапі політичне керівництво почало більше фотографуватись із Олександром Сирським та частково планувати військові операції саме з ним.
Така фрагментація української армії не сприяла ані боєздатності, ані взаємній довірі, ані успіхам під час літнього контрнаступу — тому Банкова почала схилятись до заміни Залужного. В інтернеті розпочалась кампанія цькування вже колишнього Головнокомандувача ЗСУ руками депутатки провладної партії «Слуга народу» Мар’яни Безуглої, різноманітних штатних політологів та через проросійську мережу телеграм. Фактично кілька останніх місяців Залужний був позбавлений можливості планувати операції, управляти військовими і визначати пріоритети на фронті. Адже відбувалась політизація процесів на полі бою в угоду тому, що хотів президент Зеленський. Кульмінацією стала стаття Головнокомандувача ЗСУ в The Economist, де Залужний чесно описав стан фронту і що треба для перемоги. У президента це сприйняли як виклик і загрозу особисто собі.
Олександр Сирський, наступник Залужного, — далеко не найгірший вибір в часи повномасштабної війни. Це не кабінетний генерал, а досвідчений практик. Однак на тлі українського міфу про рішучий опір, про перемогу і дух українського солдата, брендом якого є Залужний, хист і вміння Сирського будуть в тіні. Не додає довіри і той факт, що його старі батьки і брат живуть в Росії. Вони лайкають фото Путіна та ходять на марші «Безсмертного полка». І хоча сам Сирський з ріднею не спілкується багато років, це є скоріше подразником.
На полі бою генерал має репутацію людини, яка готова йти в бій, не рахуючись із людськими втратами. Саме він був топменеджером виснажливої операції з оборони Бахмута. І цей досвід викликав сильні протиріччя з боку офіцерів, якій служать з ним. Сирський більш лояльний до політичної влади, і є побоювання, що через це він не завжди чутиме голоси піхоти десь на краю фронту.
Утім, як би Зеленський не подавав таку кадрову ротацію як велике оновлення, заміна Залужного на Сирського не є чарівною таблеткою для швидкої і красивої перемоги. Для того, аби у нового топгенерала щось вийшло, — політикам варто припинити влізати у планування військових операцій. Ані Зеленський, ані Єрмак не мають для цього фаху, досвіду та навичок.
Політичне керівництво має взяти на себе відповідальність за закон про мобілізацію, бо армії треба свіжа кров. Суспільство має зрозуміти, що порятунок України — справа кожного, а не купки добровольців першої хвилі, які два роки стирчать в окопах. Зеленський та його команда міжнародних фахівців мають зробити все, аби в Україну йшла зброя, гроші — і ми були на перших шпальтах із новинами про реформи, а не про стеження за журналістами, цькування Залужного та небажання звільняти Олега Татарова, співучасника розстрілів учасників Революції Гідності.
Українське суспільство продовжить боротьбу за незалежність і своє майбутнє, попри ім‘я свого топгенерала. Залужний у своїй прощальній статті для CNN дуже добре описав рецепт перемоги — краща протиповітряна оборона та артилерія. Це також власне виробництво дронів у достатній кількості без прив'язки до того, дадуть республіканці в Конгресі добро на великий пакет допомоги чи ні.
Сирському та Зеленському варто пояснити народу і найближчим партнерам, які наші цілі, плани, що нам треба для перемоги, що ми можемо зробити усі разом для перемоги над Путіним. Бо це не лише український інтерес, а спокій усього шматка Європи, на який Кремль поклав око ще з радянських часів.
Після свіжого інтерв’ю кремлівського вождя пропагандисту Такеру Карлсону зрозуміло, що Росія не зупиниться на Україні.
«Ми не маємо інтересу ні в Польщі, ні в Латвії, ні де-небудь ще. Навіщо нам це робити? У нас просто немає інтересу... Це абсолютно виключено», — сказав Путін.
Це дуже схоже на ті слова, які він говорив напередодні нападу на Україну. Тоді Росія теж запевняла, що в неї нема інтересу в Україні і їх не цікавить війна.
Українська журналістка, політичний аналітик та медіа-консультант. Працювала парламентським оглядачем більше 10 років. Співпрацює з виданнями «Цензор.нет» та «Еспресо». Є авторкою популярних YouTube-каналів «Цензор.нет» та «Шоубісики». Спеціалізується на темі політики, економіки та медіатехнологій.
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
