Ексклюзив
20
хв

Прощавай, «залізний генерале». Чому Залужного змінили на Сирського?

Президент Володимир Зеленський звільнив кращого солдата на полі бою. Заміну яскравого Головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного на більш лояльного Олександра Сирського багато хто сприйняв як особисту трагедію. Але що стоїть за цією ротацією?

Марина Данилюк-Ярмолаєва

8 лютого 2024 року Зеленський звільнив Залужного. Фото: фейсбук / Ганна Маляр

No items found.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

За Конституцією України, Зеленський справді має право звільняти і призначати керівника української армії. Однак, крім права на кадрові зміни, він має зобов’язання перед українським народом. Президент зобов’язаний комунікувати, враховувати суспільні настрої і нервовий стан людей, які два роки існують в реальності повномасштабного вторгнення. Варто одразу сказати, що довіра до Залужного безпрецедентна — 88%. Проти його звільнення у грудні 2023 року виступало 72% українців [дані опитування Київського міжнародного інституту соціології (КМІС). — Ред.]. 

У комюніке про Залужного Зеленський побоявся сказати слово «відставка». Замість цього прозвучало розмите «оновлення, якого потребують Збройні сили України». Багато хто сприйняв це як особисту образу. Бо Валерій Залужний і став тим цементом, які поєднав в українському опорі людей різних партійних поглядів, релігій та світоглядних смаків. Саме він був тим самим терапевтичним заспокійливим, який подарував українцям новий міф в темні часи, що ми точно переможемо і збудуємо нову сильну Україну з міцною армією. Тисячі українських дітей було названо Валеріями якраз на честь відомого військовика.

Перед звільненням Зеленський зустрівся із Залужним. Київ, 8 лютого 2024 року. Фото: телеграм / Володимир Зеленський

Новий Головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський є професійним офіцером. Протягом 10 років війни з Російською Федерацією вони з Залужним неодноразово працювали разом на полі бою. Саме їхній союз дозволив Україні ювелірно звільнити Харківщину та правобережжя Херсонщини у 2022 році. Але до мовчазного Сирського завжди більш лояльно ставилась Банкова. Керівник Офісу президента Андрій Єрмак та президент Володимир Зеленський полюбляли робити героїчні фото поруч з командувачем Сухопутних сил. На фоні худого, заклопотаного генерала в сажі і бруді вони здавались більш фотогенічними та героїчними.

Чому Залужний став проблемою для Зеленського? Топгенерал та його команда були чи не єдиними, хто в межах повноважень та ресурсів готувався до повномасштабного вторгнення Росії 24 лютого 2022 року. Рішення залишити окрему механізовану 72 бригаду поблизу Києва — дозволило врятувати столицю від окупації за три дні, як того хотіли росіяни. Перші військові успіхи та всенародний опір на певний час згуртували президента і генерала. Залужний реалізовував блискучі операції на полі бою, Зеленський стукав у кожні двері в пошуках зброї. Але далі про геній українського військовика почали писати світові ЗМІ — і чутливому до оплесків та рейтингів Зеленському це перестало подобатись. 

Коли почались перші заміри рейтингів генерала, Gazeta Wyborcza саме випустила обкладинку «Перший отаман». Автор матеріалу Павел Смоленскі тоді написав, що якби «Мікеланджело мав виліпити генерала Залужного, але не побачив оригіналу, він пов’язав би Давида з Мойсеєм, найкрасивішу і водночас наймудрішу людину у світі». Це не сподобалось Офісу президента, який вважає, що в української перемоги має бути лише одне лице. 

Далі протиріччя лише наростали, бо Зеленський хотів швидких перемог, а Залужний — збереження кадрового резерву армії. Тому на певному етапі політичне керівництво почало більше фотографуватись із Олександром Сирським та частково планувати військові операції саме з ним. 

Зеленський, Єрмак та Сирський. Харківщина, вересень 2022 року. Фото: Metin Aktaş / Anadolu Agency / Abacapress.com / East News

Така фрагментація української армії не сприяла ані боєздатності, ані взаємній довірі, ані успіхам під час літнього контрнаступу — тому Банкова почала схилятись до заміни Залужного. В інтернеті розпочалась кампанія цькування вже колишнього Головнокомандувача ЗСУ руками депутатки провладної партії «Слуга народу» Мар’яни Безуглої, різноманітних штатних політологів та через проросійську мережу телеграм. Фактично кілька останніх місяців Залужний був позбавлений можливості планувати операції, управляти військовими і визначати пріоритети на фронті. Адже відбувалась політизація процесів на полі бою в угоду тому, що хотів президент Зеленський. Кульмінацією стала стаття Головнокомандувача ЗСУ в The Economist, де Залужний чесно описав стан фронту і що треба для перемоги. У президента це сприйняли як виклик і загрозу особисто собі. 

Олександр Сирський, наступник Залужного, — далеко не найгірший вибір в часи повномасштабної війни. Це не кабінетний генерал, а досвідчений практик. Однак на тлі українського міфу про рішучий опір, про перемогу і дух українського солдата, брендом якого є Залужний, хист і вміння Сирського будуть в тіні. Не додає довіри і той факт, що його старі батьки і брат живуть в Росії. Вони лайкають фото Путіна та ходять на марші «Безсмертного полка». І хоча сам Сирський з ріднею не спілкується багато років, це є скоріше подразником. 

На полі бою генерал має репутацію людини, яка готова йти в бій, не рахуючись із людськими втратами. Саме він був топменеджером виснажливої операції з оборони Бахмута. І цей досвід викликав сильні протиріччя з боку офіцерів, якій служать з ним. Сирський більш лояльний до політичної влади, і є побоювання, що через це він не завжди чутиме голоси піхоти десь на краю фронту. 

Утім, як би Зеленський не подавав таку кадрову ротацію як велике оновлення, заміна Залужного на Сирського не є чарівною таблеткою для швидкої і красивої перемоги. Для того, аби у нового топгенерала щось вийшло, — політикам варто припинити влізати у планування військових операцій. Ані Зеленський, ані Єрмак не мають для цього фаху, досвіду та навичок. 

Політичне керівництво має взяти на себе відповідальність за закон про мобілізацію, бо армії треба свіжа кров. Суспільство має зрозуміти, що порятунок України — справа кожного, а не купки добровольців першої хвилі, які два роки стирчать в окопах. Зеленський та його команда міжнародних фахівців мають зробити все, аби в Україну йшла зброя, гроші — і ми були на перших шпальтах із новинами про реформи, а не про стеження за журналістами, цькування Залужного та небажання звільняти Олега Татарова, співучасника розстрілів учасників Революції Гідності.

Українське суспільство продовжить боротьбу за незалежність і своє майбутнє, попри ім‘я свого топгенерала. Залужний у своїй прощальній статті для CNN дуже добре описав рецепт перемоги — краща протиповітряна оборона та артилерія. Це також власне виробництво дронів у достатній кількості без прив'язки до того, дадуть республіканці в Конгресі добро на великий пакет допомоги чи ні.

Сирському та Зеленському варто пояснити народу і найближчим партнерам, які наші цілі, плани, що нам треба для перемоги, що ми можемо зробити усі разом для перемоги над Путіним. Бо це не лише український інтерес, а спокій усього шматка Європи, на який Кремль поклав око ще з радянських часів. 

Після свіжого інтерв’ю кремлівського вождя пропагандисту Такеру Карлсону зрозуміло, що Росія не зупиниться на Україні. 

«Ми не маємо інтересу ні в Польщі, ні в Латвії, ні де-небудь ще. Навіщо нам це робити? У нас просто немає інтересу... Це абсолютно виключено», — сказав Путін. 

Це дуже схоже на ті слова, які він говорив напередодні нападу на Україну. Тоді Росія теж запевняла, що в неї нема інтересу в Україні і їх не цікавить війна.

No items found.

Українська журналістка, політичний аналітик та медіа-консультант. Працювала парламентським оглядачем більше 10 років. Співпрацює з виданнями «Цензор.нет» та «Еспресо». Є авторкою популярних YouTube-каналів «Цензор.нет» та «Шоубісики». Спеціалізується на темі політики, економіки та медіатехнологій.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Утім, усі ці запальні заяви зі спецефектами у соцмережі Х мають певне раціональне зерно. Це підняття ставок і сигнал в першу чергу Китаю, який останні пів століття зріс на американських грошах. А нині вважає, що варто змістити США з позиції гегемона.

В основі такої поведінки Китаю та її друзів по вісі зла — Росії, Ірану та КНДР — лежить теорія про те, що великі держави повинні ділити сфери впливу і захищати свої економічні та безпекові інтереси, нав'язуючи свою волю меншим сусідам.

Утім у цю гру можна грати удвох — й Америка чітко окреслила, що не чекає Пекін у себе на задньому дворі — а саме в Західній півкулі

Видання The Wall Street Journal стверджує, що після виборів у США та рішучої перемоги республіканців та Дональда Трампа Китай все активніше грає м'язами. Він провів найбільші військово-морські навчання за останні десятиліття, спустив на воду найбільший у світі військовий корабель-амфібію, був звинувачений у саботажі підводних кабелів в Азії та Європі і хакерських атаках на казначейство США, представив чотири нові сучасні літаки, вперше відпрацював морську блокаду біля японських островів і активізував шпигунську діяльність на Заході.

Президент Китаю Сі Цзіньпін і президент США Дональд Трамп під час зустрічі у 2017 році. Фото: AFP/EAST NEWS
Коли ти живеш у Східній Європі, то складається враження, що американці зійшли з розуму, коли вимагають повернути під контроль Панамський канал

Утім не варто забувати, що США побудували цей стратегічно важливий об'єкт, щоб швидше й легше торгувати з Азією та між своїми узбережжями. Є також військовий зиск — для Америки то є найшвидший і найпростіший маршрут, яким можна перекидати військові кораблі з Атлантичного у Тихий океан та навпаки. У 1999 році канал відійшов під юрисдикцію Панами — і все б нічого, але з 2014 року водною артерією почали дуже активно цікавитись китайці. 

Спочатку Китай став частиною ініціативи Сі Цзіньпіня «Один пояс, один шлях», далі розірвав стосунки із Тайванем. А ще купився на класичний китайський хабар — інвестиції в інфраструктуру в обмін на бенефіти. 

Станом на зараз два з п'яти ключових портів у зоні Панамського каналу належать компанії з Гонконгу, тобто китайці можуть стежити онлайн за потоками цивільних та військових вантажів США

За першої каденції Трампа та чотирирічки Джо Байдена американці змусили панамську владу відмовитися від частини китайських проєктів, але вплив Піднебесної однаково суттєво зріс. Дійшло до того, що Пекін планував побудувати велике посольство на березі Панамського каналу, але під тиском Вашингтона панамська влада заблокувала цю ініціативу.

Китай висловив підтримку Панамі у питанні контролю над Панамським каналом. Фото: Shutterstock

Щодо Гренландії — тут США переслідує той самий інтерес убезпечення свого східного узбережжя від Китаю. Хоча перепалка між урядом Данії та політичними діячами Гренландії щодо «продажу острова» була гучною, вона мала свій сенс. 

Видання Axios, посилаючись на власні джерела, повідомляє, що «уряд Данії хоче уникнути публічного зіткнення з новою адміністрацією США», і «передав кілька повідомлень». Так, влада Данії чітко сказала, що острів не продається, але є готовність обговорити будь-який інший запит США. Америка вже має військову базу в Гренландії та угоду з Данією від 1951 року про захист острова, згідно з якою можна легко обговорювати збільшення американських сил.

Данські офіційні особи вже заявили, що розглядають подальші заходи щодо збільшення інвестицій у військову інфраструктуру та можливості в Гренландії, консультуючись з урядом Гренландії, — йдеться у ЗМІ.

Чому Вашингтон так різко зацікавила Гренландія? У часи «Холодної війни» вона відігравала ключову роль в обороні НАТО та США як частина системи раннього попередження для виявлення радянських підводних човнів або ракет.

Це зрозумів Китай, чиї човни все частіше помічають біля берегів ключового острова — який є вінцем перспективного торгового шляху через Арктику

Американська газета WSJ пише,  що в останні роки Пекін посилив свою економічну присутність у цьому регіоні, зокрема через інвестиції у видобуток корисних копалин у Гренландії. 2018 року Пентагон успішно працював над тим, щоб заблокувати фінансування Китаєм трьох аеропортів на острові. 

Утім Китай особливо зацікавлений через розташування Гренландії відносно всіх арктичних судноплавних маршрутів, включно з «Полярним шовковим шляхом» Пекіна, що дозволить використовувати коротшу відстань для доставки товарів через Арктику, оминаючи морські вузькі місця у Суецькому каналі та Малаккській протоці. А ще — не варто забувати, що Гренландія має гігантські запаси рідкоземельних матеріалів, які хоче забрати собі під контроль Китай, аби мати перевагу у торговельній війні і таким чином виграти гонку за високі технології у США.

У цій боротьбі за контроль за вихід на Арктику дуже важлива роль Канади, адже вона має значну лінію виходу до Північного полюсу і може стати надійним союзником США у змаганнях за контроль над перспективами проти Росії та Китаю

Канада — другий за величиною торговельний партнер Сполучених Штатів, але категорично відстає у фінансуванні НАТО. Ледве не пасе задніх — на оборону Оттава не витрачає навіть 2% свого ВВП. Тому для того, аби американський сусід трохи чухав про перспективи, Трамп вдався до агресивної риторики.

Американські аналітики з обох партій вважають, що такий підхід може активізувати непопулярну в Канаді тему оборони напередодні виборів до парламенту у жовтні цього року, де партія Джастіна Трюдо, яка останні роки більше займалась гендерною рівністю, може і програти.

Чи можна вітати такі ексцентричні підходи Трампа до важливих питань? Форму однозначно ні, але по суті західний світ має пережити певний шок, аби позбутися популізму. І нарешті зайнятися вирішенням серйозних питань — оцінкою загроз та підготовкою армій до війни. Аби врешті за всіх не вигрібала найбільше Україна, а далі Польща та країни Балтії, які чи не єдині щоденно розвінчують ілюзії про особливу російську душу.

Світ постав перед реальною загрозою — жити в демократії або стати харчем для Китаю. І коли стриманий бюрократ, а нині генсек НАТО Марк Рютте попереджає Європу, що ми або виділяємо гроші на оборону, або «доведеться діставати підручники з російської мови яи їхати у Нову Зеландію» — це добре нагадування, що зло не спить. І точно не обмежиться розбитими селами на українському Донбасі.

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

20
хв

Останнє китайське попередження. Нащо Трампу знадобилась Канада, Гренландія і до чого тут Європа?

Марина Данилюк-Ярмолаєва

Невже це можна назвати репетицією підготовки до виборів? Звісно, дивно думати нині мирними категоріями, коли немає навіть приблизного натяку на припинення вогню, а новий рік почався з того, що шахеди зруйнували цивільні будинки за 300 метрів від Офісу президента. Ба, більше — Путін і не думає зупинятись, хто б його не просив, бо війна — частина і опора його режиму. А ще — гарантія його фізичного існування, бо не буде війни — Росії доведеться стикнутись із власними демонами. 

Утім нинішні часи для українців — добрий момент подивитись на себе критично

І дати собі відповідь, чи справді добре, коли у політику приходить критична маса людей, яка до цього не мала жодного досвіду? Чи можуть нові обличчя зі сфери розваги стати справді добрими управлінцями часів гострої фази війни. І врешті — якого майбутнього ми хочемо і які ресурси нам на це потрібні. 

Київський міжнародний інститут соціології підсумував 2024 рік великим дослідженням про настрої українців щодо майбутнього. 

— Перше, є стала тенденція до зниження частки тих, хто оптимістично дивиться в майбутнє України. Якщо наприкінці 2022 року 88% вважали, що Україна через 10 років буде процвітаючою країною в ЄС, то до грудня 2023 року їхня частка скоротилася до 73%, а до грудня 2024 року — до 57%. Водночас з 5% до 28% зросла частка тих, хто вважає, що Україна матиме зруйновану економіку, — починають з поганої новини дослідники. 

— По-друге, коли ми аналізуємо результати, ми маємо також фокусуватися, крім динаміки, і на фактичних поточних показниках. Ми бачимо, що наразі, попри непростий рік та його складне завершення, більшість українців (57%) у цілому схиляються до оптимістичного погляду на майбутнє країни, — дають тут же солодку пилюлю соціологи. 

Тут же постає питання, а кого українці бачать новими лідерами? Хто вестиме нас у це оптимістичне майбутнє після війни? 

Торік наприкінці листопада центр «Соціальний моніторинг» оприлюднив тенденції настроїв у суспільстві. Пікантна деталь — вони досить наближені до інших непублічних соціологій, які замовляє Банкова. І що пікантно — тримаються десь рік. 

Дослідження каже, що українці більше довіряють колишньому головнокомандувачу Збройних сил України, а нині послу України у Великій Британії Валерію Залужному, а також начальнику Головного управління розвідки Міноборони Кирилу Буданову, аніж президенту України Володимиру Зеленському. Так, Залужний та Буданов є єдиними із публічних осіб, в кого рейтинг довіри переважає за недовіру. Цікавість населення до цих прізвищ зрозуміла — обоє  є кадровими військовими з безпосереднім бойовим досвідом. Третім у цьому рейтингу став президент Володимир Зеленський — він має 44% довіри супроти 52% недовіри. Тут вдається взнаки деяка втома він чинного президента і те, що світовий тренд на здолання популізму і повернення до класичної політики з серйозним лідером — який пішов від виборів у США — докочується і до нашого кутка Східної Європи. 

У Залужного та Буданова рейтинг довіри переважає за недовіру. Фото: ОПУ

Вибори 2019 року у Україні — були тріумфом попереднього тренду, коли люди шукали приємні харизматичні обличчя в сфері розваг. А ще — щиро вірили у прості рішення від простих людей. 

Викликів у новій українській реальності стає все більше — власне, на кожну нову фігуру, яка вигулькуватиме в політичному полі, типовий український виборець буде дивитись крізь серпанок розчарування

Попри стрес та знесилення, дослідження «Соціального моніторингу» показує великий запит (32%) на розбудову якісної армії і тривожність, що нинішня урядова команда з цим не справляється. Ба більше, коли багато українців гостро негативно сприйняли сумну новину перед Різдвом про тисячі неякісних мін, які буцімто солдати «неправильно зберігали» на фронті. Це було сприйнято як плювок в лице тим, хто з усіх сил тримає фронт на Донбасі. 

Утім є очевидний тренд. На 33-му році незалежності українці зрозуміли, що треба розбудовувати свою армію. Якщо не хочеш аби тебе убила чи зґвалтувала чужа
Слов’янськ (приватний сектор) після російського удару 3 січня 2025 року. Фото: AA/ABACA/Abaca/East News

Настрій цей стабільний, попри демонізацію ТЦК і купу проблем, які на голови ЗСУ обвалюють політики. Тому, щойно стане можливим повноцінне політичне життя, політичні перспективи отримають ті сили і ті персоналії, які зможуть задовольнити головне — запит на безпеку. 

Прикметно, що у багатьох дослідженнях одразу з'явились такі особи як серйозні волонтери, ветерани та професійні політики — Сергій Стерненко, Андрій Білецький, Тарас Чмут, Олена Зеркаль, Богдан Кротевич та Дмитро Кулеба. 

Ці прізвища варті уваги. Адже ми їх з високою долею вірогідності побачимо в партійних списках та серед кандидатів.

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

 

20
хв

Яких політиків і яких змін хочуть українці на після війни? Огляд головних трендів

Марина Данилюк-Ярмолаєва

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

Арігато годзаімас: як українці в Японії зібрали 33 млн грн на борщах і дідухах

Ексклюзив
20
хв

Модельєр Андре Тан: «Я двічі був банкротом. Сказав собі, що третій раз — не переживу»

Ексклюзив
20
хв

Останнє китайське попередження. Нащо Трампу знадобилась Канада, Гренландія і до чого тут Європа?

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress