Ексклюзив
Кохання у Тіндері
20
хв

Пригоди українок у Тіндері: Туреччина

Турецькі чоловіки — гарячі, пристрасні й запальні — дуже відрізняються від європейських. Навіть якщо вони народилися і виросли у країні ЄС. У цьому криється секрет стосунків із ними

Ольга Гембік

Яке воно кохання у Тіндері з турками?

No items found.

Турецькі чоловіки. Які вони?

«Привіт, ти дуже гарна. Я тебе кохаю», — таке привітання від першого зустрічного турка у Тіндері, адресоване українці, може легко утвердити на думці, що всі турецькі чоловіки — гультяї, а до стосунків ставляться несерйозно. Це не так. Розібравшись із турецьким менталітетом і вдачею, серед місцевих чоловіків можна знайти хорошу пару і навіть чоловіка для щасливого шлюбу. Доведено моїми знайомими, які ось уже чимало років у турецькому шлюбі.  

— Турецькі чоловіки охоче знайомляться з українками, — каже Тетяна. — А нас приваблює їхня емоційність, чітко окреслена чоловіча роль і те, що турки не приховують свого захоплення жіночою красою. Пригадую, я йшла набережною турецького селища, а хлопчик років 10-ти біг за мною і все кричав, яка я красива, бо маю світле волосся. Для цього є пояснення — турки, які зростали у сім’ях із негласним матріархатом, навчені бачити красуню в кожній жінці, а доньки завжди — татові принцеси. Турецькі чоловіки щиро роблять компліменти, тому європейки так люблять курорти на Середземному й Егейському морях — їдуть туди підвищувати власну самооцінку.

Ти можеш погладшати, спухнути від спеки, а турок скаже — ти свіжа, наче пелюстки троянд зранку. В Україні такого нема

До слова, туркені, змалечку залюблені власними татами, мають хороший імунітет до солодких слів залицяльника, а про серйозність намірів роблять висновки лише з дій обранця. І це одне із найважливіших правил стосунків із турецьким чоловіком — насолоджуватися словами, але дивитися на реальні кроки.  

— Треба дуже фільтрувати слова про почуття, — застерігає Тетяна. — «Я тебе люблю, ти моя майбутня дружина» — це можна почути і від парубка із серйозними намірами через десять хвилин спілкування, і чути роками від гравця в любов по інтернету, причому без жодного бажання зустрітися з його боку. Така турецька вдача. Що казати, навіть продавець фруктів на базарі легко каже: «Моя любов, ці персики виросли для тебе». Турки — століттями нація красномовних продавців, це в їхній крові.

Турки охоче знайомляться з українками, твердить одна із героїнь

Цікаво, що цей словесний стриптиз можна спробувати пояснити з боку тюркології. Слово «кохання» у турецькій мові має щонайменше три значення і купу відтінків: aşk, sevda і sevgi. «Ашк» — це кохання-вибух, скороминуча пристрасть, щось із турецьких серіалів, коли герої палають емоціями і запалюють все навколо, включно зі знімальною групою. «Севда» — тривале і довге солодке почуття зі старовинних віршів і листів українки Роксолани до султана Сулеймана, доставлених швидкими рисаками просто до його шатра на війні. «Севгі» — світле почуття без жодного «гарячого» підтексту, так і приємній панянці можна освідчитись, і продажі підняти. Тож чи справді закохався у тебе продавець фруктів, а чи просто хоче прилаштувати залежалий товар — здогадайся сама.

Турки — нація красива, цього не забереш. Актори серіалів щороку посідають місця у рейтингах найгарніших чоловіків світу. Турки-чоловіки приємно пахнуть, доглядають за собою і займають черги до перукарів частіше, аніж жінки. У турецькій мові є навіть спеціальний «чоловічий» комплімент «çok yakışıklısın» — «ти дуже красивий, неймовірний». І його чоловіки різного віку приймають без зайвої сором’язливості.  

— Мої стосунки з турком були святом, я ніколи не чула стільки гарних слів. Але все зруйнувала його краса, — може тепер сказати Надія, моя одногрупниця з Інституту Юнуса Емре. Зі своїм обранцем вона познайомилася у Києві. — Було нестерпно ловити захоплені погляди наших дівчат на мого хлопця на вулиці, а особливо розуміти, що йому це теж подобається.

Зранку він проводив дві години перед дзеркалом, намащуючи стайлінгом свого неслухняного чуба. Я втомилася від його захоплення собою і розірвала відносини

Червоні прапорці

Знайомлячись із турком в європейському Тіндері й уперше заходячи на територію турецького кохання, не зайве запитати, де його коріння: «Nereli?». Це порада від Дарії, яка одружилася із турком після досвіду нещасливого кохання, — теж із громадянином Турецької республіки:

— Чудове запитання, котре прояснить, звідкіля він родом. Звісно, доля непередбачувана, але раджу орієнтуватися на умовну вертикальну лінію «по Анкарі». На захід від цієї лінії, а особливо у таких містах як Стамбул, Ізмір, Анталія проживатимуть турки, більш зрозуміліші європейкам. На схід — більш традиційні й релігійні турки, курди, лази, заза й інші національності. Наприклад, у традиційному Діярбакирі, переважно населеному курдами, часто синові дружину «сватають» батьки задовго до його повноліття.

Умовний 25-річний чоловік із Туреччини, який має хорошу роботу у Франції, може також мати дружину і трійко дітей на батьківщині, про яку «забуде» сказати на побаченні

Жінки там переважно не працюють, носять хустки, сім’ї живуть кланово. На Чорному морі, в бік Трабзона, загострене поняття честі й досі трапляються випадки вбивства за честь і родової помсти. Як правило, тут не надто дбають про освіту. Серед таких традиційних родичів складно буде відстояти звичні для нас свободи. Утім, бувають винятки — одна моя подруга-філологиня розмовляла із курдом із Діярбакиру про схожість лексики української і курдської мов, наприклад. І співрозмовник легко міг підтримати цю розмову,

Вона познайомилась зі своїм обранцем у Німеччині, в соцмережі. До слова, тут після Першої світової війни утворилася найбільша європейська діаспора турків. За деякими джерелами, нині їх тут проживає більш як 3,5 мільйона. Німецькі турки пильнують свої традиції, сповідують іслам й досі не розчинилися серед місцевого населення, опираючись асиміляції.

— Про серйозні наміри турецького чоловіка я б судила за тим, що він одразу спробує познайомити обраницю з усіма своїми родичами — мамою, бабусею, тіткою, численними племінниками, і покаже усім своїм друзям. Найпоширеніша «лякалка», начебто турок обов’язково примусить прийняти іслам, зав’яже хустку і заявить на своє право мати кількох дружин — це вигадка. Туреччина — світська країна з часів лідера Мустафи-Кемаля Ататюрка, який наділив жінок правами, і сподіваємося, залишиться такою надалі. Так, турок може висловитися із приводу надто короткої спідниці, але це не про традиції, а про ревнощі. Турки — чоловіки, яких ревнощами краще не випробовувати, — ділиться Дарія.

Турки дуже ревниві, розповідає одна з героїнь

Як розійтися?

Турецькі чоловіки дуже гарно залицяються. Дарія розповідає історію, коли турок брав розкішну машину напрокат, аби привабити українку, запрошував у ресторани, дарував величезні букети і вліз у борги. Борг віддавав, уже одружившись зі своєю обраницею:

— Їм важливо справити враження, усе кинути під ноги. До слова, навіть турецький чоловік, який виріс в Європі, рідко коли дозволить своїй дівчині заплатити за себе у ресторані. Пригадую, як уперше дістала гаманець у кафе, щоб внести свою частину суми за десерт.

Хоч ми обоє були студентами, мій хлопець образився і не розмовляв зі мною. Тут ментальність виявилася сильнішою за отримане з народження громадянство

Турецькі чоловіки дуже емоційні — можуть заплакати під час фільму, можуть пліткувати, бурхливо обговорювати політику і любовні походеньки інших. Чого варті спеціальні заклади для чаювання у кожному турецькому місті й селищі, куди немає входу жінкам. За чорним чаєм у склянці й розмовами деякі турки проводять усі вечори. 

Натомість українок і загалом європейок турецькі чоловіки часом схильні вважати холодними й навіть грубуватими. Наприклад, їх шокує категорична відмова. Турецький люд рідко каже «ні». На випадок відмови у Туреччині промовляють незмінне «bakalım» — що означає «побачимо», «дасться знати», «на все Божа воля» абощо. Іншими словами, теж «ні», «ніколи», але в екологічній формі — бакалим!

Так само туркам властиво закінчують стосунки — вони ще зізнаються у коханні, але вже забувають подзвонити; кажуть гарні слова — і тут же звинувачують у тому, що дівчина не відповіла достатньо емоційно, а отже, збирається закінчувати відносини. Причина одна — вони не звикли казати «ні» й здатні продовжувати стосунки уже як гру, аж поки обраниці це не набридне.

— Якщо відносини із турком не виходять одразу – скасовуйте симпатію в Тіндері, блокуйте у соцмережах, — радить Дарія. — Інакше він знову повернеться, підсаджуючи на емоційні гойдалки. Не раджу починати стосунки із турком, у якого в друзях десятки слов’янських красунь, котрий звідкілясь знає російську — мову, яка не потрібна йому по роботі. Будьте впевнені, що такий турок розуміє, на якій козі до нас під’їхати, що казати і як маніпулювати. Швидше за все, він займається цим на професійно, колекціонуючи перемоги на любовному фронті.

Фотографії: Shutterstock

No items found.

Редакторка і журналістка, письменниця, колумністка, авторка текстів про бізнес, філософію, науку і літературу. Вивчала полоністику у Волинському національному університеті імені Лесі Українки і тюркологію в Інституті імені Юнуса Емре (Туреччина). Була редакторкою і колумністкою «Газети по-українськи» і журналу «Країна», працювала для української діаспори на Radio Olsztyn, друкувалася у виданнях Forbes, Leadership Journey, Huxley, Landlord та інших. Дипломована спеціалістка Міжнародного сертифікованого курсу Thomas PPA (Велика Британія) з експертизою у human resources. Перша книга «Жінкам ніззя» вийшла у видавництві «Нора-друк» 2016 року, над другою працювала за сприяння Інституту Літератури у Кракові вже під час повномасштабного вторгнення.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати
потоп повінь польща європа

«З великим болем дивлюсь, як повінь руйнує наші будинки і спогади», — пише мешканка польського Клодзько у соцмережі Facebook. Велика вода наробила стільки шкоди в Клодзько, що мер міста Міхал Пішко з сумом зауважив: «Ми програли цю битву».

Затоплений храм у місті Клодзько. Фото: FB Franciszkanie, prowincja sw. Jadwigi

Відомо про 5 загиблих у Польщі — 3 чоловіки й 2 жінки. Одна з жертв повені — лікар Кшиштоф Камінський, завідувач лікарні в Нисі, який повертався з роботи, але не доїхав додому — його автівку накрило водою.

Боротьба з паводком триває. Найважче — у Нижньосілезькому й Опольському воєводствах. Через прорив дамби деякі населені пункти занурились у воду на 6-7 метрів і тепер більшість будівель там зруйновано. Вроцлав залишається під загрозою затоплення. Прем'єр Дональд Туск оголосив про введення у південно-західній частині країни режиму стихійного лиха.

У районах, що постраждали, працюють 4,5 тисячі рятувальників — військових, інженерів, лікарів. Евакуюють людей за допомогою 12 гвинтокрилів, човнів і вантажівок. Укріплюють протипаводкові насипи, опікуються постраждалими, вивозять людей з місцевих лікарень.

Фото: Ministerstwo Obrony Narodowej

Україна запропонувала Польщі допомогу 100 своїх рятувальників. Про це глава МЗС Андрій Сибіга заявив на своєму X.

Як допомогти постраждалим від повені в Польщі?

1. Надіслати SMS зі словом SERCE на номер 75 265. З вашого рахунка зніме 6,15 злотих.

2. Перерахувати будь-яку суму фонду Керітас.

3. Долучитися до збірки на сайті www.pomagam.pl

4. Взяти участь у збірці на www.siepomaga.pl

5. Прийти в ужонд по місцю проживання або у Варшаві з 8.00 до 16.00 і принести продукти, миючі засоби, засоби гігієни, воду у пляшках.

Клодзько на ранок після повені. Фото: @D_Daszkowski
Фото: @D_Daszkowski
Фото: Генеральний штаб Польщі
Фото: Генштаб Польщі

20
хв

«Повінь руйнує наші будинки і спогади». У Польщі прорвало ще одну греблю. Як допомогти?

Sestry
Russians at war

Те, що фільм «Russians at war» буде у програмі Міжнародного кінофестивалю в Торонто (TIFF), стало відомо що в середині серпня. Але виглядало логічним, що на третій рік повномасштабного вторгнення з'явиться фільм, який правдиво проілюструє, що відбувається на Московії. Бо всім цікаво, як живе найбільша країна під санкціями і що самі росіяни думають про своє теперішнє і майбутнє. 

Але в кінці серпня в Італії пройшов гламурний і пафосний Венеційський міжнародний кінофестиваль, і на ньому показали «Russians At War». Фільм міг би розчинитись серед пафосу червоних східників, якби не декілька пильних людей, який цей фільм подивились і все про нього зрозуміли. Українська продюсерка Даша Бассель забила тривогу, почавши невідворотну кампанію проти показів пропагандистської стрічки про російських солдатів. 

Кадр із фільму «Russians at war», в якому ані слова про воєнні злочини росіян

«Захоплюючий документальний фільм від російсько-канадської режисерки Анастасії Трофімової переносить глядачів за межі новинних заголовків, занурюючи у реалії російських солдатів в Україні. Вони ведуть бої, причини яких стають дедалі незрозумілішими з кожним виснажливим днем».

Так починається опис фільму «Russians at war» на сайті міжнародного кінофестивалю в Торонто. Рецензія у її першому варіанті (адже з тих пір вона вже декілька разів редагувалася) повідомляла, що це story of brother against brother — тобто повторювала риторику Кремля, який говорить про українців і росіян як про братські народи. Конгрес українців в Канаді відреагував — направив лист до керівництва фестивалю із закликом прибрати фільм з програми.

У Торонто фільм показали для професійної аудиторії. Перед показом розгорнувся протест україно-канадської спільноти, яка вигукувала гасла «Shame on TIFF» і «Russia Lies, Ukrainians Die» («Ганьба TIFF!» і «Росія бреше, українці гинуть»). Я взяла роздруковані на звичайному принтері листівки і пішла роздавати їх першим глядачам фільму, а також приготувалась пояснювати, чому саме цей фільм має всі маркери пропаганди. 

Від колишньої кореспондентки Кремля

Почнемо з самої режисерки фільму Анастасії Трофімової. Вона — колишня документалістка телеканалу RT (Russia Today), відомого своїм проросійським пропагандистським наративом у висвітленні світових подій. Її кар'єра включає контент, що відповідає політиці каналу, який активно підтримує офіційні позиції російської влади. Назви її фільмів легко гуглятся в Канаді на сайті RT, не дивлячись на те, що він знаходиться під санкціями. 

У самому фільмі Анастасії видають російську військову форму, і вона стає на забезпечення армії агресора — тобто переходить на сторону російської сторони. Чи можна в такому випадку розраховувати на об'єктивний контент? Уявіть будь-якого журналіста BBC чи The Guardian, який одягає військову форму однієї зі сторін і так веде свої репортажі... Та його звільнять без права працювати в професії, адже він порушив журналістські стандарти й етику. 

Кадр з фільму — режисерка Анастасія Трофіменко. На питання, чи дивилась вона «20 днів у Маріуполі», вона відповіла, що їй було ніколи
Як стверджує сама режисерка Трофіменко, вона таємно пробралась до російського підрозділу, який воює в Україні, і 7 місяців прожила разом із солдатами без воєнної акредитації. А що, так можна було?

Вона вільно виїжджає з Росії, їде до Канади, громадянкою якої тепер є. Під час зйомок прибуває на окуповану територію без дозволу України і ділить побут з тими, хто напав на іншу країну.

Ці аргументи я наводжу своїм іноземним колегам. Вони слухають і дивуються, адже «документальний фільм на фестивалі такого рівня точно не може бути проросійським, мати пропагандиську риторику і працювати на Росію». Звучить абсурдно, але, на жаль, так воно і є. 

Разом з тим я отримала численні повідомлення від колег, які пишуть, що фестиваль ніколи не відмінить покази. У такій атмосфері починається сеанс. 

Штампи, які працюють

На екрані — новорічна Москва. Сіре й бліде місто з розвішаною рекламою війни. Головного героя режисерка зустрічає у вагоні потяга, він їде у костюмі Діда Мороза і з військовим рюкзаком, на якому — георгіївська стрічка. Каже, що сам укрАінец, з Донбасу, що коли почалась громадянська війна, він все втратив. Глядач бачить, як він прощається з красивою дружиною і дітьми, повертаючись на війну. 

Закадровий голос режисерки коментує, що вона взагалі не очікувала війну і думала, що війна залишилась у підручниках історії. У паузі, яка слідує далі, я подумки питаю її про Чечню, Грузію, Сирію, анексію Криму… 
Один з плакатів на протестах у Торонто порівнює документалістку Анастасію Трофіменко з документалісткою Третього Рейху Лені Ріфеншталь. Фото: FB Світовий Конгрес Українців

Трофімова у фільмі предстає наївною і світлою, а солдати показані загубленими, але «справжніми». Вже на десятій хвилині фільму починаєш їх навіть жаліти. І кожен з них, як під копірку, повторює відомі кремлівські наративи — «фашисти в Україні», «я пішов через друга», «щоб моїм дітям не довелось воювати». 

Режисерка не згадує у фільмі про злочини росіян в Україні. Натомість заявляє, що «не помітила жодних слідів військових злочинів російських солдатів». Ось ще кілька цитат з фільму: «Я не знала, чого мені чекати від російських військових. І мене найбільше вразило, що вони звичайні люди. Абсолютно звичайні люди у якійсь абсолютно незвичайній ситуації»; «Я досі моніторю абсолютно різні канали і з українського, і з російського боку. І мене вражає, як усе схоже. Часто це ті самі обличчя, той самий гумор, та сама незламність, ті ж страждання, ті ж похорони».

Фільм зроблений професійно й небезталанно, тому викликає потрібні його авторам емоції. Аудиторія, далека від війни, починає співчувати персонажам. Уявляю, скільки пляшок просекко випила колишня шефиня режисерки Маргарита Симоньян, коли фільм без жодних перешкод і протестів показали у Венеції

Але Маргарита й автори фільму забули про потужні голоси української діаспори в Торонто...

Удар по репутації кінофестивалів

«Вибач, я була на мітингу сьогодні, — пише мені сусідка, мама трьох дітей, далека від тонкощів кіноіндустрії. — Пішла туди висловити свій протест». 

Такий він — образ українського протестувальника в Канаді. Це прості люди, які об'єднались і перетворились на потужну силу. Вони — у численних соцмережевих групах, де готувались до мітингу, обговорювали написи на плакатах, кричалки, ділились змістом своїх мейлів, які розсилали тисячам людей у різних світових організаціях. З кожним днем кількість людей, яка відклала звичні життєві турботи і сфокусувалася на боротьбі, ставала дедалі більшою. 

У групі навіть з'явилися мейли топменеджмента фестивалю, каналу, який виділив гроші, а також спонсорів. 

Першим зробив заяву місцевий онтарійський телеканал TVO, який опублікував позицію, що не буде дистрибувати фільм. Здавалось, це вже перемога, але обурену діаспору не так легко зупинити. Заклики про розслідування схеми фінансування та пошук причетних до виробництва фільму перетворив деяких діаспорян на справжніх детективів. 

Фільм отримав до свого бюджету 340 000 доларів від Канадського медійного фонду, який фінансується урядом країни. Фото: FB

Тут не тільки у Маргарити Симоньян, а й у канадських продюсерів почалась чорна смуга. Адже на відміну від головної пропагандистки РФ, канадські продюсери — люди з чистою репутацією. Чимало моїх колег до скандалу були впевнені, що канадці ніколи б не стали виробляти пропагандиський контент. 

Тепер це питання репутації, тож думаю, що наступні новини будуть вже про розслідування, чи витрачали продюсери фільму гроші канадських податкових резидентів у країні, на яку Канадою накладені санкції. 

Протест проти показу фільму перетворився на розкриття схеми, як працюють агенти Кремля, і що вони — такі-от «милі і наївні» Анастасії, — живуть і працюють поруч і є частиною канадського суспільства.

Мрію про той час, коли західне суспільство навчиться ідентифікувати тих, хто говорить мовою нашого спільного ворога. Тільки от скільки ще кейсів про «хороших рускіх мальчиков» для цього треба?

... але розслаблятись зарано

Остання новина — кінофестиваль опублікував заяву, що відтермінував покази фільму «Росіяни на війні». Основною причиною заявлена «загроза безпеці роботі фестивалю та громадській безпеці». Так, обурені українці вислали тисячі мейлів і написали тисячі коментарів у соцмережах, але фестиваль недоговорює. 

Приміром, колишній посол Канади в Афганістані Крис Александер у своєму матеріалі для National Post закликав фестиваль не показувати фільм і розписав всі наявні маркери маніпуляцій, що є у фільмі. Він також нагадав минуле режисерки і поставив логічне питання: «Чи може людина, яка багато років працювала на пропагандиський канал, робити незалежний контент?»

Думаю, подібні заяви від фахових людей (серед яких українські політики й дипломати — Ред.) стали остаточною краплею в рішенні кінофестивалю. А оскільки написати «Ми відміняємо» не можна, формулювання було замінене на «Ми переносимо». І це — заслуга всіх, хто вийшов на протест, писав листи й коментарі та не боявся робити заяви. 

Сила згуртованих людей вражає. Але не можна розслаблятись, треба виносити розслідування у публічну площину. Можна організувати показ цього фільму з великим обговоренням — як саме працює пропаганда, щоб допомогти людям у західних країнах зрозуміти різницю.

Українська громада та українські дипломати в Канаді точно не розслаблятимуться. Протест, запланований на п'ятницю, не відмінили. Люди вийдуть на вулиці Торонто, аби такі випадки на світових фестивалях не повторювались. І сподіваюсь, канадський уряд введе вакансію спеціаліста з ідентифікації дезінформації — де українцям точно не буде рівних.

20
хв

«Хорошие русские мальчики» вторгаються у міжнародний кінопростір. Але українці в Канаді дають відсіч

Анна Паленчук

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
Кохання у Тіндері
20
хв

Пригоди українок в Тіндері: Іспанія

Ексклюзив
20
хв

Пригоди українок в тіндері: Велика Британія та Ірландія

Ексклюзив
Кохання у Тіндері
20
хв

Пригоди українок в Тіндері: Італія

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress