Ексклюзив
20
хв

Пригоди українок в тіндері: Велика Британія та Ірландія

Якщо ви дивилися фільми про Бриджит Джонс, ви, напевно, пам’ятаєте пару Марка Дарсі і його нареченої Вікі. Вони є класичним прикладом англійського підходу до знайомств, де партнери часто обираються зі свого соціального кола. Ірландці, хоч територіально близькі до англійців, зазвичай мають більш відкритий підхід до знайомств. Однак не варто очікувати, що це призведе до успішного другого побачення.

Галина Халимоник

Шукайте не лише чоловіка, а й людину, яка стане вам другом. Фото: Stutterstock

No items found.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

<frame>Суперово піти на побачення зі собою, почитати наодинці книжку, вирушити у соло-подорож, але часом на зміну хочеться товариства. А де взяти такого, щоб не мріяти, щоб пошвидше пішов?!  Знайти «свою» людину — завдання не з найпростіших. Ускладнюється воно у випадку вимушених міґранток, які часто потрапляють у зовсім нові для себе культурні середовища. Sestry.eu попросили українок поділитися своїми історіями онлайн-побачень, побудови стосунків з іноземцями. Про це ми писатимемо у циклі статей про різні країни, наша нова зупинка — Велика Британія та Ірландія.<frame>

Дисклеймер: це історії кількох десятків жінок, з якими поспілкувалися Sestry.eu. Їхній досвід є особистим. Він не може сприйматися як соціологічне дослідження щодо всіх чоловіків з країн, які згадані в циклі статей.

Холостяк за власним вибором 

У Великій Британії, як і в багатьох розвинених країнах, помітні тенденції збільшення числа холостяків та незаміжніх жінок, а також зростання віку вступу в шлюб. Якщо у 1972 році середній вік чоловіків при першому шлюбі був 27,4 роки, то до 2019 року він піднявся до 39,7 років.

Життя холостяком — часто свідомий вибір англійців, а не прикрі обставини, чи неможливість знайти собі партнерку, пояснюють українки, які проживають у Великий Британії тривалий час, або переїхали туди після початку повномасштабної війни. 

— Я ніде більше не бачила такої кількості холостяків похилого віку, як в Лондоні, — розповідає українка Лариса, — у порівнянні до України, тут дуже багато чоловіків без родини, якої у них ніколи не було. Вони мають гарну освіту, гроші, подорожі, розвиток, а от будувати родину не поспішали, або й не хотіли. 

Ще одна пастка чекає на тих, хто вже познайомився з англійцем, але не може зрозуміти, чому стосунки не розвиваються. Ви зустрічаєтеся, проводите разом час, але це не веде до спільного проживання чи спільних планів на майбутнє.

— Для англійців — це нормально тільки через рік почати говорити про можливість спільного проживання, — говорить Катерина, — вони дуже повільно звикають до нових людей в своєму житті, не такі емоційні, як українці. 

Життя у Великій Британії є досить дорогим, що накладає певні обмеження на шлюбний ринок. Тому не дивуйтеся, якщо на першому побаченні без зайвих церемоній вас запитають про вашу професію

Якщо після цього виникне невелика пауза, то просто в цей час чоловік буде підраховувати, чи є сенс запрошувати вас на друге побачення. 

У відносинах тут пари рівномірно ділять обов'язки по дому, подорожах та вирішенню життєвих проблем. Від жінки очікують бути партнеркою, водночас чоловіки також активно займаються домашніми справами, виховують дітей і доглядають за садом. На побаченнях вони часто платять 50 на 50, а в парі ділять витрати за розваги та побут. 

Фото: Stutterstock

Паб все ще кращий за Тіндер 

Багато стереотипів про англійців, які сформувалися під впливом фільмів, книжок, дуже близькі для істини, — говорять українки, які живуть зараз у Великій Британії. 

— Тут дуже міцні традиції, кожна людина займає своє місце у соціальній ієрархії, змінити його майже неможливо, — говорить Лариса, — якщо ти заможна людина з маєтками, грошима — тобі відкриті двері всюди. Тут все ще важливі титули, звання. Люди одного кола будуть з дитинства спілкуватися між собою на закритих вечірках, світських раутах, люди нижчого соціального статусу навряд чи туди потраплять. Для цього треба зробити щось по-справжньому, видатне, написати роман про Гаррі Поттера, як Джоан Роулінг, або пісні, як Стінг, якого навіть посвятили в лицарі.

Англійці стримані, ввічливі та дуже саркастичні. Вони рідко сидять на сайтах знайомств, бо більшість знаходить собі пару в реальному житті.

Це будуть стосунки, як у фільмі «Бриджит Джонс», де герой Коліна Ферта Марк Дарсі з'являється на світській вечірці разом з нареченою — дівчиною свого кола, освіти, професії, манер

Взагалі, цей англійський фільм дуже гарно описав два типажі, з якими українцям доводиться мати справу на сайтах знайомств: одні як Марк Дарсі — розумні, мовчазні, стримані, холодні, надійні та стабільні, другі як Деніел Клівер — чарівні, розкуті, нахабні та трохи самозакохані. 

Попередні тривалі стосунки Лариси закінчилися в Україні під час коронавірусної пандемії. 

— Ще тоді я була більше орієнтована на європейських чоловіків, оскільки працювала на міжнародну компанію, багато спілкувалася з іноземцями. Мені імпонувала їхня культура спілкування та вміння доглядати за собою, — визнає дівчина.

У Великобританії вона встановила Tinder (він зручний та дешевший за інші популярні онлайн-додатки для знайомства: eHarmony, Match, Bumble, якщо користуватися їхніми платними версіями), і зрозуміла, що англійців там майже не зустрінеш. Простіше це зробити у місцевому пабі в п'ятницю. Паби все ще залишаються місцем для знайомств, соціалізації та неформального спілкування. 

— В англійському тіндері дуже активні бразильці, мешканці Південної Америки, португальці, а ще індуси, — каже Лариса. — Індія — колишня колонія Великої Британії, тож індусів тут дуже багато. Однак варто пам'ятати, що вони з дуже патріархальної країни. Дружину синам обирає родина. На серйозні стосунки не розраховуйте. 

Трішки менше французів, італійців, американців, південно африканців. З ними простіше побудувати стосунки, ніж з англійцями, але вони часто бояться спілкування з українками. Стереотипно думають, що українкам треба дарувати брендовий одяг, речі, витрачати на них багато грошей, щоб завоювати їхню прихильність. 

— Мої знайомі (або їхні друзі), які мають реальний досвід стосунків з українками, —  говорить Лариса, — навпаки у захваті. Навіть знаю англійців, які під час війни ризикнули поїхати зі своїми партнерками в Україну. Говорять, що Україна дуже гарна та недооцінена держава. 

Фото: Stutterstock

Неемоційний не означає, що холодний 

Бути в парі з англійцем — досить комфортно, якщо зрозумієш особливості його характеру,, діляться співрозмовниці Sestry.eu. 

— У мене поки немає романтичних стосунків тут, — каже Аліса (ім'я змінено на прохання героїні — прим. ред.),  — але дружу з кількома англійцями, споглядаю за знайомими парами «українка-англієць». Що приваблює в англійцях? Вони не мають вираженої агресивної маскулінності, не чекають від жінок, щоб вони були такими «принцесами», за яких все треба вирішувати. Вони із задоволенням готують, проводять час з дітьми. 

Не дуже емоційні — не означає, що холодні. Вміють бути підтримуючими та надійними. В Англії, як в багатьох інших розвинутих країнах, у 37 ще можна бути “young lady”, тоді як в Україні в такому віці  — жінкою під 40, а якщо до того ти самотня матір  —  це вже проблема не лише для роботодавців, а й на ринку наречених. 

— Інколи національний характер бере гору, —  каже Анастасія, — я чотири роки в стосунках з англійцем, який дуже залучений у підтримку України. Однак йому важко пояснити, чому я плачу після обстрілу дитячої лікарні, чому мені болить за людей, з якими особисто не знайома

Тут звертають увагу на зовнішність, однак не образять чи знецінять, якщо ви не типаж чоловіка. Часто зі спілкування можна знайти собі гарного та надійного друга. 

— У мене, переважно, позитивний досвід, хоча він не закінчився побудовою стосунків, — розповідає Лариса. — Було, правда, чимало дивних побачень. Часто це пов'язане з бажанням англійців на всьому економити. Якось чоловік запросив на побачення, вибрав ресторан. Кожен замовив велику порцію основної страви. Помилково спочатку винесли маленьку порцію, потім вже велику. Маленька залишилася на столі, її з'їв мій кавалер разом зі своєю великою порцією, але рахунок запропонував розділити навпіл. 

Ірландія: можете не захотіти другого побачення 

Так казали українки, які переїхали в Ірландію після повномасштабного вторгнення. Часто причина в тому, що під час спілкування виявляється, що перед вами не холостий чоловік, а separated. Це означає, що подружжя більше не живе разом, не веде спільного господарства, але офіційно не розлучене. 

Справа в тому, що в Ірландії розлучення офіційно дозволили лише у 1995 році, після референдуму, коли внесли поправку в конституцію. Однак і зараз чимало пар користуються правом на роздільне проживання. 

—  Все питання у фінансах, — розповідає українка Надія, —  не поділене майно, не визначена сума аліментів, яка влаштує дружину, видатки на адвокатів. Отже, в результаті чоловіки, які шукають партнерку на сайтах знайомств, часто мають багато особистих проблем. Іноді вони навіть не можуть запросити жінку кудись, окрім номеру в поганому готелі, оскільки живуть у приватних будинках або гуртожитках без окремої ванної кімнати чи туалету.

В ірландському Tinder можна знайти багато спільного з англійським: там багато іноземців, мігрантів, біженців, а також людей, які не прагнуть реальних зустрічей, а цілком задовольняються онлайн-спілкуванням

Вплив церкви відчувається на ставленні до сексу. Його сприймають не як джерело задоволення, а засіб для продовження роду. Згідно зі спостереженнями наших героїнь, це одна з причин, чому чоловіки тут не надто активні. Онлайн-подруга забезпечує йому емоційну підтримку, дає відчуття, що він не самотній, і це не вимагає жодних зусиль з його боку.

Сонячна вулиця Дубліна. Фото: Stutterstock

— Місцеві дуже обережні до нових знайомств, на сайтах багато одружених (як тих, хто живе з родинами, так і в розділених родинах), — говорить українка Оля, —  з місцевими далі “how are you?” (як ти?) майже ніколи не заходить далі. Я ще жодного разу не була з ірландцем на другому побаченні. 

Ще одна дивна місцева тенденція — чоловіки занижують собі вік, інколи на 10-15 років. Хоча в Ірландії українки не зустрічаються з ейджизмом. 

— У свої 47 років я почуваюся тут, як королева, — ділиться Ольга, — мені пишуть як 25-28-річні хлопці, які шукають «матусю», що навчить їх чомусь у ліжку, так і 40-60-річні «досвідчені вовки», які просять хоча б про одну ніч пристрасного сексу. 

Поруч з тим, Олена, яка вже два роки в стосунках з ірландцем каже, що він найкращий з чоловіків, якого вона коли-небудь зустрічала

— Мій партнер терплячий, турботливий, винахідливий, активний і теплий. Він дбає про мене, готує вечерю з вином на свіжому повітрі, водить мене в похід. Ірландці дуже сімейні, люблять природу, шанують свої традиції, спортивні. Мій хлопець не був ніколи одруженим — можливо, це пояснює ситуацію.. Він робить все, щоб нам разом було комфортно. 

Що радять дівчата тим, хто тільки наважується шукати пару на сайтах знайомств у Великій Британії чи Ірландії? Цінувати та поважати себе, не погоджуватися на стосунки, які вас не влаштовують. Необхідно розуміти, що пошуки можуть бути тривалими, тож отримуйте задоволення від процесу. Шукайте не лише чоловіка, а й людину, яка стане вам другом. 

* Бонус — в останній статті циклу (Польща) будуть поради, які гарантовано допоможуть знайти вам партнера — в Україні, чи за кордоном, завдяки сервісам онлайн-знайомств. Тож підпишіться на наші соцмережі, щоб не пропустити статті циклу: Facebook, Instagram, Telegram. У попередніх матеріалах ми розповідали про Німеччину, Францію, Швецію і Фінляндію, Швейцарію, Італію, наступна — довгоочікувана Іспанія. 

No items found.

Редакторка та журналістка, авторка текстів про місцеве самоврядування, екологію, людські історії, амбасадорка журналістики рішення, пояснювальної журналістики та соціальних кампаній у ЗМІ. У 2006 році створила міську комунальну газету «Вісті Біляївки». Видання успішно пройшло роздержавлення у 2017 році, перетворившись у інформаційну агенцію з двома сайтами Біляївка.City та Open.Дністер, великою кількістю офлайнових проєктів та соціальних кампаній. Сайт Біляївка.City пише про громаду у 20 тисяч мешканців, але має мільйонні перегляди та близько 200 тисяч щомісячних читачів. Працювала в проєктах ЮНІСЕФ, НСЖУ, Internews Ukraine, Internews.Network, Волинського пресклубу, Українського кризового медіацентру, Media Development Foundation, Deutsche Welle Akademie, була тренеркою з медіаменеджменту для проєктів Львівського медіафоруму. Від початку повномасштабної війни живе і працює у Катовіцах, у виданні Gazeta Wyborcza.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати
українці допомагають американцям пожежа Лос-Анджелес

Лос-Анджелес горить. У штаті Каліфорнія — одна з наймасштабніших пожеж в історії регіону. Вогонь охопив територію у 12,5 тисяч гектарів. Змусив сотні тисяч людей евакуюватися. Згоріли щонайменше 25 осіб і понад 10 тисяч будівель. Пожежники працюють без відпочинку, але найпотужніші осередки займання досі не вдалося повністю локалізувати. 

Причиною трагедії стали стихійна лісова пожежа та потужний штормовий вітер. Постраждалим через пожежі надається допомога, збираються волонтерські ініціативи. До допомоги долучаються й українці. Sestry поговорили з представниками української громади в Каліфорнії, які працюють в одному з волонтерських центрів біля Лос-Анджелеса.

Олександра Гілова, фотографка з Одеси, переїхала до Лос-Анджелеса рік тому через війну. Розповідає, що коли в США спалахнули пожежі, навколо постійно звучали новини про те, скільки людей втратили житло. Українці одразу стали організовуватися, щоб допомогти цим людям:

— Алекс Денисов, український активіст із Лос-Анджелеса, шукав волонтерів, які допоможуть роздавати українські страви постраждалим від пожеж. Страви готують українки з Сан Дієго з організації House of Ukraine. Вони вже приготували понад 300 літрів українського борщу та близько 400-500 кримськотатарських чебуреків. Зібравшись з подругами, ми вирішили долучитися до цієї ініціативи. 

Роздавали їжу ми недалеко від тієї частини міста, де були пожежі. Під волонтерський табір нам віддали велику парковку. Там була наша їжа та великий український фудтрак від Easy busy meals — вони частували варениками. Інші люди роздавали одяг, постільну білизну, засоби гігієни тощо. Кожен робив, що міг. Нашим завданням було нагодувати людей. Почали ми о 10.00 та закінчили близько 20.00.

Загалом нас було приблизно 30 людей. Кожен робив свою справу. Українку, яка смажила чебуреки з 10 ранку до 8 вечора без відпочинку, на сонці, ми жартома називали «Генерал». Вона — справжня українка, яка взяла все в свої руки й кожному з нас давала завдання. Сильна і добра. 

— Ми роздали щонайменше 1000 тарілок борщу. Площа, де ми це робили, була досить великою, тому ми ходили по всій території новоствореного «центра допомоги» з гучномовцем і оголошували, що у нас є гаряча смачна українська їжа — безкоштовно. Спочатку місцеві люди трохи боялися брати незнайому їжу. Але коли куштували, не могли зупинитися. Їм дуже сподобалися чебуреки, вони нагадали місцевим страву «ємпанадес». За ними була дуже велика черга.

Ганна Бубнова, волонтерка, учасниця ініціативи, написала: «Було дуже приємно допомогти та познайомити людей з нашим найсмачнішим борщем. Всі були в захваті та поверталися за добавкою». 

Алекс Денисов, актор і активіст, один із організаторів ініціативи допомоги мешканцям постраждалих районів Лос-Анджелеса, розповідає, що українська громада в південній Каліфорнії велика і активна. Тому їм вдалося швидко зібрати волонтерів, приготувати страви та приїхати на місце, аби допомогти постраждалим від пожеж. 

У своєму інстаграмі Алекс закликав долучатися до ініціативи: «Беріть воду, санскрін і гарний настрій. І давайте допоможемо американській громаді, яка допомагає українській всі ці роки».

— Багато українців живуть в районах, з яких евакуювали людей, як у моєму випадку, або на межі з такими районами, — каже Алекс. — Нам було важко бачити, що відбувалося. Явною була паралель з нашою війною і горем втрат, яке щодня відчувають українці. Пітер Ларр, американець 3-го покоління з українським корінням, придумав цю ідею, а ми організували та втілили її в життя буквально за 24 години.

На жаль, місця небагато, тому багатьом, хто хотів допомогти, ми вимушені були відмовити. Американці були неймовірно вдячні та у захваті від того, наскільки смачна наша їжа. Звісно, вони не тільки їли, але й спілкувалися, ділилися своїм горем, розпитували про наше. 

Близько 1500 людей скуштували наші борщ, вареники, чебуреки та інші страви

Але набагато більше людей підходили просто поговорити з нами, спитати про війну в Україні, про наші життя і культуру.

Жителі Лос-Анджелеса масово залишають небезпечні райони, через що на дорогах утворилися величезні затори. Пожежами охоплено вже 5 районів навколо міста. Закрито всі навчальні заклади. Цю пожежу вже назвали найдорожчою у світі. Внаслідок стихії будинки втратили десятки голівудських зірок: Ентоні Гопкінс, Мел Гібсон, Періс Гілтон, Біллі Крістал тощо.

Фото надані Олександрою Гіловою й Алексом Денисовим

20
хв

Борщ для погорільців. Як українці допомагають постраждалим у Лос-Анджелесі

Ксенія Мінчук

Літній пан на велосипеді зупиняється біля одноповерхового кафе «Краяни» на околиці Токіо. Заходить всередину, кланяється, дістає з гаманця купюру найбільшого номіналу — 10 тисяч єн (2700 грн) — кладе її в банку із українським прапором, знову кланяється і мовчки виходить. «Боже, він же пробував наш борщ вчора на фестивалі!», — вигукує Наталія Ковальова, голова і засновниця неприбуткової організації українців «Краяни». 

Ось так виглядає українське кафе «Краяни» на околиці Токіо

Саме через їжу на багаточисельних фестивалях, надзвичайно популярних в Японії, місцеві не тільки дізнаються про Україну від самих українців, а й залюбки допомагають. За останні 2,5 роки у цьому непримітному кафе та на всіх доброчинних заходах організації «Краяни» назбирали майже 33 мільйони гривень (137 млн 155 тис єн). На ці кошти серед іншого відбудували будинки в Бучі та Ірпені, надіслали в Україну такмед, ліки, генератори, карети швидкої допомоги, машини для евакуації. 

Водночас громада українців в Японії справді малочисельна. До повномасштабного вторгнення в країні з населенням 127 мільйонів мешкали лише 1,5 тисячі українців. У 2022 році зазвичай закрита для іноземців Японія здійснила безпрецедентний вчинок — надала дозвіл на перебування ще 2,6 тисячам українців. Це втричі більше ніж для біженців із усіх інших країн за останні 40 років. 

<frame>Українців забезпечили житлом, медичним страхуванням та прожитковим мінімумом. Також на безкоштовне навчання запросили понад сотню українських студентів, які вчать японську мову або продовжують навчання в університетах. Японія також організовує фізичну та ментальну реабілітацію для українських військових і безкоштовно допомагає встановлювати біонічні протези. <frame>

До прибулих українських шукачів захисту японці поставилися надзвичайно сердечно. Наприклад, до містечка Комае з населенням 83 тисячі осіб в префектурі Токіо приїхала лише одна шукачка захисту з України. І місцева громада забезпечила її серед іншого городиком, бо японці десь дізналися, що українці дуже люблять щось вирощувати. Водночас більшість місцевих будинків зазвичай не мають прибудинкової території, адже земля – надзвичайно дорога. — Мер Комае настільки перейнявся, що вже у травні 2022-го організував український фестиваль. Усіх пригощали борщем — безкоштовно, але поставили скриньку для доброчинних внесків. Їх було стільки, що опісля «Краяни» змогли запустити волонтерські проєкти навіть в Україні. І відтоді вже ціла хвиля пішла, в інших містах почали щось схоже робити. Узялися проводити лекції, тому що японці просили пояснити: “Чому ця війна почалася?”, “Ви ж братній народ!”. Ми розповідали і про голод, і про репресії, про історію Криму, киримли. Японці переймаються, співчувають і хочуть допомагати, — розповідає Наталія Ковальова. 

Сім'я киянки Наталії Ковальової живе в Країні сонця, що сходить, понад 30 років. За фахом жінка — вчителька. Вона викладала в японській школі, а ще разом із чоловіком заснувала українську недільну — «Джерельце»  та організацію «Краяни». У 2022 році Наталія ухвалила рішення покинути роботу в місцевій школі і повністю присвятити себе громадській та волонтерській діяльності. 

Японія — країна фестивалів. Організація «Краяни» представляє батьківщину на різних заходах по всій Японії майже щотижня, часом навіть 5-6 разів на місяць. Роздають листівки, співпрацюють із місцевими медіа, пропонують спробувати борщ і голубці, розповідає Наталія:

— Шлях до серця японців — через їжу. Поїсти — це їхня найбільша розвага і улюблене часопроведення. На фестивалях лише ми презентуємо щось закордонне. Уся інша — японська їжа. Я спершу думала, що наші страви будуть для місцевих занадто тяжкі. На відміну від японської кухні, ми і готуємо довго, і їмо досить жирне. Але ні — їм подобається.

Японці зазвичай обережні до всього нового, та як розпробують, щиро цінують. Торік на фестивалях українське пробували неохоче, а цього року уже черга стояла: «Ви ж були минулого року! Ми знову хочемо замовити, бо дуже сподобалося!»
Обережним до всього нового, японцям сподобалась українська кухня

Наталія згадує, як нещодавно «Краяни» брали участь у фестивалі з трьохсотлітньою історією в токійському районі Асакуса і до них підійшла сім'я японців. Пані знала багато про Україну. Розповіла, що борщ із пампушками вона вже готувала за рецептом з інтернету, навіть фото показала. А на прощання сказала «Слава Україні». 

Саме після одного з таких фестивалів до українців звернулася 80-річна японка і запропонувала відкрити кафе в приміщенні, яким вона володіє. Спершу без орендної плати, а далі — як піде. 

— Звісно, спершу у нас нічого не виходило, бо ніхто в цьому не розбирається. Але з часом вдалося налагодити всі процеси, — згадує Наталія Лисенко, заступниця голови «Краяни».

В Японію жінка приїхала 14 років тому — вийшла заміж. Шукала своїх, зокрема українську школу для доньки, і так познайомилася з іншою Наталею, яка цю школу заснувала. Зараз пані Лисенко курує роботу кафе, та основна її робота — вчителька англійської мови в японській школі. 

Евакуйовані українці відразу почали шукати роботу, але не володіли японською. Тому в кафе одразу розставили пріоритети: працевлаштовуватимуть шукачів захисту, навіть якщо вони не професійні кухарі. Згадують: деякі українки, які раніше вдома взагалі не готували, пропрацювавши в кафе, почали і сім'ю домашньою їжею радувати. 

У кафе японці можуть скуштувати традиційні українські страви

У меню — борщ, гречаники, вареники — з солоною та солодкою начинками, а також ліниві, деруни, котлета по-київськи, є комплексні обіди. Надзвичайно популярний, особливо на фестивалях, — тертий пиріг із ягідним варенням. Ціни — українські: вареники — 700 єн (160 грн), деруни — 880 єн (200 грн), борщ — 1100 єн (260 грн). 

<frame>Буряк купують у місцевих фермерів. Гречку — в магазині українки, яка займається імпортом з Європи. Кріп замовляють в іншої українки, яка вирощує його спеціально для цього кафе. Сало роблять самі. Замість сметани використовують японський йогурт без додатків. Окремо варто згадати про чудову підбірку українських вин, які не часто навіть в українських ресторанах пропонують, — Beykush, Stakhovsky, Biologist, Fathers Wine та питні меди від Cikera — їх на інший край світу імпортують аж дві компанії. <frame>

Українське кафе «Краяни» працює майже два роки. Воно розташоване і далеко від центру Токіо, і навіть не одразу біля станції метро. Але туди приходять не тільки з сусідніх кварталів, а й приїздять із інших міст та регіонів за сотні кілометрів. Одного разу — навіть в тайфун! Японці хочуть спробувати екзотичну кухню, але й взяти участь в активностях. 

«Краяни» мріють про український центр в Японії. А поки облаштували маленький культурний осередок. Щомісяця в кафе проводять фотовиставки, майстеркласи, лекції — одночасно й українською, й японською: як малювати петриківкою, як виготовити українську прикрасу, як змайструвати дідуха. Часом навіть співвітчизники шоковані: мовляв, це треба було приїхати аж в Японію, щоб навчитися робити символ нашого Різдва!

На кухні кафе також готують страви для дегустацій на фестивалях. Власне, щоб взяти участь у таких заходах, необхідно спершу надати організаторам план приміщення, в якому будуть куховарити, а також перелік усіх потрібних продуктів. Наприклад, влітку заборонено готувати страви з молочкою. На цій же кухні готували страви для прийому до Дня Незалежності в Посольстві України в Японії. 

Окремий напрямок роботи — кулінарні майстеркласи для японців. Вони користуються надзвичаною популярністю, розповідає Наталія Лисенко:

— Кухня в кафе для цього замаленька. Тому ми недорого винаймаємо муніципальні кухні, які облаштовані саме для кулінарних майстеркласів. Цього місяця буде три таких заходи, кожен для 20 охочих. Тобто от уже 60 японців зможуть вдома варити борщ.

Вибір страв для майстеркласів надзвичайно різноманітний — галушки, зрази, деруни, капусняк, гороховий суп з грінками, фарширований перець, салат з буряка і квасолі. Також почали співпрацю з кафе Clare&Garden. Заклад в англійському стилі відкрила японка у дворі власного будинку і запросила українців двічі на місяць влаштовувати там день українського обіду. 

Останнє нововведення — зайнятись доставкою їжі через Uber Eats. Менеджерка по роботі з клієнтами цього сервісу Юкі Тагава саме прийшла в кафе, щоб узгодити деталі співпраці. Каже: зробила це з власної ініціативи. Хоче, щоб японці не лише пробували нові страви, а й щоб завдяки їжі більше цікавилися Україною.

— Якщо порівнювати з японською кухнею, то, як на мене, українська має яскравіше виражені смаки, — пояснює Юкі Тагава. — Я відчуваю смак овочів — помідорів або капусти. І загалом ці смаки зовсім інші. Тому що, як правило, основа страв японської кухні — це рибний бульйон даші, місо паста або соуси, які мають специфічний смак.

І я знаю, що більшість японців, які до цього ніколи не пробували українські страви, кажуть, що мали зовсім інше уявлення, не думали, що їм так сподобається

Для охочих глибше зануритися в українську кухню «Краяни» у співпраці з Українським інститутом переклали книгу «Україна. Їжа та історія». Вона розповідає про минуле і сьогодення української кухні, представляє рецепти страв, які зможе приготувати кожен, локальні продукти і страви-візитівки України. 

— Робота над перекладом була цікавою і не з простих, — ділиться Наталія Ковальова, голова організації. —По-перше, хотілось передати назви якнайближче до українського звучання. По-друге, не всі продукти можна знайти в японських магазинах. Скажімо, де тут знайдеш ряжанку? Це і було найскладнішим — описати потрібні продукти, адаптувавши їх до реалій Японії, замінивши їх на схожі за смаком. 

Частина виручених коштів з продажу книги, а також із усіх активностей організації «Краяни» йде на волонтерські проєкти допомоги Україні. 

Наталія Ковальова (зліва) та Наталія Лисенко

Фото надані авторкою та організацією «Краяни»

20
хв

Арігато годзаімас: як українці в Японії зібрали 33 млн грн на борщах і дідухах

Дарка Горова

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
Кохання у Тіндері
20
хв

Пригоди українок в Тіндері: США

Ексклюзив
Кохання у Тіндері
20
хв

Пригоди українок у Тіндері: Чехія та Болгарія

Ексклюзив
20
хв

Борючись з раком у чужій країні, Світлана знайшла чоловікові нову дружину, дітям — мачуху, а собі — любов

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress