Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
Так, це суб’єктивний погляд з української дзвіниці. Проте це погляд людини, яка намагається зрозуміти значення польсько-українських відносин для безпеки Балто-Чорноморського регіону та Європи в цілому.
У квітні ми згадуємо Смоленську трагедію — падіння літака Ту-154 на території Росії у 2010 році, в якому перебували президент Польщі Лех Качинський з дружиною та ще дев’ять десятків представників польського істеблішменту. Вони прямували до Катині, щоб вшанувати пам’ять страчених сталінським режимом офіцерів Війська Польського. Загибель президента країни та низки його соратників стала потужним випробуванням для Польщі, проте не менш вагомий наслідок трагедії — безпрецедентна ситуація навколо самого літака, який зазнав катастрофи. Росія досі відмовляється видати Варшаві його залишки, ігноруючи норми міжнародного авіаційного законодавства.
У польському суспільстві суперечки навколо трагедії 2010 року дещо зменшили гостроту, проте не зникли остаточно. Вони і не зникнуть, адже дозволяють привертати до себе увагу. Проте для нинішнього стану відносин між Польщею та Росією важливішу роль відіграють інші чинники.
Наріжні камені загрози
Перш за все, як не парадоксально, це ревниве ставлення Путіна до ролі історії у житті польського суспільства. Російський диктатор ще наприкінці 2019 року назвав посла Польщі у нацистській Німеччині Юзефа Липського «сволотою та антисемітською свинею» та публічно натякав, що провина поляків за Голокост є навіть більшою за нацистську. Подібні маніпуляції для господаря Кремля не є чимось дивним — і вони спираються на складні сторінки історії Польщі.
Однак маємо наголосити: Путін свідомо маніпулює, змішує грішне з праведним
По-друге, Польща доволі послідовно позиціонує себе як головна союзниця США в Європі, причому робила це як за президентства Дональда Трампа (той прилітав до Варшави у 2017 році освятити старт Тримор’я), так і за правління Джозефа Байдена. Останнього у березні 2024 року відвідали президент Польщі Анджей Дуда та прем’єр Дональд Туск, що виглядало тріумфом національних інтересів над персональними амбіціями. Про причини такого візиту у парному форматі — трохи нижче.
По-третє, Польща претендує на лідерство у Балто-Чорноморському регіоні. Можливо, зі зміною владної команди ці амбіції стали артикулюватися менш публічно, проте потенціал країни та фінансові вливання з боку Європейського Союзу підштовхуватимуть Варшаву до більш активних дій. Спокуса завдати показового удару по Польщі є для Кремля очевидною.
По-четверте, з початком широкомасштабного вторгнення Росії в Україну Польща суттєво відкоригувала свою східну політику, перетворившись для України у надійний тил. Обсяги наданої військової техніки та своєчасність її постачання Києву були надзвичайно важливими у перші місяці вторгнення РФ, як і щира адвокація з боку президента Дуди європейської та євроатлантичної інтеграції України. Польща попри подальше розчарування власного істеблішменту в контактах з українською владою зуміла реально допомогти Україні, нагадавши про стратегічне партнерство. Його статус, до речі, формально не змінився, попри кризу з блокуванням перевезень на польсько-українському кордоні та помітне похолодання відносин між Києвом та Варшавою. І після ухвалення Конгресом США рішення про надання Україні військової допомоги транзит територією Польщі має особливе значення.
Заради справедливості зауважимо, що про проблеми з доставкою військових вантажів мова не йшла і раніше
Наголошу: Росія раз по раз випускає по Польщі отруйні пропагандистські стріли, приписуючи їй на вищому рівні прагнення захопити західноукраїнські області як компенсацію за Волинську трагедію. У цьому сенсі слова Радослава Сікорського «Львів — це Україна!», вимовлені українською під час експозе міністра закордонних справ Польщі у Сеймі, стали чіткою асиметричною відповіддю. Проте вони не зняли всіх питань.
Гримаси демократії. Польський варіант
Після парламентських виборів у Польщі атмосфера в країні залишається складною. З одного боку, представники правлячої коаліції прийшли до владних кабінетів з обіцянками посадити своїх попередників. Найгостріше це проявилося у січні 2024 року, коли двох колишніх керівників МВС, Маріуша Камінського та Мацея Вонсіка, звинувачених у перевищенні владних повноважень, затримали просто у президентському палаці. Згодом вони були помилувані Анджеєм Дудою. Нова коаліція також наводить лад у суспільному телевізійному та радіомовленні. Не варто забувати, що «Право і справедливість» отримала першість у парламентських перегонах і сьогодні має у фракції третину голосів депутатів Сейму. Відтак протистояння між соратниками Дональда Туска та Ярослава Качинського нагадує штовханину з перманентними ударами нижче поясу.
Під час парламентської кампанії Військо Польське було частково втягнутим до політичної боротьби. Невипадково начальник Генерального штабу Раймунд Анджейчак подав у відставку за тиждень до голосування на парламентських виборах. Оприлюднення планів захисту Польщі від 2011 року не допомогло міністру оборони Маріушу Блащаку зберегти свою посаду, як і його соратникам з «Права і справедливості» — залишитися біля владного стерна. Закупівлі південнокорейського озброєння, які виглядали обґрунтованими у 2022 році, швидко обросли скандальними деталями, й аналоги американської військової техніки почали нагадувати валізу без ручки.
Візит Дуди та Туска до Вашингтона мав продемонструвати наявність порозуміння у Варшаві та дозволив їм привезти кредит розміром у 2 мільярди доларів для закупівлі ударних американських гелікоптерів
Блокування перевезень на польсько-українському кордоні продемонструвало не лише вплив з боку Росії на відносини між стратегічними союзниками. Ситуація дозволила зробити чіткі висновки: уряд Дональда Туска, попри гучні заяви, не наважився у переддень місцевих виборів активно діяти проти представників «Конфедерації» — попри шкоду, завдану ними двостороннім відносинам.
Пряма загроза
Самопроголошений президент Білорусі Олександр Лукашенко має відомого заручника — члена Союзу поляків Білорусі, журналіста Анджея Почобута, який понад три роки перебуває за гратами. Нещодавно йому дозволили побачення з Анжелікою Борис, яка також була жертвою репресій проти польської меншини Білорусі. Лукашенко протягом останніх років зробив низку суперечливих заяв щодо Польщі та Литви, з якими увійшов у клінч у 2021 році, під час міграційної кризи на території Білорусі. Відданий союзник Путіна тоді зробив максимум, щоб відволікти увагу від військових приготувань Москви до вторгнення в Україну, — і йому це вдалося. Лукашенко то звинувачує Польщу у агресивних намірах, то стверджує, що не має намірів воювати з нею.
Торік відбулася низка вагомих для безпеки регіону подій. 25 березня 2023 року Путін оголосив про розміщення на території Білорусі тактичної ядерної зброї. Лукашенко хіба не танцював публічно від цієї звістки, хоча можливість керувати ядерним арсеналом удвох — небезпечна ілюзія білоруського диктатора. Торік білоруські льотчики пройшли у Росії навчання з поводження з ядерними боєприпасами, а на озброєнні ЗС Білорусі опинився дивізіон ракетних установок «Іскандер», які можуть використовувати ядерні боєголовки. Білорусам, до речі, передали ті самі пускові установки, з яких обстрілювали територію України у 2022 році. Кремль навмисне передав озброєння, з якого вбивали українців.
Замість бліцкригу
Днями виповниться 800 днів початку широкомасштабного вторгнення Росії в Україні. Попри захоплення майже 20% території найбільшої європейської держави Кремль не може похвалитися тим, що перетворив Україну на підконтрольну територію. Тому вірогідним виглядає наступний сценарій.
Інавгурація Путіна традиційно поєднується з святкуванням дня перемоги над нацизмом у Європі (це, зауважу, не заважає росіянам запозичати різноманітні практики гітлерівців, включаючи вбивства полонених та викрадення дітей). Побєдобєсіє цього разу буде підсилюватися терактом у «Крокус Сіті Холі», де вище політичне керівництво Росії проігнорувало заяви ІДІЛ та розгледіло «український слід».
Проте буде помилковим вважати, ніби Росія змінить статус «спеціальної військової операції» на повноцінну війну проти України, адже це буде означати визнання паритету двох найбільших пострадянських республік за нормами міжнародного права. На це Кремль йти напевне не збирається
Куди більш вірогідним видається спроба Кремля дати геополітичного ляпаса одній з країн НАТО. Швидше за все, використовуючи для цього територію Білорусі, адже в такому разі Путін зможе завбачливо сховатися за спиною Лукашенка. Навряд чи мета Росії розв’язати Третю світову війну. Куди більш вірогідним видається показовий прорив периметру кордону та демонстрація готовності застосувати тактичну ядерну зброю. За розрахунками Москви, це спричинить внутрішню кризу Північноатлантичного альянсу та призупинить надання допомоги Україні, що дозволить росіянам прискорити наступ.
Що у цій ситуації робити Польщі? Очевидно, підняти швидко рівень боєготовності Війська Польського буде складно, а перекидати армійські підрозділи ближче до кордону може бути пізно. Тому потрібно забезпечити консолідацію суспільства та політикуму, зрозуміти ступінь загрози та напрацювати механізм отримання допомоги від партнерів.
Передчуття війни — важкий виклик для будь-якого суспільства, однак усвідомлення загрози має допомогти підготуватися до відсічі
Євген Магда — український політолог, історик, журналіст, директор Інституту світової політики. Автор книг «Гібридна війна. Вижити і перемогти» та «Гібридна агресія Росії: уроки для Європи». Увійшов до десятки кращих політичних експертів й аналітиків України в рейтингу видання «Коментарі» 2020 року. Син, брат, чоловік, батько. Тримає руку на пульсі подій в Україні та її сусідів понад 20 років.
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
.jpeg)
