Ексклюзив
20
хв

Плани на геноцид. Як Росія планує вирішити українське питання остаточно?

Людство освоює штучний інтелект і робить проривні відкриття в лікуванні раку. Втім, попри весь технологічний прогрес і умовно найбільш благополучні часи для людства — коли є що їсти і не помреш від епідемії чуми — у світі є диктатори, які планують закопати у ближніх ярах якнайбільше людей

Марина Данилюк-Ярмолаєва

Як Росія хоче знищити український народ? Фото: WOJCIECH STROZYK/REPORTER

No items found.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Почнемо з питання, чи реальний геноцид у ХХІ столітті? У Сирії менше за два тижні впав режим Башара Асада — і світу відкрились жахи табору смерті Седнаї під Дамаском. Сирійські повстанці знайшли гори взуття та рештки трупів, які не встигли розчинити у кислоті. Так кривавий диктатор, який втік до Москви з мільйонами доларів, розправлявся з тими, хто хотів жити без постійного пресингу. 

«Сестра Сирия моя, твой русский брат защитит тебя», — співали росіяни, коли активно багато років поспіль допомагали товаришу Басаду тримати Сирію за горло.

Звісно, путінський режим знав, що під сирійською столицею був по суті новий Освенцим — понад 30 тисяч закатованих, яких неможливо ідентифікувати, живі, які втратили від божевілля людську подобу, і діти, чиє дитинство пройшло без жодних радощів 

У нинішній війні в Україні брало участь чимало російських офіцерів, які здобували перші ази геноциду саме в Сирії. Ці обліплені медалями кати пускали ракети «точно в цель» — на голови містян, які обіймали дітей в ліжках. Розуміючи, що в 2025 році під тиском США і навіть Китаю війну в Україні в таких формах треба буде згортати, російська пропаганда розгорнула нові наративи, аби затягнути нас у свій концтабір. 

Маргарита Симоньян — авторка багатьох наративів Кремля — переконує, що російські окупанти точно не фашисти, які «прийдуть і виріжуть всіх, як в Бухенвальді чи Треблінці». Мовляв, нема ж ніякої різниці, який стяг майорітиме над Одесою, — український чи триколор агресора. Тут чорний рот російської пропаганди відверто бреше. Бо все більше зʼявляється інформації, як українців окупованої частини Запоріжжя все частіше штрафують за написи українською мовою на будинках. Тому є велика різниця — який стяг і яка мова, це такий собі паркан під напругою. 

Далі у публічний простір вийшов Дмітрій Медвєдєв — колишній премʼєр-міністр Росії, а зараз заступник голови Ради Безпеки. Він був більш прямий: заявив, що українці та росіяни — то один народ. Ба більше — нам було відмовлено у праві вибору. Медведєв для статті для російських дипломатів каже, що українці нині стоять перед вибором: чи залишитися з Росією, чи зникнути з карти світу. Він стверджує, що для досягнення цього українцям слід визнати свою приналежність до «загальноросійського проєкту». Десь так думав Гітлер, коли відмовив полякам у праві на самовизначення.

А втім, Путін навіть не приховував, що надихався саме ним, коли планував залити кров'ю Україну

Медвєдєв вважає, що «українцям слід втихомирити гординю «інакшості», відмовитися від протиставлення себе загальноросійському проєкту і вигнати демонів політичного українства». Коротше, після розпаду СРСР росіянам дуже болить, що тепер у них немає у підпорядкуванні кілька десятків мільйонів українських рабів, яких можна морити голодом та жебрацтвом у колгоспах та трудових таборах. 

Невідомі могили мирних жителів та українських воїнів в Ізюмі. Фото: Evgeniy Maloletka/Associated Press/East News

Те, що новий геноцид для України — не п'яна фантазія Мєдвєдєва, свідчить іще кілька фактів. Перше — російське Міноборони витягло знову карту про три сорти українців. Оригінальна — була фішкою проросійських сил на виборах 2004 року, де політтехнологи із Москви намагались протягнути на президента Віктора Януковича. 

За двадцять років ті самі спеціалісти з дезінформації та пропаганди адаптували стару ідею з бажанням продати її американцям. Мовляв, чотири окуповані регіони — у склад Росії, центральну Україну з Києвом — робимо як молдавське Придністров'я. А західну частину — хай дерибанять всі інші. 

Другий дзвіночок — українська розвідка дізналась, що всі ці три сорти зав'язані на тому, аби зробити геноцид по-новому. Очільник ГУР МО Кирило Буданов під час виступу на форумі «Геноцидні практики РФ в Україні: від Голодомору до російсько-української війни» перелічив, кого окупанти вважають найбільшими ворогами: 

— До розстрільних списків мали увійти вчителі української мови, літератури, історії, ветерани АТО, журналісти, науковці, письменники, священники Православної церкви України та інших конфесій, які підтримували Україну, громадські й політичні діячі, очільники органів державної влади та самоврядування.

Розвідник уточнив, що російські окупанти заздалегідь отримували інструкції щодо розташування колективних могил. Тіла вбитих одразу планували утилізовувати в пересувних крематоріях

Практики, про які розказав Буданов, один-в-один повторюють досвіди Сталіна та Гітлера — двох одіозних диктаторів ХХ століття. Плани окупантів, озвучені Будановим, дуже нагадують практики нацистів у Треблінці та Маутхаузен-Гузені, де газові камери регулярно спалювали неугодних та інтелігенцію окупованих держав. Тут же вартує згадати і спадщину Сталіна, який донині в Росії є найбільшим національним героєм. Що би було з тими окупованими українцями, які лишились після знищення цвіту нації? 

Цитую інтерв'ю колишнього секретаря РНБО Олексія Данілова за квітень 2024 року:

«6 вересня 21-го року вийшла стаття Шойгу (міністра оборони РФ. — Авт.), яка називалася "Про нові міста Сибіру". (…) Уважно її тоді прочитавши, ми розуміли, що бажання за рахунок (…) нашої країни, будувати Сибір, (…), у них ніколи не зникне. Шойгу просто озвучив цей план — побудувати від 3 до 5 великих міст від 300 тисяч до мільйона населення, і, відповідно, це мають бути українці. Усі повідомлення, які нам надавала розвідка партнерів, були про концтабори, фільтраційні табори, а також фізичне знищення президента та вищого політичного керівництва на першому місці».

Справді, така стаття була. І тут же самі автори із Росії дивувались, а звідки взяти скільки людей. Якщо за Уралом скільки трудових ресурсів не живе. Тож, можна припустити, коли окремі топ-політики посміхались на тому самому ефірі, де новоспечені «військові експерти» розказували, що розстріли в Бабиному Яру — то нічого страшного — всі все знали. Утім не попереджали українських громадян, аби «не було паніки».

Те, що Росія завжди прагнула знищити українців — фізично або на будівництві в Сибіру — не було новиною
Рятувальники копають могилу цивільного під час ексгумації в Ізюмі. Фото: Evgeniy Maloletka/Associated Press/East News

Утім бажання зробити це знову і нав'язати світу думку, що це Україна сама така, бо надягала надто коротку спідничку — все це має бути покарано. Інакше у разі успіху — Кремль розконсервує Освенцим. І запустить газові речі по-новому.

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

 

No items found.

Українська журналістка, політичний аналітик та медіа-консультант. Працювала парламентським оглядачем більше 10 років. Співпрацює з виданнями «Цензор.нет» та «Еспресо». Є авторкою популярних YouTube-каналів «Цензор.нет» та «Шоубісики». Спеціалізується на темі політики, економіки та медіатехнологій.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Утім, усі ці запальні заяви зі спецефектами у соцмережі Х мають певне раціональне зерно. Це підняття ставок і сигнал в першу чергу Китаю, який останні пів століття зріс на американських грошах. А нині вважає, що варто змістити США з позиції гегемона.

В основі такої поведінки Китаю та її друзів по вісі зла — Росії, Ірану та КНДР — лежить теорія про те, що великі держави повинні ділити сфери впливу і захищати свої економічні та безпекові інтереси, нав'язуючи свою волю меншим сусідам.

Утім у цю гру можна грати удвох — й Америка чітко окреслила, що не чекає Пекін у себе на задньому дворі — а саме в Західній півкулі

Видання The Wall Street Journal стверджує, що після виборів у США та рішучої перемоги республіканців та Дональда Трампа Китай все активніше грає м'язами. Він провів найбільші військово-морські навчання за останні десятиліття, спустив на воду найбільший у світі військовий корабель-амфібію, був звинувачений у саботажі підводних кабелів в Азії та Європі і хакерських атаках на казначейство США, представив чотири нові сучасні літаки, вперше відпрацював морську блокаду біля японських островів і активізував шпигунську діяльність на Заході.

Президент Китаю Сі Цзіньпін і президент США Дональд Трамп під час зустрічі у 2017 році. Фото: AFP/EAST NEWS
Коли ти живеш у Східній Європі, то складається враження, що американці зійшли з розуму, коли вимагають повернути під контроль Панамський канал

Утім не варто забувати, що США побудували цей стратегічно важливий об'єкт, щоб швидше й легше торгувати з Азією та між своїми узбережжями. Є також військовий зиск — для Америки то є найшвидший і найпростіший маршрут, яким можна перекидати військові кораблі з Атлантичного у Тихий океан та навпаки. У 1999 році канал відійшов під юрисдикцію Панами — і все б нічого, але з 2014 року водною артерією почали дуже активно цікавитись китайці. 

Спочатку Китай став частиною ініціативи Сі Цзіньпіня «Один пояс, один шлях», далі розірвав стосунки із Тайванем. А ще купився на класичний китайський хабар — інвестиції в інфраструктуру в обмін на бенефіти. 

Станом на зараз два з п'яти ключових портів у зоні Панамського каналу належать компанії з Гонконгу, тобто китайці можуть стежити онлайн за потоками цивільних та військових вантажів США

За першої каденції Трампа та чотирирічки Джо Байдена американці змусили панамську владу відмовитися від частини китайських проєктів, але вплив Піднебесної однаково суттєво зріс. Дійшло до того, що Пекін планував побудувати велике посольство на березі Панамського каналу, але під тиском Вашингтона панамська влада заблокувала цю ініціативу.

Китай висловив підтримку Панамі у питанні контролю над Панамським каналом. Фото: Shutterstock

Щодо Гренландії — тут США переслідує той самий інтерес убезпечення свого східного узбережжя від Китаю. Хоча перепалка між урядом Данії та політичними діячами Гренландії щодо «продажу острова» була гучною, вона мала свій сенс. 

Видання Axios, посилаючись на власні джерела, повідомляє, що «уряд Данії хоче уникнути публічного зіткнення з новою адміністрацією США», і «передав кілька повідомлень». Так, влада Данії чітко сказала, що острів не продається, але є готовність обговорити будь-який інший запит США. Америка вже має військову базу в Гренландії та угоду з Данією від 1951 року про захист острова, згідно з якою можна легко обговорювати збільшення американських сил.

Данські офіційні особи вже заявили, що розглядають подальші заходи щодо збільшення інвестицій у військову інфраструктуру та можливості в Гренландії, консультуючись з урядом Гренландії, — йдеться у ЗМІ.

Чому Вашингтон так різко зацікавила Гренландія? У часи «Холодної війни» вона відігравала ключову роль в обороні НАТО та США як частина системи раннього попередження для виявлення радянських підводних човнів або ракет.

Це зрозумів Китай, чиї човни все частіше помічають біля берегів ключового острова — який є вінцем перспективного торгового шляху через Арктику

Американська газета WSJ пише,  що в останні роки Пекін посилив свою економічну присутність у цьому регіоні, зокрема через інвестиції у видобуток корисних копалин у Гренландії. 2018 року Пентагон успішно працював над тим, щоб заблокувати фінансування Китаєм трьох аеропортів на острові. 

Утім Китай особливо зацікавлений через розташування Гренландії відносно всіх арктичних судноплавних маршрутів, включно з «Полярним шовковим шляхом» Пекіна, що дозволить використовувати коротшу відстань для доставки товарів через Арктику, оминаючи морські вузькі місця у Суецькому каналі та Малаккській протоці. А ще — не варто забувати, що Гренландія має гігантські запаси рідкоземельних матеріалів, які хоче забрати собі під контроль Китай, аби мати перевагу у торговельній війні і таким чином виграти гонку за високі технології у США.

У цій боротьбі за контроль за вихід на Арктику дуже важлива роль Канади, адже вона має значну лінію виходу до Північного полюсу і може стати надійним союзником США у змаганнях за контроль над перспективами проти Росії та Китаю

Канада — другий за величиною торговельний партнер Сполучених Штатів, але категорично відстає у фінансуванні НАТО. Ледве не пасе задніх — на оборону Оттава не витрачає навіть 2% свого ВВП. Тому для того, аби американський сусід трохи чухав про перспективи, Трамп вдався до агресивної риторики.

Американські аналітики з обох партій вважають, що такий підхід може активізувати непопулярну в Канаді тему оборони напередодні виборів до парламенту у жовтні цього року, де партія Джастіна Трюдо, яка останні роки більше займалась гендерною рівністю, може і програти.

Чи можна вітати такі ексцентричні підходи Трампа до важливих питань? Форму однозначно ні, але по суті західний світ має пережити певний шок, аби позбутися популізму. І нарешті зайнятися вирішенням серйозних питань — оцінкою загроз та підготовкою армій до війни. Аби врешті за всіх не вигрібала найбільше Україна, а далі Польща та країни Балтії, які чи не єдині щоденно розвінчують ілюзії про особливу російську душу.

Світ постав перед реальною загрозою — жити в демократії або стати харчем для Китаю. І коли стриманий бюрократ, а нині генсек НАТО Марк Рютте попереджає Європу, що ми або виділяємо гроші на оборону, або «доведеться діставати підручники з російської мови яи їхати у Нову Зеландію» — це добре нагадування, що зло не спить. І точно не обмежиться розбитими селами на українському Донбасі.

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

20
хв

Останнє китайське попередження. Нащо Трампу знадобилась Канада, Гренландія і до чого тут Європа?

Марина Данилюк-Ярмолаєва

Невже це можна назвати репетицією підготовки до виборів? Звісно, дивно думати нині мирними категоріями, коли немає навіть приблизного натяку на припинення вогню, а новий рік почався з того, що шахеди зруйнували цивільні будинки за 300 метрів від Офісу президента. Ба, більше — Путін і не думає зупинятись, хто б його не просив, бо війна — частина і опора його режиму. А ще — гарантія його фізичного існування, бо не буде війни — Росії доведеться стикнутись із власними демонами. 

Утім нинішні часи для українців — добрий момент подивитись на себе критично

І дати собі відповідь, чи справді добре, коли у політику приходить критична маса людей, яка до цього не мала жодного досвіду? Чи можуть нові обличчя зі сфери розваги стати справді добрими управлінцями часів гострої фази війни. І врешті — якого майбутнього ми хочемо і які ресурси нам на це потрібні. 

Київський міжнародний інститут соціології підсумував 2024 рік великим дослідженням про настрої українців щодо майбутнього. 

— Перше, є стала тенденція до зниження частки тих, хто оптимістично дивиться в майбутнє України. Якщо наприкінці 2022 року 88% вважали, що Україна через 10 років буде процвітаючою країною в ЄС, то до грудня 2023 року їхня частка скоротилася до 73%, а до грудня 2024 року — до 57%. Водночас з 5% до 28% зросла частка тих, хто вважає, що Україна матиме зруйновану економіку, — починають з поганої новини дослідники. 

— По-друге, коли ми аналізуємо результати, ми маємо також фокусуватися, крім динаміки, і на фактичних поточних показниках. Ми бачимо, що наразі, попри непростий рік та його складне завершення, більшість українців (57%) у цілому схиляються до оптимістичного погляду на майбутнє країни, — дають тут же солодку пилюлю соціологи. 

Тут же постає питання, а кого українці бачать новими лідерами? Хто вестиме нас у це оптимістичне майбутнє після війни? 

Торік наприкінці листопада центр «Соціальний моніторинг» оприлюднив тенденції настроїв у суспільстві. Пікантна деталь — вони досить наближені до інших непублічних соціологій, які замовляє Банкова. І що пікантно — тримаються десь рік. 

Дослідження каже, що українці більше довіряють колишньому головнокомандувачу Збройних сил України, а нині послу України у Великій Британії Валерію Залужному, а також начальнику Головного управління розвідки Міноборони Кирилу Буданову, аніж президенту України Володимиру Зеленському. Так, Залужний та Буданов є єдиними із публічних осіб, в кого рейтинг довіри переважає за недовіру. Цікавість населення до цих прізвищ зрозуміла — обоє  є кадровими військовими з безпосереднім бойовим досвідом. Третім у цьому рейтингу став президент Володимир Зеленський — він має 44% довіри супроти 52% недовіри. Тут вдається взнаки деяка втома він чинного президента і те, що світовий тренд на здолання популізму і повернення до класичної політики з серйозним лідером — який пішов від виборів у США — докочується і до нашого кутка Східної Європи. 

У Залужного та Буданова рейтинг довіри переважає за недовіру. Фото: ОПУ

Вибори 2019 року у Україні — були тріумфом попереднього тренду, коли люди шукали приємні харизматичні обличчя в сфері розваг. А ще — щиро вірили у прості рішення від простих людей. 

Викликів у новій українській реальності стає все більше — власне, на кожну нову фігуру, яка вигулькуватиме в політичному полі, типовий український виборець буде дивитись крізь серпанок розчарування

Попри стрес та знесилення, дослідження «Соціального моніторингу» показує великий запит (32%) на розбудову якісної армії і тривожність, що нинішня урядова команда з цим не справляється. Ба більше, коли багато українців гостро негативно сприйняли сумну новину перед Різдвом про тисячі неякісних мін, які буцімто солдати «неправильно зберігали» на фронті. Це було сприйнято як плювок в лице тим, хто з усіх сил тримає фронт на Донбасі. 

Утім є очевидний тренд. На 33-му році незалежності українці зрозуміли, що треба розбудовувати свою армію. Якщо не хочеш аби тебе убила чи зґвалтувала чужа
Слов’янськ (приватний сектор) після російського удару 3 січня 2025 року. Фото: AA/ABACA/Abaca/East News

Настрій цей стабільний, попри демонізацію ТЦК і купу проблем, які на голови ЗСУ обвалюють політики. Тому, щойно стане можливим повноцінне політичне життя, політичні перспективи отримають ті сили і ті персоналії, які зможуть задовольнити головне — запит на безпеку. 

Прикметно, що у багатьох дослідженнях одразу з'явились такі особи як серйозні волонтери, ветерани та професійні політики — Сергій Стерненко, Андрій Білецький, Тарас Чмут, Олена Зеркаль, Богдан Кротевич та Дмитро Кулеба. 

Ці прізвища варті уваги. Адже ми їх з високою долею вірогідності побачимо в партійних списках та серед кандидатів.

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

 

20
хв

Яких політиків і яких змін хочуть українці на після війни? Огляд головних трендів

Марина Данилюк-Ярмолаєва

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

Арігато годзаімас: як українці в Японії зібрали 33 млн грн на борщах і дідухах

Ексклюзив
20
хв

Модельєр Андре Тан: «Я двічі був банкротом. Сказав собі, що третій раз — не переживу»

Ексклюзив
20
хв

Останнє китайське попередження. Нащо Трампу знадобилась Канада, Гренландія і до чого тут Європа?

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress