Натиснувши "Прийміть усі файли cookie", ви погоджуєтесь із зберіганням файлів cookie на своєму пристрої для покращення навігації на сайті, аналізу використання сайту та допомоги в наших маркетингових зусиллях. Перегляньте нашу Політику конфіденційностідля отримання додаткової інформації.
Палата представників Конгресу США погодила пакет допомоги Україні на майже 61 мільярд доларів
Історичне голосування в Палаті представників США відбулося. Переважною більшістю конгресмени підтримали законопроєкт про допомогу Україні. «За» проголосували 311 конгресменів, «проти» — 112. Тепер за законопроєкт має проголосувати Сенат, після чого його пообіцяв максимально оперативно підписати американський президент Джо Байден
Голосування конгресменів США за допомогу Україні. Фото: Izba Reprezentantów
No items found.
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
Усього буде виділено 60,84 мільярдів доларів, з яких 49,9 мільярдів підуть на оборонні видатки для України:
<add-frame>11,3 мільярда доларів підуть на поточні військові операції США у регіоні;<add-frame>
13,8 мільярдів доларів — на закупівлю нових систем озброєння, товарів та послуг оборонного призначення;
26 мільярдів доларів — на постійний нагляд та підзвітність за допомогу та обладнання, надані Україні.
Також передбачається $7,8 мільярдів доларів прямої фінансової допомоги у вигляді кредиту Україні (бюджетна підтримка).
Після 15 листопада 2024 року американський президент зможе списати до половини суми боргу за кредитом після подання відповідного обґрунтування Конгресу.
Законопроект вимагає від Пентагону/Держдепартаменту надати чітку стратегію США щодо України протягом 45 днів. А також зобов'язує президента США передати Україні ATACMS далекого радіусу дії (тип не вказано) якнайшвидше після його набуття чинності. Президент здатний відкласти передачу, якщо передача ATACMS, на його думку, завдасть шкоди інтересам національної безпеки США.
Раніше впродовж чотирьох місяців республіканці у Палаті представників блокували проєкт адміністрації Джо Байдена, до якого, окрім допомоги закордонним партнерам, були включені асигнування на посилення заходів проти незаконної міграції та зміцнення південного кордону Штатів.
Тепер законопроєкт розділили на чотири частини, аби голоси «проти» не складалися, як сталося би за єдиного голосування (адже республіканські ізоляціоністи проти допомоги Україні, але за допомогу Ізраїлю. А ультраліві демократи за Україну, але проти допомоги Ізраїлю). І такий хід спрацював: конгресмени ухвалили не тільки законопроєкт про допомогу Україні, але також про допомогу Ізраїлю і підтримку Індо-Тихоокеанського регіону.
Усі чотири поправки до законопроєкту про підтримку України були відхилені Палатою представників.
Помічник секретаря Пентагону з питань міжнародної безпеки Селеста Волландер на днях повідомила, що Пентагон розпочне швидке переміщення боєприпасів, артилерійських снарядів і ракет для протиповітряної оборони, тільки-но Конгрес схвалить допомогу. Зі свого боку президент США Джо Байден пообіцяв підписати законопроєкт без зволікань, тільки він попаде йому на стіл після схвалення Сенатом. А лідер демократів у Сенаті Чак Шумер вже заявив, що Сенат ухвалить допомогу (це має статися у вівторок, 23 квітня).
У залі під час голосування майоріло чимало українських прапорців. А конгресвумен від штату Огайо Марсі Каптур у виступі на підтримку законопроєкту про допомогу Україні навіть зацитувала поему Тараса Шевченка «І мертвим, і живим, і ненародженим»: «Схаменіться! Будьте люди, Бо лихо вам буде! Розкуються незабаром Заковані люди».
Президент України Володимир Зеленський подякував «кожному і кожній, хто підтримав наш пакет», а також особисто спікеру Майку Джонсону і всім американським серцям, які відчувають, що російське зло точно не повинно вигравати. Також він подякував усій українській команді та всім друзям України. «Ми цінуємо кожен прояв підтримки нашої держави і незалежності, наших людей і нашого життя, яке Росія так хоче закопати в руїнах», — заявив український президент.
Але це ще не всі добрі новини. Конгресмени також проголосували за законопроєкт про використання заморожених російських активів для України. Раніше Парламентська асамблея Ради Європи одноголосно ухвалила резолюцію із закликом передати заморожені активи РФ на відновленя України.
Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
«Я став менш продуктивним у творчості, бо в армії дуже багато роботи»
До невеликої зали в підвалі харківського театрально-концертного центру починають сходитися черги глядачів. Всі квитки на виступ Сергія Жадана розпродані. Незважаючи на війну, люди прагнуть спілкування з культурою і мистецтвом, і Жадан знайшов спосіб поєднати реальність війни із цивільним життям.
Альдона Гартвінська: Скоро мине рік, як ви долучилися до лав Нацгвардії України в 13 бригаді «Хартія». За цей час ви провели чимало різних заходів, щоб допомогти бригаді. Один з них — зустріч з приводу вашої книги «Арабески». Розкажіть про це.
Сергій Жадан: Попри те, що збірка «Арабески» вийшла минулоріч, ми вирішили ще раз її презентувати. Це 12 оповідань-історій, які були написані мною після 2022 року. Оповідання про Харків і про схід України у часи повномасштабного вторгнення. Зараз вони перекладаються в інших країнах. Мені цікаво буде подивитися на реакцію закордонних читачів.
У нас зараз триває «Хартія Тур». Це така освітньо-інформаційна ініціатива нашої бригади. Ми їздимо містами, зустрічаємося з громадами, з керівництвом громад, з місцевою владою, студентами, молоддю. Збираємо донати. Розповідаємо про бригаду, її історію, цінності та філософію. До цього у нас було кілька музичних зустрічей, тепер ми вирішили зробити ще кілька суто літературних.
Для нас дуже важливо тримати зв’язок з усіма, хто підтримує Сили оборони, з усіма, хто донатить на українське військо, хто вірить в «Хартію». Дуже радіємо, коли бачимо повний зал. Все, що ми збираємо, ми передаємо на потреби нашої бригади. Це невеличка, але суттєва підтримка — плюс це важливо для нас емоційно. Відчувати підтримку людей, яких захищають наші бійці.
Слухаючи Сергія Жадана, Харків 10.03.2025. Фото: Maciek Zygmunt
«Арабески» — це книга про людей, які змінюються разом з часом. Як ви сам змінились як митець ?
Від початку повномасштабного вторгнення я опублікував дві книги. До цього вийшла збірка віршів «Скрипниківка». Звісно, я став менш продуктивний, тому що зараз на службі, мобілізований. Попри те, що я не на бойовій посаді, роботи дуже багато. Але це служба, яка приносить користь нашій бригаді, і для мене це зараз головне.
З усіх подій, з якими ви виступаєте, 100% прибутку передаються на потреби бригади. Можете розказати більше, на що конкретно йдуть ці гроші?
Людей приходить завжди дуже багато, ми порахуємо, але, думаю, в межах цього туру ми вже зібрали близько двох мільйонів гривень. Ці гроші передаємо, зокрема, на патронатну службу бригади, яка підтримує поранених бійців та їхні родини. Також ми підтримуємо батальйон сил підтримки. «Хартія», думаю, одна з найбільш забезпечених і логістично унормованих бригад, але є якісь речі, які треба із сьогодні на сьогодні закрити. Десь там щось купити, десь щось привезти, десь щось відремонтувати. Відповідно, добре мати ось таку фінансову подушку, яку ми фактично збираємо. Всі роблять якісь збори, шукають донати. Ця війна зараз стосується всіх. Усі ми зараз на одній хвилі.
«Важливо не ділити нас усіх на світ війни і світ тилу»
А як було три роки тому? За вашими відчуттями, наскільки змінилася бригада?
Коли «Хартія» утворилася, це був добровольчий підрозділ, ДФТГ (добровольче формування територіальної громади — Авт.). Кілька десятків добровольців, — як кадрових військових, так і людей цивільних, прийшли у військо й взяли до рук зброю. Тож, зрозуміло, що на початку новостворений підрозділ нічого не мав.
Ми забезпечили його всім: купували взуття, спорядження, бронежилети, шоломи, перші автомобілі, мавіки… З того часу минуло три роки, ДФТГ розрослося до розмірів батальона, а потім було трансформовано в повноцінну бригаду. І хоча сама назва була вигадана таким чином, щоб у слові відлунював Харків як місто, в якому цей підрозділ був створений, зараз це кілька тисяч бійців — хлопців, дівчат з різних міст, не лише з Харкова, але також з Дніпра, Кривого Рогу, Запоріжжя, Полтави, Сум, міст західної України, Луганщини й Донеччини. Разом з тим ось така харківська прописка, вона для нас дуже важлива, і те, що сьогодні «Хартія» стоїть в окопах біля Харкова, захищає місто, насправді є великою мотивацією ще більше підтримувати бійців.
Зрозуміло, що це зовсім інший масштаб, інші завдання, інший рівень комунікації всередині бригади і з бригадою назовні. Тому, власне, і цікаво спостерігати, що командування, засновники підрозділу, які створювали «Хартію» як підрозділ нового штибу, зразок нового українського війська, від цієї ідеї не відходять. Ми далі спираємося на стандарти НАТО, де в основі лежить захист бійця. Маємо справу з професійним та ретельним плануванням кожної операції, забезпечуємо воїна, його вишкіл і вмотивованість.
Але іноді ми стикаємось із психічним виснаженням. Військові часто говорять про паралельну реальність між нашим світом і світом в окопах. Хлопці часто кажуть, що в окопі їм комфортніше, ніж у галасливих містах України. Чи можна поєднати ці світи? Щоб ми підтримували військових, щоб їм було комфортно з нами?
Реальність окопу і реальність торговельної зали — вони дійсно різні. Я не збираюсь засуджувати цивільних жінок, дітей, людей старшого віку, які залишаються в тилу, не долучаються до сил оборони і живуть у мирних містах. Навпаки, мені здається, дуже важливо, щоб вони не западали в страх, відчай і тривогу, а жили нормальним життям, — пам'ятаючи, що триває війна, і що їхні близькі чи знайомі зараз знаходяться в силах оборони, і їх потрібно підтримувати.
Сергій Жадан і кореспондентка Sestry Альдона Гартвінська
Країна має жити, жити чесно, по совісті, повинні працювати магазини, офіси, послуги, щоб сплачувати податки, підтримувати економіку на належному рівні. Зрозуміло, що це важкий момент для бійців, які повертаються з позиції. Так само важкий для тих, хто знаходиться в тилу і на позиціях ніколи не був. Це війна, це страшно, це драматично, це криваво, це дуже погано, у війні немає нічого хорошого взагалі. І зрозуміло, що ми з цією проблемою вже зіткнулися, вона є і буде, і нам її треба вирішувати.
Дуже важливо не відокремлюватись, не роз'єднуватись і не ділити наш світ на світ війни і світ тилу. Розуміти, що запорука нашої можливої перемоги, успіху тільки в цьому поєднанні двох реальностей — кривавої реальності війни і реальності тилу, який є мотивованим, свідомим, готовим далі працювати й допомагати своєму війську
У мене є друг, який у мирному житті працював режисером. Він мені сказав, що якби не долучився до лав ЗСУ, то втратив би свій голос митця. Ви як митець з ним згодні?
Можливо. Ми з друзями — митцями зі світу музики, — коли дізналися, що буде прийнято закон про мобілізацію, відразу почали думати, що можемо зробити, щоб бути максимально ефективними і корисними для нашої країни. І ось ми в «Хартії» вже майже рік, і я особисто ніколи жодного разу не пошкодував, що долучився. З іншого боку, як можна було не долучитися? Якщо ти здоровий чоловік призовного віку, маєш мобілізуватися. Якщо ти свідомий, чесний громадянин — це єдиний правильний шлях.
Під час обстрілу в машинах перебували близько 50 цивільних, зокрема, дев'ять дітей. Разом з людьми — їхні домашні тварини. Центр документування російських злочинів в Україні ім. Рафала Лемкіна в Інституті Пілецького зібрав свідчення тих, хто став очевидцями цього жахіття й вижив. І сьогодні можна впевнено сказати, що знищення мирних людей було черговим жорстоким перформансом окупантів, а їхня фраза «Мы мирное население не трогаем...» і наданий «зелений коридор» виявилися пасткою для цивільних.
Sestry поспілкувалися з тими, хто вижив в Липівці, і з тими, хто збирав свідчення для рапорту про злочин росіян. Колись, сподіваємось, ця інформація допоможе притягнути злочинців до суду.
Ірина Довгань, Наталія Гулак, Моніка Андрушевська, Тетяна Сичевська представляють результати звіту про російські злочини проти мирного населення України. Фото: Instytut Pileckiego
Інструктаж перед розстрілом
Ірина Довгань, голова ГО «СЕМА України», до якої входять жінки, які побували в полоні у росіян, приїхала в Київську область, щоб зібрати свідчення жінок, що пережили насильство.
— Я їздила селами під Києвом, знаючи, что там є зґвалтовані окупантами жінки, — каже Ірина Довгань. — А потім з’явилась інформація про обстріл під час евакуації, і я стала збирати свідчення про це цивільних. Липивська колона — це був жах: спалені автівки, мертві тіла навкруги. І взагалі незрозуміло, як це могло статися з цивільними, яким окупанти обіцяли безпечну евакуацію і до якої людей готували заздалегідь. Вже у процесі збору інформації я зрозуміла, що це була спланована акція.
Хоча вся моя сутність до останнього боролась з усвідомленням того, что це було зроблено навмисне. І людей, зокрема, дітей свідомо вели на смерть
Росіяни збирали автівки з українськими цивільними для евакуації 3-4 доби. Люди в автівках — з дітьми, тваринами — змушені були чекати, поки росіяни дозволять рушати. Зрештою російський офіцер повідомив, що випускає людей. На виїзді із села Липівка цей офіцер зазирнув до кожної автівки з колони й сказав: «Їхати не більше 20км/годину, якщо почуєте постріли — одразу зупинитися, узбіччя і зустрічна смуга заміновані, їхати можна тільки одне за одним». Колона рушила, і десь за кілька сотень метрів до українського блокпоста доїхала до ділянки, де на узбіччі не росли дерева. І тут люди побачили декілька БМП, які ховалися і відкрили по ним вогонь.
Перші автівки з колони прискорились і цим врятувались. П’ята автівка загорілась і заблокувала шлях тим, що були за нею. І всі 9 автівок були одна за одною розстріляні росіянами. По тих, хто виходив з палаючих машин, стріляв снайпер. Кілька дітей згоріли заживо. Дехто встиг вистрибнути з авто і відповзти.
Близько року тривав збір інформації, бо деякі свідки виїхали за кордон, потім — транскрибування і робота над рапортом. І ось перед нами досить товста книга зі свідченнями тих, хто став свідками злочину росіян проти цивільного населення.
Ірина Довгань згадує ще один випадок, про який дізналась у процесі збору інформації на деокупованих територіях. Російський офіцер прийшов попередити родину в окупованому селі, щоб заховали свою дорослу красуню-доньку, бо планується її зґвалтування. Але не сказав, куди можна сховати дівчину, коли людям заборонили вийти з хати. Дівчина була зґвалтована нелюдами, а це попередження російського офіцера виявилося лицемірною грою на публіку.
Один з автомобілів колони в Липівці, який обстріляли, але він не згорів. 2022. Фото: Моніка Андрушевська
Яскрава жіноча куртка лежала на узбіччі серед спалених машин…
«Однією з найстрашніших деталей цієї історії для мене стала яскрава жіноча куртка, яку я побачила на узбіччі дороги біля розстріляних автівок. Я думала: “А де сама жінка, на якій була ця куртка?”. Вона ж купила цю неймовірну яскраву річ для радощів і життя, але зараз куртка тут, у багнюці», — згадує пані Ірина процес збору свідчень і знайомить з Тетяною Сичевською, яка втратила чоловіка і невістку в евакуації і досі не може оговтатися від шоку, бо події відбувались на її очах. Чоловіку пані Тетяни бувально знесло пів голови.
«Окупанти погрожували, що буде зачистка території, прийдуть і всіх розстріляють. Ми просили нас випустити. І нас декілька днів, як ту козу, водили по селу, обіцяли «зелений коридор» і розповідали правила поведінки. Ми із сусідами зібрались і поїхали. І там, де дорога була порожня, між двох голих полів, де ми — як на долоні, я побачила, як піднявся солдат і дав команду стріляти… Це був найстрашніший день у моєму житті», — каже Тетяна Сичевська зі сльозами на очах.
Жінка згадує, як на її очах загинув чоловік, а невістка накрила своїм тілом 7-річного онука, і це врятувало хлопчику життя. Хоча він отримав поранення і потім лікувався за кордоном.
«Я не знаю, скільки тривало це пекло, але летіло так, що ми всі прощалися з життям, — розповідає Тетяна Сичевська. — Дитину мама закрила собою, мов щитом. Онуку робили операцію, виймали осколки. Не можу вам зараз передати, як він сумує за нею, які то біль і сум, що навіки залишаться з нами.
“Давай будемо думати, що мама поїхала за кордон і не повернеться”, — якось сказав мені онук. Але я бачу, що він усе розуміє. Деякий час ми жили за кордоном, потім повернулись в Україну. І, мабуть, ця тимчасова відсутність вдома дозволила нам не з’їхати з глузду. Хочу, щоб злочинці і їхні родини відчули те, що пережили ми, і понесли покарання».
Осколок з рани свідка розстрілу, село Липівка, 2022. Приватний архів свідка
Натиснув на газ і врятувався
Жителька села Макарів Наталія Гулак разом з родиною теж опинилися в цій колоні й вижила. Жінка згадує, як поводилися росіяни в окупованому селі:
— До війни у нас була своя ферма, велике господарство, і росіяни дуже дивувалися, хто нам дав право так добре жити
Коли ми жили в окупації, то виходити з будинку можна було лише з піднятими догори руками, бо за нами постійно спостерігав снайпер. Але потрібно було виходити, щоб годувати тварин, вагітних свиноматок, що ось-ось мали народити. Росіяни, поки були в селі, брали у нас яйця й інші продукти, а потім заборонили чоловіку виходити до тварин, а самі вбили вагітних свинок. Залишатися в цьому пеклі було неможливо, ми дуже хотіли виїхати. Але у росіян наміру випустити нас живими не було.
Чоловік Наталії Гулак вів колону, коли вона потрапила під обстріл. І хоча у своєму інструктажі перед виїздом росіяни наказували зупинятися, якщо почнеться обстріл, чоловік навпаки прискорився і продовжив їхати — і це врятувало життя йому й багатьом іншим з тієї колони. Бо машини, що зупинилися, були геть знищені. Бігти людям було нікуди — поле навколо було заміноване. Невістка і син пані Наталії отримати важки поранення, у сина був вирваний шматок плеча, але їхні життя вдалося врятувати.
«Ще в окупації мій чоловік почав кашляти. Коли ми вибралися, в нього діагностували онкологію. За кілька місяців його не стало», — згадує жінка.
Через пів року після закінчення документування Ірині Довгань також діагностували онкологію. Вона пролікувалася і повернулася до роботи, хоча і під час «хіміотерапії» брала участь у пресконференціях Інституту. Каже, що робить це для того, щоб вибороти для нащадків нормальне майбутнє і покарати військових злочинців:
«Я маю дітей, онуків. Сподіваюсь, що моя 25-річна донька народить мені ще онуків, і я не хочу, щоб вони бачили те, що бачила я. Хочу, щоб вони жили в іншому світі. Що я можу для цього зробити? Я не маю зброї в руках і не можу стріляти, але після 2014 року, коли мене ґвалтували у підвалі росіяни, в мене є відчуття, що я можу трансформувати свою травму і травми інших людей в зростання. Ми маємо збирати свідчення, маємо все документувати, щоб допомогти покарати злочинців. Щоб навіть якщо нас не буде на суді, були ці свідчення».
Прем’єр-міністр Великої Британії Кір Стармер закликає не дозволяти Путіну «грати в ігри» з припиненням вогню в Україні. За його словами, Москва намагається виграти час, тож Заходу потрібно не послаблювати тиск, а навпаки — посилювати підтримку Києва.
15 березня Стармер провів онлайн-зустріч «коаліції охочих», а у четвер, 20 березня, у Великій Британії європейські військові лідери обговорять можливість миротворчої місії в Україні. Західні держави переходять до «оперативної фази» забезпечення безпеки України, що включає як військову допомогу, так і посилення санкцій проти росії.
Що означає цей новий етап підтримки України? Чи можлива миротворча місія, і за яких умов вона стане реальністю? На ці та інші питання в ексклюзивному інтерв’ю виданню Sestry відповів британський генерал у відставці Річард Ширрефф, який обіймав посаду заступника Верховного головнокомандувача військами НАТО в Європі.
«Коаліція охочих» та безпека України
Марина Степаненко: Яку роль, на вашу думку, можуть відіграти міжнародні сили безпеки, що обговорюються в рамках «коаліції охочих»? Яких конкретних кроків можна очікувати від конкретних країн, а особливо, від Великої Британії?
Річард Ширрефф: Єдина роль, яку варто обговорювати, — це стримування майбутнього російського вторгнення в Україну. Виклик очевидний — Росія вже заявила через міністра закордонних справ Сергія Лаврова, що не погодиться на європейські миротворчі сили після припинення вогню. Це означає, що РФ треба змусити прийняти їх, і єдиний спосіб зробити це — перемогти росіян.
Росія повинна зрозуміти, що вона ніколи не зможе досягти своїх цілей в Україні, але цей меседж відсутній у нинішніх дискусіях
Будь-які сили мають бути здатними перевершити Росію. Сили чисельністю 30 тисяч без важкого озброєння не мають сенсу. Їм потрібна значна чисельність, протиповітряна оборона, високоточні ракети дальнього радіусу дії і всі можливості, необхідні для боротьби з Росією. І це масштабне завдання. Миротворчі сили повинні охоплювати до 1200 кілометрів фронту, здійснюючи розвідку і спостереження. Менше — неефективно.
Чому на першу зустріч лідерів на початку березня Велика Британія не запросила представників країн Балтії, що призвело до дипломатичного інциденту? Чи мають ці держави брати участь в обговореннях, зважаючи на пряму їм загрозу з боку РФ?
Звичайно, вони мали б їх запросити. І це було безглуздою помилкою і справжньою образою для наших друзів у країнах Балтії.
Що потрібно для створення та функціонування міжнародного миротворчого контингенту без участі США? Наскільки ефективними можуть бути такі сили?
Потрібно дуже багато. Передусім це має бути сила, здатна перевершити росіян. Отже, вона потребує значної кількості повітряних сил і засобів. Їй потрібні високоточні ракети великої дальності. Потрібні штурмові гармати. Потрібні HIMARS. Їй потрібне управління і координація. Їй потрібне супутникове спостереження, інформація, розвідка — дуже багато речей.
Оператори безпілотників 3-ї десантно-штурмової бригади працюють на позиціях поблизу лінії фронту. Фото: AA/ABACA/Abaca/East News
І для того, щоб бути справді боєздатною силою, їй потрібні усі можливості, які може надати Америка, а також, звичайно, протиповітряна оборона. Європа має дещо з цього. Але не все. І це означає, що Європа повинна зібратися з силами і знайти шляхи їх забезпечення, якщо вона хоче бути ефективною.
Враховуючи заяви Росії про категоричне несприйняття введення міжнародного контингенту, якими є реалістичні важелі тиску на Москву, щоб змусити її погодитися на подібний формат?
Потрібна європейсько-канадська стратегія, спрямована на надання Україні засобів для перемоги над Росією — військової техніки, логістики, боєприпасів, а також підтримки у реформуванні її збройних сил з метою максимізації їхньої спроможності. Першим кроком є забезпечення здатності України утримувати лінію фронту і зупинити просування Росії, яке, незважаючи на величезні втрати, продовжується дюйм за дюймом.
США відновили відкликану раніше допомогу, зокрема, передачу розвідданих, а втім, Європа має допомагати Україні нарощувати власну силу. Ключовим кроком є інвестиції. Україна продемонструвала неабияку швидкість і спритність у розробці і закупівлі нових озброєнь. Фінансування цих зусиль матиме вирішальне значення. Зрештою, єдиний шлях до миру — це поразка Росії.
Які важелі впливу можна використати, щоб цього досягти?
Я впевнений, що можуть існувати так звані важелі тиску. Я також зазначу, що Україна висуває ідею припинення вогню — як у повітрі, так і на морі — як потенційну відправну точку.
Однак я принципово не вірю, що Путін коли-небудь відмовиться від своєї мети ліквідувати Україну як державу
Це залишається його кінцевою метою — це те, що рухає його вперед. Росія — це режим, який процвітає на війні, який підтримує себе через конфлікт. Якщо Трамп запропонує Путіну вигідну для нього угоду, яка дозволить йому оголосити про перемогу і дасть йому час на відновлення армії, він неминуче зробить ще одну спробу «розчленувати» Україну. І це знову повертає нас до критичної потреби в потужних силах для заспокоєння і стримування Москви.
Переговори США щодо завершення війни
Президент США Дональд Трамп вважає, що домовленості з Росією зможуть забезпечити довготривалий мир для України. Чи є історичні або військові прецеденти, які свідчать про те, що подібні угоди можуть бути використані Росією для перегрупування сил перед новим наступом?
Саме так. Трамп дурить себе, якщо вважає, що зможе домогтися припинення вогню, яке призведе до тривалого миру без поразки Росії. Поки що він вимагає від України всіх поступок.
Він поводився жорстоко з вашим президентом. Ми бачили цей прояв ненависті, грубості, неввічливості в Білому домі пару тижнів тому. Що він вимагав від Путіна? Нічого. Це все, що я можу сказати. Путін і Трамп. Трамп фактично «в ліжку» з Путіним, і ми повинні до цього звикнути.
Британський законодавець Грем Стюарт висловив припущення, що президента Сполучених Штатів Дональда Трампа протягом десятиліть готували спецслужби Кремля. У Сенаті США теж цікавляться, чи не є чинний президент частиною кремлівської агентури. Як ви оцінюєте такі закиди?
Є багато вагомих доказів, які свідчать про те, що якщо Трамп і не був фактичним агентом Росії, то принаймні він фінансувався нею в 90-х роках. Окрім того, його виборча кампанія була профінансована Росією у 2016 році. І Путін, і Трамп знали про це.
Все це робить Трампа зобов'язаним перед Росією. І я думаю, що те, як він поводиться, демонструє, що він, перш за все, корисний ідіот Путіна
Як, на вашу думку, можуть вплинути підходи Трампа, який бажає швидких рішень та апелює ультиматумами, на загальний формат перемовин з Росією?
Трамп обманює себе, якщо думає, що зможе досягти тривалого миру, тому що Росія не готова йти на жодні поступки, не відступила ні на йоту від своїх вимог щодо «розчленування» України.
Генерале Ширреффе, майже місяць тому Дональд Трамп раптово звільнив генерала Чарльза Брауна-молодшого з посади голови Об'єднаного комітету начальників штабів, а також ще п'ятьох високопосадовців Пентагону, зокрема першу жінку-начальника військово-морських операцій, адмірала Лізу Франчетті. Як подібні рішення впливають на оперативну ефективність американської армії та довіру військових до цивільного керівництва?
Це точно не допомагає Президенту. Вищий офіцерський склад американських збройних сил був відібраний не за політичними уподобаннями, а за військовими здібностями і розсудливістю. І за їхню здатність давати поради вищим політичним лідерам. Саме так працюють демократії.
Вище керівництво збройних сил існує для того, щоб надавати аполітичні поради, а далі вже справа політиків — ухвалювати рішення. Не політикам належить призначати людей, які будуть виконувати їхні політичні замовлення. Отже, це не піде на користь моральному духу американських збройних сил і їхньому потенціалу.
Різні підходи. Європа та США
Зараз ми бачимо, як Європа та США йдуть діаметрально протилежними шляхами: Трамп наполягає на компромісах, тоді як європейські лідери розуміють, що поразка України означатиме загрозу для безпеки ЄС. Чи можливе створення нового формату безпекової співпраці між Європою та Україною у випадку, якщо США вирішать безповоротно обмежити свою участь у забезпеченні безпеки України?
Європа і Канада повинні визнати, що Америка фактично зреклася свого лідерства у вільному світі. За Трампа США стали більш близькими до Росії, ніж до Європи — практично попутниками Путіна.
Ми побачили це, коли США проголосували разом з Росією та Північною Кореєю проти європейської резолюції, яка засуджувала російську агресію в Україні. Сигнали були чіткими — не лише з Мюнхенської конференції з безпеки, але й від Путіна, Трампа, Геґсета та Венса. Геґсет висловився чітко: Америка більше не гарантуватиме безпеку Європи. Це ставить серйозні питання щодо існуючих структур, зокрема НАТО.
Тепер Європа і Канада повинні розробити альтернативну систему безпеки — можливо, на основі НАТО, але з інтеграцією України в це рівняння. Необхідне стратегічне і творче мислення
Гарантії безпеки та інтеграція в НАТО
Усі ми спостерігали за переговорами у Саудівській Аравії, де США пропонували повне припинення вогню, а потім переговори про довгострокове мирне врегулювання. А Україна хотіла припинення вогню лише в повітрі і на морі, а на суші — продовження боїв до отримання гарантій безпеки. Як ви оцінюєте ці два сценарії? Що вони дають, чи навпаки, чим загрожують?
Україна ніколи не має погоджуватися на компроміси, яких вимагає Америка. Рубіо говорить про те, що Україна повинна відмовитися від територій заради миру, але насправді він пропонує віддати українців в обмін на тимчасову паузу в бойових діях.
Він очікує, що президент Зеленський віддасть під російський контроль вільних українських громадян, які проживають на територіях, які зараз не окуповані Росією. Це просто неприйнятно. Саме тому я залишаюся при своїй думці — я просто не бачу, щоб це кудись рухалося.
Якими мають бути реальні гарантії безпеки для України з боку США, Європи та НАТО, щоб вони не повторили долю Будапештського меморандуму?
Якби Америка все ще була на боці Європи і підтримувала Україну, єдиною гарантією безпеки, яка б дійсно мала значення, було б членство в НАТО. Але, з огляду на зміну курсу Америки, ми повинні розглянути нові рамки — європейсько-канадсько-атлантичну договірну організацію, яка спирається на НАТО. Цей альянс має не лише зміцнитися, ефективно функціонуючи без США, але й інтегрувати Україну.
Досягнення цієї мети, однак, є величезним викликом. Це вимагає спочатку перемоги над Росією, а потім створення надійної сили стримування в Україні. Це найважливіші питання, які мають бути вирішені протягом наступних трьох-п'яти років
Європа має шукати альтернативу США. Фото: ОПУ
Ви наголошуєте на співпраці у сфері безпеки між Європою та Канадою, але з огляду на розбіжності в Європі, чи бачите ви появу менших регіональних безпекових альянсів, якщо США вийдуть з НАТО? Наприклад, чи можуть країни Балтії сформувати власний оборонний пакт або Вишеградська четвірка створити окремий безпековий альянс? Чи призведе фрагментація НАТО до утворення клаптикового полотна з менших коаліцій чи це малоймовірно?
Дуже ймовірно, що майбутня європейсько-канадська система безпеки обертатиметься навколо «коаліції охочих» — країн, які щиро віддані колективній обороні. Такі країни, як Угорщина під керівництвом Орбана, який позиціонує себе як ще один корисний ідіот Путіна, повинні бути просто виключені. Якщо вони відмовляються робити внесок в європейську безпеку, нехай засохнуть на лозі.
Переважна більшість, однак, буде стояти разом. Ви вже можете бачити це на прикладі Паризької конференції, в якій взяли участь близько 20 країн — не лише європейські союзники, але й партнери, такі як Австралія, Японія, Південна Корея і навіть Ірландія. Ці країни визнають, що європейська безпека є спільним інтересом і що найкращий спосіб її забезпечення — це співпраця з країнами-однодумцями.
Титульне фото: AA/ABACA/Abaca/East News
Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»
Одна з найважливіших змін, яка сталася в Україні завдяки коштам USAID, — технічна та юридична підтримка медичної реформи. Ситуація була катастрофічною. За даними Національного канцер-реєстру, до війни в Україні фіксували 130-140 тисяч випадків онко, щорічно помирали від цього захворювання 80 тисяч людей. Українці нехтували найпростішим способом зменшити ризики смерті від раку — вчасною діагностикою.
Вони відмовлялися від оглядів чи навіть лікування, бо не хотіли ставити свої родини перед вибором: рятувати їм життя чи зберегти дах над головою. Для повного курсу лікування доводилося продавати квартири, брати кредити, просити допомоги у благодійників. Траплялися випадки, коли, дізнавшись про діагноз, онкохворі зводили рахунки з життям, щоб фінансово не обтяжувати родину.
— Це був 2016 рік. Щоб почати лікування, я продала власний невеликий бізнес, — розповідає голова ГО «Афіна. Жінки проти раку» Вікторія Романюк.
Цих грошей вистачило лише на операцію та хіміотерапію. Для подальшого лікування потрібний був спеціальний препарат вартістю 50 000 гривень за дозу (на той час — близько 2000 доларів — Ред.), загалом 36 000 доларів за 18 необхідних доз.
Вікторія Романюк. Приватний архів
Кілька флаконів Вікторія купила за власні гроші. Ще на три їй зібрала в соціальних мережах донька випадкової знайомої по лікарняній палаті. Надія залишалася на державні програми, про які вона дізналася випадково.
— В той час я вже лікувалася в Інституті раку в Києві, — розповідає Вікторія, — почала все вивчати, моніторити, розбиратися. Виявилося, що держава щороку витрачає чималі кошти на ліки, але розподіл цих ліків непрозорий. Це стало змінюватися, коли Міністерство охорони здоров’я очолила Уляна Супрун, стартувала медична реформа, яку з 2016 року аж до «заморожування» фінансування підтримувало USAID.
USAID інвестували в розробку програм для підтримки реформи, навчання управлінців медзакладів і лікарів, співпрацю з громадським сектором, фінансування окремих програм, точкові гуманітарні проєкти із заміни застарілого обладнання на більш сучасне тощо.
Важливою частиною реформ стала підтримка цифрових платформ, де можна було побачити всі фінансові операції, залишки ліків тощо
З відкритих реєстрів Вікторія Романюкдізналася, що держава закупила понад 700 флаконів необхідного їй препарату для онкохворих, але вона не потрапила до списку отримувачів. Всього 13 щасливців на всю Україну витягнули лотерейний квиток з правом на життя. Завдяки своїй активності вона теж потрапила в програму. І стала єдиною жінкою в палаті, якій провели повний курс лікування коштом держави.
— Заради можливості увійти до програми люди сідали на жорстку дієту, ще більше руйнуючи свій виснажений хворобою організм, якому потрібна була енергія для боротьби з раком, — згадує Вікторія. — Кількість необхідних флаконів розраховувалася в залежності від ваги. На мої 50 кг треба було 2 флакони для дози. Якщо жінка важила більше, доза й вартість зростали. Більшість жінок, які були зі мною в палаті, померли, так і не дочекавшись лікування.
Критики USAID звинувачували, що організація вчила, як боротися зі своїми урядами, однак активісти, зокрема, Вікторія Романюк розповідають, що організація вчила їх боротися за права людини і пацієнта. Вікторія брала участь у тренінгах, навчаннях, де вчили аналізували бюджет, працювати з цифровими платформами, сайтами державних закупівель.
Саме USAID наполягло, що в громадській раді при Міністерстві охорони здоров’я обов'язково мають бути громадські активісти, які дійсно знають, що потрібно пацієнтам і можуть допомагати формувати закупівлі, виходячи з потреб реальних людей, не обмежуючись уявленнями про це МОЗ. Завдяки цьому Вікторія разом з головою БФ «Крапля крові» Іваном Зеленським увійшли до експертної групи МОЗ і домоглися внесення важливого препарату до списку державних закупівель. Рятувати тисячі людей з онкодіагнозами зрештою стало легше.
— І це були вже не разові закупівлі чи гуманітарна допомога — ліки стали закуповувати системно, — резюмує Вікторія Романюк.
Мільярди інвестицій і мільйони врятованих
За даними секретаріату Кабінету міністрів і сайту USAID, на 31 грудня 2024 року в Україні діяли 39 програм USAID, загальний бюджет яких становив 4,28 мільярдів доларів. На охорону здоров'я з цієї суми припадало 381,8 мільйонів доларів.
Одним з найбільш значущих медичних проєктів є надання Україні технічної та юридичної допомоги для реалізації програми «Доступні ліки», за якою українці отримували ліки безкоштовно або купували з невеликою оплатою.
За словами прем'єр-міністра України Дениса Шмигаля, за останні п'ять років програмою скористалися понад 5 мільйонів пацієнтів, з них 2,2 мільйони — у 2023 році. За дослідженням USAID SAFEMed, 80 відсотків пацієнтів користувалися програмою понад рік, 78 відсотків відчули зменшення витрат на лікування, а 77 відсотків лікарів вважають, що програма значно покращила доступ до ліків.
До переліку входять понад 500 препаратів, зокрема, знеболювальні для паліативних пацієнтів, імуносупресори та тест-смужки для діабетиків.
І це далеко не всі важливі для життя і здоров'я людей проєкти, були десятки інших. Зараз вони всі поставлені на паузу.
У 2024 року через програму USAID «Підтримка реформи охорони здоров'я» планувалось навчити 2000 лікарів Харківської та Запорізької областей користуватися УЗД-апаратами, купити ці апарати та встановити у прифронтових громадах. Завдяки проєкту «Реабілітація в Україні» (Rehab4U) в 15 громадах з 14 областей України мали з'явитися високотехнологічні центри для українців, які отримали поранення й травми під час війни.
Мінсоцполітики заявляє, що припинення невійськової допомоги США поки не вплинуло на фінансування проєктів, бо вони спиралися переважно на підтримку Європи, Великої Британії та Світового банку. Міністерство охорони здоров'я поки не коментує наслідки скасування програм USAID. Sestry вже направили запит до МОЗ, як це вплине на медичну галузь в Україні (опублікуємо відповіді після отримання). Однак, оскільки в самих США йдеться про можливе скорочення видатків страхових програм Medicaid, Medicare і Дитячої програми медичного страхування (CHIP) для економії федерального бюджету, ситуація не виглядає оптимістичною.
Проєкт «Реабілітація в Україні» (Rehab4U). Фото: МОЗ
Чим замінити американську допомогу?
Одним з ключових напрямів підтримки USAID була допомога вразливим групам населення, зокрема, людям з ВІЛ/СНІДом і туберкульозом. Були закуплені тести для виявлення нових випадків, надавались соціальні послуги, а з початком повномасштабної війни постачалися життєво необхідні ліки.
Новина про можливе припинення роботи програми викликала неабияку тривогу серед тих, чиє життя залежить від цих препаратів.
«Втім, поки що немає підстави для паніки», — заспокоює Юлія Чабанюк, голова правління благодійної організації «100 відсотків життя. Кропивницький», найбільшої пацієнтської організації України. І наголошує, що на складах є достатній запас ліків, а їхню кількість постійно моніторять.
Юлія визнає, що американська допомога була своєрідною страховкою, оскільки більшість державних коштів зараз йдуть на війну. І вірить, що всі медичні програми USAID не будуть повністю скасовані — просто зменшиться їхній обсяг.
На момент «заморожування» роботи благодійна організація «100% життя» мала чотири проєкти, які фінансувалися американськими партнерами. Тільки один з них — тестування нових випадків ВІЛ/СНІДу — вже відновився, але й той поки без фінансування.
Інші проєкти на паузі. Пацієнтів, хворих на туберкульоз, перевели до інших програм. Для проєкту виявлення хворих на туберкульоз серед груп ризику (безхатьки, люди з алкозалежністю тощо) альтернативного джерела фінансування поки не знайшлося. Американська допомога становила 40% фінансування організації.
«За 20 років роботи ми звикли до викликів», — каже Чабанюк. Організація вже має досвід фінансування проєктів з місцевих бюджетів, наприклад, щодо профілактики соціально значущих хвороб серед умовно засуджених. «Такий “холодний душ” загартовує та змушує працювати ще більше, адже ця робота надзвичайно важлива».
Основні ідеї, як замінити втрату американського фінансування, — шукати нові партнерства поза США, працювати з місцевими бюджетами, спиратися на спільноту й бути готовими зменшити витрати, обираючи найбільш важливі напрями.
Протест проти скорочення допомоги USAID у Вашингтоні, 26 лютого 2025. Фото: Nathan Posner/Rex Features/East News
Біженки втратили психологічну підтримку рідною мовою
Зменшення фінансування від USAID опосередковано вплинуло на благодійну сферу в усьому світі. Деякі фонди, зокрема, в Польщі, перенаправили допомогу від жінок-біженок на постраждалі міста в Україні.
Українка Світлана Велика завершує роботу у фундації LWF Zierz у Зґежі — центр для українок закривається через нестачу коштів. Їм повідомили, що зусилля фонду будуть спрямовані на допомогу всередині України.
Як психолог вона підтримувала жінок, дітей, літніх людей та людей з інвалідністю. «Спочатку це був простір допомоги для дезорієнтованих жінок, пізніше — місце, де вони могли висловитися, виплакатися, знайти розраду. Центр працював навіть вночі, якщо комусь треба була термінова підтримка, допомагав дітям інтегруватися в шкільні колективи», — пояснює Світлана.
Закриття центру — втрата для жінок, які вже втратили дім, друзів, родину. Тут їм допомагали пережити горе, знайти роботу, відновити психічне здоров'я.
«Центр став для багатьох домом, а для літніх людей — єдиним місцем, де можна було говорити рідною мовою. Ми відбудовували нове життя з нуля, тепер цього не буде».
Світлана Велика. Приватний архів
Завдання із зірочкою
Державний секретар Марк Рубіо, який тимчасово виконував обов'язки голови USAID, поінформував Конгрес, що частину функцій USAID можуть передати Держдепартаменту, а решту організації — ліквідовують. Рубіо підкреслив, що USAID, фінансоване за рахунок американських платників податків, перетворилося на міжнародну благодійну структуру, що «втратила зв'язок з національними інтересами США».
Питання не лише в тому, що USAID було одним з найбільших благодійників світу, якого важко просто замінити іншими зовнішніми донорами чи пошуком внутрішніх резервів. Демонтаж USAID став прелюдією до всього, що почули українці після. Донедавна США орієнтувалися на концепцію «м'якої сили» (soft power), були «пагорбом свободи», до вершини якого прагнули піднятися інші, долаючи труднощі. USAID було невід'ємною частиною цього процесу, адже підтримувало інші народи на їхньому шляху до демократії та стабільності.
Безперечно, лише американський народ має право визначати, на що йому витрачати свої податки. Однак, схоже, що в новому світі Америка більше не буде асоціюватися з величчю душі, стабільністю, справедливістю, як це було раніше. І для українців вижити в цьому хаосі — чергове завдання із зірочкою.
Протягом останнього тижня президент Дональд Трамп озвучував різні суми військової допомоги, яку Сполучені Штати надали Україні за три роки війни. Зокрема, йшлося про 500 мільярдів доларів і 350 мільярдів доларів.
Насправді ж, за оцінками експертів групи «Економісти для України», реальна військова допомога, передана США Україні, становить 18,3 мільярда доларів. Ще 32,6 мільярда доларів — це пряма бюджетна підтримка у вигляді відшкодувань, яка надходила, зокрема, через Світовий банк. Водночас уряд США оцінив загальний обсяг своєї військової допомоги Україні у 65,9 мільярда доларів.
— Ми проаналізували великий обсяг інформації з відкритих джерел і з’ясували причини розбіжностей у зазначених сумах, — пояснює одна з провідних авторок дослідження, професорка фінансів Каліфорнійського університету в Берклі Анастасія Федик. — Якщо говорити виключно про військову допомогу, то наші експерти оцінювали всю техніку й обладнання, які мала отримати Україна, враховуючи їхній стан, вік, можливість експлуатації тощо. Одна справа, якщо техніка була виготовлена американськими компаніями минулоріч, і зовсім інша — якщо вона понад десять років не використовувалась і підлягала списанню. Оцінювати таке обладнання за однаковою вартістю некоректно.
«У 2024 році сума військової допомоги Україні становила 0,25% річного федерального бюджету США», — Анастасія Федик. Фото: Jim Block
Якщо Міністерство оборони США у своїх звітах зазначає, що передало Україні озброєння і боєприпаси на суму 31 мільярд доларів (йдеться про постачання в межах Presidential Drawdown Authority — механізму, що дозволяє президенту США без узгодження з Конгресом передавати Україні озброєння зі складів Пентагону), але переважна більшість цього майна застаріла і не використовується американськими збройними силами, то, за оцінками наших експертів, реальна вартість такої допомоги становить 12,5 мільярдів доларів.
Ще один важливий аспект, який слід враховувати при підрахунках витрат, — це те, скільки насправді Сполучені Штати отримали у вигляді прибутку чи інших вигод, надаючи допомогу Україні.
— Ми плануємо детально проаналізувати цей аспект у нашому наступному дослідженні та оцінити, яку саме економічну вигоду США отримали від військової та фінансової підтримки України, зокрема, через зростання прибутків оборонної промисловості й нові замовлення для американських компаній, — зазначає Анастасія Федик.
Науковці Каліфорнійського університету в Берклі, Стокгольмської школи економіки Університету Мінерви та Фундації AI for Good працювали над звітом близько двох місяців. «Головна мета цього дослідження — запобігти дезінформації та поширенню неправдивих даних про допомогу, яку США надали Україні. Також воно покликане продемонструвати на основі конкретних цифр, що країни Європи та Велика Британія надавали Україні обладнання, зброю та інші види допомоги в пропорціях, співмірних з внеском США», — пояснює Анастасія Федик. Зокрема, Європейський Союз оцінює загальний обсяг своєї фінансової, військової та гуманітарної допомоги у 145 мільярдів доларів, а Велика Британія надала майже 16 мільярдів доларів.
Чому ж президент США Дональд Трамп настільки завищує суми допомоги? На думку Анастасії Федик, це може бути спробою виторгувати вигідніші умови під час підписання угоди щодо надр, а також способом дискредитувати адміністрацію попередників, виставивши її політику як непрофесійну та збиткову. Зокрема, Трамп може намагатися створити враження, що його попередники не дбали про власних громадян, а натомість витрачали нібито «величезні» кошти на підтримку України, яка потерпає від війни з Росією.
— Саме тому для нас було важливо представити правдиві дані — конкретні суми, цифри, факти, щоб показати реальний стан речей. Ми хотіли довести, що американські громадяни не були обмежені в доступі до соціальних чи державних послуг через допомогу Україні. Анастасія Федик пояснює:
Навпаки, багато людей отримали робочі місця, а компанії, що залучалися до виробництва та постачання допомоги, розширювали виробничі потужності й сприяли наповненню бюджету
На її думку, результати цього аналізу будуть корисними і для України, оскільки дозволять вести переговори на рівних умовах, краще розуміти реальну вартість наданої допомоги та запобігати маніпуляціям щодо її обсягів.
Науковці «Економістів для України» також проаналізували звинувачення щодо корупції та можливого розкрадання коштів, які надходять із США.
Вони виявили, що рівень корупції, пов’язаної з використанням американської допомоги, є одним із найнижчих серед усіх країн, які отримували підтримку від Сполучених Штатів
— Звинувачення у корупції можуть зашкодити репутації України як отримувача допомоги. Проте ретельні перевірки свідчать, що Україна відповідально ставилася до наданих коштів. Крім того, бюджетна допомога надавалась у формі відшкодування витрат за квитанціями. Це варто підкреслювати, щоб запобігти формуванню негативного образу, який інколи намагаються нав’язати, — зазначає професорка Федик.
На її думку, ставлення американських громадян до України не погіршилося, але багато з них не до кінця розуміють реальні масштаби допомоги Україні. Американці й надалі підтримують Україну та вважають, що їхня допомога є важливою і корисною. Саме тому необхідно поширювати правдиву інформацію, щоб уникати непорозумінь, навіть якщо ці непорозуміння породжують високопосадовці.
«Економісти для України» — це позапартійний економічний аналітичний центр, що є частиною фонду AI for Good Foundation, громадської благодійної організації США. Мережа «Економісти для України» об’єднує понад 400 економістів із провідних академічних, наукових та економічних установ світу.
Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.