Людмила Монастирська — це український бренд, який знає весь світ. Її потужне лірико-драматичне сопрано вже багато років звучить на найпрестижніших музичних майданчиках — «Ла Скала» в Мілані, королівського театру Ковент-гарден у Лондоні, «Метрополітен-опера» в Нью-Йорку. З початком війни голос Людмили для багатьох людей у світі став уособленням України. Її Аїда, Турандот, Леді Макбет, Абігайль, всі вони сьогодні — українки.
Після вторгнення Росії в Україну Людмила Монастирська замінила на сцені «Метрополітен-опера» в опері «Турандот» росіянку Анну Нетребко, контракт із якою розірвали через підтримку путінського режиму. Ця заміна російської зірки на українську стала символічним жестом, а коли Людмила наприкінці вистави вийшла до глядачів загорнута в український прапор, зала в захваті аплодувала стоячи.
Вдома в якості солістки Національної опери України Людмила Монастирська виходить на сцену попри небезпеку й повітряні тривоги. А за кордоном не тільки співає, але й переконує, бореться, а ще спостерігає й аналізує. Sestry вона розповіла про те, наскільки втомилися іноземці від війни в Україні, чи варто українським артистам відмовлятися працювати на одних сценах з росіянами, чи є у світу інтерес до української музики і що могли б зробити для популяризації нашої культури українські дипломати.
.jpg)
Українським артистам платять менше, ніж російським
Оксана Гончарук: У квітні 2022 року гендиректор театру «Метрополітен-опера» Пітер Гелб запропонував вам замінити російську оперну зірку Анну Нетребко в партії Турандот. Ви це зробили. І з того моменту ваші імена постійно перетинаються у ЗМІ. Вас це не дратує?
Людмила Монастирська: Багатьом цікаво, що я думаю про Нетребко. Але що мені про неї думати, мені треба про себе думати. Аня працювала і працюватиме, бо має ім'я, яке вона створила ще 25 років тому.
ОГ: Але ж у вас теж ім'я?
ЛМ: Так. До того ж моя кар'єра розвивалася стрімкіше. Я не хвалюся, просто так зійшлися зірки, така вдача мені посміхнулася.
ОГ: А втім, це був прецедент, коли Анну Нетребко усунули від ролей у «Метрополітен-опера». Тим паче, всі знають, що вона була улюбленицею Пітера Гелба...
ЛМ: Їй за відсторонення від роботи виплатили компенсацію за всі заплановані наперед вистави — вона в образі не залишилась.
ОГ: Якось ви говорили, що російських артистів дуже підтримують чиновники РФ, які перебувають у США. Вони приходять на вистави цілими делегаціями й несуть своїй примі квіти оберемками. А як часто до вас на виставу приходять українські держчиновники? Для іміджу України така взаємопідтримка була б показовою.
ЛМ: Я вам поясню ситуацію не в букетах, а у відсотках.
У мене як у громадянки України в США віднімають від гонорару 30%, а у російських артистів — лише 6%. Є різниця чи ні?
І це тільки нещодавно ці відсотки з артистів РФ почали знімати, раніше вони взагалі чистими гонорари отримували. Це робилось офіційно — така ось була домовленість між Росією та США.
А у нас 30% і жодних альтернатив. До того ж їх знімають не тільки з гонорару артиста, який виходить на сцену, але й з артистів запасного складу, з так званих каверів, тобто тих, хто перебуває за лаштунками, але готовий будь-якої миті замінити колегу на сцені.
Якимось чином чиновникам РФ від культури вдалося переконати місцеву владу, що з російських артистів не потрібно знімати великий відсоток. І це справжня надпідтримка своїх на державному рівні. Я мрію, щоб українських артистів за кордоном наш держсектор теж підтримував у такий спосіб.
Тепер ви розумієте, чому росіянам дуже вигідно працювати в Америці. І їхні менеджери щосили намагаються влаштувати своїх артистів до будь-якого театру США.
ОГ: Намагання України якимось чином знизити у світі популярність російських опери та балету, прибрати зі сцени артистів із РФ — це, взагалі, дієвий захід?
ЛМ: Маю щодо цього чимдалі більше сумнівів. Ми все для цього робимо: говоримо, переконуємо, боремося, іноді навіть перемагаємо. Але загальна картинка практично не змінюється. Бо Росія нав'язувала свою культуру всьому світу не роками — десятиліттями. Величезні гроші вкладалися і вкладаються в самих артистів, вистави, пропаганду. І зрозуміло, що одразу досягти зниження цього ефекту від російської культури не можна — на це потрібні десятиліття зусиль з боку України.
Україна оперна представлена у світі мінімально
ОГ: Усі знають російські опери та балети. З погляду бізнесу, це комерційно вигідні твори. Практично кожен театр світу має у своєму репертуарі «Євгенія Онєгіна», «Пікову даму» та «Лебедине озеро» і відмовлятися від них так просто керівники театрів не хочуть…
ЛМ: Нещодавно в Америці мене запитали, чи готова я заспівати «Пікову даму» Чайковського. Я відповіла, що як громадянка України робити цього не буду. Особливо після того, як я вийшла на сцену «Метрополітен-опера» з українським прапором. Американці все розуміють, але уточнюють про всяк випадок, чи я готова зробити це заради грошей. Проте я батьківщину не зраджую і знаю, що таку мою позицію тут поважають — громадяни США дуже віддані своїй країні і для них чийсь патріотизм добре зрозумілий і цінний. Я ж зі свого боку дорожу тим, що живу в Україні, і мені не байдуже, що у нас зараз відбувається. Тому відмова співати під російську музику з мого боку не примха, а позиція. На жаль, не всі мої колеги можуть похвалитися такою принциповістю. Тим паче коли роботи немає, людина може і змінити свої принципи. Тут я вже нікому не суддя. Хоча саме сьогодні, коли Україну нищать ракетами, коли наші хлопчики кладуть життя на фронті заради свободи України, робити цього не варто.
ОГ: Яка кількість оперних артистів з України працює сьогодні за кордоном?
ЛМ: Можна назвати до десятка імен. Це дуже мало. І тому мені здається, не треба змушувати сьогодні українських артистів добровільно йти з проєктів, до яких раптом «затесався» артист з РФ. Поясню: Україна оперна і без того у світі представлена мінімально. Припустимо, ти відмовляєшся від проєкту, принципово не бажаючи співати з громадянином країни-агресора на одній сцені, і що в результаті? Проєкт продовжує існувати, але вже за відсутності в ньому України. Ба більше, на наше місце організатори можуть покликати знов-таки росіян.
Мені здається, навпаки, ми маємо за будь-якої слушної нагоди виходити на сцену та відстоювати українську вокальну школу, демонструвати свою блискучу майстерність і раз-у-раз доводити факт того, що в Україні є чудові оперні співаки.
Ми — українці, і ми мусимо нести себе з високо піднятою головою. Не можна втрачати жодного шансу це зробити. Україна сьогодні у тренді, і кожен якісний прояв її громадян нам на користь. Його помічають. Відмовитися простіше простого, а от домогтися того, щоб тебе покликали виступити на серйозній сцені — часом це варте всього життя артиста.
І ще раз наголошу: ми не можемо впливати на кастинг-директорів великих театрів, які запрошують російських артистів. Театри також не гидують сьогодні запрошувати російських режисерів. Тож не варто переживати за те, на що не маєш змоги впливати. Треба про себе думати. Про те, де можеш вплинути. З російською махіною важко боротися на всіх фронтах.
Гасло «Культура є зброя» у нас поки не працює
ОГ: У нинішній ваш приїзд до США хтось із посольства України відвідав виставу «Набукко» в МЕТ?
ЛМ: Коли у 2022 році я брала участь у культурному проекті Ukrainian Freedom Orchestra (оркестр, сформований із 74 кращих українських музикантів-біженців — Авт.), яким керувала канадійка Кері-Лінн Вілсон, ми об'їздили багато країн, це було велике турне. Проєкт стартував 28 липня 2022 року в Польській національній опері Варшави, а заключний концерт відбувся у Вашингтоні. Тоді Оксана Маркарова (амбасадорка України в США — Ред.) відвідала концерт і навіть виголосила промову. Зараз на «Набукко» її не було. А шкода, мені б її поява на виставі була б дуже приємною. І журналісти американські тоді б точно цей момент не пропустили.
ОГ: Ukrainian Freedom Orchestra — чудовий проект, дуже сильні музиканти.
ЛМ: 2022 року в проєкті було дві солістки — я як співачка та українська піаністка Ганна Федорова, вона зараз у Амстердамі з батьками живе. На кожному концерті, а їх було 12, ми у фіналі з Ганною виходили на сцену з українськими прапорами. У 2023 році вокалісти вже не брали участі в цьому проєкті. Що буде у 2024 році — наразі невідомо.
ОГ: Коли у квітні 2022 року ви вийшли на оплески в МЕТ з українським прапором, генеральний директор театру Пітер Гелб назвав вас «сильним вокальним символом протистояння України». Зараз ви робите такі виходи?
ЛМ: Усюди, де можна виходити з українським прапором, я виходжу. Адже це не просто стихійний порив, для цього потрібно отримати дозвіл організаторів події. Ну хоча б тому, що вистави в тому ж МЕТ багатонаціональні, на сцені присутні чи не всі національності та раси світу. В таких знакових театрах у паспорт не дивляться, якщо талановита людина — велкам.
ОГ: Сьогодні ми всередині України відкриваємо для себе чудову музику, написану співвітчизниками. Чи висловлюють в Європі інтерес поставити українські опери?
ЛМ: Будь-яку національну музику насамперед потрібно пропагувати на державному рівні та вкладати у цей процес великі гроші. Просуванням української культури в принципі мають займатися одночасно наше МЗС та Мінкульт. «Культура є зброя» — таке гасло в нас має бути, але чомусь воно поки що не працює. Кожен артист на своєму робочому місці щось намагається робити від себе, але в загальному контексті цього замало.
ОГ: Як відчуваєте, люди у світі дійсно втомилися від війни в Україні?
ЛМ: Так. Втомилися дуже, це правда. А коли до нашої війни приєдналися ще трагічні події в Ізраїлі, люди зовсім розгубилися.
До мене іноді підходять іноземні колеги і прямим текстом кажуть: «Віддайте вже ваші території, як ви набридли зі своєю війною, швидше б вона закінчилася»
А що їм? До них на подвір'я не прилітають ракети. А таке вже створіння людина, коли в неї все добре і все на два кроки вперед зрозуміло, навіщо хвилюватись. Звичайні американці нині думають про те, як їм заробити зайвий долар, а якісь війни за океаном їм не дуже цікаві. Ось чому не можна втомлюватися насамперед нашим політикам — привертати увагу світу до проблем України.
«Дуже сумую за домом»
ОГ: Чи плануєте найближчим часом якісь творчі проекти з Польщею?
ЛМ: Влітку співатиму в Польщі «Турандот». Поляки нині цікавляться моєю творчістю, особливо після проєкту Ukrainian Freedom Orchestra, оскільки вони активно брали в ньому участь. Власне, перший концерт цього проєкту пройшов у Варшавській опері. І зараз ми обговорюємо із Варшавою можливості співпраці.
ОГ: Ви знаходитесь на гастролях місяцями. Наскільки це для вас складно?
ЛМ: Важко це все. По-перше, я завжди дуже сумую за домом. А по-друге, якось забагато всього на мене навалилося останнім часом. І війна, і смерть мами — на жаль, її хвороба не залишила нам шансів. Але, незважаючи на всі випробування, намагаюсь налаштовувати себе на позитив і шукати кохання в усьому, що оточує.
ОГ: Читала в рецензіях на виставу «Набукко», де ви співаєте, що в ньому декорації хоч і гарні, але небезпечні та вимагають від артистів фізичної спритності. Тобто ви зараз не тільки співаєте, а й отримуєте те ще кардіонавантаження?
ЛМ: Іноді це більше схоже не на кардіо, а на небезпечний і навіть ризикований трюк. У центрі конструкції дуже круті й високі сходи, які ведуть до трону. При цьому конструкція темного кольору, а на сцені напівтемрява. Людині з поганим зором у цих умовах взагалі робити нема чого.
Але мене такими умовами важко налякати. Я за свою кар'єру на сцені і ноги підвертала, і зв'язки рвала. Було всяке. В одній постановці в Європі артисток змушували на підборах стрибати з висоти кількох метрів — величезний ризик для гомілкостопа. Сцена завжди була травматичним місцем: незручні нахили підлоги, слизькі сходи, особливо якщо театр олдфешн, якась стара дзіффірельєвська продукція 60-х років.
ОГ: В Україні ваші виступи періодично перериває повітряна тривога. Нещодавно «Турандот» у Дніпровському оперному, де ви співали головну партію, зупинили на дві години. І люди вперто дочекались відбою та повернулись на свох місця. Але ж для артиста ця ситуація жахлива. Як ви витримуєте ці форс-мажори?
ЛМ: Так, на виставі у Дніпрі був великий стрес. Ще б п'ять хвилин — і оркестр пішов би. А люди на цю виставу з інших міст приїхали. На щастя, ми встигли все доспівати й дограти. Сама не знаю, як витримую. На характері тримаюся. Я в роботі дуже сумлінна, для мене немає різниці — чи «Метрополітен-опера», чи Дніпровський оперний. Але важко бути перфекціоністом, якщо тебе зупиняють на половині арії і відправляють в укриття?
ОГ: Ваша донька на початку війни з великими проблемами виїжджала з Києва до Європи евакуаційним потягом. Як склалася її доля та де зараз ваш син?
ЛМ: Коли почалася війна, я співала за контрактом у Неаполі, а 27 лютого поїхала до Варшави і там лишилася. Донька Аня була в Києві одна і залишала місто разом зі своїми численними домашніми вихованцями (три кішки, собака та дві папуги). То була дуже стресова евакуація. Вона виїхала до Румунії, потім переїхала до Іспанії. Але зараз донька знов у Києві — вона вже понад рік, як повернулася.
Із сином Андрієм була зовсім інша ситуація. Перед війною він їздив до Польщі, там його 24 лютого й заскочило. У квітні 2022 року він вирішив повернутися до Києва. Приїхав до мене у Варшаву і повідомив, що їде в Україну. Плакати і зупиняти сина не було сенсу, мені залишилось тільки його благословити. У мене дуже самостійні діти, вони самі приймають рішення. Син у Києві продовжує навчатися на психолога та паралельно веде свою психологічну практику. Зокрема, працює з нашими військовими — надає їм психологічну підтримку. А іноді дає професійні поради і мені. І треба зізнатися, вони мені допомагають.
ОГ: І що ж порадив ваш син?
ЛМ: Прислухатися до власної совісті, емоцій та здорового глузду, а не до чужих порад.
Українська журналістка, співачка, композиторка (спочатку була музика, яка нікуди не зникла досі). Роботу в журналістиці починала з дописів у музичний журнал «Галас». Протягом багатьох років працювала культурною оглядачкою газети «КП в Україні», мала також досвід роботи головною редакторкою журналу «Ательє». Кілька останніх років була музичною критикинею у виданні Vesti.ua, а з початком великої війни знайшла себе як журналістка в жанрі соціального репортажу.
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
