Онлайн-освіта в Україні: можливості та перспективи для українських студентів за кордоном

За даними Міністерства освіти, через бойові дії в Україні пів мільйона дітей навчаються дистанційно, ще понад 723 тисячі — за змішаною (то онлайн, то офлайн) формою навчання. В основному, це прифронтові області, де — попри постійні обстріли та блекаути — у вересні розпочався навчальний рік. Sestry з'ясовували, як навчаються діти у прифронтових регіонах і як Міністерство освіти планує реформувати систему навчання у реаліях війни.

«Син не може вчитися, якщо обстріл — а я не поруч»

— Повітряна тривога, яка триває 4-5 годин, прильоти, блекаути — так виглядає наше життя вже понад два з половиною роки, — розповідає Sestry мама школяра з Дніпра Юлія. — Коли почалася повномасштабна війна, син навчався у третьому класі, зараз — вже у п'ятому. До цього були два роки пандемії коронавірусу, тож нормальне навчання офлайн дитина бачила тільки в першому класі.

У певному сенсі пандемія допомогла школам у прифронтових регіонах адаптуватися до реалій війни — процес навчання онлайн вже був усім знайомий. Ми із сином з Дніпра не виїжджали. Звикли вже і до обстрілів, і до блекаутів. Я професійно займаюсь декором, і зараз мої led-гірлянди, світлодіодні сегменти та стрічки у нас по всьому будинку. Як і павербанки. Ми підключили одразу два мобільні оператори — щоб коли в одного зникає інтернет, миттєво переключатися на інший. Тож відключення електрики для нас не означає, що син перериває навчання — його гаджети працюють ще кілька годин.

Якщо оголошено повітряну тривогу, урок онлайн переривається. Син бере гаджети й іде в укриття, де продовжує працювати самостійно. Деякі батьки скаржаться, що за таких умов діти погано концентруються. У мого Андрія таких проблем немає — для нього навчання онлайн вже давно стало нормою.

Проблеми у нас інші — наприклад, син дуже боїться обстрілів. Оскільки я працюю з дому, ми майже весь час разом.

Але якщо я не поруч і відбувається обстріл, у Андрія може початися паніка від думки, що мама в небезпеці

Ми вже навіть зверталися з цього приводу до психолога. Це стало однією з причин, чому ми відмовилися ходити до класу офлайн, який з'явився в школі минулого року (через те, що шкільне укриття не може вмістити велику кількість людей, діти в таких класах навчаються по тижнях: тиждень — у класі, тиждень — дистанційно). Син сказав: «Я дуже хочу до школи, але поки йде війна, боюся туди йти».

У школі навіть немає медсестри — і це у воєнний час! А «прильоти» в місті трапляються через 3-4 хвилини після оголошення тривоги. Чи вистачить цього часу, щоб усі встигли спуститися в укриття?

У підвалі навчання не продовжується, бо там немає для цього умов. В результаті близько 150 дітей просто сидять (іноді годинами) у сирому переповненому приміщенні і чекають, коли тривога закінчиться. Вдома в укритті син хоча б продовжує вчитися. У шкільному підвалі він такої можливості не матиме.

Разом з тим чимало батьків обрали варіант офлайн. Хтось через роботу, хтось — щоб діти соціалізувалися. І якщо торік ми ще могли продовжувати навчання дистанційно, то цьогоріч нас поставили перед фактом: оскільки більшість батьків у класі за офлайн навчання, онлайн класу не буде.

Довелося знайти іншу школу, яка через відсутність укриття поки що працює дистанційно. Але навіть її вже «прив'язали» до школи з підвалом і провели серед батьків голосування «за» й «проти» навчання офлайн. І тільки завдяки тому, що тут 80 відсотків батьків проголосували проти, наш клас на цей рік залишили дистанційним.

«Математику діти вивчають за кордоном, але вистави хочуть ставити з нами»

У прифронтовому Херсоні переважна більшість шкіл працює лише дистанційно, оскільки місто зазнає постійних обстрілів.

— За останні два місяці почастішали атаки бойовими дронами, що скидають боєприпаси на перехожих, — розповідає Sestry директорка Херсонського Таврійського ліцею Анжеліка Мельник. — У мій двір такі дрони прилітали вже двічі.

З лівого берега, де закріпилися росіяни, до нас за лічені секунди долітає все: ракети, дрони, міномети, артилерія. Тому питання навчання офлайн навіть не обговорюється

У нашому ліцеї зараз навчається 412 дітей. Лише 76 з них не виїхали з Херсона — і вони фактично живуть в укриттях. Але ліцей працює. Завдяки спонсорам, у багатьох учнів з'явилися нові ноутбуки, які довго тримають заряд. Роутери підключені до павербанків. Тож тепер у нас практично немає уроків, скасованих через відключення електрики.

Якщо в населеному пункті, де знаходиться вчитель, звучить повітряна тривога, він перериває урок, переносить його на інший час і йде в укриття. Якщо у вчителя тривоги немає, але є у когось з учнів (адже діти перебувають у різних регіонах), цей учень відключається та йде в укриття. Урок продовжується для інших. Але уроки (особливо частина, де вчитель пояснює новий матеріал) записуються, і той, хто пропустив, може переглянути запис.

Ми проводимо онлайн не лише уроки, а й позакласні заходи — класну годину, зустрічі дітей, ігри, навіть концерти. Творчість — це специфіка нашого ліцею, діти вивчають мистецькі дисципліни. Хореографи танцюють, музиканти навчають музичній грамоті, шкільний театр ставить міні-вистави та одноактні п'єси. Все це зараз — онлайн.

Ці заняття — справжня терапія як для учнів, так і для вчителів. Ми проводимо їх ближче до вечора, щоб встигали приєднатися діти, які за кордоном.

Математику вони можуть вивчати і в Польщі чи Німеччині, а от ставити виставу онлайн приходять до нас. Так ми намагаємось зберегти нашу шкільну «сім'ю». І якщо діти, які виїхали, потім захочуть повернутись, вони знатимуть, що їм тут завжди раді

Ми намагаємось адаптуватися до будь-яких умов, але водночас розуміємо, що чим довше триває війна, тим менше у навчальних закладів у прифронтових регіонах шансів вижити. Люди у Херсоні щодня втрачають житло. Тільки на моїй вулиці 20 будинків уже зруйновано, лишилося шість. Дедалі більшій кількості сімей, що виїхали, нікуди повертатися — і люди вирішують залишатися там, куди поїхали, відправляють дітей до місцевих шкіл.

З вересня 2025 року набирає чинності новий наказ Міносвіти, який зобов'яже дітей-переселенців (ВПО) йти до шкіл за місцем проживання. Це означає, що з нашого ліцею (як і інших міських шкіл) підуть сотні учнів. Школи закриються, вчителі втратять роботу, а діти — зв'язок зі своєю рідною школою і в деяких випадках — країною (далеко не всі, хто перебуває за кордоном, захочуть шукати для дитини нову українську школу онлайн і, скоріше, віддадуть перевагу школі за кордоном).

Від формату онлайн — до навчання в укриттях

У чому суть нової ініціативи Міносвіти? Йдеться про реформу під назвою «Школа офлайн», мета якої, як кажуть в МОН, «повернути 300 тисяч учнів до безпечного очного навчання». Для цього у школах у прифронтових регіонах обіцяють побудувати укриття.

— Більшість з тих, хто зараз в Україні навчається дистанційно чи змішано, — це прифронтові та прикордонні з РФ та РБ території, — повідомляє Sestry пресслужба Міністерства освіти України. — Саме громади з цих областей є ключовим пріоритетом для будівництва укриттів.

Уряд виділив субвенції на укриття у розмірі 2,5 мільярда гривень, дотацію у розмірі 5 мільярдів гривень, а також залучаємо донорські кошти, зокрема від уряду Литви, та інші проєкти з нашими партнерами United 24.

Всі укриття, які ми будуємо, є протирадіаційними, тобто такими, де учні можуть безперервно здійснювати освітній процес, проводити там перерви і уроки. І саме в таких укриттях можна буде відновлювати очне навчання.

— За якими критеріями визначається, чи безпечно дітям відвідувати школу офлайн?

— У серпні Кабінет Міністрів України затвердив методику оцінки ризиків у системі освіти — документ, на який очільники областей можуть орієнтуватись, коли приймають рішення про повернення шкіл в офлайн формат.

Розраховуючи рівні ризику безпеки, команда МОН аналізувала освітні дані: геолокацію закладів освіти в межах відповідних громад, кількість учнів та працівників цих закладів, форми навчання тощо. А також додаткові дані: геолокацію вибухів, об'єктів інфраструктури, відстань від лінії фронту, статус кожної громади (окуповані, бойові дії — як активні, так і потенційно можливі), наближеність до державних кордонів України з країною-агресором, Республікою Молдова в межах Придністровського регіону та Республікою Білорусь тощо.

—  Якщо школа відповідає критеріям переходу на офлайн і більшість батьків у класі підтримують цей перехід, але деякі проти з міркувань безпеки — чи буде у них можливість продовжити навчання онлайн?

— На вимогу таких батьків у школі можуть відкрити окремі дистанційні класи, але важливо, щоб у такому класі було не менше 20 дітей. Для таких дітей є й інші формати навчання, індивідуальні: сімейна, екстернат чи індивідуальний педагогічний патронаж.  

— З вересня 2025 року батьки будуть зобов’язані перевести дітей в школи офлайн за місцем проживання. Тобто у переселенців вже не буде можливості продовжити онлайн навчання у своїй дистанційній школі?

— Діти зможуть продовжити навчання у своїх дистанційних навчальних закладах, якщо у школі за місцем їхнього перебування не буде місць або ж ці школи не відновлять освітній процес в очному форматі через безпекову ситуацію.

Відповідно до оновлень, мінімальна наповнюваність дистанційних класів має бути 20 учнів, а також має бути наявність щонайменше одного класу для всіх років навчання. В іншому випадку школа за рішенням засновника призупиняє свою діяльність на час воєнного стану. Важливо, що так само за рішенням засновника вона може і відновити процес, якщо з’явиться укриття або зміняться умови.

— Які залишаються опції у дітей за кордоном, якщо в класі української школи, де вони навчаються онлайн, не набереться 20 учнів?

— Вони матимуть декілька опцій: навчання на сімейній, екстернатній формі та в дистанційних класах з українознавчим компонентом.

Українознавчий компонент — це скорочена програма, за якою учні можуть вивчати лише декілька основних предметів, яких немає в іноземних школах. Зокрема, це українська мова, українська література, історія України, географія, основи правознавства, Захист України. Обрати клас з українознавчим компонентом можна на дашборді.

«Якщо система у прифронтових регіонах не стане гнучкішою, ще більше дітей виїдуть за кордон»

Частково ініціатива МОН перевести якнайбільше дітей на офлайн навчання впроваджується вже зараз — саме тому дедалі більше шкіл у прифронтових регіонах переходить на «змішаний формат» навчання.

— Змішаний формат у Запоріжжі — це коли один-два дні на тиждень діти ходять до школи, а решту днів навчаються онлайн, — розповідає Sestry засновниця громадської організації «Хочу вчитись!» Катерина Звєрєва із Запоріжжя. — Діти навчаються виключно в укриттях, адже місто перебуває під постійними обстрілами.

Оскільки ситуація змінюється (наприклад, зараз атаки почастішали), батьки дітей, які ходять до школи офлайн, можуть у будь-який момент перевести дитину на дистанційне навчання — якщо вважають, що так буде безпечніше. Це правильно, бо йде війна — ти не знаєш, що буде завтра, не кажучи вже про наступний навчальний рік.

Але оскільки наказ МОН, який зобов'язує дітей з вересня 2025 року переходити на офлайн навчання за місцем проживання, вже затверджено, мережа шкіл точно зазнає змін. Діти-переселенці підуть до шкіл у містах, де вони тепер живуть, і дистанційні школи у прифронтових регіонах, де не набереться 20 учнів у класах, будуть закриті чи об'єднані з іншими навчальними закладами. Дітей, які фізично залишаються у прифронтових регіонах, переводитимуть або на змішане навчання до шкіл з укриттями, або на онлайн — до тих шкіл, де наберуться дистанційні класи.

Ініціатива міністерства переводити дітей, які перебувають у відносно безпечних регіонах, на офлайн навчання виглядає логічною. Але мені здається неправильною спроба «натягнути» подібні уніфіковані рішення на всю країну — хоча б тому, що у прифронтових регіонах ситуація інша.

У наказі МОН нічого не сказано про те, чи будуть батьки мати право голосу в таких питаннях, як перехід з онлайн на офлайн і назад — адже це питання безпеки дітей

Сказано лише, що це вирішуватимуть рада оборони та військова адміністрація чи педагогічна рада. Але, ухвалюючи рішення, на що вони орієнтуватимуться — на думку батьків або на вказівки зверху? Боюся, що другий варіант більш ніж ймовірний.

Розмови про те, наскільки дітям важлива соціалізація, зрозумілі, але в таких містах, як, наприклад, Запоріжжя, люди думають насамперед про те, як вижити. Я зараз говорю це як мама восьмикласниці, яка востаннє повноцінно була у школі у четвертому класі. Останні кілька тижнів росіяни атакують Запоріжжя КАБами, тут справжній жах. Як у такій обстановці можна вимагати, щоб школи дотримувалися суворих нормативів? Якщо для прифронтових регіонів не буде розроблено гнучкіших механізмів, боюся, це призведе до того, що ще більше людей поїдуть.

Якщо батькам, які бояться відправляти дитину до школи, буде сказано, що навчання онлайн неможливе, тому що в класі не набралося 20 учнів, вони просто повезуть дитину у безпечніший регіон чи за кордон. А це саме те, чого хоче ворог — спустошити наші міста, перетворити їх на пустелю. Хочеться вірити, що йому це не вдасться. Що нас почують, і думка батьків буде врахована.

Анна Ольхова — юристка, співзасновниця та голова громадської організації «Ефект дитини», викладачка авторського курсу з історії підприємництва в Україні, ініціаторка урбаністичних клубів Urban club від «Ефект дитини» для підліткової молоді в Україні, Польщі та Словаччині.

Чим займається громадська організація «Ефект дитини»?

Наша громадська організація була заснована у 2021 році в Києві. Від самого початку її метою була підтримка розвитку дітей та молоді шляхом формування цінних, але неочевидних компетенцій. Наразі ми активно працюємо над тим, щоб озброїти наших підопічних знаннями з урбаністики, підприємництва та культурної дипломатії. Спочатку ми думали, що проєкти та заходи в рамках програми культурної дипломатії будуть присвячені історії, мистецтву в широкому сенсі, походам до музеїв, філармонії чи опери, але з початком війни наша оптика змінилася. Зараз наш пріоритет — щоб діти та молодь, які приїхали з України до Польщі, були послами та амбасадорами своєї країни. Через ситуацію, що склалася, кожна дитина є маленьким послом України, і ми хочемо допомогти їм виконувати цю роль.

‍Ви юристка, а не педагогиня чи психологиня. Чому виникла потреба створити громадську організацію?

Моя докторська дисертація була присвячена правам дітей в умовах військових конфліктів, і я працюю над цією темою вже багато років. Ще до війни я працювала з біженцями, мені близька ідея міжнародної співпраці, я знаю, які інструменти можна використовувати в цьому плані. За основу можна використовувати й інші інструменти, їх можна назвати «м'якими». Тому я пішла у цьому напрямку, а початок війни тільки зміцнив мої плани щодо громадської організації.

‍Сотні тисяч дітей приїхали до Польщі разом з матерями. Як ви їх підтримуєте?

Перш за все, ми повинні усвідомити, як, напевно, знає більшість людей, що це не поїздка на відпочинок. Діти та молодь, які опинилися в Польщі, а також в інших країнах, зіткнулися з багатьма проблемами, насамперед з мовним бар'єром, а також з психологічними труднощами. За одну ніч їм довелося залишити свої домівки, школи, колег, друзів і сім'ї. Вони опинилися в новій, чужій для них країні. Вони опинилися в новому, чужому місці. Це спричиняє травму, але діти не знають, як впоратися з цією травмою, як дорослі, яким також дуже важко. Вони замикаються в собі та часто мають труднощі з друзями. Приємно бачити, як через участь у різних ініціативах, організованих нашою громадською організацією, вони відкриваються, стають активними, як вони товаришують між собою та зі своїми польськими колегами. 

‍Що це за проєкти?

Ми тісно співпрацюємо з мерією Любліна і саме тут організували п'ять заходів. Однією з них була «Акція ІнтеГРАція», вихідні української культури. Протягом двох днів, наповнених майстер-класами, ми створювали декорації, витинанки, діти брали участь у міській грі з містами-партнерами, дивилися і створювали моделі українських замків з картонних коробок, а також була виставка плакатів про ці замки. Студенти провели інтерактивний урок, під час якого розповідали різні цікаві факти про Україну, завдяки чому українські діти почувалися більш впевнено та комфортно, а польські діти, які не часто бували в Україні, дізналися щось нове про нашу країну. Діти підбирали цікаву лексику, порівнювали, що схоже, а що звучить по-іншому. Це був дуже конструктивний досвід.

‍А інша акція?

Це було «Побачення з культурою», організоване з нагоди Дня святого Валентина. Таке, можна сказати, українсько-польське побачення, під час якого були майстер-класи зі створення книжкових ілюстрацій, ми говорили про кіно, літературу і теми кохання, які, безсумнівно, присутні з обох сторін. Наші заходи користуються великою популярністю, нещодавно зателефонувала одна жінка, яка почула про захід по радіо, і запитала, чи є ще вільні місця, бо хотіла записати свого онука на кулінарний майстер-клас, де ми варили борщ. Люди залишають нам свої контакти і просять тримати їх в курсі майбутніх заходів. Не можу не згадати чудові заходи, які ми організували в рамках XVI Фестивалю «Україна в центрі Любліна». Поєднуючи культурну дипломатію з урбаністикою, що є не менш важливим напрямком нашої діяльності, ми ініціювали створення фотовиставки під назвою «Місто-Дім». На основі конкурсу були відібрані найкращі фотороботи дітей та молоді, які висвітлили для нас схожість між Любліном та іншими містами України. Таким чином ми хотіли підкреслити, що варто шукати спільні риси між Україною та Польщею, будуючи так звані міжкультурні мости. Зараз ми є співорганізаторами наступного, XVII фестивалю, і ми дуже прагнемо створювати нові, цікаві події для люблінців.

Багато чого відбувається. У Любліні приємно щось організовувати, тут панує дружня, відкрита атмосфера

‍А інші напрямки? Урбаністика та підприємництво?

В Україні протягом останнього десятиліття розпочалися процеси, завдяки яким міста стали більш відкритими для дітей та молоді, для їхніх потреб, які, зрештою, відрізняються від потреб дорослих мешканців. Ця велика соціальна група дітей була залучена до різноманітних проєктів та партисипативних акцій. Ми як громадська організація також хочемо показати, як дитина може отримати користь від того, що пропонує місто, як може розвиватися міський простір, як він функціонує. А також, що таке влада, як управляється місто, що таке громадський бюджет, і як кожна молода людина може реально впливати на функціонування свого міста. Про це все ще мало знають, тому ми хочемо про це розповідати. 

‍Йдеться про розбудову соціального капіталу?

Звичайно, але також про те, щоб показати дітям архітектуру, сенсибілізувати їх до простору, краси. В межах цього напрямку нашої діяльності ми проводимо освітні програми для дітей, а також тренінги для вчителів. Через нашу діяльність у Польщі ми також хочемо створити умови для того, щоб міста могли скористатися досвідом дітей та молоді, які знають, як функціонують їхні рідні міста в Україні. Їхній голос важливий, оскільки вони можуть долучитися до існуючих ініціатив у Любліні чи інших містах, надаючи їм нового змісту. 

Ми шукали формат роботи, який би дозволив створити умови для інтеграції молодих людей з України та Польщі, водночас розширюючи їхні знання та навички. Саме за такою формулою був створений Урбан-клуб — урбаністичний клуб для дітей з Польщі та України, який об'єднує їх трохи більше ніж місяць. Раз на тиждень відбуваються зустрічі клубу зі студентами архітектури та містобудування, а також експертами галузі. На основі нашої власної методології учасники поглиблюють свої знання про урбаністичні процеси, архітектуру чи екологію. Таким чином вони стають активними стейкхолдерами міста та беруть активну участь у його житті. Більше того, працюючи в командах, підлітки з обох країн природним чином ламають культурні стереотипи через взаємодію. 

Таким чином, нове покоління вже по-іншому сприйматиме місто як спільний, дружній простір для всіх 

У напрямку підприємництва для дітей ми були ініціаторами люблінського проєкту «Підприємливі діти» у Луцьку, а вже третій рік поспіль громадська організація «Ефект дитини» виступає організатором вищезгаданого проєкту в Україні. «Підприємливі діти» об'єднав офіси двох міст-партнерів, Любліна та Луцька, а також двох академічних центрів для співпраці на благо дітей: Університет Марії Кюрі-Склодовської в Любліні та Волинський національний університет імені Лесі Українки в Україні. Проєкт в Україні був визнаний у 2023 році прикладом доброї практики співпраці між громадськими організаціями, бізнесом та органами місцевого самоврядування.

У нашій громадській організації ми наголошуємо на цінності підприємництва як ключової компетенції для розвитку будь-якої європейської країни

У червні 2024 року стартував проєкт «Ефекту дитини» «PRO Crafted», спрямований на розвиток підприємницьких компетенцій у дітей та молоді в сільській місцевості. Пілотний випуск відбувся у селі Нововоронцовка Херсонської області України, що за 17 кілометрів від лінії фронту. Проєкт допомагає формувати нове покоління, яке може стати основою так званого середнього економічного класу — основи демократичної та економічно розвиненої країни. Я думаю, що в часи повномасштабної війни для України це неймовірно важливо. 

Більшість українських фондів, які працюють у Польщі, зареєстровані в Польщі. Спосіб, в який ви працюєте, досить оригінальний.

Дійсно, у нас цікава формула: громадська організація, зареєстрована в Україні, співпрацює з польськими меріями, польськими неурядовими організаціями та культурними установами. Це дає нам інший простір для діяльності та іншу перспективу. Ми ефективно доповнюємо одне одного. Традиційні громадські організації зазвичай роблять досить стандартні масштабні проекти. «Ефект дитини» працює інакше: ми робимо невеликі проєкти, пристосовані до потреб конкретного муніципалітету. Ми намагаємося не вдаватися до шаблонних заходів, тому програма Урбан-клубу в Братиславі відрізняється від програми в Любліні. Ми беремо до уваги місцеві потреби, можливості та клімат. Ми зосереджуємося на індивідуалізмі та взаємній повазі, а нашою метою є просто створення так званих мостів порозуміння. 

Переклад: Анастасія Канарська