Хорвати гостинно зустріли українців з перших днів повномасштабної війни. За офіційними даними, країна прийняла орієнтовно 30 000 українських біженців. Стрес, нерозуміння мови, відсутність роботи — далеко не всі проблеми, з якими доводиться стикатися у новій державі. У липні 2022 року декілька небайдужих і активних українок, які подолали не простий шлях адаптації у новій державі вирішили об’єднатися заради доброї справи. Вони створили організацію для своїх співвітчизників під назвою «Svoja» і вже третій рік усіляко допомагають тим, хто того потребує.
Ірина Проненко: «Не могла усвідомити, що війна може статися в моєму житті двічі»
Я родом із Луганська. Там навчалася, закінчила психологічний факультет і встигла перед 2014 роком попрацювати за професією. Щойно почалася війна, разом із майбутнім чоловіком виїхали з міста. Ніколи не хотіли жити під російською владою. У Луганську ми залишили дві квартири, всі речі і поїхали в інше життя — до Харкова. Зароблені гроші вкладали у свій професійний розвиток та навчання. Тому що ситуація в 2014-му році показала: ті, у кого були знання і досвід, мали більший шанс знайти роботу. Аби збудувати нове життя і бути кимось, нам знадобилося вісім років. На момент повномасштабної війни я була керуючим партнером консалтингової агенції з управління персоналом. Мій чоловік мав кабінет психологічної допомоги. Однак, як у 2014-му, нас знову наздогнала війна. У середині березня 2022-го ми вирішили виїжджати. Оскільки чоловік мав інвалідність, разом поїхали закордон.
Обрали Чорногорію, не знаючи, що доля розпорядиться інакше. Наш маршрут пролягав через Угорщину та Сербію. Однак, коли сідали на автобус до Белграда, водій не пустив нас із кішкою. Ми почали шукати інший шлях, як доїхати до Чорногорії, і він пролягав через Загреб. На той момент ми були у дорозі п'ять днів.
До Загреба ми прибули 17 березня 2022 року. І, можливо, через втому і спокій ми вирішили залишитись там.
У Facebook я знайшла групу допомоги українцям в Хорватії. Написала, що пара з котом шукає житло. І того ж дня нам відповіли: «Ми вас з радістю приймемо»
Вже за кілька днів я побачила у соцмережах оголошення про набір на безкоштовні курси хорватської мови. Впродовж наступних півтора місяці я навчалася. Роботу у Хорватії знайти було не просто, але я продовжувала працювати дистанційно в Україні. Згодом познайомилася з очільницею організації «Svoja» і запропонувала свою допомогу, долучилася до волонтерства.
Досі допомагаю українцям у Хорватії з кар'єрним консультуванням, відкриттям бізнесу, пошуком роботи — як скласти резюме, пройти співбесіду тощо. До нас цим ніхто не займався. Зі своїм початковим рівнем хорватської мови я ходила з людьми на співбесіди. Згодом, коли асоціація виграла грант і почала отримувати фінансування, я отримала у ній роботу — виконую роль спеціалістки з працевлаштування і кар’єрного консультанта.
Коли почалось повномасштабне вторгнення, я не могла усвідомити, що війна може статися в моєму житті двічі. Був внутрішній протест, коли ти думаєш, а скільки ж разів я маю починати все спочатку?
У Хорватії так склалося, що свою роботу ми створили собі самі. Її результати помітні. За два роки працевлаштували понад 500 людей. До України поки що не планую повертатися. Та й немає куди.
Тетяна Чернишева: «Дуже важливо відчувати, що ти не сам»
Ми з Києва, і як багато хто думали, що війна не надовго — максимум за три дні закінчиться. Пам’ятаю, як разом з дітьми сиділи у бомбосховищі. У нас їх троє. Одній доньці на той час було вісім, другій — шість років. Найстарша вже з нами не жила.
На другий день повномасштабної війни чоловік сказав: «Ми будемо виїжджати. У тебе півгодини на збори. Що візьмеш — все твоє. Їдемо на Західну Україну». Ми тоді страшенно посварилися, бо я вважала, що це недоречно і не треба покидати домівку. Я взяла документи, гроші, деякі речі і білизну на три дні. Чомусь була впевнена, що ми за тиждень повернемося.
Дорогою, на Житомирській трасі, ми побачили багато військової техніки. Над нами збивали ракети. Діти запитували: «А чому салют пускають вдень? Його ж не видно». Від Києва до Житомира ми їхали близько семи годин. Наступного дня почули жахливі новини, що на житомирській трасі горять машини і там російські танки. Ми доїхали до кордону зі Словаччиною. Місце для ночівлі вдалося знайти в студентському гуртожитку. Вже за кілька днів ми вирішили їхати з дітьми за кордон. Знайомі запросили нас до Хорватії, у Загреб. Чоловік лишився, а я з дітьми пішла на піший пункт пропуску. У черзі довжиною понад сім кілометрів ми стояли 12 годин.
Перетнувши кордон, я запанікувала. У голові був хаос. Я зателефонувала тій жінці, яка нас запросила в Хорватію. Вона повністю мене координувала. Наступного дня потягом поїхали до Будапешту, а звідти — до Загреба. І, знову ж таки, думали, що побудемо максимум тиждень — і додому. Однак 8 березня наш будинок під Києвом знищив ворожий снаряд. Було пряме влучання. Від будинку лишилася купа каміння. Саме тоді я зрозуміла серйозність ситуації. Спочатку я була немов тварина, загнана у клітку. Лише згодом почала виходити на вулицю, вивчати, де магазини, лікарня.
Дітей дуже добре прийняли у місцевій школі. Паралельно вони навчалися онлайн в Україні. Одна донька одразу влилася в колектив, іншій було складно. Вона плакала щодня і казала: «Мама, я не хочу йти до школи. Я не розумію, що вони говорять. Вони мене обіймають, а я не хочу обійматися».
Взагалі хорвати добра і чуйна нація, дуже нам співчували, бо 30 років тому теж пережили війну і знають, що це таке. Я працювала онлайн. Була викладачкою лікувальної фізичної культури в університеті Шевченка. Однак згодом нам сказали, що неможливо проводити заняття із-за кордону. Я мусила звільнитися. І поки не вивчила хорватську мову, працювала, де могла — і підлоги з туалетами мила, і за дітьми дивилася. У березні 2022-го я випадково познайомилася із українкою Наталею, і згодом ми заснували нашу асоціацію «Svoja». Ми вирішили інформаційно допомагати українцям, які через війну опинилися поза домом.
Коли ти в чужій країні, не знаєш своїх прав, то всіляке може трапитися. До прикладу, були випадки, коли людей обманювали з виплатами на роботі
На сьогодні я працюю офіціанткою в кав’ярні поруч з домом та школою дітей і волонтерю у «Svoja». З власного досвіду знаю, що люди, які приїжджають на нове місце, не знають, з чого почати і куди рухатися. Щодо моєї адаптації, то я вивчила мову, трішки зрозуміла, як тут виживати. Утім, однаково відчуваю себе чужою у чужій країні.
Наталя Грищенко, очільниця асоціації українців у Хорватії: «Для нас «Svoja» — це одна з нас»
«Svoja» ми створили у липні 2022-го року. На той момент всім, хто знайшов тимчасовий прихисток у Хорватії, було не просто. Ми жили, не розпаковуючи валіз. Чекали, що завтра повернемося додому. Але, на жаль, цього не сталося. Тому, ми вирішили створити свою спільноту під назвою «Svoja». Аби люди нам довіряли, треба було офіційно зареєструвати організацію. Нам пощастило познайомитися з Фондом «Солідарна», який нас підтримав, — і юридично, і матеріально. Вони надали нам перший грант, зареєстрували фонд на підтримку українців, були нашими менторами.
На сьогодні у нашій команді основних четверо людей, яких доля звела випадково. У кожного свій напрямок. Нам вдалося створити ком'юніті українців, які користуються нашими послугами. Ідеться про понад три з половиною тисячі людей.
Дуже важливо відчувати, що ти не сам. Допомагаючи іншим, ми допомагаємо і собі пережити той біль, який всім нам завдає війна
Насамперед ми підтримуємо людей інформаційно. Основні напрямки — працевлаштування та навчання. Ми співпрацюємо з місцевим фондом зайнятості. Маємо базу людей, які до нас звертаються, і швидко реагуємо на їхні запити. У нас немає бюрократії. Співпрацюємо з більше, як 70-ма роботодавцями, які дають нам вакансії. Співпрацюємо з юридичними компаніями, які підтримують біженців. Також допомагаємо українцям нострифікувати дипломи. З кожним роком охочих лише більшає. Люди хочуть працювати за своєю спеціальностю і мати гідну оплату праці.
Працюємо й у сфері захисту прав людей. Співпрацюємо з Омбудсменом Республіки Хорватія. Вже навіть доводилося звертатися за допомогою. За 20 кілометрів ваід Загреба є поселення українців, де не було сімейного лікаря. Він звільнився. Це велика проблема для Хорватії. Країні не вистачає 2000 лікарів. Ми писали колективне звернення до омбудсмена, і вони вирішували це питання через Міністерство охорони здоров'я.
А ще — організовуємо мовні курси. З нами навчилося вже понад 200 людей. З січня 2025-го плануємо організувати курс хорватської для медиків. Також ми створили ІТ ком'юніті — проводимо навчання для охочих. Наразі триває курс зі штучного інтелекту. А ще — у нас на постійній основі проходять лекції психологічної підтримки.
Є запити на психологічну, фізичну і навіть на матеріальну підтримку. Нещодавно ми збирали речі та продукти людям, які щойно приїхали з України. Їхня кількість постійно зростає. Якщо торік, за офіційними даними, було 22 900, то 2024-го — вже понад 27 тисяч.
Знайти нас просто — ми маємо свій сайт. Також присутні у Facebook, Telegram та Youtube.
Ведуча, журналістка, авторка понад трьох тисяч матеріалів на різні теми, у тому числі низки резонансних журналістських розслідувань, які призвели до змін в місцевому самоврядуванні. Пише також про туризм, науку та здоров’я. У журналістику потрапила випадково, понад 20 років тому. Вела авторські проєкти на телеканалі УТР, працювала кореспонденткою служби новин, понад 12 років на телеканалі ICTV. За час роботи відвідала понад 50 країн. Має відмінні навички сторітелінгу й аналізу даних. Працювала викладачкою на кафедрі міжнародної журналістики НАУ. Навчається в аспірантурі, за спеціальністю «Міжнародна журналістика»: працює над дисертацією про висвітлення роботи польських ЗМІ в умовах російсько-української війни.
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
