Наталія Грищенко, очільниця асоціації українців у Хорватії: «Важливо відчувати, що ти не сам»

Звісно, навіть Трамп, Маск та Джей Ді Венс не можуть одним махом грохнути американську бюрократію. Тому, за найновішою інформацією, американська розвідка продовжує ділитись з Україною розвідувальною інформацією, яка може допомогти її військам захистити себе. Утім американці скоротили обмін розвідданими, які українські Сили оборони можуть використовувати для наступальних операцій на російські війська. Це суттєво заважає для нанесення точних ударів сил оборони по тилах російських окупантів.

Так, у рамках обмежень 7 березня американська аерокосмічна компанія Maxar Technologies перестала надавати українським військовим розвідувальні дані, що стосуються російських військових об'єктів і дислокації та пересування живої сили ворога. Таким чином, ЗСУ тепер не можуть отримувати безплатної розвідувальної інформації. Проте, як з'ясувалось, вони можуть її отримати обхідними шляхами — за гроші. Це час і додаткові ресурси, які могли би піти на інші закупи військового часу.

На зауваги про те, що таким чином Америка допомагає Росії у війні, Трамп байдуже зауважив, що Путін «робить те, що зробив би будь-хто інший»

Більше того зустріч американських переговорників з українською делегацією у Саудівській Аравії навряд чи може відновити паузу у військовій допомозі США. Адже Трампу мало нашумілої угоди про корисні копалини — він хоче уламати Володимира Зеленського на кілька поступок — від відмови від деяких територій на користь Росії до вимог до українського президента піти у відставку та на вибори. 

Можна констатувати, що формула «мир через силу» в розумінні команди Трампа пішла кудись не туди і перетворилася радше на примус до «миру» жертви агресії

Навесні 2024 року давній товариш Трампа, генерал американської армії Кіт Келлог, оприлюднив свій мирний план. Не те, щоб це був досконалий документ, утім він передбачав одночасний тиск на Росію й на Україну для зупинки гарячої фази війни. Україну мали шантажувати припиненням військової допомоги. А Росії погрожувати значним посиленням мілітарних потужностей Києва та запровадженням болісних санкцій. Утім, зараз ми бачимо, що батіг для Росії десь загубився, зате Вашингтон поставив на розтяжку Зеленського. Заради переговорів із Кремлем нові обличчя адміністрації Трампа навіть ввели певне табу на маркування Росії як агресора, що силою ламає кордони та угоди.

Дикий краш-тест американських стосунків змушує європейські держави задумуватись — чи варто сліпо покладатись на Америку у плані власної безпеки та купувати зброю лише там. Бо завтра можуть відімкнути супутники, забанити доступ до даних ЦРУ, припинити поставки комплектуючих. І який сенс тоді купувати за шалені гроші щось високотехнологічне, як то літаки F-35 чи M142 HIMARS — якщо воно стоятиме металобрухтом в амбарі?

Нинішні фаворити Трампа готові відправити в урну навіть бізнес-угоди, за які сплачено не просто гроші, а шалені гроші. Взяти хоча би погрози Ілона Маска відімкнути системи супутникового зв’язку Starlink ЗСУ. Мовляв, без цього уся лінія фронту завалилась би, і взагалі він весь такий миролюбний, що його нудить від війни. 

По-перше, ще кілька днів тому було офіційне пояснення від уряду Польщі, що це бізнес угода з компанією Space X та Пентагоном на 50 мільйонів доларів на рік, і відключати щось це точно непорядно

Але коли міністр МЗС Польщі Радослав Сікорський припустив, що у разі гірших сценаріїв, коли «SpaceX виявиться ненадійним постачальником, ми будемо змушені шукати інших постачальників», нинішні еліти США влаштували атаку брудом у соцмережі Х. Державний секретар Марк Рубіо пригрозив, що без американських технологій «росіяни вже стояли б на кордоні з Польщею». А фаворит президента Маск обізвав урядовця ще недавно держави-союзника у Східній Європі «маленькою людиною», якій варто закрити рот.

Уявити щось подібне за Ентоні Блінкена, Джо Байдена, Діка Чейні чи хоча би Майка Пенса — віце-президента Трампа за першої каденції — було просто нереально. Це просто майстер-клас, як наживати ворогів на пустому місці і заміщувати реальну політику гопотою з підворітні.

Який урок із цього має винести Україна, Польща та весь Європейський союз? Поки авторка писала цю статтю, видання Forbes повідомило, що США в рамках паузи у військовій допомозі припинили обслуговувати ALQ-131 — блоки радіоелектронної протидії для самозахисту українських F-16. На щастя, французькі винищувачі Mirage-2000 стали порятунком для українських пілотів і дещо закрили нагальну потребу у захисті неба, але цього мало.

Цей гіркий урок від Вашингтона із примусом до миру жертви, а не агресора, каже одне, що не можна залежати від країни, котра може в будь-яку мить позбавити тебе можливості застосовувати системи озброєнь, котрі мають критичне значення для армії, що обороняється

Сьогодні США позбавляють засобів українську армію, завтра подібне щось можуть почути Литва чи Польща, бо у Трампа добрі стосунки з Путіним та бажання швидкої мирної угоди заради Нобелівської премії.

Поведінка Трампа і його молодих державників, які без цензури пишуть все, що спаде на думку в соцмережі Х, говорить, що про стару Америку із фільмів, яка рятувала всіх від війну і тероризму, можна забути. Тепер порятунок Європи в її руках. То ж час діставати плани розвитку власних армій і не економити гроші на власну зброю. Адже технофеодали, які заполонили Білий дім і Мар-а-Лаго, не визнають ані правил, ані союзів, ані угод. Тому найкраща кара для них — розбити монополію і створювати свої окремі безпекові союзи з розвідданими і зв'язком.

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

‍

‍

Коли ми приїжджаємо на місце, вже темно. Навколо немає ліхтарів, а вікна в сусідніх хатинках забиті дошками. Наш шлях позначений лише чорним слідом від шин, залишеним на снігу. Ми ковзаємо по льоду, щоб нарешті помітити силует у темряві. Біля входу до батальйонної їдальні на нас чекає Пташка. Поруч з нею сидить Мілка, шоколадний дворовий песик з притулку. Пташка, широко посміхаючись, представляє її як «маленького антидепресанта». Я відчуваю, що прийшла в гості до доброго друга, хоча ми зустрічаємося вперше в житті. 

‍Альдона Гартвіньська: Війна в Україні вже набридла людям?

Катерина Поліщук: Світ забуває, що в нашій країні з 2014 року триває війна. Світ мовчав, коли розвивався російський сепаратизм, коли Росія доставляла зброю на українську територію, коли підігрівала конфлікт. Світ відводив очі, коли анексували Крим. Тоді війна стосувалася лише тих, чиї близькі були в Донецькому аеропорту, в Дебальцевому, в Іловайську. Для багатьох війна була далеко. Що це таке, світ по-справжньому зрозумів наприкінці лютого 2022 року.

Ми вигнали ворога з-під кордонів Києва. Люди побачили війну в себе на дворі, під своїми вікнами. Але минув час, війна віддалилася, повернулися буденні проблеми.

Росія щодня обстрілює українські міста, люди бояться за своє життя і життя близьких, але якщо в родині ніхто не пішов на фронт, не загинув і не потрапив у полон, окопи здаються далекими

Чи не в кожного українця є хтось на фронті?

Серед моїх близьких і друзів — усі. Коли я була в полоні, а брат воював у територіальній обороні, моя мама могла розраховувати на підтримку. А нещодавно вона почула від колеги: «Вам добре, вам не треба переживати, що когось від вас заберуть на фронт, а моїм двом синам доводиться ховатися».  

Їй добре, бо її донька і син вже воюють. Більше нікого не заберуть.

Саме так. А вона боїться. 

Сьогодні найбільшим злом є мобілізація. Всі забувають, що більшість військових, які зараз перебувають на фронті, сидять там від початку повномасштабної війни. Але є й ті, хто воює довше, ще із зони АТО. І їх ніхто не міняв, вони не можуть відпочити. Є багато командирів, які воюють по три роки. Це морально виснажує. 

Є люди, які сидять в окопах третій рік — виснажені морально, страхом і фізично. Багато хто не витримує. І для більшості українців найбільше зло — це ТЦК. І коли Росія знову нападе з повною силою — це питання часу, бо вони ніколи не зупиняються — буде вже пізно когось міняти в окопах, ми всі опинимося в неволі. 

Це нікого не переконує. У коментарях в інтернеті часто можна прочитати, що «я віддаю перевагу хлопцю-ухилянту, бо він принаймні вдома». А також про те, що діти політиків чи депутатів не мобілізовані, сидять у безпеці або тікають за кордон.

Мені начхати на цих дітей і на нинішню владу. Я борюся за те, щоб моя мама не жила під російською окупацією. Я сама була чотири місяці в полоні. Я дуже добре знаю, хто такі росіяни, знаю, що таке окупація, знаю, що таке позбавлення волі. Я на власні очі бачила масове вбивство у в'язниці в Оленівці, де вони підривали вибухівку і вбивали військовополонених, щоб приховати сліди катувань. Місяцями я бачила, як вивозили закатованих хлопців після багатогодинних допитів, щоночі чула, як їх катують. 

Я знаю сотні і тисячі випадків, коли вони розстрілювали і ґвалтували цивільних. Як вони витягали дівчат з їхніх квартир, а потім поверталися шматки м'яса. Мої колеги ховали повішених і зґвалтованих дівчаток, яким було 13-14 років. Далеко шукати не треба: Буча, Ірпінь, Ізюм — яскраві приклади. А російські ЗМІ зараз поширюють новину про те, що це був фейк.

У моєї близької подруги вирвали з рук тримісячну дитину і заживо затоптали військовими черевиками. Моєму колезі під час катувань у підвалі порізали і здерли шкіру зі спини

А вони кажуть, що це містифікація і Бучі не було. Я дуже добре знаю, хто такі росіяни. З ними ніколи не буде миру. 

І весь світ чекає мирних переговорів.

Росіян потрібно максимально відмежовувати від решти світу, а не писати з ними мирні договори. Мене лякає, що світ такий байдужий. Ну, може, трохи занепокоєний. Але що дивуватися, якщо навіть деякі українці байдужі. Я бачу це по тому, як зараз проходить збір коштів на допомогу армії, по життю на вулицях великих міст. Люди виходять з того, що це треба якось пережити. Вони хочуть, щоб вижили їхні діти. Тому вони шукають притулку, сподіваючись, що хтось вирішить цю проблему за них.

Військові не хочуть повертатися в таке суспільство. Я багато разів чула від знайомих бійців, що їм краще бути на фронті, ніж у відпустці.

Так, більшість так думає і робить. Я чула, що нас, військових, треба буде соціалізувати. Сумно. Ми некомфортні. Особливо ті, хто пройшов справжнє пекло, ті, кого можуть вивести звичайні речі. 

Я пішла добровольцем і не маю статусу УБД, не маю військового квитка. Деякий час тому мене зупинив на блокпосту поліцейський у Києві, це було після комендантської години. Я просто не встигла, бо їхала довго, аж з Покровська. Він запитує, чи я військова. Відповідаю, що так, доброволець. Він презирливо дивиться на мене і запитує, що означає, що я доброволець? Я, по-чесному, кажу, що воюю вже чотири роки, але без контракту. І вибачаюся, що запізнилася, пояснюю, звідки йду, що це довгий шлях прямо з фронту і я зараз буду вдома, бо живу неподалік. Він подивився мені в очі і знущально сказав, що зараз будь-хто одягає форму і називає себе військовим. Для мене це було справжньою зневагою. І як військового, і як людини. 

Він тебе не впізнав.

Ні, мене врешті впізнала його подруга, і мене пропустили. У таких ситуаціях я бачу, як все насправді виглядає. 

Одного разу в моїй машині перегоріла лампочка, і мене зупинив поліцейський. Спочатку, йдучи до мене, він кричав на мене, матюкався. Потім, підійшовши ближче, впізнав мене. «А, це ви, вибачте, будь ласка.» Та яка в сраку різниця, хто я? — Ви ж були в Маріуполі! Я розсердилася і кажу йому: «Яке це має значення?! Випишіть мені, будь ласка, штраф і дайте мені спокій.» 

Я розлютилася, бо поліцейський бачив, що їде військова машина, за кермом сидить людина у формі, і він просто матюкається і звертається без жодної поваги, наче він король світу. Саме такі моменти виводять мене з рівноваги.

У таких випадках ти маєш справу з живою людиною, з якою можна якось безпосередньо конфронтувати. А як щодо хейту у соцмережах? Колись ти поділилася жахливими коментарями. «Бройлер. Жирна. Ти не пташка, скоріше страус...» Це писали люди, які здалося до того, захоплювалися  твоєю стійкістю і героїзмом.

Можна намагатися казати, що вони написані комп'ютерними ботами, але, на жаль, це не так. Можна також сказати, що це росіяни, але, на жаль, часто це українці.

Я не знаю, що ними керує. Можливо, в їхньому житті не відбувається нічого цікавого. А ми, зрештою, завжди перебуваємо під постійним тиском суспільства. Коли ви нарешті заведете дитину? А коли буде друга? І навіщо тобі троє, ти вже занадто стара. Або занадто молода.

Я зустрічала таке ставлення: ми молилися за тебе, а ти не відповідаєш нашим ідеалам. Але я всього лише людина, я не той, хто зробив з себе героя 

Я знаю, що є ще ті, кого я мотивую, і саме завдяки їм я тримаюся. І я знаю, що якби я тоді загинула у Маріуполі, то не було б таких коментарів. Хтось навіть колись написав: «Яка вона героїня, вона ж жива! Тому що герої — це ті, які загинули». 

Якби я закінчила життя самогубством, якщо б я застрелилася або п'яна наступила на міну і загинула — я могла б стати героїнею. Але не зараз, після поранення я вийшла з полону і продовжую свою роботу в Збройних силах України. І хоча я не на передовій, я рятую життя інших людей.

Оборона Маріуполя, полон, одужання, а потім хейт, зміна суспільних настроїв і ставлення до військових. А ти все ще тут. Ти працюєш, воюєш. Звідки беруться сили і мотивація щоранку, незважаючи на всі ці перешкоди?

Щоб жити вільною людиною, не потрібно ніякої мотивації. Я знаю, що таке полон, знаю, як страшне позбавлення волі. Мотивацію можна лише підсилити, її можна стимулювати — але якщо людина народжується вільною і прагне цієї свободи, вона ніколи не зникає. 

Багато хто каже, що мені легше, бо я сильна. Я кажу: стоп. Що означає «сильна»?

Сила — це вибір і важка робота. Я не народилася сильною. Я прийняла рішення тяжко працювати над своєю силою

Ще кажуть, що я не відчуваю страху. Звичайно, я відчуваю страх, мені боляче, мені страшно, мені важко. Але я прийняла рішення бути сильною, хоча у мене було багато можливостей піти простішим шляхом.

І світ повинен пам'ятати про тисячі українських дітей, депортованих, просто викрадених до Росії. Про тисячі полонених, цивільних і військових, яких роками тримають у в'язницях і катують. Я не знаю, як можна не мати мотивації рятувати своїх близьких, свою сім'ю, своє майбутнє. 

Я хочу жити у вільній країні і думаю, що для цього я народжена, щоби боротися за неї. Я просто виконую свою місію, навіть після всіх тих ударів, які я отримала від суспільства, після кінських доз антидепресантів, після всього, що відбувається з жіночим організмом під час стресу — я б не прийняла іншого рішення. Мене підтримує те, що я потрібна своїй країні, що є люди, яким я потрібна. І якщо є хоча б одна людина, якій я допоможу, врятую, підставлю плече і підтримаю її у боротьбі, то я знаю, що живу не даремно. Самогубство було б занадто великою розкішшю для такої людини, як я. Я не можу собі це дозволити.

А чи є у тебе якийсь гарний спогад з війни? Щось таке, про що згадуєш з посмішкою?

Я пам'ятаю, звичайно, повернення з полону. Хоча на самому початку ми поняття не мали, що відбувається і куди нас везуть. Нас посадили в літак. Ми знали, що нас двісті в цій металевій бляшанці, що ми будемо летіти над окупованими територіями. Це був мій перший політ, і я пам'ятаю жахливу турбулентність. Багато хто з нас сподівався на обмін полоненими, а я сподівався, що літак не буде збитий. 

Я взагалі не сподівався на щось хороше під час перебування в полоні. Я казала собі, що буду тут дуже довго і буде дуже важко. І це допомогло мені вижити. Коли ми летіли, я налаштовувала себе на найгірше, на чорну сраку. Все це для того, щоб не розбивати собі серце, що знову нічого не вийшло. 

Але є й інший спогад. І найкрасивіший, і найболючіший одночасно. Це був момент, коли почали обстрілювати маріупольську лікарню, і всі поховалися в підвалах. Мій найкращий друг тоді чекав на операцію, він був єдиною живою людиною на тому поверсі. Літали ракети, і я витягла його в коридор. Він помирав у мене на руках дві години. Йому було страшенно боляче, йому було важко, але він помирав не на самоті. Ми лежали в коридорі, йшов обстріл, все горіло, і мені було страшенно страшно...

Але я не покинула його, хоча вже й не могла йому допомогти. І я думаю, що я пишаюся собою. Якби я мала померти, то померла б саме так. Я не хотіла б померти на самоті

Ти коли-небудь заспіваєш знову?

Я старалася, але втратила голос. Перестала тренуватися. Голос — це інструмент, який треба постійно тренувати. Я вже не співаю так, як раніше. Я сумую за тими часами, коли спів приносив мені велику радість, але я не шкодую про прийняте рішення. Навіть знаючи про всі наслідки, я б все одно повернулася сюди, зробила б це знову і знову. 

Я обрала правильний шлях. Я це зрозуміла в полоні. І цей важливий урок я не можу змарнувати.

18 лютого у Покровську через безпекову загрозу закрили останнє відділення Нової пошти. Троє його працівників до кінця відчайдушно тримали зв'язок місцевих жителів із мирним життям, створивши тут пункт української незламності. Утім, українці небезпідставно очікують, що й першою після військових до звільнених міст так само повернеться Нова пошта. 

Якщо після нашої перемоги постане багатотомна монографія про силу духу і подвиг українців, Новій пошті буде присвячено чимало героїчних сторінок у ній. Цей досвід уже досліджують — торік команда національного оператора консультувала дослідників Інституту Вільяма Девідсона (WDI) при Мічиганському університеті, авторів навчального кейсу для бізнес-шкіл. Про бізнес під обстрілами і плани під час війни, а також вихід на міжнародні ринки говоримо із Вячеславом Климовим, співвласником і співзасновником Нової пошти.

Ольга Гембік: За три роки повномасштабного вторгнення Нова пошта стала одним із брендів національного опору. Чи складно було перелаштовувати бізнес на військові рейки? 

Вячеслав Климов: Ми готувались до війни, до різних сценаріїв та мали готові плани евакуації зі сходу, план дій на випадок, якщо зникне мобільний зв’язок, інтернет та світло, а також розробляли альтернативні маршрути на випадок руйнування доріг. 

Але ми не могли передбачити, що наступ буде не лише зі сходу України, а за всіма напрямками, що 27-28 лютого Ірпінь або Буча вже будуть окуповані і ворог стоятиме на підступах до Києва

Нові реалії змусили нас шукати альтернативні рішення. На початку війни ми змінювали логістичну модель декілька раз на тиждень та доволі швидко переорієнтувались з поштової компанії на вантажну: почали евакуйовувати бізнеси наших клієнтів і партнерів, перевозили їхнє обладнання та склади в безпечніші регіони країни. 

Ми почали доставляти гуманітарну допомогу з усього світу, зокрема від ООН, а також запустили новий вид діяльності — 3PL, тобто надавали бізнесу послуги зберігання, пакування та доставки їхніх товарів. У березні 2022 року завдяки невпинній праці ми почали поступово відновлюватись, а вийти на колишні темпи доставки вдалось менше, ніж за пів року. 

Як працюється під час війни? Як змінилися ключові процеси і як вдалося їх стабілізувати?

Це щоразу нові виклики. Тож ми продовжуємо шукати шляхи їх вирішення. До прикладу, через постійні атаки ворога на українську енергосистему ми зіштовхнулись з перебоями в електропостачанні і з тривалими відключеннями електроенергії. Щоб забезпечити безперебійну роботу відділень, обладнали їх генераторами та Starlinks, а у сортувальних хабах встановлюємо газопоршневі когенераційні установки та сонячні електростанції. 

Також цього року ми створили власну паливно-енергетичну компанію Nova Energy, що вже закриває наші паливні потреби. Звісно, що нас також не оминув дефіцит персоналу, тому ми активно наймаємо студентів і відкриваємо вакансії для жінок та чоловіків без досвіду роботи. Крім того, ми запровадили програми адаптації для ветеранів. 

Гуманітарні проєкти Нової пошти — чудова ілюстрація соціально відповідального бізнесу. Над чим працюєте зараз?

Нова пошта завжди була більше, ніж просто швидка доставка. Велика частка наших ресурсів націлена й на підтримку тих, хто цього потребує. Від початку повномасштабного вторгнення ми розширили наш проєкт «Гуманітарна Нова пошта» і перетворили його в окремий напрям. У рамках проєкту благодійні фонди та волонтерські організації можуть відправляти гуманітарні вантажі за рахунок Нової пошти, тобто безкоштовно. 

З 2014 року ми доставили 131 тисячу тонн гуманітарної допомоги, понад 3,2 млн відправлень, а до нашої програми доєдналися 2200 благодійних фондів

Багато наших зусиль націлені на захист українців та підтримку захисників. Спільно з благодійним фондом «Повернись живим» ми запускаємо ініціативи на збір коштів для посилення українського ППО, щоб захистити небо. Торік разом з українцями ми зібрали 330 млн гривень для підсилення ППО України і забезпечили їх засобами зв’язку. Зараз збираємо на РЕР і РЕБ, щоб захистити нашу ППО від російських розвідувальних БпЛА. Долучитись може будь-хто  за посиланням, а Нова пошта подвоїть кожний донат. 

Крім того, ми регулярно допомагаємо 13-м військовим частинам, де служать від 2 до 8 тисяч захисників. Нова пошта одразу закриває їхні потреби і забезпечує усім: від турнікетів, рацій, автомобільних шин, генераторів — до бензопил, ножів і дронів. Ми розвиваємо власну мережу і сьогодні працюємо у понад 10 000 населених пунктах по всій Україні, включаючи прифронтові міста. Доставляємо туди, куди не доставляють інші поштові оператори. 

Втрати Нової пошті під час повномасштабної війни обраховуються знищеними терміналами, технікою, окупованими відділеннями, руйнуванням логістики, і найболючіше — втратою колег під час обстрілів і на війні. Яких збитків ви зазнали? І як підтримуєте сім’ї співробітників?

Все можна придбати, відбудувати і відновити, крім життя. Звісно, що найважчим для нас є втрата колег. З початку повномасштабної війни загинуло 189 новопоштовців. З них — 20 цивільних, а 169 загиблих — це військові, які захищали країну. 

Нова пошта завжди підтримує родини загиблих співробітників. Ми надаємо матеріальну допомогу сім’ям та фінансово підтримуємо їхніх дітей. Щомісяця вони отримують 10 000 гривень до досягнення ними повноліття, а також ми надаємо гранти на навчання в будь-якому ВНЗ світу розміром у $12 500. Троє дітей наших загиблих співробітників уже навчаються в університетах за кошти, надані компанією.

Крім того, ми маємо команду зі ста психологів, що надають психологічну допомогу. У штаті є дитячі та сімейні психологи, а також ті, що спеціалізуються з роботою над ПТСР та іншими видами травм, спричинених війною

Нині 3 788 працівників групи компаній NOVA — мобілізовані. Кожного ми забезпечуємо амуніцією та всіма необхідними речами, а також щомісяця виплачуємо 10 тисяч гривень. Що стосується логістичної інфраструктури, орієнтовні збитки Нової пошти через війну у 2022-2024 роках склали 3 млрд грн. Зазнали суттєвих пошкоджень або були знищені через ракетні обстріли та обстріли безпілотниками 317 відділень, 70 сортувальних терміналів та депо (у Дніпрі, Миколаєві, Харкові, Чернігові, Херсоні, Одесі, Покровську та інших містах). У Дніпрі та Полтаві приміщення та обладнання терміналів не підлягають відновленню — ми знайшли нові.

На окупованих територіях досі залишаються понад 1100 відділень, їхня доля невідома. Через війну було знищено 130 тисяч посилок. Загальна сума виплачених претензій клієнтам через знищені посилки склала понад 105 млн грн. Утім, попри втрати, Нова пошта не зупинилась ні на день під час війни. Ми перебудували свою логістичну модель таким чином, щоб посилки доставлялись безперебійно за будь-яких умов. Ми відновили роботу на звільнених територіях, заходячи туди першими після ЗСУ, і продовжуємо працювати по всій Україні, навіть біля лінії фронту. 

Попри все, минулий рік позначився хорошими показниками. Міжнародні доставлення зросли на 86% (до 19 мільйонів), а Нова пошта доставила рекордні 480 мільйонів посилок, перевищивши показник 2023 року. Чи повернулася компанія до довоєнних показників?

Попри всі виклики воєнного часу, ми не лише повернулись до довоєнних показників, а й перевершили їх. Нам довелося повністю перебудувати логістику та графік роботи. І це було найважчим завданням. Потім ми почали працювати там, де це можливо, щоб доставляти найнеобхідніше — медикаменти, продукти, документи, речі, надавати фінансові послуги і здійснювати транспортування гуманітарної допомоги.

Під час перших тижнів війни терміни доставки збільшилися: у березні посилки могли їхати три-чотири дні. Основною складністю були переповнені дороги через блокпости у кожному населеному пункті, перевірки документів у водіїв та на вантажі, розбиті мости та понівечена інфраструктура. 

Через комендантську годину автомобілі не могли заїжджати до міст уночі, водіям доводилося чекати на трасі до ранку, це обмежувало цілодобову доставку

Однак до довоєнних показників швидкості ми повернулися менш як за пів року. Ми почали доставляти навіть швидше — середній час доставки скоротився з 26 до 24 годин. Велику роль у нашому пришвидшенні відіграють постійні інвестиції в інновації та розвиток логістичної мережі. Саме тому ми постійно автоматизовуємо термінали та відкриваємо нові сортувальні хаби, впроваджуємо новітні lean-рішення, роботизацію. 

Важко було відновлювати мережу та забезпечувати безпеку співробітникам. Але ми щодня відкривали по 70-80 відділень по країні. Так за два місяці відновили 17 500 точок сервісу, у яких можна було отримати та відправити посилки та вантажі. Сьогодні мережа Нової пошти в Україні більша, ніж була у 2022 році, і навіть більша, ніж у 2014-му. Торік ми відкрили в Україні 1 747 нових відділень та встановили 8 410 поштоматів — навіть на прифронтових територіях. Наразі мережа складається з 13 173 відділень та 24 535 поштоматів — разом 37 708 точок сервісів. 

Довоєнні рекорди по кількості доставлених посилок також були перевершені командою вже під час війни. У 2021 році ми доставили 372 мільйона відправлень, тоді як торік їхня кількість склала 480 мільйонів, що на 29% більше за довоєнні показники. Цікаво, що навіть річні рекорди були оновлені. Так, у 2021 році ми встановили рекорд, доставивши 1,8 мільйона посилок за добу. А вже у 2024 році нам вдалося опрацювати 2,24 мільйона відправлень за день. Усе це стало можливим завдяки співробітникам Нової пошти і довірі клієнтів.

Чи погоджуєтеся із тим, що вихід Нової пошти на ринки Європи — це не лише нові горизонти і масштабування бізнесу, але також об’єднавчий фактор для українців за кордоном, які дуже часто вже встигли розчаруватися закордонними сервісами?

Нова пошта об’єднує українців. Першочерговою метою нашого виходу на ринок Європи, зокрема і Польщі, було бажання допомогти українцям, які вимушено покинули Україну, не втратити контакт з рідними на батьківщині. Ми так і казали: «Розділені кордонами, об’єднані Новою поштою». 

Утім, ми не ділимо клієнтів на українців і не українців. Наш клієнт — будь-хто, хто цінує якісний сервіс та швидку доставку

З часом у нас додались послуги, корисні й цікаві і локальним мешканцям, як-от швидка доставка по країні, доставка між країнами Європи, продаж пакування і інші. Крім того, українці радили нас знайомим — полякам, німцям, іспанцям — і вони ставали нашими клієнтами.

Ми пішли за нашими клієнтами, вийшли на ринок ЄС і активно розвиваємось за межами України. Нова пошта працює у 16-ти європейських країнах, ми відкрили 126 відділень та маємо понад 87 000 точок сервісу

Які маєте подальші плани на розширення мережі NOVA POST за кордоном?

Коли ми  виходимо на ринок нової країни, завжди робимо це у партнерстві з локальним оператором. Це взаємовигідна співпраця, адже ми збільшуємо їхні обсяги, а вони — наше покриття. Тобто, конкурентів у нас немає, а от партнерів вже понад десять компаній по всій Європі. Це всесвітньовідомі гіганти DPD, DHL, GLS, Emons, a також локальні гравці Chronopost, SPS, Venipak, InPost тощо.

Серед наших конкурентних переваг — надійність, технологічність, клієнтоорієнтованість. Усі наші послуги ми зробили доступними онлайн — їх можна замовити на сайті, у мультимовному мобільному застосунку, бізнес-кабінеті тощо. Щоб клієнт завжди знав, де знаходиться його відправлення, ми впровадили трекінг — він допомагає відстежувати всі етапи руху посилки чи вантажу в режимі реального часу.

З приводу розвитку мережі в Європі, ми дотримуємося стратегії поглиблення і закріплення в тих країнах, де ми вже представлені. Цього року плануємо відкривати нові точки сервісу та розвивати власну адресну доставку. 

Яким був шлях становлення бізнесу в Польщі? 

Ми, напевно, були першою великою українською компанією, яка вийшла на польський ринок від початку повномасштабної війни. Спершу, у квітні 2022 року, ми запустили послугу «Речі з дому за кордон». Вона передбачала доставку особистих речей українцям, які тимчасово залишили територію України через війну з  великими  знижками до 80%.

У травні 2022 року ми остаточно ухвалили рішення про вихід на європейський ринок, а вже на початку жовтня відкрили перше відділення у Варшаві. Не можу сказати, що це було швидко і легко, проте саме Польща була найбільш лояльною на початку війни — запровадила спрощені процедури проходження митниці для C2C-вантажів, тому ми і зараз можемо швидко перевозити десятки тисяч посилок на день. До речі, не кожна митниця має достатньо ресурсів, щоб працювати із розмитненням тисяч посилок для фізосіб. 

З якими викликами довелося стикнутися?  

Виклик був один — швидко вийти на ринок нової країни. Далі — це просто нові правила гри, які ми приймаємо. Ми самостійно відкривали Spółka z o.o, банківські рахунки та шукали працівників у Польщі. Перше відділення Нової пошти у Варшаві з’явилося уже 3 жовтня 2022 року. За перші три місяці роботи, тобто з жовтня по грудень 2022 року, ми відкрили у Польщі рекордну для себе кількість відділень — 17. За перший рік роботи в Польщі ми доставили понад 1,3 млн міжнародних відправлень. 

А сьогодні Нова пошта має вже 50 відділень у Польщі, що робить її найбільшою мережею серед усіх країн, де ми працюємо за межами України

Ми не лише надаємо якісний сервіс, а й створюємо нові робочі місця, сплачуємо податки і робимо свій внесок у розвиток економіки Польщі. За 2024 рік компанія сплатила більш як 14 млн злотих податків до бюджетів всіх рівнів. Серед польських споживачів ми уже маємо постійний клієнтів — це приватні особи і бізнес. Наприклад, це польські підприємці, які здебільшого доставляють в Україну. Якщо відправити посилку Новою поштою з Варшави до 12.00 години дня, то вже наступного дня увечері вона може бути у Львові. Хто, як не Нова пошта стане надійним партнером для них?

Серед місцевих клієнтів популярністю користується швидка доставка з Польщі до Німеччини. Новою поштою часто відправляють валізи в Іспанію, Італію і Францію, аби не переплачувати за багаж в літаку. Тобто, ти летиш відпочивати і не турбуєшся про валізу. Її тобі до дверей доставить кур’єр Нової пошти — тоді, коли тобі буде зручно. 

Як зросте мережа відділень у Польщі найближчими роками?

Плани подальшого розвитку Нової пошти у Польщі амбітні. У 2025 році плануємо відкрити ще 20+ відділень, передовсім у Тихах, Ельблонгу, Плоцьку і Кошаліні, а також два сортувальні центри — у Познані й Кракові. Компанія також матиме сучасний центр фулфілмент-сервісу у Варшаві. Все для того, щоб зробити доставку ще швидшою і зручнішою.

Усі ми знаємо меми про те, що першою у Крим чи на Курщину зайде Нова пошта або що доставить зброю на позицію. Наскільки для вас, як для бізнесу, важливо, що над промоцією компанії «працюють» самі користувачі? 

Це унікальний кейс, коли люди самотужки створюють позитивний інформаційний фон навколо бренду. Проте, РФ активно використовує ці меми в інформаційній війні, пропаганді і виправданні своїх ударів по нашій  інфраструктурі.

Жарти про Нову пошту під час війни стали частиною народної творчості, і ми це цінуємо. Більш того, деякі навіть підтримуємо, як-от з поверненням в Крим і відкриттям відділення в Ластівчиному Гнізді. Це було смішно

Ми приймаємо їх як свідчення довіри до компанії і те, що споживачі асоціюють нас зі швидкістю, надійністю та стійкістю.

Всі фото надані пресслужбою Нової пошти