На Європу чекає нова хвиля біженців з України — «енергетичних», — Павел Коваль

Марія Гурська: 25 червня Рада ЄС ухвалила рішення про продовження тимчасового захисту для українських біженців до 4 березня 2026 року. Водночас кожна країна має свій підхід до цього питання. Яким, власне, є польський? 

‍Павел Коваль: Ми також продовжили цю підтримку, тому, по суті, нічого нового, але Польща зазвичай додає щось своє до пакету ЄС. Звичайно, є речі, які сьогодні викликають дискусії. Наприклад, прив’язка виплати 800+ до відвідування польської школи та обов’язковим навчанням. Тут Польща намагається ухвалити рішення, які вже є в інших європейських країнах, хоча вони також часто суперечливі. 

‍Згідно зі свіжим опитуванням, проведеним Opinia 24 та YouGov на замовлення International Rescue Committee (IRC),  хоча 79% поляків підтримують гуманітарну допомогу Україні, а 72% виступають за доступ до медицини та освіти, водночас майже половина поляків, 44%, проти того, щоб Польща надавала можливість довготермінового перебування біженців з України. За це лише 42%. Зазначу, що 62% українських біженців  працюють у Польщі, їхні податки і внески стимулюють розвиток економіки. Чому майже для половини поляків це залишається непоміченим?

Я розповім вам про власне бачення. Я вважаю, що уряди не мають значного впливу на рішення, які ухвалюють люди. У Києві, напевно, також багато людей хотіли б, щоб українці повернулися з Польщі додому. І все ж кожен ухвалює рішення відповідно до власних розуміння та амбіцій. Якщо українці вже перебувають у Польщі, то ми зацікавлені, щоб вони мали хороші умови, — такі ж, як мають поляки.

Якщо в Польщі росте покоління молодих українців, а воно росте, бо війна триває, то в моїх інтересах як польського громадянина, щоб вони мали хороші умови, щоб в них були 800+ на додаткову освіту, на вивчення англійської, на кращу школу, на якісь факультативи, адже саме про це йдеться

Я не бачу в цьому проблеми — і це в наших інтересах як польської держави. У майбутньому ці люди залишаться, платитимуть податки, матимуть кращу роботу, як наслідок — платитимуть кращі податки. Це для мене очевидно. Якщо хтось живе з такими ж правами, як і ми, українські та польські діти повинні отримати однакові можливості і фінансування. І якщо українці цього не отримають, це не означає, що вони поїдуть в Україну, — вони знайдуть хороші умови в Німеччині чи ще десь. Як на мій хлопський розум, наша зацікавленість полягає в тому, щоб хтось, хто живе у нас вже 2 роки і почувається тут добре, не був позбавлений цих надбавок.

‍У нещодавньому інтерв’ю нашому медіа польський реформатор професор Лешек Бальцерович зазначив, що внесок українських біженців у польську економіку становить 7% ВВП і що справжнім викликом для Польщі буде момент, коли всі ці люди повернуться в Україну.

Не знаю, йдеться про 7%, чи про 5, бо є різні оцінки, але, по-перше, українці точно вносять багато, а по-друге, на щастя, так не буває, щоб була така велика спільнота з-понад мільйона людей і раптом вони всі одночасно кудись поїхали. Одні повернуться, інші не повернуться, треті ще кудись поїдуть, а ще хтось навпаки приїде з інших країн. Це невідомо.

У наших інтересах, щоб українці, якщо вони вже живуть у нас, відчували справедливе ставлення і мали доступ до того, до чого мають доступ громадяни Польщі подібних професій

Інша справа — дискусія про політичні привілеї. Я вважаю, що українцям, які живуть у Польщі, зарано починати тут голосувати, бо вони не є громадянами. Але коли йдеться про соціальні пільги, пов’язані з навчанням та роботою, то це про справедливість — вони повинні бути.

‍В Україні ми віримо, що всі ці люди повернуться, особливо якщо війна закінчиться в осяжному майбутньому.

Ми не знаємо, скільки українців повернеться. Хтось закохується, у когось шлюб розпався, а у когось тільки народилися діти. Я схильний бачити все у такий природний життєвий спосіб. У людей по-різному складається життя. Українські родини повинні мати однакові права з поляками, щоб їхні діти в суспільстві були рівноправними. І тому, до речі, я вважаю, що діти мають ходити до школи. Звісно, ​​є багато політичних дискусій про те, йти українцям до польської школи, чи ні. Якщо іншого виходу немає, нехай ідуть до польської. 

‍Чому, на вашу думку, важливо, щоб українські діти відвідували польські школи?

Я б не хотів, щоб мої діти, а в мене їх четверо, були два роки на так званій дистанційці, тому що з чотирьох моїх дітей, можливо, лише в одного вистачить духу, щоб вчитися добре онлайн. 

‍Що дає спільне навчання як польським, так й українським дітям?

На власному прикладі можу пояснити, чому це добре. Раніше у Польщі, якщо дитина йшла до школи або після навчання на домашню вечірку, і туди приходив українець, угорець — хтось з іншої країни, з іншим громадянством і іншою мовою — це підкреслювалося. Норман Дейвіс, видатний британський історик, який багато пише про Польщу, каже, що колись Польща була квадратною, адже Сталін проводив кордони там, де насправді жили самі поляки, і протягом півстоліття було неможливо уявити, що в класі в дитини буде хтось іншої національності. А тепер це природно.

Я бачу це на прикладі молодшого сина — він вже й не помічає, чи хтось українець чи українка. «Хто твій друг?», — питаю я в сина. Він каже: «Ти йому подобаєшся, бо ти прихильний до України, а він — українець». І це чудово.

Це створює природну різноманітність для наших дітей, для їхнього виховання, це збагачує їх, вони пізнають іншу культуру

Наша школа, особливо у великих містах, стала більш мультикультурною. Думаю, від цього виграють усі. Я радий, що у моїх дітей є друзі, які говорять іншою мовою і проводять канікули по-іншому. Тут ми схожі, але є невеликі відмінності. Вони можуть дискутувати і розкривати разом це різноманіття. І це дуже добре для моїх дітей, бо коли, наприклад, мій син поїде  вчитися на Захід, він уже знатиме, що не всі люди однакові. Для українських дітей спільне навчання є також позитивним. Нещодавно я почув від когось в Україні, що краще б українським дітям не вчити польську, бо вони полонізуються. Це так не працює. Вони просто знатимуть додаткову мову, польську. Це ж супер.

Вони пройшли через досвід війни, потім поїхали з України, а зараз вони вивчать польську мову, матимуть іншу компетенцію, зможуть робити ще більше для України в майбутньому, матимуть в головах щось більше

Проте творці плану ніяк не пояснюють, яким чином вони примусять до участі у таких перемовинах російського президента Володимира Путіна й що запропонують йому в обмін на закінчення війни — та ще й на умовах юридичного невизнання Україною російського статусу окупованих територій нашої країни й подальшого озброєння України «до зубів» після припинення вогню. Українці також особливо над цим не замислюються, бо у нас не прийнято серйозно замислюватися над тим, чого насправді бажає очільник Кремля. Ми з абсолютно незрозумілих мені причин вважаємо, що як тільки запропонуємо російському президентові перемовини або просто погодимося на них, Путін відразу на ці перемовини прибіжить.

І українська влада своїми поясненнями про те, що Росію свідомо не запросили на перший саміт миру у Швейцарії, але на другий запросять, «щоб оголосити їй умови», тільки підживлюють цю ілюзію

Але з українськими очікуваннями зрозуміло: ми звикли жити у світі, де не прийнято думати про наміри й можливості опонента чи ворога — й апріорі вважається, що цей ворог буде поводитися так, як нам заманеться. Не зрозуміло, що з очікуваннями радників Трампа. Навіть не самого 45-го президента США, який давно емігрував у власну голову й не збирається залишати свій чудернацький світ, але його радників. 

І тут доводиться погодитись із тим, що Трамп зібрав навколо себе людей, які не просто мислять у стилі замовника, але й розділяють з ним ціннісні категорії

Тут варто нагадати про боротьбу між радниками ексочільника Білого дому під час його президентства, коли голова держави вирішив дійти згоди із північнокорейським диктатором Кім Чен Ином. Відносно тверезо мислячі радники американського президента — такі, як Джон Болтон, — намагалися переконати Трампа, що йому не вдасться домовитися із Кімомом. Але сам він і ті, хто з ним погоджувався, були впевнені, що лідера КНДР вдасться елементарно підкупити й примусити відмовитися від ядерної програми.

Ці намагання Трампа, як відомо, зазнали нищівного фіаско

А сам Кім досяг своєї мети — із провінційного очільника підконтрольної комуністам частини Корейського півострова перетворився на голову держави, з яким зустрічається сам президент Сполучених Штатів (якщо пригадати, що дідусеві лідера КНДР постійно доводилося самому їздити на поклон і до Москви, і до Пекіна, можна зрозуміти важливість такого повороту подій). А чи потрібні були Кім Чен Ину гроші від Трампа? Ну, точно вже не за відмову від бомби, бо політична й безпекова «самодостатність» Північної Кореї — це засади її ідеології чучхе. Й заради них точно можна пожертвувати життєвим рівнем населення, тим більше, що це населення не обирає Кіма. Воно йому підкоряється

І в цьому головна розбіжність світоглядів Трампа і Кіма, Трампа і Путіна. 45-й президент США та його радники живуть у світі грошей. І не просто у світі грошей, а у електоральному світі грошей. Трампу потрібно переобиратися, тому він знає ціну грошам і добробуту.

Кім і Путін живуть у світі ідей, нехай і тричі шизофренічних

Ідея відновлення Радянського Союзу для очільника Кремля є більш важливішою, ніж всі пропозиції американців щодо скасування санкцій — якщо для цього потрібно буде відмовитися від захоплення України. Трамп може вплинути на Зеленського, але на Путіна — ні, бо не може запропонувати йому альтернативу імперській ідеї.

Єдине, що зробить кремлівський диктатор — «пограється» з Трампом, щоб використати політичні ілюзії останнього для посилення своїх позицій. Але ця гра може коштувати Україні втрати нових територій і нових життів

То чи можна примусити російського президента навіть не до перемовин, а до закінчення чи хоча б призупинення війни? Звісно — шляхом поступового й наполегливого виснаження Росії, збільшенням ударів по її території, ліквідацією її військового й економічного потенціалу з одночасною роботою з Пекіном для того, щоб утримати Путіна від ядерного удару по Україні і зменшити китайську допомогу Росії. Очільник Кремля — або його наступник — може зацікавитися припиненням війни тільки тоді, коли її продовження буде позначатися на стабільності й збереженні чекістської диктатури в Росії. У цьому разі десь наприкінці тунелю може й зʼявитися світло, але я не виключаю, що це відбудеться вже тоді, коли Дональд Трамп — навіть якщо його переоберуть президентом США — закінчить свою другу каденцію і остаточно залишить Білий дім. 

F-16 — це багатофункціональний винищувач четвертого покоління, який стоїть на озброєнні багатьох країн НАТО. Він оснащений сучасними системами озброєння, радіоелектронної боротьби та навігації. Вперше про можливість передачі цих літаків Україні заговорили торік у травні на зустрічі G7 в Японії. Тоді Джо Байден заявив, що США підтримують підготовку українських пілотів на F-16. 13 червня Україна та США уклали безпекову угоду, зі слів Володимира Зеленського, в документі містяться  хороші позиції щодо зброї: «зокрема, про системи Patriot та про постачання Україні ескадрилей винищувачів, включно з, але не обмежуючись F-16». Коли і скільки західних винищувачів отримає Україна, якою буде стратегія застосування нового озброєння і як це вплине на хід війни — Sestry розпитали українських та європейських експертів.

Перша партія

«Ми наполегливо працюємо над тим, щоб надати Україні спроможності F-16 вже цього літа. Я оптимістично налаштований, що це станеться», — заявив голова Пентагону Ллойд Остін 14 червня після зустрічі міністрів оборони країн НАТО. Водночас, з його слів, для США важливо бути певними, що Україна має усе необхідне і для управління, і для захисту цих літаків.

Перші F–16 з Данії та Нідерландів мають бути доставлені протягом наступного місяця, а бельгійські та норвезькі — невдовзі після цього, прогнозує стратегічний аналітик Центру стратегічних досліджень в Гаазі (HCSS) Девіс Еллісон (Davis Ellison):

—  Однак після розгортання цих літаків з точки зору чисельності, Росія все ще матиме значну чисельну перевагу, бо в неї в розпорядженні сотні літаків Су.

Втім, F-16 нададуть важливий якісний імпульс українським ВПС завдяки своїй швидкості та маневреності

Перша партія складатиметься з 6-9 літаків, каже cтарший політичний радник Європейської ради з міжнародних відносин (ECFR) Густав Грессель (Gustav Gressel). Далі заплановано 24 літаки з Нідерландів, 19 — з Данії, 22 — з Норвегії та 30 — з Бельгії. Однак, зі слів Густава Гресселя, доставка розтягнеться до 2028 року — щонайменше через те, що літаки потрібно відремонтувати перед передачею Україні:

— Загалом йдеться про 95 корпусів. Теоретично, цього було б достатньо для України, оскільки їй потрібно мінімум 80 винищувачів для протиповітряної оборони. Однак, оскільки поставки відбуватимуться із запізненням і розтягнуті в часі, ми повинні враховувати, що багато літаків вже буде втрачено у війні на момент, коли останній з запланованих F-16 буде доставлений. Побачимо, скільки цих винищувачів буде експлуатуватися одночасно і чи буде цього достатньо.

Російські погрози

До передачі першої партії літаків все готово, залишились технічні нюанси, повідомив 7 червня в ефірі телемарафону речник командування Повітряних сил України Ілля Євлаш, мовляв, основні етапи: наземна підготовка і власне навчання пілотів завершені. Після того, як перша партія надійде на озброєння української армії, частину F-16 зберігатимуться на безпечних авіабазах, поза межами України, щоб вони не стали мішенями росіян і були резервом, розповів в інтерв’ю Радіо Свобода начальник авіації Командування Повітряних сил ЗСУ, бригадний генерал Сергій Голубцов.

Тим часом в країні-агресорці уже заявили: якщо винищувачі F-16 братимуть участь у бойових вильотах, то стануть цілями для російської армії, включно з аеродромами, на яких вони базуються — цитують російські медіа погрози тамтешніх посадовців.

Точна дата прибуття винищувачів в Україну тримається в секреті з дуже поважних причин, пояснює старший політичний радник Європейської ради з міжнародних відносин (ECFR) Густав Грессель (Gustav Gressel):

— Російська погроза націлитись на F-16 на Заході за великим рахунком порожня, принаймні, якщо йдеться про військові удари. Вони будуть розцінені як удари по НАТО, а отже, означатимуть війну, яку РФ в її нинішньому стані програє. Однак диверсії та гібридні атаки — це дещо інше. Наприклад, запуск звичайного безпілотника з вибухівкою з сусіднього західного військового аеропорту і потрапляння його у винищувач. І коли така атака, здійснена «цивільним», ще краще — з білоруським або молдовським (придністровським) громадянством, звичайно тут будь-хто знатиме, що за цим стоїть Росія, але ж офіційно це буде не так.

Захід точно усвідомлює всі ризики, але російські погрози не вплинуть на плани допомоги Україні, каже  стратегічний аналітик Центру стратегічних досліджень в Гаазі (HCSS) Девіс Еллісон (Davis Ellison):

— Поки що я не бачу глибокого занепокоєння серед західних лідерів тим, що якщо українські літаки будуть базуватися на території НАТО, вони стануть мішенню для обстрілів.

Однак такий ризик, безумовно, існує, і це може призвести  до того, що країни Альянсу, які приймають ці винищувачі, будуть набагато більше й відкрито залучені у війну

Не F-16 єдиними

«Франція допомагає українцям чинити опір. Ми збираємося запустити нову програму співпраці і поставити Mirage 2000, і запропонувати навчання пілотів», — заявив 6 червня напередодні зустрічі з Володимиром Зеленським французький президент Еммануель Макрон. 

Влітку мають початися навчання наших пілотів користуватися цими літаками. Триватимуть вони мінімум 6 місяців за оптимістичними прогнозами, каже виконавчий директор Українського центру безпеки та співпраці Дмитро Жмайло:

— Вони мали б почати надходити в Україну з початку наступного року. Якщо говорити про кількість таких машин, то те, що вказують аналітики і дослідники, щоб не послаблювати обороноздатність французьких Збройних Сил, Париж може виділити 6 таких машин, але є ще інші країни, які використовують цей тип літака, зокрема Греція, Катар і Об'єднання Арабські Емірати.

Сумарно Київ може розраховувати на 12 таких винищувачів, але тут є і перспективи до розширення цієї допомоги, тому що французькі ВПС планують використовувати ці літаки до 2030 року, тому теоретично з часом ми зможемо отримувати більше таких машин

Стратегії застосування винищувачів

Це добре, що Україна отримає другу лінію постачання літаків — якщо Франція втримає надалі цю політичну волю. Однак, не варто сподіватись, що західні винищувачі кардинально змінять баланс, зауважує старший політичний радник Європейської ради з міжнародних відносин (ECFR) Густав Грессель (Gustav Gressel):

— Поставлені F-16 будуть старішої моделі A/B MLU, їхні можливості кращі, ніж у нинішніх радянських винищувачів України, але не набагато. Однак в умовах тривалої війни буде набагато легше отримати запчастини та боєприпаси для західних літаків, ніж для радянських/російських, а отже, буде легше утримувати та озброювати ці винищувачі порівняно з Су-27 та МіГ-29. Більшість західних озброєнь сертифіковані для F-16, тому буде багато джерел для боєприпасів. Це дозволить Україні підтримувати свої військово-повітряні сили, завдання яких переважно зосереджені на протиповітряній обороні: не допускати російські ВПС і допомагати збивати російські безпілотники та крилаті ракети під час масованих атак. Наступальні ударні місії — доволі обмежені, але, звичайно, вони проводяться.

І чим більше Україна завдаватиме ударів по російським системам ППО, тим частіше українські пілоти зможуть знаходити прогалину на фронті, де вони зможуть діяти. Але оборонна протиповітряна оборона залишатиметься першочерговим пріоритетом

Якщо говорити про літаки Mirage, то вони є ефективними носіями далекобійних ракет повітряного базування класу «повітря-земля», це, зокрема, SCALP, Storm Shadow, Taurus, які можуть ефективно вражати цілі на сотні кілометрів, каже  виконавчий директор Українського центру безпеки та співпраці Дмитро Жмайло:

— Також можуть використовувати бомби, зокрема, крилату ракету АМ-39, це протикорабельна ракета, радіус ураження якої 180 кілометрів. Хоч розробка цієї ракети почалася ще в 70-х роках минулого століття, вона є доволі ефективною. Цікавим зразком, який, підходить до літаків F-16, є розробка компанії Lockheed Martin 2009 року — ракета AGM-158 JASSM, що має дальність ураження 370 кілометрів, а деякі зразки, які почали вироблятися в 2014 році, можуть досягати навіть 900 кілометрів. Підсумовуючи, західні винищувачі ми, скоріш за все, будемо використовувати для нанесення точкових ударів. Пам'ятаємо, яким було ефективним ураження штабу Чорноморського флоту минулого року ракетою Storm Shadow. Плюс, якщо брати лінійку ракет «повітря-повітря» для збиття повітряних цілей, то ці винищувачі, за моїми припущеннями, будуть застосовуватися для боротьби з російською авіацією, зокрема тією, яка тероризує лінію фронту і прикордонні міста КАБами, яких росіяни щомісяця скидають близько трьох тисяч.

З чотирьох країн — Бельгії, Данії, Норвегії та Нідерландів — які на нинішньому етапі постачатимуть Україні літаки F-16, три —Данія, Норвегія та Нідерланди —  дали дозвіл на застосування їхніх винищувачів в російському повітряному просторі.

Міністерка оборони Нідерландів Кайса Оллонгрен заявила в інтерв’ю Politico, що щойно її країна передасть зброю Україні, та сама вирішує, як її використовувати.

Україна має бити по логістичних маршрутах і базах росіян, продовжує директор Українського центру безпеки та співпраці Дмитро Жмайло:

— Бо тільки тоді, внаслідок зламу цієї логістики, російська передова буде відчувати брак всього необхідного: озброєння, боєприпасів і елементарних продуктів харчування.

Якщо будуть порушені ці маршрути, ми зможемо говорити про стабілізацію нашої лінії оборони

Остаточно зняти запобіжники

Дозвіл Україні атакувати цілі в Росії був давно назрілим рішенням, що відповідає Статуту ООН і міжнародному праву, каже старший політичний радник Європейської ради з міжнародних відносин (ECFR) Густав Грессель (Gustav Gressel):

— Навіщо взагалі вводити обмеження? Навіть якщо ми стурбовані ескалацією і де-факто обмежуємо українські удари (для чого були певні підстави на початку війни), ми ніколи не повинні були робити це публічно. Британці, наприклад, ніколи не заявляли про жодні обмеження, а на запитання відповідали, що їх немає, але за зачиненими дверима певний час не дозволяли українцям завдавати удари через кордон.

Публічно визначивши червоні лінії, ми приписали Москві право встановлювати обмеження на нашу поведінку, а ми ніколи не повинні були цього робити

Цілком можливо, що наступним кроком і зміщенням червоних ліній буде те, що західні війська можуть прибути на територію західної частини України для виконання завдань з протиповітряної оборони/логістики/медичної допомоги, вважає стратегічний аналітик Центру стратегічних досліджень в Гаазі (HCSS) Девіс Еллісон (Davis Ellison). Хоча й визнає, що французький президент, який був рушієм цієї дискусії, останнім часом знизив обороти:

— Також можливо, що західні військово-повітряні сили можуть почати збивати російські ракети і доповнити зусилля України з протиповітряної оборони. Однак досить важко сказати, чи може це статися і коли, оскільки навіть ті, хто найбільше підтримує Україну, послідовно виступають проти прямого залучення у війну.

Усі дипломатичні зусилля нині варто зосередити, щоб зняти усі запобіжники, щоб усю зброю, яку Україна має, могла застосовувати так, як їй необхідно по території РФ, наголошує директор Українського центру безпеки та співпраці Дмитро Жмайло. Щоб в подальшому не допустити таких ситуацій, як було, наприклад, з наступом на Харківщині, коли Україна знала про плани ворога, але не могла застосовувати ефективно далекобійну зброю ще на підході по російській території:

— Від Берліна, наприклад, чекаємо вирішення питання надання Taurus і, головне, дозволу на їхнє застосування по території Російської Федерації. Якщо брати США, то це, звісно, дозвіл бити по Росії ракетами ATACMS від 165 до 300 кілометрів, і нам важливо отримати дозвіл на використання касетних боєприпасів, тому що в 300-кілометровій зоні від кордону РФ розташовано близько 184 військових частин і навчальних центрів усіх російських силових структур — це і армія, і ФСБ, і прикордонники, й інші силовики. Там близько 20 аеродромів, з яких постійно здійснюється підйом авіації, яка атакує територію України, зокрема інфраструктуру. Коли торік ми застосовували ці ракети по окупованих територіях, внаслідок серії таких атак ми змогли знищити до 10 гелікоптерів, що стало серйозним послабленням для росіян.