Ексклюзив
20
хв

Мистецтво проти війни. У Варшаві відкрилася виставка антивоєнного плакату

У польській столиці відкрилася виставка плакатів українських та польських художників «Мистецтво проти Війни». Подія присвячена другій річниці повномасштабного вторгнення в Україну. Мистецькі плакати — це рефлексії митців на події, що відбуваються в Україні щодня. Це співчуття, гордість, біль, а також гнів і обурення безкінечними вбивствами, недостатньою підтримкою західного світу та брехнею російської пропаганди

Юлія Ладнова

Плакат як мистецтво протягом історії виконував різні функції, в Україні він документує реальність, в якій ми живемо. Фото авторки

No items found.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

«Перший свій плакат після повномасштабного вторгнення я намалював на третій день на серветці в черзі за пальним на АЗС. Це була пляшка з коктейлем Молотова з козацькими вусами», — згадує українсьий художник Дмитро Дзюба (@dimkarts). Ще в 2020 році спільна робота Дмитра та студії «Aztec Animation» увійшла до десятки найкраших анімованих постерів з нагоди 75-річчя ООН у Нью-Йорку. А з 2022 року художник створює плакати на підтримку ЗСУ, які активно експонуються в Україні й світі.

Автор — Дмитро Дзюба (@dimkarts)

«Мистецтво проти Війни» — спільний проєкт українців і поляків. Організаторами виступили Спілка дослідників сучасного мистецтва, Biruchiy Contemporary Art Project та Центр Мєрошевського за підтримки Міністерства культури і національної спадщини Польщі.

«Це чудовий приклад співпраці між поляками та українцями в галузі культури. І ​потужна зброя проти російської пропаганди, маніфест солідарності з жертвами російського геноциду, — пояснив Sestry співорганізатор виставки з українського боку Геннадій Козуб. — Тут, зокрема, представлені роботи Нікіти Тітова та Олександра Грехова, які увійшли до книги «Плакати воєнного часу». Ці твори вже побували на численних міжнародних виставках та здобули світове визнання. Втім всі роботи, які тут представлені, потужні і виразні, наповнені емоціями та глибоким змістом.

Польська частина експозиції представлена скульптурами, плакатами, інсталяціями таких авторів як Анджей Милєвський, Матільда Дамєнцька, Марта Фрей тощо. Це не тільки реакція на російськи злочини, але й величезний прояв емпатії до українців. Сьогодні ми хочемо нагадати всьому світу, що кривава війна в Україні триває, гинуть військові та цивільні. І нам навіть більше, ніж на початку війни, потрібна підтримка світу».

Бартломей Кєлбович і Геннадій Козуб. Фото авторки

Куратор проекту з польского боку Бартломєй Кєлбович (Bartłomiej Kiełbowicz) впевнений, що в другу річницю повномасштабного вторгнення не можна залишатися байдужими, потрібно ще більше мобілізуватися та підтримати тих, хто перебуває в надскладній ситуації.

«На мені зараз футболка подруги, яка загинула в Кременчуці два роки тому, — розповідає Бартломєй Кєлбович. — Вона пішла до супермаркету купити телефон і загинула від російської ракети. Пізніше мені надійшла від неї посилка, і сьогодні я одягнув цю футболку, щоб нагадати всім присутнім, що війна дуже близько. Також тут, у галереї, є робота, якої немає в списку. У верхній частині вікна наклеєна невеличка ракета. Її важко роздивитися, але вона є і нагадує нам тут, у мирній країні, про те, що війна поруч. І якщо ми не хочемо, щоб наші друзі й близькі гинули, коли просто виходять в магазин, то маємо щось робити».

«Бородянський рушник» Каті Лісової

А ось робота «Бородянський рушник» Каті Лісової серії робіт «Сила пам‘яті», де скрізь прогалини зруйнованої будівлі виглядає поет Тарас Шевченко. Кожна картина Каті Лісової розповідає про трагедії різних міст та селищ: Маріуполь, Ірпінь, Бородянка, Харків, Одеса, Київ, Чернігів, Сковородинівка. Всі роботи складаються з фрагментів документальних світлин і старих фото українців. Всі ці фрагменти «зшиті» зображеннями орнаменту із рушника. І це не випадково, бо в українській культурі саме рушник супроводжує людину від народження до смерті, а кожний регіон має свою рушникову стилістику. Оздоба рушника має зв’язок як з особистою історією, так і з культурною пам’яттю.

Висловити подяку митцям і підтримати українців напередодні річниці війни в галерею прийшли також Надзвичайний і Повноважний Посол України в Республіці Польща Василь Зварич, заступниця секретаря Міністерства Культури Польщі Марта Ценковська (Marta Cienkowska). Пані Марта була вражена роботами та назвала їх фантастичними.

Заступниця секретаря Міністерства Культури Польщі Марта Ценковська, співорганізатори виставки Бартломей Кєлбович і Геннадій Козуб, а також посол України в Польщі Василь Зварич. Фото авторки

«Я впевнена, що кожен знайде серед цих робіт щось своє, а потім приведе друзів або членів родини подивитися. Я дякую всім, хто працював над цим проєктом», — сказала Марта Ценковська.

«Через мистецтво й культуру можна дотягнутися до країн вільного світу, щоб консолідувати підтримку Україні, яка сьогодні бореться за інтереси цього світу. Зокрема, за інтереси Польщі. І те, що робите ви, художники, на цьому «полі бою» є дивовижним. Я вам за це дуже вдячний. Впевнений, що переможемо, якщо будемо всі разом», — заявив посол Василь Зварич.

Авторка — Марта Фрей

До української частини експозиції увійшли роботи Миколи Гончарова, Закентія Горобйова, Олександра Грехова, Олега Грищенка, Артема Гусєва, Дмитра Дзюби, Андрія Єрмоленка, Каті Лісової, Антона Логова, Максима Паленка, Даші Подольцевої, Олексія Ревіки, Олексія Сая, Дмитра Сімонова, Михайла Скопа, Нікіти Тітова, Микити Шилімова, Альбіни Ялози та учасників групового проєкту «Мистецтво проти війни» (Катерини Бучацької, Міші Завального, Нікіти Кравцова). Ці твори містяться в книзі «Плакати воєнного часу», виданої у співпраці з Департаментом культури і туризму Запорізької міської ради за підтримки Українського культурного фонду.

Автор — Андрій Єрмоленко

Польська частина виставки представлена скульптурами, плакатами, інсталяціями й транспарантами. Це роботи Анджея Мілєвського, Матильди Дамєнцької, Якуба Єзєрського, Павла Йоньци, Іди Каркошки, Бартломєя Кєлбовича, Гані Кмєць, Томаша Копцевича, Алєксандра Малаховського, Аґати Новіцької, Томаша Партики, Макса Ськорвідера, Міхала Слєзкіна, Беати Слівінської, Патрика Срочинського, Ірміни Стась, Марти Фрей, Міхала Фридриха, Алєксандри Цєсляк.

Автор — Aleksander Małachowski

Плакати вже експонувалися в Україні на 19 виставках просто неба. Також проєкт тричі презентувався у США (Нью-Йорку, Колорадо-Спрінгс та Лос-Анджелесі), а також у Редінгу (Велика Британія) та Берліні..

У Варшаві виставка працюватиме до 29 лютого з 11:00 до 17:00 у галереї «Okno na Kulturę» за адресою ul. Krakowskie Przedmieście, 17. Вхід вільний.

Автор — Максим Паленко
Авторка — Matylda (The Girl Fell On Earth)
Автор — Олег Грищенко
Автор — Закентій Горобйов
Автор — Bartłomiej Kiełbowicz
Автор — Олексій Сай
Автор — Олексій Ревіка
Автор — Олександр Грехов
Автор — Andrzej Milewski
Автор — NEIVANMADE (Mykhailo Skop)
Автор — Артем Гусєв
Автор — Микола Гончаров
Авторка — Катя Лісова
No items found.

Журналістка, PR-спеціалістка. Мама маленького генія з аутизмом та засновниця клубу для мам «PAC-прекрасні зустрічі у Варшаві». Веде блог та ТГ-групу, де допомагає мамам особливих діток разом зі спеціалістами. Родом з Білорусі. В студентські роки приїхала на практику до Києва — і залишилася працювати в Україні. Працювала у щоденних виданнях «Газета по-київськи», «Вечірні вісті», «Сьогодні». Була автором статей для порталу оператора бізнес-процесів, де вела рубрику про інвестиційну привабливість України. Має досвід роботи smm-менеджером і маркетологом у девелоперській компанії. Вийшла заміж на телепроєкті «Давай одружимося», коли виконувала редакційне завдання. Любить людей та вважає, що історія кожного унікальна. Обожнює репортажі та живе спілкування.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Суспільне Культура спільно з Українським ПЕН розпочало публікацію серії есеїв від українських інтелектуалів про місце української культури в світовому контексті. "Бути у світі" — це фокусна тема Українського ПЕН у 2025 році. «Наше виживання залежить від нас. Але воно неможливе без інших», — говорить Володимир Єрмоленко, філософ, письменник, президент Українського ПЕН, автор першого есею.

Український філософ, письменник, журналіст. Фото: Український ПЕН

Війна звужує простір. Ти втискаєшся в землю, вкручуєшся в себе, закопуєшся в свій досвід, як у схованку. Твоє тіло все менше нагадує пряму лінію, а все більше — еліпс; ти загортаєшся сам у себе, прагнучи бути своїм захистом, початком і завершенням.

Прощавай, множинносте світів, ми більше не віримо у твоє існування, ми все більше сприймаємо інші світи як непорозуміння, зраду, злочин. Насолода під час страждань — хіба не злочин? Нормальність під час ненормальності — хіба не зрада? Спокійний розмірений світ під час ракетних ударів — хіба не ілюзія? Не розповідайте нам більше про заморські землі з річками, птахами й теплими вітрами з морів, ми знаємо, що їх не існує. Принаймні, для нас.

Мій світ — квартира, підвал, бліндаж, карета швидкої, бомбосховище, окоп, дорога, обійми моєї дитини, місце на цвинтарі тих, кого я любив. Я можу виміряти свій світ лінійкою. Він буде ненабагато більшим за моє тіло

Радикальне звуження світу. Принаймні це чесно. Принаймні ми зосереджені. Принаймні ми бачимо ціль. Але… є ризик перейти тонку межу. Стати зосередженим і сліпим. Стати виразним — і непомітним. Кричати від болю, але з того боку, з боку великого світу, чути лиш глухоту.

Нашого власного світу нам забагато — але й замало

Чи це не те, чого хоче ворог? Щоб ми втратили той великий світ, до якого хочемо достукатися, відпустили його як повітряну кульку? Відʼєднали його від себе, як важкий наплічник? Чи не хоче ворог, щоб ми завжди дивилися вниз? Чи не хоче ворог вбити нас у нашу ж землю по шию?

Війна робить простір вузьким, вона несе нас потоком в тісний темний тунель. Ми не маємо іншого вибору, ми маємо бути зосередженні. Але ворог також хоче, щоб у нас не було повітря, щоб нам не було чим дихати. Щоб ми говорили тільки мовою власного болю, для якої все більше бракуватиме перекладачів.

Володимир Єрмоленко: «Бути у світі означає впускати в себе інші досвіди». Фото: East News

Чи ми дозволимо йому це? Чи дозволимо позбавити нас мови? Чи дозволимо позбавити нас шансу бути зрозумілими — за тисячі кілометрів від наших ліній укріплень? Ні, ми не маємо цього дозволяти. Але для цього нам треба вчитися мистецтву перекладу самих себе. Перекладу мови нашого досвіду — мовами досвідів інших.

Культура — це передусім переклад досвідів. Це подорож крізь хащі нерозуміння

Це переклад неперекладного. Бо досвід ти ніколи не перекладеш повною мірою. Кожен досвід — ієрогліф, шифр, загадка. Але можна почати пробувати. Можна почати наближення. Бо хіба нам нема чого сказати великому світові? Хіба ми не маємо йому розповісти щось не лише про себе, а й про нього самого? Сказати йому те, чого він про себе не знає?

Він, можливо, не знає, що життя особливо цінуєш тоді, коли воно може від тебе піти. Що краса зʼявляється там, де ти раніше бачив буденне, банальне, звичайне. Що любов стає сильнішою через втрату. Що свобода цінна передусім тоді, коли вона попри. Що бути — це бути попри.

Можливо, він не знає, що буття — це виняток, а не правило. Що життя, можливо, існує лише в малесенькій частинці часу і простору. Що його мікроскопічність — не привід ним нехтувати, а привід його ще більше любити. Що впевненість у завтрашньому дні, можливо, робить тебе нечутливим до дива. І що коли ти втрачаєш цю впевненість, ти, насправді, починаєш щось розуміти.

Буття і світ — це не масиви концептів, які тиснуть на нас авторитетами з розумних філософських книг. Ми — не маленькі комашки на великому тілі буття і не невидимі бактерії на великому тілі світу. Бо світ і буття — теж маленькі, теж мікроскопічні, теж загрожені — на тлі великої пустки, яка їх оточує. Ми всі, разом із цим буттям, разом із цим світом — крихкі та вразливі.

Ми всі — поранені та непевні. Ми всі — красиві у своїй зламаній незламності. Ми всі — пірнаємо в ніжність з відчаю. Ми всі — реальність попри неможливість, краплі незбагненного дива

Бути у світі для українців сьогодні — не значить зраджувати своє. Бути у світі — означає бачити вразливість інших через вразливість самих себе. Бачити небезпеку там, де інші бачать лише ще один завтрашній день. Бути готовим протистояти тому, що сильніше за тебе.

Бути у світі означає впускати в себе інші досвіди. Але також переконувати, що без нашого досвіду іншим культурам і народам сьогодні не обійтися. Вчити напам'ять історії чужих племен, знаючи, що скоро вони перетнуться з нашими. Малювати карти далеких континентів, упізнаючи в них наші гори та наші річки.

Бути у світі означає бути вдома. Просто дім став сьогодні трохи більшим

Війна звужує простір. Але раптом вона його драматично розширює теж. І ми, втискаючись у свою землю, можливо, дістаємо здатність обійняти усю планету.

Текст есею можна також прочитати на сайті Суспільне Культура

20
хв

«Треба вчитися мистецтву перекладу самих себе»: есей Володимира Єрмоленка

Суспільне Культура

7 театральних премʼєр Києва в січні та лютому 2025:

1. «Стусанина»  

Коли: 3 лютого
Де: Театр Воєнних Дій (ТВД) в приміщенні в Національного центру Леся Курбаса, вул. Володимирська, 23В

Театр Воєнних Дій — новий театр на театральній мапі Києва. Він створений режисером Алексом Боровенським, а грають в ньому виключно військові та ветерани війни. Не всі з них були акторами, та всі вони були чи є військовими. 

«Стусанина» — вистава за біографією Василя Стуса, яка досліджує міфи про маскулінність та забронзовілі уявлення про поета. В ній використовуються вірші Стуса, матеріали протоколів з його допитів, музика гуртів Rammstein та Bohren & der Club of Gore, а також українська народна пісня та сибірський рок. Вистава є імерсивною, тобто глядачі будуть втягнуті у процес.

2. «Фальстаф»

Коли: 24 та 25 січня, 21 та 22 лютого
Де: Київська опера, вул. Межигірська, 2

Київська опера представляє першу у 2025 році прем'єру — оперу Джузеппе Верді «Фальстаф» — музичну комедію про хитрого авантюриста та його пригоди. Це остання, 26 опера відомого італійського композитора і третя його опера за сюжетом Шекспіра. І це справжній ексклюзив Київської опери, бо до цього моменту цей твір в Києві ніколи не звучав. Але завдяки зусиллям творчого колективу театру сповнена блиску та гумору опера-буфф «Фальстаф» тепер на київській сцені — українською мовою.

3. «Худну з понеділка»

Коли: 17 та 18 січня (допрем'єрний показ)
Де: Дикий театр (в приміщенні Театру «Браво», вул. Олеся Гончара, 79)

Драматургиня Ольга Мацюпа створила п'єсу на основі реальних подій — за матеріалами опитування з приводу проблем, з якими стикаються жінки плюс сайз. На питання анкети відповіло понад 200 жінок.

За сюжетом, колишні учасниці популярного шоу про зниження ваги збираються на похорон колеги, яка померла за дивних обставин. Вони не бачились два роки, але кожна з них отримала від покійниці лист, і це змусило їх кинути свої справи і поїхати на зустріч. Які секрети жінки дізнаються на цьому похороні та чи зможуть далі спілкуватися?

Проєкт реалізується завдяки підтримці Український Жіночий Фонд / Ukrainian Women’s Fund.

4. «Небезпечні звʼязки»

Коли: 10 та 30 січня, 9 лютого
Де: Молодий театр, вул. Прорізна, 17

Художній керівник Молодого театру Андрій Білоус представляє власне бачення роману французького письменника П'єра Шодерло де Лакло, який творив у XVIII столітті, описуючи нрави французького дворянства напередодні Французької революції. У версії Андрія Білоуса дія переноситься у 20-ті роки ХХ століття. Понад 120 костюмів і масштабні декорації підсилюють ефект від перегляду.

Сюжет історії обертається навколо мадам де Мертей, чиє життя сповнене шаленими пристрастями та потягом до руйнування чужих доль. У свою чергову гру вона втягує давнього друга Вальмона — жорстокого підкорювача жіночих сердець. Заради розваги Мертей вимагає, аби той спокусив 15-річну Сесіль Воланж, яку от-от мають видати заміж. Проте підступному плану інтригантки стає на заваді несподіване захоплення Вальмона неприступною мадам де Турвель. 

Все відбувається не за планом Мертей і Вальмона. Щоб здолати найбільшу перешкоду, вони змушені заключити диявольське парі. Яке перетворить їхнє життя на жорстоку гру, з якої ніхто не може вийти переможцем.

5. «Золоті дівчата»

Коли: 18,19 та 31 січні та 8, 9 та 23 лютого
Де: Театр на Подолі, Андріївський узвіз, 20А

Театр на Подолі і режисер Ігор Матіїв представляють драму в світлих тонах «Золоті дівчата» про можливість почати життя заново навіть тоді, коли здається, що все скінчено. Автор пʼєси — американский драматург Айвон Менчелл, відомий як сценарист серіалів «Філ з майбутнього» та «Брати Джонас».

Три вдовиці збираються раз на місяць, щоб попити чайку і попліткувати, після чого вирушають підстригати плющ на могилах своїх чоловіків. Щойно глядач звикне до ситуації та почне співчувати Іді, Доріс та Люсіль, як виявиться, що вдови не проти повеселитися і навіть завести роман із сивочолим чоловіком прямо на кладовищі. Але що буде далі?

6. «Син»

Коли: 18 та 19 січня, 5 та 16 лютого
Де: Театр драми і комедії на лівому березі Дніпра, Броварський проспект, 25

Вперше в Україні — вистава «Син» на основі культової п’єси з трилогії сучасного французького драматурга Флоріана Зеллера та в перекладі Івана Рябчия. Режисер постановки — Євген Резніченко.

Чому рідні люди інколи не чують і не розуміють одне одного? Чому те, що вчора приносило задоволення, сьогодні втрачає смак? І як врятувати найріднішу людину, якщо не можеш розібратись зі своїми внутрішніми демонами?

У центрі подій Пʼєр — успішний адвокат, який починає своє щасливе життя з чистого аркуша, але чи вдасться йому залишити минуле позаду?

7. «Тату троянди»

Коли: 1, 2 та 21 лютого
Де: Театр ім. Лесі Українки, вул. Богдана Хмельницького, 5

Режисер Дмитро Богомазов разом з актором Андрієм Самініним, який долучився в якості ще одного режисера, поставили в театрі п’єсу класика американської драматургії ХХ століття Теннессі Вільямса. Сам автор охарактеризував «Тату троянди» як «драматичне любовне послання світу».

За сюжетом, жінка на імʼя Серафіна вже давненько живе виключно любов'ю до покійного чоловіка Розаріо. Зачинившись від світу, вона зосередилася на переживанні своєї трагедії. Чутки про численні зради коханого лише розпалюють вогонь ревнощів у серці жінки, а паростки першого кохання її юної доньки приносяться в жертву надмірним материнським страхам. Здається, ніщо не може похитнути шалену відданість Серафіни колишньому коханню. Але все раптово змінюється, коли в її оселі з’являється дивакуватий молодик Альваро.

«Тату троянди» — професійний дебют студентів майстерні Дмитра Богомазова. Можливо, юні актори грають ще без відточеної майстерності, але точно пристрасно. Плюс події на сцені підтримує наживо музичний бенд. 

<span class="teaser"><img src="https://cdn.prod.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/6781332bd907b894cfc7b426_%D0%B2%D0%B0%D1%80%D1%88%D0%B0%D0%B2%D0%B0%20%D1%82%D0%B5%D0%B0%D1%82%D1%80.jpg">«Читайте також: 7 театральних премʼєр Варшави, які варто побачити в січні й лютому 2025»</span>

20
хв

7 театральних премʼєр Києва, які варто побачити в січні й лютому 2025

Оксана Гончарук

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

Казка про культурні події у Львові (під час війни)

Ексклюзив
20
хв

«Треба вчитися мистецтву перекладу самих себе»: есей Володимира Єрмоленка

Ексклюзив
20
хв

Юлія Ілюха: «Ми щасливі, бо живі. Я отримала "Книгу року BBC", хоча могла ще весною 2022 лежати неживою десь у посадці під Харковом»

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress