Натиснувши "Прийміть усі файли cookie", ви погоджуєтесь із зберіганням файлів cookie на своєму пристрої для покращення навігації на сайті, аналізу використання сайту та допомоги в наших маркетингових зусиллях. Перегляньте нашу Політику конфіденційностідля отримання додаткової інформації.
08.03.2024, Вроцлав. Мовчазний протест для Лізи. Фото: Krzysztof Kaniewski/REPORTER
No items found.
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
У 2025 році я називаю себе феміністкою, хоча визначення себе цим терміном не повністю відображає суть моєї відданості боротьбі за права жінок. Ми живемо в час, коли фашизм набирає обертів, геноциди відбуваються в різних куточках світу, а жінки продовжують втрачати свої права. Важко ігнорувати той факт, що їхнє життя зараз знаходиться в більшій небезпеці, ніж будь-коли, а світ мовчить. Мовчить, бо ним керують чоловіки. Історія показує, що поки проблема не зачіпає безпосередньо життя білого чоловіка, нічого не змінюється.
Чоловіче тіло, жіноче тіло
Бути жінкою в сучасному світі — це постійна боротьба. Навіть у Європі, де ситуація для жінок здається кращою, ніж у багатьох інших регіонах, ми щодня турбуємося про свою безпеку і про те, як захистити свої права. У Польщі, країні, яку називають «розвиненою», ми все ще не маємо доступу до легальних абортів, використовуємо контрацептиви, які вважаються шкідливими, а страх перед насильством супроводжує нас щодня. Можливо, ці проблеми здаються менш гострими порівняно зі становищем жінок в інших частинах світу, але вони змушують нас замислитися: чому на чоловіків не поширюються подібні обмеження?
Чи є країна, де закон диктує, що чоловіки можуть, а що не можуть робити зі своїм репродуктивним здоров'ям? Чи існує десь закон, який обмежує доступ до вазектомії, контрацепції чи криміналізує рішення щодо власного тіла?
Тим часом у Польщі зґвалтування, інцест та медичні ризики є лише темами для обговорення чоловіків, які ніколи не відчують їхніх наслідків на власній шкірі. Охорона здоров'я — це не привілей, а основне право людини. Проте в Польщі жінки позбавлені життєво необхідної медичної допомоги в ім'я патріархальних цінностей. Патріархат не гребує порушувати фундаментальні права людини. Коли державний контроль над нашими тілами стає нормою, він не обмежується лише репродуктивними питаннями. Він зміцнює систему, в якій права жінок завжди залишаються умовними, завжди підлягають обговоренню. Якщо ми колись дозволили це і байдуже прийняли, то що завадить уряду поширити ці обмеження на інші сфери нашого життя?
06.03.2024, Варшава. У марші, присвяченому пам'яті загиблої Лізи, зґвалтованої і побитої у воротах багатоквартирного будинку, беруть участь мешканці Варшави, в тому числі білоруські жінки. Фото: Aliaksandr Valodzin/East News
Критикують, бо так воно і є
Кожна взаємодія з чоловіком нагадує мені про патріархат — не як абстрактну ідею чи форму правління, а як реальну соціальну структуру, в якій я та інші жінки живемо від народження. Нам потрібно замислитися над цим, тому що нас все одно засуджують, незалежно від нашого вибору. Нас критикують за те, що ми не маємо дітей, але також і за те, що ми «погані матері». За те, що ми працюємо, але також і за те, що не повертаємося до роботи. За наш зовнішній вигляд, за те, як ми говоримо, як ми проводимо час. Мені це набридло. Коли нас нарешті сприйматимуть достатньо просто за те, що ми існуємо?
Мене засмучує світ, в якому я живу. Світ, за який так запекло боролися моя мати, бабуся і прабабуся. Світ, в якому мої права відбирають шматок за шматком.
Світ, у якому я мушу боротися за рівну оплату праці, за автономію свого тіла, за право голосу. Світ, у якому я мушу кричати, щоб мене взагалі почули. Більшість чоловіків не знають, як працює патріархат, і не замислюються над власними привілеями. Я ніколи не чула, щоб чоловік сказав: «Я живу в патріархаті», але неможливо бути феміністкою, не займаючи активну антипатріархальну позицію і не протистоячи своїм гендерним привілеям щодня.
В основі: капіталізм
Що ми можемо зробити? Боротися — як ми завжди робимо. Але ми не зможемо робити це ефективно, якщо не зрозуміємо справжню причину проблеми. Ми повинні відповісти, чому фашизм на підйомі і чому жінки сьогодні в більшій небезпеці, ніж будь-коли. Системний патріархат, расизм і гомофобія є очевидними частинами пазлу, але ми не можемо ігнорувати той факт, що в основі проблеми лежить капіталізм. Історія циклічна — ми повторюємо ті самі помилки, бо діємо в рамках деспотичної системи, яка нас постійно експлуатує. Саме жінки дають життя, а патріархальний, гетеронормативний порядок чудово працює з капіталізмом, який постійно прагне дешевої робочої сили. Без багатовимірного підходу до боротьби за справедливість ми ніколи не досягнемо справжнього миру. Я феміністка не за власним вибором, а тому, що не маю іншого виходу.
Режисерка, креативна продюсерка та асистентка режисера. Завершує навчання у Tisch School Нью-Йоркського університету, де навчається на програмі «Кіно і телебачення». Під час навчання в Нью-Йоркському університеті зняла кілька фільмів, присвячених соціальним змінам. Багато з фільмів, над якими вона працювала, були відібрані для участі у відомих кінофестивалях. Вважає, що сторітелінг завжди має бути наповнений правдою та слугувати мотиватором для змін у суспільстві.
R E K L A M A
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
Мені здавалось, це всім зрозуміло. Виявилось, не всім. По українських соцмережах побігла хвиля розпачливих дописів в дусі «ааа, Зеленський провалив перемовини, тепер США нас кинуть, і ойшожцебудеааааа!» — з довжелезними якбитологічними простирадлами або й цілими їх сувоями нон-стоп. Про те, що от якби Зеленський змовчав, то Трамп би незабаром сам побачив, що це не ми, а Путін недоговірний, розсердився б на нього і перейшов би на сторону добра (я не жартую, на власні очі таке бачила, доктори наук пишуть!). А якби ще й замість Зеленського був би інший переговорник, то взагалі було б ого-го!.. (причім це пишуть не проросійські боти, які вже були перебирали лапками, чекаючи зняття з Росії санкцій, а цілком собі українці, в інших питаннях деколи навіть притомні).
І сум мене обняв на цей вид, і жаль великий — бо з реальністю ці розпачливі, як чіпляння пальцями за край карниза, фантазії мають стільки ж спільного, скільки Путінові — про Україну, вигадану австрійським генштабом, та її нацистську хунту, і в істоті мають те саме, що в Путіна, психологічне джерело: страх. Страх маленької людини перед реальністю, що погналась кудись у незрозумілому напрямку, — і прагнення ту реальність за всяку ціну (тільки, звісно, в кожного свій на те ресурс!) «вернути на місце».
Я розумію, що всі ми — «нащадки Голодомору» (3−4 покоління), і відтак в усіх нас сильно поплавлена генетично, а з 2014-го ще й біографічно, базова потреба в безпеці. А ще чудово розумію, що всі нині сущі покоління українців світоглядово формувались під колоніальним кашкетом «двополярного світу», і міф «великого та могутнього дяді Сема», який, «коли шо», оборонить і захистить слабого й покривдженого (тобто, образ супердержави 1950−80-х, якої давно не існує і яку, власне, й обіцяв Трамп повернути своїм виборцям «again»), — це частина нашої персональної міфології: потреби у вірі в «старшого в домі», в «доброго Рейґана», який «на нашій стороні» (читай — не дасть Кремлю нас вдруге загеноцидити, якщо ми будемо чемні).
Це патерналізм, так. І постколоніалізм, авжеж. Неміряному числу наших замотеличених співвітчизників довелось уже під бомбами позбавлятись цих підліткових комплексів у стосунку до «великої й сильної Росії» (і відкривати, що вона геть не велика й сильна, як їм казали, що то брехня!), — а тепер що ж, і з Америкою те саме робити?.. Нііі-і, куди простіше зараз я-а-ак накинутись на отого малого з нашого двору, що з дорослим дядьком задирався, я-а-ак наваляти йому всім двором — гляди, може, дядько нам і пробачать, не гніватимуться на нас?..
Лікуймося, співвітчизники. Дорослішаймо. Розумію, що ой-страшно — але не можна аж так ховати голову в теплий-угрітий мішок домашньої кайдашівщини, бо, поки ви вишукуєте, як у цьому збуреному світі на переломі історичних епох зберегти свою комфортну «шапочку з фольги», можете незчутись, як вашу «шапочку» використають вороги, щоб вас же й добити. Ми вже довели, світу й собі самим, і в 2014-му, і в 2022-му, що вміємо бути відважними. А відвага включає, обов’язковим пунктом, — тверезе бачення речей і називання їх своїми іменами.
Отож, щоб полегшити тим, хто не встигає за гоном історії, рух назустріч реальності, пропоную для початку просту вправу: можете замкнутись у ванні і, дивлячись на себе в дзеркало (так менш страшно буде!), вимовляйте вголос (обов’язково вголос!):
— Президентом сполучених штатів став спільник Путіна (кажуть, навіть аґент КГБ, але цього можете не вимовляти, кому вже дуже страшно!), його завдання — врятувати Росію від розпаду
Повторіть кілька разів. Візьміть собі час на усвідомлення того, що це правда. (Бо це таки правда, штурм Капітолію 2021 року під наглядом «рускоязичних амєріканскіх ґраждан» був тільки репетицією, і я щиро співчуваю американському народові й бажаю йому, щоб попередні, від Буша-молодшого початі, 20+ років розхитування американської демократії зсередини не виявились для цієї країни фатальними). Протріть свої ментальні скельця цим усвідомленням — і ви побачите, як всі пазли відразу стануть на місце.
…І щойно після цього (тільки після цього!) скажіть собі — так само вголос, від діафрагми, розправляючи плечі:
— Україна не підписала капітуляції.
— Україна не стала Чехословаччиною-1938.
Ми зараз тут.
Ну що, відчули? Відчули, як — варто витягти голову з теплого кудкудакаючого мішка — смалить по вухах вітер історії?
(Страшно, звісно. Але ж не кажіть, що вас не попереджали, — почалась епоха турбулентності, пристібайтесь міцніше! — оце ж вона й почалась, далі ще дужче буде трясти, поки не скінчиться Велике Перезавантаження…)
Ми даємо — чи Бог через нас дає — людству шанс виправити помилки минулого. Це хрест, але це й місія, якої ми цим разом не маємо права провалити. Бо ставка тут — «пан або пропав»: не лише для нас, а й для людства.
Путін розбудив Україну. Трамп розбудив Європу. 2 березня 2025 року для історії не менш епохальна зустріч, ніж була 28.02.25, — на кону майбутня європейська безпека, князь Вітовт махає нам з Луцька-1429, тектоніка процесів поглиблюється, чуєте гул?.. (хто пам’ятає страйки 1990−1991-го, той мене зрозуміє!)
«Не бійтеся!» — казав один пристойний (на відміну від нинішнього) Папа. Ось що нам всім треба твердо собі сказати. (І пристебнути ремені, розуміється!)
У березні 2022 року соцмережі облетіло коротке відео, де красуня-навідниця самохідної артилерійської установки (САУ) смачно «насипає» ворогам. Акаунт називався «принцеска 13», але за ним стояла справжня валькірія.
Це була Тетяна Чубар, військовослужбовця 58-ї окремої мотопіхотної бригади. Тоді феномен Тані змусив багатьох чоловіків піти і записатися добровольцями. Хоча не бракувало скептиків, які вважали, що це добра українська пропаганда придумала таку успішну агітку.
Таня — реальна дівчина із Конотопа, колишня кондитерка, яка завжди мріяла про службу в армії. Коли вона вперше з'явилася в навчальному центрі, її сприйняли доволі скептично. Утім коли побратими побачили, як вправно вона тягає залізяччя, змінили свою думку. Врешті бюрократія нашої армії здалась, і дівчина стала повноцінною навідницею, яка брала участь у артилерійських боях за Київ.
Ось як описувала оборону на Чернігівщині Таня в інтерв’ю NV:
— Росіяни їхали однією і тою самою дорогою, що туди, що назад. Вони намагалися добратися до Києва.
А ми їх зустрічали, скажімо, з квітами — з «Гвоздиками» — на великий дорозі
Таня у приватному житті любить рожевий колір і накладні вії та яскравий манікюр. А ще вона мама двох синів. Історія Тані виникла у той момент, коли нам як повітря потрібні були надихаючі історії про героїв серед нас.
У січні 2023 року Таня стала щасливою дружиною військового Михайла. Про нього відомо небагато, але є відомості, як вони познайомились. Тетяна ефектно косила траву, і Михайло одразу зрозумів, що перед ним фатальна жінка.
Мама полоненого морпіха знайшла собаку сина в Маріуполі
Про багатодітну маму із Луцька Наталю Ніколаєву можна знімати оскароносне кіно. Її старший син Дмитро — бойовий медик 36-ї бригади морської піхоти. Медик за освітою, але до війни пробував себе в ролі діджея. У жовтні 2021 Діма здійснив свою мрію — у нього з'явилося цуценя пітбультер'єра Афіна. Хлопець та собака скрізь служили разом — і повномасштабне вторгнення вони разом зустріли в заблокованому Маріуполі. У квітні 2022 року морпіх вантажив поранених — їх всіх разом взяли в полон росіяни.
Син і собака вижили, але окупанти не дозволили Дмитру взяти пса з собою.
— Коли вже почали грузити в автобуси, то солдат російський сказав — чи відпускай, чи пристрелю просто тут, — розповідає історію мама бійця.
Пані Наталя одразу почала пошуки не лише сина, а й його собаки:
— Я одразу почала виставляти пости в різні спільноти, в телеграм-каналах.
У мене були фотографії, відео Афінки, і кожні два тижні я виставляла пост, мені прислали фото собачок різних
За рік з гаком собаку знайшли на сміттєзвалищі на лівому березі Маріуполя, неподалік від місця, де розлучили Дмитра й Афіну. Знайшлися сердешні волонтери, які погодилися оформити документи та вивезли Афіну з Маріуполя — через Росію, Латвію, Литву та Польщу.
У лютому 2024 року Дмитро отримав посилку від Червоного хреста — там були солодощі і сімейне фото мами, брата та сестри з собакою. Так морпіх отримав нові сили пережити всі випробування полону та катувань. Восени 2024 року історія завершилась хепіендом — через 29 місяців катівень хлопець повернувся додому.
Мама, яка врятувала сина і собаку — бореться за своє життя. У неї онкологія і лише віра в повернення сина давала їй сили переносити лікування.
«Наташа, насипай». Вихователька, яка збила ракету
Під час масованої російської атаки 17 листопада 2024 року військова Наталія Грабарчук з першої спроби з переносного зенітно-ракетного комплексу «Ігла» знищила російську крилату ракету.
«Наташа, попала!», — чути радісний голос за кадром. У цей момент військовослужбовиця присідає та з подиву закриває обличчя руками.
Для жінки це був перший бойовий пуск — і він виявився успішним. До 2021 року Наталія Грабарчук працювала вихователькою дошкільного навчального закладу, але згодом змінила професію і вступила до лав Збройних сил. Зараз вона служить стрілцем-зенітником ракетного підрозділу Галицько-Волинської радіотехнічної бригади повітря. Військова наука зайняла у неї 5 місяців.
— Зробила сотні навчальних пусків на тренажерах. А тут — перший бойовий і в ціль! ПЗРК важить десь 18 кілограмів, також тисне і відповідальність, — каже військова.
Історія Наталі покращила настрій українців під час осіннього наступу росіян на Донбасі та масованих атак по цивільних містах.
Досвід Наталки був корисним — жінки активно почали цікавитись, як приєднатись до мобільних вогневих груп та записувались на курси дронярів
Вагітна в полоні. Медикиня Мар'яна Мамонова
Ця історія має для авторки особистий відтінок. Адже в кінці весни 2022 року мені написала військова лікарка одного із ключових госпіталів і розказала, що в Маріуполі потрапив у повному складі в полон військово-польовий госпіталь. Там є вагітна і дуже багато молодих жінок. І треба щось робити.
Я лишила свої контакти лікарці і попросила родичів писати, аби зібрати списки. Згодом ми оприлюднили імені полонених лікарів та медсестер. Однією із них була українська медикиня — військовослужбовиця Мар'яна Мамонова.
Після закінчення навчання у медуніверситеті Мар’яну відправили у Бердянськ, а вже з 2017 року військова медикиня їздила на ротації у зону АТО, де надавала допомогу бійцям. У Маріуполь Мар’яну відправили служити ще до повномасштабної війни. Саме там вона познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком Василем.
Коли почався наступ росіян на місто, медикиня з побратимами та місцевими мешканцями знаходилася на території маріупольського заводу Ілліча. На зв'язок з рідними виходила не часто. Говорила, що жива, і що у них закінчуються медикаменти, зброя та харчі. Про свою вагітність жінка дізналася під час війни.
У полоні росіян Мар'яна Мамонова перебувала пів року. В Оленівці спала на підлозі, не мала доступу до здорової їжі та свіжого повітря. Вона каже, що під час допитів її залякували, а тому вона боялася, що дитина народиться в полоні та малюка заберуть — так одного разу пригрозив російський чиновник:
— Він сказав, якщо я не відповім так, як йому потрібно, він відправить мене до табору у Росію, а мою дитину заберуть. Це було справді жахливо, я так плакала
Мар'яна Мамонова разом із донькою. Фото: приватний архів
У кінці вересня 2022 року дівчину та ще понад 200 полонених обміняли на кума Путіна Віктора Медведчука та ще 55 окупантів. Із катівні Мар’яна ледве йшла на ногах – із великим животом. За кілька днів уже в Україні дівчина народила здорову дівчинку Анну.
Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»
25 лютого минулого року оголену, непритомну Єлизавету знайшов сторож у воротах на вулиці Żurawia у Варшаві. Він викликав на місце події швидку допомогу і поліцію, і Єлизавету доставили до лікарні. Вона була в критичному стані. Вона не прийшла до тями і померла 1 березня. У день, коли стався напад, був заарештований злочинець, Доріан С.
23-річному чоловікові були пред'явлені звинувачення в пограбуванні, сексуальному злочині і замаху на вбивство із застосуванням холодної зброї. Суд постановив взяти його під варту.
Ліза
Зараз у Варшавському окружному суді Доріан С. засуджений до довічного ув'язнення за зґвалтування і вбивство 25-річної Лізи. Її сім'я отримає відшкодування. «Обвинуваченого слід якомога швидше стерти з пам'яті, щоб скоєне ним зло не стало притягальною силою», — сказав суддя Павел Добош у мотивувальній частині вироку. І саме обґрунтування у цій справі слід вважати новаторським. Я читала і чула багато виправдань у справах про насильство, в тому числі сексуальне. Я читала обґрунтування закриття справ, рішення судів про відхилення скарг на закриття справ. Жодного разу в жодному з них я не зустріла ставлення до потерпілої особи як до суб'єкта. Я не знайшла ані крихти співчуття. У багатьох не було навіть звичайної людської порядності. Лише юридичні заяви, статті, параграфи. У цих обґрунтуваннях не було нічого про те, хто і кому завдав шкоди. Саме тому я вважаю мотивацію судді Павла Добоша винятковою. І такою, що дає надію всім тим, хто вирішив боротися за справедливість і за себе.
Про вбиту Єлизавету суддя Добош сказав: «Ліза». Як він пояснив, він використав цю зменшувальну форму, щоб «жертва її життя не стала знеособленою»
«Ліза пережила біль, жах, врешті-решт смерть. Саме тому я буду говорити про жертву саме так, щоб вона не залишилася в нашій пам'яті лише — говорячи юридичною мовою — як об'єкт злочину, як об'єкт виконавчої дії», — сказав він. Він розповів про життя Лізи: «Разом з ним (партнером Лізи — ред.) вони знайшли безпечне місце в Польщі, у Варшаві. Вони обидва, можна сказати, біженці. Ліза з Білорусі, а Данило з України. У лютому минулого року, з нагоди дня народження Лізи, вони поїхали до Іспанії. Будували якісь свої плани, мріяли про подальше життя».
У повсюдному наративі про людей, які постраждали від сексуального насильства, вторинно віктимізуються в судах, поліції, прокуратурі, де ми постійно чуємо про те, що «зрештою, вона була п'яна», «вона була в короткій сукні», «вона поводилася зухвало», його слова про те, що ситуація, в якій опинилася Ліза, повернувшись вранці додому після зустрічі з подругою Анною після «дівич-вечора», була природною, є революційними. Не обставини чи поведінка Лізи призвели до трагедії.
29.02.2024, Варшава, Середмістя, вулиця Маршалковська. Протест і марш мовчання від вулиці Журавя до Палацу культури і науки під гаслом «Її звали Ліза» у зв'язку зі смертю білоруської дівчини Лізи після нападу і зґвалтування, що сталися на вулиці Журавя. Фото: Maciek Jaźwiecki / Agencja Wyborcza.pl
Наша донька, сестра, дружина, подруга
«Ця ситуація не характеризується чимось надзвичайним, вона є природною. Зрештою, ми можемо уявити, що наша донька, сестра, дружина, партнерка, подруга (...) йде цією вулицею, цією дорогою, у такий самий час. Ліза щось переглядає в телефоні, позаду неї наближається молодий чоловік, сильніший за неї, вищий. У нього в руці балаклава. Він підходить до Лізи, одягає цю балаклаву. Виявляється, у нього в руці ще й ніж. Він приставляє цей ніж до шиї Лізи, закриває їй рот іншою рукою і штовхає її до стіни. Він притискає її своїм тілом, в якийсь момент вихоплює її телефон. Ліза щось каже чоловікові. Її рухи обмежені тілом, вона не може вирватися і не може піти», — сказав суддя Добош.
У Польщі — хоча не тільки тут — жертви насильства не сприймаються серйозно. Рідко хто їм вірить, ставлячи під сумнів їхні розповіді, намагаючись присоромити їх і перекласти на них провину. Цим рясніють судові процеси. Найсвіжіший приклад: справа Вікторії, молодої жінки, яку зґвалтували, і суддя запитав її, чи «їй це сподобалося». І чому вона не завадила. Саме тому була створена петиція, адресована міністру юстиції Адаму Боднару, з проханням «вжити негайних заходів для поліпшення ставлення системи правосуддя до людей, які пережили сексуальне насильство». Фемінотека закликає до навчання суддів, працівників судів, прокуратури та експертів розпізнаванню, розумінню та належному поводженню з людьми, які пережили сексуальне насильство, до регулярного моніторингу та оцінки процедур роботи з людьми, які пережили сексуальне насильство, з метою усунення системної недбалості, а також до створення спеціалізованих відділів у прокуратурах та судах усіх рівнів, куди б передавалися справи про домашнє, сексуальне, ґендерно зумовлене насильство, і де б працювали люди, які пройшли відповідну підготовку з цієї тематики.
Саме тому це обґрунтування є унікальним. Воно має бути обов'язковим для прочитання поліцейськими, прокурорами, суддями та експертами.
Тому що на цьому місці міг опинитися будь-хто з нас. Дочка, подруга, сусідка, сестра. Жодна з нас не є номером справи
І кожна з нас заслуговує на гідність і — це дійсно можливо — на повагу та співчуття.
В Sestry.eu ми розповідаємо історії українок, які залишилися в країні, незважаючи на війну, та біженок, які роз'їхалися по всьому світу. Ми також розповідаємо про жінок з інших країн, які борються за свої права, встановлюють нові стандарти в політиці, спорті чи мистецтві. Їхні успіхи надихають нас, а невдачі вчать нас. Ми прислухаємося до голосів жінок у різні моменти їхнього життя. 2024 рік не оминув жінок. Сьогодні ми повертаємося до цих моментів у фотографіях, щоб згадати жінок, які не раз викликали наше захоплення, цікавість, співчуття і радість, даруючи нам безліч емоцій і, перш за все, надаючи нам відваги.
Фото: Roman Pilipey / AFP/East News
Дім. Жінка розбирає завали у дуже пошкодженому житловому будинку після російського авіаудару в Селидовому Донецької області, 27 червня 2024 року.
Фото: Geert Vanden Wijngaert/AP/East News
Лідерки. Як про прем'єр-міністерку з баченням та амбіціями говорили про юристку Каю Каллас, коли вона вступила на посаду в Естонії. Ще до вторгнення в Україну вона твердила, що російський президент непередбачуваний і не відступить від збройної агресії. Після 24 лютого 2022 року як прем'єр-міністерка Естонії вона твердо стояла на боці України. У 2024 році була оголошена в російський кримінальний розшук. У червні того ж року Європейська Рада погодила її призначення на посаду Верховного представника ЄС із закордонних справ і політики безпеки. На фото: президентка Європейської комісії Урсула фон дер Ляєн та прем'єр-міністерка Естонії Кая Каллас йдуть разом на пресконференції під час саміту ЄС у Брюсселі, 28 червня 2024 року.
Фото: Marko Djurica / Reuters / Forum
Закупівля на фронті. Загальна військова служба в Ізраїлі є обов'язковою для всіх громадян, які досягли 18-річного віку. Чоловіки служать три роки, а жінки — два. Однак жінки не брали участі у безпосередніх бойових діях з часів Визвольної війни 1948 року. Після нападу на Ізраїль палестинської терористичної організації ХАМАС 7 жовтня 2023 року ізраїльтяни почали озброюватися. За різними оцінками, стільки ж ізраїльтян подали заявки на отримання дозволу на зброю, скільки за попередні 20 років. На фото: жінка з гвинтівкою робить покупки в пекарні в Тель-Авіві, 4 червня 2024 року.
Фото: Thibault Camus/East News
Королева Парижа. У 2024 році польська тенісистка Іґа Свьонтек стала першою тенісисткою після Серени Вільямс (2013), яка виграла турніри в Мадриді, Римі та Відкритому чемпіонаті Франції за один сезон. У серпні їй не вдалося виграти золото на Олімпійських іграх, і це довго обговорювалося в ЗМІ. Незабаром після матчу вона сказала: «Можливо, через те, що я так довго була першою ракеткою світу, я думала, що зможу впоратися з усім загалом. Париж показав, що це не так. Тепер я відчуваю ще більшу мотивацію. Я можу і повинна бути ще кращою. Мені лише 23, у мене все попереду». На фото: Іґа Свьонтек з уболівальниками після перемоги у фіналі Відкритого чемпіонату Франції з тенісу серед жінок на стадіоні Ролан Гаррос у Парижі, Франція, 8 червня 2024 року.
Фото: Bashar Taleb / AFP/ East News
Прощання. Мати прощається зі своєю дитиною, яка загинула внаслідок нічного ізраїльського обстрілу в центральній частині Сектора Газа, в морзі лікарні Aqsa Martyrs в Дейр ель-Бахрі, 25 червня 2024 року.
Фото: Evgeniy Maloletka/AP/East News
Блекаут. Від початку війни Росія регулярно завдає ударів по енергетичній інфраструктурі України. Незважаючи на відключення, театри репетирують вистави, спортсмени тренуються, а цивільне населення виживає, використовуючи електрогенератори або встановлюючи сонячні батареї на дахах будинків. На фото: гімнастки тренуються у спортивному центрі «Сьогун» під час відключення електроенергії в Києві, Україна, 29 листопада 2024 року.
Фото: Vano Shlamov / AFP/East News
Спротив. У Тбілісі, як і в Києві у 2014 році, влада намагається приборкати протестувальників проти результатів нещодавніх парламентських виборів і впливу путінської Росії на внутрішню політику країни, зокрема її вступ до Європейського Союзу. На фото: учасниця протестів у Тбілісі, 25 листопада 2024 року.
Фото: Andre dias Nobre/ AFP/East News
Феномен. Поки фанатки американської співачки Тейлор Свіфт обмінювалися браслетами на концертах, ЗМІ підраховували її заробіток і безуспішно намагалися з'ясувати, в чому ж полягає її феномен. 8 грудня завершився «The Eras Tour» — світовий стадіонний тур Тейлор Свіфт на підтримку її альбомів останніх років. З березня 2023 року співачка дала 149 концертів у 51 місті в 21 країні на п'яти континентах. Прибуток лише від продажу квитків перевищив 2 мільярди доларів США. Книга «Eras Tour Book» розійшлася тиражем 814 тисяч примірників за перші кілька днів після виходу (29 листопада 2024 року); краще розійшлася лише «Земля обітована» Барака Обами. Минулого року журнал Time назвав Тейлора Людиною року. На фото: шанувальники прибувають на концерт Тейлор Свіфт Eras Tour на Estadio da Luz у Лісабоні, 24 травня 2024 року.
Фото: Olympia de Mismont/AFP/East News
Подвійний феномен. Дослідження популярності вагітності близнюками в Нігерії триває вже кілька років. Доктор Джон Офем, гінеколог з Абуджі, столиці Нігерії, помітив, що в місті Ігбо-Ора, наприклад, люди їдять продукти, що містять інгредієнти з високим вмістом гормонів, які відповідають за гіперовуляцію. Ця теорія може пояснити вищий, ніж зазвичай, відсоток дизиготних близнюків, хоча в місті також є значна кількість монозиготних близнюків. На фото мати позує зі своїми близнюками під час Всесвітнього фестивалю близнюків в Ігбо-Орі, 12 жовтня 2024 року.
Фото: Delil Souleiman / AFP /East News
Знову війна. Після 13 років громадянської війни сирійські повстанці на чолі з джихадистським угрупованням Хаджат Тахрір аш-Шам в результаті бліцкригу увійшли до Дамаска і скинули президента Башара Асада, який був при владі понад два десятиліття і втік до Росії. Ситуація в Сирії викликає занепокоєння Туреччини, яка побоюється терористичної загрози з боку Робітничої партії Курдистану. У багаторічному конфлікті страждає цивільне населення. На фото: сирійська курдка, яка втекла з півночі Алеппо, після прибуття в Табку, на західній околиці Ракки, 4 грудня 2024 року.
Фото: Franck Fife / AFP/East News
Стрибок радості. На Паризьких іграх збірна України налічувала 140 спортсменів, що є найменшою кількістю за всю історію змагань країни. Станом на 24 лютого 2022 року понад 500 українських спортивних об'єктів було зруйновано, а майже пів тисячі спортсменів втратили життя. Тому особливо приємно, що українська збірна завоювала в Парижі 12 медалей — три золоті, п'ять срібних і чотири бронзові. На фото: Ольга Харлан (ліворуч) та українська команда святкують перемогу у фехтуванні серед жінок між Південною Кореєю та Україною на Олімпійських іграх у Парижі, Гран-Пале, 3 серпня 2024 року.
Фото: Benjamin Cremel / AFP/East News
Щирість принцеси. Коли принцеса Уельська Кейт зникла з поля зору громадськості наприкінці минулого року, в британських ЗМІ з'явилися чутки і теорії змови. Навесні 2024 року принцеса оголосила у відеозаписі, що проходить профілактичну хіміотерапію. Декого така відвертість вразила, а декого обурила. На фото Кейт їде в скляній кареті під час параду до дня народження короля «Trooping the Colour» у Лондоні 15 червня 2024 року.
Фото: Arif Ali / AFP/ East News
Солідарність. У місті Лахаур в Пакистані спалахнули протести після того, як у соціальній мережі з'явилися повідомлення про те, що студентку зґвалтував охоронець у кампусі Пенджабського жіночого коледжу. Спочатку поліція стверджувала, що інформація про зґвалтування є «фейковою новиною» і викликає непотрібні заворушення. Пізніше вона повідомила, що охоронця звинуватили у зґвалтуванні, він перебуває під вартою і ведеться розслідування. На фото: жінки-поліцейські стоять на варті біля стіни, на якій протестувальники залишили відбитки своїх рук під час демонстрації, що засуджує зґвалтування студентки в Лахаурі.
Фото: Kenzo Tribouillard / AFP/East News
Вболівальниця. Гол у самісінькі ворота у виконанні півзахисника Джердана Шакірі, який таким чином став єдиним футболістом, що забив так на трьох Євро та трьох чемпіонатах світу поспіль, увійде в історію Євро-2024. Втім, увагу привертала одна вболівальниця, яка запам’яталась особливою експресивністю. Матч групи А Євро-2024 між збірними Шотландії та Швейцарії на стадіоні в Кельні, 19 червня 2024 року.
Фото: Gleb Garanich / Reuters / Forum
Напад на лікарню. 8 липня, напередодні саміту НАТО, російські терористи атакували кілька українських міст: Київ, Дніпро, Кривий Ріг, Слов'янськ, Краматорськ. Було випущено 38 ракет різних типів. Одна з них влучила в головну дитячу лікарню Києва, де діти не лише з України, а й з інших європейських країн проходять діаліз від ниркової недостатності. Внаслідок влучання ракети було пошкоджено загалом 24 відділення «Охматдиту». Постраждали понад 300 осіб, у тому числі восьмеро дітей. Понад 600 пацієнтів були евакуйовані, близько 100 з них були переведені до інших лікарень. Атаки на медичну інфраструктуру — це тактика, яку використовували в Чечні та Сирії, де за вісім років було зафіксовано 583 напади на лікарні. За оцінками, з лютого 2022 року росіяни здійснили понад 1440 (!) атак на українські медичні заклади. На фото: жінки з дітьми, підключені до крапельниць, чекають на вулиці, поки їх перевезуть до інших лікарень, Київ, 8 липня 2024 року.
Фото: Loic Venance / AFP /East News
Медалістка всіх часів. Найуспішніша гімнастка в історії — 37 медалей Олімпійських ігор та чемпіонатів світу — приїхала на Олімпіаду в Парижі після тривалої перерви. У 2020 році на Іграх у Токіо у неї стався зрив і вона знялася з турніру. Її називали боягузкою, кидалися расистськими образами і критикували ще гостріше, коли вона зізналася, що бореться з СДУГ (ADHD). На фото 142-сантиметрова Сімона Байлз у фіналі зі стрибків на колоді, де її перемогла бразилійка Ребека Андраде. Байлз залишила Париж з чотирма медалями (3 золотими та 1 срібною), Париж, 5 серпня 2024 року.
Фото: Jose Jordan/ AFP/East News
Зміни клімату. Дехто продовжує ігнорувати зміни клімату, а тим часом у вересні та жовтні потужні повені спустошили південні регіони Польщі та Іспанії. В останній загинуло 219 людей. На цьому фото жінка працює над розчищенням бруду серед уламків на вулиці Пайпорта, на південь від Валенсії, на сході Іспанії, 6 листопада 2024 року.
Фото: Saul Loeb / AFP/East News
Прощання Камали. Віцепрезидентка США, кандидатка від Демократичної партії на посаду президента Камала Гарріс махає прихильникам наприкінці своєї промови в Університеті Говарда у Вашингтоні, округ Колумбія, 6 листопада 2024 р. Перемога Дональда Трампа на президентських виборах у США завершила його дивовижне політичне повернення. Камала завершила свою промову, визнавши, що, ймовірно, є багато людей, які вважають, що Америка вступає в темні часи. — Однак тільки в темряві можна побачити зірки, — сказала вона, і в той же час закликала продовжувати боротьбу за кращу і справедливішу Америку.
Фото: Wojciech Olkuśnik/East News
Вони не здаються. Поки польський серіал «Матері пінгвінів» користується шаленою популярністю на одній з кіноплатформ, у Сеймі триває боротьба батьків дітей з інвалідністю за зміни до закону про соціальні пенсії. Громадський проект, який має на меті зрівняти соціальну пенсію з мінімальною заробітною платою, подала Івона Гартвіч, багаторічна громадська активістка, а сьогодні депутатка від Громадянської коаліції. Наприкінці жовтня президент Анджей Дуда підтримав закон про надання спеціальної надбавки всім, хто отримує соціальну пенсію. На фото: батьки осіб з інвалідністю під час 18-го засідання Сейму 10-го скликання, Варшава, 27 вересня 2024 р.
Фото: Adrees Latif / Reuters / Forum
Відсіч. Еліана, 22-річна мігрантка з Венесуели, намагається перетнути американо-мексиканський кордон зі своїми двома доньками, трирічною Крісмарлі та шестирічною Аріаною. На цьому фото солдат Національної гвардії не дає Еліані перетнути паркан з колючим дротом на березі річки Ріо-Гранде в Ель-Пасо, штат Техас, США, 26 березня 2024 року. Згідно зі статистикою, у США нелегально проживає близько 5,5 мільйона мексиканців. Дональд Трамп під час передвиборчої кампанії і після перемоги на листопадових виборах заявляв, що віддасть наказ про масову депортацію нелегальних іммігрантів з Мексики та інших країн Латинської Америки відразу після вступу на посаду 20 січня 2025 року.
Фото: Martin Meissner/AP/East News
Реперка. «Я несу на фронті любов, несу увагу. Даю військовим розуміння, що тут, у цивільному житті, ми не забули про війну, ми щоденно робимо все можливе, аби прискорити перемогу. Ми ставимось із повагою до кожного військовослужбовця», — сказала найвідоміша реперка України в інтерв'ю Sestry.eu. На фото: Alyona Alyona та Jerry Heil з України виконують пісню Teresa & Maria під час Гранд-фіналу пісенного конкурсу «Євробачення» в Мальме, Швеція, в суботу, 11 травня 2024 р. Виконавиці посіли 3-тє місце на 68-му пісенному конкурсі.
Не випадково 16-денна кампанія завершується 10 грудня: це Міжнародний день прав людини. Ця дата була обрана для того, щоб підкреслити символічний зв'язок між насильством над жінками та порушенням прав людини. Констатувати очевидне: права жінок — це права людини, а насильство — будь-яке насильство — це суспільна, а не приватна справа.
Мовчати про масштаби ґендерно зумовленого насильства — це, як зазначають активісти громадських організацій, стати на бік кривдників.
Демократичне насильство
Кожні дев'ять хвилин у світі гине дівчинка чи жінка. Найчастіше винуватцем феміциду є хтось із близьких: чоловік, партнер, брат. У Польщі, за оцінками організацій, які допомагають жінкам, що постраждали від насильства, близько 800 тисяч жінок є жертвами насильства. Поліцейська статистика відрізняється, оскільки базується на кількості розпочатих процедур «Блакитної карти»: це близько 100 тисяч жінок.
Досі мало хто з них звертається по допомогу: або вони не усвідомлюють, що зазнають насильства, або не вірять, що хтось може їм допомогти. Їх супроводжує страх: за себе, за своїх дітей. За те, як вони впораються, часто матеріально залежні від кривдника.
Вони бояться, що їм ніхто не повірить.
Дослідження показують, що понад 70 відсотків жінок зазнавали домагань, хоча спектр насильства набагато ширший: це не лише те, що залишає синці, а й економічне, психологічне, економічне чи сексуальне насильство
Йоанна Гзира-Іскандар з «Фемінотеки» підкреслює, що жінки живуть у майже постійному відчутті загрози, і вже з дитинства звикають до того, що їхні кордони порушуються. Так народжується насильство. Хоча насильство є надзвичайно демократичним у своїй жорстокості, жінки-мігрантки та біженки перебувають в особливій ситуації.
— Чи відрізняється досвід насильства біженок від досвіду насильства польських жінок?
— Насильство керується постійними механізмами і ранить однаково, хоча кожна історія відрізняється. Але для тих жінок, які приїхали до Польщі, існує багато бар'єрів, які можуть ускладнити — і ми знаємо з нашого досвіду, що вони ускладнюють — звернення за допомогою. Це насамперед мовний бар'єр, хоча існують телефони довіри, гарячі лінії, тренінги та семінари для жінок, які не розмовляють польською мовою, — каже Гзира-Іскандар.
Плакат Фемінотеки
Вона наводить приклад жінки, яка знала польську, але не відчувала себе достатньо впевнено, щоб давати свідчення. Їй допомагав присяжний перекладач, але жінка не могла повірити, що її слова не були перекручені.
Таких прикладів можна навести ще багато. Крім того, жінки, які мають статус біженки або мігрантки в Польщі, часто не знають, що вони можуть звернутися за допомогою і, якщо так, то куди.
Ось чому інформаційні кампанії, що проводяться польською та українською мовами, є такими важливими. Іншою проблемою є культурні відмінності, через які жінки не можуть визначити, що те, що вони переживають, є насильством.
Вони також соромляться розповісти про це комусь або не мають нікого з близьких, у кого могли б знайти підтримку. Брак знань та інформації про симптоми насильства є універсальною проблемою, саме тому цьогорічна кампанія має назву «Початок насильства».
Ідея полягає в тому, щоб озброїти жінок (але не тільки їх) знаннями та інструментами, які допоможуть їм розпізнати насильство. І діяти так, щоб вони могли ефективно захищати себе
Втеча від насильства
Існує ще один аспект, про який не говорять, як каже Йоанна Гзира-Іскандар: багато жінок приїхали до Польщі, рятуючись від насильства, якого вони зазнали вдома. — У нас у «Фемінотеці» є клієнтки, які, як би неймовірно це не звучало, скористалися шансом, який дала їм війна. Завдяки ситуації, яка склалася, масовому виїзду жінок з дітьми, вони змогли просто виїхати подалі від кривдника і почати нове життя в новій країні, — розповідає активістка.
Вона зазначає, що і «Фемінотека», і інші організації пропонують юридичну та психологічну допомогу різними мовами, насамперед українською, російською та англійською. Якщо жінка, яка розмовляє іншою мовою, потребує допомоги, організація надає відповідного перекладача. — Будь-яка жінка може прийти до нас, наші двері відкриті. Так само і у випадках, коли термін розгляду справи закінчився. У таких ситуаціях ми також допомагаємо, надаючи психологічну підтримку. Ми також співпрацюємо з організаціями з українського боку, тому що, як я вже сказала, жінки або не знають, де вони можуть знайти допомогу в Польщі, або просто більше довіряють своїм, що цілком зрозуміло, — каже Гзира-Іскандар.
Плакат Фемінотеки в громадському просторі
Safe You
В Європейському Союзі третина жінок зазнавали насильства вдома, на роботі або в громадських місцях. Кожна шоста доросла жінка в ЄС зазнала сексуального насильства, включаючи зґвалтування, у своєму дорослому житті. Застосунок Safe You, який Feminoteka запускає в Польщі, був розроблений у відповідь на цю проблему. Застосунок, який дозволяє налаштувати довірені контакти, яким буде надіслано повідомлення з геолокаційними даними, якщо людина утримує кнопку SOS, а також аудіозапис, містить карту місць надання допомоги та дозволяє проконсультуватися з працівником «Фемінотеки», і доступний польською, українською та англійською мовами.
Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.
