Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
Українок, які приїхали до Польщі після початку повномасштабного вторгнення, можна поділити на дві основні категорії. Перша розглядає Польщу як тимчасове місце перебування, «залу очікувань», і після закінчення війни планує повернутись в Україну. Представники другої категорії обрали Польщу новим місцем проживання, вчать мову, інтегруються в польське суспільство і будують тут плани на майбутнє.
Про це свідчать дані соціологічного дослідження «Воєнні біженці з України — життя в Польщі та плани на майбутнє», проведенного у жовтні-листопаді 2023 року за підтримки порталу Sestry.eu та Міждисциплінарною лабораторією вивчення війни в Україні при Краківському Педагогічному Університеті. За результатами опитування 466 жінок, 42% біженок мають намір повернутися в Україну, а 47% планують залишитися в Польщі.
Повертатися чи залишатися?
Серед причин, які перешкоджають поверненню в Україну — очікувано — відсутність можливості безпечного проживання (80%) та добре оплачуваної роботи в Україні (32%). Кожна п'ята респондентка вказала, що має в Польщі кращі умови життя, ніж у неї були в Україні, а також роботу.
Автори дослідження поцікавились в українських жінок, що дозволило б їм повернутися на батьківщину. Найпоширенішою причиною виявилась безпека: закінчення війни (67%) та припинення бойових дій і авіабомбардувань (43%). Також респондентки назвали наявність добре оплачуваної роботи в Україні (38%) та вищий рівень життя (28%). Кожна третя серед важливих причин для повернення вказала також ліквідацію корупції, а ще — любов до України, бажання жити і розвиватися в Україні.
Більшість українок офіційно працює
Попри невизначене майбутнє, українки в Польщі намагаються знайти роботу, щоб утримувати себе і дітей. Так, половина опитаних жінок працює (52%), а 16% не працюють через догляд за дитиною або кількома дітьми. Більшість жінок вже знайшла роботу в Польщі (63%), майже чверть (23%) працює віддалено в Україні, а ще частина (8%) — в іншій країні. Серед непрацевлаштованих жінок кожна четверта активно шукає роботу, а 36% задекларували намір знайти роботу найближчим часом. На жаль, лише третина серед працюючих респонденток має роботу згідно зі своїми кваліфікаціями.
Мовний бар’єр залишається актуальною проблемою
Головною проблемою в пошуках роботи українки називають мовний бар’єр (77%). При цьому 45% опитаних декларують, що говорять польською, а кожна п’ята розуміє польську, але не розмовляє нею. Українки активно вчили (81%) або досі вчать (57%) польську мову. До речі, майже половина жінок (45%) вивчала польську на курсах, організованих різними фондами та організаціями, тоді як 27% роблять це самостійно. Можна стверджувати, що попри наявність мовних проблем, українки наполегливо їх вирішують, ба більше — знаходять для себе можливості не платити за вивчення мови.
Майже третина дітей відвідує школи у двох країнах, а 18% ніде не навчаються
Ще один важливий аспект життя наших співгромадянок в Польщі — діти. У процесі дослідження виявилось, що 66% опитаних українок одружені, але 53% приїхали до Польщі самостійно з дітьми. З цих жінок 38% мають одну дитину, 29% — двох дітей.
Більшість дітей (58%) українських жінок, котрі опинились в Польщі, шкільного віку — від 10 до 18 років. Майже половина з них (47%) відвідують польську школу, 8% — українську онлайн-школу, 27% — польську та українську школи, 18% — ніде не навчаються.
Ці цифри вказують як на тривожні, так і на оптимістичні тенденції у вихованні українськими жінками своїх дітей в Польщі. Тривожні, бо 18% дітей залишаються без будь-якої освіти. Причини цього явища наступні. По-перше, нерідко українські діти стикаються з неприйнятям або навіть ненавистю та насиллям у свою адресу від польських однолітків. І це позбавляє їх бажання відвідувати навчальні заклади. По-друге, завантаженість матерів на роботі (часто це важка фізична робота, нерідко — за змінами) не завжди дозволяє контролювати процес навчання чи навіть відвідування школи. По-третє, невизначеність щодо майбутнього і очікування можливості повернутись в Україну дає підстави українкам думати, що польська освіта їхнім дітям не потрібна і можна просто перечекати.
До слова, серед дітей третина зазнала погіршення самопочуття і поведінки після прибуття до Польщі. Водночас приблизно така ж частка дітей, за словами їхніх матерів, навпаки покращила свою поведінку після переїзду.
Оптимістичні тенденції — це те, що 27% дітей навчаються в обох освітніх системах — польській та українській. І діти, і матері докладають вдвічі більше зусиль, аби в майбутньому мати вибір — закінчити польську й українську школи ті мати можливість обирати вуз і роботу в одній з країн. Кожна третя українська дитина вже другий рік поспіль вчиться одночасно у двох школах. Таким потенціалом, старанністю та дисципліною можна тільки захоплюватись.
Сильніше за все на психіку тиснуть неясність майбутнього та розлука з рідними
Війна, зміна країни, адаптація, пошук роботи, вивчення мови, опіка над дітьми, інтеграція в нове суспільство тягнуть за собою психологічні труднощі й проблеми, зізнаються українки. Найбільш обтяжливими проблемами наші жінки називають відсутність чітких планів на майбутнє (60%), розлуку з родичами, які залишилися в Україні (60%), страх за життя сім’ї в Україні (41%), відсутність достатніх фінансових ресурсів для проживання (40%) та незнання польської мови (35%).
Коли ж мова заходить про психічне здоров’я, то дані дослідження вказують на наявність в опитуваних депресивних розладів та високого рівню стресу. Як зауважив автор дослідження, професор Пьотр Длугош, «серед респондентів 44% можуть мати тривожний розлад за шкалою GAD-7. Депресивні симптоми, діагностовані за шкалою PHQ-9, були виявлені у 45% (помірна та помірно важка депресія). Високий рівень стресу за шкалою PSS-10 спостерігається у 58% українських біженок».
Третина опитаних українок зверталася за психологічною допомогою. Майже половина жінок (45%) використовує тактику перемикання зі своїх проблем на заняття чимось цікавим чи корисним. Кожна третя респондентка «втішає себе» тим, що може бути ще гірше, кожна четверта — молиться, а кожна п’ята приймає заспокійливі засоби. Можна стверджувати, що наші жінки мають сильну адаптивну здатність, шукають варіанти знайти своє місце у житті, але це коштує їм чимало сил і здоров’я.
Найбільш виснажливими проблемами психічного здоров’я респондентки назвали неможливість планувати майбутнє (75%), невпевненість через незнання, коли закінчиться війна, відсутність контакту з родиною (51%) та відсутність роботи, що відповідає їхній кваліфікації (49%).
Українки тепло ставляться до поляків
Інтеграція біженок з України в польське суспільство відбувається дедалі інтенсивніше в різних сферах життя. Стосунки з поляками майже половина опитаних описує як теплі або дуже теплі, тоді як 43% констатують, що полякам до них байдуже. Зі свого боку респондентки оцінюють власне ставлення до місцевого населення як нейтральне (32%) і тепле + дуже тепле (64%).
Щоправда 42% опитаних жінок вважають, що ставлення поляків до них погіршилося, третина не помітила жодних змін, ще третині було важко сформулювати думку з цього приводу. Тут слід зазначити певні культурні особливості, осільки поляки досить стримані і ввічливі у спілкуванні з іноземцями, не поспішають нав'язувати ані свою допомогу, ані свої знання. Ймовірно, саме ця стриманість і була сприйнята частиною респонденток як байдужість.
Деталі дослідження:
Для аналізу було відібрано 466 опитувань українських біженок. Середній вік — 44 роки. Майже половина респонденток — у віці 35-44 роки (46%).
¾ жінок до війни мешкали у великих містах (понад 500 000), і лише 6% — у сільській місцевості. Більшість переселенок приїхала з Київської, Харківської, Дніпропетровської областей. Більшість опитаних має вищу освіту (83%). Жінки-біженки походять із сімей, які до початку війни були фінансово забезпеченими (65%). Вони здебільшого перебувають у Польщі рік і більше (73%). Дослідження проводилося за допомогою методології CAWI — онлайн-опитування. Вибірка для дослідження була випадковою. Дослідження проводилося наприкінці жовтня — на початку листопада 2023 року.
Журналістка, редакторка. З 2015 року живе в Польщі. Працювала в різних українських виданнях: «Поступ», «Лівий берег», «Профіль», «Реаліст.онлайн». Авторка публікацій на тему українсько-польської співпраці: економічні, прикордонні аспекти, культурна спадщина та вшанування пам’яті. Співорганізаторка журналістських ініціатив українсько-польської дружби. Працювала як тренерка програми ЄС «Права жінок і дітей в Україні: комунікаційний компонент». Серед зацікавлень: розвиток особистості, нейролінгвістичне програмування тощо.
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
.jpg)
