Ексклюзив
20
хв

Майбутнє Польщі — у руках кожної жінки

Результат цьогорічних виборів залежить від жінок. Дуже часто в соцмережах лунає: «Мій голос нічого не змінить. І так сказали сім мільйонів жінок…»

Б'янка Залевська

Мітинг в рамках акції «Жінки на вибори». Щецин, 8 жовтня 2023 року. Фото: Paweł Wodzyński/DDTVN/East News

No items found.

Я не є членом жодної організації чи політичної партії. Я — незалежний журналіст. Я просто хочу пояснити, що відбувається зараз у Польщі. 

До виборів залишились лічені дні. Багато відомих польських жінок — активісток, акторок, відомих жінок — об'єдналися у такі виборчі ініціативи як «Я підтримую жіночий успіх» (Wspieram sukces kobiet) чи «Жінки на вибори» (Kobiety na Wybory). Чому вони з'явилися зараз?

У Польщі 53% виборців — це жінки. І голос кожної — найважливіший. Жінок закликають йти на вибори та голосувати.

Але не тільки це. Жіночі ініціативи вголос говорять про найважливіші проблеми польок.

Були проведені опитування, в яких взяли участь майже 20 тисяч жінок із різних міст і сіл. У них запитали: «Які їхні найбільші проблеми?», «Чому вони не ходять на вибори». І що виявилось? Однією з найголовніших проблем польок є насилля. Фізичне, сексуальне, моральне, фінансове. Але не тільки. Ще одна велика проблема — це антиаборційний закон [польський закон про переривання вагітності є одним із найсуворіших у світі. — Ред.]. 

Марш мільйона сердець. Варшава, 1 жовтня 2023 року. Фото: Jacek Domiński/REPORTER

1 жовтня у Варшаві пройшла масштабна акція — Марш мільйона сердець, організований найбільшою опозиційної силою Польщі «Громадянською платформою». Для чого жінки приєднались до цього мітингу? За кілька місяців до цього через заборону абортів у лікарні померла жінка [йдеться про 33-річну Дороту Лалик, яка була на 5-му місяці вагітності. У неї почались передчасні пологи, однак медики відмовились видаляти плід. Він помер в утробі матері, а через три дні і жінка — від зараження крові. — Ред.]. Лікарі бояться робити аборт навіть тоді, коли це може врятувати життя [за переривання вагітності у Польщі загрожує 5 років ув'язнення. — Ред.]. 

Ще до того, як ПіС («Право і Справедливість») прийшли до влади, польський антиаборційний закон був і так одним із найсуворіших в Європі [ухвалений у 1993 році, він передбачав три випадки, коли можливий аборт: загроза життю матері, вагітність внаслідок зґвалтування, а також дефект плоду. — Ред.]. З 2021 року у Польщі заборонено переривати вагітність, якщо плід має незворотні ураження чи невиліковну хворобу, яка загрожує його життю.

Жінці, яка знає про дефекти своєї ще ненародженої дитини, кажуть чекати. Коли плід помре. Але ніякого аборту. Коли ненароджене дитя помирає, буває так, що мати теж помирає. Лікарі бояться в'язниці, тому зволікають із рішенням робити аборт.

Поліція як злочинців розшукує жінок, які зробили аборти.

Приниження, з яким щоденно живуть польки, загроза їхньому здоров'ю та життю стали однією з причин, чому ми приєднались до Маршу мільйона сердець. Жінки сказали: «Досить! Ми виходимо на вулиці».

Ми, польки, почуваємось так, ніби повернулись на сотні років назад — у часи Середньовіччя. Крім заборони аборту, у Польщі на державному рівні не фінансується екстракорпоральне запліднення (ЕКЗ) — у рамках Національного фонду здоров’я (Narodowy Fundusz Zdrowia, NFZ). Якщо раніше штучне запліднення можна було провести за рахунок медстрахування, то тепер ні. Люди роблять купу аналізів, спроб ЕКЗ, витрачають на це шалені суми. Але держава не робить нічого. Це при тому, що безпліддя — глобальна проблема [за даними ВООЗ, 15-20% пар не можуть народити дітей, у Польщі близько 3 мільйонів людей — безплідні. — Ред.].

«Чорний протест» у Польщі: жінки мітингували проти заборони абортів під офісом ПіС. Варшава, 3 жовтня 2016 року. Фото: Przemek Wierzchowski / Agencja Wyborcza.pl

Влада і церква дуже погано говорять про дітей, народжених шляхом ЕКЗ. Це взагалі тема на окремий фільм, статтю чи книгу. Багато хейту і ненависті у суспільстві. Аборт — гріх. Діти, народжені завдяки штучному заплідненню, — не такі. ЛГБТ — це зло. І люди відчувають, що уряд тут підтримує церкву, а не їх.

Якщо у випадку з ЕКЗ просто нема фінансування у рамках національної медичної програми, то сурогатне материнство — це просто злочин. Фактично у Польщі це дорівнює торгівлі людьми. І ніхто не цікавиться, чому жінки йдуть на такий крок. Нікого із можновладців не цікавить, що жінка після онкології залишилась без матки — і вона сама ніколи не народить дитину. У Польщі це злочин. І крапка.

У Польщі важко завагітніти, важко виносити дитину і, власне, її народити. Жінки часом навіть бояться звертатись до медиків.

Ви, напевно, бачили відео про те, як у Польщі жінок позбавляють права. Це передвиборчі ролики організації «Вільні суди». В одному із них полька перебуває на прийомі у гінеколога. Заходить чоловік, лізе їй між ніг, оглядає її. 

— Що ви робите? — вигукує жінка.

— Ви ж самі мене обрали! — відповідає чоловік. 

— Я вас обрала? Та я взагалі не брала участі у виборах. 

— Так, саме тому ви мене і обрали!

Коли ми говоримо про жінку, то не лише йдеться про аборти чи ЕКЗ. Потрібні суттєві зміни у законодавстві. Йдеться про виплати аліментів, про бідність жінок похилого віку, про допомогу людям з інвалідністю, загалом про охорону здоров’я та профілактику захворювань. Фахівці, які займають захистом прав жінок, звертають увагу на потребу реформи транспортної системи та освіти, захисту прав тварин тощо.

Утім дуже часто жінки не ходять на вибори. Вони кажуть, що не цікавляться політикою, бо це не їхня проблема. Але це не так.

Лідери деяких партій публічно говорять про те, що жінка не повинна мати права голосу. Разом із тим один із тих політичних лідерів закликає легалізувати педофілію. Мовляв, 13-річна дівчинка сама вирішує, хоче вона займатись сексом чи ні. Це абсурд. Так само ці політики заявляють, що зараз головний ворог для Польщі — Європейський союз. Не Росія. 

У найбільшому Центрі допомоги Україні у Кракові проживає 300 українців, які тікали від війни. Фото: M.Lasyk/REPORTER

Інші лідери тієї партії заявляють, що хочуть відібрати в українців допомогу, бо від цього втрачають лише поляки. Від себе хочу сказати, що навіть при зміні влади у Польщі підтримка України не припиниться. Навпаки — опозиційні партії наголошують на важливості нашого союзу та польсько-української дружби. 

Від початку війни саме прості поляки вирішили відкрити свої двері та серця для українців і почали допомагати. Уряд почав це робити пізніше.

На минулих виборах ПіС перемогла через обіцянки виплачувати допомогу 500+. Ніхто ці виплати не забирає. Опозиція заявляє, що всі вони залишаться. Багато людей також наголошують на недостатній кількості дитячих садків у маленьких містах і селах. Це, звісно, проблема не лише жінок, але й чоловіків. Однак давайте подивимось на статистику — скільки чоловіків ідуть на лікарняний, коли хворіє дитина? Усе очевидно. Ми дуже часто говоримо про рівноправ'я жінок та чоловіків. Однак у приватних розмовах із роботодавцями чуєш, що вони платять більше тим, хто більш доступний. Що це означає? Жінка ніколи не буде настільки вільною і доступною, як чоловік. Загалом політична дискусія зараз точиться довкола 500+, 800 + і доступу до абортів. Ніби наші потреби обмежуються лише цими пунктами.

Кампанія «Я підтримую жіночий успіх» за підтримки Університету SWPS провела дослідження, чому жінки не ходять на вибори і не голосують. Що показали результати? Жінки не бачать хороших політичних програм. Крім того, важливий фактор — відсутність транспорту (можливості) доїхати до виборчої дільниці.

Жіночі ініціативи, які працюють задарма і є абсолютно аполітичними, прагнуть заохотити польок брати участь у голосуванні. Жінки у Польщі отримали право голосу раніше за громадянок інших європейських країн чи США. З 1918 року польки мають виборче право [у 1919 до Сейму потрапили одразу 8 жінок. — Ред.]. 

Політика — це не лише вибори чи сварки у парламенті. Це наша пенсія, це дитсадки, це контроль за тим, куди йдуть наші податки.

Не дозволяйте нікому казати, що ми, жінки, не розуміємось на політиці. Ми розуміємо свої потреби. А це і є політика. 

Жіночих виборчих ініціатив стає все більше. Вони не конкурують між собою, а доповнюють одна одну. Результат цьогорічних виборів може залежати від кожної жінки. І насамкінець хотіла сказати, що дуже часто в соцмережах кажуть: «Мій голос нічого не змінить. І так сказали сім мільйонів жінок...».

No items found.

Юристка за освітою, репортерка і громадська діячка. Працює на одній з найбільших телевізійних студій у світі — Warner Bros Discovery. Перша полька, яка отримала Міжнародну премію «Відважні жінки» — International Women of Courage Award (IWOC), яку присуджують видатним жінкам з усього світу. Президент України Володимир Зеленський нагородив Б’янку Залевську орденом княгині Ольги ІІ ступеня (2022), а президент України Петро Порошенко — орденом княгині Ольги ІІІ ступеня (2014). Автор репортажів і документальних фільмів із зон бойових дій по всьому світу, включаючи Україну, Ірак і Сирію. З 2014 року працювала в зоні АТО на Донбасі, де отримала важке поранення.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати
Питання Волинської трагедії

Про розуміння та порозуміння

Дозволю собі почати з особистого досвіду. Я усвідомив причини чутливості Волинської трагедії для польського суспільства кілька років тому, 1 листопада, у День Всіх Святих. У перший день листопада практично всі поляки вшановують своїх померлих, і наявність невизначеної офіційно кількості загиблих та не похованих за християнським обрядом земляків для польського суспільства є потужним тригером. На ньому до останнього часу грали переважно праві політики та кресов’яки — нащадки вихідців зі східних областей Другої Речі Посполитої, яка існувала між Першою та Другою світовими війнами.

Проте цього літа все змінилося — карту Волині почав розігрувати і Дональд Туск. Цей крок польського прем’єра свідчить, що у польському суспільстві існує консенсус щодо необхідності вшанувати жертв Волинської трагедії за польськими правилами. І переконувати Україну польські політики і не лише вони готові у різний спосіб.

Польський прем'єр Дональд Туск і Президент України Володимир Зеленський 8 липня підписали безпекову угоду. Фото: Фото: KPRM

Чому ця тема не чіпляє українців настільки сильно, як поляків? По-перше, ми довго жили у державі, де колективна історична пам’ять була підпорядкована чужим інтересам. Спочатку — Російської імперії, потім — Радянського Союзу. По-друге, Україна має об’єктивні труднощі з персоналізованим виміром втрат під час найбільших трагедій ХХ століття — Голодомору та Другої світової війни. Брак документів і перебування значної частини архівів у Росії не дозволяють встановити точну кількість жертв. Власне, як і назвати поіменно всіх загиблих. По-третє, триває російсько-українська війна, найпотужніша у світі після 1945 року, яка  щодня забирає життя українців. На цьому тлі історичні суперечки виглядають щонайменше непершорядними.

Проте ексгумація жертв Волинської трагедії є потрібною з низки причин.

Лише у такий спосіб — спираючись на об’єктивні дані — можна зрозуміти приблизну кількість жертв, уточнивши, йдеться про тисячі чи десятки тисяч загиблих

Процес ексгумації не може бути швидким. Разом з тим у цієї процедури можуть бути об’єктивні труднощі, адже польський Інститут національної пам’яті фактично має функції правоохоронного органу, і його робота на території держави, яка є стратегічним партнером, має визначатися спеціальним документом. Бажано — рішенням двох урядів, яке могло б бути підтримано на політичному рівні Сеймом та Сенатом Польщі і Верховною Радою України. Через чутливість теми групи пошуковців краще робити інтернаціональними, з присутністю представників не лише Польщі й України, що також створює об’єктивні труднощі до завершення бойових дій. Далеко не кожен іноземний фахівець захоче їхати до країни, де регулярно звучать сигнали повітряної тривоги.

Натомість готовність українського Інституту національної пам’яті відновити пошукові роботи після завершення воєнного стану та як виняток провести пошукові роботи на запит громадянки Польщі Кароліни Романовської-Адамець виглядають промінчиком надії на порозуміння. Не зайвим буде визначитися з ареолом пошуків — тобто чи будуть проводитися пошукові роботи на території колишнього Волинського воєводства (нинішніх Волинської, Рівненської та Тернопільської областей).

Війна з пам’ятниками

Українська громадськість також нагадує про пам’ятник воякам УПА на горі Монастир на території Польщі. У цього меморіального об’єкта складна доля, він неодноразово піддавався нападам невідомих вандалів. Спільне доручення президентів Польщі та України відновити пам’ятник належним чином, з таблицею з іменами загиблих (у бою з військами НКВС) понад 60 бійців УПА не було виконано. Подібна вибірковість дій польської влади викликає заперечення та спротив з боку її українських візаві, обидві країни потрапляють у спіраль протистояння, в якій Польща почувається більш впевнено, бо її історичний наратив сформований та усталений у суспільній свідомості.

З іншого боку є приклад Гути Пеняцької — населеного поляками села на Львівщині, яке було базою для радянських партизанів та вояків Армії Крайової. Його мешканці були знищені німецькими карателями у лютому 1944 році. Пам’ятник жителям Гути Пеняцької неодноразово атакували невідомі вандали, проте українська сторона відновлювала його максимально швидко.

Відновлений пам'ятник у Гуті Пеняцькій. Фото: Wiki

Варто також звернути увагу й на вплив на події на Волині Російської православної церкви (чисельність членів «Союзу Михаїла Архангела» у першій чверті ХХ століття складала сотні тисяч) та радянських партизанів, діяльність яких координувалася з Москви.

Також не можна забувати, що Волинська трагедія сталася під час німецької окупації цієї території, і саме окупаційна влада несла відповідальність за те, що відбувалося. Етнічні чистки (навряд чи хтось може заперечувати їхній факт) здійснювали і поляки, і українці, от тільки українці на той момент не мали своєї незалежної держави.

Пам’ять з політичним присмаком

Віцепрем’єр і міністр оборони Польщі, голова PSL (Польської селянської партії) Владислав Косіняк-Камиш ще у липні 2024 року заявив, що без вирішення Волинської проблеми Україна не зможе стати членом ЄС. У жовтні він наголосив на непохитності власної позиції, публічно не погодившись із зауваженнями Анджея Дуди. Здавалося б, це не зовсім у сфері повноважень шефа оборонного відомства. Проте у польському політикумі є інші думки й позиції. В оточенні Косіняка-Камиша є парламентарій від PSL Тадеуш Самборський, відомий проведенням у Нижній Сілезії «волинських» акцій.

І все ж головна причина в іншому.

Навесні наступного року в Польщі пройдуть президентські вибори, які можна охарактеризувати за назвою старого польського серіалу — «Ставка більша за життя». Нині лише «Конфедерація» визначилася з кандидатом у президенти, ним став Славомір Менцен, який відзначився низкою гострих заяв у відповідності з партійною лінією. «Конфедерація» робить ставку на антиукраїнські заяви протягом тривалого часу, періодично підсилюючи їх ксенофобськими проявами. Інші політичні сили, які представлені у парламенті, продовжують пошук кандидатів. У разі перемоги представника «Громадянської коаліції» прем’єр-міністр Дональд Туск зможе зосередити в своїх руках максимум влади. Очевидно, така перспектива подобається не всім політикам Польщі.

Використати Волинське питання під час кандидатського кастингу — ніде правди діти — логічно

Саме тому директор польського Інституту національної пам’яті Кароль Навроцкий назвав Галичину «східною Малопольщею». Це визначення неможливо назвати конструктивним, проте маємо підготуватися, що у боротьбі за голоси виборців звучатимуть ще й не такі заяви.

Адже заступник міністра закордонних справ Владислав Теофіл Бартошевський анонсував порушення питання Волинської трагедії Польщею під час переговорів у межах першого переговорного розділу між Україною та ЄС. Його безпосередній керівник Радослав Сікорський, перебування якого в Києві у вересні створило інформаційний резонанс, називає процес європейської інтеграції складним і також говорить про необхідність належним чином вшанувати жертв Волинської трагедії.

Парадокс ситуації в тому, що використання теми Волинської трагедії під час президентських перегонів є маловірогідним саме через існування суспільного консенсусу у польському суспільстві. Під час виборів політичні технологи роблять ставку на теми, які дозволяють розділити суспільство, і вшанування пам’яті жертв Волині навряд чи може претендувати на подібний вплив.

Проте правляча коаліція на чолі з Дональдом Туском може, зокрема, у такий спосіб переключати увагу суспільства з невиконання власної обіцянки про послаблення законодавства проти абортів після свого приходу до влади

Також буде помилкою вважати, що у Польщі не звучать інші голоси щодо Волинської трагедії. І питання навіть не в позиції колишнього міністра закордонних справ Яцека Чапутовича, який порівняв нинішню політику польської влади з діями гієни, що в Україні зрозуміли не всі (нагадаю, що про польську «політику гієни» напередодні Другої світової війни говорив Вінстон Черчилль). Президент Анджей Дуда у 80-річницю Варшавського повстання порівняв подію з обороною Маріуполя, хоча це залишилося поза увагою офіційного Києва. Глава Польщі також відзначив, що надмірне роздмухування теми Волинської трагедії відповідає інтересам Путіна, проте цей пасаж був, швидше, не проявом симпатій до України, а елементом внутрішньополітичної боротьби. Готовність відкласти на пізніший час дискусію про Волинську трагедію висловив і маршал Сейму Шимон Головня, який також має президентські амбіції.

Зустріч президентів Володимира Зеленського і Анджея Дуди напередодні саміту НАТО. Фото: Marek Borawski/KPRP

В ар’єргарді порозуміння

Чи розуміють у Києві всю складність ситуації? Впевнений, що так, однак забезпечити суттєві зміни тут і зараз неможливо. Дмитро Кулеба в останні тижні перебування на посаді міністра закордонних справ припустився помилки під час Campus Polska в Ольштині. Але його відставка не стала ритуальним жертвоприношенням Варшаві, тут відіграли роль інші резони.

Наступник Кулеби Андрій Сибіга перший телефонний дзвінок на посаді міністра закордонних справ зробив Радославу Сікорському, після чого він невдовзі відвідав Київ. На початку жовтня у Варшаві побував і сам Сибіга, провів зустріч з Анджеєм Дудою, спікерами обох палат парламенту, Сікорським, польськими експертами. Але серед його співрозмовників не виявилося Дональда Туска, якому сьогодні належить найбільший шматок владного пирога в Польщі.

Що робити?

Діяти у звичному форматі в ситуації, що склалася, навряд чи корисно, адже позиції Польщі й України неможливо змінити швидко. Розрізати «нарив пам’яті» можна хіба що в асиметричний спосіб. Україна б суттєво виграла, якби Володимир Зеленський знайшов можливість, скажімо, по дорозі до Рамштайну показати план перемоги Анджею Дуді та Дональду Туску. Так, так, їм обом, адже у березні ці політики вдвох літали до Джо Байдена домовлятися про посилення обороноздатності Польщі.

Корисним було б і публічне укладення контракту на закупівлю польських озброєнь або активізація діяльності Польсько-литовсько-української бригади імені Костянтина Острозького.

Нам потрібні не імітація бурхливої діяльності, а кроки, які наповнюють тезу про стратегічне партнерство двох країн реальним змістом
20
хв

Нарив пам’яті

Євген Магда

Дослідницька ініціатива «Українська історія: глобальна ініціатива», яка була презентована у Києві наприкінці вересня, назріла уже давно. Адже західним інтелектуалам та політичній еліті варто нарешті зрозуміти відмінності між Україною та Росією — що це не один народ, не одна російська мова і точно не єдиний мобілізаційний ресурс для подальших загарбницьких війн. 

У межах трирічної програми історики проведуть десятки незалежних досліджень, які охоплюватимуть часи від того, коли тут уперше зʼявились ознаки цивілізації, та до днів нинішніх. 

Презентація проєкту «Українська історія: глобальна ініціатива». Фото: Дипломатична академія при МЗС України

«Досліджуватимуться такі теми, як початок розселення людства, поширення індоєвропейських мов, відносини між класичною Грецією та Чорноморським регіоном, Європа епохи вікінгів, стосунки між Візантією та Києвом, а також сучасні питання націєтворення та імперії", — йдеться в описі амбітного проєкту. 

Через низку причин — політичних, фінансованих, ідеологічних — правлячі еліти в Україні ніколи не займались переосмисленням власної історичної спадщини

Жодного разу не збирали талановитих українських істориків з важливим завданням — пояснити тисячолітню спадщину тутешніх територій і чітко укріпити розуміння західних колег, що тут окремий народ, який має неймовірну історію державотворення та військової справи. 

Поки українцям було «не на часі» копатися в собі — російська пропаганда просувала свої наративи. То ж не дивно, що в промовах Джо Байдена часом лунали слова про «тісні родинні звʼязки росіян та українців». Поважне видання The Economist у програмній статті бідкається з приводу зростання націоналізму в Україні. А ще пише, що українські російськомовні громадяни можуть стати бойовиками Путіна — тобто немає жодного розуміння, звідки взялись ці російськомовні. І чому це предмет серйозного вивчення імперської політики часів царської Росії та сталінських репресій. 

Пошук відповідей на питання «Що таке Україна?» активізувався після вилазки російського диктатора Владіміра Путіна на інтервʼю до трампіста та конспіролога Такера Карлсона в лютому 2024 року. Там кремлівський агресор за задумкою сценаристів мав показати себе рятівником християнства і новим лідером східних словʼян. Утім уже зі старту щось пішло не по плану — і самому цинічному ведучому було ніяково. Бо на інтервʼю Путін приніс роздруківки, які  буцімто «підтверджують прохання Богдана Хмельницького забрати південні території російських земель під сильну руку московського царя». 

При чому це були не фотографії секретних документів, а роздруківки Microsoft World

Тож новий проєкт групи дослідників цілком на часі. Особливо, якщо врахувати, як працює російська пропаганда із нинішніми підлітками, де дітям зі старту говорять, що ніякої людської цивілізації та культури на окупованих територіях України до приходу Росії не було. 

Як влучно зауважує відомий український OSINT-аналітик InformNapalm Антон Павлушко, «на зміну нинішньому поколінню орків виросте ще більш кончене покоління». 

Тімоті Снайдер, американський історик, фахівець з історії Центральної та Східної Європи, Радянського союзу, а також Голокосту дав кілька коментарів стосовно того, що в першу чергу цікавить його колег. 

Тімоті Снайдер. Фото: Дипломатична академія при МЗС України

Пан Снайдер вважає, що повномасштабна війна за два з половиною роки багатьом відкрила той факт, що Україна взагалі є. Утім тепер група науковців пропонує розширити цей факт — поясненням, чому вона важлива. Що тут робили давні греки, який слід тут лишили скіфи? Як це врешті вплинуло на обличчя нинішньої Європи — на традиції торгівлі, дипломатії та міждержавних союзів. 

«Увесь метод, як ми викладаємо історію Східної Європи, базується на російському імперському конструкті. Тож від Каліфорнії до Німеччини, по суті, ми викладали історію згідно з поняттям: те, що сталося в Києві та Русі 1000 років тому — це нібито чомусь сьогоднішня Росія. А ми повинні звільнитися від цього», — пояснив Снайдер головну біду західних університетів в інтервʼю Liga.net. 

Тож мета ініціативи «Українська історія: глобальна ініціатива» — показати, що українська історія насправді набагато ширша за Україну, набагато ширша за Росію, і що вона пов’язана практично з усім важливим в європейській і світовій історії, — і так залучати людей

Так би мовити, зробити кращу альтернативу історії від Путіна та Мєдвєдєва, які уже кожному світовому політику розказали, що тут все російське було і буде. На виході західні фахівці обіцяють роботу на 3 мільйонів слів, тобто майже 8,5 тисяч сторінок книжки великого формату.

Утім є маленька проблема — це буде історія України від західних спеціалістів і як вони бачать нас у своєму історичному контексті. Для того, аби ця праця була об'єктивна, — українцям теж варто переосмислити свою спадщину. Як самостійному народу — як людей, які разом з поляками та литовцями збудували дві сильні держави на ряду з Францією — Велике князівство литовське та Річ Посполиту.

Важливо осмислити своє місце на карті, аби не бути населенням поза політикою, якому неважливо під яким прапором жити

Українцям так довго втовкмачували в голови, що вони пасивна нація, яка начебто ніколи не воювала до Другої світової війни, що багато хто забув традицію армії, історію артилерії, досвіди походів на Азов та Москву, тривалу війну проти більшовиків і підпільний рух опору двадцятого століття. Все це призвело до того, що наші політики інфантильно ставились до спадщини державотворення, а наше населення, а не народ — боялось дати зайву гривню на розвиток власної армії. 

Багатотомник української історії від західних науковців може бути у майбутньому розкритикований. В основному за те, що там більше в центрі уваги не український народ, а більше українська територія як арена європейських подій. 

Утім варто сприймати це як поштовх до тверезих дебатів і натхнення для інших авторів написати свою історію України. Щось піде у смітник, а щось обовʼязково вийде з перекладами на англійську. 

І врешті це змінить сумну ситуацію, коли донині у дитячих енциклопедіях Великої Британії назви Київ та Харків пишуть у російській транскрипції. А ще «Kievan Russia» замінила правильну Kievan Rus. Коли українські матері уперше помітили таку підміну і фальсифікацію, вони звернулись до видавництва, яке випускає такі енциклопедії. Утім тамтешні бізнесмени тривалий час ігнорували скарги. І пішли на контакт лише після звернення українського посольства у 2024 році. Тепер видавництво обіцяє випустити покращену книгу, але осад лишився. 

Тому історія від Тімоті Снайдера, Сергія Плохія та Енн Еплбаум точно не зніме усіх проблем стосовно історичної спадщини, за яку Росія веде геноцидальну війну із її творцями — українцями.

Утім є шанси, що українських дітей закордоном менше насичуватимуть фейками про «російську королеву Франції Анну» та «тільки росіяни перемогли у Другій світовій війні», а аналітики поважних західних видань не будуть всує розкидатися словами «український націоналізм»

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

20
хв

Переписати історію. Як західні науковці заткнуть пельку «історику» Путіну?

Марина Данилюк-Ярмолаєва

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

«Щоб нас не оглядали на блокпостах, я діяв, як детектив», — поліцейський із «20 днів у Маріуполі»

Ексклюзив
20
хв

Закінчити війну у 2025 році: австралійський генерал назвав передумови

Ексклюзив
20
хв

Потрібен другий шок?

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress