Марина Кальюранд, депутат Європарламенту від Естонії «Ця війна не скінчиться, якщо російський режим не відповість за свої діяння»

Літній пан на велосипеді зупиняється біля одноповерхового кафе «Краяни» на околиці Токіо. Заходить всередину, кланяється, дістає з гаманця купюру найбільшого номіналу — 10 тисяч єн (2700 грн) — кладе її в банку із українським прапором, знову кланяється і мовчки виходить. «Боже, він же пробував наш борщ вчора на фестивалі!», — вигукує Наталія Ковальова, голова і засновниця неприбуткової організації українців «Краяни». 

Саме через їжу на багаточисельних фестивалях, надзвичайно популярних в Японії, місцеві не тільки дізнаються про Україну від самих українців, а й залюбки допомагають. За останні 2,5 роки у цьому непримітному кафе та на всіх доброчинних заходах організації «Краяни» назбирали майже 33 мільйони гривень (137 млн 155 тис єн). На ці кошти серед іншого відбудували будинки в Бучі та Ірпені, надіслали в Україну такмед, ліки, генератори, карети швидкої допомоги, машини для евакуації. 

Водночас громада українців в Японії справді малочисельна. До повномасштабного вторгнення в країні з населенням 127 мільйонів мешкали лише 1,5 тисячі українців. У 2022 році зазвичай закрита для іноземців Японія здійснила безпрецедентний вчинок — надала дозвіл на перебування ще 2,6 тисячам українців. Це втричі більше ніж для біженців із усіх інших країн за останні 40 років. 

<frame>Українців забезпечили житлом, медичним страхуванням та прожитковим мінімумом. Також на безкоштовне навчання запросили понад сотню українських студентів, які вчать японську мову або продовжують навчання в університетах. Японія також організовує фізичну та ментальну реабілітацію для українських військових і безкоштовно допомагає встановлювати біонічні протези. <frame>

До прибулих українських шукачів захисту японці поставилися надзвичайно сердечно. Наприклад, до містечка Комае з населенням 83 тисячі осіб в префектурі Токіо приїхала лише одна шукачка захисту з України. І місцева громада забезпечила її серед іншого городиком, бо японці десь дізналися, що українці дуже люблять щось вирощувати. Водночас більшість місцевих будинків зазвичай не мають прибудинкової території, адже земля – надзвичайно дорога. — Мер Комае настільки перейнявся, що вже у травні 2022-го організував український фестиваль. Усіх пригощали борщем — безкоштовно, але поставили скриньку для доброчинних внесків. Їх було стільки, що опісля «Краяни» змогли запустити волонтерські проєкти навіть в Україні. І відтоді вже ціла хвиля пішла, в інших містах почали щось схоже робити. Узялися проводити лекції, тому що японці просили пояснити: “Чому ця війна почалася?”, “Ви ж братній народ!”. Ми розповідали і про голод, і про репресії, про історію Криму, киримли. Японці переймаються, співчувають і хочуть допомагати, — розповідає Наталія Ковальова. 

Сім'я киянки Наталії Ковальової живе в Країні сонця, що сходить, понад 30 років. За фахом жінка — вчителька. Вона викладала в японській школі, а ще разом із чоловіком заснувала українську недільну — «Джерельце»  та організацію «Краяни». У 2022 році Наталія ухвалила рішення покинути роботу в місцевій школі і повністю присвятити себе громадській та волонтерській діяльності. 

Японія — країна фестивалів. Організація «Краяни» представляє батьківщину на різних заходах по всій Японії майже щотижня, часом навіть 5-6 разів на місяць. Роздають листівки, співпрацюють із місцевими медіа, пропонують спробувати борщ і голубці, розповідає Наталія:

— Шлях до серця японців — через їжу. Поїсти — це їхня найбільша розвага і улюблене часопроведення. На фестивалях лише ми презентуємо щось закордонне. Уся інша — японська їжа. Я спершу думала, що наші страви будуть для місцевих занадто тяжкі. На відміну від японської кухні, ми і готуємо довго, і їмо досить жирне. Але ні — їм подобається.

Японці зазвичай обережні до всього нового, та як розпробують, щиро цінують. Торік на фестивалях українське пробували неохоче, а цього року уже черга стояла: «Ви ж були минулого року! Ми знову хочемо замовити, бо дуже сподобалося!»

Наталія згадує, як нещодавно «Краяни» брали участь у фестивалі з трьохсотлітньою історією в токійському районі Асакуса і до них підійшла сім'я японців. Пані знала багато про Україну. Розповіла, що борщ із пампушками вона вже готувала за рецептом з інтернету, навіть фото показала. А на прощання сказала «Слава Україні». 

Саме після одного з таких фестивалів до українців звернулася 80-річна японка і запропонувала відкрити кафе в приміщенні, яким вона володіє. Спершу без орендної плати, а далі — як піде. 

— Звісно, спершу у нас нічого не виходило, бо ніхто в цьому не розбирається. Але з часом вдалося налагодити всі процеси, — згадує Наталія Лисенко, заступниця голови «Краяни».

В Японію жінка приїхала 14 років тому — вийшла заміж. Шукала своїх, зокрема українську школу для доньки, і так познайомилася з іншою Наталею, яка цю школу заснувала. Зараз пані Лисенко курує роботу кафе, та основна її робота — вчителька англійської мови в японській школі. 

Евакуйовані українці відразу почали шукати роботу, але не володіли японською. Тому в кафе одразу розставили пріоритети: працевлаштовуватимуть шукачів захисту, навіть якщо вони не професійні кухарі. Згадують: деякі українки, які раніше вдома взагалі не готували, пропрацювавши в кафе, почали і сім'ю домашньою їжею радувати. 

У меню — борщ, гречаники, вареники — з солоною та солодкою начинками, а також ліниві, деруни, котлета по-київськи, є комплексні обіди. Надзвичайно популярний, особливо на фестивалях, — тертий пиріг із ягідним варенням. Ціни — українські: вареники — 700 єн (160 грн), деруни — 880 єн (200 грн), борщ — 1100 єн (260 грн). 

<frame>Буряк купують у місцевих фермерів. Гречку — в магазині українки, яка займається імпортом з Європи. Кріп замовляють в іншої українки, яка вирощує його спеціально для цього кафе. Сало роблять самі. Замість сметани використовують японський йогурт без додатків. Окремо варто згадати про чудову підбірку українських вин, які не часто навіть в українських ресторанах пропонують, — Beykush, Stakhovsky, Biologist, Fathers Wine та питні меди від Cikera — їх на інший край світу імпортують аж дві компанії. <frame>

Українське кафе «Краяни» працює майже два роки. Воно розташоване і далеко від центру Токіо, і навіть не одразу біля станції метро. Але туди приходять не тільки з сусідніх кварталів, а й приїздять із інших міст та регіонів за сотні кілометрів. Одного разу — навіть в тайфун! Японці хочуть спробувати екзотичну кухню, але й взяти участь в активностях. 

«Краяни» мріють про український центр в Японії. А поки облаштували маленький культурний осередок. Щомісяця в кафе проводять фотовиставки, майстеркласи, лекції — одночасно й українською, й японською: як малювати петриківкою, як виготовити українську прикрасу, як змайструвати дідуха. Часом навіть співвітчизники шоковані: мовляв, це треба було приїхати аж в Японію, щоб навчитися робити символ нашого Різдва!

На кухні кафе також готують страви для дегустацій на фестивалях. Власне, щоб взяти участь у таких заходах, необхідно спершу надати організаторам план приміщення, в якому будуть куховарити, а також перелік усіх потрібних продуктів. Наприклад, влітку заборонено готувати страви з молочкою. На цій же кухні готували страви для прийому до Дня Незалежності в Посольстві України в Японії. 

Окремий напрямок роботи — кулінарні майстеркласи для японців. Вони користуються надзвичаною популярністю, розповідає Наталія Лисенко:

— Кухня в кафе для цього замаленька. Тому ми недорого винаймаємо муніципальні кухні, які облаштовані саме для кулінарних майстеркласів. Цього місяця буде три таких заходи, кожен для 20 охочих. Тобто от уже 60 японців зможуть вдома варити борщ.

Вибір страв для майстеркласів надзвичайно різноманітний — галушки, зрази, деруни, капусняк, гороховий суп з грінками, фарширований перець, салат з буряка і квасолі. Також почали співпрацю з кафе Clare&Garden. Заклад в англійському стилі відкрила японка у дворі власного будинку і запросила українців двічі на місяць влаштовувати там день українського обіду. 

Останнє нововведення — зайнятись доставкою їжі через Uber Eats. Менеджерка по роботі з клієнтами цього сервісу Юкі Тагава саме прийшла в кафе, щоб узгодити деталі співпраці. Каже: зробила це з власної ініціативи. Хоче, щоб японці не лише пробували нові страви, а й щоб завдяки їжі більше цікавилися Україною.

— Якщо порівнювати з японською кухнею, то, як на мене, українська має яскравіше виражені смаки, — пояснює Юкі Тагава. — Я відчуваю смак овочів — помідорів або капусти. І загалом ці смаки зовсім інші. Тому що, як правило, основа страв японської кухні — це рибний бульйон даші, місо паста або соуси, які мають специфічний смак.

І я знаю, що більшість японців, які до цього ніколи не пробували українські страви, кажуть, що мали зовсім інше уявлення, не думали, що їм так сподобається

Для охочих глибше зануритися в українську кухню «Краяни» у співпраці з Українським інститутом переклали книгу «Україна. Їжа та історія». Вона розповідає про минуле і сьогодення української кухні, представляє рецепти страв, які зможе приготувати кожен, локальні продукти і страви-візитівки України. 

— Робота над перекладом була цікавою і не з простих, — ділиться Наталія Ковальова, голова організації. —По-перше, хотілось передати назви якнайближче до українського звучання. По-друге, не всі продукти можна знайти в японських магазинах. Скажімо, де тут знайдеш ряжанку? Це і було найскладнішим — описати потрібні продукти, адаптувавши їх до реалій Японії, замінивши їх на схожі за смаком. 

Частина виручених коштів з продажу книги, а також із усіх активностей організації «Краяни» йде на волонтерські проєкти допомоги Україні. 

Фото надані авторкою та організацією «Краяни»

Під час відкриття першого бутика ANDRE TAN у Варшаві дизайнер організував ексклюзивний показ нової колекції Fenix, натхненної незламністю українських жінок.

І якщо для більшості українських бізнесів Польща — найчастіше перша закордонна локація й старт в Європу, то тут — навпаки. Колекції Андре Тана знають у Нью-Йорку, Парижі, Мілані — у визнаних містах моди, а також на екзотичних локаціях — як от Мальдіви, Кувейт чи Австралія. 

Повномасштабне вторгнення і нова візія 

Як «велика війна» змінила бізнес

До повномасштабного вторгнення ми мали 53 магазини, більш як 30 колаборацій із відомими людьми, випускали лінійку панчох, дитячого одягу, взуття, аксесуарів і навіть техніки під брендом ANDRE TAN. 

Коли почалося повномасштабне вторгнення, дуже багато наших магазинів постраждали, бо ми були дуже добре представлені у Харкові, Херсоні, Запоріжжі, Дніпрі. А менше — на заході України. 

Деякі магазини згоріли, а ті, що опинилися на окупованих територіях, — обікрали. Ми втратили склад, де розміщувалися наші тканини. 

Довелося повністю змінити підхід в бізнесі, закривати лінійки одягу, звільнити 30% працівників. А потім прийшла раніше замовлена фура 24 тонни тканини на суму 1 млн євро, розрахована на об’єми перед повномасштабним вторгненням. Ми два роки віддавали ці борги.

Ми вижили, бо я дуже хороший кризовий менеджер. Я двічі був банкротом і сказав собі, що третій раз — не переживу. 

Я закрив магазини, які були неприбуткові. У чотирьох бутиках в торговельних центрах ми навіть зробили ремонти, але вирішили не відкриватися. Новий магазин «розкручується» мінімум 3-4 місяці, а ми не розуміємо, що буде далі.

Першого тижня повномасштабного вторгнення ми почали безоплатно шити теплий одяг для наших військових. Уся країна була — як велика сім’я. Я просив тканину в Італії, у клієнтів, у наших мільйонерів. І її давали безкоштовно. І міг в Інстаграмі написати: «Хто може нам з Одеси у Вінницю передати блискавки? І ось уже хтось незнайомий пише: “Я можу”».

А в 2022 році ми запустили невеликі колекції і навіть вийшли в плюс.

Зараз в Україні у нас залишилось 20 магазинів, незабаром відкриваємо ще чотири. Маємо вісім міжнародних шоурумів: у Мілані, Парижі, Дюссельдорфі та інших містах.  Ми працюємо B2B, тобто з оптовиками, які закуповують наш товар і продають в мультибрендових магазинах. Бутик у Варшаві працює на умовах франшизи.

Про нову колаборацію

Коли всі почали пропонувати вишиванки «як у всіх», ми пошили піксельні вишиванки і організували колаборцію з Євгеном Клопотенком. Це людина, яка любить в кавун засунути курку і стверджувати, що це смачно.

Я сказав: «Я не хочу чогось стандартного». Для мене Україна — це дуже смачно, це крутий сервіс, круті люди. А що смакує мені? Завжди борщ. І тому ми вирішили зобразити на наших футболках борщ під рентгеном — велике фото рентгену борщу, цибульки та всіх інших складників. І це було дуже круто. 

Усі футболки продалися за три дні. Нам навіть вручили маркетингову премію і перше місце за нестандартне популяризування української культури.

У 2023 році всім уже набридли худі й штанці з витягнутими колінами. І захотілося краси. І це нормально. Навіть під час Другої світової війни дівчата хотіли фарбувати губи червоною помадою, взувати шпильки і бути жіночними. А ми усвідомили, що фішка ANDRE ТAN — це завжди красива і трішки нарядна сукня. У ній можна піти на роботу, а після цього — і на якийсь вихід. Тож коли усі пропонували дешевше, ми зрозуміли, що нам треба піднімати ціну і робити ексклюзивні колекції. 

Початок бізнесу у польській столиці 

Про локацію у Варшаві

Коли я приїхав до Польщі, то зрозумів, що це — мій дім. У Варшаві дуже схожа архітектура, знайомі широкі проспекти. Я сказав: «Ну це ж Харків, моє рідне місто! Ось тут вулиця Данилевського, ось — Сумська». Тож я відчув себе як удома. По-друге, менталітет поляків трошки схожий на наш, мені здається, навіть мови схожі.

Ми дуже ретельно підбирали ТЦ. Нас хотіли вісім торговельних центрів, а ми хотіли лише Westfield Mokotów. А він нас не хотів. І лише після того, як поляки дізналися, що в нас є покази в Парижі, шоуруми в Мілані, що ми на модних виставках в Америці, сказали: «О’кей, ви гідні цього».

Для Westfield Mokotów ми навіть змінили формат — втілили преміальний інтер’єр. Після Варшави відкрили ще магазин у Щециці, у планах — ще Краков, а потім уже Німеччина.

Про виклики, з якими стикнулися

В Україні, якщо ви підписали договір, — через місяць ваш магазин уже працює. У Польщі так не буде. Перемовини з торговельним центром велися щонайменше три-п'ять місяців. Угода з ТРЦ — це до 150 сторінок, де прописано все, навіть те, як заправлена сорочка у продавця. Ми узгоджували кожну деталь: фарбу, шпалери, штори, світло, техніку. Приміром, новий комп’ютер не проходив за вимогою. Ми кажемо — ось чек, ми купили його тут, у Польщі. Ні, виявляється, має бути особлива голограма, яка б засвідчувала, що він не шкодить довкіллю. І ми були змушені міняти комп’ютер. 

Виявилося, що у Варшаві дуже велика проблема з компаніями, які роблять ексклюзивні преміум-ремонти. А в нас був дуже складний проєкт — ми хотіли, щоб це був особливий магазин.

Нарешті, змінивши вісім ремонтних компаній у Польщі, ми знайшли українців, які давно тут працюють. Вони взяли у роботу наш проєкт, бо виявилися такі ж «крейзі», як і ми, а ще вони захотіли собі наш бутик як візитку. 

Через польських пожежників ми кілька разів переробляли проєкт, пройшли десяток затверджень, тричі перефарбовували стіни. Вони не поспішають зі своїми обов’язками.

Про покупців у Польщі

У Польщі живе дуже багато українців. Але якщо ви відкриваєте тут бізнес і розраховуєте виключно на українську аудиторію, це дуже велика помилка. Зараз у нас 50 на 50, але наша стратегія вийти на 20% покупців-українців, і 80% — польської аудиторії. 

Утім, з польськими покупцями працювати складніше. Польки (зрештою, як і француженки, й італійки) приходять, мацають і йдуть. Удруге приходять із подругами — і знову міряють. І лише на третій раз — купують. 

Це лише в Україні буває, що жінка йшла за батоном і купила вечірню сукню, взяла кредит, поміняла долари. В Європі немає «миттєвого натхнення», усі покупки ретельно сплановані за кілька місяців наперед.

Про особливості маркетингової стратегії   

В Україні з відкриттям магазину — все просто і зрозуміло. Ти скликаєш блогерів, публічних людей, робиш таргетинг. Ми подівалися, що прийдуть найвідоміші блогери і все понесеться. Але ні.

У Польщі так не працює. Для реклами магазину тут працює радіо, яке в Україні, здається, уже ніхто не слухає. Тут працюють бігборди, на які у нас уже ніхто не звертає уваги. 

Зате тут добре діє «сарафанне радіо», інформація передається із уст в уста. І якщо ти прийшов на польський ринок, то потрібно з цим змиритися. 

До речі, у тому ж Westfield Mokotów вбивають у Google «Хто такий Андре Тан?» і бачать багато публікацій. Ось про нас пише Vogue Скандинавія, Vogue Італія, корейський Elle. І вони кажуть — так, це бренд, оце ми розуміємо. 

Бо можна про себе кричати, як завгодно. Але якщо в інтернеті тебе нема — вибач. 

Про те, що принесуть на польський ринок

Завжди потрібно знаходити свою нішу — робити щось одне і вдосконалюватися у цьому. Ми прийшли на польський ринок із капсульними колекціями. Польські дизайнери працюють для жінок 30+, які виглядають на 45+. ANDRE TAN робить так, що ти в 40 років виглядаєш, як у тридцять. Це моє основне завдання як дизайнера. 

Зараз ми поставили на польський ринок колекцію корсетів, суконь із корсетами. У світі це зараз дуже модно, але чомусь місцеві дизайнери цього не пропонують. Корсетів немає на ринку, тож споживач купує у нас. 

Попри увесь наш досвід, у Польщі ми починаємо нову історію, бо ми тут стартапери, студенти. Так, у бренду ANDRE TAN є крутий бекграунд, але все одно тут починаємо з нуля. І як себе зарекомендуємо на ринку, так і буде.

Всі фото надані пресслужбою Андре Тана

Утім, усі ці запальні заяви зі спецефектами у соцмережі Х мають певне раціональне зерно. Це підняття ставок і сигнал в першу чергу Китаю, який останні пів століття зріс на американських грошах. А нині вважає, що варто змістити США з позиції гегемона.

В основі такої поведінки Китаю та її друзів по вісі зла — Росії, Ірану та КНДР — лежить теорія про те, що великі держави повинні ділити сфери впливу і захищати свої економічні та безпекові інтереси, нав'язуючи свою волю меншим сусідам.

Утім у цю гру можна грати удвох — й Америка чітко окреслила, що не чекає Пекін у себе на задньому дворі — а саме в Західній півкулі

Видання The Wall Street Journal стверджує, що після виборів у США та рішучої перемоги республіканців та Дональда Трампа Китай все активніше грає м'язами. Він провів найбільші військово-морські навчання за останні десятиліття, спустив на воду найбільший у світі військовий корабель-амфібію, був звинувачений у саботажі підводних кабелів в Азії та Європі і хакерських атаках на казначейство США, представив чотири нові сучасні літаки, вперше відпрацював морську блокаду біля японських островів і активізував шпигунську діяльність на Заході.

Коли ти живеш у Східній Європі, то складається враження, що американці зійшли з розуму, коли вимагають повернути під контроль Панамський канал

Утім не варто забувати, що США побудували цей стратегічно важливий об'єкт, щоб швидше й легше торгувати з Азією та між своїми узбережжями. Є також військовий зиск — для Америки то є найшвидший і найпростіший маршрут, яким можна перекидати військові кораблі з Атлантичного у Тихий океан та навпаки. У 1999 році канал відійшов під юрисдикцію Панами — і все б нічого, але з 2014 року водною артерією почали дуже активно цікавитись китайці. 

Спочатку Китай став частиною ініціативи Сі Цзіньпіня «Один пояс, один шлях», далі розірвав стосунки із Тайванем. А ще купився на класичний китайський хабар — інвестиції в інфраструктуру в обмін на бенефіти. 

Станом на зараз два з п'яти ключових портів у зоні Панамського каналу належать компанії з Гонконгу, тобто китайці можуть стежити онлайн за потоками цивільних та військових вантажів США

За першої каденції Трампа та чотирирічки Джо Байдена американці змусили панамську владу відмовитися від частини китайських проєктів, але вплив Піднебесної однаково суттєво зріс. Дійшло до того, що Пекін планував побудувати велике посольство на березі Панамського каналу, але під тиском Вашингтона панамська влада заблокувала цю ініціативу.

Щодо Гренландії — тут США переслідує той самий інтерес убезпечення свого східного узбережжя від Китаю. Хоча перепалка між урядом Данії та політичними діячами Гренландії щодо «продажу острова» була гучною, вона мала свій сенс. 

Видання Axios, посилаючись на власні джерела, повідомляє, що «уряд Данії хоче уникнути публічного зіткнення з новою адміністрацією США», і «передав кілька повідомлень». Так, влада Данії чітко сказала, що острів не продається, але є готовність обговорити будь-який інший запит США. Америка вже має військову базу в Гренландії та угоду з Данією від 1951 року про захист острова, згідно з якою можна легко обговорювати збільшення американських сил.

Данські офіційні особи вже заявили, що розглядають подальші заходи щодо збільшення інвестицій у військову інфраструктуру та можливості в Гренландії, консультуючись з урядом Гренландії, — йдеться у ЗМІ.

Чому Вашингтон так різко зацікавила Гренландія? У часи «Холодної війни» вона відігравала ключову роль в обороні НАТО та США як частина системи раннього попередження для виявлення радянських підводних човнів або ракет.

Це зрозумів Китай, чиї човни все частіше помічають біля берегів ключового острова — який є вінцем перспективного торгового шляху через Арктику

Американська газета WSJ пише,  що в останні роки Пекін посилив свою економічну присутність у цьому регіоні, зокрема через інвестиції у видобуток корисних копалин у Гренландії. 2018 року Пентагон успішно працював над тим, щоб заблокувати фінансування Китаєм трьох аеропортів на острові. 

Утім Китай особливо зацікавлений через розташування Гренландії відносно всіх арктичних судноплавних маршрутів, включно з «Полярним шовковим шляхом» Пекіна, що дозволить використовувати коротшу відстань для доставки товарів через Арктику, оминаючи морські вузькі місця у Суецькому каналі та Малаккській протоці. А ще — не варто забувати, що Гренландія має гігантські запаси рідкоземельних матеріалів, які хоче забрати собі під контроль Китай, аби мати перевагу у торговельній війні і таким чином виграти гонку за високі технології у США.

У цій боротьбі за контроль за вихід на Арктику дуже важлива роль Канади, адже вона має значну лінію виходу до Північного полюсу і може стати надійним союзником США у змаганнях за контроль над перспективами проти Росії та Китаю

Канада — другий за величиною торговельний партнер Сполучених Штатів, але категорично відстає у фінансуванні НАТО. Ледве не пасе задніх — на оборону Оттава не витрачає навіть 2% свого ВВП. Тому для того, аби американський сусід трохи чухав про перспективи, Трамп вдався до агресивної риторики.

Американські аналітики з обох партій вважають, що такий підхід може активізувати непопулярну в Канаді тему оборони напередодні виборів до парламенту у жовтні цього року, де партія Джастіна Трюдо, яка останні роки більше займалась гендерною рівністю, може і програти.

Чи можна вітати такі ексцентричні підходи Трампа до важливих питань? Форму однозначно ні, але по суті західний світ має пережити певний шок, аби позбутися популізму. І нарешті зайнятися вирішенням серйозних питань — оцінкою загроз та підготовкою армій до війни. Аби врешті за всіх не вигрібала найбільше Україна, а далі Польща та країни Балтії, які чи не єдині щоденно розвінчують ілюзії про особливу російську душу.

Світ постав перед реальною загрозою — жити в демократії або стати харчем для Китаю. І коли стриманий бюрократ, а нині генсек НАТО Марк Рютте попереджає Європу, що ми або виділяємо гроші на оборону, або «доведеться діставати підручники з російської мови яи їхати у Нову Зеландію» — це добре нагадування, що зло не спить. І точно не обмежиться розбитими селами на українському Донбасі.

‍Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

‍

‍