Весняний манікюр 2024: тренди в Польщі

‍Як взяти участь у програмі «Крок доДому»/«Krok do Domu»? 

Для того, щоб стати учасником програми «Крок Додому», треба: 

• мати печатку в паспорті про перетин кордону після 24 лютого 2022 року;
• перебувати на момент подачі заявки на території Польщі та бути готовим орендувати житло щонайменше на 12 місяців;
• мати мінімальний дохід на родину від 3 000 до 4 500 злотих — в залежності від воєводства.

Насамперед ця ініціатива захищає тих людей, що опинилися в складній життєвій ситуації, мають проблеми із соціалізацією, є інвалідами або доглядають за людиною з інвалідністю. В анкеті навіть є запитання про те, що заважає вам заробляти більше, щоб оплачувати оренду самостійно. Також доведеться відверто відповісти на запитання про свої доходи, враховуючи випадкові заробітки, виплати на дітей та виплати з інвалідності, якщо такі є. 

Перевага надається тим, хто відповідає одному з наступних критеріїв:

• на території, де проживала людина в Україні, зараз проходять активні бойові дії;
• ваша дитина або інші родичі, з яким ви зараз мешкаєте, мають підтверджену в Польщі інвалідність, хронічне захворювання або психічний розлад. Все це має бути затверджено документально;
• родина виховує трьох і більше неповнолітніх дітей;
• ви є самотнім опікуном однієї і більше дитини;
• зараз ви проживаєте в колективному житлі;
• члени сім’ї належать до ЛГБТ-спільноти, етнічних, національних та релігійних меншин;
• в родині є ті, хто постраждав від сексуального насильства або торгівлі людьми;
• вас виселяють з житла, де ви зараз перебуваєте.

З усіма вимогами більш детально можна ознайомитися за посиланням.

‍Як взяти участь у програмі та заповнити анкету?

Подати заявку ви можете з будь-якого куточку Польщі, заповнивши анкету на сайті.

Очікування на верифікацію заявок та відповідь від фундації становить близько 7 днів. Будьте готові оперативно відповідати на всі запитання та надати електронні копії документів. Якщо ви вже орендуєте житло та проходите за критеріями, то можете розраховувати на дофінансування. А якщо ви зараз у пошуках квартири, фундація може допомогти також з:

• інформаційною підтримкою: надасть інструкцію з пошуку житла та комунікації з власником. Учасники також отримують консультації, шаблони договорів оренди та дізнаються, на що обов’язково звернути увагу;
• оплатою послуг рієлтора, нотаріуса, перекладача, адресою вибування, якщо власник хоче укласти оказіональну умову;
• програма допоможе з частковою або повною оплатою кауції;
• зі страхуванням для учасника програми та власника житла. 

Навіть якщо ви приходите за всіма критеріями, це не означає, що оренда квартири буде оплачена на 100%. В залежності від ціни мешкання та доходів учасника, вам може бути запропонована часткова оплата. Але це довготермінова та надійна підтримка. 

Програма «Крок Додому» пропонує комплексу підтримку, тож ще є й додаткові опції. Наприклад, родині можуть запропонувати оплату мовних курсів, аби краще інтегруватися в польське суспільство та знайти гідну роботу. Фундація може допомогти з доглядом за дітьми, професійними курсами та навчанням. Все це залежить від конкретної ситуації в родині та потреб. 

<span class="teaser"><img src="https://cdn.prod.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/671bc7cb0ae3bde5a68e9935_help%20ukr.avif">«Читайте також: Де у Варшаві українці можуть отримати безкоштовну допомогу»</span>

Найкращі гірськолижні курорти Польщі:

1. Закопане (Zakopane): траси на будь-який смак

Найвідоміший лижний курорт Польщі біля підніжжя Татр за 116 км від Кракова. Лижний сезон у Закопане стартує на початку грудня та триває до половини квітня. Всього тут 10 гірських гірськолижних комплексів і понад 60 підйомників, а загальна довжина трас — понад 65 км. 

Основні спуски зосереджені в районах Шимошкова поляна, Носаль і Губалувка. Гірськолижні курорти для початківців — це траси Анталувки, Козинця, нижньої ділянки Носаля, Каталувки, Будзівського верху й Костеліська. Найпопулярніші траси — це Губалувка, Анталувка й Козинець. 

Закопане приваблює гірськолижників розмаїттям трас. Тут дійсно можна знайти гору, на якій відчуватимеш справжній кайф від катання саме ти. Плюс тут добре розвинена інфраструктура: безліч кафе, ресторанів, готелів, працюють різні музеї, мінізоопарки й завжди вирує життя в районі центральної вулиці.

‍2. Каспровий Верх (Kasprowy Wierch): священна гора для гуру лижного спорту 

За 10 км від Закопане знаходиться перша в Польщі високогірна канатна дорога. І подорож вагончиком на вершину гори дарує незабутні враження. Верхня станція канатки знаходиться на висоті 1959 м над рівнем моря. При цьому висота самої гори Kasprowy Wierch — 1987 метрів. 

Каспровий Верх — найвищий гірськолижний курорт Польщі. Траси тут розраховані, в основному, на досвідчених лижників і сноубордистів. Довжина трас — 15,3 км. З них понад три кілометри — це дві чорні траси. Найвідоміша Trasa Gasienicowa довжиною 1200 метрів з перепадом висоти 352 метри. Також тут 8,5 км червоних трас і 3,5 синіх.

На горі немає штучного засніження — лише природне снігове покриття, а це скорочує сезон катання й часто ускладнює комфорт недосвідченим лижникам.

3. Щирк (Szczyrk): польські Альпи з розвиненою лижною інфраструктурою 

Головний конкурент Закопане і навіть Альп, зимова столиця Бескид і найбільший курорт близ кордону з Чехією. 

У Щирку 4 зони катання: Dunacie, Salmopol, Beskidek та Malinow. Тут близько 30 підйомників, чотири трампліни та бігові траси, а гірськолижні траси, загальна довжина яких 40 км, здатні приємно здивувати навіть досвідчених лижників. 

Кількість снігових днів у цьому регіоні: від 90 до 140 на рік. Наприкінці січня – лютому товщина снігового покриву коливається від 80 см у долині Вісли до 200 см на Климчку. Щирк прекрасний ще й тим, що тут практично ніколи немає сильних вітрів.

‍4. Чарна Гура (Czarna Góra): складні схили та густі ліси 

Ця гірськолижна база, розташована в Судетах в районі масиву Śnieżka, між горами Пасічник (893 м) та Рудка (956м), знаходиться за 6 км від Бялки Татшанської. Тут три чорні, 5 червоних і 8 синіх трас загальною довжиною 14 км. Тут 3 канатні дороги й 6-12 бугельних підйомників. Є нічне катання і лижні школи. А також ковзанка, зони для моржів і сніжні парки.

Місцевість знаменита густими лісами, які з листопада до квітня надійно зберігають сніговий покрив від променів сонця. За сприятливої ​​погоди траси вкриті метровим шаром снігу, а кількість денних опадів іноді сягає 30 см. 

Читайте також: "Куди поїхати з дітьми на зимові канікули в Польщі?"‍

‍5. Бялка Татшанська (Białka Tatrzańska): мрія для початківців, де завжди є сніг 

Чудове місце для катання на лижах з дітьми. Курорти Бялки Татшанської мають один загальний абонемент, який дає право покататися на станціях Kaniowka SKI, Kotelnica Bialczanska, Bania, Jurgow та Czorsztyn-Ski (Kluszkowce).

Kaniowka SKI — це 5 підйомників (один з них крісельний) у верїній частині Бялки Татшанської. Сині маршрути складають 71% трас. Висота гори — 880 м.

Курорт Koletnica має дві лижні станції — Kotelnica та Bania. Разом вони обслуговують 20 000 любителів лиж на годину. Загальна довжина трас — 14 км, з них понад 73% — сині і навіть зелені. Тут 7 крісельних і 7 бугельних підйомників. 

Тут стоїть одна з найсучасніших систем виробництва штучного снігу, і це гарантує можливість катання всю зиму. Працюють тут інструктори для дорослих і дітей з 4 років. У Бялці багато різних нічлігів та готелів на будь-який бюджет: є як прості лижні хостели, так і готелі з термами, шикарною SPA-зоною та ресторанами. Загалом це відмінне місце для відпочинку з друзями або всією родиною. 

‍6. Зеленець (Zieleniec SKI Arena): найвищий гірський лижний курорт Польщі

Селище Зеленець на висоті 950 метрів в Орлицьких горах — чи не єдиний лижний курорт у Польщі, розташований глибоко в горах. З кінця листопада до середини квітня тут панує зима. І серед дикої природи вона дійсно чарівна. З вікон пансіонатів видно тільки вершини гір.

Гірськолижний курорт Зеленець — це 23 км трас різної складності, 27 підйомників, 21 нічний маршрут. Це одна з найбільших лижних станцій в усіх Судетах. 

‍7. Вісла (Wisła): найспокійніший гірськолижний курорт 

У цьому місті близ кордону з Чехією немає великої центральної гори, натомість навколо є 14 невеликих лижних станцій, на які купується один спільний скіпас. Він об'єднує Klepki, Nowa Osada, Cieńków, Sarajewo, Partecznik, Siglany, Pasieki, Stok Stacja Narciarska, Soszów, Stożek, Mała Palenica, Palenica, Poniwiec, Złoty Groń. Все це гори з трасами різного рівня загальною довжиною 30 км. Для переміщення між курортами курсує автобус. Найвища точка — Soszów, а найважчі маршрути для досвідчених лижників знаходяться на Stożek Wielki. Загалом Вісла — ідеальне місце для сімейного зимового відпочинку, адже тут є не тільки гірськолижна траса, а й аквапарк. Діти будуть у захваті.

‍8. Карпач (Karpacz): з'їжджай на чому загодно

Гірськолижний курорт у південно-східній частині Польщі знаходиться біля підніжжя гори Снєжка (1602 м), і там, за місцевою легендою, живе дух гір Корконоше. Сьогодні це великий центр зимового спорту та літнього відпочинку. Він складається з гірськолижних комплексів Sniezka, Winterpol Karpacz, Bialy Jar Ski Station, Pod Sniezka, pod Wangiem, Karpatka Panorama Ski.

Це зона катання на висоті від 820 до 1380 м, тут 26 підйомників та 27 трас загальною довжиною 16 км, деякі з них освітлені. Найпопулярніший кріслопідйомник веде на вершину гори Копа (1 375 м) і обслуговує три траси. Jan та Euro — прості, тоді як Liczykrupa — складна, а траса Liczyrzepa — найскладніша й розрахована на досвідчених лижників.

До речі, покататися тут можна навіть поза трасами — про фрірайд тут також подбали. Також є траса для любителів бігових лиж і санні доріжки. У лютому для туристів тут влаштовують змагання «з'їзд на будь-чому». З розваг пропонують тако  великий критий басейн, сауни, катання на конях, дискотеки й ресторани. Завдяки хвойним лісам повітря в цій місцевості вважається цілющим при алергіях і захворюваннях дихальних шляхів.

‍9. Дві Долини (Dwie Doliny): два містечка, з‘єднані лижною трасою. Рай для дітей

Дві долини — це два містечка Верхомля (Wierchomla) і Muszyna (Мушина) на відстані 30 км одне від одного, сполучених лижними трасами. Одним скіпасом можна користуватися і там, і там. Це сучасний курорт, який продовжує розвиватися.

Центр лижного роздолля знаходиться у Верхомлі, також тут є один з найдовших підйомників у Польщі. Усього тут 11 підйомників, 6 освітлених трас, лижна школа й дитячий садок. Сюди часто приїжджають з дітьми різного віку. Сніг зазвичай лежить тут з листопада по квітень, адже температура на 4 градуси нижча, ніж поза курортом.

‍10. Криниця-Здруй (Krynica-Zdrój): польський Трускавець

Це велике курортне місто у Польщі у серці гірського хребта Судецьких Бескид на висоті 560-620 м. Місто знаходиться в оточенні хвойних лісів і омивається чотирма річками: Криничанка, Поліниця, Чорний Потік та Потік Слотвинський. Крім лижного спорту, сюди приїжджають на процедури в лікувальні та SPA-комплекси, а також на мінеральні джерела, яких тут вісім. 

Район катання складається з двох зон — Явожина та Слотвіни/Чарни Потік. В Явожині є сучасна гондольна канатна дорога — найдовша у Польщі. За 7 хвилин вона піднімає на два кілометри. Загальна довжина трас Криниці-Здруй — 28 км, з них дві чорні траси (1,6 км), 21 червона (5,5 км) і 9 синіх (2,4 км). Цілий рік відкрито Палац зимових видів спорту з критим катком, є траси для бігових лиж та сноуборду.

<span class="teaser"><img src="https://cdn.prod.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/672ceca6639b2162e70b388a_santa%20mikolai.avif">«Читайте також: Де зустріти казку? Зимові резиденції Святого Миколая і Санти в Польщі»</span>

Кая Путо: Чи відрізняється досвід міграції жінок від досвіду чоловіків?

Юлія Лащук: Ми знаємо з досліджень, що так. Коли йдеться про зарплатню, ми бачимо ієрархію в розвинених країнах: на її вершині — місцевий чоловік, а в кінці — жінка-мігрантка.

Тож можна сказати, що жінки-мігрантки стикаються з подвійним виключенням. Їм важче, ніж корінним мешканкам, тому що вони позбавлені мережі підтримки — членів сім'ї, друзів, сусідів, до того ж вони часто не мають документів або не володіють мовою.

І їм доводиться важче, ніж чоловікам, через тягар обов'язків з догляду, хатньої роботи та вразливість. 90 відсотків жінок і дівчат, які потрапляють до Європи через Середземне море, зазнають сексуального насильства. Понад 70 відсотків тих, хто постраждав від торгівлі людьми, — це жінки та дівчата. А 60 відсотків жертв торгівлі людьми —  мігранти.

Жінки-мігрантки з неврегульованим статусом, тобто ті, які не мають дозволу на працю або посвідки на проживання, перебувають в особливо вразливому становищі. Візьмемо польських чи українських жінок, які працюють в Італії. Ринок праці потребує їх, як у 1990-х роках, так і сьогодні, але держава приймала їх не дуже гостинно. Роками вони не могли отримати документи, бо не було легальної можливості, тому працювали і досі часто працюють на «чорно».

Важко доводиться і жінкам, які приїхали до європейських країн за візами на возз'єднання сім'ї. Ставши жертвами домашнього насильства, вони бояться розлучатися з чоловіками, щоб не втратити право на перебування в країні.

‍Гм, а я колись читала звіт про дослідження польських жінок у Великій Британії. Воно показало, що жінки статистично легше адаптуються до нового суспільства, ніж чоловіки: вони швидше вчать мову, легше встановлюють контакти, не відчувають такого розчарування через втрату попередньої посади....

Але що означає, що вони легше адаптуються? Вони швидше вчать мову? Швидше знайомляться з новими людьми? Але чи є це справді адаптацією, чи це просто стратегія виживання? Франческа Віанелло писала про «підвішених мігранток». Це жінки, які приїхали на рік, на два, залишилися на двадцять, і пробують весь час перебувати між двома країнами. Вони намагаються бути присутніми в обох світах одночасно, але не є в жодному з них.

З іншого боку, міграція іноді може бути можливістю для жінок емансипуватися. Тут я знову звернуся до прикладу українських жінок в Італії

Вони почали мігрувати сюди в 1990-х роках, після розпаду Радянського Союзу, в часи великої економічної невизначеності. Українське суспільство в той час було знайоме, як писала історикиня Оксана Кісь, з двома моделями жіночності, що виникли на руїнах радянської моделі сильної жінки. Перша —  солоденька барбі, яка прагнула догоджати чоловікам, друга —  берегиня, турботлива мама.

В Італії ці жінки зазвичай ставали доглядальницями за дітьми чи людьми похилого віку. Вони заробляли багато грошей, як на українські реалії, тому часто ставали годувальницями. Вони починали самі заробляти гроші, приймати власні рішення і розуміли, що можуть бути головними. Іноді поїздка також дозволяла їм розлучитися з чоловіком, з яким їм було некомфортно, але соціальний тиск не дозволяв покинути його.

Поїздки до Європи змусили українок виробити нові моделі жіночності?

Безумовно. Наприклад, змінилося ставлення до жінок середнього віку, яких раніше не помічали. Поїздки українок до Італії називали «міграцією бабусь», хоча середній вік цих жінок був сорок сім років. Вони відрізнялися від італійських жінок, мали красу, яка цікавила італійських чоловіків, і дивилися на себе з іншої точки зору. Раніше незаміжня жінка у віці двадцяти п'яти років вважалася старою дівою, тоді як сьогодні українські жінки все частіше приймають рішення народити дитину лише у сорок років.

Ще одним важливим фактором було те, що жінки мігрували самостійно, тому їм доводилося приймати рішення, заробляти гроші, отримувати інформацію. Вони мусили діяти. І з цієї дії розвинулися різні громадські рухи або громадські організації, очолювані жінками.

Найбільша еміграція українських жінок відбулася після початку повномасштабної війни....

Тоді Україну покинули кілька мільйонів жінок. Але вимушена міграція — це зовсім інша історія. Це не запланований, підготовлений виїзд, він позбавлений плану Б на кшталт: якщо щось не складеться, я повернуся додому — хоча є й такі, хто повертається. Для багатьох втеча від війни означає вимушену розлуку з чоловіками. А також обов'язки по догляду, адже багато жінок-біженців приїхали до Європи з дітьми або батьками. Тому вихід на ринок праці та соціалізація на новому місці стали для них викликом.

З іншого боку, жінкам-біженкам в деяких аспектах було легше, ніж жінкам-мігранткам, які виїхали до Європи до 2022 року. Тимчасовий захист, гарантований Європейським Союзом, забезпечив їм легальне проживання та доступ до ринку праці. Питання лише в тому, на яку саме роботу. Жінки-біженки — це переважно освічені жінки, які через брак мовних навичок, складну бюрократію чи обов'язки по догляду за хворими потрапляють у сектор простих робіт. Легальність їхнього перебування також досить ефемерна, оскільки залежить не лише від ситуації в Україні, а й від політичних рішень європейських країн.

Привілеї для жінок-біженок спричинили напруженість між жінками-мігрантками? Коли Польща приєдналася до Європейського Союзу, «старі» польські мігранти дещо заздрили, що їм доводиться довго боротися за легалізацію свого перебування, тоді як «нові» мають численні привілеї в цьому плані. Біженці, які прибули до Європи під час так званої «міграційної кризи» після 2015 року, зіткнулися з подібним небажанням з боку своїх співвітчизників.

Так, звичайно, були такі настрої: це я стільки років боролася за посвідку на проживання, чекала на документи, не могла відвідати родину в Україні, а вам все принесли на тарілочці. Однак солідарність із жертвами війни взяла гору. «Старі» мігрантки, як і громадянки країн ЄС, приймали жінок-біженок у своїх домівках, займалися волонтерством, організовували антивоєнні протести. Вони реагували на проблеми, які не бачили державні апарати, де домінували чоловіки.

У Польщі, наприклад, існувала Фундація «Мартинка», яку заснували дві українські студентки з Кракова. Вони хотіли підтримати жінок-біженок, особливо тих, які зазнали насильства або перебували під загрозою торгівлі людьми. Вони також допомагали отримати доступ до абортів або контрацепції, оскільки багато українок, які приїхали до Польщі, не знали, що репродуктивні права жінок тут дуже обмежені.

Початок повномасштабної війни, до речі, став ще одним уроком агентності для українських жінок. Ті, що залишилися в Україні, воюють на фронті, беруть активну участь у волонтерських організаціях, працюють, народжують, доглядають за літніми людьми, партнерами, які повернулися з фронту, ночують у притулках без електрики та опалення. Жінки-біженки також почали самоорганізовуватися. Коли —  особливо на початку повномасштабної війни —  було важко знайти місця для дітей у яслах чи дитячих садках, вони створювали сусідські групи самодопомоги. Одна жінка залишалася з дітьми, а інші йшли на роботу або шукали роботу. Основним джерелом інформації та підтримки стали соціальні мережі. 

Польща є сумнозвісним винятком у Європі, коли йдеться про доступ до абортів. А з якими проблемами стикаються українські жінки-біженки в інших європейських країнах?

У Німеччині, наприклад, їм важко вийти на ринок праці. Держава вимагає від них якнайшвидше вивчити німецьку мову на рівні С1, щоб працювати в певних професіях, де достатньо набагато нижчого рівня. Існує також бюрократія. Потрібно подати заявку на мовні курси, потім тижнями чекати на результати мовного тесту, на все це потрібен час. Теоретично це гарна ідея — запропонувати мігрантам мовні курси і таким чином допомогти їм адаптуватися, але на практиці виконання цих вимог виявляється важкодосяжним.

В особливо складній ситуації опиняються вчителі, які не можуть працювати за фахом через відмінності в українському та німецькому законодавстві. Для того, щоб нострифікувати свій диплом, їм доведеться пройти додаткове навчання. Від такої ситуації не виграє ніхто, оскільки в Німеччині існує дефіцит кадрів у сфері освіти, і освічені жінки опиняються на низькокваліфікованій роботі або на соціальній допомозі.

В Італії, з іншого боку, пропозиції роботи дуже обмежені. Історично «українські» сектори, а саме догляд за хворими та прибирання, доступні для українських жінок. Жінки, які не мріяли про життя трудової мігрантки і, крім того, тікали від війни з дітьми, не бажають, а іноді й не можуть працювати на так званих «денних і нічних» роботах. 

Після початкової хвилі підтримки українських жінок-біженок у багатьох європейських країнах посилилося обурення щодо біженців. У Польщі опитування громадської думки показують, що зниження солідарності з жінками-біженками особливо помітне серед молодих жінок. Коментатори пояснюють це зростанням конкуренції на ринку праці в типово жіночих професіях, а також на... шлюбному ринку. Чи відчувають цю напругу жінки-біженки? Як би Ти це прокоментувала?

Я не досліджувала це питання, але що стосується Польщі, то я відчуваю таку напруженість з 2015 року. Однак, з мого досвіду перебування жінки-мігрантки в Польщі, словесні або фізичні напади здійснювали переважно чоловіки, а не жінки. 2022 рік трохи змінив ситуацію, оскільки хвиля солідарності прикрила ці маргінальні, зрештою, антимігрантські голоси, але зараз вони знову повернулися. Для деяких жінок-біженок злісні коментарі про «привілейованих біженців» стали причиною повернутися додому.

Вони не хочуть, щоб їх вважали вищими, але й не хочуть бути тягарем. Російська пропаганда дуже вправно розпалює цей тип конфліктів

Жінки-біженки залишили Україну з думкою про повернення додому, коли війна закінчиться. Однак, чим довше триває війна, тим більш віддаленою може здаватися ця перспектива. Що впливатиме на рішення жінок-біженок — повертатися в Україну чи ні?

Це визначатиметься трьома основними факторами. По-перше, це залежить від індивідуальної ситуації жінок-переселенок —  чи вдалося їм інтегруватися в нове суспільство, налагодити родинні чи дружні зв'язки, знайти роботу, яка їх влаштовує. А також від того, чи є їм куди повертатися —  чи збереглися їхні домівки, чи перебувають їхні села під контролем України.

Другим фактором буде політика країн самого Союзу. Чи зможуть ті, хто зараз перебуває під тимчасовим захистом, отримати статус постійного мешканця? Коли війна закінчиться, чи дозволимо ми чоловікам, які залишилися в Україні, приєднатися до цих жінок? Чи заохочуватимемо ми їх залишатися в наших країнах — адже їх розшукують, бо вони досить освічені мігранти —  чи заохочуватимемо їх повертатися, бо знелюдніла Україна потребуватиме їх ще більше?

А яка політика ЄС, на Твою думку, була б доречною?

Таку, яка не ставиться до жінок-біженок як до безпорадних жертв війни, а як до співрозмовниць. І яка спрямована на те, щоб максимально використати зв'язки, встановлені в результаті війни у відносинах між країнами ЄС та Україною, в тому числі на міжлюдському рівні (наприклад, шляхом підтримки спільного бізнесу, наукового співробітництва, професійних обмінів тощо). Українці можуть повернутися додому, озброєні передовим досвідом, наприклад, зеленої трансформації, а Захід може повчитися в України в питаннях, пов'язаних з обороною чи діджиталізацією, в яких Україна є лідером.

А третій фактор?

Ситуація в самій Україні та її політика реінтеграції. Чи буде досягнутий мир стійким? Чи вдасться повернути захоплені Росією території та відбудувати зруйновані села і міста? Що держава запропонує репатріантам, наскільки переконливими будуть ці обіцянки і наскільки вони спрацюють на практиці? І чи будуть українці, які залишаться в країні, адекватно підготовлені до повернення біженців?

Що мається на увазі?

Втеча від війни —  тема, яка викликає багато емоцій. З одного боку, кажуть, що жінки виїхали, щоб захистити своїх дітей, з іншого — дехто ставиться до них як до зрадниць, які залишили свою країну в біді. З одного боку, українські жінки в Європі здобувають знання та досвід, які стануть у нагоді в процесі відбудови, а також заробляють гроші, щоб підтримати родичів на батьківщині; з іншого боку, їхня відсутність загострює проблеми країни, що депопуляціонує. Крім того, досвід людей, які втекли від війни, і тих, хто вирішив залишитися в країні, вкрай різниться. До цього додаються стереотипи про багате і безтурботне життя за кордоном.

Тому повернення жінок-біженок в Україну буде непростим. Україні необхідно розробити програму реінтеграції, яка, з одного боку, заохочувала б жінок-біженок до повернення, а з іншого — визнавала б зусилля тих, хто залишився в країні.

Війна знищила чоловіче населення України. Чи відбудовуватимуть її жінки? І якщо так, то з якими викликами вони зіткнуться?

Я мрію, що Україна колись стане вільною, безпечною та інклюзивною, що кожна людина, незалежно від статі, віку, кольору шкіри, віросповідання, розумових і фізичних здібностей, почуватиметься в ній як вдома. Однак прогнози демографів досить песимістичні. Побоювання полягають у тому, що виникне психологічний тиск на жінок, щоб вони народжували дітей. На щастя, політичні рішення навряд чи будуть прийняті. 

Коли йдеться про відбудову, як я вже казала, найважливіше — це стратегія і знання, які до неї підходять. Тому я також мрію про те, щоб до людини ставилися не як до цеглини, необхідної для відбудови, а як до людської істоти з власним баченням, досвідом, правами та гендером.

‍

Юлія Лащук — дослідниця жіночої міграції, кураторка, наукова співробітниця Центру міграційної політики Інституту Європейського університету у Флоренції. Досліджує перетин гендеру та міграції, зосереджуючись на міграції українських жінок після 1991 року. Цікавиться питаннями інакшості та чужості, різнорідністю, візуальністю та етикою гостинності.