Ексклюзив
20
хв

Ревнуєте? Можливо, ви щось забороняєте самому собі

Ревнощі бувають здорові і патологічні. В чому різниця, розбирались Sestry

Оксана Щирба

Коли йдеться про патологічні ревнощі, один з партнерів постійно перебуває під жорстким контролем. Фото: pexels

No items found.

Він перевіряє ваш телефон, переписки з друзями, відстежує банківську карту, просить скинути фотографії з місця, де ви зараз перебуваєте. Знайомі відчуття? 

Ревнощі – одна з найсильніших і хворобливих емоцій. Вони викликають стрес, страх, нервові розлади, провокують на брехню, помсту, зраду. Можуть виникати у романтичних відносинах, між друзями, у професійному середовищі, коли один колега відчуває, що інший отримує більше уваги або можливостей. Але найбільше суперечок точиться саме навколо ревнощів у стосунках між чоловіком та жінкою. Я знаю пари, які розлучилися через ревнощі, а також тих, кому бракує ревнощів з боку партнера. 

«Він вдарив мене, це стало останньою краплею»

Тетяна, 35 років, підприємниця. П’ять років тому вийшла заміж за Сергія, власника будівельної компанії. Через рік у жінки різко пішла кар’єра, відкрила власну компанію, почала їздити у відрядження, виступати на конференціях. Сергій почав сильно ревнувати. 

«Він не давав мені дихати. Якщо я поверталася пізно ввечері, бо затримувалася на якійсь бізнес-вечірці, чи в офісі – підозрював у зраді. Коли їздила у відрядження, постійно телефонував по відеозв’язку і вимагав надсилати фото щогодини. Якщо не відповідала, влаштовував істерики. Дійшло до того, що Сергій  чекав мене з роботи під офісом кілька годин, щоб відвезти додому, хоча я маю авто. Якщо я була втомлена і не хотіла сексу – він казав, що в мене хтось є. Це було справжнім божевіллям! Я була вірною чоловікові, кохала його, але й професійна реалізація була важливою. Мені здається, що ревнощі чоловіка пов’язані з його минулим досвідом. Перша дружина зраджувала йому. Можливо, у нього є певний страх, аби цього не повторилося. Я хотіла, аби ми звернулися до сімейного психолога, але Сергій був категорично проти…

Однієї ночі Сергій потай приклав мій палець до мого телефона, розблокував його, і почав копирсатися у переписках з мамою, сестрою, друзями, колегами по роботі. Ранок розпочався з криків. Чоловік знайшов переписку з партнером по бізнесу, в якій той дякував за  допомогу (це було питання особистого характеру, коли я домовилася про лікування його матері у знайомого лікаря) і запитував, чи сподобалися мені квіти, які він прислав. Того ранку Сергій обізвав мене шлюхою, вдарив. Кричав, розбив мій телефон. Мені було страшно Згодом він пошкодував, просив вибачення, але це стало останньою краплею». Тетяна подала на розлучення. Сергій тривалий час намагався налагодити стосунки. Та ревнощі виникали знову. Пара розлучилася. Таня зізналася, що почувається щасливою і вільною. 

«Ревнощі – це прояв турботи та великої любові, коли чоловік боїться втратити кохану»

Світлана, 24 роки, журналістка. 

Світлана чотири роки зустрічається з Антоном. У їхніх стосунках, за словами дівчини, все ідеально. Антон – спокійний, врівноважений, біля нього є відчуття безпеки та стабільності. Але Світлана, емоційна і темпераментна,  інколи сумнівається у його почуттях. 

«Мені здається, він мене не дуже сильно кохає, бо зовсім не ревнує. Його спокій аж дратує. Я навіть почала його провокувати. Купувала квіти, приносила додому і казала, що це від колеги по роботі. Коханий усміхався і казав, що радий за мене. Я влаштовувала довгі телефонні розмови зі знайомим. Антон не питав, хто це. Коли запитала, чому не ревнує, то почула, що ревнощі – це прояв невпевнених в собі чоловіків і що він мені довіряє. А для мене ревнощі – це прояв турботи та великої любові, коли чоловік боїться втратити кохану. 

Кілька місяців тому Антон пішов на фронт. Мало спілкуємося. Мені здавалося, що коханий хоч тепер почне ревнувати. Але він зберігає спокій. Я знаю, що йому там нелегко. І я його дуже кохаю. Чекаю. Але я не знаю, чи складуться у нас стосунки… Не впевнена, що він мене любить…»

Наслідками надмірних ревнощів можуть бути погрози, заборони, ультиматуми, приниження, залякування, побиття

Навіть якщо вважати, що ревнощі – це нормальна емоція, як зрозуміти, де межа між здоровими та патологічними ревнощами? Ми поспілкувалися з Ольгою Вакуленко, психологом, психоаналітиком.

Ольга Вакуленко. Фото з архіву героїні публікації

Наслідками надмірних ревнощів можуть бути погрози, заборони, ультиматуми, приниження, залякування, побиття

ОЩ: Чому виникають ревнощі у парі? 

ОВ: Має значення негативний досвід стосунків у минулому. Мається на увазі наскільки було прожито розчарування від попередніх стосунків, або безпосередньо саме розлучення із чоловіком, дружиною, причиною якої стала зрада. Ревнощі проявляються по-різному. Це можуть бути образи, звинувачення у  зрадах  тощо.

ОЩ: Чи є ревнощі  ознакою сильної любові в парі? 

ОВ: Важливо розуміти ступінь ревнощів, причину їх виникнення. Чи мова йде про ревнощі як елемент своєрідної гри між партнерами, без проявів будь-якої агресії. Чи йдеться про патологічні ревнощі, де один з партнерів постійно перебуває під жорстким контролем. І тут однозначно ревнощі як ознаку любові, а тим паче сильної любові, розглядати не можна.

ОЩ: Різниця між здоровими та нездоровими ревнощами. 

ОВ: Коли ми говоримо про ревнощі, наприклад, підкріплені зрадами або обманом одного з партнерів, то мова йде про ревнощі як усвідомлення свого становища у відношенні партнера до себе. 

Стосовно патологічних ревнощів слід розуміти ситуації, коли, наприклад, жінка або чоловік постійно перебуває під жорстким контролем, відстежуються телефонні розмови, переглядаються месенджери. Відстежується, де і з ким перебуває чоловік або дружина.

Одному з подружжя не дозволяють зустрічатися з друзями, навіть з рідними, ходити на роботу, виходити в магазин, запрошувати гостей. Потрібно розуміти, що це нездорові патологічні ревнощі. Такі стосунки є аб’юзивними. Про кохання тут не можна говорити.

Наслідками надмірних ревнощів можуть бути безкінечні сварки, погрози, відлучення від дітей, різного роду заборони, ультиматуми, приниження, залякування, побиття. Найстрашнішими наслідками агресії є жорстоке ставлення, у разі неконтрольованої агресії під час ревнощів може дійти до трагедії,  коли  один із партнерів загине. 

ОЩ: Якщо чоловік, чи жінка взагалі не ревнують – це нормально? 

ОВ: Ревнощі як почуття притаманні будь-який людині. Навіть якщо чоловік або жінка цілковито впевнені у собі. Якщо людина не відчуває жодних ревнощів, то може виникнути питання, які почуття вона блокує та не дозволяє проявлятися назовні по відношенню до себе та партнера, або вона просто не кохає його.

ОЩ: Як зберегти баланс між довірою та ревнощами?

ОВ: Зберегти баланс між довірою та ревнощами у відносинах можливо шляхом усвідомлення того, що чоловік або дружина не є твоєю власністю, має право на приватність, зустрічі з друзями, власний вибір. Спілкування з друзями не означає, що чоловік або дружина більше не кохає. Кожен з партнерів має з повагою ставитися до почуттів іншого, нести відповідальність за свої дії і вчинки. Також важливо проговорювати зі своєю половинкою власні страхи і переживання.

ОЩ: Чи можна перевиховати ревних людей?

ОВ: Якщо людина усвідомлює, що вона ревнує і це може зруйнувати стосунки, які для неї є цінними, тоді є шанс за допомогою спеціаліста пропрацювати ревнощі як почуття, що руйнують довіру між партнерами. Це може бути сімейна терапія паралельно з індивідуальною терапією.

ОЩ: Чи можливо побудувати партнерські стосунки з ревнивцем?

ОВ: Будь-які стосунки – це перш за все взаємодія двох партнерів. Треба розуміти, що вони один в одному знаходять, що отримують від стосунків. Часто буває, що одному з партнерів навіть подобається, що його ревнують. Це дає відчуття, що він є цінним для іншого і його бояться втратити. Така думка дає відчуття власної унікальності. Тоді, напевно, такі стосунки можливо називати партнерськими. Важливо, що тут  акцентується увага на слові «напевно».

Ревнощі не є «другом» у відносинах між чоловіком і дружиною: те, що розпочинається як жарт, може згодом перерости в патологічні ревнощі, і вони триватимуть роками.

ОЩ: Чим небезпечні ревнощі?

ОВ: Вони постійно породжують в одного з партнерів почуття тривоги, яке відображається на якості життя. Жінка або чоловік, які піддаються постійним ревнощам, перебувають в напруженні. Її (його) переслідує страх, що вона (він) якось неправильно спілкується з іншими людьми, боїться образити свого партнера, бо може бути за це покарана (ий). Постійний стрес призводить до виснаження. Один з партнерів, аби уникнути «небажаних» ситуацій, закривається, припиняє спілкування з друзями, перестає вести активний спосіб життя.

Якщо ревнощі не є системою цінностей у стосунках, то пара однозначно розпадається. Однак, є багато пар, які роками жаліються на ревнощі, проте продовжують жити разом і будують стосунки на образах і звинуваченнях  по відношенню один до одного. 

ОЩ: Як вирішувати конфлікти, пов'язані з ревнощами?

ОВ: Подумайте, наскільки ваші ревнощі є обґрунтованими. Ніколи не поспішайте з образами і звинуваченнями. Не бійтеся розпочати проговорювати, що відбувається в  парі, чому виникають ревнощі, які ситуації їх спричинили. Також корисним буде діалог з собою: що відбувається з власною внутрішньою довірою до себе та до свого партнера. 

Коли все ж таки пара не  може самостійно прийти згоди щодо почуттів ревнощів, які виникли в стосунках, а вони хочуть віднайти довіру один до одного і продовжувати бути разом, є доцільним звернутися до фахівця.

No items found.

Українська письменниця, теле- й радіоведуча, журналістка, піарниця, громадська діячка, голова правління ГО «Здоров’я жіночих грудей». Працювала редакторкою у низці журналів, газет та видавництв. Була ведучою Українського радіо. Пройшла шлях від кореспондентки до телеведучої та сценаристки на телебаченні. Обіймала посади керівниці пресслужби різних департаментів КМДА, Київської обласної колегії адвокатів, працювала з персональними брендами визначних осіб. З 2020 року займається питаннями профілактики раку грудей в Україні. Пише книги та популяризує українську літературу.Членкиня Національної спілки журналістів України та Національної спілки письменників України. Авторка книг «Стежка в долонях», «Ілюзії великого міста», «Падаючи вгору», «Київ-30», тритомника «Україна 30». Життєвий девіз: Тільки вперед, але з зупинками на щастя.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати
навчання українців у польських школах

<frame>Вам довелося покинути всіх і все? Почати жити в іншій країні? З вами немає близьких людей, яким можна довіряти? Потребуєте поради, підтримки?Дозвольте допомогти вам. Напишіть нам redakcja@sestry.eu, і ми подбаємо про те, щоб психолог або психотерапевт відповів вам доброю порадою. Це може стати першим кроком у вирішенні проблеми, і це полегшить ваше життя за кордоном. Ми публікуємо лист, який отримали від української читачки, а також відповідь психолога.<frame>

Не покарання, а нові можливості

Дуже хвилююсь перед початком навчального року. Вважаю обов’язкове навчання українських дітей у польських школах непродуманою ідеєю. Розумію, що це логічно, якщо хтось хоче залишитися в Польщі і його діти будуть тут жити, але навіщо моєму синові польська школа, якщо ми плануємо повернутися в Україну? 

Я навіки вдячна полякам за те, як вони зустріли нас на початку війни, але також вважаю, що нам треба дати вибір, коли йдеться про школи для наших дітей. Я читала історії про те, що багато дітей з України взагалі ніде не вчаться, і навіть переконалася, що це правда. Але навіщо карати всіх, коли це малий відсоток від усієї української дитячої громади в Польщі? 

До того ж запроваджено додатковий штраф: якщо дитина не навчається в польській школі, її батьки втрачають допомогу 800+. Я вважаю це несправедливим і принизливим. 

Мій син дотепер навчався дистанційно в українській школі. Йому 16, і я записала його до польської середньої школи. Правила є правила, але я не знаю, чи піде він фізично до цієї школи. Я взагалі не знаю, як його переконати? У мене немає аргументів. А син не має наміру йти з української школи — а значить, буде тільки формально учнем польської, якого, швидше за все,  з неї виключать після першого семестру. І тоді у нас заберуть 800+. 

Я намагалася поговорити із сином про фінансову сторону цієї справи, пояснити, що це великі гроші, брак яких ми обов'язково відчуємо, але син не хоче навіть чути про польську школу. Він сказав, що спробує знайти роботу і заробити після уроків в українській школі, але я не повинна змушувати його вчитися в польській школі. 

Ми повертаємося до цієї теми чи не щодня. Нещодавно мій син сказав, що якщо його змусять або якщо я потраплю в біду через те, що маю неповнолітню дитину, яка має виконувати польські шкільні обов’язки, але відмовляється — він втече в Україну і проблема вирішиться сама собою.

Що мені робити? Із сином у мене завжди були хороші стосунки, ми багато спілкуємося, разом вирішуємо проблеми. Але боюся, що цю проблему вирішити неможливо... 

Тетяна Ричко, коуч і медіатор на Avigon.pl відповідає: 

Шановна пані, змінені правила, ухвалені в травні цього року щодо осіб, які перебувають у Польщі у зв’язку зі збройним конфліктом в Україні, не мають на меті бути покаранням, вони є результатом поточних потреб і необхідністю стандартизації окремих питань.

Кожен із нас хотів би, щоб конфлікт якнайшвидше закінчився і щоб ви змогли повернутися до своїх домівок і свого колишнього життя, але, на жаль, ми не в силах цього зробити. Приймаючи нові рішення, влада дає шанс вашим дітям навчатися в нормальних умовах, і це не виключає повернення в Україну в майбутньому і продовження навчання там. 

Якщо ви вирішили функціонувати в польській правовій системі та отримувати соціальні пільги, то зі свого боку також повинні прийняти ці рішення, навіть якщо вони здаються несправедливими.

З вашого листа я зрозуміла, що ваш син попередні роки не ходив до польської школи (а шкода, бо як активний вчитель я бачу, що діти, які мали таку можливість, вже акліматизувалися). І захисна реакція вашого сина мене не дивує. Проте ви не написали, в чому конкретно причина такого небажання? А це досить важлива справа. 

Не маю сумнівів, що у вас хороші стосунки із сином, але, можливо, варто було б проконсультуватися з фахівцем, чому його реакція така сильна, якщо він навіть вдається до емоційного шантажу. Тут можуть бути важливі зв’язки з однолітками — діти та молоді люди часто, бажаючи бути частиною спільноти, здатні наслідувати певну поведінку та прагнути вписатися в групу. 

Син вже не маленький хлопчик, але, можливо, він ще не настільки зрілий, щоб зрозуміти, що відповідальність за себе та інших передбачає прийняття певних речей. І в цьому випадку ви повинні зробити це за нього. Я щиро бажаю вам удачі в цій нелегкій справі і впевнена, що ви зможете переконати сина бодай спробувати. 

20
хв

«Обов’язок навчання наших дітей у польських школах я вважаю непродуманою ідеєю»

Sestry
Виснаження втома від війни

<frame>Вам довелося покинути всіх і все? Почати жити в іншій країні? З вами немає близьких людей, яким можна довіряти? Потребуєте поради, підтримки?Дозвольте допомогти вам. Напишіть нам redakcja@sestry.eu, і ми подбаємо про те, щоб психолог або психотерапевт відповів вам доброю порадою. Це може стати першим кроком у вирішенні проблеми, і це полегшить ваше життя за кордоном. Ми публікуємо лист, який отримали від української читачки, а також відповідь психолога.<frame>

Я відчуваю себе виснаженою війною, відсутністю близьких, важкою працею, яка дозволяє хоча б на мить забути про те, з чим щодня стикаються моя донька та мої батьки. Вони залишилися в Харкові, я — в Польщі. Моя донька військова і не могла виїхати, а батьки не хотіли. Сказали, що надто старі, щоб тинятися по світу й починати життя заново на чужині. Я довго з ними спілкувалася на цю тему, але безрезультатно.

Я приїхала до Польщі, тому що це була єдина можливість заробити розумні гроші та підтримати батьків в Україні. Я знала, що розлучитися буде важко, але не усвідомлювала наскільки.

Щоб не думати про те, що відбувається з моїми близькими, я тікаю в роботу.

Працюю на двох роботах і маю вісім годин на відпочинок. Але у вільний час замість того, щоб спати стежу за новинами, телефоную близьким і  питаю, як вони.

Я живу в маленькому місті, де люди знають, що я з Харкова. Іноді люди повідомляють мені, що знову бомбардування. Тоді я одразу телефоную рідним, щоб пересвідчитись, що з ними все гаразд.

Я багато разів була близька до рішення повернутися. Я поїду, буду жити з ними, і якщо ми помремо, то помремо разом. Разом з тим я знаю, що без моєї фінансової підтримки ні моя сім'я, ні я довго не проживемо. Почуваюся хом'яком, який застряг на маховику. Я бігаю, як божевільна, але мої думки завжди в одному місці — з родиною.

Коли мені вдається зв'язатися з донькою, я відчуваю велику радість. Це те, що завжди  заспокоює мене і надає сили. Знаєте, як важко бути у безпеці, коли твої близькі будь-якої миті можуть загинути від російської бомби?

Знаю, що маю думати раціонально, але це надзвичайно важко. Я щодня прокидаюся з рішенням, що сьогодні контролюватиму свій страх, що не дозволю йому паралізувати мене, але достатньо отримати інформацію з України — і мій план розвалюється.

Не знаю, можливо є якісь методи, які допомагають заспокоїтися й очистити думки. Мені конче потрібна ця навичка. Інакше просто боюся збожеволіти.

Івонна Килимнюк, психолог на Avigon.pl:

Шановна читачко, досвід війни — одне з найважчих переживань, які випадають на людську долю. Це також багатовимірний досвід, який торкається різних сфер життя. Тому варто подбати про себе в різних аспектах.

Моя перша думка була про фізичне здоров’я. Здоров'я — це ще не все, але без здоров'я все — ніщо. Без підтягнутого, міцного і «розумно відпочилого» тіла далеко не підеш.

Тому варто подбати про сон, регулярне харчування, пиття води та стимулюючі фізичні вправи (танці, йога, пілатес, бажано на природі, де органи чуття можуть відпочити). Уі основні види діяльності (якщо вони регулярні) можуть значно покращити ваше самопочуття.

Починайте з цих маленьких-великих змін і спостерігайте за метаморфозами. Регулярна участь у заняттях йогою, медитаціях чи інших техніках релаксації може допомогти зменшити стрес і симптоми психосоматики. А саме проблеми з диханням, головні болі та запаморочення, проблеми з травленням, напругою м'язів, розладами сну тощо.

Посилання на сторінку експертки тут.

20
хв

«Думки про рідних в Україні зводять з розуму. Що робити, щоб стало легше?»

Sestry

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
Кохання у Тіндері
20
хв

Пригоди українок у Тіндері: Туреччина

Ексклюзив
Школа без дому
20
хв

Телефон довіри: про допомогу можна і треба просити

Ексклюзив
Кохання у Тіндері
20
хв

Пригоди українок в Тіндері: Іспанія

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress