Натиснувши "Прийміть усі файли cookie", ви погоджуєтесь із зберіганням файлів cookie на своєму пристрої для покращення навігації на сайті, аналізу використання сайту та допомоги в наших маркетингових зусиллях. Перегляньте нашу Політику конфіденційностідля отримання додаткової інформації.
Рютте приступить до виконання обов'язків генерального секретаря НАТО з 1 жовтня 2024, коли закінчиться десятирічний термін повноважень Єнса Столтенберга
«Лідерство вимагає вміння слухати й розуміти різні перспективи», — каже Марк Рютте. Фото: government.nl
No items found.
Його називають успішним кризовим менеджером і майстром домовлятися.
Марк Рютте — колишній прем’єр Нідерландів протягом 13 років. Торік, після розпаду урядової коаліції в Нідерландах і перемозі правих популістів, він заявив, що боротиметься за посаду генсека НАТО. І зумів переконати підтримати його не тільки США та більшість інших країн Альянсу, але також опонента, угорського прем’єра Віктора Орбана, якому свого часу пропонував вийти з ЄС. Останньому він пообіцяв, що за його каденції Угорщина не буде залучена до дій Альянсу з підтримки України за межами території НАТО.
Після того, як румунський президент Клаус Йоганніс зняв свою кандидатуру у змаганні за посаду генсека, Марк Рютте став новим очільником НАТО на найближчі 10 років. Його кандидатуру підтримали всі 32 країни.
It is a tremendous honour to be appointed Secretary-General of NATO. The Alliance is and will remain the cornerstone of our collective security. Leading this organisation is a responsibility I do not take lightly. I’m grateful to all the Allies for placing their trust in me. I…
«Справжнє лідерство вимагає вміння слухати й розуміти різні перспективи», — сказав якось Марк Рютте. Аналітики називають його дуже прагматичним, а ще таким, хто вміє впевнено й невідступно проводити свої ініціативи.
Марк Рютте зумів порозумітися навіть з Дональдом Трампом, хоча погляди на політику у них різні. Єдиний, щодо кого Рютте налаштований однозначно негативно — Володимир Путін. Багато в чому через збиття нідерландського пасажирського М-17, в якому загинули 298 людей. Ця подія дуже вплинула на політика.
Фото: AFP PHOTO / UKRAINIAN PRESIDENTIAL PRESS SERVICE
Як голові НАТО Рютте доведеться зіткнутися з численними викликами, серед яких — підтримка України. На нещодавньому Саміті миру для України Рютте заявив:
— Ми повністю єдині з Україною і маємо спільне бачення принципів, цінностей, порядності. Ви не захоплюєте іншу країну. Не викрадаєте дітей. Не граєте в політику зі світовим продовольством. І ви не ставите під загрозу ядерну безпеку
Як прем’єр Нідерландів він вже пообіцяв надати Україні винищувачі F-16, які мають ось-ось надійти. І офіційно дозволив використовувати їх для ударів по цілях на території РФ. Передав ЗСУ артилерію, безпілотники, боєприпаси тощо. А також закликав надати Україні системи ППО, щоб захистити мирне населення від ракетних ударів росіян.
— Ми знаємо, що чимало країн сидять на великій кількості цих систем, можливо, не бажаючи надавати їх напряму. Ми можемо в них їх купити і доставити в Україну, у нас є гроші. Це надзвичайно важливо, — сказав Марк Рютте.
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
2 липня відбулись два важливих міжнародних візити — прем'єра Угорщини Віктора Орбана до Києва та приїзд до Варшави Олафа Шольца. Обидві зустрічі мають важливе значення для ситуації в Європі, наголошує Андреас Умланд:
— Можна сподіватися, що зустріч Орбана з Зеленським у Києві стане першим кроком до зміни ставлення угорського істеблішменту до України та що піврічний період її головування в Раді ЄС, який почався 1 липня, не принесе Україні нездоланних проблем. Угорський прем'єр зазначив, що хоче підписати договір про двосторонні відносини. Як ці відносини розвиватимуться, насправді покаже час. Наступних пів року виглядають як дуже напружені та складні для України як внутрішньо — соціально та економічно, так і в стосунках з партнерами, передусім зі США. Що ж стосується початку якогось руху до миру, про який попереджав угорський прем’єр-міністр напередодні, то мені такі розмови видаються недоцільними.
Не варто говорити про вироблення та імплементацію будь-яких мирних планів за участі російської сторони до моменту зміни режиму в Росії
Віктор Орбан із візитом до Києва. 2 липня 2024 року. Фото: ОПУ
За словами німецького політолога, доля України й надалі визначається боями на її землі та пересуванням лінії фронту в один чи інший бік. Саме цей фактор буде мати ключове значення перед початком реальних переговорів.
На думку аналітика Стокгольмського центру східноєвропейських досліджень, візит Олафа Шольца до Польщі знаменує потепління в стосунках між Берліном та Варшавою, що знайшло своє відображення не лише у символічних, проте вагомих жестах, зокрема в обіцянці надання компенсації потерпілим від нацистських злочинів та черговому визнанні власної історичної відповідальності за злочини у Другій світовій війні, але також і у взаємовигідних безпекових угодах.
Олаф Шольц та Дональд Туск під час зустрічі у Варшаі. Фото: X / Bundeskanzler Olaf Scholz
Ще до переговорів оглядачі відзначали, що Варшава зацікавлена в отриманні європейського фінансування задля зміцнення зовнішнього польського кордону, тоді як Берлін та Брюссель воліли б бачити заангажування Польщі у програмі «Sky Shield».
Попри слова підтримки для євроінтеграції України та гарантії продовження підтримки, Умланд вважає малоймовірним суттєве підняття рівня підтримки України Німеччиною в мілітарному плані. За його словами, попри великі обсяги наданої допомоги, її частка залишається незначною відносно внутрішнього валового продукту:
— На відміну від Великобританії чи Франції, де риторика і частково дії є більш рішучими, Шольц наразі відображає громадську думку німців, не постачаючи Україні так потрібне їй озброєння. Німці налякані можливістю залучення їхньої країни до збройного конфлікту, тому гадаю, що допоки при владі буде Шольц, Україна навряд чи отримає ракети «Taurus».
Допоки така ситуація триватиме, ставлення до Берліна, з боку не лише українців, але й союзників по НАТО — поляків, балтів, данців, шведів, залишатиметься у цьому сенсі доволі амбівалентним
У Варшаві Шольф та Туск вирішували важливі для польсько-німецьких відносин питання. Фото: Krystian Maj / KPRM
— Натомість можна сподіватися на те, що візит німецького канцлера буде корисними не лише для двосторонньої польсько-німецької співпраці, але й матиме позитивний вплив на взаємодію в межах Веймарського трикутника, який після паузи запрацює нарешті на повну силу. Це дозволило б скоординувати зусилля трьох — Польщі, Німеччини та Франції — щодо гарантування безпеки в Європі в рамках ЄС та НАТО, що є важливим з огляду ще й на те, що США зараз поглинуті передвиборчими перегонами, — підкреслив Андреас Умланд.
Відповідаючи на питання, щодо того, наскільки співпраця у форматі Веймарського трикутника та підтримка Францією України можуть змінитися з огляду на успіх «Національного об’єднання» Марін Ле Пен у першому турі виборів у Франції, Умланд відзначив, що, на його думку, безпековий компонент для Центральної Європи навряд чи зазнає суттєвих змін:
— Напевно не слід чекати великих змін і у справі підтримки України з боку Франції. По-перше, Макрон залишається на посаді президента до 2027. По-друге, Марін Ле Пен від якогось часу змінила свою риторику, засудила російську агресію й принаймні на загал дистанціювалася від Росії. Крім того, пропутінська позиція також залишається вкрай непопулярною у Франції. Тому я не передбачаю аж надто різкої зміни у французькій зовнішній політиці.
Не треба, звісно, чекати такого відверто проукраїнського курсу, який зайняв правий італійський уряд на чолі з Джорджею Мелоні, проте певна підтримка збережеться
Попри те, що в Європарламенті триває процес створення нового правопопулістичного угрупування за участі угорського «Фідесу», Австрійської партії свободи Герберта Кікля, Акції незадоволених громадян (ANO) Андрея Бабіша та португальських правих, не варто очікувати, що європейський парламент перестане бути проукраїнським. На переконання Умланда, більшість депутатів сповідує виразно проукраїнську позицію, а фракція, яка лише формується, буде вже третьою за ліком правопопулістською силою в цьому законодавчому та представницькому органі ЄС:
— Цікаво, звісно, якими будуть стосунки між усіма ними, особливо якщо представники AfD (німецької політсили «Альтернатива для Німеччини»), яких не так мало кількісно, підуть в блок до Орбана. За таких умов ним не можна буде нехтувати, проте я не вбачаю у появі цієї фракції Європарламенту причини для докорінної зміни політичного ландшафту Старого континенту.
Рекрутингові компанії працюють безпосередньо з підрозділами, тож по ідеї кандидати можуть обирати собі і посаду, і місце служби. Втім на практиці, кажуть наші співрозмовники, не все йде так гладко. Сама система рекрутингу доволі широко застосовується в арміях різних країн світу. Втім, в українських реаліях — в умовах повномасштабної війни з Росією — очевидно, що рекрутинг не може бути альтернативою мобілізації, а лише одним із шляхів поповнення лав Збройних Сил.
Щомісяця — до 140 вакансій
Основна відмінність рекрутингу від загальної мобілізації в тому, що він передбачає можливість вибору, каже керівниця департаменту військового рекрутингу Lobby X Ольга Бандрівська:
— Це не лише почесна і дуже поважна служба в плані захисту своєї країни, але також робота, яка передбачає вимоги до вакансії: певний рівень знань, досвіду, освіти фізичної форми і також є певні умови, за якими військова служба здійснюється. Рекрутинг показує, що військова служба може бути цивілізованою, її можна обирати самостійно — так само, як і роботу в цивільному житті.
Можна обирати команду, з якою ти хочеш працювати, командира, якому ти можеш довіряти, і посаду, яка відповідає твоїм вподобанням і навичкам
Рекрутери мають супроводжувати весь процес: від звернення до призначення на відповідну посаду в армії. Ці центри не пов'язані з ТЦК, там працюють цивільні і не роздають повістки.
Нині найбільш затребувані вакансії на бойові посади, продовжує Ольга Бандрівська. З її слів, бракує операторів-безпілотників, механіків, інженерів, водіїв, стрільців:
— Якщо говорити про кількість закритих вакансій, то в середньому за місяць ми закриваємо близько 120 —140 вакансій. Отримуємо близько 12 тисяч відгуків на місяць.
Щоб мобілізуватися онлайн, потрібно відправити своє резюме на бажану вакансію. Якщо ним зацікавились, рекрут проходить співбесіду та інші процедури залежно від специфіки підрозділу, після цього може доєднатися до нього або відмовитись. Щоб почати службу, потрібно, щоб командир підрозділу виписав відношення, з яким потрібно прийти до ТЦК, а потім, як і всім решта, пройти військово-лікарську комісію та підготовку в навчальному центрі. Інший варіант — прийти в рекрутинговий центр, їх більше 20 в різних містах України. Далі алгоритм такий самий.
Підводні камені
«Я з самого початку шукав можливість обирати, куди йти, що робити», — розповідає Олександр, військовий, який прийшов в армію через онлайн платформу:
— Розумію, що треба зараз трошки відкласти всі свої плани і вирішити одну глобальну проблему, а потім вже повертатися до життя. Якщо зараз цього не зробити, то там два сценарії: чи ТЦК вирішить все за тебе чи ще гірше — наші сусіди. Знайшов цікаву посаду в одній з бригад, зв'язався з ними. Мені зробили доволі швидко фідбек. До речі, попались компетентні люди, тому що вони вникали в питання, дійсно читали, що я там їм написав в своєму CV.
Спочатку я їм не підійшов, потім через тиждень-два вони мені зателефонували і сказали, що детальніше познайомились з моєю справою і хочуть запропонувати іншу посаду
Олександр пройшов усі необхідні процедури і вже розраховував заступити на службу в обраному підрозділі, але й досі не там:
— По суті, я не можу до кінця стверджувати, що ця система працює нормально. Бо я вже протягом майже чотирьох місяців досі не перебуваю в тій бригаді, куди мав потрапити. Вона перейшла в інший рід військ — і саме через це великі проблеми з переведенням. Поки що чекаю наказу.
Ще один наш співрозмовник Sestry Сергій розповідає: доволі швидко знайшов підходящу вакансію, пройшов усі співбесіди, проблеми виникли на етапі ТЦК:
— Фактично, мені сказали, що потрапити на ту посаду, де я вже домовився, не зможу, і вони, можна так сказати, запропонували абсолютно іншу посаду. Я знову звернувся до своєї бригади, вони сказали, що будуть це вирішувати самі. Поки ні туди, ні сюди — чекаю.
Президент під час поїздки до військових на Донеччині. Фото: ОПУ
Справа в тому, що добровільний рекрутинг практично не врегульований на законодавчому рівні, каже юрист міжнародної компанії Quantum Attorneys Дмитро Єфременко:
— Відверто кажучи, мене бентежить, яким чином в нас регулюються ці питання. Військові ейчари керуються трудовим правом і своєю внутрішньою посадовою інструкцією. Але якщо ми беремо військовий рекрутинг, то тут неминуче приходимо до закону про мобілізацію і до постанов Кабінету міністрів 487 і 506. Якщо ми говоримо про мобілізаційну підготовку в особливий період, то рекрутинг регулюється тими самими постановами. А якщо говорити про те, що відбувається загалом на цьому мобілізаційному напрямі, то багато відверто антизаконних, антиконституційних речей.
Основна проблема з територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки в тому, що ТЦК могли ігнорувати так звані відношення з військових частин. І не було жодних — ані юридичних, ані законодавчих — важелів впливу на ТЦК, каже керівниця департаменту військового рекрутингу Lobby X Ольга Бандрівська:
— Наприкінці лютого вийшла нова директива від Генерального штабу, яка зобов'язує ТЦК виконувати в обов'язковому порядку приписи військових підрозділів щодо рекомендаційних листів. Це означає, якщо кандидат пройшов процедуру рекрутингу, отримав відношення, тобто рекомендаційний лист від військової частини і прийшов з цим відношенням в ТЦК, то ТЦК зобов'язаний направити його у відповідну військову частину. У цьому напрямку, слава Богу, просуваємось в сторону цивілізації.
І якщо раніше на ТЦК не було ніякого впливу, то зараз, якщо таке трапляється, кандидати звертаються до нас — і ми напряму через Генштаб вирішуємо ці питання
U.S.Army — досвід військового рекрутингу
У США система військового рекрутингу працює вже понад півстоліття. Після завершення війни у В’єтнамі Сполучені Штати повністю перейшли на професійну армію і скасували призов, хоча за надзвичайних обставин його теоретично можуть повернути. Сам відбір відбувається у кілька етапів, розповідає військовий рекрутер Девід Юстіс (David Eustice):
— Кожен рід військ має різні вимоги як до фізичної форми, так й інших здібностей. І для флоту, військово-повітряних сил, морської піхоти ці вимоги будуть дещо відрізнятись. Загальний вік призовників — від 17 до 25 років. Хоча теоретично можна приєднатись до армії до 40 років. Є чіткі фізичні та медичні вимоги. Якщо немає серйозних хронічних станів, ви можете пройти цей відбір. Для оцінки персональних здібностей у нас є спеціальний тест ASVAB (Armed Services Vocational Aptitude Battery — Батарея професійної придатності Збройних Сил. — Авт.) У звичайний час мінімальний бал на ASVAB — 31, але для деяких родів військ, наприклад ВПС треба набрати удвічі більше.
Громадяни, які пройшли службу в армії, в подальшому мають певні бонуси, наприклад, пільги для отримання освіти після завершення служби, армійський досвід часто розглядається як перевага при працевлаштуванні
Житло та медичне забезпечення є частиною соціального пакету. Останніми роками в армії США, зі слів Девіда Юстіса, з'явилося набагато більше можливостей для жінок служити на різних посадах у всіх родах військ. І натепер жінки становлять приблизно 20 відсотків армійців.
Морська піхота США в горах під час військової операції. Фото: Shutterstock
Європейський погляд
За системою рекрутингу — через онлайн платформи або спеціальні центри — набирають військовослужбовців армії більшості країн Європи, зокрема, Великої Британії, Франції, Німеччини, Польщі. Алгоритм загалом схожий — вікові обмеження в середньому 17-40 років, закінчена середня освіта, відповідна фізична форма.
Навесні у Німеччині заговорили про можливе повернення до обов’язкового призову. На тлі повномасштабного російського вторгнення в Україну європейці переглянули свої підходи до безпеки й оборони і збільшили військові витрати, каже військовий експерт Варшавського інституту Бенджамін Бардос (Benjamin Bardos). Хоча, за його словами, у Західній Європі це відбувається повільніше, натомість армії великих східноєвропейських держав, наприклад як у Польщі, докладають значних зусиль для озброєння і модернізації. До польської армії упродовж 2022-го приєднались майже 14 тисяч солдатів, це найбільша кількість, відколи Польща скасувала обов’язковий призов у 2008 році:
— Популярність військової служби в Європі — різна. У той час, як такі країни, як Польща, мають намір значно збільшити кількість військовослужбовців, західноєвропейські країни, наприклад, Німеччина і Велика Британія, відчувають масштабний дефіцит кадрів, що зачіпає майже всі роди військ. У ширшому сенсі більшість європейців не розглядають військову службу як привабливе зобов'язання.
Британські військові на навчаннях Steadfast Defender-24. Фото: Royal Anglian Regiment
Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»
Марія Гурська: Прем'єр-міністр Нідерландів Марк Рютте стане новим генеральним секретарем НАТО. Нового очільника Північноатлантичного Альянсу призначать до липневого саміту у Вашингтоні, повідомляють західні ЗМІ. Наскільки це важлива новина?
Павел Коваль: Остаточно призначення Рютте не підтверджено, про це ще будуть дискусії до останнього моменту, як і про кожне питання, але насправді він серйозний кандидат. Серед західних лідерів після 24 лютого 2022 року прем'єр-міністр Нідерландів був одним із тих, хто швидко зрозумів, що справи серйозні. Тому я охарактеризував би його як людину, яка розуміє проблеми безпеки Центральної Європи. Звичайно, він не був першим, хто відреагував після початку повномасштабного вторгнення, бо першими були Польща, Литва й Велика Британія — вузька група країн.
Але Рютте був серед тих, хто швидко приєднався до процесу, і в деяких питаннях, наприклад, постачання F-16, був в авангарді. Я також вважаю його стратегічно мислячим й ефективним політиком
Як ліберальний, центристський політичний діяч він зміг утримувати владу в Нідерландах протягом багатьох років і робив це ефективно, борячись із популістами. Він належить до вузької групи політиків, які вміють реагувати на виклики популізму. Крім того, з моєї точки зору, Рютте як голова НАТО, безумовно, буде політиком, який розуміє проблеми безпеки. Тут я говорю не лише про контекст російсько-української війни, але й про важливий контекст для Польщі. Адже очільник нідерландського уряду буде політиком, який зіткнеться з проблемою розширення НАТО. Сьогодні мало шансів, що якісь важливі рішення щодо розширення Альянсу будуть оголошені під час липневого саміту у Вашингтоні (75-й ювілейний саміт НАТО відбудеться у США 9-11 липня. — Авт.). Але Рютте як новий генеральний секретар буде думати про це і нестиме за це відповідальність. І це буде його найважливішим завданням. Україна, але також Молдова і, сподіваюся, Грузія, перебувають на шляху до НАТО. Це очікування, які ми маємо. І це задачі для нового генсека Альянсу.
Наскільки добре ви знаєте Марка Рютте як людину? Яке враження він справив на вас під час особистого спілкування — як лідер, як особистість?
Я не дуже багато спілкувався з Рютте особисто. Я бачив його на різних зустрічах, де було багато людей. Та я спостерігав за ним роками. Я був вражений, як за часів популізму він зміг утримати владу в Нідерландах і вести економічно розумний, ліберальний курс країни. Я бачу, що він відчуває стратегічні виклики на Сході, незважаючи на те, що Нідерланди розташовані в місці, де, будемо чесними, ці загрози суттєво менші. Тож я сприймаю його як політика, який іноді може змінювати свою позицію, і здатен приймати аргументи. Це було помітно щоразу під час виборів в Нідерландах, коли він зумів адаптувати свої погляди до своїх опонентів. Звичайно, хтось скаже, що це інструменталізм, тому що він хотів отримати голоси їхніх прихильників, але з іншого боку, це також означає, що він прийняв певні аргументи. Тепер він стратегічно повинен прийняти аргументи, що розширення НАТО має сенс, адже ми — як поляки, так й українці — повинні оцінювати його діяльність саме з цієї точки зору. Ставка, яка буде відкрита до саміту НАТО, буде ще вищою.
Україні потрібно щось більше, ніж просто запевнення, що одного дня Альянс розшириться. Хотілося б отримати якомога більше деталей
Днями я розмовляв про це з групою ветеранів у Харкові. Я бачив людей, які віддають життя за цю справу. Це емоційний аргумент, але насправді він дуже чіткий, тому що, з одного боку, тут емоції, але, з іншого, ми говоримо про те, що хтось насправді втратив своїх близьких, втратив життя, ноги, руки чи зір. Це все — наслідки. А в цій політичній, воєнній грі найважливіше — досягнути ефекту безпеки. Безпека сьогодні означає розширення НАТО — і це завдання для Марка Рютте. Я хотів би, щоб він як західний політик це зрозумів. Сподіваюся, він це зрозуміє.
У Харкові Зеленський та Рютте відвідали українських захисників у військовому госпіталі. 1 березня 2024 року. Фото: ОПУ
Під час зустрічі з Марком Рютте на конференції з відновлення України в Берліні 15 червня я була свідком, як він спілкувався з Володимиром Зеленським. Прем’єр Нідерландів тепло обійняв Президента України, стиснув його руку, говорив про те, що ми все зможемо разом. Пізніше я поставила Рютте кілька запитань від нашого медіа. Відповідаючи, він весь час був усміхненим. Він сказав: «Ми допоможемо, я вірю в перемогу України, у вільну Європу!». Рютте справив на мене враження екстраверта, оптиміста, який гучно сміється, і коли десь з'являється, то одразу займає багато місця.
A я також бачив його в ситуаціях, коли він не міг чітко висловити свою позицію. От, наприклад, під час останньої конференції в Мюнхені, коли він висловлювався спочатку так, як ми хотіли б, але коли потім йому поставили чітке запитання про розширення НАТО, я бачив, як він сховався. Звісно, зрозуміло, що він, мабуть, хотів отримати голоси різних членів Альянсу, хто «за» і хто «проти». Але мені подобається давати політикам завдання. І для мене завдання Рютте — підготовка розширення. Якщо він хоче сьогодні очолити НАТО, то цього вимагають від нього інтереси нашої безпеки.
Зеленський у Берліні обговорив із прем’єр-міністром Нідерландів постачання додаткових систем Patriot. Фото: ОПУ
Залишаючи посаду, на останньому етапі очільництва НАТО, Єнс Столтенберг звучить дуже рішучіше у питанні вступу України в Альянс. На вашу думку, наскільки впливовою і важливою є фігура секретаря НАТО? Адже сам він не ухвалює рішень. На що безпосередньо впливає генсек Альянсу?
Це, як в політиці. Очевидно, генсек НАТО сам не ухвалює рішень сам. Очільник Альянсу може бути секретарем, просто людиною, яка нотаріально ухвалює рішення. Але на іншому кінці цієї осі є хтось такий, як Хав’єр Солана (іспанський політик, який був Генеральним секретарем НАТО грудня 1995 по жовтень 1999 року. — Авт.) з його особистою харизмою, який саме отримує нагороду у Вроцлаві. Ви гарно сказали про Рютте, що коли він кудись заходить, він відразу займає багато місця. Це, звісно, не тому, що він дуже товстий, а тому, що це стосується його особистості, харизми.
У політиці важливо, як ви будуєте аргументи, і Рютте, ймовірно, займатиме значно більше простору, ніж це документально передбачає його посада
Формально все так, як ви сказали, — все вирішують країни-члени, а генеральний секретар, можна сказати, нічого не вирішує. Але це не до кінця правда. Особистість і попередні досягнення відіграють колосальну роль у випадку Рютте. Його досягнення на даний момент, стабільна політична позиція у власній країні, яка свідчить про його лідерські здібності, демонструють, що він може не тільки бути ефективним, але й грати на довгих дистанціях.
Єнс Столтенберг був генсеком НАТО 9 років і 1 місяць. Які його головні досягнення на цій посаді?
Я прощаюся зі Столтенбергом із вдячністю. Я можу сказати багато хорошого про нього. Востаннє ми бачилися за вечерею в Мюнхені (під час Мюнхенської безпекової конференції, яка відбувалась 16-18 лютого. — Авт.). Прийом стосувався питань безпеки України. Це був момент, коли всі зрозуміли, що в США є проблема з «додатковим актом», тобто з грошима, які сьогодні вже розблоковані. Але тоді це була драматична ситуація. Ми про це говорили, і я бачив чітку позицію. Я суджу західних політиків за тим, чи вони усвідомлюють наші потреби безпеки. Вони звикли жити в переконанні, що ми надто чутливі до Росії. І ми бачимо, як політики — Рютте чи Столтенберг — поступово усвідомлюють, що все серйозно, говорячи про події у нашій частині світу.
З цієї точки зору чинний генсек НАТО — політик, який розширив східний фланг Альянсу. За його часів закінчилася історія про перетворення Польщі, Чехії, Словаччини, країн Балтії на повноцінних членів НАТО
Вони і до того були членами Альянсу, але, наприклад, не мали права на всі можливі військові об’єкти. Попередники Столтенберга і він теж попервах відчували себе зобов’язаними Основоположним актом НАТО–Росія від 1997-го року. Генсек Альянсу формально не вийшов із цієї угоди, але фактично призвів до того, що сьогодні такі країни, як Польща, на 100% є членами НАТО. Сьогодні ніхто не може сказати, що якісь війська не можуть бути розміщені на польській території. Якщо Польщі це потрібно, якщо цього вимагають наші інтереси безпеки, то це визнають усі члени Альянсу, так само, коли йдеться про різні види військової техніки. Сьогодні це зрозуміло всім. Саме Столтенберг зробив так, що всім стало зрозуміло: якщо цього вимагають інтереси безпеки наших країн, старі розмови з єльцинською Росією вже не діють.
17 червня у Вашингтоні очільник Північноатлантичного альянсу Єнс Столтенберг заявив, що під час саміту НАТО у Вашингтоні не буде «жодних дат» щодо членства України, і зазначив, що є очікування, що вдасться дійти згоди щодо формулювання, яке надішле чітке повідомлення про її перспективи. Що конкретно ми можемо почути на саміті НАТО у Вашингтоні?
Я вважаю, чіткіше має бути сказано про розширення. Як політик я знаю, що час має значення, — деякі речі, сказані сьогодні, важать більше. Сьогодні ми маємо сказати українцям, хлопцям і дівчатам на фронті, «ви будете в НАТО, це вже близько, ми можемо назвати дати, вказати додаткові етапи, які потрібно пройти, але конкретні, щоб ви знали, де ми перебуваємо у цьому процесі!». Це дуже важливо. Але також я знаю, що якщо сьогодні хтось скаже, що все можливо, але не зможе назвати дати, то треба його підштовхнути. І тоді він назве дату через півроку, а якщо не через півроку, то через рік. І для цього існує політика. Вона потрібна для того, щоб їздити, говорити, тиснути, наводити нові аргументи, шукати спосіб переконувати, використовувати слабкі місця опонента. Сьогодні це означає використання слабких місць Росії, і це — елемент нашої політики.
Коваль: безпека сьогодні означає розширення НАТО — і це завдання для Марка Рютте. Фото: ОПУ
Забезпечити безпольотну зону і закрити небо від російських ракет у Києві просять західних партнерів від перших годин повномасштабної війни, але що тоді, що зараз країни НАТО бояться ескалації з боку Росії. В інтерв’ю Reuters Володимир Зеленський зауважив — під час масованих атак Польща регулярно піднімає літаки, які, втім, не збивають російські ракети. «Чи можуть вони це робити? Я впевнений, що так. Чи це атака країн НАТО, їхня причетність? Ні», — заявив український президент. Хто з країн Північноатлантичного альянсу готовий захищати українське небо, а хто не проти й зброю давати, щоб вражати цілі на території Росії, і чому вагаються інші — про це Sestry розпитали політиків та експертів.
Коаліція «закритого» неба
Технічно Польща здатна закрити небо над західними регіонами України, оскільки має Patriot — системи протиповітряної оборони великого радіуса дії, Про це нещодавно сказав в ефірі телемарафону речник командування Повітряних сил Ілля Євлаш. Та, щоб реалізувати такий план, потрібна політична воля. І, певна річ, консенсус серед усіх членів Альянсу. Ініціатором обговорення, чи може НАТО закрити небо над частиною України, виступила Польща. Там розглядають можливість створення коаліції для реалізації ідеї — посилити українську ППО з територій країн Альянсу. Про це написав німецький Bild.
Реалізувати це — цілком реально, адже засоби протиповітряної оборони в східній Європі є. Разом з тим, питання полягає у тому, чи достатньо цих їх і для того, щоб захистити західну частину України, і для того, щоб стримати можливу атаку РФ на одну з країн-членів НАТО, каже старша дослідниця програми безпекових студій «Української Призми» Юлія Каздобіна:
— Незважаючи на санкції, РФ зберегла можливість виробляти крилаті ракети високої дальності, і вони вже погрожують атакувати країни, що допомагають Україні. Через те, що є сумніви у здатності захиститися від такої атаки, політично таке рішення ухвалити буде складно.
Також є політика НАТО щодо уникнення прямої конфронтації з РФ. І вона, швидше за все, не зміниться, поки Альянс не почуватиметься достатньо захищеним
Усе залежить від того, що називати закритим небом, зауважує депутат Бундестагу від Християнсько-Демократичного Союзу Родеріх Кізеветтер (Roderich Kiesewetter). Західні країни поки що відкидають ідею безпольотної зони над Україною, однак інші варіанти можуть обмірковуватись:
— Було б доцільно технічно і політично можливо для сусідніх держав — Польщі чи Румунуії — поширити свою протиповітряну оборону на Західну Україну в коаліції з іншими державами і перехоплювати ракети й безпілотники над територією України. Інші держави могли б надати системи ППО або придбати системи Patriot безпосередньо у США. Це могло б створити безпечний коридор від 60 до 100 км на заході України. Це розвантажило б українську протиповітряну оборону у західній частині країни і дозволило б збройним силам розмістити системи протиповітряної оборони далі на сході України. Це відповідає міжнародному праву, статті 51 Статуту ООН, і підвищило б військову ефективність. Є держави, які зараз думають про це.
Я дуже сподіваюся, що союзники знайдуть спосіб хоча б частково закрити небо над заходом України, розширивши власні системи протиповітряної оборони
Дуже обережну позицію в питаннях посилення допомоги Києву зазвичай займають Сполучені Штати. А втім, як стверджують джерела The Washington Post, Україна не має жодних обмежень на використання засобів ППО, наданих США, щоб збивати російські ракети або винищувачі над територією Росії, якщо вони становлять загрозу для України.
За червоними лініями оборони
Україна хоче отримати дозвіл бити по російських військових об’єктах з західної зброї. Бо це не наступ, а захист, заявив Володимир Зеленський, мовляв, це могло б стати попередженням для Росії.
Цей заклик вартий підтримки, каже колишній керівник служби зовнішньої розвідки Польщі Гжегож Малецький (Grzegorz Małecki):
— Я рішуче підтримую цю ініціативу як очевидний спосіб тиску на Росію і стримування повітряних атак на Україну і, перш за все, як природну форму оборони.
Я вважаю, що з боку НАТО неминуча згода на використання західних озброєнь проти Росії
Нещодавно генеральний секретар НАТО заявив, що заборона на застосування західної зброї по території Росії ускладнює захист України і, ймовірно, час її переглянути. Цю думку поділяють лідери багатьох західних країн, зокрема Великої Британії, Данії, Чехії, Франції. Заступник міністра оборони Польщі Цезарій Томчик заявив, що польська зброя, яку Варшава передає Києву, не має обмежень на удари по військових цілях на території Росії. Аналогічні заяви про відсутність заборон на застосування своєї зброї зробили у Фінляндії та Канаді. Франція також не обмежувала використання Україною крилатих ракет повітряного базування Storm Shadow. Про це повідомляє BBC з посиланням на офіцера військової авіації.
Франція та Німеччина не проти використання їхньої зброї для ударів по РФ. Фото: Florian Gaerther
Змінили свою позицію вже навіть у Берліні. Як повідомив речник німецького уряду Штеффен Гебештрайт, для звільнення своїй території і захисту Україна може використовувати зброю, надану Німеччиною.
Поволі змінюється позиція й у Вашингтоні. Днями під час візиту в Молдову держсекретар США Ентоні Блінкен припустив, що Сполучені Штати можуть адаптувати та відкоригувати свою позицію щодо дозволу Україні завдавати ударів американською зброєю по цілях в Росії. А вже за кілька днів одразу кілька видань повідомили, що адміністрація Байдена непублічно дозволила Україні цілити по території Росії з використанням американської зброї, але тільки неподалік Харківської області.
А вже 31 травня під час пресконференції в Празі держсекретар США Ентоні Блінкен підтвердив, що президент Джо Байден надав дозвіл для України бити американською зброєю по території Росії:
— Упродовж останніх кількох тижнів Україна звернулася до нас і попросила дозволу використовувати зброю, яку ми надаємо для захисту від цієї агресії, включно по російських військах, які зосереджуються на російському боці кордону, а потім атакують Україну. Це — право до президента, і, як ви чули, він схвалив використання нашої зброї з цією метою.
Щоправда, Вашингтон досі не надав Україні дозволу використовувати на території Росії ракети більшої дальності ATACMS.
Пастка псевдоперемовин
Володимир Путін начебто готовий припинити військові дії і почати переговори за умови збереження за Росією загарбаних натепер українських територій. Про це написало агентство Reuters із посиланням на чотири джерела в Росії. Інакше, як сказали співрозмовники агенства, Путін може воювати стільки, скільки потрібно.
Це все частина гри з боку Росії, сьогодні вона не має справжнього інтересу до реальних переговорів, каже колишній керівник служби зовнішньої розвідки Польщі Гжегож Малецький (Grzegorz Małecki):
— Мета Путіна, принаймні на даному етапі, заморозити конфлікт, дочекатися, коли виникнуть умови для його відновлення вже за умов, що гарантують досягнення цілей, які дозволять йому вважати себе переможцем.
Путін хворий, але не божевільний. Він небезпечний і не зупиниться, заявив в інтерв’ю The Guardian Володимир Зеленський. Розмови про мирні угоди чи перемовини, на переконання українського президента, це пастка, а дії Росії він порівняв з Другою світовою війною, мовляв, методологія Путіна є такою ж, як у нацистській Німеччині з її масовими стратами й насильством.
Росія перетворює переговори на зброю, як і багато інших суто мирних інструментів, наголошує старша дослідниця програми безпекових студій «Української Призми» Юлія Каздобіна:
— Важливо не забувати, що Росія пропонує перемовини у той час, як проводить мобілізацію, нарощує виробництво зброї, шукає шляхи обходу санкцій, купує зброю у ворожих нам країн. Швидше за все, мета не мир — а змушення нас до капітуляції.
Якщо не вийде і будуть переговори, — то взяти паузу, щоб підготуватися до наступного етапу агресії. А якщо на переговори не підемо, то звинуватити нас у тому, що хочемо продовжувати війну
Союзницький Альянс
Україна все ще може виграти війну з Росією, заявив генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг, але за умови продовження активної підтримки з боку союзників з Альянсу. За словами генсека, на липневому саміті у Вашингтоні підтримка України отримає міцнішу основу зі збільшеною роллю НАТО в координації безпекової допомоги та багаторічними фінансовими зобов’язаннями.
Чи запросять Україну до членства у НАТО на саміті у Вашингтоні? Фото: Secretary Antony Blinken
Водночас, за даними джерел британського видання The Telegraph, Володимир Зеленський отримав попередження цього року не вимагати підтримки членства України в Альянсі. Якщо вірити джерелам The Telegraph, Німеччина й США дуже скептично ставляться до подальшого просування України по шляху до повноправного членства в НАТО цього року.
Найкращим рішенням і безпрограшним, win-win варіантом для НАТО і України було б офіційне запрошення України до вступу у військово-політичний союз на саміті в липні і узгодження конкретного графіку. І прикро, наголошує депутат Бундестагу від Християнсько-Демократичного Союзу Родеріх Кізеветтер (Roderich Kiesewetter), що німецький уряд проти такого рішення:
— Можна було б знайти формулювання на кшталт «прийом має відбутися, щойно дозволять умови безпеки». Це дало б Україні чітку перспективу, а НАТО вже могло б почати співпрацювати ще тісніше і вчитися в України, зокрема, у сфері захисту від гібридних засобів і сучасної війни.
Це було б дуже важливою політичною підтримкою, адже лише членство в НАТО є надійною гарантією безпеки для України
Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»
Після повномасштабного вторгнення РФ в Україну Польща прихистила мільйони наших співвітчизників та займає не просто послідовну, але й пасіонарну позицію у питаннях військової допомоги нашій країні, яка має надаватись колективними зусиллями Заходу. Можливо прозвучить неочікувано, але все це — результат послідовної політики у зміцненні власного оборонного сектору, яку Польща провадила ще задовго до лютого 2022 року.
Можна почати з чисельних «точкових» прикладів про те, що ще в 1990-х роках польський ОПК налагодив власне виробництво танків PT-91 Twardy, кілька десятків яких були передані як військова допомога нашій країні. Ще один приклад — Польща на початку 2000-х та в 2015-му році доволі далекоглядно викупила понад дві сотні Leopard 2 в Німеччини.
Берлін вважав, що танки — це рудимент давноминулої епохи, від якого треба позбавлятись, як наприклад від середньовічних замків
А от далі варто продовжити таким стратегічним прикладом. У червні 2021-го року Військо Польське проводило масштабні маневри Dragon-21 із відбиття ймовірної агресії РФ. У відкритий доступ потрапив такий висновок цих навчань: у разі російського нападу польська армія зможе розгорнутись за своїми оперативними планами, але от з рівнем озброєності насправді дуже великі проблеми.
Схоже, що саме ця історія й визначає, чому Польща так наполегливо веде масштабні програми із переозброєнню буквально на мільярди доларів і чому окремі внутрішньополітичні дискусії з оборонних питань можуть йти так, що аж іскри летять, але заради користі спільної справи.
Польська техніка на навчаннях DRAGON24. Фото: JAKUB STEINBORN/Polska Press/East News
«Довга рука» до Москви та кулак на більше 1000 танків
Модель оборонного будівництва Польщі можна описати як гібрид західної та умовно східноєвропейської моделі із поєднанням потужного далекобійного арсеналу та одночасним розширенням сухопутної складової.
Почнімо з такого факту: під F-16 є свій аналог Storm Shadow — крилата ракета AGM-158 JASSM, котра має дальність пуску від 300 км. На даний момент Польща має 70 таких ракет загалом на 48 літаків F-16 — і хоче мати таких ракет в понад 10 раз більше. У березні 2024 року Держдеп США дав дозвіл на купівлю аж 821 крилатої ракети JASSM-ER із дальністю пуску 900 км, що в теорії дозволяє бити аж до Москви. Але це й коштує відповідно — $1,77 млрд або $2,15 млн за одиницю.
Польща в 2019 році закупила 20 M142 HIMARS, а тепер ще й має укладені замовлення на поставку ще 486 «Хаймарсів» та 218 південнокорейських аналогів K239 Chunmoo (польське позначення Homar-K). При цьому цікаво, що до Homar-K польські військові отримають також оперативно-тактичні балістичні ракети KTSSM-II, аналог ATACMS на 300 км.Обійдеться такий «ракетний кулак» — у понад $10 млрд, хоча виробництво обох ракетних систем буде частково локалізованим на польських потужностях.
Програми щодо танків окремо демонструють розмах оборонних зусиль Польщі. За відкритими джерелами, на початок 2023 року польська армія мала орієнтовно 620 танків усіх типів, а всі поточні замовлення передбачають поставку майже 1200 новітніх танків
Із них — 366 M1 Abrams різних модифікацій за двома контрактами, загальний цінник яких сягає до $8 млрд. Крім того, програма передбачає 820 південнокорейських танків K2, із котрих 500 будуть виготовлені на польських потужностях, але після 2027 року, бо треба час на розгортання виробництва. Так от, лише перші 180 танків коштуватимуть $3,37 млрд.
На цінники затрат на ППО мабуть взагалі краще не дивитись, як і на тривалість поставки ЗРК. За поточними планами, Польща хоче отримати плюс 12 батарей Patriot до 4 вже замовлених за програмою Wisla та 46 ЗРК CAMM-ER за програмою Narew — і це все до 2035 року обійдеться аж в $30 млрд. І це при тому, що і за цими програмами Польща максимально локалізувала виробництво, наприклад — свої пускові ракети до Patriot.
Початкові плани на ППО в Польщі були в рази скромніші, але досвід війни РФ проти України показав, що економити на захисті неба смерті подібно
А на початок 2022-го року та ж Польща мала хіба що три батареї С-200 та 17 пускових С-125, чого ледь вистачало для прикриття Варшави та Кракова. Перші три батареї Patriot в Польщу надійшли вже на початку 2023 року — для заміни С-200. Так, нескладно здогадатись, які після цього можуть бути припущення. Але далі пропоную обійтись легким жартом про те, що ніколи не питаймо українських розвідників та зенітників, де вони взяли засіб збити російські А-50 і Ту-22М3.
Кадри на вагу золота
На початок 2023 року Польща мала армію в 114 тисяч військових. І тут логічно випливає, що якщо йдуть настільки масштабні закупівлі зброї, то чисельність війська має масштабуватись також. Але, як на стороннього спостерігача, то в цьому питанні воєнно-політичне керівництво Польщі на даний момент: 1) прагне знайти «золоту середину»; 2) досі перебуває в пошуках, тому можуть дискутуватись різні варіанти.
Військові навчання у Дравсько-Поморському у Польщі. Фото: GERARD/REPORTER
Проглядаються дві реперні точки. Перша — польське військове керівництво прагне, поки є умови мирного часу, створити міцне та чисельне кадрове ядро, щоб саме на його основі проводити нарощення армії в умовах мобілізації під час війни. Друга — прагнення перетворити службу у війську на найбільший політичний привілей, який може бути доступним громадянам Польщі.
Жодне суспільство не є статичним. Тому варто очікувати, що базові рішення з нарощення чисельності Війська Польського насправді ще попереду
Тим більш, що самі польські військові на публіку заявляють доволі цікаву логіку рішень — наприклад, на їхню думку, найкращими солдатами є чоловіки в категорії 30+, бо вони уже психологічно стійкі і ще фізично здорові.
Прометеїзм F-16 та «Леопардів»
Після всього вищепереліченого логічно може виникнути вже задавнене питання — а як зараз Україна та Польща можуть співпрацювати в оборонних питаннях? Ми ще можемо пригадувати реалії 2021-го року, коли вважалось, що наша країна може бути донором важливих оборонних технологій для польського ОПК, наприклад по протитанковим ракетам або керованим боєприпасам.
Але останні понад 2 роки повномасштабної війни парадигму перевернули, і тепер питання слід ставити так — а щоб ми могли запозичити в плані оборонних технологій у Польщі
Доволі доречним стає згадати відому концепцію прометеїзму, особливо на тлі того, що польська «оборонка» ремонтує нам танки Leopard 2A4, і, схоже, буде обслуговувати нам і майбутні F-16 (а подібні натяки Пентагон давав у відкритий доступ). І заодно, якщо згадати наведені вище моменти, Польща йде шляхом локалізації виробництва хоча б окремих елементів до ракетних систем та ЗРК.
Україні знадобиться весь можливий досвід, набутий «оборонкою» Польщі — і як вести рутинне обслуговування західних танків та літаків, і як вести локалізацію ракетних технологій
Це нам би суттєво зменшило затрати сил і часу, бо, наприклад, створити свій ЗРК «з нуля» на власних розробках займає орієнтовно років 20, а в нас стільки часу нема. Але для ширшої ілюстрації можна згадати й такий приклад. На початку 2023 року було публічно заявлено домовленість про ремонт танків Т-64 для ЗСУ на польських потужностях, і тут самі польські профільні оглядачі підкреслювали, що це створює нові можливості для розвитку їх ОПК.
Загальний висновок тут можна стиснути до такого посилу — насправді є безліч питань в оборонній співпраці, де Україна та Польща як дві сусідні країни могли б налагодити в чомусь навіть «сестринську» взаємодію.
Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.