Ексклюзив
20
хв

Культурний ренесанс в Україні

Кінця російській агресії ще не видно, але усі ми, українці, як оголений нерв, нарешті стали більш чутливими до свого минулого. З плаского одновимірного світу, в якому ми жили ніби навпомацки, нарешті виринаємо. Не можемо начитатися свого, не можемо надивитися

Анна Лодигіна

Виставка робіт Алли Горської у Києві. Фото: Український дім

No items found.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

За вечерею після трьох днів зйомок я не могла не запитати польських колег, що їх найбільше вразило в Україні за цей час. Ніхто з них не був тут раніше, і перший дотик одразу у воєнний час, хоч ми і знімали в місті, а не на передовій. Усі троє відповіли однаково: вони очікували іншого від країни у війні. Так, є тривоги, ракети літають над головою, але люди так багато читають, буквально всюди — у кафе, в автобусі, у парку. Ще українці постійно співають. У закладі може співати ціла компанія, а у сквері грає квартет на музичних інструментах — справжній професійний концерт! Стільки виставок проводиться, театри працюють і квитки на них купити непросто. Такий феномен життя під час війни. 

Не знаю, чи помічають це ті, хто усі два роки прожили в країні. Але я, перебуваючи переважно цей час за кордоном, приїжджаючи щоразу дивуюся, як з кожним разом у того ж Києва нарощуються «культурні м’язи»

Навіть якщо маєш у запасі багато часу, все одно щось постійно пропускаєш. Маєш обирати: або не йдеш на виставу Івана Уривського, який отримав цього року Шевченківську премію за свою «Конотопську відьму», або на світову прем’єру опери Романа Григоріва та Іллі Разумейка, лауреатів премії королівського філармонічного товариства Великої Британії. 

Те саме з книжками. Не встигла ще прочитати «Пригоди української літератури» Ростислава Семківа чи переклад «Половини жовтого сонця» нігерійської письменниці Чімаманди Нґозі Адічі, як на полицях книжкових з’являються нові й нові переклади українською мовою, романи, антології і дослідження українських авторів. 

Те, що століттями забороняла і знищувала Росія, за що загинула незліченна кількість українців у різні часи і продовжують помирати, що витіснялося навіть у часи незалежності російськомовним, російськонаративним контентом, нарешті проростає на повну силу

Наскільки це можливо в умовах війни. А ми, ніби не можемо надихатися, надивитися цим. Уявіть часи Януковича — перед Революцією гідності. Чи можливо було, щоб у широкий прокат вийшов фільм про репресованих українських письменників «Будинок “Слово”. Нескінчений роман»? Нагадаю, що ще у 2013 році охочі легко могли дивитися в кінотеатрах російські прем’єри: воєнні драми з ворожими наративами та байопіки про російських легенд спорту. 

У Києві показують стрічку «Будинок “Слово”. Нескінчений роман». Фото: пресматеріали

А тут на екрані раптом ожили Микола Хвильовий, Майк Йогансен, Михайль Семенко, Павло Тичина, Остап Вишня. З них ніби молотком збили оце нашарування каменю й цементу далеких від нас у часі геніїв літератури, яких моє покоління мабуть досі сприймає чорно-білими картинками з підручників, з блідо-бідно написаними біографіями. У фільмі вони стали реальними людьми, які кохають, зраджують, конкурують, жартують, ходять у солярій, палять, сваряться, мають різні звички. І яких підступно знищує радянська влада. 

Мені складно було раніше уявити, як митці жили у харківському «Будинку "Слово"». Побут, який відтворили автори кіно, розгортається на екрані з документальною точністю. Декорації створювали за реальним кресленням будинку, навіть вдалося відтворити фрагмент театральної вистави революційного драматурга Леся Курбаса, який знищили совєти. Дотепер ми не мали жодного уявлення, як він виглядав. А тепер є цей кіноескіз, і, як на мене, дуже неочікуваний. 

Режисер фільму розповідав в інтерв’ю, що коли команда навідалася у реальний Будинок «Слово» у Харкові, то виявилося, що люди, які зараз там живуть, не знають нічого про трагедії, які розгорталися у кожного з них в квартирах.

Такий наш діагноз після окупації території і інфопростору Росією. Ми нічого не знаємо про самих себе

Переживає ренесанс український театр. Спробуйте купити квиток на вистави до театру Франка. Щоб нарешті спіймати білет на вже згаданого вище Івана Уривського, який працює зараз з українською класикою, скористалася спеціальним ботом. За дві хвилини квитки зникали у мене на очах, поки я не вхопила останні десь на гальорці. Ще два вдалося придбати на «Камінного господаря» за драмою Лесі Українки в Театрі на Подолі. Тож вийшло, що ввечері я дивилася на В’ячеслава Довженка у ролі Хвильового в «Будинку "Слово". Нескінчений роман», а наступного дня виставу, де він уже був Дон Жуаном у вщент заповненій залі театру. 

Найпомітнішим і найвідвідуванішим проєктом Українського дому за останні роки стала виставка «Алла Горська. Боривітер». У радянські часи про художницю не говорили навіть в родині
У Києві кожен охочий міг побачити роботи Алли Горської. Фото: Український дім

Усіх, хто виступав з промовами на похороні Горської, її друзів, згодом репресували. І лише у часи незалежності синові Олексію вдалося ознайомитися із розсекреченими матеріалами, завдяки яким він зміг довести: його мати і дідусь були вбиті за вказівкою КДБ. Але чи багато ми знали про дисидентку Аллу Горську, а людину і художницю? Виставка в Укрдомі — перша її повна ретроспектива. Це так дивно. Ходиш і чуєш шепоти: «А ти знала, що Горська робила сценографію для вистав?» або «Вперше чую про розбитий вітраж художників у вестибюлі Червоного корпусу, а я там вчився». 

Одна з робіт Алли Горської. Фото: Український дім

Спостерігаючи цей культурний сплеск і спрагле бажання знати про своє минуле, згадую свою поїздку до Мілана півтора роки тому. Разом з командою ми знімали сюжет про засновника італійського кримінального роману Володимира Щербаненка, який народився у Києві. В Італії він відомий за ім’ям Джорджо. Його батько викладав у Київському університеті і був вбитий більшовиками під час оборони Києва. Після цього разом з мамою Володя емігрував до Італії, де через роки стане справжньою зіркою. Його донька Чечилія казала, що батько був самоуком і не мав освіти, тому що працював з юності. Але дуже любив писати. Йому вдалося потрапити до творчого ком’юніті Мілана, з тими ж цінностями й політичними поглядами. За словами італійського дослідника творчості письменника Джанні Канови, після Другої світової в Італії на фоні бідності й руйнувань відбувся економічний і одночасно культурний бум. Щербаненко був з тих, хто підсвічував неідеальності тогочасного суспільства і політичної системи загалом. Тому він став таким успішним. 

Авторка під час зйомок матеріалу про Володимира Щербаненка — разом з його донькою Чечилією. Фото: приватний архів

Кінця російській агресії ще не видно, але усі ми, українці, як оголений нерв, нарешті стали більш чутливими до свого минулого. З плаского  одновимірного світу, в якому ми жили ніби навпомацки, нарешті виринаємо. Не можемо начитатися свого, не можемо надивитися.

Те, що намагалися знищити так завзято й жорстоко росіяни, стає видимим, тримає і надихає на більше 
No items found.
Р Е К Л А М А
Приєднуйтесь до розсилки
Thank you! Your submission has been received!
Oops! Something went wrong while submitting the form.

Журналістка і дослідниця. Авторка проєкту про видатних постатей української культури Back to the Roots — телевізійної програми на телеканалі TVP World у Польщі та в соцмережах. Працювала шефредакторкою онлайн-версії журналу ELLE-Україна, випусковою редакторкою проєкту «Донбас.Реалії» на Радіо Свобода, редакторкою новин і журналісткою на 5 каналі.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати
Трамп під час зустрічі з Мелоні в Овальному кабінеті. Вашингтон, 17 квітня 2025 року. Фото: Alex Brandon/Associated Press/East News

На протокольних фото Дональд сміявся і не приховував, що відчуває особливу симпатію до впливової італійки. Деякі злі язики навіть підозрюють, що він у неї трохи закоханий, тому ставлення до Мелоні набагато краще за Макрона, Стармера та Шольца, який отримував купу образ у соцмережі Х.

Насправді на Мелоні покладено аж дві місії. Про першу стало відомо після уже легендарного скандалу між Трампом та Зеленським в Овальному кабінеті. Італійська прем’єрка на наступний день побачилась із українським лідером у Лондоні, де закликала його уникати напруженості із США та дала пару цінних консультацій.

«Я вважаю, що дуже важливо, щоб ми уникали ризику розколу Заходу. І я думаю, що з цього приводу Велика Британія та Італія можуть відіграти важливу роль у наведенні мостів», — зазначила тоді Мелоні.

І справді, після допомоги двох держав США повернули обмін розвіданими та дали добро на постачання зброї

Мелоні високо оцінила зустріч Трампа та Зеленського, яка відбулась на похоронах Папи Римського. Розмова в базиліці Собору святого Петра тримала в напрузі багатьох, але лідери не посварились, не побились і обмінялись зауваженнями стосовно рамки мирного плану. У дописі в соціальних мережах партія Мелоні «Брати Італії» натякнула на активні дипломатичні зусилля лідерки, які були «ретельно і стримано сплетені, без прагнення бути в центрі уваги, навіть тоді, коли погляди всього світу були прикуті до Риму — столиці християнства, а завдяки нашому прем'єр-міністрові, також і світової дипломатії».

У Римі Зеленський мав зустріч із Мелоні. Фото: ОПУ

Сама італійська лідерка у Ватикані мала розмову з очільницею Євросоюзу Урсулою фон дер Ляєн. Так, як Трамп в захваті від Джорджі — Європейський союз сподівається, що вона може підштовхнути американського президента до укладення нового торговельного договору з переглядом мит. І врешті — європейці уникнуть великої торгівельної війни. Тим паче американський лідер уникає телефонних розмов з головою Єврокомісії, тому Мелоні бере на себе місію посланця Європи. 

Як відомо, Євросоюз має три місяці, щоб переконати Трампа не вводити 20-відсоткові мита на весь експорт до США. Наразі ЄС оподатковується базовим тарифом у 10%, а також 25-відсотковими зборами на сталь, алюміній та автомобілі.

Для Джорджі Мелоні — це посилення її ваги в Євросоюзі і загалом у світі — як рішучої лідерки нового часу

Торік у грудні видання Politico назвала італійську політикиню зіркою європейської політики. Навіть так, прямим текстом написало, що лідерка правої партії «Брати Італії» за кілька років «перетворилася з маргінальної політичної фігури на одного з ключових гравців на європейській та світовій політичній арені».

Прем’єр-міністерка Італії Джорджа Мелоні визнана найвпливовішою людиною Європи за версією Politico 2025-го року.Фото: IPA/ABACA/Abaca/East News

«Сьогодні, якщо ви хочете говорити з Європою, то дзвінок саме до Джорджії Мелоні — очевидний вибір. Навіть такі постаті, як Ілон Маск, найбагатша людина у світі та радник новообраного президента США Дональда Трампа, звертаються до італійської прем’єрки для обговорення стратегічних питань», — написало впливове ЗМІ.

Чим цікава Мелоні? До її перемоги на виборах 2022 року італійських правих уособлював Сільвіо Берлусконі — любитель скандальних вечірок, творець ручного телебачення, любитель помахлювати з податками та випити із Путіним

Партія Мелоні з'явилася на орбіті італійської політики, коли скандали одіозного мільярдера почали вкрай деструктивно впливати на інші партії. Всі хотіли жити як Берлусконі на широку ногу — і щоб за те їм нічого не було. 

«Брати Італії» стали здоровою альтернативою — що праві можуть і роботою займатись, а не лише плавати в басейнах з телезірками та неповнолітніми. Тож з часом ультранаціоналістична та радикальна політикиня спромоглася зарекомендувати себе як політикиня, з якою готові співпрацювати як у Брюсселі, так і у Вашингтоні.

Мелоні — одна з небагатьох, хто може на рівних дискутувати з іншим лідером Європи — Еммануелем Макроном. Є велика насолода спостерігати, як ці двоє сперечаються щодо фіскальної політики, соціальної політики та найбільш гострого питання — мігрантської кризи
Макрон та Мелоні під час саміту «коаліції охочих» у Парижі. 27 березня 2025 року. Фото: LUDOVIC MARIN/AFP/East News

Західні аналітики кажуть, що успіхом у відносинах із Трампом Мелоні точно зобов'язана не тільки вродою та вишуканим стилем. Вона здатна знаходити баланс між радикальними ідеями своєї партії та прагматичною співпрацею з міжнародними партнерами. Її лідерство демонструє нову еру змін в європейській політиці, де ліберальні підходи поступаються місцем новим обличчям із сильним націоналістичним порядком денним. Також можна з упевненість сказати, що Джорджа Мелоні, Кая Каллас, Урсула фон дер Ляєн — це і є команда складних часів, яка буде розгрібати ті авгієві стайні, які лишили ті чоловіки, які хотіли дружити з Путіним. 

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

20
хв

Улюблениця Трампа. Як Джорджа Мелоні стала арбітром між Вашингтоном, Брюсселем та Києвом?

Марина Данилюк-Ярмолаєва
Дональд Трамп, Камалв Гарріс, Таймс-сквер, Нью-Йорк

Думаю, люди не усвідомлюють, наскільки поганою була Америка до Трампа. Якщо вже на те пішло, я думаю, що Трамп просто відкрито говорить про те, що американський уряд робив століттями. Я в жодному разі не кажу, що те, що робить Трамп — це добре, але він чесно говорить про це. Зрештою, адміністрація Байдена депортувала в середньому 57 тисяч людей на місяць, тоді як адміністрація Трампа минулого місяця вислала назад 37 660, і все ж ми ніколи не чули про депортаційні плани Байдена. Ми хвалимо лібералів за їхню відданість правам людини, але чого вони насправді досягли? Вони не захищають права жінок, дозволяють геноцид палестинців, заарештовують студентів за участь у протестах, дозволяють Росії продовжувати свої злочини і обмежують нашу свободу слова. І при цьому нам кажуть, що ми будемо голосувати за них, тому що вони є «меншим злом»? Я постійно чую, що відповідальність за наше майбутнє «лежить в руках молоді», бо саме старше покоління спричинило весь цей безлад. Від мене очікують, що я буду протестувати, голосувати, організовувати — в той час як я від цього всього відрізана.

Що ж це за демократія, коли у нас є лише вибір між двома злами, і обидва підтримуються одними і тими ж потужними інтересами?

Я думаю, що коли ми дивимося на Америку, ми повинні запитати себе: «Для кого вона коли-небудь була доброю?» Це завжди була країна, яка була доброю для білого американського чоловіка, і, ймовірно, вона стала ще кращою для нього зараз. Однак, чи була ця країна коли-небудь доброю для жінок? Чи була ця країна коли-небудь доброю до людей з іншим кольором шкіри, ніж білий? Я думаю, що ми забуваємо про це, ідеалізуючи Америку. Вона ніколи не була великою країною і ніколи не стане «великою знову», якщо тільки минуле, про яке ми говоримо, не є колоніальною, расистською імперією, яку Трамп хоче повернути. Дивлячись на «американську мрію» з перспективи посткомуністичної країни у Східній Європі, досить легко її ідеалізувати. Однак я завжди намагаюся нагадувати людям у Східній Європі, що суспільство, безпека, освіта та охорона здоров'я, які ми маємо тут, у мільйон разів важливіші, ніж ідеалізована версія того, яким могло б бути їхнє життя в капіталістичній утопії Америки.

Нещодавно я відвідала Нью-Йорк. Хоча це одне із найдорожчих міст у США, зміни цін, які відбулися за останній рік, шокували мене більше, ніж будь-коли раніше. Я чула від друзів, що вони не можуть дозволити собі орендну плату за житло, тому що її підвищили на 25%. Деякі з них не можуть знайти роботу з минулого літа — і коли я кажу «робота», я маю на увазі будь-яку роботу, в тому числі в кафе або продуктовому магазині. І це люди, які закінчили престижні університети, такі як Колумбійський чи Нью-Йоркський. 

Вільям Едвардс і Кімберлі Кемброн одружуються в День святого Валентина на Таймс-сквер у Нью-Йорку 14 лютого 2025 року. Фото: Kena betancur / AFP

Ціни на продукти продовжують зростати. Минулого року я платила близько 120 доларів за продукти, яких мені вистачило на 10 днів. Коли я приїхала туди нещодавно, ця сума подвоїлася. Зрозуміло, що Трамп хоче обвалити економіку, щоб 1% населення міг купувати все — але що далі? Всі ці люди, які не можуть собі нічого дозволити, будуть заарештовані і стануть ще однією групою, що забезпечує рабську працю для американської наддержави? Це і є план Трампа?

Бездомність в Америці — це ще одна річ, яку я зауважила лише після року моєї відсутності там. На свій подив, я виявила, що американці ще більш стійкі до неї, ніж раніше. Зростання кількості людей, які вживають наркотики на вулицях, лякає, а епідемія фентанілу швидко перетворює все більше міст на «міста-зомбі». Це вже було серйозною проблемою під час пандемії, але зараз вона стала ще серйознішою.

Все більше людей не можуть дозволити собі платити за оренду житла — і все більше з них опиняються на вулиці

Хоча вигляд людей, які отримують наркотики, викликає у мене страх, гнів у мені стає ще сильнішим. Чому ніхто не допомагає? Як американці можуть бути такими нечутливими, дивлячись на те, як люди щодня помирають на вулицях? 

Тепер Трамп хоче оголосити бездомних поза законом. Він використовуватиме тих, кого капіталістична система не може посадити за ґрати, як ще одну силу рабської праці в американських в'язницях.

Безпритульні їдять обід на День подяки, організований некомерційною організацією Midnight Mission для майже 2 тисяч бездомних у районі Скід-Роу в центрі Лос-Анджелеса, 25 листопада 2021 року. Фото: Apu GOMES / AFP
Америка повільно руйнується, як і будь-яка імперія, за винятком того, що її проблеми виникли не за одну ніч

Вони накопичувалися протягом тривалого часу — системні проблеми, які не помічалися або ігнорувалися народом. Тріщини у фундаменті існували роками в країні, чиє ядро ґрунтувалося на геноциді та рабстві, тільки тепер їх більше не можна ігнорувати. Тож як громадяни цієї країни можуть продовжувати дивитися в інший бік і не вживати заходів? Їм легше сидіти вдома, відволікаючись на розваги, соціальні мережі або щоденні клопоти, ніж протистояти суворій реальності того, що відбувається навколо них. Мені сумно усвідомлювати, що серйозність ситуації доходить до багатьох американців лише тоді, коли страждає їхнє майно. Лише тоді, коли під загрозою опиняється їхнє майно, відчуття безпеки чи повсякденне життя, вони починають розуміти, що зміни не відбудуться, якщо пасивно спостерігати чи чекати. Необхідність вийти на вулиці, вимагати дій стає зрозумілою лише тоді, коли наслідки бездіяльності відчуваєш на собі. Але ми знаємо з історії, що тоді буває занадто пізно.

«Спочатку вони прийшли за євреями.

Я мовчав, я не був євреєм.

Потім вони прийшли за комуністами.

Я мовчав, я не був комуністом.

Потім вони прийшли за профспілковими працівниками.

Я мовчав, я не був профспілковим працівником.

Потім вони прийшли за мною.

І не залишилося нікого, хто міг би допомогти мені»

Мартін Німьоллер

20
хв

Занепад Америки, якою ми її знаємо

Меланія Крих

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

Ультраправі — лише прикриття. Ексрадник президента Румунії про те, як Кремль створює нові інструменти впливу на вибори в Європі

Ексклюзив
20
хв

Ексстратег НАТО Штефані Бабст: «Ми передбачили Донбас, Маріуполь і Чорне море — але нас не почули»

Ексклюзив
20
хв

Угода Трампа про надра: шанс чи пастка для України

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress