Ексклюзив
20
хв

Ключ до поразки Росії: чому удари по Криму важливі?

Війна з Росією завершиться на Півдні. Ключ до поразки Путіна — повернути Крим. Давайте розберемось, чому саме окупований у 2014 році півострів є тою самою голкою в серце держави-агресора

Марина Данилюк-Ярмолаєва

The Guardian повідомляє, що готується третя атака на Керченський міст. Фото: Anatolii Stepanov / AFP/East News

No items found.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

У ніч на 24 березня 2024 року трапилось одночасне ураження по головній базі Чорноморського флоту в Севастополі, нафтосховищі у Гвардійському та складу у Джанкойському районі. 

Комбінована атака українських сил оборони не просто підняла моральний дух з моменту відступу з Авдіївки та звільнення Головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного. Не так давно це могло бути мрією, але це факт — ЗСУ та СБУ можуть проводити такі операції навіть із застосуванням радянських літаків, які ладнають руками наші авіатехніки пенсійного віку. 

Знищити нафтосховище у Гвардійському — це позбавити палива сусідній аеродром, а отже, убезпечити від керованих бомб та ракетних ударів Херсон, Одесу та Миколаїв

Поцілити у штаб на головній базі — це пустити під ніж амбіції Російської Федерації стати регіональною наддержавою, яка мала бажання зробити Чорне море калюжею внутрішнього користування. 

Ураження цих важливих об'єктів — демонстрація власної вразливості, як би РФ не прагнула показати, що в Криму вона всерйоз та надовго. І за першочерговою задумкою — це головна і стабільна база держави-окупанта на Чорному морі, яка тримає в тонусі натівських сусідів — Туреччину та Румунію. 

Прикметно, що російська сторона і їхні русні воєнкори із мережі Telegram мінімально коментують свої поразки в Криму. Мовляв, розходьтесь, то просто «хлопки» або втрат нема — лише один солдатик загинув випадково. 

Нинішня російська система виграла вибори і укріпила свою диктатуру на дуже зрозумілому лозунгу зразка 2014 року: «Крим же наш! Крим повертається до РФ». Відмовитись від того, що ти продав як найбільше досягнення вторгнення до України, це означає — визнати, що вкрадений Крим не став абсолютно монолітним й оборона твоєї взірцевої бази сиплеться при першому легкому дотику. 

Українська сторона далі наноситиме удари до Криму. Бо, по-перше, українці будь-якого віку і політичних поглядів обожнюють те саме легендарне відео, де росіянка втікає із Алушти. І плаче в таксі, бо не хоче їхати з Криму, де все так було душевно, по-домашньому

А друге, безмежно тішать анонси очільника Служби безпеки України Василь Малюк на 2024 рік низки спецоперацій спецслужби, які болісно вдарять по ворогу безпосередньо в Криму. Так, до цієї операції СБУ готує 35 дронів «Sea Baby», на які донатили всі українці. Варто зауважити, що «Sea Baby» — це абсолютно українська розробка, яка добре показала себе в ураженнях кораблях російського Чорноморського флоту РФ. 

Уражений російський корабель. Фото: ГУР
Так, Василь Малюк натякнув, що морські  дрони можуть знову вдарити в Керченський міст. Тим паче очільник СБУ зазначив, що наразі росіяни взагалі не використовують Керченський міст для постачання зброї та засобів ураження

«До наших успішних уражень за добу там проходило від 42 до 46 потягів, які возили зброю та боєприпаси. Сьогодні за добу їх іде чотири-п'ять. Чотири з них — це пасажиропотік, один з них — це товари загального вжитку», — сказав Малюк в інтервʼю «Фактам ICTV».

Цікаво, що свіжа риторика очільника СБУ повністю збігається з оцінкою друга України, колишнього премʼєр-міністра Великої Британії Бориса Джонсона. «Очевидно, раніше всі думали, що Путін ніколи не віддасть Крим. Мовляв, не варто навіть намагатися. Тому думали: давайте спробуємо допомогти Україні відвоювати сухопутний міст. Але зараз люди кажуть собі: по-перше, це можливо! Повернути Крим реально!», — сказав Джонсон в інтервʼю «Європейській правді». 

За його оцінкою, «Путін дуже вразливий у Криму». І якщо додати ЗСУ більше снарядів великої дальності та HIMARS, ATACMS та Storm Shadow, то на окупованому півострові відкриються дуже цікаві перспективи
Наслідки вибуху на Керченському мосту. 8 жовтня 2022 року. Фото: Мілітарний

Прикметно, що ще до початку повномасштабного вторгнення британський ексміністр оборони Бен Воллес зустрічався із російським колегою Сергієм Шойгу. І там обіцяв «надрати зад» російському війську, як це зробили шотландські гвардійці під час Кримської війни 1853 року. Тоді Шойгу, який не дуже цікавиться історією, не зрозумів, на що натякає британський високопосадовець. 

Знищення російського флоту на Чорному морі і враження військової інфраструктури в Криму — може стати для України тим самим сильним козирем за столом майбутніх переговорів із Росією щодо завершення війни. Окрім того, це витискання держави-окупанта з морських вод та убезпечення спокою не тільки України, а й наших сусідів, над якими можуть пролітати ракети з кораблів Чорноморського флоту РФ. 

Сучасна Росія тривалий час ретельно будувала образ непереможної морської держави. Пропагандисти Кремля десять років поспіль хизувались швидкою операцією з захоплення Криму і розбудови там найбільшої військової бази

Однак удари сил оборони показують, що нинішня Росія та її армія — це колос на глиняних ногах. І наша задача — розбити цього боввана аби він не зашкодив нікому більше. 

Офіційні спікери Росії — на кшталт Дмітрія Пєскова чи Ігоря Конашенкова — соромляться коментувати свої військові поразки в Криму і роблять вигляд, що нічого такого не було. Це посилює зневіру у тих, хто чекав Росію на півострові і приїхав туди працювати із депресивних регіонів РФ. Виявляється, Крим — не непереможна фортеця, а дране решето. І слава про Севастополь і його міць скоріше була міфом, аніж константою. 

Триматись на Сході, але влучно бити по Криму — це і є новий план України, яка вийшла на фінал нинішньої війни

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

No items found.

Українська журналістка, політичний аналітик та медіа-консультант. Працювала парламентським оглядачем більше 10 років. Співпрацює з виданнями «Цензор.нет» та «Еспресо». Є авторкою популярних YouTube-каналів «Цензор.нет» та «Шоубісики». Спеціалізується на темі політики, економіки та медіатехнологій.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Утім, усі ці запальні заяви зі спецефектами у соцмережі Х мають певне раціональне зерно. Це підняття ставок і сигнал в першу чергу Китаю, який останні пів століття зріс на американських грошах. А нині вважає, що варто змістити США з позиції гегемона.

В основі такої поведінки Китаю та її друзів по вісі зла — Росії, Ірану та КНДР — лежить теорія про те, що великі держави повинні ділити сфери впливу і захищати свої економічні та безпекові інтереси, нав'язуючи свою волю меншим сусідам.

Утім у цю гру можна грати удвох — й Америка чітко окреслила, що не чекає Пекін у себе на задньому дворі — а саме в Західній півкулі

Видання The Wall Street Journal стверджує, що після виборів у США та рішучої перемоги республіканців та Дональда Трампа Китай все активніше грає м'язами. Він провів найбільші військово-морські навчання за останні десятиліття, спустив на воду найбільший у світі військовий корабель-амфібію, був звинувачений у саботажі підводних кабелів в Азії та Європі і хакерських атаках на казначейство США, представив чотири нові сучасні літаки, вперше відпрацював морську блокаду біля японських островів і активізував шпигунську діяльність на Заході.

Президент Китаю Сі Цзіньпін і президент США Дональд Трамп під час зустрічі у 2017 році. Фото: AFP/EAST NEWS
Коли ти живеш у Східній Європі, то складається враження, що американці зійшли з розуму, коли вимагають повернути під контроль Панамський канал

Утім не варто забувати, що США побудували цей стратегічно важливий об'єкт, щоб швидше й легше торгувати з Азією та між своїми узбережжями. Є також військовий зиск — для Америки то є найшвидший і найпростіший маршрут, яким можна перекидати військові кораблі з Атлантичного у Тихий океан та навпаки. У 1999 році канал відійшов під юрисдикцію Панами — і все б нічого, але з 2014 року водною артерією почали дуже активно цікавитись китайці. 

Спочатку Китай став частиною ініціативи Сі Цзіньпіня «Один пояс, один шлях», далі розірвав стосунки із Тайванем. А ще купився на класичний китайський хабар — інвестиції в інфраструктуру в обмін на бенефіти. 

Станом на зараз два з п'яти ключових портів у зоні Панамського каналу належать компанії з Гонконгу, тобто китайці можуть стежити онлайн за потоками цивільних та військових вантажів США

За першої каденції Трампа та чотирирічки Джо Байдена американці змусили панамську владу відмовитися від частини китайських проєктів, але вплив Піднебесної однаково суттєво зріс. Дійшло до того, що Пекін планував побудувати велике посольство на березі Панамського каналу, але під тиском Вашингтона панамська влада заблокувала цю ініціативу.

Китай висловив підтримку Панамі у питанні контролю над Панамським каналом. Фото: Shutterstock

Щодо Гренландії — тут США переслідує той самий інтерес убезпечення свого східного узбережжя від Китаю. Хоча перепалка між урядом Данії та політичними діячами Гренландії щодо «продажу острова» була гучною, вона мала свій сенс. 

Видання Axios, посилаючись на власні джерела, повідомляє, що «уряд Данії хоче уникнути публічного зіткнення з новою адміністрацією США», і «передав кілька повідомлень». Так, влада Данії чітко сказала, що острів не продається, але є готовність обговорити будь-який інший запит США. Америка вже має військову базу в Гренландії та угоду з Данією від 1951 року про захист острова, згідно з якою можна легко обговорювати збільшення американських сил.

Данські офіційні особи вже заявили, що розглядають подальші заходи щодо збільшення інвестицій у військову інфраструктуру та можливості в Гренландії, консультуючись з урядом Гренландії, — йдеться у ЗМІ.

Чому Вашингтон так різко зацікавила Гренландія? У часи «Холодної війни» вона відігравала ключову роль в обороні НАТО та США як частина системи раннього попередження для виявлення радянських підводних човнів або ракет.

Це зрозумів Китай, чиї човни все частіше помічають біля берегів ключового острова — який є вінцем перспективного торгового шляху через Арктику

Американська газета WSJ пише,  що в останні роки Пекін посилив свою економічну присутність у цьому регіоні, зокрема через інвестиції у видобуток корисних копалин у Гренландії. 2018 року Пентагон успішно працював над тим, щоб заблокувати фінансування Китаєм трьох аеропортів на острові. 

Утім Китай особливо зацікавлений через розташування Гренландії відносно всіх арктичних судноплавних маршрутів, включно з «Полярним шовковим шляхом» Пекіна, що дозволить використовувати коротшу відстань для доставки товарів через Арктику, оминаючи морські вузькі місця у Суецькому каналі та Малаккській протоці. А ще — не варто забувати, що Гренландія має гігантські запаси рідкоземельних матеріалів, які хоче забрати собі під контроль Китай, аби мати перевагу у торговельній війні і таким чином виграти гонку за високі технології у США.

У цій боротьбі за контроль за вихід на Арктику дуже важлива роль Канади, адже вона має значну лінію виходу до Північного полюсу і може стати надійним союзником США у змаганнях за контроль над перспективами проти Росії та Китаю

Канада — другий за величиною торговельний партнер Сполучених Штатів, але категорично відстає у фінансуванні НАТО. Ледве не пасе задніх — на оборону Оттава не витрачає навіть 2% свого ВВП. Тому для того, аби американський сусід трохи чухав про перспективи, Трамп вдався до агресивної риторики.

Американські аналітики з обох партій вважають, що такий підхід може активізувати непопулярну в Канаді тему оборони напередодні виборів до парламенту у жовтні цього року, де партія Джастіна Трюдо, яка останні роки більше займалась гендерною рівністю, може і програти.

Чи можна вітати такі ексцентричні підходи Трампа до важливих питань? Форму однозначно ні, але по суті західний світ має пережити певний шок, аби позбутися популізму. І нарешті зайнятися вирішенням серйозних питань — оцінкою загроз та підготовкою армій до війни. Аби врешті за всіх не вигрібала найбільше Україна, а далі Польща та країни Балтії, які чи не єдині щоденно розвінчують ілюзії про особливу російську душу.

Світ постав перед реальною загрозою — жити в демократії або стати харчем для Китаю. І коли стриманий бюрократ, а нині генсек НАТО Марк Рютте попереджає Європу, що ми або виділяємо гроші на оборону, або «доведеться діставати підручники з російської мови яи їхати у Нову Зеландію» — це добре нагадування, що зло не спить. І точно не обмежиться розбитими селами на українському Донбасі.

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

20
хв

Останнє китайське попередження. Нащо Трампу знадобилась Канада, Гренландія і до чого тут Європа?

Марина Данилюк-Ярмолаєва

Невже це можна назвати репетицією підготовки до виборів? Звісно, дивно думати нині мирними категоріями, коли немає навіть приблизного натяку на припинення вогню, а новий рік почався з того, що шахеди зруйнували цивільні будинки за 300 метрів від Офісу президента. Ба, більше — Путін і не думає зупинятись, хто б його не просив, бо війна — частина і опора його режиму. А ще — гарантія його фізичного існування, бо не буде війни — Росії доведеться стикнутись із власними демонами. 

Утім нинішні часи для українців — добрий момент подивитись на себе критично

І дати собі відповідь, чи справді добре, коли у політику приходить критична маса людей, яка до цього не мала жодного досвіду? Чи можуть нові обличчя зі сфери розваги стати справді добрими управлінцями часів гострої фази війни. І врешті — якого майбутнього ми хочемо і які ресурси нам на це потрібні. 

Київський міжнародний інститут соціології підсумував 2024 рік великим дослідженням про настрої українців щодо майбутнього. 

— Перше, є стала тенденція до зниження частки тих, хто оптимістично дивиться в майбутнє України. Якщо наприкінці 2022 року 88% вважали, що Україна через 10 років буде процвітаючою країною в ЄС, то до грудня 2023 року їхня частка скоротилася до 73%, а до грудня 2024 року — до 57%. Водночас з 5% до 28% зросла частка тих, хто вважає, що Україна матиме зруйновану економіку, — починають з поганої новини дослідники. 

— По-друге, коли ми аналізуємо результати, ми маємо також фокусуватися, крім динаміки, і на фактичних поточних показниках. Ми бачимо, що наразі, попри непростий рік та його складне завершення, більшість українців (57%) у цілому схиляються до оптимістичного погляду на майбутнє країни, — дають тут же солодку пилюлю соціологи. 

Тут же постає питання, а кого українці бачать новими лідерами? Хто вестиме нас у це оптимістичне майбутнє після війни? 

Торік наприкінці листопада центр «Соціальний моніторинг» оприлюднив тенденції настроїв у суспільстві. Пікантна деталь — вони досить наближені до інших непублічних соціологій, які замовляє Банкова. І що пікантно — тримаються десь рік. 

Дослідження каже, що українці більше довіряють колишньому головнокомандувачу Збройних сил України, а нині послу України у Великій Британії Валерію Залужному, а також начальнику Головного управління розвідки Міноборони Кирилу Буданову, аніж президенту України Володимиру Зеленському. Так, Залужний та Буданов є єдиними із публічних осіб, в кого рейтинг довіри переважає за недовіру. Цікавість населення до цих прізвищ зрозуміла — обоє  є кадровими військовими з безпосереднім бойовим досвідом. Третім у цьому рейтингу став президент Володимир Зеленський — він має 44% довіри супроти 52% недовіри. Тут вдається взнаки деяка втома він чинного президента і те, що світовий тренд на здолання популізму і повернення до класичної політики з серйозним лідером — який пішов від виборів у США — докочується і до нашого кутка Східної Європи. 

У Залужного та Буданова рейтинг довіри переважає за недовіру. Фото: ОПУ

Вибори 2019 року у Україні — були тріумфом попереднього тренду, коли люди шукали приємні харизматичні обличчя в сфері розваг. А ще — щиро вірили у прості рішення від простих людей. 

Викликів у новій українській реальності стає все більше — власне, на кожну нову фігуру, яка вигулькуватиме в політичному полі, типовий український виборець буде дивитись крізь серпанок розчарування

Попри стрес та знесилення, дослідження «Соціального моніторингу» показує великий запит (32%) на розбудову якісної армії і тривожність, що нинішня урядова команда з цим не справляється. Ба більше, коли багато українців гостро негативно сприйняли сумну новину перед Різдвом про тисячі неякісних мін, які буцімто солдати «неправильно зберігали» на фронті. Це було сприйнято як плювок в лице тим, хто з усіх сил тримає фронт на Донбасі. 

Утім є очевидний тренд. На 33-му році незалежності українці зрозуміли, що треба розбудовувати свою армію. Якщо не хочеш аби тебе убила чи зґвалтувала чужа
Слов’янськ (приватний сектор) після російського удару 3 січня 2025 року. Фото: AA/ABACA/Abaca/East News

Настрій цей стабільний, попри демонізацію ТЦК і купу проблем, які на голови ЗСУ обвалюють політики. Тому, щойно стане можливим повноцінне політичне життя, політичні перспективи отримають ті сили і ті персоналії, які зможуть задовольнити головне — запит на безпеку. 

Прикметно, що у багатьох дослідженнях одразу з'явились такі особи як серйозні волонтери, ветерани та професійні політики — Сергій Стерненко, Андрій Білецький, Тарас Чмут, Олена Зеркаль, Богдан Кротевич та Дмитро Кулеба. 

Ці прізвища варті уваги. Адже ми їх з високою долею вірогідності побачимо в партійних списках та серед кандидатів.

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

 

20
хв

Яких політиків і яких змін хочуть українці на після війни? Огляд головних трендів

Марина Данилюк-Ярмолаєва

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

Арігато годзаімас: як українці в Японії зібрали 33 млн грн на борщах і дідухах

Ексклюзив
20
хв

Модельєр Андре Тан: «Я двічі був банкротом. Сказав собі, що третій раз — не переживу»

Ексклюзив
20
хв

Останнє китайське попередження. Нащо Трампу знадобилась Канада, Гренландія і до чого тут Європа?

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress