Коментуючи події російсько-української війни, болгарський політолог, який був гостем Варшавського безпекового форуму, висловив думку про те, що хоча Курську операцію українських збройних сил й можна вважати тактичним успіхом країни, однак вважати, що Володимир Путін втрачає свій авторитет або що його влада слабшає, передчасно.
Російський диктатор, твердить Крастев, зараз демонструє куди більше зацікавлення у подальшому здійсненні воєнного та гуманітарного тиску на Україну, ніж тим фактом, що українські війська досі перебувають на суверенній російській території. Й однією з причин такої ситуації є успішний перехід російської економіки на військові рейки, а також значні трансфери до Росії ресурсів і технологій з боку союзних їй автократій.
Наприклад, за даними Інституту науки й міжнародної безпеки, російське акціонерне товариство «Алабуга», яке на початку 2023 року підписало з Іраном франчайзингову угоду сумою в 1,75 мільярда доларів США на постачання безпілотників для російських військових, вже значно перевиконало свій план. Рівень у 6 000 безпілотників Shahed-136 був досягнутий у серпні 2024 року (замість запланованого вересня 2025 року).
Однак, на думку Івана Крастева, найбільш значною та важливою допомогою для російської військової машини є та, що зараз надається Китаєм. Попри задекларовану мирну риторику та повагу до територіальної цілісності, дії Пекіна демонструють явну зацікавленість у тому, щоб саме Росія не програла цю війну
З іншого боку, більшість країн НАТО (за винятком Польщі та країн Балтії) не можуть або не хочуть відповідати на виклик з боку автократії, не тільки не виконуючи своїх зобов'язань щодо постачання Україні зброї, але й не визнаючи самих масштабів загрози.
— Європейцям буде вкрай важко виграти війну в обороні власних цінностей, якщо вони не вірять у сам факт її оголошення проти себе. Поки європейці не приймають факт своєї причетності до війни в Україні, весь незахідний світ дотримується абсолютно протилежного погляду, — констатує болгарський політолог.
За його словами, громадська думка на Заході залежить від тамтешніх електоральних циклів і того, що відбувається на полі бою в Україні. Ці два взаємопов'язані фактори визначають зміст і риторику публічних дискусій про війну в європейських країнах і Північній Америці.
На думку Крастева, місцеві еліти іноді забувають, що на війні важлива також риторика, адже їхні опоненти звикли реагувати не стільки на символічні дії, скільки на те, що йде за ними:
— Якщо за гучними заявами не йдуть конкретні дії, то це називається блефом.
Однак, з іншого боку, постійне інформування європейських суспільств про те, що вони вже перебувають у конфронтації з КНР, аж ніяк не сприятиме мобілізації зусиль на підтримку України, скоріше навпаки
Володіти знанням про те, чому почалася війна, безумовно корисно, втім пояснювальний потенціал цих знань не є безмежним. Понадто, деякі фактори, які уважно розглядаються в контексті проблем інших країн, зокрема глобального Заходу, нівелюються або витісняються на другий план, коли мова заходить про драматичні події за східним кордоном Польщі.
— Є одна деталь, пов'язана з цією війною, про яку вкрай мало говорять. Я відстежував промови Путіна до початку повномасштабної війни. За пів року до вторгнення він сказав дітям у Владивостоці, що якби не глобальні потрясіння двадцятого століття — Перша і Друга світові війни, революції й громадянська війна — сьогодні б жило 500 мільйонів росіян. Демографічна стурбованість майбутнім, викликана поганою демографічною ситуацією практично у всіх власне російських регіонах і зростанням неслов'янського компонента населення через вищу народжуваність і міграцію іноземців, продовжує підштовхувати росіян ставитися до українців і білорусів як до самих себе, — наголосив Крастев.
На думку експерта, викрадення українських дітей росіянами, їхнє усиновлення за спрощеними законодавчими процедурами можна пояснити саме цією тривогою за власні демографічні перспективи. Використання потенціалу цієї стурбованості (англ. demographic anxiety) вже давно має величезний вплив на соціально-політичну реальність у багатьох країнах світу, в тому числі й в центрі Європи:
— Відкриття кордонів в попередні десятиліття принесло як хороші, так і погані наслідки.
Воно надало людям фантастичні індивідуальні можливості, але також сприяло відтоку людей з Центральної Європи, де рівень народжуваності значно впав
Зміни у структурі населення мали вирішальне значення також для регіону Центральної Європи. На думку Івана Крастева, прямо під час і одразу після періоду трансформації демографічні та соціальні процеси призвели до електорального дисбалансу, коли люди старшого віку, які жили довше і голосували активніше, вирішували майбутнє замість молоді, яка поволі розчаровувалася в політиці та втрачала до неї інтерес. Це, своєю чергою, спотворило часову перспективу планування політиків і змінило логіку прийняття довгострокових рішень. На противагу цьому, після переходу та інтеграції до Європейського Союзу скорочення населення та старіння гомогенних суспільств сповільнилося, але не зупинилося повністю. Натомість з'явився приплив робочої сили з-за меж ЄС, який допоміг центральноєвропейським суспільствам наздоганяти більш розвинені країни, але водночас спричинив запеклі політичні дебати — подібні до тих, що точаться на Заході. Противники політики відкритих дверей апелюють до підсвідомого і суб'єктивного відчуття загрози для власного народу у власній країні, зазначає експерт:
— Таке ставлення можна проілюструвати словами з вірша Бертольда Брехта «Рішення», який запитував: «Зрештою, чи не простіше було б уряду розпустити народ і вибрати інший?».
Водночас експерт зазначає, що приклад Сполучених Штатів Америки показує, що стабільної та однозначної кореляції між електоральними вподобаннями вчорашніх мігрантів та підтримкою політичної сили, під владою якої вони стали громадянами, насправді не існує.
Іван Крастев — болгарський політолог, експерт з міжнародних відносин, спеціаліст з питань Росії та Східної Європи. Очолює Центр ліберальних стратегій у Софії та є постійним науковим співробітником Інституту наук про людину (IWM) у Відні. Коментатор в NYT. Єдиний представник Болгарії, який увійшов до списку 100 найважливіших публічних інтелектуалів світу за версією British Prospect та US Foreign Policy. (PAP)
Автор тексту: Ihor Usatenko
Повний текст можна прочитати на сайті www.pap.pl
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
%20(1).avif)
