Натиснувши "Прийміть усі файли cookie", ви погоджуєтесь із зберіганням файлів cookie на своєму пристрої для покращення навігації на сайті, аналізу використання сайту та допомоги в наших маркетингових зусиллях. Перегляньте нашу Політику конфіденційностідля отримання додаткової інформації.
Роберту Мецолу вітають з призначенням у Страсбурзі, 16.07.2024. Фото: Jean-Francois Badias/Associated Press/East News
No items found.
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
У голосуванні взяли участь 699 депутатів Європарламенту, з яких 562 проголосували за Мецолу. Її суперниця, іспанка Ірен Монтеро з Лівої партії, отримала 62 голоси. Депутати Європарламенту визнали 76 голосів недійсними.
Напередодні голосування вона заявила, що Європа завжди була чимось, за що варто боротися.
«Моя пристрасть до цього проєкту не зменшилася. Я хочу покращити його. Я буду невтомно працювати, щоб об'єднати людей», — сказала вона. І додала, що виклики, які стоять перед ЄС, вимагатимуть сильного лідерства.
Після того, як кандидатуру Мецоли, яка належить до Європейської народної партії, підтримали в Європарламенті переважною більшістю голосів, вона звернулася до депутатів зі вступною промовою, в якій відзначила місце демократії та України:
«Ми зрозуміли, що ніколи не зможемо сприймати демократію як щось саме по собі зрозуміле. Ми побачили, що наші європейські цінності розглядаються багатьма як загроза... Агресивна війна Росії проти суверенної України залишається першим питанням на нашому порядку денному».
Вона нагадала, що відвідала Київ на початку війни від імені Європарламенту: «Цей візит дав новий імпульс нашому парламенту, нову популярність і вплив. Це допомогло привернути увагу політиків до необхідності підтримки України, і люди покладаються на нас, щоб ми продовжували світити настільки яскраво, наскільки це можливо. Від нас вимагатимуть більшого. Ми повинні бути готові вийти за межі того, що є зручним, і зробити те, що є необхідним».
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
Володимир Зеленський: «Ми очікуємо активної спільної роботи в дусі концепції «мир завдяки силі»
Володимир Зеленський подякував Польщі та всьому польському народові за незмінну підтримку України, оборонну допомогу та повагу до українців, які зараз проживають у цій країні.
Президент розповів про наслідки сьогоднішньої російської атаки по українській енергетиці, зокрема по енергооб’єктах на Львівщині. У відповідь на це Польща висловила готовність постачати електроенергію в Україну.
Під час зустрічі Володимир Зеленський і Дональд Туск детально обговорили оборонну допомогу — постачання й виробництво зброї та відповідні інвестиції. Україна має значні можливості для виробництва всіх видів дронів, багатьох видів техніки та артилерії.
«Ми говорили також про можливості наблизити мир для України та всієї Європи — за пʼять днів у США відбудеться інавгурація президента Трампа. Ми очікуємо активної спільної роботи в дусі концепції «мир завдяки силі», – наголосив Зеленський.
За словами Президента, Україна розраховує на посилення санкцій проти Росії та активну спільну роботу в переговорах щодо вступу України в Євросоюз впродовж наступного півріччя.
«Будемо спільно з Україною працювати з нашими європейськими партнерами, і, безумовно, — над прискоренням процесу приєднання», — зазначив прем’єр-міністр Польщі.
Зустріч президента України Володимира Зеленського та прем'єра Польщі Дональда Туска у Варшаві. Фото: ОП
Відповідаючи на запитання щодо очікувань від майбутньої адміністрації Дональда Трампа, президент Володимир Зеленський зауважив, що розраховує на продовження політики зміцнення України з боку США.
Зеленський повідомив, що команди зараз працюють над змістом і форматом майбутньої зустрічі, яка відбудеться після інавгурації. Він не став вдаватись у деталі та називати дату зустрічі, але сказав, що найголовнішим очікуванням нині є закінчити війну, отримавши сильні гарантії безпеки.
«Ми хочемо закінчити (війну) справедливим миром, для цього нам потрібна впевненість, що Росія не повернеться з війною знову проти України. Для нас потрібні сильні гарантії безпеки».
За його словами, на сьогодні стратегічно сильними гарантіями безпеки Україна вважає членство у ЄС і майбутнє членство у НАТО.
Також гарантіями безпеки повинні стати «серйозні пакети зброї і підтримка нашої армії, яка не може зменшуватись у рази, коли ти є сусідом з Росією».
Також Зеленський зауважив, що Україна підтримує як потенційну гарантію безпеки розміщення контингенту тих чи інших країн союзників на своїй території. Але, зауважив він, це розміщення не може бути єдиною гарантією безпеки.
Зеленський повідомив, що вже обговорював це питання з балтійськими партнерами та буде обговорювати його з лідером Британії.
До розміщення іноземного контингенту варіантом може стати направлення до України іноземних інструкторів з навчальною програмою.
Крім того, президент наголосив, що Україна не гратиме в «ігри з меседжами про скорочення» своєї армії.
«Наша армія на сьогодні – єдина гарантія безпеки… Як зберегти велику армію — це також частина цих домовленостей».
Фото: Канцелярія Президента Польщі
Анджей Дуда: «Найважливішим питанням є гарантії безпеки, які фактично Україні можуть надати лише країни Північноатлантичного альянсу»
Насправді тільки країни НАТО можуть дати Україні гарантію безпеки, а найбільшою гарантією було б прийняти її до НАТО, наголосив президент Анджей Дуда після зустрічі з президентом України Володимиром Зеленським. Він додав, що вірить, що Україна стане членом Альянсу, пише PAP.
На прес-конференції за підсумками зустрічі президент Дуда зазначив, що ключовими темами розмови були прагнення України вступити в Європейський Союз і НАТО.
Він нагадав, що у 2022 році за кілька місяців Україна отримала статус країни-кандидата до ЄС. «Сподіваюсь, сьогодні ми зможемо якнайшвидше виконати всі завдання, які стоять перед нами та Україною у зв'язку з її повноправним вступом до ЄС».
«Однак, з точки зору України, найважливішим питанням є питання гарантій безпеки, які фактично Україні можуть надати лише країни Північноатлантичного альянсу; найбільшою гарантією безпеки для України було б — і я вважаю, що найближчим часом це буде — членство в НАТО, тобто (...) гарантії, які стосуються статті 5», — сказав польський президент.
Дональд Туск: «Польське головування в Раді Європейського Союзу зрушить з мертвої точки питання про вступ України до ЄС»
Україна може розраховувати на польську підтримку та допомогу, основи нашої дружби та співпраці очевидні, безумовні та не зміняться, заявив прем’єр-міністр Дональд Туск у Варшаві на спільній нараді з президентом України Володимиром Зеленським.
Туск наголосив, що зустріч із президентом України відбувається на початку польського головування в Раді ЄС. І додав, що у відносинах між Польщею та Україною «під час жорстокої війни, розпочатої Росією, основи нашої дружби та співпраці очевидні, безумовні і не зміняться».
«Україна може розраховувати на польську підтримку і польську допомогу. І я переконаний, і це теж одне з моїх завдань, допомогти і підтримати весь ЄС у захисті від брутальної агресії Росії», — наголосив Туск.
«Незалежна, суверенна Україна, яка сама вирішує свою долю, є не лише очевидною історичною справедливістю, але й беззаперечною умовою безпеки Польщі та всієї Європи», — наголосив польський прем’єр під час спільної прес-конференції з Володимиром Зеленським.
Польський прем'єр-міністр також заявив, що польське головування в Раді Європейського Союзу зрушить з мертвої точки питання про вступ України до ЄС. Ми працюватимемо разом з Україною та нашими європейськими партнерами, щоб пришвидшити процес вступу, сказав глава польського уряду.
Туск заявив, що після цих «бюрократичних дій» розмови про взаємні інтереси будуть вестися мовою конкретики, а не настроїв.
Як зазначив він, у цій «спільноті інтересів» кожен має вміти дбати про власні інтереси. «Ми будемо допомагати Україні, але й надалі будемо відстоювати наші національні інтереси», — наголосив Дональд Туск.
Приєднати Канаду, купити Гренландію, перейменувати Мексиканську затоку та встановити контроль над Панамським каналом — усе це нові (та не дуже) ідеї обраного Президента США Дональда Трампа, які він нещодавно озвучив журналістам. Особливо тривожними вони здаються на тлі оголошення Джастіна Трюдо, що він йде з посади прем’єра. Про те, чи стане колись Канада 51-м штатом Америки та як може змінитися підтримка України Оттавою після виборів, Sestry поговорили з генералом у відставці Ріком Гільєром, начальником канадського штабу оборони (2004-2008 рр) та членом Дорадчої Рада Світового Конґресу Українців.
Ідеї Трампа щодо розширення впливу США
Марина Степаненко: Пане генерале, останні заяви обраного президента США Дональда Трампа про бажання приєднати Канаду до Америки, а також його ідеї стосовно Гренландії та Панамської протоки — чи існує реальна загроза? Особливо, зважаючи на існування воєнного плану «Червоний», який Штати розробили у 1930-х роках та який, зокрема, включає стратегію з захоплення Канади.
Рік Гільєр: Реальною загрозою є наша нездатність донести до адміністрації Трампа та інших американців, що Канада є неймовірним союзником, другом і партнером США і що наші країни сильніші разом, коли ми маємо спільну безпекову та економічно-торговельну зони. Наша комунікація з цього приводу не було чіткою ані на словах, ані в наших діях — і нам, безумовно, потрібно робити більше в цьому напрямку.Чи вважаю я слова Трампа загрозою? Я думаю, що існують економічні ризики і труднощі, які можуть виникнути внаслідок його підходу. Та чи вважаю я, що існує загроза суверенітету Канади? Ні. Ми уживаємося з нашими великими друзями, кузенами і союзниками на Півдні вже кілька сотень років. І ми будемо продовжувати це робити без жодних сумнівів.
Трамп пригрозив зробити Канаду 51-м штатом США. Фото: NICHOLAS KAMM/AFP/East News
На кого розраховані ці заяви Трампа та який сигнал він надсилає країнам з імперіалістичними апетитами, зокрема, Росії та Китаю?
По-перше, я не думаю, що він кудись надсилає імперіалістичні меседжі. Трамп, в першу чергу, є бізнесменом. А по-друге, він — хижак. Він розуміє, що коли він проникає в думки людей, змушує їх щось обговорювати, то він збиває з пантелику своїх опонентів і має перевагу. Зараз він переслідує мету економічних змін на північноамериканському ринку, у торгівлі між Канадою та Сполученими Штатами Америки — хоче, щоб було менше торгового дисбалансу на користь Канади і більше торгового балансу на користь обох держав. А ще Трамп прагне, щоб Оттава робила більше у сфері безпеки. І він використовує ці заяви про те, що Канада стане 51-м штатом, щоб, на мою думку, вивести наших лідерів з рівноваги і зробити їх, можливо, трохи вразливішими. І Трамп може скористатися цим їхнім станом, щоб зробити те, що вважає за потрібне.
Політична криза в Канаді
Рік тому ви казали, що Канада стикається з «нерелевантністю» на світовій арені. Чи ви все ще так думаєте? Чи перезавантаження уряду у зв’язку з майбутньою відставкою Джастіна Трюдо здатне змінити ситуацію?
Канада вже стала нерелевантною, це не загроза, це вже сталося. Пам'ятаю, як у 2006, 2007, 2008 роках, коли Канада говорила в НАТО, наприклад, усі слухали. Зараз з Канадою навіть не консультуються щодо більшості міжнародних питань. І нам доводиться нав'язувати себе в обговореннях, щоб бути почутими. Ми стали значною мірою непотрібними.
Частково це сталося тому, що ми дозволили розпастися нашим канадським збройним силам. Наша армія набагато менша, ніж має бути
Ми дозволили нашим дипломатичним можливостям, нашому економічному та фінансовому впливу багато в чому погіршитися. І тому наш вплив у світі значно зменшився… До такої міри, що ми, мабуть, не є релевантними у більшості інцидентів, які зараз трапляються по всьому світу.
Як це змінити?
Перш за все, нам потрібна зміна уряду. Опитування свідчать, що канадці незадоволені станом речей у нашій країні. Нам потрібні вибори і зміна уряду. Потім нам потрібно відбудувати фундамент нації, стовпи державності, які ми зруйнували за останнє десятиліття. Одним з них, але лише одним, є канадські збройні сили. Ми повинні інвестувати в них значні кошти. НАТО встановило 2% ВВП як мінімальну інвестицію у збройні сили країн-членів Альянсу — нам треба перевершити цей показник.
Нам потрібно змінити схему закупівель обладнання і засобів, які потрібні канадським збройним силам. На придбання навіть дрібних речей ідуть роки, іноді десятиліття. І це просто неприпустимо
Метою канадських збройних сил має стати створення воїнів, а не прихильників ідеології woke (соціальний рух, який зосереджується на обізнаності щодо питань расової, гендерної, соціальної нерівності та несправедливості, закликаючи до змін і підтримки прав меншостей. — Авт.). Для цього потрібні фундаментальні зміни. А для них — новий уряд.
Також нам потрібні нові енергія та сили на міжнародній арені. Треба омолодити наше Міністерство закордонних справ, яке представлятиме Канаду за світовій арені, щоб поновити її вплив. При цьому ми маємо дуже ретельно зосередитися на тому, куди ми йдемо і куди збираємося спрямувати свою підтримку, адже ми не можемо бути всім для всіх. Європа, безумовно, залишається для нас ключовим напрямком. Україна залишається абсолютно важливим напрямком. Канада повинна не лише продовжувати нашу підтримку, але й подвоїти її в найближчі місяці та кілька років.
Чи зміниться канадська підтримка України?
Ви сказали, що Канада має не лише продовжувати, а й подвоїти свою підтримку України. Зараз ваша держава обіймає п’яте місце у світі за рівнем військової, економічної та гуманітарної допомоги Києву. Чи варто очікувати у цьому напрямку зміни, враховуючи майбутню зміну керівництва в Оттаві?
Великим викликом для Канади, як і для інших країн, є те, що 99% громадян не розуміють, чому ми вкладаємо мільярди доларів у підтримку України в її боротьбі з Росією. Водночас канадці стикаються з неймовірно високими цінами, астрономічною інфляцією, в деяких випадках мають труднощі з тим, щоб покласти їжу на стіл, з житлом для своїх родин, хвилюються за свою роботу, переживають за вплив адміністрації Трампа, яка прийде до влади в США ось-ось, і за те, як це відобразиться на нашій країні. Отже, на тлі цих проблем, їм важко зрозуміти, чому ми продовжуємо надсилати в Україну обладнання на мільярди доларів.
Насамперед потрібна інформаційна кампанія, щоб донести до канадців аргументи на користь підтримки України через усі можливі рупори — традиційні засоби масової інформації, соціальні мережі, особисті обговорення та дискусії, виступи та дебати по всій країні
Спільні навчання польських та канадський військових у Польщі. Лютий 2024 року. Фото: Czarek Sokolowski/Associated Press/East News
За результатами 25-го засідання у форматі Рамштайн, Канада обіцяла надати 440 мільйонів доларів військової допомоги, яку спрямують на чеську ініціативу із закупівлі боєприпасів, снаряди різних калібрів у канадської промисловості, підтримку виробництва дронів в Україні. Як ви оцінюєте вплив військової допомоги вашої країни на оперативні спроможності ЗСУ? Чи бачите ви зміни у динаміці війни завдяки цій підтримці?
Ніщо з того, що Канада здатна надати, не вплине на те, чим закінчиться ця війна — чи переможе Україна, чи більший успіх матиме Росія. Коли ми на самоті, то ми обмежені у своїх можливостях. Лише разом ми можемо щось змінити. Канадське виробництво боєприпасів все ще дуже і дуже обмежене.
Щодо перспективи розвитку безпілотників, то я вважаю, що це чудово. Я ознайомився з цифрами, що Україна намагається виробляти від двох з половиною до трьох мільйонів безпілотників на рік. І якщо канадські долари допоможуть їй ще більше розвинути вітчизняну індустрію дронів — це дасть українським силам оборони ще більшу спроможність захищатися від російських атак.
Позиція Німеччини та безпекові виклики в Балтійському морі
Як ви ставитеся до повідомлень, які надходять з Берліна? Поки Канада анонсує додаткову підтримку, канцлер Олаф Шольц блокує новий пакет німецької допомоги Україні, бо не бачить у цьому «критичної необхідності». Як українцям трактувати такі заяви?
Ми не повинні дивуватися, що Німеччина в багатьох випадках неохоче надає певну військову підтримку. Як сказав мені один мій друг-солдат, ми витратили останні 75 років на те, щоб Німеччина ніколи не змогла повторити хаос Другої світової. А тепер ми просимо їх раптово, за одну ніч, змінити цю динаміку і взяти участь у війні в дуже прямий спосіб, надаючи обладнання і можливості, які дадуть одній конкретній стороні, Україні, досягти успіху на полі бою. Це розчаровує, а іноді просто гнітить.
Але в демократичній країні ви повинні працювати над тим, щоб виборці і народ зрозуміли, чому ви це робите
Ви вже неодноразово згадували необхідність інформаційних кампаній, які пояснять західному громадянину, навіщо Україні потрібна допомога у війні проти Росії. Нас читають по всьому світу. Чи можете просто зараз навести ключові аргументи?
Перший аргумент я б розділив на дві категорії. По-перше — це свого роду позитивний стратегічний вплив. Ми не повинні дозволяти диктатору в диктаторській державі безжально вторгатися на територію демократичного сусіда після підписання угод про безпеку (на кшталт Будапештського меморандуму. — Авт.), які зобов'язують її не нападати в обмін на те, що Україна, наприклад, відмовиться від своєї ядерної зброї.
Ми не можемо дозволити, щоб міжнародна спільнота так діяла. Канада, наприклад, залежить від стабільного світу. Коли у всіх все добре, то наша нація процвітає. Тоді ми маємо хороші торговельні відносини, хороші економічні результати. І наше населення процвітає. Нам потрібна така стабільність.
Водночас ми не повинні дозволяти безжальному диктатору робити все, що заманеться йому та його збройним силам
Якщо ми будемо миритися з цим і відмовимося підтримувати Україну, то який сигнал це дасть Китаю, коли він, наприклад, дивитиметься на Тайвань? Який сигнал це дасть Північній Кореї, яка дивиться на південь через 38-у паралель (неофіційна назва кордону між КНДР і Південною Кореєю. — Авт.), на Південну Корею?
І який сигнал це посилає Ірану, коли він намагається переозброїти своїх маріонеток в Ємені, Лівані, Сирії або в самій Ґазі? Це були б абсолютно неправильні месседжі. Ми повинні підтримувати Україну як частину стабільності в міжнародному співтоваристві.
По-друге, ми всі є частиною Організації Об'єднаних Націй. ООН має резолюцію, яка називається «Обов’язок захищати». І коли одна країна вторгається в іншу і це є незаконним актом відповідно до будь-якого закону війни, тоді ми зобов'язані підтримати і допомогти цій країні. Канада була однією з країн, яка внесла резолюцію «Обов’язок захищати» в ООН і домоглася її ухвалення. І це означає, що ми повинні підтримувати і допомагати Україні, коли вона зазнає вторгнення з боку диктатора по сусідству.
Другий аргумент, який я б навів, — вигода для Канади. Якщо росіяни захоплять східні області і залишать їх собі, захоплять центральну частину довкола Києва і зроблять її підконтрольною Росії маріонеткою, а потім занурять західну Україну у нестабільність — ви отримаєте десь від 5 до 25 мільйонів українських біженців, які візьмуть курс на Захід.
Можете собі уявити, який вплив це матиме на Чехію, Словаччину, Німеччину, Францію чи Канаду? Тому я думаю, що ви повинні пояснити, громадянам західних країн, що такі кошмарні сценарії цілком реальні і це те, що нас чекає, якщо припинити підтримку України.
Повертаючись до Німеччини, тамтешній міністр оборони Борис Пісторіус заявив, що гібридні атаки РФ у Балтійському морі фіксують щодня. Як НАТО має запобігати чи відповідати на такі дії Росії?
Перше, ми повинні почати використовувати наші військово-морські сили, щоб відганяти російські кораблі або навіть китайські судна від місць, де прокладені наші трубопроводи і кабельні лінії. Ми не повинні залишати це на волю випадку, а відсунути їх подалі від цих маршрутів. І по-друге, коли трапляється подібний інцидент, ми повинні діяти як Фінляндія — одразу розгортати військово-морські сили. Ми повинні захопити судна, які нанесли шкоду, а потім заборонити цим кораблям та їхнім екіпажам плавати у цьому районі.
Ситуація на полі бою та шлях до миру
Торік, напередодні другої річниці повномасштабного вторгнення, ви говорили, що Україна переживає «найбільш крихкий, найбільш вразливий період». За півтора місяці настане вже третя річниця. Як би ви охарактеризували ситуацію зараз?
Майже так само, як я охарактеризував її рік тому: що довше триває війна, то більше смертей зазнає Україна і тим більшим є навантаження на її економіку, державу та народ. Я можу лише уявити собі моральний стан переважної більшості населення, яке зазнає нападів у тій чи іншій формі щодня протягом трьох років, і як це впливає на них психологічно.
Канада оголосила про виділення Києву військової допомоги на 440 мільйонів канадських доларів. Фото: ОПУ
Україна була феноменальною у своїй рішучості захистити себе і не дати перемогти Путіну. В історії ми ніколи не знайдемо кращого прикладу мужності, наполегливості, завзятості і просто рішучості не дозволити диктатору взяти верх. Та, що довше триватиме війна, то більшим буде тягар.
Водночас вже три роки ми говоримо, що Росія не може продовжувати війну. І все ж ми не бачимо жодних змін. Ми прогнозували падіння Москви, її економіки, її збройних сил, її техніки. Але за три роки нічого не змінилося. І мені просто цікаво, чи здатність Росії продовжувати цю боротьбу більша, ніж у Заходу?
Я не думаю, що слід очікувати суттєвих змін зараз. Вони можуть настати після 20 січня, коли обраний президент Трамп і його адміністрація сядуть за кермо влади в Сполучених Штатах Америки
А втім, залишається питання, що вони збираються робити? Можливо, з'явиться новий підхід до війни. Яким він буде, я не знаю.
Це дійсно питання на мільйон. Володимир Зеленський заявив, що його зустріч з Трампом буде однією з перших серед світових лідерів, адже питання завершення війни для обраного президента США є одним з найпріоритетніших. Своєю чергою Трамп повідомив, що його команда працює над організацією зустрічі з Путіним. Чого очікувати Україні внаслідок цих перемовин?
Трамп хоче, щоб війна закінчилася. Як це зробити — велике питання. Водночас Україна хоче закінчити війну, отримати гарантії безпеки на майбутнє і повернути території, які Росія захопила на сході. Я не впевнений, що все це можливо досягти без фактичної перемоги.
Якщо у Вашингтоні скажуть щось на кшталт: «Ми більше не будемо вам постачати зброю, віддайте Росії східні області, ми припиняємо війну і гарантуємо мир». У такому разі виникає питання, хто його гарантуватиме? Я також сумніваюся, що Києву запропонують негайне членство у НАТО. Якою може бути альтернатива — я не знаю.
Я думаю, що на Україну і на президента Зеленського буде чинитися величезний тиск з метою досягнення певного припинення вогню шляхом переговорів і, можливо, миру з Росією в довгостроковій перспективі, розуміючи, що не має значення, яким буде той мир, якщо він не буде гарантованим у довгостроковій перспективі. Я думаю, що найближчі кілька місяців будуть безсумнівно важкими.
На початку січня Україна пішла у наступ на Курщині. Водночас Росія посилює свій натиск на Сході. На вашу думку, це підготовка до майбутніх переговорів, які можуть відбутися після інавгурації Дональда Трампа?
Я впевнений, що будь-який наступ з боку України, будь-який наступ з боку Росії, хто б їх не планував і не керував ними, обидві сторони в думках налаштовують себе на успіх у потенційних майбутніх переговорах.
Українські бійці з антидронною гвинтівкою, придбаною на кошти, зібрані під час благодійного концерту в Торонто. Фото: Ukrinform/East News
Зі стратегічної точки зору, з точки зору України, вторгнення і цей нещодавній наступ у Курській області є абсолютно неймовірно розумним. Чи є він ризикованим? Так. Це потребує багато ресурсів, які можна було б використовувати задля оборони.
А втім, найкращий захист — це хороший напад. Це одна з тих речей, яка все ще залишається актуальною після століть війни. І я думаю, що те, що робить Україна, є ефективним нападом, який має стратегічний сенс
Генерале, чи бачите ви передумови для закінчення війни до кінця 2025 року?
Ні, не бачу. Я бачу потенційне припинення вогню на певний час, залежно від адміністрації Трампа і того, що вона намагатиметься зробити. Але це лише потенційне припинення вогню, а не те, що перетвориться на тривалий мир, який дозволить Україні почати відбудову з упевненістю, що їй більше не доведеться воювати з Росією.
Титульне фото: VALENTYN OGIRENKO/AFP/East News
Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»
Україна 1 січня 2025 припинила транзит російського газу після того, як сплив термін п’ятирічного російсько-українського договору про транзит. Словацькі та угорські імпортери російського газу закликають відновити транзит через територію України, мовляв, зупинка загрожує енергетичній безпеці. Більше того, словацький прем’єр Роберт Фіцо під час візиту в Москву нібито домовився про постачання російського газу в Словаччину, повідомляє Reuters, а втім подробиці цих домовленостей невідомі. Президентка Єврокомісії ще в листопаді запевнила, що ЄС готовий до зупинки транзиту російського газу і має достатньо альтернативних джерел постачання. Раніше Володимир Зеленський заявив, що Україна не продовжуватиме транзит російського газу і не дасть Росії заробляти мільярди на крові.
Sestry поговорили з експертом з енергетики, президентом Центру глобалістики «Стратегія ХХІ» Михайлом Гончаром про те, що буде з українською ГТС після зупинки транзиту, як це позначиться на цінах на газ всередині країни, чи знайде Росія спосіб відновити свої газові надприбутки та чи можуть словацькі та угорські лобісти знову підсадити ЄС на російський газ.
Катерина Трифоненко: Від 1-го січня Україна припинила транзит російського газу. Наскільки важливе це рішення? Чи дійсно можемо говорити, що ера російського газу в Європі припинилась?
Михайло Гончар: Газова дорога для сибірського, російського, газу в Європу завжди пролягала через Україну. Ще з радянських часів, з кінця 60-х років, коли з'явилися перші масштабні газопровідні системи, і до нині це була основна газова дорога. Сказати, що ера російського газу в Європі закінчилась, напевно, трохи передчасно, бо ще дещо є. Якщо ми говоримо про трубопровідні постачання, то зараз зберігається єдиний функціональний канал в ЄС — друга нитка газопроводу «Турецький потік». Він проходить через європейську частину Туреччини, далі через Болгарію, Сербію до Угорщини, його потужність 15,75 млрд кубічних метрів газу на рік. Для порівняння, у 2019, на піку газових постачань до Європейського Союзу по усіх можливих трубопровідних напрямках, Росія постачала 156 млрд кубометрів. 156 млрд і 15,75 — удесятеро менше.
Це все говорить про те, що ера російського газу в Європі добігає кінця
Але коли ми говоримо в цілому про експорт російського газу в європейську зону, то є ще та ж сама Туреччина. Вона хоч і не є частиною ЄС, але споживає багато російського газу. Балкани так само. У турецькому напрямку Росія має газопровід «Блакитний потік», який був введений в експлуатацію наприкінці 90-х, по ньому проходить 16 млрд кубічних метрів, і одну нитку «Турецького потоку» — потужністю теж 16 млрд кубометрів, яка, власне, працює на Туреччину. Себто в турецькому напрямку Росія може експортувати максимально 32 мільярди кубічних метрів, але реально експортує менше: бо турки більше не беруть. Підсумовуючи, якщо брати пікові обсяги постачання у 2018-19 років на європейський ринок в широкому контексті разом з Балканами і Туреччиною, то це було десь 203 млрд кубометрів газу. Зараз залишилось 48 — п’ята частина від того, що було.
Це відчутні збитки для російської економіки. Чи можуть росіяни їх компенсувати на інших напрямках?
По трубопровідному газу вони робили відчайдушну спробу — йдеться про ідею Путіна «Поворот на восток», мовляв, підемо на схід — на азійський ринок, на Китай. З цього в них вийшов тільки газогін «Сила Сибіру». Розвернути на Китай потоки газу, які йшли на Європу, неможливо, тому що західносибірська і ямальська система видобутку газу, де розташовані основні газові родовища, не має сполучення зі східносибірською газовидобувною газотранспортною системою.
Тому те, що йшло в Європу, може йти або в Європу, або нікуди
Так, є проєкт «Сила Сибіру-2» і якраз на нього робили ставку в Москві, але минулого року Сі Цзіньпін відверто сказав Путіну, що вони можуть збудувати цей газопровід, але за умови, що ціна цього газу для Китаю буде така сама, як ціна газу на внутрішньому російському ринку. Що, звичайно, робить абсолютно непотрібним будівництво такої трубопровідної системи, яка коштує п'ятдесят мільярдів євро і яка ніколи не окупиться. Тому поворот на Китай виявився повним фіаско.
Газорозподільна та компресорна станція східного газопроводу Китай-Росія в місті Хейхе. Фото: Wang Jianwei/Xinhua News/East News
Ми бачимо, що «Газпром» скорочує видобуток газу. По ідеї, він його може реалізувати на внутрішньому ринку, але для цього потрібно робити масштабну програму газифікації Росії. Вона наче існує не перший рік, але внутрішній ринок Росії має низькі ціни на газ, тому зараз вони підуть шляхом підвищення тарифів на газ для населення. Вся путінська ера базувалась на дешевому газі для внутрішнього споживача. І це подавалося як великий успіх газової держави, вони цим дуже вихвалялись, що в Європі ціна на газ багатократно вища, а в Росії — газовий рай. Тепер вони змушені переглядати ці підходи. І це небезпечно, бо вони залазять суспільству в кишеню. Але, думаю, російське суспільство це проковтне. Однак тих надприбутків, які Росія мала, експортуючи газ в Європу, вона не зможе мати за рахунок внутрішнього ринку.
Що буде далі з українською газотранспортною системою після зупинки транзиту? Прем'єр-міністр Денис Шмигаль анонсував нову модель роботи ГТС. Про що йдеться?
Транзит, який йшов через Україну, це десь 15 млрд кубічних метрів. Це дріб’язок порівняно з тим, що було на піку транзиту у 2005-му. Тоді показник транзиту до країн Європи був 121,5 млрд кубічних метрів за рік. А ще ми мали транзит до країн СНД — 14,9 млрд кубічних метрів. Загальна цифра — 136,4 млрд кубічних метрів. За 2024 рік було лише 15,7 млрд кубів — практично вдесятеро менше.
На транзит працювала єдина труба — газопровід «Прогрес», і погоди, з точки зору завантаження ГТС, нам це особливо не робило. Бо коли рівень транзиту був на порядок вищий, ми це використовували і отримували 3 млрд доларів щорічних надходжень за транзитні послуги. В арбітражі у Швейцарії лежить позов «Нафтогазу» до «Газпрому», бо останній порушив договір 2019 року, за яким зобов'язувався, згідно з принципом «транспортуй або плати», прокачувати не менше 40 млрд кубічних метрів газу на рік, а в разі менших обсягів однаково зобов'язувався платити так, як ніби прокачано 40 млрд. Останні два з половиною роки він не дотримувався цього, сплачуючи щорічно суму, яка менша середньої — 1,3 млрд доларів.
Працівник закручує кран на газовимірювальній станції. Фото: Shutterstock
Я думаю, що десь у квітні-травні арбітраж вже повинен виносити рішення, і ці приблизно 1,3 млрд доларів недоплати з «Газпрому» буде стягнуто на користь «Нафтогазу», але, звісно, що «Газпром» нічого не заплатить. Такі наші втрати. Втрати «Газпрому», якщо взяти у фінансовому вимірі, це десь приблизно 6,5 млрд доларів на рік в поточних цінах. З урахуванням нинішнього становища «Газпрому», а починаючи з кінця 2023 року, він вже в мінусовому стані, це дуже відчутний удар. Якраз з цього і виходило, що в воєнній системі координат ми маємо завдавати ворогу шкоди там, де можемо це зробити. Якщо ми цього не робимо, значить ми практично сприяємо тому, щоб Росія через «Газпром» отримувала додаткові доходи, і ці гроші надходили б в бюджет війни та повертались до нас ракетами, керованими авіабомбами, дронами, які нищать наші міста, вбивають людей.
Чи може зупинка транзиту позначитись на цінах на газ для українських споживачів?
Ні. Чутки про це — результат недолугих комунікацій уряду і регулятора. Регулятор буквально в переддень Нового року випустив відповідне рішення про чотирикратне підняття тарифу на транспортування газу системою магістрального газопровідного транспорту газопроводів високого тиску, але при цьому не дав ніяких коментарів. Ні регулятор, ні уряд. Тепер вони коментують, що це все немає відношення до пересічних споживачів, але вже було запущено чи по дурості людській, чи зумисно ІПСО про те, що це автоматично означає чотирикратне підвищення тарифу для всіх споживачів, однак насправді це не так.
Хоча б тому, що під час дії воєнного стану і шість місяців після його завершення тарифи не підвищуються — вони заморожені. По-друге, споживачі в Україні, якщо мати на увазі пересічні домогосподарства, не мають справ з газопроводами високого тиску і не мають договорів з операторами газотранспортної системи. Вони мають договори з двома суб'єктами — з «Нафтогазом» як постачальником газу і з місцевою газорозподільчою мережею. У Києві це «Київгаз», в областях — це «Сумигаз», «Львівгаз» і так далі. Облгази виконують кур'єрську функцію доставки газу, який споживач купив у постачальника газу, тобто в «Нафтогазу».
Тарифи на транспортування газу з системи газопроводів високого тиску позначаться тільки на «Нафтогазі», тому що він використовує цю газотранспортну мережу для постачання газу для промислових споживачів і для облгазів
Але це не означатиме, що автоматично чотириразове підвищення тарифів на послуги газотранспортної системи відіб'ється чотириразовим підвищенням ціни на газ для усіх. Так, ціна має піднятися, але знову ж таки, це буде стосуватися промислового споживання газу, комерційного споживання, і це, очевидно, буде зроблено вже в наступному кварталі. Але якщо у вас газова плита чи газове опалення, то для вас чотирикратного підвищення цін не буде.
Якщо подивитись на наших сусідів, зокрема Молдову й Придністров'я, виглядає так, що вони найбільше постраждали від зупинки транзиту. Як там можуть розвиватись події?
Коли ми дивимося на Молдову, то ситуацію з Придністров'ям треба виокремити. Правобережжя Молдови, власне Кишинів, готувалося до цієї ситуації, хоча до останнього були переконання, що якось домовляться з Україною і транзит збережеться. Але так чи інакше, впродовж останніх років там були реалізовані плани, пов'язані з тим, щоб отримувати газ з неросійського джерела — з Румунії. І для Правобережжя багато газу й не потрібно, тому що там домінує аграрне виробництво. Промислове розташоване на Лівобережжі, так званій ПМР (Придністровській Молдавській республіці), яка до цієї ситуації не готувалась взагалі. Попри те, що вже було зрозуміло, що транзиту не буде, вони продовжували вірити в те, що «Газпром» їх не кине і Росія їх зрештою виручить.
Не лише газ, але й російська нафта присутня на європейському ринку. Фото: OLIVER BUNIC/AFP/East News
Так не сталося, тому що для Росії обрізання постачання газу Придністров’ю має свій резон, який пов'язаний з тим, що, по-перше, «Газпром» в його нинішньому фінансовому становищі все менше може виступати благодійником, а Придністров’я — це додаткова пара мільярдів кубів річного споживання газу. Для порівняння: якщо Правобережжя споживає до мільярда кубів на рік, то Придністров’я — удвічі більше. Три найбільших споживачі — це, власне, Молдавська ДРЕС, металургійний завод в Рибниці і цементний завод.
А як йшло постачання газу до Придністров’я? Вони практично за нього не платили, «Газпром» вішав борг на Молдову, на центральний уряд
А зараз Росії вигідно показувати Придністров’я жертвою київського режиму, хоча насправді «Газпром» має технічну можливість подати газ в Придністров’я. Коли я говорив про другу нитку «Турецького потоку», по якому російський газ надходить в Європейський Союз через Туреччину, то він може надходити і в Придністров’я — через Болгарію, Румунію, Правобережжя і до Тирасполя, тим більше, що там газопровід порожній і реверсом можна подати цей газ. Так, це такий окружний шлях, але технічно абсолютно функціональний. Але це не потрібно Кремлю, тому що їм потрібна картинка замерзаючого Придністров’я.
Словацький прем’єр Фіцо заявив, що під час візиту до Москви домовився про постачання російського газу до Словаччини. Словацький оператор ГТС Eustream раніше повідомляв, що Словаччина продовжила отримувати російський газ через Угорщину, через «Турецький потік». І Словаччина і Угорщина намагаються, попри все, пролобіювати збереження постачання газу з Росії в ЄС, чи можуть їхні аргументи виявитись переконливими?
Європейський Союз зробив доволі швидко висновки ще 2022 року.Нині основні постачання газу йдуть з Норвегії. Норвегія завжди була постачальником газу номер два для ЄС, зараз — номер один. Значну роль відіграв скраплений газ, який надійшов і надходить із США, Катару, інших територій. Алжир став постачальником номер три. Тому Європейському Союзу не бракує газу. Європейська комісія з весни минулого року періодично робила заяви: якщо припиниться транзит російського газу через Україну, це не завдасть шкоди енергетичній безпеці Європейського Союзу.
Що стосується окремо взятих країн, Угорщини й Словаччини, то це їхні проблеми, що їхні підходи протирічать підходам, які панують в цілому Європейському Союзі
Вони — повна протилежність тому, до чого прагнули, зокрема і їхні сусіди. Скажімо, Польща і Румунія зробили все, щоби стати незалежним від постачань газу з Росії. Польща, можна сказати, взірцевий приклад для Європейського Союзу — вона повністю позбулася залежності від російського газу і не імпортує його. Румунія зробила ставку на внутрішні ресурси, і їй теж це практично вдалося.
Угорщина в часи Орбана робить ставку на російську нафту і газ і тому продовжує сидіти на російській газовій голці. Угорщина не отримувала протягом останніх років газ транзитом через Україну, а отримує через другу нитку «Турецького потоку», але виступає за те, щоб транзит через Україну був, бо це самий прямий маршрут і найдешевший.
Словаччина теж не має проблем з газовим постачанням, бо в Євросоюзі протягом останніх півтора-десятиліть після газової кризи 2009-го року, коли Росія перекрила газ Україні і Європі, була реалізована низка проєктів зі створення інтерконекторів — сполучених трубопроводів між газотранспортними системами. Це було зроблено спеціально для того, щоб у разі виникнення газового дефіциту — покрити його. Тим більше протягом цих 15 років були розширені підземні сховища газу. Якщо в 2009 році Словаччина могла протриматися не більше трьох тижнів на запасах газу зі своїх підземних сховищ, то зараз може пів року. Тому істерики Фіцо мають виключно політико-пропагандистський контекст. Для Словаччини Росія не ворог і ніякий не агресор, їй байдуже, що гинуть українці. Звідси їхня абсолютно цинічна вимога, що, мовляв, нам не важливо, що у вас там з Росією, забезпечуйте нам транзит газу. Звичайно, для нас за обставин російської агресії це неприйнятно.
Наскільки реалістичні погрози словацького прем’єра Роберта Фіцо перекрити Україні постачання електроенергії, якщо Київ не відновить транзит російського газу?
Не зможуть. По-перше, у нього немає повноважень це зробити. Якщо вони, раптом, вдалися б до таких кроків, то для словацького оператора це загрожувало б втратою ліцензії від Європейського Союзу. Я не думаю, що вони на це підуть. І потім ринок електроенергії так не працює, як це собі уявляє Фіцо. У нього такі комсомольські уявлення, що десь там є рубильник і він може смикати його туди-сюди. Але Фіцо — достойний учень Москви, його можуть там навчити, що може трапитись «аварія», спеціально беру це слово в лапки, через яку неможливо буде передавати електроенергію Україні.
Однак словацькі постачання для нас не мають критичної ваги — це не більше 15 відсотків
Польща буквально одразу після погроз Фіцо заявила, якщо раптом таке трапиться, то Варшава буде готова компенсувати ці постачання. І це, звичайно, великий прояв солідарності з Україною. Себто Польща як країна, яка головує в Європейському Союзі, підкреслила, що підхід Словаччини абсолютно неприйнятний ні з точки зору функціонування ринку електроенергії, ні з точки зору політичних реалій. Усі погрози я би сприймав як елемент політичного тиску на Україну у відчайдушній спробі Кремля повернути газовий транзит, тому вони і використовують усіх цих своїх маріонеток. Але це все не спрацьовує і я думаю не спрацює.
Титульне фото: AFP/EAST NEWS
Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»
Важкий 2024-й, тривожний 2025-й. Україна заходить у новий рік, наближаючись до третьої річниці повномасштабного вторгнення РФ. Ситуація на полі бою є невтішною. Сам Президент Володимир Зеленський визнає, що Україні зараз бракує сил, щоб повернути тимчасово окуповані території військовим шляхом. У цей час з усіх рупорів лунають заклики до миру. Але Росія не демонструє реальної зацікавленості у переговорах, а її бажання знищити Україну досі залишається пріоритетом Москви. Хто та як сприятиме миру? Чи вдасться досягти справедливих домовленостей? І чому Польща може відіграти ключову для України роль наступного року? На ці та інші питання в ексклюзивному інтерв’ю виданню Sestry відповів естонський парламентар, голова комісії Рійгікогу в закордонних справах Марко Міхкельсон.
Мир у 2025 році
Марина Степаненко: Після різдвяної атаки РФ на Україну Президент Джо Байден підтвердив готовність США постачати зброю Києву. Тим часом польський прем’єр Дональд Туск припустив, що переговори щодо війни Росії проти Україні можуть розпочатися цієї зими. Враховуючи обидві заяви, як західні країни можуть збалансувати військову підтримку України із зусиллями зі створення умов для тривалого миру?
Марко Міхкельсон: Як на мене, то все дуже просто. Якщо ми запитаємо себе, в першу чергу українці запитають у себе, що потрібно зробити, аби закінчити цю війну справедливим миром, який гарантуватиме, що Україна захистить свій суверенітет і територіальну цілісність і перебуватиме у безпеці від будь-яких подальших спроб агресії з боку Росії, то зараз я бачу лише один спосіб досягти цього: ми маємо забезпечити потужнішу військову допомогу Україні.
Зараз ситуація на полі бою не сприяє ані Україні, ані тим силам в Європі або на Заході, хто хотів би зупинити російську агресію і встановити тривалий мир. Але проблема в тому, що Росія взагалі не зацікавлена в переговорах.
Та й як ми можемо сідати за стіл переговорів з агресорами, які хотіли б знищити не тільки Україну, але й зруйнувати архітектуру безпеки щонайменше в Європі?
Тому я думаю, що слова президента Байдена та деяких наших лідерів у Європі були покликані донести наступну думку: аби досягти миру, ми повинні створити умови для цього миру, в першу чергу, в інтересах українців. Лише постачання необхідної зброї, зняття всіх обмежень на її використання проти ворога, допомога у відновленні балансу на фронті — ось, що є абсолютним пріоритетом, або має ним бути, коли йдеться про те, що робити далі.
І ми не повинні потрапляти в пастку переговорів, сподіваючись, що ці переговори створять якусь стабільність або мир, або навіть припинення вогню
Ми бачили з боку Росії протягом багатьох років, а не лише останнім часом, що вони не зацікавлені в дотриманні будь-яких домовленостей. І їхні стратегічні цілі не змінилися. І саме тому західні країни разом з Україною повинні чітко визначити, чого ми хочемо досягти і як ми можемо це зробити.
Президент Зеленський послідовно заявляв, що мирні переговори не можуть відбутися без повного виведення російських військ. Наскільки реалістичною є ця передумова у 2025 році, враховуючи поточну динаміку на місцях, і які альтернативні підходи могла б розглянути Україна, не ставлячи під загрозу свій суверенітет?
Я думаю, що президент Зеленський мав на увазі кінцеву мету України у цій війні. Очевидно, що ми не можемо просто погодитися з тим, як Росія фізично змінює кордони в Європі за допомогою агресії. Отже, передумова про виведення військ актуальна не лише для України — повна територіальна цілісність суверенної країни в Європі повинна поважатися.
Так чи інакше, сьогодні ми розуміємо, що реальність є дуже складною для України. І це тому, що західні партнери не поспішають надавати їй достатню підтримку. Ми повинні нарешті зрозуміти, що якщо ми боїмося Росії, то Україна її не боїться.
Ця боротьба є екзистенціальною, але вона не лише про Україну. Вона також про європейську архітектуру безпеки і майбутнє безпеки в Європі. І ми повинні підтримати Київ, щоб Україна опинилася у сильнішій позиції, ніж вона є зараз, коди дійде справа до переговорів.
Командувач Сил оборони Естонії Андрус Мерило висловив думку, що у випадку замороження конфлікту в Україні Росія виглядатиме переможцем на міжнародній арені, надіславши світові сигнал про те, що окупація території іншої держави стала «нормою». Як перегляд кордонів іншими країнами та ініціювання нових конфліктів вплине на глобальну архітектуру безпеки? Та чи готовий світ до такого виклику?
Я повністю згоден з генералом Мерило. Такої ж думки всі, хто ухвалює рішення в цій частині світу — не тільки в Естонії, але й серед країн-однодумців, які розуміють, що стоїть на кону. Ми бачимо, що Росія воює не лише проти України. Ми бачимо, що відбувається в Грузії. Так, їхні методи відрізняються, це не відкрита агресія, але вона є політичною.
І ми бачимо масоване втручання Росії у політику в Молдові, Румунії, інших країнах, про які ми, можливо, ще не знаємо. Ми бачимо постійні гібридні атаки або саботажні теракти по всій Європі. Зовсім нещодавно ми стали свідками відключення ліній електропередач і телекомунікаційних кабелів, які з'єднують Фінляндію з Естонією. І це вже третій випадок за останні 14 місяців, коли судна, пов'язані з Росією, пошкоджують підводну інфраструктуру в Балтійському морі. Отже, ми маємо розуміти, що Росія, за великим рахунком, веде проти нас гібридну війну. І саме тому ми не можемо розглядати агресивну війну проти України як окрему подію.
Міхкельсон: ми повинні нарешті зрозуміти, що якщо ми боїмося Росії, то Україна її не боїться. Фото: Markus Schreiber/Associated Press/East News
Це набагато більший геополітичний виклик, який РФ та її прихильники — Китай, Північна Корея та Іран — кидають західному світу. І метою цього є не лише зміна архітектури європейської безпеки, де Росія матиме перевагу, але й зміна правил гри на світовій арені. І в цьому, очевидно, зацікавлений Китай.
Отже, зараз ми перебуваємо у глобальному конфлікті, а найкритичніша боротьба триває в Україні. І саме тому йти на переговори зараз, коли Росія має як ініціативу, так і бажання знищити Україну — це було б повторенням Мюнхену 1938 року (Мюнхенська угода — документ, який дозволив Німеччині анексувати Судетську область у Чехословаччини без війни. Рік потому, у 1939, Адольф Гітлер порушив домовленості і захопив всю Чехословаччину. — Авт.).
Майбутнє Європи
У 2025 році Польща обиратиме нового Президента. Серед головних претендентів на найвищу посаду країни чинний мер Варшави Рафал Тшасковський і голова Інституту національної пам’яті Кароль Навроцький. Як може змінитися підтримка України Варшавою, а також чи очікувати Києву перезавантаження відносин зі своїм сусідом?
Я думаю, що Польща відіграє надзвичайно важливу роль як у безпосередній допомозі Україні, так і у зміцненні східного флангу НАТО. І я не маю жодних сумнівів, що хто б не став президентом Польщі наступного року, зовнішньополітична й безпекова лінії не зміняться, а можливо, навіть посиляться. Польща, як і ми, розуміє, що стоїть на кону, обидві наші країни дуже добре розуміють історію і ворога.
Польща також головуватиме в Раді ЄС у 2025 році. Як Варшава формуватиме пріоритети Євросоюзу у цей час, зокрема щодо України та європейської безпеки?
Головування в ЄС іноді переоцінюють, адже воно триває лише шість місяців. До того ж, перше півріччя 2025 року буде часом певної невизначеності — нова адміністрація прийде до влади у США, а наприкінці лютого очікуються дуже важливі вибори в Німеччині. Окрім того, нещодавно розпочав роботу новий склад Європейської комісії.
Міхкельсон: безпека стане одним з ключових пріоритетів як для Варшави, так і для всього ЄС. Фото: Geert Vanden Wijngaert/Associated Press/East News
Очевидно, що безпека стане одним з ключових пріоритетів як для Варшави, так і для всього ЄС. Сподіваюся, протягом наступних кількох тижнів ми почуємо від Єврокомісії пропозиції щодо того, як інвестувати більше в оборону. Польща у цьому питанні може бути прикладом для наслідування, адже вона є провідною країною у НАТО, яка витрачає понад 4% ВВП на оборону. Варшава також має глибоке розуміння поточної ситуації в Україні.
Окрім того, я сподіваюся, що після лютневих виборів у Німеччині відносини між Варшавою і Берліном однозначно зміцняться. І Польща, і Німеччина, і, можливо, також третя частина Веймарського трикутника, Франція, відіграватимуть у найближчі місяці чи навіть роки дуже важливу роль задля єдності Європи, яка має бути достатньо сильною, щоб стримати будь-яку загрозу, яка може виникнути на наших кордонах.
Головування Польщі в Раді ЄС — це історичний момент у багатьох відношеннях. І саме тому воно може створити дуже цікаву і позитивну динаміку всередині ЄС
Ми також знаємо, що Польща, як і Естонія, є сильним прихильником розширення ЄС. Наступного року дуже важливо підтримати підготовку України на її шляху до зближення з Євросоюзом.
Володимир Зеленський вважає, що головування Польщі та Данії у 2025 році повинні стати історичними для України. Чи зможуть Варшава та Копенгаген забезпечити прорив у переговорах про вступ України до ЄС?
Це не залежить від Польщі, Данії чи когось іншого. Це залежить українського уряду, парламенту, але в першу чергу від українського народу. Вони мають переконатися, що виконані всі необхідні кроки, що досягнута відповідність усім критеріям. Але знову ж таки, я не бачу реальної можливості для України стати членом ЄС поки не завершиться агресивна війна з боку Росії.
Найважливішим для України є досягнення довгострокових гарантій безпеки
І тоді ваша країна буде здатна виконати усі умови, щоб стати членом ЄС. Шлях Естонії від подачі заявки до повноправного членства тривав 10 років. Україні може знадобитися щонайменше стільки ж часу. У будь-якому випадку, найважливіше, що ми повинні зараз зробити — це розставити пріоритети. І пріоритет номер один — це, звісно, забезпечити перемогу України в цій війні. Який би мир не був досягнутий, він повинен відповідати інтересам, суверенітету і територіальній цілісності України. І ключовим моментом тут є запрошення України до НАТО.
І я щиро сподіваюся, що Україна стане членом Альянсу до того, як стане членом ЄС, або це станеться одночасно. Але знову ж таки, ми не повинні забувати про цей подвійний шлях (вступ до НАТО та ЄС. — Авт.), тому що для України не існує третього варіанту для захисту свого суверенітету й європейського майбутнього, окрім як отримати найсильніші гарантії безпеки, які є у вільному світі. І це — НАТО.
Ви вже згадували про вибори у Німеччині у 2025-му. Лідер Фрідріх Мерц зауважив, що у разі перемоги — готовий висунути РФ ультиматум про припинення бойових дій в Україні. Якщо Москва не погодиться на це впродовж 24 годин, то Берлін поставить Києву крилаті ракети Taurus та дозволить бити ними вглиб російської території. Чи стане передача такої зброї реальним інструментом тиску на Росію?
Треба розуміти, що ці заяви лунають на тлі передвиборчої кампанії. Подивимося, що буде 23 лютого (день дострокових парламентських виборів у Німеччині. — Авт.). Безумовно, Мерц має всі шанси стати новим канцлером. Але є інше питання: хто увійде до парламентської коаліції? ХДС/ХСС не зможуть керувати Німеччиною самостійно. Вони повинні обрати партнерів.
Ми розуміємо, що Росія активно втручається у німецькі вибори, коли йдеться про ультраправі чи крайні ліві партії на кшталт Альтернативи для Німеччини чи Альянсу Сари Вагенкнехт. Ці політсили можуть отримати близько 20-25% місць у Бундестазі але їх не візьмуть до коаліції. Залишаються СДПН, або Зелені, або Вільна демократична партія.
Опісля постане питання, як ця коаліція сформулює свої пріоритети з точки зору допомоги Україні. Важливо також розуміти, який меседж ми почуємо з Вашингтона після 20 січня, коли президент Трамп вступить на посаду.
Хай би там що, я вірю, що зміна канцлера у Німеччині все ще може принести Україні хороші звістки
Глобальні наслідки інавгурації Трампа
20 січня Дональд Трамп присягне на вірність Америці та її народу. Якими можуть бути потенційні наслідки плану новообраного президента Трампа виступити посередником миру між Україною та Росією і як це може вплинути на територіальну цілісність України та її прагнення до членства в НАТО?
Існує багато спекуляцій щодо того, що може статися, коли Трамп стане президентом. Зараз важливо не вдаватися до спекуляцій, а дочекатися реальних дій. Генерал Кіт Келлог, якого Трамп номінував на посаду спеціального посланця з питань України, зараз працює над пропозиціями, які можуть надійти від Білого дому. Очевидно, що у Вашингтоні існують люди, які хочуть, щоб ця війна закінчилася якомога швидше. Але ми всі також знаємо, що Трамп любить бути переможцем.
Він не хотів би, щоб після закінчення цієї війни його вважали лузером або людиною, яка не принесла обіцяний мир
Є певні позитивні моменти. Після виборів низка західних лідерів говорили з Трампом і він налаштований дослухатися до їхньої думки, зокрема, що стосується способів закінчити війну в Україні.
Міхкельсон: ця війна закінчиться або перемогою України, або перемогою Росії. Фото: Rick Scuteri/Associated Press/East News
І я сподіваюся, що у Вашингтоні зрозуміють, що перед будь-якими домовленостями, Україна має отримати набагато сильнішу військову підтримку, щоб переломити ситуацію на фронті, а потім рухатися далі до врегулювання. Моя особиста думка полягає в тому, що ця війна не може закінчитися нічиєю. Мінськ-3 або потенційний Мінськ-3 — це не вихід.
Ця війна закінчиться або перемогою України, або перемогою Росії. І я сумніваюся, що нова адміністрація у Вашингтоні захоче почати свій чотирирічний термін з тріумфу РФ. Отож, закликаю не спекулювати
Чи очікуєте ви, що у 2025 році Трамп може спробувати перекласти усю підтримку України на Європу, аргументуючи це тим, що війна в Україні ближча до Брюсселя, аніж до Вашингтона? Чи ЄС готується до такого сценарію, та що робитиме у такому разі?
Європейські країни мають зрозуміти, що час, коли вони мали розкіш захищатися, будучи частиною НАТО і перебуваючи за спиною США, добіг кінця.
Ми, наші партнери і союзники в Європі повинні зараз швидко і багато інвестувати в оборонний сектор. Часи «мирних дивідендів» закінчилися, я не кажу, що назавжди, але на багато років вперед. Тому цілком природно, що Європа має бути готовою інвестувати більше коштів у допомогу Україні.
Є кроки, які потрібно зробити, зокрема, вони стосуються конфіскації заморожених активів Росії. Це в першу чергу питання до наших бельгійських друзів і союзників
Є питання і до країн, які сьогодні витрачають менше 2% ВВП на оборону — це не ті суми, які сьогодні можуть усіх задовольнити. Естонія зараз витрачає 3,4% свого ВВП на оборону. Ми поступаємося лише Польщі. Вважаю, що від європейських країн потребуються більші зусилля — не через прихід Трампа до влади, а через війну, яка зараз триває в Європі.
Якою ви бачите роль європейських союзів на кшталт Нордично-Балтійської вісімки, до якої також приєдналася Польща, у формуванні європейської стратегії для забезпечення довгострокової військової підтримки України?
Країни Північної Балтії, Польща, а також низка інших держав-однодумців розуміють, що стоїть на кону і наскільки серйозною є російська агресія, яка загрожує не лише Україні чи її майбутньому, а й глобальному майбутньому.
Ці європейські держави найбільше допомагають Україні, якщо говорити з точки зору ВВП на душу населення. Вони демонструють сильни політичний інтерес, а також тиснуть на інших, щоб Європа робила більше. Це стосується і санкцій проти РФ, і інвестицій в оборону. Вони також виступають за постачання Україні того, що їй дійсно потрібно, аби вижити в цій битві.
Що є позитивним сьогодні, ми бачимо, що є загальне розуміння серед усіх країн-членів НАТО, в першу чергу в Європі, що загроза серйозна і ми повинні консолідувати наші зусилля, щоб бути готовими боротися за нашу спільну свободу і безпеку. І найкращий спосіб зробити це — підтримати стратегію перемоги України і переконатися, що, якщо є можливість укласти мир, то сідати за стіл переговорів треба тільки тоді, коли це може забезпечити справедливий мир для України і для всіх, хто хотів би жити у спокої найближчі роки і десятиліття. Отже, ведеться постійна робота серед союзників. І це бачать наші супротивники і вороги, які хотіли б, щоб Європа та США були розділеними.
Ми повинні розуміти, що і в європейських, і в американських інтересах триматися разом, бути здатними захищати ті правила і норми, які допомогли нам, як вільним націям, вижити в цьому турбулентному світі
Титульне фото: imago/Florian Schuh/EAST NEWS
Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»
Україні протягом 2024 року вдалось зберегти підтримку міжнародних партнерів, зокрема в питанні озброєння. Київ з-поміж іншого отримав літаки F-16, а наприкінці року адміністрація президента Байдена дала дозвіл на використання американської зброї по цілях у Росії. А втім, брак військової допомоги від США на початку року визначив подальші події на фронті: Україна втратила частину території, росіяни поступово просуваються на Донеччині. Водночас ЗСУ зайшли на територію Курської області і продовжують утримувати там частину позицій. Москві вдалось заручитись потужною підтримкою союзників — у війну проти України вступила Північна Корея. Україна на саміті миру у Швейцарії об’єднала дипломатів з понад 80 країн. Серед основних викликів, які називають експерти, — брак рішучості в українських партнерів та геополітична невизначеність.
Парадокс української стійкості
Найбільше досягнення України — виживання і в ньому є парадокс: воно одночасно надихає надійних партнерів стійкістю, яку вони вважали неможливою, і виснажує ненадійних, які хотіли б, щоб проблема України зникла, і вони змогли б повернутися до звичного бізнесу з Росією, вважає старший консультант британського аналітичного центру Chatham House Кір Джайлз (Keir Giles):
— А втім, Україна зробила все можливе для збереження життєво важливих відносин із західними державами. Там, де ці відносини опинилися під загрозою, це сталося через незалежні від Києва фактори — такі як політичні зміни в США та Європі.
Водночас, на думку Кіра Джайлза, країни Західної Європи починають усвідомлювати, що Україна — це лише лінія фронту війни, агресивні наміри Росії стосуються і їх також.
Захід прокидається, але рішучості ще бракує
У політичному контексті головне досягнення року — те, що Захід в цілому, Європа і Америка прокинулися. І все більше розуміють, що Росія в жодному варіанті не партнер, а стратегічна небезпека і принциповий виклик, погоджується міністр закордонних справ України (2007-2009 рр) Володимир Огризко:
— До цього Захід йшов дуже довго: коли крок робився вперед, то потім було два кроки назад. Але мені здається, що цей психологічний злам у 2024-му році остаточно відбувся.
Це продемонстрували й підсумки саміту НАТО в Вашингтоні, де Росія, на відміну від попередніх документів саміту, названа загрозою номер один
Тепер було б, звичайно, дуже добре, щоб це теоретичне розуміння трансформувалось у практичні дії, зауважує Володимир Огризко:
— Отут не можна констатувати, що Захід зробив все, що міг би зробити. З дуже великим запізненням він передає нам те, що потрібно, хоча начебто вже політична воля сформована, вже є розуміння загрози. Але разом з тим, коли справа доходить до практичних речей, тут і там весь час з'являються псевдобар'єри, які деякі західні лідери малюють самі собі. Тут найяскравішим прикладом є позиція Шольца, країна якого надає Україні величезну допомогу, за що ми Німеччині, безумовно, дуже вдячні.
Але коли йдеться про принципові моменти, коли треба надати зброю, яка може зламати здатність Росії вести агресивну війну, тут політичної волі не вистачає
Зустріч лідерів G7 в Італії. Фазано, червень 2024 року. Фото: Masamine Kawaguchi/Associated Press/East News
Огризко наголошує, що тепер і Трамп заявляє, що дозвіл Байдена на використання американської зброї по Росії був помилковим:
— Все це рецидиви старого мислення відносно Росії, що її не можна перемогти. Це, на мою думку, є тими поки що недосягненими для наших західних партнерів висотами політичного мислення. Але, сподіваюся, що і в Німеччині це буде подолано, бо новим канцлером буде, скоріш за все, представник від ХДС/ХСС. І що самі ж європейці переконають Трампа — якщо він хоче, щоб Америка була знову великою, і він був великим, тоді жодним чином не можна програвати Путіну, а треба ставити його на місце.
Геополітичні виклики
Геополітична невизначеність — це те, з чим Україна входить у 2025 рік. Новій адміністрації Президента США потрібен час, щоб вибудувати довгострокову політику стосовно України, і багато чого буде залежати від того, як швидко європейські лідери ухвалять свої рішення та сформують спільну стратегію, каже експертка Центру аналізу Європейської політики у Вашингтоні (CEPA) Еліна Бекетова:
— Якщо раніше вони могли орієнтуватися на США, то тепер багато ключових рішень буде залежати саме від них. Як ми бачили в 2023 та 2024 роках, затримки у наданні допомоги призводили до суттєвих прогалин у протиповітряній обороні та нестачі озброєнь, що дозволяло Росії завдавати ударів по життєво важливій інфраструктурі України, а також суттєво просуватися на фронті.
Інший геополітичний виклик для України — це співпраця між Північною Кореєю та Росією, продовжує Еліна Бекетова:
— Частина Курської області перебуває під окупацією з 6 серпня. З одного боку, це суттєва перемога, оскільки подібного не відбувалося з 1941 року.
З іншого боку, присутність північнокорейських військових на території Російської Федерації становить додаткову загрозу для українських військ
Контури перемов
Те, що сьогодні на Заході превалює думка, що ми повинні чимось поступатися, говорить про те, що логіка перемоги поки що в головах західних партнерів не працює. А відтак, це відбивається на позиції в самій Україні. Хіба може Київ перемогти там, де йому дають 50 ракет, а потрібно 500? Очевидно, що ні, каже міністр закордонних справ України (2007-2009 рр) Володимир Огризко. Якщо Захід в цілому хоче перемогти, то він має своїй частині, якою є Україна, дати все необхідне. Якщо він хоче програти, то тоді він буде робити те, що він робить, тому що така тактика «в день по чайній ложці» не працює:
— До речі, от коли нас весь час підштовхують до переговорів, кажуть, ми хочемо для України створити найкращі умови для переговорів, то я думаю, що це цинізм, тому що на переговорах мають сидіти з одного боку Україна, Сполучені Штати Америки, Франція, Велика Британія, НАТО, Європейський Союз, можливо, Німеччина, можливо, Польща. Ті країни, які вважають, що вони справді борються з російським імперіалізмом. А з іншого боку — автократичний світ. А так виходить, що нас чомусь виштовхують на переговори з Путіним один на один. Я вважаю, що це абсолютно неправильний, а більше того, цинічний підхід. Такого бути не може.
Бо якщо ми, демократичний світ, хочемо перемогти, то це можливо тільки разом
Зараз є відчуття, що в деяких міжнародних партнерів є бажання завершити війну. Однак це не обов'язково призведе до бажаного сталого миру. Поки що немає ознак того, що Путін готовий припинити агресію, а Україна не має достатньо сильних переговорних позицій для досягнення справедливого миру, наголошує експертка Центру аналізу Європейської політики у Вашингтоні (CEPA) Еліна Бекетова:
— Ключовим залишається питання поствоєнної безпекової архітектури. Є побоювання, що Росія може використати паузу для нової хвилі агресії через кілька років. Водночас, немає чітких гарантій від партнерів щодо захисту України у майбутньому, щоб уникнути повторної агресії з боку Росії. Поки не стане зрозуміло, як буде виглядати ця архітектура безпеки після війни, важко уявити контури можливого припинення бойових дій.
Водночас, продовжує Еліна Бекетова, деякі європейські чиновники обговорюють можливість відправки миротворців до України, а в адміністрації американського президента активно розмірковують про довгострокову стратегію щодо України:
— Зважаючи на нинішні розклади — чи то мир на невигідних умовах для України з втратами територій, чи то сильна підтримка з боку країн НАТО — ми дізнаємося більше протягом найближчих кількох місяців. Багато чого буде залежати від позиції США та економічної ситуації в Росії.
НАТО й архітектура безпеки
Членство в НАТО для вільної України залишається найефективнішим засобом запобігання майбутнім російським атакам шляхом інтеграції багатонаціонального стримування в систему безпеки України, певен старший консультант британського аналітичного центру Chatham House Кір Джайлз (Keir Giles):
— На жаль, це оптимальне рішення і надалі виключатиметься США і Німеччиною, тими західними прихильниками України, які теоретично є найпотужнішими, але водночас найбільше бояться образити Росію. Це неминуче означає, що гарантії безпеки на майбутнє повинні будуть виходити від коаліції найменш охочих — але, як заявив президент Зеленський, без підтримки США навіть цього, ймовірно, буде недостатньо для стримування Росії.
Володимир Зеленський та Марк Рютте. Фото: ОПУ
Не лише США та Німеччина — публічно проти вступу України до НАТО виступають також Угорщина, Словаччина, Бельгія, Словенія та Іспанія, нагадує експертка Центру аналізу Європейської політики у Вашингтоні (CEPA) Еліна Бекетова. Хоча, за її оцінкою, у 2024 були зроблені кілька важливих кроків у напрямку зближення України з НАТО:
— Започаткування NATO Security Assistance and Training for Ukraine (NSATU) у Вісбадені (Німеччина) та створення Спільного центру НАТО-Україна з аналізу, підготовки та освіти (JATEC) у польському Бидгощі. Крім того, щорічне зобов'язання щодо надання військової допомоги Україні становить не менше 40 мільярдів доларів.
Україна також уклала низку важливих двосторонніх безпекових угод з країнами-партнерами, які містять конкретні зобов'язання та цифри, зауважує експентка СЕРА, і хоча ці угоди не є альтернативою членству в НАТО, вони дають Україні конкретні гарантії підтримки:
— У 2024 році НАТО значно збільшило свою присутність в Україні і планує ще більше розширити її наступного року.
Візит до України став першою робочою поїздкою після вступу на посаду нового Генсека НАТО Марка Рютте, що підтверджує — українське питання буде одним з ключових пріоритетів у його роботі
Західним прихильникам України стає дедалі зрозуміліше, що війна точиться між конкуруючими коаліціями, і що, на жаль, коаліція, яка підтримує Росію, багато в чому є більш проактивною і надійною, ніж та, що підтримує Україну, каже старший консультант британського аналітичного центру Chatham House Кір Джайлз (Keir Giles):
— Саме боязкість Сполучених Штатів, які одночасно очолюють проукраїнську коаліцію і найсуворішим чином обмежують її підтримку, дозволила Росії заручитися дедалі більшою підтримкою своїх прихильників — включно з присутністю іноземних контингентів, що неодноразово виключали не лише США, але й європейські держави. Тепер, однак, той факт, що це, безперечно, глобальний конфлікт, ускладнить для США ставлення до Європи як до театру, ізольованого від їхніх головних проблем у Китаї та на Близькому Сході, і натомість змусить їх розглядати Росію як невід'ємну частину викликів, що постають перед Вашингтоном.
Інструменти перемоги
Росія, почавши агресію проти України, підписала собі історичний вирок, вважає Володимир Огризко. Якщо б зараз Захід застосовував усі наявні інструменти, режиму Путіна вже не було б 100%:
— Зараз очільник Кремля піднімає ставки до максимуму, щоб потім відпустити і, як завжди він це робить, на цьому зіграти. Якщо Росія продовжить, то вона швидко вичерпає всі свої можливі і неможливі резерви. Одне, що в них залишатиметься, це грабувати власний народ. Це дозволить протриматись якийсь короткий період часу, а потім настане колапс.
Інструментів у Заходу, щоб зупинити Путіна, цілком достатньо. Перший інструмент, наголошує дипломат, який просто висить в повітрі, про що волають українські представники вже три роки, — дайте зброю. Але її дають так, що вона є і разом з цим її нема:
— Другий інструмент — санкції, так, вони працюють, так, вони звужують можливості для маневру Путіну. Але, можливо, їх треба робити значно жорсткішими. Всі говорять про тіньовий флот, яким Росія вивозить нафту. Цей флот видно без бінокля: абсолютно зрозумілі фірми, перевізники, страховики. То питання в задачі — що так важко цей канал перекрити остаточно, щоб вони не виходили в море, щоб вони не могли продавати цю нафту.
Огризко: інструментів у Заходу, щоб зупинити Путіна, цілком достатньо. Фото: GABRIEL MONNET/AFP/East News
Ефективною політикою Заходу, на думку міністра закордонних справ України (2007-2009 рр) Володимира Огризка, був би також вплив на країни, які допомагають Росії:
— Хто сьогодні допомагає Росії виживати? Дві країни, Китай і Індія. Ну, з Китаєм, зрозуміло, це союзник. Індія сьогодні вона купує найбільшу кількість російської нафти, чим фактично допомагає Росії триматися на плаву. А що на Індію немає способів впливати? А на той самий Китай, хіба Трамп не пообіцяв, що він веде мита 60% на всі китайські товари? Потім він сказав, що може бути на 60%-40%, але поза тим. А що не можна домовитися з Саудівською Аравією про те, що треба спільно опустити ціни на нафту, скажімо, з теперішніх 70 до умовних 50-40 доларів за барель? І що тоді буде робити Росія? Є величезна кількість інструментів, які можна й потрібно використовувати.
Тільки не розтягувати це на десятиліття, а робити це швидко і без будь-яких винятків. От тоді інструменти запрацюють, а якщо йти тим теперішнім кроком, то питання, чи Україна витримає
Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»
Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.
