Натиснувши "Прийміть усі файли cookie", ви погоджуєтесь із зберіганням файлів cookie на своєму пристрої для покращення навігації на сайті, аналізу використання сайту та допомоги в наших маркетингових зусиллях. Перегляньте нашу Політику конфіденційностідля отримання додаткової інформації.
Євробачення 2024: Україну представлять alyona alyona та Jerry Heil
Україна тричі перемагала у міжнародному пісенному конкурсі "Євробачення" і є єдиною країною, яка жодного разу за усю історію участі не вилетіла з півфіналу. Цьогоріч відповідальну місію гідно представити країну на міжнародній арені бере на себе Jerry Heil та alyona alyona
Jerry Heil та alyona alyona. Фото: скрін з відео "Суспільне мовлення"
No items found.
За результатами голосування журі та глядачів, від України на Євробачення 2024 буде представлена пісня "Teresa & Maria" у виконанні Jerry Heil та alyona alyona.
Голоси українців у відсотковому співвідношенні розподілили таким чином:
alyona alyona & Jerry Heil — 61,97%;
YakTak — 9,19%;
MELOVIN — 7,10%
Ziferblat — 5,51%;
YAGODY — 5,33%;
SKYLERR — 3,27%;
NAHABA — 2,02%;
ANKA — 1,64%;
Drevo — 1,39%;
INGRET — 1,31%;
NAZVA — 1,27%.
Рішення на 50% залежало від журі, обраного шляхом онлайн-голосування. До складу журі інтернет-користувачі запросили Джамалу (переможницю Євробачення 2016), Андрія Данилка (Євробачення 2007 у ролі Вєрки Сердючки) та співака Сергія Танчинця. Другу половину балів віддали користувачі державного додатка "Дія".
Через збій у „Дії ”час голосування було продовжено. Під час трансляції у запланований день організатори зібрали лише 7 000 голосів. Після того, як технічні помилки вдалось виправити, протягом наступного дня кількість відданих голосів сягнула 1 167 176, з яких 723 297 тисяч осіб проголосували (62%) за пісню-переможницю.
Збій голосування у додатку „Дія” був спричениний великою кількістю бажаючих віддати свій голос за претендентів. Система не впоралася з активністю користувачів.
Учасниця Національного відбору, співачка SKYLERR, оголосила про відмову від участі в конкурсі, після того, як "Дія" дала збій. Деякі шанувальники сприйняли це як виправдання, оскільки виконавиця була незадоволена критикою, яку отримала від журі. Український телеканал не погодився зняти її зі ставок, але гарантував можливість відмовитися від участі в конкурсі Євробачення в разі перемоги у Національному відборі.
Наша задача — зробити так, щоб українська пісня звучала! Постійно звучала! Дякуємо вам, що допомагаєте нам це зробити! І дякуємо Збройним Силам України, завдяки яким у нас є можливість творити та жити у вільній країні, — прокоментувала перемогу реперка alyona alyona
Євробачення і участь України
З того часу, як Україна вперше дебютовала на пісенному конкурсі "Євробачення", вона тричі стала його переможицею. Перше місце посідали Руслана (2004), Джамала (2016) та Калуш оркестра (2022). Двічі шоу проходило в Києві, у 2005 та 2017 роках. Крім того, українські учасники тричі піднімалися на п'єдестал у 2007, 2008 та 2013 роках. У Ліверпулі, який приймав Євробачення-2023, від України їздив дует TVORCHI. Пісня Heart Of Steel зібрала 54 бали від журі (15 місце) та 189 балів від глядачів (4 місце), та зайняла та тогорічному конкурсі 6 місце.
Євробачення 2024: що відомо?
68-й пісенний конкурс Євробачення організовує Швеція, завдяки перемозі Лорін з піснею "Tattoo Місцем проведення стане "Мальме Арена", де захід вже проходив у 2013 році. Півфінали конкурсу можна буде побачити 7 і 9 травня, а фінал — 11 травня 2024 року. Хто стане ведучими заходу — наразі невідомо.
Гасло Євробачення 2024: "Об'єднані музикою"
У конкурсі візьмуть участь тридцять сім країн. Як і попереднього разу не братимуть участі в конкурсі Болгарія, Північна Македонія та Словаччина. Вже відомо, хто представлятиме Бельгію, Кіпр, Грецію, Грузію, Нідерланди та Великобританію. Франція, Чехія, Албанія, Словенія та Ірландія також вже визначилися з учасниками та піснею. Також відомо, хто представлятиме Люксембург, який вперше після 31-річної перерви візьме участь у конкурсі.
Представник від Польщі буде визначений за результатами внутрішніх відборів, які завершаться протягом найближчих тижнів.
Редактор новин, журналіст. З початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну, працюючи журналістом у першому польському інформаційному інтернет-сервісі Wirtualna Polska, створив стратегію інформування українських біженців у Польщі. Був головним редактором інформаційного сервісу для українців в Польщі - VPolshchi.
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
Місцями починаються у грудні, охоплюючи період Нового року та Різдва. Період після свят і аж до кінця лютого — це сезон найвищих знижок та найвигідніших покупок. Тиждень після Різдва (з 27 грудня) традиційно є гарячим у магазинах.
Знижки діють насамперед на більшість товарів з колекції осінь-зима і досягають 50%-70% у магазинах Decathlon, Lacoste, Reebok, New Balance, Top Secret, Stradivarius, Wittchen, W.KRUK, Wojas. Щотижня після Різдва знижки будуть збільшуватись, а також додаватимуться нові товари.
2. Літні розпродажі
Починаються третього тижня червня або на другого тижня липня, коли магазини продають одяг, косметику та аксесуари весняно-літнього сезону і плавно перетікають в осінній міжсезонний розпродаж до початку жовтня. Це ідеальний час для покупки літніх речей, яскравих валіз для подорожей та парфумів.
На початку розпродажів знижки невеликі — 20-30%, але нормальний асортимент. В кінці сезону річ можна купити за смішну ціну, але обирати доведеться з того, що лишилось. Найкращий вибір зазвичай у четвер.
Зимові та літні розпродажі вважаються найвигіднішими. Так у масмаркеті на кшталт H&M, Zara, Mohito, Sinsay, Mango, House, Cropp, Bershka, Stradivarius, Pull&Bear та Oysho можуть доходити до реальних 70%.
Іноді онлайн розпродажі починаються раніше, ніж у магазинах.
Мінус такого шопінгу — речі переважно зі старих колекцій, а щоб знайти потрібний розмір, доведеться попотіти.
3. Міжсезонні розпродажі
Зазвичай стартують у середині березня і досягають апогею в травні. Найбільших знижок на весняні колекції варто очікувати ближче до Великодня. Осінні розпродажі — це листопад.
4. Дні шопінгового божевілля: Black Friday та Cyber Monday
Крім класичних сезонних та міжсезонних розпродажів, гарно зекономити можна в окремі дні великих знижок — Чорну п'ятницю та Кіберпонеділок.
Black Friday у 2024 році буде 29 листопада
Спочатку це було типове американське свято шопінгу. Однак останнім часом завдяки інтернет-магазинам воно стало подією міжнародного масштабу. Зазвичай Чорна п'ятниця вважається початком сезону святкових покупок. Часто Чорна п'ятниця плавно перетікає в Чорні вихідні або навіть у Чорний тиждень — кожен магазин тут вирішує сам.
Cyber Monday у 2024 році — 2 грудня
Кіберпонеділок теж починався як американське свято, яке відзначається першого понеділка після Thanksgiving day. Це час онлайн-розпродажів та грандіозних знижок, і він є одним із найжвавіших днів торгівлі для інтернет-магазинів.
Вважається, що цей день було вигадано спеціально для офісних працівників. А причиною такого рішення стали маркетингові дослідження кількох років, які показали сплеск інтернет-продажів першого понеділка після Thanksgiving Day. Цього дня американці поверталися на роботу після тривалого відпочинку і могли за допомогою інтернету здійснити необхідні покупки з великими знижками напередодні наступних різдвяних та новорічних свят. Незабаром власники магазинів стали заманювати клієнтів по понеділках на початку грудня своїми вигідними пропозиціями.
Найбільше та вражаюче поле вересу в Польщі (майже 400 гектарів) знаходиться за 50 км від Варшави у селі Мостувка. Нескінченні чагарники рожевих відтінків йдуть за обрій, створюючи вражаючу панораму. А ось історія цього місця сумна, адже поле з'явилося внаслідок пожежі 1993 року. Вогонь тоді знищив більшу частину лісів, на місці якого через кілька років з'явився верес.
Дістатися сюди нескладно: якщо їхати автівкою з Варшави трасою S8 у напрямку Білостока, то від вузла Мостувка слід рухатися дорогою серед лісу. А якщо їхати електричкою, то вересове поле починається вже за 300 метрів від залізничної станції.
На території Кампіноського національного парку в районі природного заповідника Cyganka знаходиться wrzosowisko Niepust. Пустка пристає до болотистої долини, яка заросла високими травами і рідкісними видами рослин. Поряд з ним знаходяться дюни Boru Niepustowego — одні з найбільших і найкраще збережених внутрішніх дюн в Європі. Серед вересу — піщані галявини, де можна відпочити. Краєвиди зачаровують буянням фарбі ароматів.
У Кампіноському парку мешкає безліч видів тварин — можна зустріти лося, лисицю чи кабана. Найкраще добиратися сюди від станції метро Młociny, де потрібно сісти на автобус №708 та доїхати до кінцевої Skibińskiego. Звідси і починається один з екскурсійних маршрутів парком.
Wrzosowiska Kłomińskie розташовані у Західній Померанії, між містами Borne Sulinowo та Kłomino, у заповіднику Diabelskie Pustacie на місці колишнього військового полігону. На території заповідника багато мальовничих стежок для прогулянок. Тут можна піднятися на дерев'яну оглядову вежу, з якої відкривається панорама на барвисту вересову пустку.
Заповідник в Okonku Великопольського воєводства займає площу близько 204 гектарів, бо побудований на місці покинутого військового полігону радянських часів. Сьогодні на території, що охороняється, поляки намагаються зберегти комплекс пусток і піщаних лугів. На території заповідника в Оконці прокладено пішохідні стежки, є велосипедні маршрути та оглядовий майданчик. Безпечно гуляти можна тільки спеціально визначеними стежками, щоб не провалитися в болото.
До Wrzosowisko в Orzechowie можна дістатися автобусами з Острова Любельського, Любартова, Ленчни. Найближчі залізничні станції — у Любартові та Любліні. Тут не так багатолюдно, як на інших локаціях, але так само красиво. Приємним бонусом буде те, що в околицях можна купити якісну фермерську продукцію власного виробництва. І взагалі цей регіон рекомендований для відвідування тим, хто воліє дізнатися, як живуть у невеликих польских містечках.
Один із найвідоміших американських генералів, який з 2022 року обіймає посаду старшого радника американської правозахисної організації Human Rights First, в інтерв'ю радіо Times Radio під час нещодавнього саміту НАТО поставив діагноз ситуації Заходу, Росії та України в контексті війни, яка триває вже два з половиною роки.
Що можуть зробити росіяни
Годжес вважає, що у Росії вже залишилося мало простору для маневру, оскільки вона більше не має можливості вивести Україну з війни. Російські командири і політики на чолі з Путіним, не дбаючи про своїх солдатів, будуть продовжувати прирікати тисячі інших на смерть і інвалідність день за днем.
«Однак я не думаю, що це триватиме нескінченно, — оцінює військовий. — Їхні людські ресурси не є невичерпними. Навіть якщо ми не будемо серйозно ставитися до санкцій і обмеження їхньої здатності транспортувати нафту, я не знаю, чи зможуть вони протриматися ще два роки — також з огляду на нестачу живої сили і необхідних їм компонентів».
На думку генерала, Захід відіграватиме ключову роль у прискоренні розпаду Росії, якщо серйозно поставиться до потужних економічних інструментів, які вже давно є в його розпорядженні
Наразі Росія «робить, що може, чекає, коли ми її відпустимо, і сподівається, що потенційна адміністрація Трампа полегшить їй життя». І це приблизно все, що вона може собі зараз дозволити.
Путін: розрахунки поганої людини
В очах Годжеса Путін — високоінтелектуальна людина, але водночас зла, безжальна і така, що не дбає ні про що, окрім збереження влади. Його сподівання на можливу перемогу Трампа добре відомі: він сподівається, що США припинять підтримувати Україну і змусять її укласти мир на російських умовах. З іншого боку, якщо переможе Байден [читай: кандидат від Демократичної партії, оскільки інтерв'ю було взято до того, як президент США зійшов з виборчих перегонів — ред.], Путін керуватиметься вже знайомим розрахунком: подальші диверсійні дії в західних країнах і посилення дезінформації, яка, як очікується, підірве довіру громадян вільних країн до їхніх лідерів і демократичних інституцій.
Політика Байдена: «ловити стріли»
Годжес високо цінує нещодавні обіцянки президента Байдена надіслати Україні більше зенітного обладнання: це важлива допомога, яка відповідає реальним потребам українців, що захищають себе. Але це вирішує лише частину проблеми. «Набагато ефективніше вбити лучника, ніж намагатися перехопити всі стріли, які він випускає, — зазначає генерал. — Цей пакет допомоги допомагає перехопити більше стріл, але він жодним чином не допоможе вбити стрілка».
За словами військового, адміністрація президента Байдена продовжує проводити «жахливу політику», згідно з якою Україна не може атакувати російські бази всередині Росії, використовуючи, наприклад, американські системи ATACMS. На практиці така політика дає Росії захист для здійснення атак на українські міста. Так, генерал радий бачити більше «Патріотів» і ПТРК, але цього все ще недостатньо. «Я не знаю, що ще має статися, щоб Білий дім серйозно поставився до допомоги Україні у перемозі над Росією. Путін бачить, що ми не робимо всього, що потрібно. У нього все ще є великий покупець його газу, Індія, тому поки ми не почнемо серйозно допомагати Україні перемогти Росію, росіяни продовжуватимуть бомбити Україну», — попереджає він.
Надмірний страх і віртуальні гарантії
Годжесу хотілося б вірити, що, як заявляють союзники і сам президент Зеленський, шлях України до НАТО справді незворотній. «Проблема в тому, що на цьому шляху немає ніякого руху», — каже він. На саміті у Швейцарії багато політиків довго розмірковували про те, що вони можуть зробити з цим, але ніщо в цій балаканині, здається, не веде до неминучих і незворотних рішень. Хто саме так вважає? США і особливо Німеччина, які продовжують блокувати це питання, керуючись надмірним страхом, що Росія може застосувати ядерну зброю. «Поки цей надмірний страх не буде подолано, нічого не зміниться на краще», — каже генерал.
— Які гарантії НАТО може надати Україні і який дипломатичний удар може завдати Росії, якщо вона зараз не може запропонувати українцям членство?, — запитує журналіст.
Хоча Годжес не говорить про це прямо, з його слів зрозуміло, що в цій ситуації — жодних. Бо немає 100-відсоткової впевненості, що Україна вступить до НАТО. Враховуючи, що Будапештський меморандум 1994 року. [в якому США, Великобританія і Росія в обмін на відмову України від ядерного арсеналу гарантували її суверенітет і територіальну цілісність — ред.] виявився порожнім зобов'язанням — Годжес не впевнений, що наступні подібні зобов'язання будуть більш наповненими змістом.
Якщо Захід знову зазнає поразки
Генерал покладає всю свою надію на розуміння багатьма країнами того, що Україна не може зазнати поразки, що вона повинна перемогти, адже її поразка стала б катастрофою для всієї Європи, а отже, і для світу. Бо якби це сталося, наступні мільйони українських біженців потрапили б до Польщі та Німеччини, а десятки тисяч українських солдатів були б примусово призвані до російської армії, посилюючи її потенціал.
Якщо США зазнають невдачі — через прихід до влади нової команди (команди Трампа) або з будь-якої іншої причини, зазнають невдачі, не зробивши того, що потрібно, — загроза для Європи не зменшиться, а збільшиться
У будь-якому випадку, не буде нічого дивного в тому, що США, і ширше — так званий колективний Захід, не виправдає очікувань. За останнє десятиліття і ті, і інші вже не раз зазнавали невдач. «У 2008 році, коли Росія вторглася до Грузії, ми нічого не зробили. Так само, коли росіяни перетнули червоні лінії, накреслені президентом Обамою в Сирії, і коли вони вторглися в Україну в 2014 році», — зазначає Годжес. Не дивно, що в 2021 році, готуючи вторгнення, а в 2022 році здійснюючи його, Путін припускав, що гнів Заходу і цього разу закінчиться нічим.
Реанімувати стримування
Американець також перераховує інші вражаючі ознаки слабкості Заходу, які переконали Путіна в його правоті: трампістська атака на Капітолійський пагорб 6 січня 2021 року, безладне виведення американських військ з Афганістану, нездатність Німеччини зупинити, незважаючи на російську анексію Криму і значної частини Донецької та Луганської областей, будівництво «Північного потоку-2», слова президента Макрона про «смерть мозку НАТО».
«Можна собі уявити, що на тлі всього цього в Кремлі подумали: «Нумо закінчимо це діло», — коментує Годжес.
Війна в Україні спалахнула через те, що стримування провалилося. Отже, стримування необхідно відновити, тому що світ є взаємопов'язаною системою. Економічне процвітання США, зазначає радник президента США з прав людини, залежить від процвітання Європи, а це неможливо, якщо на Старому континенті бракуватиме стабільності та безпеки.
«Якщо ми допоможемо Україні перемогти Росію, це допоможе ізолювати Іран, а потім і Північну Корею, що, в свою чергу, стримуватиме Китай. Тому що китайці побачать, що Захід має політичну волю, промисловий потенціал і військові можливості», — стверджує Годжес. Поразка Росії також є єдиним серйозним захистом Заходу від приходу до влади ізоляціоніста Трампа.
Якщо ж Україна програє, ризик прийняття Китаєм «страшних рішень»⁽ різко зросте.
Коли Путін впаде зі скелі
Як швидко росіяни досягнуть переломного моменту в цій війні та як довго Путін утримуватиме владу, залежить від людей із найближчого оточення диктатора. Тому що він відповідає тільки перед ними — олігархами і найближчим оточенням Кремля, а не перед парламентом, виборцями або журналістами, які ставлять незручні запитання від імені цих виборців, як це відбувається в будь-якій нормальній країні. Тож коли ці люди зрозуміють, що шансів на перемогу Росії більше немає, вони «зіштовхнуть Путіна з обриву і позбудуться його».
Так, поки що у кремлівського диктатора ще немає вагомих підстав вважати, що він програє. Але день, коли він це зрозуміє, стане початком його кінця
8 липня увійде в історію як один із найтрагічніших днів війни для мирного населення України. Цього дня російські ракети влучили в Києві в Охматдит — головну дитячу лікарню країни. Фотографії атаки миттєво облетіли світові ЗМІ, нагадуючи всім, що російська агресія проти України не припиняється. У такий жорстокий спосіб, атакувавши лікарню, повну пацієнтів, їхніх родичів та медичних працівників, Путін хотів привернути до себе увагу напередодні саміту НАТО в США, де лідери країн-членів Альянсу зустрічалися, щоб, серед іншого, домовитися про відкриття шляху до вступу України в організацію. Обираючи фото місяця, ми не хотіли показувати лише трагічні події та руйнування. Незважаючи на війну, українські жінки та чоловіки намагаються жити звичайним життям, не відмовляючись від зустрічей із друзями, відвідування концертів та відпусток. Вони роблять все, щоб не втратити надію, знайти сили в цей найважчий для них час, і ми, дивлячись на такі фотографії, не повинні дивуватися. Ми б теж шукали перепочинку, маленьких радощів, сонця влітку.
Протест у Варшаві після російського ракетного обстрілу лікарні «Охматдит» у Києві, Україна, 9 липня 2024 року. На передньому плані — редакторки журналу Sestry.eu
Протест на Таймс-сквер, Нью-Йорк, після ракетного удару Росії по лікарні «Охматдит» у Києві, США, 8 липня 2024 року.
Молода жінка проходить базову бойову підготовку в Київській області в рамках програми самооборони для цивільного населення, яку проводить українська громадська організація «Валькірія», 13 липня 2024 року.
Вид з висоти пташиного польоту на зруйноване місто Верхній Яр у Донецькій області, 4 липня 2024 року.
Сергій Жадан, відомий український письменник і поет, лідер музичного гурту «Жадан і Собаки», виступає на фестивалі «Атлас» у Києві, 21 липня 2024 року.
Пані Аліна (72 роки) отримала поранення в результаті російських авіаударів по її будинку в селі Максимільянівка, до якого щодня наближаються російські війська, в Кураховому, Донецька область, 4 липня 2024 року.
Президент США Джо Байден і президент України Володимир Зеленський на Cаміті НАТО у Вашингтоні, США, 11 липня 2024 року. Підписанти підсумкової декларації Саміту пообіцяли підтримувати Україну на її незворотному шляху до повної трансатлантичної інтеграції, включаючи членство в НАТО. До 2025 року країни НАТО поставлять українській армії озброєння на суму щонайменше 40 мільярдів євро. НАТО перебере на себе координацію більшої частини поставок і навчання українських солдатів від міжнародної коаліції, що базується в Рамштайні. Альянс також надішле до Києва свого високопоставленого цивільного представника.
Пораненому бійцю надають медичну допомогу парамедики 24-ї окремої механізованої бригади на передовій біля Часового Яру в Донецькій області, 9 липня 2024 року.
Глядачі під час концерту на фестивалі «Атлас» у Києві, 21 липня 2024 року.
Зруйнований інтер'єр церкви Різдва Пресвятої Богородиці після російського обстрілу в селищі Новоекономічне Донецької області, 11 липня 2024 року. 110-річна церква, яка пережила радянську владу та бої Другої світової війни, зараз зазнала значних пошкоджень внаслідок російських обстрілів. Міністерство культури України наголосило на історичному значенні церкви та її прикрому руйнуванні на тлі триваючої російсько-української війни.
Музиканти Українського оркестру свободи вшановують хвилиною мовчання пам'ять загиблих під час нещодавніх нападів в Україні під час репетиції у Великому театрі у Варшаві, Польща, 9 липня 2024 року. Цього тижня Український оркестр свободи репетирував у Варшаві напередодні свого майбутнього туру, який розпочнеться у п'ятницю в Парижі.
Жінка танцює під струменями води, щоб охолодитися спекотного літнього дня в парку в центрі Києва, 13 липня 2024 року.
Збірна України на церемонії відкриття Олімпійських ігор 26 липня в Парижі на Сені.
Українська драматургиня і сценаристка Катерина Пенькова народилась у Донецьку. Закінчила Київську державну академію естрадного та циркового мистецтв за спеціальністю «Актриса розмовного жанру». Співкураторка фестивалю «Драматургії любові і бобра» та співзасновниця «Театру Драматургів». Лауреатка І премії Міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова» (2012). Одна з переможниць драматургічного конкурсу Українського інституту в межах програми «Transmission.ua: drama on the move. Germany» з текстом «Свинина» — трагікомедією про життя українських заробітчан в Польщі (2020). Переможниця конкурсу «Драма.ua» із текстом «Марафон «російська рулетка»» (2023).
Її п’єса «Назву не пам’ятаю» увійшла до англомовної збірки “Ukrainian New Drama After the Euromaidan Revolution”. В жовтні 2023 року в межах Міжнародного проєкту «Історія пише себе сама» в Gorki Theater у Берліні відбулось читання трагікомедії «Варвари цибулевої масті», де головною персонажкою є польська волонтерка, яка приймає у себе українську біженку.
Серед постановок у Польщі, «Бука» (2023) в Польському театрі у Бидгощі (режисерка — Ольга Турутя-Прасолова) та «Казки у валізах» (2022) в Komuna Warszawa (режисер — Беньямін Коц). Обидві п'єси написані у співавторстві із драматургинею Лєною Лягушонковою. Це далеко не весь перелік творчих досягнень Катерини Пенькової, яка, окрім драматургії, ще успішно співтворить мережу хостелів у Польщі. Без сумнівів ця тема знайде також своє відображення в текстах авторки. Розмовляємо для Sestry про це вдале поєднання креативності та прагматизму, війну, пошуки себе, материнство.
Для мене Ти дивовижна жінка, бо творчі люди часто вважають, що вони не до бізнесу, хоча при тому нарікають на низькі заробітки в мистецьких сферах. Здається, що можна відчувати більше свободи в творчості, якщо є альтернативне джерело прибутків, і Ти якраз знайшла рецепт гармонійного поєднання.
Я теж так це бачу. В бізнесі мене вів страх, а в творчості я не чекаю на музу. Я вважаю, що її можна систематизувати і себе дисциплінувати. Свою першу п’єсу я написала в 2011 році й була це віршована казка, за яку в 2012-му я отримала першу премію «Коронації слова» в категорії «п'єси для дітей». Це було щось зовсім інше від того, що я пишу зараз, але цей досвід мені теж здається цікавим.
Я виховувалася в російськомовній родині й моя мама була в шоці, оскільки це було українською мовою у віршованій формі: «Як ти це змогла?»
А мені було важливо попрацювати з цим. Я завжди писала вірші, маленькі новели, захотілося якоїсь більшої форми.
Я, як і всі, мабуть, себе шукала. Я ж закінчила балетну школу в Донецьку. І, коли ще навчалася, то брала активну участь в шкільній самодіяльності. Писала сценарії вечорів, ставила їх, грала в них, і мені казали: «Ну, балет, Катю, це не твоє. Тобі в актриси треба, ти так гарно граєш». Я поступила в естрадно-циркову академію і, мабуть, була би непоганою акторкою, але не склалося.
В 2014 році для мене і моєї родини було абсолютно зрозумілим, що війна не закінчиться на Сході, що вона піде далі
Ми розуміли, що треба думати ширше. Я почала будувати бізнес, спочатку в Києві, потім у Варшаві. Хотілося якоїсь безпеки для своєї родини, бо мені не було за що утримувати маму і бабусю. Ми були у страшних мінусах. Ну ось власне, мене дуже сильно страх вів в бізнесі, я не знаю кого як. Страх, що треба забігти якомога далі, поки є ця енергія: бігти, бігти... У мене (у моєї родини) в Донецьку залишилася трикімнатна квартира, будинок бабусі. Ти просто усвідомлюєш, що цієї нерухомості вже нема, забуваєш і думаєш про те, що тепер треба робити щось нове.
Ми з чоловіком відкрили 2 хостели у Києві, потім 10 у Варшаві, і до пандемії досить швидко піднялись. А тоді гримнула пандемія. Ми були змушені закрити половину з них, бо не тягнули оренду. Не було людей, не було кого селити. Але Польша допомагала підприємцям, і нам дали тоді якийсь кредит на відновлення. Це було близько ста тисяч злотих, завдяки чому ми змогли відновитися приблизно за рік. Ось тоді ми вже почали ставати на ноги, відкривати нові хостели, рухатись далі.
Драматургія та сором жити своє життя
Я почала знову писати в 2019 році, коли в мене з'явився час. На той момент ми вже відкрили декілька хостелів у Варшаві, вони почали працювати, ми працевлаштували адміністраторів і в мене з'явився час, який я змогла приділити тому, що мені подобається, знайти якусь віддушину в творчості. Зараз часу знову обмаль і ми на такому етапі, коли я дуже багато роблю. Але я думаю, що я вибудую зараз якусь схему, де будуть працювати уже наші старші по команді.
У 2022 році я відчувала, що не можу займати місце тих митців, які приїжджають з України. В творчому плані цей рік був для мене абсолютно порожнім. Взагалі перші пів року я була повністю зайнята прийманням біженців і практично жила в шелтері, оскільки це було цілодобово.
Ми переробили свій основний хостел на площі Домбровського, 3 у Варшаві на пункт прийому і цей потік жінок був безкінечним
Перший місяць ми робили це за свої гроші. Згодом сердечна подруга, режисерка Олена Апчел знайшла спонсора, а потім Польща запровадила програму «40+», завдяки якій ми могли продовжувати.
Знаю зі свого досвіду і чула теж від подруг-драматургинь, що коли ти пишеш якусь свою достатньо автобіографічну історію, то потім хочеться перемкнутися і написати щось дуже жанрове, що не потребує як би твоєї крові. Тоді ти робиш величезний розворот, шукаєш матеріали по темі, створюєш цих персонажів. Згодом знову хочеться щось своє викласти, що набралось. «Назву не пам’ятаю», «Готель «Великобританія»» і «Бути майстром» ці три тексти такі досить автобіографічні. Хоча «Великобританія» вже більш містерійний. Там є декілька шарів і вся ця історія йде глибоко у віки.
Крайня прем’єра «Легенди Києва» для Театру драми і комедії на лівому березі Дніпра (режисерка — Наталія Сиваненко) з тих п’єс, для написання яких потрібно було попрацювати з масивом інформації, адже там багато історичних сюжетних ліній та хотілось знайти якісь цікаві маловідомі факти. Я прожила на Лівобережній 15 років і щодня ходила повз цей театр. Злукавлю, якщо скажу, що не мріяла одного дня побачити на цих вертикальних афішах, які видно і з метро, і з Броварського проспекту, своє ім'я.
В липні планується прем’єра у Берліні із режисером Андреасом Мерцем. Це був його запит. Але проєкт дуже сильно став і моїм. Андреас у 2010 році був у Донецьку, робив там вуличний театр. І захотів зробити зараз проєкт про людей, які брали в ньому участь. А ми ж усі розуміємо, що це люди із історією двох разів вимушеного переміщення.
Я просто не могла пройти повз цю тему, оскільки це моє рідне місто. Ми взяли близько 15 інтерв’ю. Я сама плакала, беручи їх
Було дуже багато чуттєвих моментів, ностальгії. Хтось в інтерв’ю називає парк, а я там провела дитинство. А ми там із братом катались на каруселях, а ми там гуляли по алеї казок і були на дитячій залізниці. Андреас каже: «Ми візьмемо інтерв’ю у жінки, яка зараз живе у Львові і веде театральну групу для дітей». Я починаю брати інтерв’ю і розумію, що це Ольга Чистоклетова. І я вже нічого не можу брати і починаю просто ревіти, бо вона і її чоловік створили перший незалежний театр у Донецьку і, швидше за все, один із перших незалежних театрів в Україні ще у 1989 році — «Жуки». І я була там зі своїм класом. І вони справили на мене настільки сильне враження, що я знала — я хочу робити щось подібне. Це те, з чого і я складаюсь.
Потім я намагалась зібрати ці інтерв’ю в певну структуру. І повстав текст. Він вийшов непростий. Ми створюємо німцям проєкцію східно-німецької народної республіки і референдум, де існує вибір, але без вибору.
Дуже цікаво, як це сприйме німецький глядач, оскільки нам не хотілось зупинятись на тому, що на сцену виходять нещасні українки і розповідають про своє важке життя
Хотілось піти далі, дати відчуття відповідальності. Не знаю на скільки це вдалось. Зараз ідуть репетиції.
Є попит, я бачу, що зараз я вже на тому етапі, коли театри, які хочуть зі мною працювати, замовляють тексти. Мене часто запитують як це мати велику фірму, коли у тебе є команда, персонал. Я й пишаюсь тим, що я зробила. Відчуваю радість від того, що я роблю кожного дня, але так само майже сором від того, що багато моїх друзів на передовій, а я ні, та наче виправдовую себе тим, що в мене двоє дітей, двоє непрацездатних батьків і свекруха. Ось такі думки часто накривають.
В мене прекрасні стосунки з обидвома дітьми, але дуже мало для них часу
Особливо, коли пишу. Це єдина моя проблема. Синові вже сімнадцять. Він спочатку не хотів бути у Польщі й мені дуже його бракувало. Цього року закінчує школу за українською системою в Освітньому центрі «Материнка» імені Дмитра Павличка у Варшаві. Йому вже більше хочеться свободи, жити своє життя. Щоразу відповідає: «Мамо, я тебе люблю!», коли я хвилююсь про плани на майбутнє.
Донька третьокласниця відразу пішла в польську школу і говорить польською практично без акценту.
Часто в ній пізнаю себе. Я була досить зухвалою. В дитинстві мені здавалось, що я все можу, всі люблять і все у мене є
Я дуже багато встигала: окрім загальноосвітньої, я ходила в балетну школу, театральний та літературний гуртки. Вставала о п'ятій ранку, робила уроки, на сьому тридцять йшла до школи, потім були позакласні заняття, на шосту годину вечора балетна школа. Сім років підряд я спала по п’ять годин. Мені це подобалось.
Мої батьки з того часу, коли обіймати дітей вважалось збоченням. З восьми років я торгувала влітку на ринку поруч з мамою, яка там працювала. Це ж були 90-ті роки, тотальна бідність. Не можу сказати, що мене безмежно любили, але й дуже не ображали. Побити могли, це тоді було нормою. Я сама знаходила себе. Мене перло, що комусь подобається те, що я роблю, що я можу організувати такий шкільний вечір, де сміються усі вчителі та учні.
Мою малу ніхто не примушує щось робити. Я часто її обіймаю і цілую
Вона фонтан ідей і дуже сильна особистість. Три роки ходила теж у балетну школу. Набридло. Тепер пішли на контемп. Це її вибір. Буває їжджу в справах по місту, а вона мені пише: «Мамо, коли ти вже будеш вдома і обіймеш мене?» і я така: «Ну все, треба їхати додому обіймати дитину».
Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.