Натиснувши "Прийміть усі файли cookie", ви погоджуєтесь із зберіганням файлів cookie на своєму пристрої для покращення навігації на сайті, аналізу використання сайту та допомоги в наших маркетингових зусиллях. Перегляньте нашу Політику конфіденційностідля отримання додаткової інформації.
Євробачення 2024: Україну представлять alyona alyona та Jerry Heil
Україна тричі перемагала у міжнародному пісенному конкурсі "Євробачення" і є єдиною країною, яка жодного разу за усю історію участі не вилетіла з півфіналу. Цьогоріч відповідальну місію гідно представити країну на міжнародній арені бере на себе Jerry Heil та alyona alyona
Jerry Heil та alyona alyona. Фото: скрін з відео "Суспільне мовлення"
No items found.
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
За результатами голосування журі та глядачів, від України на Євробачення 2024 буде представлена пісня "Teresa & Maria" у виконанні Jerry Heil та alyona alyona.
Голоси українців у відсотковому співвідношенні розподілили таким чином:
alyona alyona & Jerry Heil — 61,97%;
YakTak — 9,19%;
MELOVIN — 7,10%
Ziferblat — 5,51%;
YAGODY — 5,33%;
SKYLERR — 3,27%;
NAHABA — 2,02%;
ANKA — 1,64%;
Drevo — 1,39%;
INGRET — 1,31%;
NAZVA — 1,27%.
Рішення на 50% залежало від журі, обраного шляхом онлайн-голосування. До складу журі інтернет-користувачі запросили Джамалу (переможницю Євробачення 2016), Андрія Данилка (Євробачення 2007 у ролі Вєрки Сердючки) та співака Сергія Танчинця. Другу половину балів віддали користувачі державного додатка "Дія".
Через збій у „Дії ”час голосування було продовжено. Під час трансляції у запланований день організатори зібрали лише 7 000 голосів. Після того, як технічні помилки вдалось виправити, протягом наступного дня кількість відданих голосів сягнула 1 167 176, з яких 723 297 тисяч осіб проголосували (62%) за пісню-переможницю.
Збій голосування у додатку „Дія” був спричениний великою кількістю бажаючих віддати свій голос за претендентів. Система не впоралася з активністю користувачів.
Учасниця Національного відбору, співачка SKYLERR, оголосила про відмову від участі в конкурсі, після того, як "Дія" дала збій. Деякі шанувальники сприйняли це як виправдання, оскільки виконавиця була незадоволена критикою, яку отримала від журі. Український телеканал не погодився зняти її зі ставок, але гарантував можливість відмовитися від участі в конкурсі Євробачення в разі перемоги у Національному відборі.
Наша задача — зробити так, щоб українська пісня звучала! Постійно звучала! Дякуємо вам, що допомагаєте нам це зробити! І дякуємо Збройним Силам України, завдяки яким у нас є можливість творити та жити у вільній країні, — прокоментувала перемогу реперка alyona alyona
Євробачення і участь України
З того часу, як Україна вперше дебютовала на пісенному конкурсі "Євробачення", вона тричі стала його переможицею. Перше місце посідали Руслана (2004), Джамала (2016) та Калуш оркестра (2022). Двічі шоу проходило в Києві, у 2005 та 2017 роках. Крім того, українські учасники тричі піднімалися на п'єдестал у 2007, 2008 та 2013 роках. У Ліверпулі, який приймав Євробачення-2023, від України їздив дует TVORCHI. Пісня Heart Of Steel зібрала 54 бали від журі (15 місце) та 189 балів від глядачів (4 місце), та зайняла та тогорічному конкурсі 6 місце.
Євробачення 2024: що відомо?
68-й пісенний конкурс Євробачення організовує Швеція, завдяки перемозі Лорін з піснею "Tattoo Місцем проведення стане "Мальме Арена", де захід вже проходив у 2013 році. Півфінали конкурсу можна буде побачити 7 і 9 травня, а фінал — 11 травня 2024 року. Хто стане ведучими заходу — наразі невідомо.
Гасло Євробачення 2024: "Об'єднані музикою"
У конкурсі візьмуть участь тридцять сім країн. Як і попереднього разу не братимуть участі в конкурсі Болгарія, Північна Македонія та Словаччина. Вже відомо, хто представлятиме Бельгію, Кіпр, Грецію, Грузію, Нідерланди та Великобританію. Франція, Чехія, Албанія, Словенія та Ірландія також вже визначилися з учасниками та піснею. Також відомо, хто представлятиме Люксембург, який вперше після 31-річної перерви візьме участь у конкурсі.
Представник від Польщі буде визначений за результатами внутрішніх відборів, які завершаться протягом найближчих тижнів.
Редактор новин, журналіст. З початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну, працюючи журналістом у першому польському інформаційному інтернет-сервісі Wirtualna Polska, створив стратегію інформування українських біженців у Польщі. Був головним редактором інформаційного сервісу для українців в Польщі - VPolshchi.
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
Ягідні ферми Польщі дозволяють людям приїжджати й збирати ягоди й фрукти, і від цього кожна зі сторін отримує користь: споживач купує свіжий продукт прямо з грядки/куща/дерева за низькою ціною, а фермеру не треба наймати робітників і возити продукцію на пункти скуповування. Батьки часто возять дітей у такі господарства, щоб показати, як працюють люди на фермі, а також як росте те, що ми зазвичай купуємо в супермаркетах.
Є спеціальний сайт для пошуку фермерських господарств. На ньому можна вибрати потрібне вам воєводство й знайти оголошення від різних ферм. Оголошення постійно оновлюються, тож потрібно відстежувати актуальні. Є господарства, що постійно працюють на самозборах і екскурсіях, а є ті, що роблять такі акції час від часу.
Де можна збирати ягоди в Польщі? Адреси господарств
В 50 хвилинах від Варшави є господарство, що пропонує збір свіжих ягід весь ягідний сезон.Тут є полуниця, лохина, чорниця й малина. Це величезна екологічна плантація, яку важко обійти за день. Влітку ферма працює практично до заходу сонця. Не треба записуватися чи реєструватися: ви просто приїжджаєте, паркуєтесь, і вас зустрічає приємний усміхнений господар. Усі ягоди мають екологічні сертифікати, тому ви можете сміливо їсти їх прямо з куща. Якщо ви живете у Варшаві або неподалік, це чудовий варіант для проведення часу родиною з дітьми. Малеча зазвичай просто в захваті!
По дорозі на Щецин у Велітини є невелике родинне господарство з полуницею й ожиною.
Тут декілька сортів полуниці, що росте на 5 га землі, а невдовзі буде ще й фруктовий сад. Господарі проводять екскурсії та дуже пишаються тим, що полуниця для самозбору вирощується виключно за допомогою ручної праці, без машин. Її не обробляють хімікатами.
Крім збору трускавок, тут можна розважити себе у кафе «Lody z Farmy» — скуштувавши неймовірні десерти з фермерських ягід і фруктів. Зараз тут розпочато сезон чізкейку та трускавкового сорбету без цукру.
Адреса: Nowomichowska 19, 24-105 Baranów
Що робити на ягідних фермах?
• Ви збираєте фрукти прямо з куща в контейнери, які отримали на стенді біля входу;
• Зважуєте, коли назбираєте стільки, скільки вам треба. Ліміту для власного споживання немає, хоча в деяких господарствах є ліміт на оптові закупівлі; • Платите лише за те, що у вас є в контейнерах, а те, що ви з’їли, — безкоштовно; • Ціна кожен рік різна, але зазвичай це в 2-2,5 разів дешевше, ніж в магазині.
Табличка «Zakaz fotografowania» має бути розміщена на фасаді будівлі, огорожі чи видному місці об'єкту таким чином, що не побачити її неможливо. Близько 25 000 таких знаків буде розміщено в Польщі на різних об'єктах. Це стратегічно важливі локації для безпеки та оборони держави. За поясненнями Міністерства оборони Польщі, формальна заборона на фотографування цих об'єктів існує з 2022 року. Однак досі не було єдиного механізму, що регулював би порушення та притягував до відповідальності. Не було і процедури отримання дозволів на зйомку таких об'єктів.
З моменту набрання чинності Закону «Про захист батьківщини» в 2022 році з'явилася правова основа для заборони фотографування об'єктів, що мають значення для безпеки й оборони держави. Проте не було ні знака про заборону фотозйомки, ні правил її розміщення. Тож на практиці дотримання заборони було проблематичним, і багато випадків можна було легко оскаржити в суді саме через відсутність належного маркування, формальних процедур та документів (наприклад, шаблону дозволу).
Як виглядає знак і на яких локаціях його встановлюють?
Це квадратна табличка/знак розміром 60x60 см з червоним написом ZAKAZ FOTOGRAFOWANIA (заборонено фотографувати). На ній зображено закреслену піктограму фотоапарата, відеокамери й телефону. Основний текст перекладено англійською, німецькою, російською та арабською мовами.
Виготовлення і розміщення табличок обійшлося польському бюджету в 1 мільйон злотих. Розмістять знаки на таких поверхнях:
• обʼєктах інфраструктури, що належить Міністерству національної оборони; • об'єктах, що особливо важливі для безпеки та обороноздатності країни; • об'єктах критичної інфраструктури.
Що загрожує за порушення та в яких випадках зйомка можлива?
Порушнику загрожує штраф від 5 до 20 тисяч злотих, арешт до 30 діб та конфіскація обладнання, незалежно від того, належить воно безпосередньо порушнику чи ні. Також не можна знімати людей та рухоме майно, які знаходяться на території цих об'єктів.
Але зйомка можлива, якщо це:
• технічні фотографії об'єкта нерухомості, зроблені адміністраторами/менеджерами для документальних цілей; • публічні заходи та фотографії іноземних делегацій, які підписують важливі угоди; • висвітлення у ЗМІ конференцій чи інтерв'ю, що анонсовані та дозволені компетентним органом; • геодезичні та будівельні роботи на замовлення уповноважених органів; • діяльність служб: поліції, рятувальників, судових органів; • різні публічні заходи, які проводяться уповноваженими органами.
Як отримати дозвіл на зйомку?
Для цього треба написати заяву на імʼя керівника обʼєкта, де планується зйомка, і чекати на відповідь протягом 14 днів.
• заява подається у паперовому або електронному вигляді з підписом; • заявка повинна містити персональні дані та обґрунтування; • треба вказати дані фотографа, адресу об'єкта, дату та кількість осіб, що будуть присутні на зйомці.
Євген Клопотенко — український шеф-кухар, креативний підприємець, громадський активіст, автор книжок і кулінарний дослідник. Він — найвідоміший популяризатор української кухні в світі.
Євген народився у родині, яка не мала жодного відношення до кулінарії. Але він мав. Працював офіціантом у ресторанах Німеччини, США й України. Згодом прийшло розуміння, що хоче готувати сам. А далі він переміг у популярному шоу «Майстер Шеф», навчався у французькій школі кулінарії Le Cordon Bleu і почав втілювати масштабні цікаві кулінарні проєкти.
Завдяки ініціативі Євгена та його борщовим експедиціям, у 2022 році борщ був внесений до списку нематеріальної спадщини ЮНЕСКО і визнаний українським. Ресторанний рейтинг Michelin навіть вибачився за те, що раніше називав борщ російською стравою.
Головна мета Клопотенка — поліпшити культуру харчування в Україні, дослідити історію української кухні й популяризувати її. Євген поділився із Sestry, чим відрізняються польські пєрогі та українські вареники, які продукти й страви українці їли в минулі століття, а також назвав, що може стати фішками української кухні в світі.
140 страв, яких ми не знаємо
Ксенія Мінчук: Ким ви себе відчуваєте: дослідником, популяризатором, бізнесменом, шоуменом?
Євген Клопотенко: Відчуваю себе людиною, яка робить зміни у сфері гастрономії. Як таких людей називати? Змінотворець. А щоб бути змінотворцем, треба і досліджувати, і популяризовувати, і готувати, і бути бізнесменом.
— Як ви почали досліджувати українську кухню?
— Після повернення у 2016 році з Франції я зрозумів, що не хочу і не можу більше жити ніде, крім України. Тільки тут. Мене стали просили відкрити ресторан. І коли я почав думати, який саме це має бути ресторан, то усвідомив, що можу відкрити тільки щось українське. Ресторан української кухні — єдине, що має сенс, якщо я українець.
Але що це взагалі таке — український ресторан?
Я усвідомив, що знаю багато про світову кухню, а от про українську — майже нічого. Познайомився з Оленою Брайченко — історикинею, дослідницею гастрономічної культури. Кажу їй: «Що за робота у тебе така дивна? Є історики, а ти досліджуєш їжу в історії. Як ти працюєш? Прокидаєшся, розгортаєш книжку і давай читати про їжу?».
Олена багато чому мене навчила.
А потім я відкрив «Енеїду» і зрозумів, що там згадуються 140 страв, назви яких я не розумію. І це мене надихнуло. Захотілося всі ті страви вивчити
Почав це робити й відкрив для себе величезний захований світ. Коли торкаєшся таких речей, то повертаєшся до зв'язку зі своїм минулим і можеш впливати на майбутнє. Тепер, коли відроджую якусь страву, порівнюю зі світовою кухнею. Бачу схожість і різницю. Інгредієнти, продукти, техніки…
От було пшоно, його варили, потім замінили на картоплю, згодом додали буряк... Ти бачиш тяглість цієї історії. Якщо ми спитаємо: «Звідки взявся борщ?», «Звідки взялися сирники?», «Де взялася копчена груша?», «Чому саме таке борошно?», то зрозуміємо, що на всі ці питання є відповіді. Їх я і шукаю. Мій шлях — робити смачно, і щоб це мало під собою підґрунтя.
Фото: Дмитро Бахта
— Розкажіть про ваше дослідження їжі часів Київської Русі.
— Я тільки почав, тільки 4 місяці цим займаюсь. Цей процес триватиме, мабуть, роками. Моя завдання — дійти у своїх дослідженнях до Київської Русі. Проєкт, який я зараз запустив, це проєкт відродження. Проєкт повернення до їжі Київської Русі, але не до інгредієнтів, а до технік приготування страв.
От, приміром, історики кажуть, що буряк приїхав в Україну у XI-XII сторіччях. Між тим є записи Святослава — в 1073 році він написав 300 коротких оповідань. І там описані деякі інгредієнти, серед яких буряк. І ось постає питання, з яким цікаво розібратися. Чи то був буряк, чи, може, це щось інше Святослав назвав буряком? В Україні, наприклад, тоді була морква. Але така маленька, з палець, і не жовта, а фіолетова.
Зараз про часи Київської Русі я знайшов таку інформацію:
У XIV столітті в Чернігові на Спаському соборі (його збудував Святослав) на стіні хтось вицарапав староукраїнською (або руською) мовою, що 25 квітня 1300-якогось там року там був піп Іван і їв білі пироги. Білі пироги — ось на сьогодні найдавніший спогад про українську їжу
Не про інгредієнт, а про страву.
А коли я досліджував Масницю (жирний тиждень перед Великим постом — Ред.), то дізнався, що все, що готувалося колись з м’яким сиром, називалося «набіл» (в Польщі і сьогодні nabial — це вся молочна продукція — Ред.). Тобто були у нас вареники з набілом. І моя теорія така: білі пироги — це пироги з кисломолочним сиром. Тож спогади про кисломолочний сир старіші за спогади про борщ. Про який ми вперше почули у XVI сторіччі.
Отака от шпаринка, напис на стіні Спаського собору, який ніколи не помічали, призвела нас до такої знахідки.
Про їжу писали мало. Тому інформацію про неї треба шукати у незвичних місцях
Робити висновки за літописами я б не хотів. Літопис — це коли хтось написав про те, як йому здавалося, що було 100 років тому. Я шукаю інші підходи. Пішов у Києво-Могилянську академію, в Острозьку академію, у Києво-Печерську лавру. Шукаю там рецепти, страви.
— Які цікаві речі вже вдалося розкопати?
— Із цікавенького, наприклад, «баба-шарпанина». Гарна страва для Великодня, до речі. Брали тараньку. Зараз ми її їмо з пивом.
— Обожнюю тараньку…
— Так, ми всі її любимо. Але зараз її по-іншому використовують. Раніше її робили, щоб варити рибну юшку. Можна сказати, уху з тараньки. Тільки слова такого «таранька» не було. Це була просто засолена або засушена (коли не було солі) риба. Так от — суху тараньку кидали у воду, відварювали, брали цей відвар і замішували на ньому тісто. Тісто ставало «рибним». Запікали. Виходило щось типу запіканки або хлібу на основі рибного відвару. Потім знімали з риби м'ясо і їли з цим хлібом. Ця технологія збереглася в Острозькій академії та Києво-Печерській Лаврі. Про неї написано і в «Енеїді». Я раніше не знав, що це. Але дослідив і зрозумів. Це може по-різному називатися, але технологія лишається.
Баба шарпанина в сучасній інтерпретації
— А що їв Ярослав Мудрий?
— Я в процесі пошуку відповіді на це питання. Але цікаво, що на місці, де був палац Ярослава Мудрого, зараз знаходиться мій ресторан «100 років тому вперед». Це така історична іронія.
<frame>У березні 2019 року Євген разом з Інною Поперешнюк відкрив у Києві ресторан «Сто років тому вперед», який презентує принципово нову сучасну форму української кухні. При розробці концепції ресторану Євген поставив собі за мету показати, якою б українська кухня була, якби не вплив Радянського Союзу<frame>
«Роблю пошуки в найдавніших церквах і монастирях України»
— Де шукаєте інформацію?
— Насамперед варто сказати, що те, що я роблю — це, скоріше, реконструкція, а не точне відтворення. Наприклад, ті пироги, які я готую, точно не такі, як були раніше. Який колись був сир, ми точно не знаємо, можемо лише припускати. Тож що я роблю? От знайшов, наприклад, спогад. Далі досліджую етимологію.
Приміром, раніше не було пюре, супів, соусів. У нас були юшки, відвари, уха. На назви наших страв історично впливав процес їхнього приготування. Якщо воно вариться, то воно «варенуха». Якщо смажиться, то смаженина. У спогадах Ярослава Мудрого, наприклад, є слово «смага». Але смагою також називають самогон. Можливо, через те, що його готували на вогні, або через те, що він пече. Етимологічні пошуки дуже важливі під час реконструкції кулінарії.
Я роблю пошуки в найдавніших церквах і монастирях України XV-XVI століть. Там у книгах часто є потрібна мені інформація. Про побут монахів, наприклад. В «Енеїді» Котляревського знайшов такі страви — верещака, гамула, шпундра, тетеря. Класне було XIX сторіччя. Цікаво, що тоді не було супів.
Верещака — це м'ясо, бо верещить. Або слово «каша». Звідки воно? Був якось на Житомирщині й побачив слово «калатуша» — від калатати. Це коли беруть рибний і грибний відвари, додають туди борошно і калатають.
І я зрозумів, що наша технологія калатання — це, по суті, валюте. Французька технологія, коли борошном загущують щось рідке: соус, суп. Їй вже понад 350 років. Виходить, що і в Україні цій технології вже теж років 400. Просто називали її по-іншому
А ще є страва лемішка. Це коли просто гарячою водою заливаєш борошно і їси. Це популярна страва, щоб наїстися. То виходить, що поєднання гарячої рідини та борошна у різних пропорціях — це наше, українське.
Євген збирає рецепти на півдні України
Моя теорія, що все, що було зварене і не загущене, називалося борщем. Були горохова юшка, юшка з капустою. Решта — борщ. Тепер треба йти й шукати цьому або підтвердження, або спростування.
Або ще тема. Навіть у часи козацтва, в XV-XVI століттях, існували особливі вишукані продукти і страви для багатих. Зустрічав інформацію про шафран, спаржу тощо. Або згадувались «ведмеді» (часто зустрічав про них інформацію) — запечене в хлібі м’ясо диких тварин.
«У світі мало хто смажить творог»
— Які страви чи традиції української кухні, на вашу думку, незаслужено забуті, і чому їх варто повернути до сучасного меню?
— Якщо говорити про українців, то ми не забули. Ми підзабули.
Мені здається, що найбільш недооцінені у нас сирники або сирні запіканки. У світі мало знають про сирники. Тож ми могли б світу про них розповісти. Кисломолочний сир мало хто у світі смажить.
Якщо говорити про забуті страви, то я би сказав — верещака. Це м'ясо, тушковане у квасі. Ще качана каша. Це пшоно, яке закочують у тісто, і воно стає наче кульки, схожі на пасту. Кисіль теж. Вівсянка або овес зброджуються один день. За день ця рідина стає кисленькою. Потім це заливають гарячою водою. Ця суміш стає тягучою. От вам і кисіль. Так його готували, допоки не з'явився крохмаль. Але цікаве у цій страві те, що інколи її робили з пряженим молоком і подавали на весіллях. Це було дуже схоже на італійську панакоту. Така форма киселю у нас недооцінена, бо в якийсь період була замінена крохмалем.
Ну і ще я б сказав про копчену грушу.
Багато країн люблять копчену паприку. А от копчену грушу не використовує ніхто. Це питомо наша спеція
— Як ви балансуєте між збереженням аутентичності української кухні та її адаптацією до сучасних трендів?
— Коли готуєш щось автентичне, воно часто несмачне. Це правда. Адже світ їжі і смаки змінилися. З'явилося чимало продуктів з інших країн, цукру у всіх стравах стало більше. Це фундаментально змінює смакові звички. Уявіть, якщо борошно залити гарячою водою і їсти. Зараз це неможливо уявити.
Тому я готую автентичну страву, пробую її і тоді розумію, чи має вона право на подальше життя. Якщо ні, я її покращую. Беру, скажімо, борошно, заливаю гарячою водою, розтираю цю масу шпателем по пергаменту і висушую. У мене виходять такі собі хрусткі чипси, тонка маца. Форма інша — і вже трендово, модно, круто. А раніше це була просто лемішка. Якби нею займалися і вона еволюціонувала, вона б вже давно стала тими чипсами.
Лемішка в сучасній інтерпретації
Я просто підтягую під якусь логіку те, що є. Автентично лишити смаки можу, наприклад, буряковому або хлібному квасу. Тоді квас робили просто на житньому хлібі та воді. Він був біленьким. Інколи додавали яблучну сушку. Виходила така кисла прикольна газована штука. Це взагалі жодного відношення до магазинного квасу не має.
Кисіль я б також залишив автентичним. Але він років 150-180 тому був без цукру.
В їжі колись взагалі не було цукру. Уявіть! А зараз я у школах з меню прибираю цукор, а мені кажуть: «Ти що, як можна?»
Ще я б залишив без змін нашу гуслянку. Це високогірський український кисломолочний продукт, який має унікальний смак. А-ля йогурт. А от куліш я би покращив. Додав би туди трохи більше рідини, менше пшона, може підсмажив би те пшоно, може, ще додав би певних інгредієнтів. І вийшло б щось схоже на ризотто.
«Проблема української кухні в тому, що вона не сформувалася»
— Ви активно популяризуєте українську кухню за кордоном. Як ви це робите? Які кроки, на вашу думку, необхідні для того, щоб українська кухня стала більш відомою у світі?
— Проблема української кухні в тому, що вона, на жаль, не встигла сформуватися. Її було сильно перемішано-наміксовано за часів Радянського Союзу. Коли почалася повномасштабна війна, чимало людей виїхало за кордон. І от вони вивезли із собою переважно радянщину, а не українськість. Часто українці, які накривають за кордоном стіл чи відкривають ресторани, подають салат Олів'є. Бо спогади про дім склеєні зі стравами Радянського Союзу. І якщо викинеш це зі свого меню, то викинеш і свої спогади. А це те, що нас тримає. Тому я розумію людей. Але разом з цим — якщо говорити у контексті популяризації української кухні — це не окей.
Що треба робити? Відкривати більше закладів української традиційної кухні, популяризувати її на всіх платформах. Нам на даному етапі вистачить просто борщу. А далі ще щось додамо. Сирники, кримськотатарські чебуреки, деруни. Впевнений, світ це точно їстиме.
Борщ з копченою грушею, яким Євген пригощав гостей на Олімпіаді 2024 у Парижі
— У Польщі одна з найпопулярніших страв у ресторанах — «пєрогі руські», тобто вареники з картоплею і сиром. На початку великої війни чимало поляків змінили назву страви на «пєрогі українські», але потім назву повернули. І хоча ми знаємо, що це не російські, а руські вареники, все одно є чимало українців, які страву з такою назвою не їдять. Не лізе в горло…
— Вареники — не українська, не польська і не російська страва. За даними, які є зараз, їх придумали десь у Туреччині. Потім вони еволюціонували. Слов'янські народи взагалі люблять «пакувати» щось у тісто. Ну і потім дійсно, «руські» — це ж не від слова «Росія», це від слова «Русь». Нічого спільного з Росією вони не мають.
Треба змиритися з тим, що польські пєрогі вже більш популярні в світі, ніж вареники. Не треба з цим битися. Треба подивитися на нашу традицію вареників. Українці їли їх з вишнею, маком, сиром. Таких вареників немає ніде. Це наші унікальні вареники. От про них варто говорити
Бо так само в Польщі є барщ, який нічого спільного не має з борщем українським. Це абсолютно різні страви і традиції: український борщ густий, чи не кожна господиня має власний рецепт, у нас культ цієї страви, ми весь час її покращуємо, борщ — частина нашої культурної ідентичності. Тоді як польський барщ — це, по суті, відвар. І подають його переважно як святкову страву раз на рік.
— У себе в Facebook ви написали «Житомирщина — це край людей, лісів, грибів і, звичайно, страви калатуша». Можете скласти таку мінімапу українських страв?
— Саме коли я був на Житомирщині, у мене з'явилася фантазія зробити мінімапу українських страв. Житомирщина, наприклад, — королева страв з картоплі. У них навіть ковбаса є з картоплею. Дуже цікаво створити мапу страв. Думаю, це рік-півтора досліджень.
— Яку роль відіграє кулінарна культура у відбудові України?
— Їжа — частина культури. Я зроблю все для того, щоб на наших столах була не лише радянська й іноземна їжа, а й українська.
Їжа ніколи не на першому місці, поки її у тебе не заберуть
Згадаймо перший тиждень повномасштабного вторгнення. Люди в Україні скуповували їжу, консервували щось, бо не знали, чи буде вона наступного дня.
— Як українська кухня може стати інструментом культурної дипломатії?
— Українська кухня вже є таким інструментом. Відтоді як борщ внесли в ЮНЕСКО, все посилилося. Тепер всі на офіційних рівнях можуть говорити, що борщ — головна українська страва і ще більше його популяризувати.
«Майкл у нас поїв, і тепер його основний інстинкт — це навернути борщу із салом». Актор Майкл Дуглас у київському ресторані Клопотенка, 2024
Треба, щоб в наших посольствах у кожній країні на заходах була присутня українська їжа. І щоб ті люди, які виїхали з України, популяризували та несли українську культуру там, де вони опинилися.
— Яка ваша улюблена страва? У приготуванні й споживанні.
— У мене договір з борщем. Я можу говорити лише про нього і ні про що інше. Отже, якщо я скажу щось інше, це буде протизаконно.
Куди поїхати з дітьми в Європі? Найцікавіші місця:
1. Прага
Столиця Чехії комфортна для подорожей з дітьми: архітектура казкова, багато смачної вуличної їжі і можна гуляти годинами, уявляючи себе героєм середньовічного роману.Тут діти можуть відчути себе справжніми лицарями, принцесами та королями. Це одне з найкращих європейських міст для подорожі з дітьми.
Що подивитися в Празі з дітьми:
• Празький зоопарк— 700 видів тварин
Один з найбільших у Європі. У ньому є кілька зон з різними тваринами: можна опинитися посеред тропічних джунглів в оточенні орангутангів, пройти темною кімнатою, де живуть нічні тварини і кажани, помилуватися кумедними пінгвінами, спостерігати за горилами тощо. В зоопарку близько 700 видів представників фауни, з яких 14 вважаються рідкісними, тут 12 павільйонів та 150 тематичних експозицій. Зоопарк розташований на схилі. Для зручності працює фунікулер. На ньому пасажири переміщуються на спеціальних кріслах, з яких можна оглянути всю територію, проїжджаючи над відкритими вольєрами.
Тут їздять потяги та машини, змінюються пори року, запускаються лопасті гвинтокрила, запалюється світло, гуляють тварини і навіть вилазить з могили скелет. На першому поверсі представлені невеликі моделі залізниць і тут же, у спеціальних кабінах, можна приміряти на себе роль водія автобуса, трамвая чи потягу.
Якщо ваші діти люблять ігри в телефоні або на компʼютері, саме час розширити їхній кругозір і показати, що ігри бувають не лише в новомодних гаджетах. Найбільший у Центральній Європі Музей гральних автоматів. Тут не тільки можна побачити і вивчити велику колекцію, але й пограти в легендарні ігри: Pac-Man, Donkey Kong, Galaga, Space Invaders, Mario Bros. З дітьми тут можна легко провести цілий день.
2. Відень
Столиця Австрії може здатися нудною, але насправді це одне з найкращих міст у Європі для подорожі з дітьми. Тут є все, щоб малюки залишилися у захваті: цікаві музеї, зелені парки й захоплюючі атракціони, свіжа випічка, класична музика, неймовірна архітектура. До речі, з паркінгом тут дуже зручно: можна залишити авто на підземному паркінгу в центрі в Музейному кварталі, подивитися основні музеї і пішки дійти до собору Святого Стефана.
Тут можна провести день, бо обійти всі експозиції швидше важко. Музею понад 100 років, і за цей значний період він зібрав близько 80 тисяч експонатів. Багата колекція артефактів зі сфери фізики, енергетики, предметів розкоші, транспорту, видобутку заліза, важкої промисловості, музичних інструментів, засобів зв'язку, масового виробництва, а також величезні літаки, потяги, костюми астронавтів і елементи космічних кораблів. Тут навіть можна побачити 260 мільйонів євро, щоправда, купюри порізані й у великому скляному кубі. Є безкоштовна велика ігрова кімната для дітей, але в неї потрібно записуватися відразу, як купуєш квиток, бо черга велика. До речі, біля музею є великий підземний паркінг. Він знаходиться в готелі Hilton Double Three.
На Maria-Theresien-Platz розташовані два величні палаци, що стоять один навпроти одного. Це два музеї, побувати в яких з дитиною — обов'язкова програма. В одному можна побачити шедеври світового мистецтва й вражаючі історичні експозиції, а в іншому — динозаврів в натуральну величину, мамонтів і цікаві артефакти з минулого. Безліч інтерактивних експонатів, ігор, можна зробити собі свої фото у старовинних костюмах та на стежці неандертальців. Та й самі палаци вражаючі. Провести в цих музеях можно весь день, і не факт, що встигнете роздивитися все.
3. Мюнхен
400 кілометрів від Відня. Це серце регіону Баварія і центр німецького футболу. Мюнхен оточений неймовірними замками, де легко можна уявити, як жили, боролися з драконами і рятували принцес лицарі. Це одне з найкомфортніших міст Європи для подорожі з дітьми. Якщо будете тут, відвідайте наступні локації:
• Замок Нойшванштайн — романтичний і таємничий замок в 117 км від Мюнхена
Саме Нойшванштайн став прототипом замку Сплячої Красуні, який зображений на логотипі студії Disney і є ключовою будівлею в Діснейленді. Цей замок почали будувати в Альпах в 1869 за наказом короля Баварії Людвіга II. Інтер'єри виконані за мотивами німецьких творів і фольклору, і це додає казкової атмосфери. Нойшванштайн оточують неймовірні краєвиди: гори, озера та маленькі села.
У музеї можна дізнатися історію концерну, побачити двигуни, мотоцикли, автомобілі різних епох. Експозиція періодично поповнюється найновішими розробками. У світі BMW можна не тільки подивитися на нові моделі автомобілів, але й доторкнутися до них і посидіти всередині. Тут є екскурсія для дітей, а також симулятор спорткару.
Тут можна побачити понад 4,5 тисячі жителів моря, річок та океанів. Можна навіть помацати деяких губок, крабів, молюсків та морських зірок. В океанаріумі проводяться видовищні годування акул, що одночасно зачаровують і лякають. Найефектніша частина — прогулянка скляним тунелем в оточенні акул, восьминогів, скатів і тисяч різнокольорових риб.
4. Амстердам
Це місто не для дітей? Ну, це ще як подивитися. Крім кофешопів, тюльпанів і розваг для дорослих, тут є цікаві місця для дітей:
Ефтелінг — один із найстаріших казкових парків у світі, де діти можуть познайомитися з персонажами різних казок. Він поділений на 4 зони. Біля головного входу ви зустрінете Сіндереллу, Червону Шапочку, Рапунцель і зазирнете у пряниковий будиночок Гензеля та Гретель. Усі фігури у парку рухаються, розмовляють чи співають. Атракціони в Ефтелінгу найрізноманітніші: екстремальні американські гірки, «вільне падіння» в ліфті, спуск бурхливою річкою, каруселі, поїздка на паровозі і навіть полювання на дракона. А ввечері на відвідувачів чекає шоу фонтанів.
Надзвичайно круте місце. Тут діти можуть відкрити для себе цілий світ невидимих істот і подивитися на колекцію мікроорганізмів у чашках Петрі, просканувати себе та дізнатися, хто живе на тілі. А також зрозуміти, як ці невидимі створіння вплинули на медицину, космонавтику й навіть їжу. Дітлахи точно дізнаються багато цікавого та корисного, навчаться працювати з мікроскопом і більше не забудуть ретельно мити руки після прогулянки.
Це один з найпопулярніших музеїв не тільки Амстердама, а й усієї країни. Тут зберігаються «Соняшники» й кілька автопортретів Вінсента ван Гога. Також у музеї представлені роботи Родена, Моне, Тулуз-Лотрека. Щоб зацікавити дітлахів, для них зробили спеціальний квест. Дитині надається список питань, відповіді на які можна розшукати на стінах музею. По завершенню за правильні відповіді (навіть якщо анкета не повністю заповнена), учаснику дають сувенір.
У Польщі подорожі автодомом користуються популярністю. Кемпер можна не тільки купити, але й взяти в оренду. Ціна оренди кемпера залежить від сезону: найдорожчий період — з червня по вересень — коштує 600-800 злотих за добу в залежності від моделі. У квітні, травні, вересні, жовтні — дешевше: 450-650 злотих/доба. А найприємніші ціни в березні й листопаді — 400-500 злотих/доба.
Як вибрати модель автотрейлера
Найпопулярніша модель кемпера в Польщі — MERCEDES Balcamp SP720. Комфортним цей автодім буде для максимум чотирьох дорослих: тут можна готувати, прийняти душ, тут є холодильник і спальні місця. Зручними і більшими (на 5 спальних місць) є моделі Kronos 284M и Kronos 265TL.
Що потрібно для подорожі автодомом
Для поїздок підійде звичайне посвідчення водія категорії B. Є можливість орендувати кемпер з водієм, який вже знає всі популярні маршрути в країні.
За оренду будинку на колесах треба буде залишити заставу: від 3 до 6 тисяч злотих. Ці гроші вам повернуть після подорожі, якщо автомобіль буде неушкодженим і чистим. Зазвичай гроші повертають без проблем, адже автівка застрахована, але можуть вирахувати частину коштів за брудний салон, сміття та меншу кількість палива в бензобаку.
Готель на колесах
Також в Польщі є окрема категорія кемперів преміум-класу, оренда якіх буде значно дорожчою — від 2000 до 2900 злотих за добу у високий сезон. Від звичайного автотрейлера його відрізняє сучасний дизайн салону, максимальна укомплектованість і більша кількість спальних місць. Це вже як готель на колесах: білизна, рушники, весь посуд, базові продукти, снеки й вода, телевізор тощо. Є можливість розкласти навіс і стіл, аби відпочити на природі. Зазвичай в таких автодомах залишають розкладні столи й стільці, набори для ігор на свіжому повітрі, креми від комарів, аптечку, гігієнічні засоби, також є кріплення для велосипедів і містке сховище для речей. Іноді навіть є сауна! Але кожна нова опція — це додаткові кошти.
Як купити кемпер у Польщі
Купити кемпер у Польщі можна за 40-тисяч 250 злотих. Зазвичай хороший автомобіль в базовій або вище середнього комплектації коштує 100-130 тисяч злотих. Купують також старі автотрейлери й самостійно їх доробляють. Популярним варіантом є купівля на американських аукціонах, де ціни набагато нижчі. Наприклад, там можна придбати хороший кемпер за 60 000 злотих.
Найкращі маршрути для подорожі кемпером у Польщі
Насамперед — це дорога до Балтійського узбережжя. Воно надзвичайно красиве, до того ж там чимало місць для зупинки (кемпінгів).
Не менш красивою буде подорож до Західного Помор’я (Pomorze Zachodnie), наприклад, у райони навколо Свіноуйсьце, Мендзиздроє чи Реваля. У цьому регіоні теж багато кемпінгів європейського рівня.
Озеро Соліна (Jezioro Solińskie) — також одне з улюблених місць для кемпоманів у Польщі. Озеро та Бещади гарантують краєвиди, як з рекламних проспектів. А зупинитися можна, приміром, у Соліні чи Полянчику, де є вибір кемпінгів.
Також великий вибір кемпінгів на Мазурах. Вибір місць тут настільки великий, що кожен дійсно зможе знайти щось для себе. Якщо вам подобається спокій і тиша, можна подумати про те, щоб відправитися трохи далі — до національного парку Бебжа.
Мендзибродське озеро (Jezioro Międzybrodzkie) — маловідоме чарівне місце, розташоване недалеко від Живця. Живецькі Бескиди — одне з найкрасивіших місць Польщі, де завжди тихо і немає натовпу. До того ж тут є цікаві туристичні місця. Наприклад, Живецький музей пивоваріння чи міні-зоопарк, який так люблять діти.
На Краківсько-Ченстоховській височині (Jura Krakowsko-Częstochowska) також значна кількість кемпінгів і лісових стоянок. А ось в Щавниці (Szczawnica), де все це також є, можна на додачу спробувати рафтинг по річці Дунаєць.
Вартість ночівлі в кемпінгах Польщі на власному авто складає 80-150 злотих.
Карту кемпінгів Польщі доступна за посиланням. Найбільша база кемпінгів у Європі знаходиться тут.
Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.
