Ексклюзив
20
хв

Хто така Вікторія Спартц? Чому перша українка в Конгресі США зараз не за Україну?

Вікторія Спартц — українка за походженням і конгресменка США від штату Індіана. Як за час повномасштабної війни вона перетворилась із друга на ворога України? І чи, власне, варто записувати її у «вороги України» та підозрювати у роботі на Кремль?

Марина Данилюк-Ярмолаєва

Конгресвумен Вікторія Спартц. Фото: Х / Rep. Victoria Spartz

No items found.

Колишня уродженка села Носівка на Чернігівщині стала об'єктом критики після дружніх фото з відомою трампісткою Марджорі Тейлор-Грін та кількох правок, якими вона пропонувала прибрати частину допомоги Україні з ухваленого законопроєкту спікера Палати представників Майка Джонсона на майже 61 мільярд доларів. 

У мережі Х Спартц писала, що не готова голосувати за виділення будь-якого іншого фінансування для Києва, окрім як на постачання зброї. Це звучало так, що вона не підтримує «надсилання грошей українському уряду – тільки летальну допомогу». 

Урешті допомогу для України проголосували, хоча проти було аж 112 республіканців. Однак усі запамʼятали лише кейс та заяви етнічної українки. 

У 2020 році Спартц, яка до заміжжя мала питомо українське прізвище Кульгейко, — тріумфально пройшла в Палату представників від одного з округів штату Індіана. Тоді українські ЗМІ масово висвітлювали історію українки, яка досягла нечуваного успіху на чужині і стала яскравою зіркою Республіканської партії. 

Після повномасштабного нападу Росії на Україну Вікторія Спартц одною з перших політиків США закликала американських чиновників всіх рівнів до посиленої підтримки України на тлі російської агресії. 

У промові до Конгресу за 2 березня 2022 року політикиня вперше назвала війну РФ проти України «геноцидом»:

— Я думаю, що нам потрібно зрозуміти ситуацію в Україні. Це не війна. Це геноцид українського народу божевільною людиною, яка не може зрозуміти, що український народ не хоче бути з Радянським Союзом.

Це бійня. Це вбивство українського народу. А вільний світ стоїть і дивиться. Скільки Путін уб’є? Ну, я вам скажу: він уб’є всіх, і скільки зможе, якщо ми щось з цим не зробимо 

Важливий момент — саме тоді, під час цієї промови, левовий шмат Чернігівщини був в окупації — і це додавало важливої переконливості словам американської конгресвумен. 

Далі Спартц була однією з перших, хто закликав Байдена передати Україні ATACМS. Вона була одним з символів боротьби за надання допомоги серед республіканців, була поряд з президентом США під час підписання ленд-лізу. А ще здійснила шість візитів разом із колегами-конгресменами на лінію фронту. 

Вікторія Спартц під час підписання Джо Байденом ленд-лізу. Фото: Х / Rep. Victoria Spartz

Уже тоді Офіс президента був не у захваті від того, що міські голови Дніпра та Одеси — Борис Філатов та Геннадій Труханов — особисто зустрічаються з американською політикинею і домовляються з нею про допомогу напряму. Тоді мери  отримали перше попередження від вищого політичного керівництва, що краще не перебирати на себе лаври переможців війни, бо, мовляв, герой має бути один. 

Міський голова Дніпра Борис Філатов та Вікторія Спартц. 15 травня 2022 року. Фото: телеграм / Борис Філатов

Однак у липні 2022 року, коли Захід почав розуміти, що російсько-українська війна всерйоз і надовго, постала мова про перші серйозні збройні пакети.

І тут стало зрозуміло, що у Спартц є особистий конфлікт із Андрієм Єрмаком

Все почалось із листа представниці Палати представників від 9 липня 2022 року, де вона вимагала у президента США Джо Байдена надати пояснення щодо процедур нагляду, пов’язаних із керівником Офісу президента України.

У цьому листі є коротка згадка про нібито наявність «різноманітної розвідувальної інформації щодо дій пана Єрмака в Україні та його імовірних зв'язків з Росією»:

— Пан Єрмак викликає багато занепокоєнь у низки людей у США і за кордоном, вважається, що про нього високої думки ваш радник із національної безпеки Джейк Салліван.

Українське МЗС, у відповідь на цю заяву, звинуватило Вікторію Спартц у спробі «підіграти російським наративам». Та, у свою чергу, не стала мовчати, навпаки — закликала Єрмака подати у відставку: 

— Якби він був державним діячем, як людина з і без того сумнівною репутацією, він би подав у відставку цієї зими, запевнивши українське керівництво в тому, що жодного нападу з боку Росії не станеться, що знизило готовність України. Однак ніколи не пізно вчинити правильно.

Тодішній головний голос Банкової — Олексій Арестович — знайшов винуватих таких заява. В інтерв'ю російській ліберальній пропагандистці Юлії Латиніній — він заявив, що Спарц накрутили мер Дніпра Борис Філатов та Андрій Білецький — легендарний командир 3-ї штурмової бригади. З обома Спартц мала привітні та тісні робочі контакти. 

Цей особистий конфлікт політиків став впливати на позицію Спартц щодо України. Вже згодом конгресвумен стала одним з найбільших критиків української влади і надання Києву допомоги без належної підзвітності

Утім вона критикувала Байдена за повільне надання допомоги та звинувачувала у надмірній політизації, мовляв, варто було початково іти по процедурі ленд-лізу, а не гратися в контрольовану ескалацію. Далі варто пояснити, чому деякі пункти риторики нинішньої Спартц збігаються з позицією Дональда Трампа. 

Чому Спартц не підтримала допомогу Україні? Фото: Х / Rep. Victoria Spartz

В інтерв'ю за травень 2022 року вона публічно заявляла, що не підтримує позицію свого лідера щодо України. Однак тут варто нагадати, що етнічна українка не є українським депутатом, вона — американська політикиня, яка підзвітна своїм консервативним виборцям з 5-го округу штату Індіана. Її округ — заселений фермерами, які займаються кукурудзою та свинарством, вважається найбагатшим в цьому штаті за середнім доходом мешканців.

Останні 30 років на виборах в Палату представників тут перемагають республіканці, а вибори президента у 2016 та 2020 роках тріумфально вигравав Дональд Трамп

І тут починається найцікавіше. У лютому 2023 року Вікторія Спартц раптово заявила, що не балотуватиметься в Конгрес на виборах в листопаді 2024 року. Пояснила вона це тим, що хоче більше уваги приділяти родині, дочкам, приватному бізнесу. Однак згодом вона передумала і заявила, що йде на вибори, бо «роботу ще не завершено». 

Це стало шоком восьми інших кандидатів-республіканців від п'ятого округу Індіани, які почали вкладати кошти у виборчі кампанії. Також вони готувалися по партійних праймеріз без Спартц, а після її повернення в гру довелось змінювати свої передвиборчі кампанії, бо чинний конгресмен — дуже серйозний суперник зі зв'язками та медійністю. 

Головний конкурент Вікторії Спартц — Чак Гудріч, місцевий підприємець і президент компанії Gaylor Electric. Кандидат почав нищівну кампанію проти конкурентки під загальним лозунгом «Для Спартц Україна важливіша за США». Та відповіла інформаційною кампанією, у якій звинуватила Гудріча у зв'язках із Китаєм. Стратеги Республіканської партії поки що не підтримали ані Гудріча, ані Спартц.

Адже на окрузі, де населення дуже прихильне до Дональда Трампа, важливим буде фактор саме близькості до нього та його лозунгів

Фотографії з Марджорі Тейлор-Грін, радикальною трампісткою та поправки проти частини допомоги Україні в Конгресі — саме і є тим елементом виборчої гри, які хоче використати Спартц для перемоги на власних виборах. 

То ж чи варто її різко записувати у вороги України і «канселити» всі звʼязки? Очевидно те, що треба розділяти особистий конфлікт конгресвумен з Банковою. А ще розуміти, що політики можуть змінюватися і тут, і там, а горизонтальні звʼязки мають лишатися. 

Кейс Спартц може стати інструкцією, як на майбутнє працювати з українською діаспорою, яка з часом може стати або потужним інструментом впливу, або перепоною нашому інтересу. За якісь 5-10 років парламенти та уряди західних країн можуть наповнитись новими обличчями з українськими прізвищами.

Однак, це уже буде не українець, який зобов'язаний топити за український інтерес. Це буде польський, чеський чи німецький політик українського походження, який ставитиме в пріоритет власний округ та свого виборця 
Спартц іде на вибори від 5-го округу штату Індіана, найбагатшого в цьому штаті за середнім доходом мешканців. Фото: Х / Rep. Victoria Spartz

Тому нинішню Вікторію Спартц треба сприймати, як хижака на полюванні. Політик в період виборів — слабкий на конструктив, багатий на популізм та емоції, які допоможуть зібрати голоси. Прикро, що тема уваги до України теж стала об'єктом на окрузі Спартц, але такі реалії політики і від них нікуди не подітися.

Колишній посол України в США Валерій Чалий вважає, що Спартц має гарні перспективи на переобрання до Конгресу і варто пошукати з нею дипломатичного діалогу. Адже в умовах нинішньої війни нам точно не потрібні нові вороги, тим паче етнічні українці.

Також варто пам'ятати, що президенти і їхні секретарки змінюються, а зайва американська допомога грошима та зброєю нам потрібна буде завжди

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

No items found.

Українська журналістка, політичний аналітик та медіа-консультант. Працювала парламентським оглядачем більше 10 років. Співпрацює з виданнями «Цензор.нет» та «Еспресо». Є авторкою популярних YouTube-каналів «Цензор.нет» та «Шоубісики». Спеціалізується на темі політики, економіки та медіатехнологій.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Дослідницька ініціатива «Українська історія: глобальна ініціатива», яка була презентована у Києві наприкінці вересня, назріла уже давно. Адже західним інтелектуалам та політичній еліті варто нарешті зрозуміти відмінності між Україною та Росією — що це не один народ, не одна російська мова і точно не єдиний мобілізаційний ресурс для подальших загарбницьких війн. 

У межах трирічної програми історики проведуть десятки незалежних досліджень, які охоплюватимуть часи від того, коли тут уперше зʼявились ознаки цивілізації, та до днів нинішніх. 

Презентація проєкту «Українська історія: глобальна ініціатива». Фото: Дипломатична академія при МЗС України

«Досліджуватимуться такі теми, як початок розселення людства, поширення індоєвропейських мов, відносини між класичною Грецією та Чорноморським регіоном, Європа епохи вікінгів, стосунки між Візантією та Києвом, а також сучасні питання націєтворення та імперії", — йдеться в описі амбітного проєкту. 

Через низку причин — політичних, фінансованих, ідеологічних — правлячі еліти в Україні ніколи не займались переосмисленням власної історичної спадщини

Жодного разу не збирали талановитих українських істориків з важливим завданням — пояснити тисячолітню спадщину тутешніх територій і чітко укріпити розуміння західних колег, що тут окремий народ, який має неймовірну історію державотворення та військової справи. 

Поки українцям було «не на часі» копатися в собі — російська пропаганда просувала свої наративи. То ж не дивно, що в промовах Джо Байдена часом лунали слова про «тісні родинні звʼязки росіян та українців». Поважне видання The Economist у програмній статті бідкається з приводу зростання націоналізму в Україні. А ще пише, що українські російськомовні громадяни можуть стати бойовиками Путіна — тобто немає жодного розуміння, звідки взялись ці російськомовні. І чому це предмет серйозного вивчення імперської політики часів царської Росії та сталінських репресій. 

Пошук відповідей на питання «Що таке Україна?» активізувався після вилазки російського диктатора Владіміра Путіна на інтервʼю до трампіста та конспіролога Такера Карлсона в лютому 2024 року. Там кремлівський агресор за задумкою сценаристів мав показати себе рятівником християнства і новим лідером східних словʼян. Утім уже зі старту щось пішло не по плану — і самому цинічному ведучому було ніяково. Бо на інтервʼю Путін приніс роздруківки, які  буцімто «підтверджують прохання Богдана Хмельницького забрати південні території російських земель під сильну руку московського царя». 

При чому це були не фотографії секретних документів, а роздруківки Microsoft World

Тож новий проєкт групи дослідників цілком на часі. Особливо, якщо врахувати, як працює російська пропаганда із нинішніми підлітками, де дітям зі старту говорять, що ніякої людської цивілізації та культури на окупованих територіях України до приходу Росії не було. 

Як влучно зауважує відомий український OSINT-аналітик InformNapalm Антон Павлушко, «на зміну нинішньому поколінню орків виросте ще більш кончене покоління». 

Тімоті Снайдер, американський історик, фахівець з історії Центральної та Східної Європи, Радянського союзу, а також Голокосту дав кілька коментарів стосовно того, що в першу чергу цікавить його колег. 

Тімоті Снайдер. Фото: Дипломатична академія при МЗС України

Пан Снайдер вважає, що повномасштабна війна за два з половиною роки багатьом відкрила той факт, що Україна взагалі є. Утім тепер група науковців пропонує розширити цей факт — поясненням, чому вона важлива. Що тут робили давні греки, який слід тут лишили скіфи? Як це врешті вплинуло на обличчя нинішньої Європи — на традиції торгівлі, дипломатії та міждержавних союзів. 

«Увесь метод, як ми викладаємо історію Східної Європи, базується на російському імперському конструкті. Тож від Каліфорнії до Німеччини, по суті, ми викладали історію згідно з поняттям: те, що сталося в Києві та Русі 1000 років тому — це нібито чомусь сьогоднішня Росія. А ми повинні звільнитися від цього», — пояснив Снайдер головну біду західних університетів в інтервʼю Liga.net. 

Тож мета ініціативи «Українська історія: глобальна ініціатива» — показати, що українська історія насправді набагато ширша за Україну, набагато ширша за Росію, і що вона пов’язана практично з усім важливим в європейській і світовій історії, — і так залучати людей

Так би мовити, зробити кращу альтернативу історії від Путіна та Мєдвєдєва, які уже кожному світовому політику розказали, що тут все російське було і буде. На виході західні фахівці обіцяють роботу на 3 мільйонів слів, тобто майже 8,5 тисяч сторінок книжки великого формату.

Утім є маленька проблема — це буде історія України від західних спеціалістів і як вони бачать нас у своєму історичному контексті. Для того, аби ця праця була об'єктивна, — українцям теж варто переосмислити свою спадщину. Як самостійному народу — як людей, які разом з поляками та литовцями збудували дві сильні держави на ряду з Францією — Велике князівство литовське та Річ Посполиту.

Важливо осмислити своє місце на карті, аби не бути населенням поза політикою, якому неважливо під яким прапором жити

Українцям так довго втовкмачували в голови, що вони пасивна нація, яка начебто ніколи не воювала до Другої світової війни, що багато хто забув традицію армії, історію артилерії, досвіди походів на Азов та Москву, тривалу війну проти більшовиків і підпільний рух опору двадцятого століття. Все це призвело до того, що наші політики інфантильно ставились до спадщини державотворення, а наше населення, а не народ — боялось дати зайву гривню на розвиток власної армії. 

Багатотомник української історії від західних науковців може бути у майбутньому розкритикований. В основному за те, що там більше в центрі уваги не український народ, а більше українська територія як арена європейських подій. 

Утім варто сприймати це як поштовх до тверезих дебатів і натхнення для інших авторів написати свою історію України. Щось піде у смітник, а щось обовʼязково вийде з перекладами на англійську. 

І врешті це змінить сумну ситуацію, коли донині у дитячих енциклопедіях Великої Британії назви Київ та Харків пишуть у російській транскрипції. А ще «Kievan Russia» замінила правильну Kievan Rus. Коли українські матері уперше помітили таку підміну і фальсифікацію, вони звернулись до видавництва, яке випускає такі енциклопедії. Утім тамтешні бізнесмени тривалий час ігнорували скарги. І пішли на контакт лише після звернення українського посольства у 2024 році. Тепер видавництво обіцяє випустити покращену книгу, але осад лишився. 

Тому історія від Тімоті Снайдера, Сергія Плохія та Енн Еплбаум точно не зніме усіх проблем стосовно історичної спадщини, за яку Росія веде геноцидальну війну із її творцями — українцями.

Утім є шанси, що українських дітей закордоном менше насичуватимуть фейками про «російську королеву Франції Анну» та «тільки росіяни перемогли у Другій світовій війні», а аналітики поважних західних видань не будуть всує розкидатися словами «український націоналізм»

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

20
хв

Переписати історію. Як західні науковці заткнуть пельку «історику» Путіну?

Марина Данилюк-Ярмолаєва

Нещодавно довелося працювати з фактажем про стереотипи щодо українських біженців, якими повняться не лише закордонні медіа і Твітер, а й європейські кухні, затишні курилки, закордонні соцмережі тощо. Окрім класичного «українці сидять на допомозі» й «забирають наші робочі місця», що їх вдається цілком аргументовано розвінчати, трапляються й інші — неочікувані, дивні. А часом навіть такі, що не налазять на голову.

— В Європі часом доходить до смішного, — розповідає Анастасія. — Я почала колекціонувати судження, з якими стикнулася дорогою з Польщі до Австрії. Часом це крайнощі й взаємозаперечувані судження — як от «українці — неосвічений народ, але більшість із них закінчили університети».

Анастасія — біженка з України — відгукнулася на мій запит розповісти, із якими стереотипами щодо нас стикнулася в Європі. Спілкуємося у групі Фейсбуку, яка об’єднала українців за кордоном. Тут біженці, які опинилися в різних країнах, діляться найдивнішим, що чули про себе з уст європейських обивателів.

До слова, стереотипне мислення властиве нам усім. Його мета цілком благородна: розвантажити наш мозок через спрощення, виявити дрібні закономірності, обробити і узагальнити їх. Таким чином мозок намагається пришвидшити реакцію на те чи інше явище і зекономити життєву енергію

Утім, соціальні стереотипи й твердження, що їх ми приписуємо іншим на основі їхнього походження, соціального статусу, статі, зовнішнього вигляду і віку є неявним проявом прихованого упередження. Ми часто формуємо собі список аргументів під уже заготовлений висновок і тішимося, що маємо рацію.

— У Польщі застосунок для знайомств оновив мою локацію, — продовжує Анастасія. — Знайомитися ні з ким не планувала, але уже перший співрозмовник, з котрим стався метч, розсмішив тим, що чимало знає про українок. Я дізналася, що ми дуже домашні, любимо готувати й сидимо вдома, не намагаємося перебрати на себе чоловічі ролі. Доводити, що я не така, було зайве — далі був монолог про те, що мені просто ще не трапився справжній чоловік. Тому я просто скасувала пару.

Стереотипи про українців в Європі можна умовно розділити щонайменше на три групи. Перша — судження, що формуються на основі власного досвіду взаємодії з українцями. Тривалість цього досвіду може бути зовсім несуттєвою. Іншими словами — якщо перший-ліпший українець, що його зустрів сферичний житель Європи, має пофарбоване у кольори прапора волосся й дірку в носі, то схожий типаж йому теж видасться українцем.

Які судження про українців ширяться в Європі? Фото: Shutterstock

— Якось італійський лікар, до якого раніше зверталася, і який щиро підтримує українців, запропонував чудове безплатне житло з видом на Колізей у Римі, — розповідає Валентина. — Нічого платити не потрібно було: лише підтримувати чистоту у чотирьох кімнатах і спілкуватися з господарями — літньою італійською парою. Лікар дуже дивувався, що нікому з українців не припала до душі така пропозиція.

Напевне, він і досі вважає, що це так типово для українки — прибирати і бути компаньйонкою

Бо хіба ж за природне українське «”прибери-розкажи” треба платити?». 

— «Поляк робить, щоб робити, українець — щоб зробити», — таке я почула в Польщі, — продовжує Анастасія. — А потім ще у котрійсь європейській країні дізналася, що ми дуже працьовиті й відповідальні. Це звучить приємно і зобов’язує «тримати марку», але ж це — теж стереотип.

Друга група європейських стереотипів про нас виникла, здається, через обмежений кругозір і брак освіти. Ми надто довго ідеалізували Європу з її найкращими університетами, аж раптом на практиці виявилося, що у декого шкутильгає початкова школа. Звісно, із початком повномасштабного вторгнення в Європі уже й не почуєш, що Україна — це десь у Росії, але дехто часом досі дає у штангу.

— Менеджерка відпочинкового комплексу для дітей в іспанській Коста-Дораді, куди нас поселили у квітні 2022 року, увесь час казала, що нарешті ми нагріємося, — каже Надія. — Коли ми порозумілися, то мусили спростувати її уявлення про Київ як про вічно засніжене місто. Здається, вона колись була у зимовій Москві й плутала нас зі східним сусідом.

Це звучить смішно, але деколи хочеться кричати: ти, молодий бельгієць або француз, який бував у Малайзії і відпочивав на Філіппінах, мав би мати ширший кругозір, аніж у твоєї бабусі, яка нікуди не виїжджала!

Ольга, яка опинилася у Бельгії, розповідає про свій досвід: 

— На прийомі в мерії одного великого міста, який закінчувався невеликим частуванням, нас вчили користуватися ножем і виделкою. Коли ми роздуплилися, чому за столом досі немає «приймаючої сторони» і навіщо біля нас товчеться чоловічок із помічників мера, стало незручно і йому, і нам.

— У нас була цікавіша історія, — коментує у Фейсбуці ще одна Надія, теж переселенка до Іспанії. — У дорогому мережевому готелі десь у Барселоні, куди нас розселили тимчасово на одну ніч, музикант за фортепіано у холі урочисто привітав нас мелодією «Калінка-малінка». Пробачте, ми нечемні біженці, ми трималися, а ось наші діти фукали.

Утім, тут варто внести пояснення. Донедавна українці й самі не надто прагнули, аби їх ідентифікували інакше, ніж росіян. Моя френдеса, яка проводить екскурсії в італійському Римі, каже: «Українці жодного разу не вимагали і не просили провести екскурсію українською, хоч ми напередодні знайомилися і вони знали, що я родом із Тернопільської області, розмовляю українською. Якось навіть була група із заходу України. На екскурсію вони усі сумирно зібралися під таблицею з написом RUS. Тож чому дивуватися, якщо інші теж нас інакше не ідентифікують?».

Існує три групи стереотипів про українців. Фото: Shutterstock

Третя група стереотипів про українців — з розділу вільної творчості. Сюди можна віднести все фантазійне, що не налазить на голову.

— За 16 років життя у Німеччині я ні разу не чула про те, що забираю чиєсь робоче місце, зате дивувалася іншому. Ти з України, значить, добре граєш в шахи? Ти з України, то твій тато інженер? Це, здається, найдивніше, із чим доводилося стикатися, — розповідає Ганна.

— У мене першого тижня роботи в австрійському офісі стався дивний конфуз, — каже координаторка міжнародних проєктів Настя. — Коли я знімала пальто в офісі, то зауважила, що спідницю дивним чином забула вдягнути. Тонкі колготки потім вдалося прикрити мало не до колін, добряче розтягнувши светра. Але колега встигла оцінити колір білизни на мені. Вона анітрохи не здивувалася, стенула плечами: «Ну, ти ж українка» і запропонувала випити кави. Що це означало з її вуст — я не наважилася запитати й досі.

Коли я думаю про стереотипну українку в Європі, мій мозок теж намагається спростити, тож чомусь мені бачиться Настя в одних колготах. Така собі домогосподарка з борщем із засніженого Києва, яка вибила твого ферзя, бо в неї тато — інженер. Може, навіть з кольоровим волоссям, бо тут — суцільне поле для експериментів. І не ясно, що і як вистрілить, коли ти — українка.

20
хв

На голову не налазить. Які неочікувані судження ширяться про українців у Європі?

Ольга Гембік

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

Война в Україні: камо грядеши?

Ексклюзив
20
хв

Візит Зеленського до США: політичний скандал, План перемоги та нові виклики

Ексклюзив
20
хв

Павел Коваль: «Дипломатична бравада Зеленського має сенс»

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress