Натиснувши "Прийміть усі файли cookie", ви погоджуєтесь із зберіганням файлів cookie на своєму пристрої для покращення навігації на сайті, аналізу використання сайту та допомоги в наших маркетингових зусиллях. Перегляньте нашу Політику конфіденційностідля отримання додаткової інформації.
За ПіС проголосувало 7,5 млн поляків, водночас за три опозиційні сили понад 11 млн виборців. При рекордній явці 74,4% виборців результат опозиції створив міцну легітимність її заявам про формування нового уряду
Виборча дільниця у Вроцлаві після закінчення голосування. 15 жовтня 2023 року. Фото: Krzysztof Cwik / Agencja Wyborcza
No items found.
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
У вівторок Центральна виборча комісія оголосила остаточні результати парламентських виборів у Польщі. Перше місце взяла партія «Право і справедливість», друге — «Громадянська коаліція», третє — «Третій шлях», четверте — «Лівиця», п’яте — «Конфедерація». Як розвиватимуться відносини між українською та польською владами після виборів у Польщі? Своїми роздумами поділився народний депутат України та журналіст Микола Княжицький — у своїй колонці для сайту «Еспресо», яку Sestry публікують у рамках партнерства.
Перетягування політичного каната
Лідери опозиції — Дональд Туск, Шимон Головня і Влодзімєж Чажасти — закликали президента Анджея Дуду якнайшвидше скликати перше засідання новообраного парламенту і делегувати місію формування нової Ради міністрів кандидату від їхньої коаліції. Кандидатом напевно буде Туск.
Речниця американської Ради національної безпеки Адрієн Ватсон привітала поляків із рекордною явкою на виборах, підкресливши, що США «з нетерпінням чекають на співпрацю з наступним польським урядом».
Європейська преса написала, що в Брюсселі «зітхнули з полегшенням" після звістки про результати польських виборів і перспективу формування нового кабінету Туском. Політиком, якого в Європі дуже добре знають і пам’ятають як очільника польського уряду, голови Європейської ради та голови Європейської народної партії.
Оточення Дуди, здається, не хоче і чути цих сигналів, бо в кулуарах розказує, що президент поспішати не буде. Сам президент підкреслив, що на посаду прем’єр-міністра призначить політика з партії, яка перемогла на виборах. А це може означати, що кандидатом стане представник ПіС. Її партійці вже почали розповідати, що «не все втрачено», бо в Сеймі — нижній палаті парламенту — набереться достатня кількість депутатів для підтримки їхнього висуванця.
Яке буде рішення президента Дуди? Поки що невідомо, адже він не мусить поспішати. Конституція дає главі держави 30 днів від дати голосування, тобто не пізніше 15 листопада, на скликання першого засідання нового парламенту. Разом з тим висунутий президентом кандидат на посаду прем’єр-міністра має 14 днів на отримання вотуму довіри у Сеймі. Отже, опозиція може розпочинати формування уряду після 1 грудня.
Зустріч Володимира Зеленського та Анджея Дуди у Польщі. Варшава, 5 квітня 2023 року. Фото: Paweł Wodzynski/East News
У Смоленську була катастрофа, а не теракт
Пишу про тонкощі польського політичного і конституційного процесу з огляду на їхній прямий стосунок до української політики та українсько-польських відносин.
Представники партії «Слуга народу» і деякі експерти переконують, що в інтересах України є збереження ПіС при владі, бо ця партія проукраїнська. На відміну від політсили Дональда Туска, позиція якого стосовно України ще ніби «під питанням», як і підходи інших коаліційних партій. А ще відзначається, що Туск, коли був прем’єром, втілював політику "перезавантаження" у відносинах з Росією. Отже, майже ворог України.
Подібні закиди вважаю безвідповідальними та шкідливими для інтересів України та нашої політики щодо Польщі. Тиражуючи їх, представники влади вдають із себе невинне немовля, яке ще нічого не встигло зробити — ні доброго, ні поганого.
Однак українська влада точно не політичне немовля. Вона має усвідомити, що її польська політика зазнала повного фіаско. Адже поразкою завершилася ставка на персональні стосунки Володимира Зеленського й Анджея Дуди та намагання будь-що сподобатися Ярославові Качинському, повністю ігноруючи опозицію й особисто Туска. Аж до заяви Зеленського про те, що у катастрофі у Смоленську 2010 року, в якій загинув президент Лех Качинський і 95 інших високопосадовців, це результат теракту.
На підтвердження версії про теракт не знайдено жодного доказу, хоч ПіС був при владі 8 років і використовував увесь державний апарат для доведення цього припущення. Без позитивного для себе результату. Водночас польська урядова комісія часів прем’єр-міністра Туска визначила, що Смоленська трагедія була авіаційною катастрофою, а не терактом.
Місце падіння літака Ту-154М під Смоленськом. Фото: Stefan Maszewski/REPORTER
Допомагають російському акторові
Українська влада про це знала, так само як і знала, що своєю заявою стає по одну сторону внутрішнього конфлікту в Польщі. Тобто висловилася «за» Качинського і «проти» Туска, що також мало наслідком ембарго на будь-які контакти з лідером опозиції та опозиційними медіа.
Зеленського і нашу владу якоюсь мірою можна зрозуміти, оскільки задля отримання критично важливої допомоги від Польщі під час повномасштабної війни (особливо на її першому етапі) ще можна було пожертвувати правдою і вимогами розумної політики, яка диктує невтручання у внутрішні справи сусідньої країни. Однак історичні питання, «зернова криза» і заяви польського прем’єр-міністра про непостачання зброї в Україну поклали край цій політиці української влади. А жирну крапку поставив Зеленський словами (у виступі на Генасамблеї ООН 23 вересня) про деяких європейських партнерів, які своїми діями щодо українського зерна роблять «трилер». Бо вони діють спільно з Росією, граючи у «політичному театрі» і «допомагають вийти на сцену московському акторові».
У Польщі ці слова сприйняли дуже болісно. Як результат — президенти вже не зустрічаються, натомість польські високопосадовці кілька разів пригрозили блокуванням інтеграції України з ЄС.
Хто винен у різкому охолодженні українсько-польських відносин? Під час наростання кризи я неодноразово писав і говорив, що винні політики з ПіС, бо задля додаткових балів на виборах пожертвували відносинами з Україною, яка відчайдушно бореться з російською агресією.
Туска потрібно запросити до Києва
В охолодженні українсько-польських взаємин винна також українська влада, бо беззастережною ставкою на ПіС і нехтуванням опозицією створила враження, що українська політика повністю залежить від ПіС і коливань політичних інтересів цієї партії. А коли такий підхід виявився помилковим і пішов усупереч національним інтересами нашої держави, тоді виникла глибока криза.
Виходом із неї аж ніяк не може стати заклинання про «проукраїнський» ПіС і «антиукраїнську» Громадянську коаліцію, бо такий поділ польської політики — це повна нісенітниця. Відносини між державами мають будуватися як державні, а не партійні.
Результати польських парламентських виборів унаочнили, що ключем до завершення кризи у відносинах між нашими державами є створення нового уряду в Польщі. Бо тільки він зможе будувати двосторонні взаємини «з чистого аркуша». А по суті, зі «сторінки 24 лютого 2022 року», коли поляки і Польща проявили надзвичайну солідарність з Україною та українськими біженцями.
За це ми їм надзвичайно вдячні. Це фундамент, на якому ми просто зобов’язані розвивати взаємини між нашими народами й державами.
Я переконаний, що сьогоднішня польська опозиція сформує уряд, а Дональд Туск його очолить. Рано чи пізно. Туск прекрасно знає Україну, він наш друг, численні докази чого виявив під час Революції гідності, на початку російсько-української війни та в процесі нашої євроінтеграції, яку започаткували угоди про асоціацію, зону вільної торгівлі та безвіз між Україною та ЄС.
У польських медіа та експертному середовищі обговорюються перші візити, які Туск має здійснити на посаді прем’єр-міністра або ж навіть як лідера майбутньої урядової коаліції. Серед столиць називається Брюссель і Київ. Брюссель, бо Польщі необхідно отримати 30 мільярдів євро з Європейського фонду відбудови економіки після епідемії COVID-19. Київ, бо потрібно відновити дружні відносини Польщі з Україною.
Українська влада має зробити належне і запросити Дональда Туска до Києва, бо від друзів з опозиції він таке запрошення має.
На першому фото — президент України Володимир Зеленський та глава Європейської Ради Дональд Туск на Луганщині, липень 2019 року. Фото: Ukrainian Presidential Press Office via AP
Журналіст, народний депутат України. До обрання у Верховну Раду працював журналістом, продюсером, медіаменеджером — пройшов шлях від кореспондента до керівника національної телекомпанії. Працюючи у журналістиці, створював демократичні проукраїнські медіа, боровся проти наступів на свободу слова. Створював телевізійні канали СТБ, Тоніс, ТВі. У 2013-му році заснував «Еспресо» — телеканал Майдану, який з перших днів цілодобово висвітлював події Революції Гідності. До парламенту вперше був обраний у 2012-му році. Як народний депутат України та член Комітету Верховної Ради України з питань свободи слова та інформації зосередив свою законотворчу роботу на професійних питаннях — регулюванні медіапростору. Є співголовою депутатської групи з міжпарламентських зв’язків з Республікою Польща.
R E K L A M A
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
На першому фото авторства німця Флоріана Бахмайєра шестирічна Ангеліна — біженка з одного з прифронтових селищ близ Куп'янська. Дівчинка психологічно травмована війною і страждає від панічних атак. Автор фотографії зняв її через кілька хвилин після такого нападу, який міг бути викликаний втечею від російських бомбардувань.
На другому знімку — російський стабілізаційний пункт, розташований у підземному винзаводі близ окупованого Росією Бахмута. Зображений солдат був мобілізований до армії сепаратистської так званої «Донецької народної республіки» за два дні до початку повномасштабного вторгнення. Десь на полі бою проти українців, на окупованій Росією території він втратив руку й ногу.
Російський військовий, поранений під містом Бахмут, лежить у польовому госпіталі, створеному на підземному винзаводі. Пізніше йому ампутували ліву ногу та руку. Донбас, Україна, 22 січня 2024 р. Фото: Nanna Heitmann/Magnum Photos, для The New York Times / World Press Photo
Агресор не може стояти в одному ряду зі своєю жертвою
Міжнародні фотопрофі чомусь вирішили, що ці дві світлини можна об'єднати в одному конкурсі, в одній європейській категорії. Що можна поставити знак рівності між жертвою і злочинцем, заплющити очі на етику заради естетики. Показати маленьку дитину з пошкодженою психікою і того, хто цю психіку руйнує. За допомогою стилізації та символіки (зображення пораненого солдата натякає на Пієту, зняття Христа з хреста) створити враження, що обидві людини є жертвами цієї війни, і що обом сторонам варто співчувати. Разом з тим це ще один приклад нормалізації російських злочинів, які, за наказами Путіна, відбуваються в Україні щодня — зокрема, проти цивільного населення.
Світ не розуміє проблеми і потихеньку дає дозвіл російському брати участь у культурному житті світу. Виступи російських музикантів і балету, спортивні змагання, «Оскар» за фільм про росіян і зйомки стрічки про Путіна з привабливим Джудом Лоу в гловній ролі, участь у світових виставках, конференціях і дебатах. І ось черговий крок — на престижному конкурсі фотографій з'являється «ренесансне» зображення російського солдата. Він лежить на винзаводі, ймовірно, тому самому, що виробляв знамените українське вино, яке любили в усьому світі, і який був зрівняний із землею російською артилерією. Страждання злочинця зняті так, що викликають співчуття. І ми поволі забуваємо, хто тут агресор.
Багато хто після звільнення з-під окупації Бучі говорив: такого Росії світ вже точно не пробачить...
А потім були відкриті братські могили в лісі в Ізюмі, жовта кухня в багатоквартирному будинку в Дніпрі, пробита російською ракетою, бомби на дитячих майданчиках, обстріли українських військових фосфорною зброєю, забороненою Женевською конвенцією... Сьогодні потужні авіаційні бомби, що падають на центр Запоріжжя, вже нікого не вражають. Нічні атаки шахедів на українські міста сприймаються як чергові «новини з війни», яка десь далеко і нас, зрештою, не стосується. Разом з тим щоночі в Україні гинуть невинні люди. Ось і цієї ночі теж.
Тим часом журі конкурсу World Press Photo не бачить проблеми й ставить знак рівності між жертвами й нападниками. І цим підіграє російській пропаганді
Що змінює суспільний дискурс, гуманізує дії нелюдів, які на очах у всіх безсоромно і систематично, вдень і вночі, вбивають таких дітей, як Ангеліна, їхніх матерів і батьків. А разом з ними — віру в справедливість і інстинкт самозбереження людства.
Як грім з неба пролунала новина про вихід США зі складу Міжнародного центру з розслідування злочину агресії проти України, до якого входили прокурори, що збирали попередні докази про очевидний злочин росіян. Звісно, на тлі тотальної економії в імʼя прогресу імені Маска це було очікувано. Але неприємно. Речниця Білого дому Керолайн Левітт дуже обтічно прокоментувала, що нічого не чула про це рішення.
Утім, воно цілком вкладається у затяжний медовий місяць між адміністрацією Дональда Трампа та Владіміром Путіним. Дуже хоче 47-й президент укласти угоду з російськими диктатором. Аж настільки — що готовий заплющити очі на те, що вирішувати питання України, ядерної програми в Ірані та співробітництво по копалинах Сибіру треба буде з реальним військовим злочинцем.
Тіла мирних жителів лежать на вулиці Яблунській у Бучі. Фото: RONALDO SCHEMIDT/AFP/East News
Взагалі, коли мова йде про окупантів із РФ, я не вірю в достойні суди. Я вірю в ліквідацію. Красиву, продуману, підступну. Торік у грудні українці відчули деяку сатисфакцію після того, як у Москві ліквідували Ігоря Кирилова — генерала, який наказував застосовувати хімзброю проти ЗСУ. Коли він виходив із дому — біля підʼїзду вибухнув самокат.
«Посадовець відповідальний за використання хімічної зброї на східному та південному фронтах України. За наказом Кириллова з початку повномасштабної війни зафіксовано понад 4,8 тис. випадків використання ворогом хімбоєприпасів», — написали у некролозі фахівці із СБУ.
За наказом Кириллова окупанти використовували боєприпаси з отруйними речовинами у вигляді скидів з FPV-дронів на пункти оборони українських захисників. Після цього чимало бійців потрапляли до лікарень з тяжкими опіками слизових оболонок та дихальних шляхів.
Ліквідація Кириллова стала ударом для Путіна — він кілька разів дав зрозуміти, що його тривожить смерть товариша. Набагато більше за заочні суди, де би вони не були
Тож це вкотре підтверджує, що росіяни мають боятися українців, поляків, литовців — і всіх інших, на кого вони кладуть очі і лапи, — скрізь. На суші, на морі, у барі безлімітного алкоголю у турецьких готелях на пʼять зірочок.
Політична ставка президента Трампа зрозуміла. Якщо вже містер президент хоче переможних зустрічей з лідерами Росії, Ірану та Північної Кореї, то йому, звісно, не потрібно, аби ці чоловіки носили тавро «воєнних злочинці». Інакше не буде рукостискання.
У відкритих джерелах можна знайти інформацію, за що США були відповідальні в групі, звідки їх вивели, — надавали матеріально-технічну допомогу та допомагали нашим прокурорам дещо їх розвантажити. Але основний масив роботи лежить саме на українських фахівцях, яких дуже не багато — і, крім воєнних злочинів, є ще цивільні справи.
Аби осягнути обʼєми роботи, нагадаю, що з початку повномасштабного вторгнення було зафіксовано більше 150 тисяч воєнних злочинів Росії на території України
Усі ці справи треба довести хоч до якогось суду — аби родичі закатованих отримали компенсацію та моральну сатисфакцію. І головне — аби єдиною згадкою про геноцид не був якийсь просто памʼятний хрест і деревʼяна капличка.
Додамо ще кілька неприємних рішень від США, які можуть хіба запевнити диктаторів, що «хто сильний — той і правий». Почалось це з того, що в лютому представники США, ймовірно, відмовилися називати Росію «агресором» на зустрічі Core Group — країн, які готують міжнародний трибунал над Путіним за його воєнні злочини в Україні. Далі Вашингтон різко відмовився бути співавтором заяви Організації Об'єднаних Націй, яка підтримує територіальну цілісність України та вимагає від Москви вивести свої війська з окупованих територій країни.
Адміністрація Трампа також відмовилася підписати заплановане комюніке G7, яке називає Росію «агресором» у війні з Україною на відзначення третьої річниці війни 24 лютого 2025 року
«Європейські чиновники побоюються, що лестощі пана Трампа Путіну можуть призвести до того, що російського диктатора звільнять від наслідків за його вторгнення в межах будь-якого мирного врегулювання», — йдеться у матеріалі британського видання The Telegraph.
Також днями трапилась вкрай детективна історія. 43-річна прокурорка Джессіка Абер, яка розслідувала воєнні злочини РФ, була знайдена мертвою у своєму домі. До приходу до влади Дональда Трампа вона входила у команду фахівців міністерства юстиції США, яка розслідувала воєнні злочини Росії в Україні. Крім того, пані Абер вела низку проваджень щодо кіберзлочинності і відмивання грошей росіянами.
В умовах, коли свідки воєнних злочинів помирають, а вкраденим дітям Росія якісно прошиває мізки проросійською пропагандою — збирати воєнні злочини вкрай тяжко. А кожен втрачений день — це шанс воєнним злочинцям уникнути відповідальності, жити своє краще життя і набиратися досвіду до нових актів геноцидів у майбутніх війнах.
Працівники ДСНС копають могилу цивільного під час ексгумації у районі Ізюма. Фото: Evgeniy Maloletka/Associated Press/East News
Може трапитись так, що США через деякий час змінять своє ставлення до Путіна і Росії, коли мирні переговори закінчаться нічим. Утім, якщо Вашингтон десь відступає з поля гри, це означає лише одне, що європейські країни мають бути більш активними та зубатими. Адже сьогодні російські герої СВО викладають відео, як вбивають українських полонених, а завтра можуть повторити досвіди уже десь в лісах Балтії.
Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»
<frame>Більше знань, менше страху — це гасло нашого нового циклу публікацій. Адже безпека — це факти, перевірена інформація та обґрунтовані аргументи. Чим більше ми знаємо, тим краще підготуємося до майбутнього.<frame>
Чи готова Польща до кризи? У часи геополітичної невизначеності, війни в Україні та зростання напруженості в Європі освіта та організація суспільства мають вирішальне значення. Прийнявши понад мільйон українських біженців, Польща отримала не лише нових мешканців, але й унікальні знання та досвід людей, які вивчали питання цивільного захисту в найскладніших умовах: під бомбами та ракетними обстрілами. Це капітал, який не можна втрачати.
Новий закон — про цивільний захист та цивільну оборону, який набув чинності з 1 січня, — це конкретна відповідь на реальні загрози. Водночас це можливість для додаткової інтеграції, щоб поляки та українці, які проживають у Польщі, могли разом готуватися до надзвичайних ситуацій.
Польща зробила висновки з трагічних подій останніх років. Новий закон наголошує на трьох ключових елементах: модернізація та будівництво укриттів і місць для переховування, система оповіщення та сповіщення, а також широка громадянська освіта для забезпечення того, щоб кожен громадянин мав базові знання про те, як діяти в надзвичайних ситуаціях. Контекст війни в Україні тут очевидний.
Багато українців, які проживають у Польщі, мають безцінний досвід у сфері цивільного захисту — чи то як безпосередні учасники, чи то як організатори системи евакуації та укриття
Це можливість, якою Польща повинна скористатися. Коли війна застає зненацька, не існує повністю готових систем. І тоді дуже важливо ефективно використовувати те, що вже існує.
Що може бути укриттям? Практичний підхід до цивільного захисту. Знання — це наше перше «укриття»!
19 квітня 2024 р. - Діти заходять у бомбосховище в гімназії «Перспектива», де проводяться заняття у змішаному форматі, Нововасилівка, Запорізька область. Фото: Ukrinform/East News/Dmytro Smolienko
Згідно з новим законом, будь-яке підвальне приміщення, підземний гараж або тунель може стати місцем укриття. Варто вже зараз оглянути своє оточення і відповісти на питання: «Що я буду робити в разі надзвичайної ситуації?». Краще знати заздалегідь, ніж вчитися лише тоді, коли настане хаос.
І саме тут можна побачити потенціал досвіду українців у Польщі. Люди, які пережили повідомлення про замінування, можуть поділитися з поляками своїми практичними знаннями про організацію життя в укриттях, про запаси води та їжі, про психологічні аспекти виживання, про мобільні додатки для оповіщення, які в Україні стали ключовим інструментом оповіщення. Це не теорія. Це реальний досвід тих, кому доводиться стикатися з наслідками війни щодня. Їхні свідчення мають більшу цінність, ніж будь-який підручник.
Освіта в цій сфері є ключем до безпеки, тому варто використовувати потенціал українців. Польща потребує якнайшвидшого проведення широкої освітньої кампанії. Відповідно до закону, органи місцевого самоврядування та пожежні команди повинні відігравати ключову роль у цивільному захисті. Але на практиці система запрацює лише тоді, коли до неї будуть залучені сотні тисяч людей.
Українці, які пережили реальну небезпеку, можуть стати інструкторами, освітянами та лідерами цих змін. НУО вже відіграють величезну роль у навчанні — як для українців, так і для поляків. Це принесе користь усім нам. Польські муніципалітети потребують практиків, які знають реалії надзвичайних ситуацій. Широке навчання населення збільшує шанси на ефективні дії у випадку надзвичайної ситуації. Інтеграція українців у процеси цивільного захисту зміцнить безпеку Польщі.
Держава, органи місцевого самоврядування та жінки будуть на передовій. Новий закон робить ставку на місцеву владу. Саме вони мають впроваджувати систему цивільного захисту, тому саме в місцях проживання українців і поляків розгорнеться найважливіша битва за ефективність нового закону. Важливо, що жінки в Україні відіграли ключову роль в організації системи цивільного захисту — від рятувальників і волонтерів до керівників гуманітарних організацій. Саме вони забезпечили виживання під час хаосу.
У Польщі жінки також можуть стати рушійною силою таких змін, приєднавшись до структур місцевого самоврядування, неурядових організацій та освітніх команд
Чи готова Польща до кризи та цивільного захисту? Сьогодні Польща перебуває в кращій ситуації, ніж кілька років тому. Новий закон є важливим кроком, але однієї інфраструктури недостатньо. Вирішальне значення матиме реальне залучення громадян до навчання та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, мудре використання досвіду українців та ефективна співпраця між органами місцевого самоврядування, організаціями та урядом.
1 квітня 2024 р. - Запоріжжя, двоє робітників у новому модульному підземному бомбосховищі на 100 осіб, яке будується у дворі п'ятиповерхового житлового будинку, що був пошкоджений російською ракетою С-300 6 жовтня 2022 року і зараз відновлюється. Фото: Ukrinform/East News/Dmytro Smolienko
Це не сценарій фільму-катастрофи. Це реальність, яку треба розуміти і до якої треба бути готовим. У XXI столітті безпека — це не лише армія, але й поінформоване, організоване суспільство. А його побудова починається з освіти, яка надає факти, а не сіє страх.
Безпека — це наша колективна відповідальність. Це не лише сфера діяльності держави. Це не те, що уряд може нам «надати», як послугу — це те, що ми будуємо і даруємо один одному. Звичайно, інституції, правила, системи сигналізації та притулки дуже важливі. Але те, що насправді визначає виживання в надзвичайних ситуаціях, — це люди. Це наші стосунки, наша готовність допомогти, наша здатність діяти в стресових ситуаціях і усвідомлення того, що ми не самі у важку хвилину.
Кожен є частиною системи безпеки — від вчителя, який навчає дітей принципам надання першої медичної допомоги, до сусіда, який знає, де знаходиться найближчий притулок, і до волонтера, який допомагає новоприбулим біженцям зорієнтуватися в новій реальності. Сила держави полягає в силі суспільства — а суспільство сильне тоді, коли його члени знають, що можуть розраховувати один на одного. Українці є членами суспільства.
У минулому найбільшими переможцями ставали ті, хто розумів, що найкраща лінія оборони — це не стіни та укриття, а добре підготовлені, об'єднані люди
В Україні саме соціальна мобілізація врятувала тисячі життів. У Польщі ми маємо можливість вчитися на цьому досвіді, не чекаючи, поки криза змусить нас діяти.
Розбудова безпеки починається сьогодні — і починається з нас.
Чому шведи мають такий високий рівень суспільної довіри? І як вони будують свою стійкість у випадку кризи?
Коли ворог стукає у двері
У жовтні 2014 року світ облетіли кадри таємничого об'єкта, що з'явився з води в районі Стокгольмського архіпелагу. Збройні сили Швеції негайно прокоментували інцидент як «свідчення іноземної підводної діяльності». Автори статті під назвою «Це сталося: полювання на підводний човен у Стокгольмському архіпелазі», яка з'явилася 20 жовтня 2014 року в щоденній газеті «Dagens Nyheter», посилаючись на джерела, описали, як шведські служби перехопили розмову російською мовою на частоті, яка використовується Росією в надзвичайних ситуаціях. Подальший обмін зашифрованою інформацією мав відбуватися між об'єктом і російською базою в регіоні Кенігсберга.
Розпочалося полювання на відправника сигналу. За даними джерел, це мав бути російський танкер NS «Конкорд», який вже кілька днів перебував у відкритих водах Балтики поблизу Стокгольмського архіпелагу. У «Dagens Nyheter» можна було прочитати, що Міністерство оборони Росії одразу ж заперечило, що будь-який російський підводний човен перебуває навіть поблизу шведських кордонів. Але фотографії заперечити було неможливо.
Цей інцидент змусив шведську армію почати змінюватися. Після того жовтневого ранку, щоб не сіяти непотрібну паніку, уряд почав вносити зміни на випадок війни. Однією з них стало відновлення програми підводних човнів, яку очолила шведська компанія «Saab».
Шведи усвідомлювали, з якою легкістю іноземна держава може перетнути їхню національну територію — і практично увійти до столиці
Відтепер «Saab» мав протидіяти порушенню морського права, а підводний оборонний потенціал Швеції мав бути максимально посилений. Техніки та інженери почали працювати над розробкою підводних човнів-невидимок для радарів, які були б найкращими у світі, а також над системою виявлення підводних човнів.
Незабаром після цього, біля Скеппсброну в Старому місті Стокгольма, з води з'явився «Gotland» — підводний човен ВМС Швеції, частина найсекретнішої оборонної системи шведського флоту. Це вузьке і довге судно, екіпаж якого, що складається з 25 осіб, вдосконалює спостереження, топить ворожі кораблі та уникає зіткнення з кораблями і літаками.
Ще десять років тому плани розвитку програми підводних човнів ставилися під сумнів і навіть загрожували закриттям. Сьогодні вже немає жодних сумнівів: такі судна відіграватимуть ключову роль в обороні Швеції. Вигляд синьо-жовтого прапора, що майорів над чорним підводним човном, був великою несподіванкою для тих, хто прогулювався набережною. Багато хто навіть не знав, що шведські військові взагалі мають підводні човни, а пересічний громадянин і гадки не мав, що Швеція є світовою державою в цій галузі.
«На випадок кризи чи війни — важлива інформація для мешканців Стокгольму». Фото: офіційна сторінка Уряду Швеції
На випадок кризи або війни
Через два роки після подій на Стокгольмському архіпелазі до поштових скриньок усіх мешканців Швеції надійшла брошура під назвою «На випадок кризи чи війни — важлива інформація для мешканців Стокгольму» (Om krisen eller kriget kommer - viktig information till Sveriges invånare). На менш ніж 20 сторінках вона всебічно пояснює, що таке готовність до кризи: що робити, коли зникає телефонний зв'язок, інтернет, електрика та доступ до інформації, а також кому довіряти і звідки отримувати інформацію. Брошура підкреслює, наскільки важливо, щоб громадяни були здатні впоратися з кризою чи війною самостійно, до того, як прийде державна підтримка. Тому що це дуже важливо.
Одна зі сторінок містить контрольний список з порадами, як підготуватися в домашніх умовах. У ньому перераховані приклади їжі тривалого зберігання та їжі, яка не потребує багато води для приготування (що також може бути проблемою), обов'язкові засоби зв'язку, предмети гігієни та медицини, а також необхідні документи. Про все це заступник голови МВС розповів в інтерв'ю PAP.
— Будьмо готові в межах наших можливостей вижити принаймні три дні без допомоги державних структур, — сказав Вєслав Лесьнякєвич. — Маємо мати запас води, необхідні медикаменти, засоби гігієни та санітарії, запас їжі, освітлення, яке працюватиме без електромережі, заряджені павербанки. А також транзисторне радіо, бо ми вже забули, що це може бути єдиним засобом отримання повідомлень.
Остання версія шведської брошури була опублікована в листопаді 2024 року і, як і попередня, не викликала шоку чи паніки серед громадян. Розширена на кілька сторінок, вона, вочевидь, спирається на досвід з українського фронту — знання, які шведський уряд намагається використати для посилення безпеки своїх громадян. Це також проявляється у посиленні рекламних кампаній щодо вступу до армії, а також у підвищенні обізнаності про те, звідки може прийти загроза — у випадку Швеції, з Балтійського моря та півночі країни. Саме тому у 2025 році розпочалася підготовка шведських арктичних спецбригад, щоб у разі війни і громадяни, і військові були готові до захисту.
На фотографії, зробленій 4 лютого 2025 року, видно вантажне судно на горизонті, а член екіпажу спостерігає за ним в бінокль з мостикової палуби патрульного корабля ВМС США «Карлскрона» (P04) у відкритому морі поблизу Карлскрони, Швеція, в рамках патрульної місії НАТО в Балтійському морі «Балтійська варта», спрямованої на охорону критично важливої підводної інфраструктури. Фото: Johan NILSSON / TT NEWS AGENCY / AFP
Війна в Україні виграє нам час
На початку березня під час засідання Сейму прем'єр-міністр Дональд Туск оголосив, що в Польщі триває підготовча робота над проєктом створення півмільйонної армії. Елементом проєкту буде військова підготовка, яку пройде кожен дорослий чоловік. За словами прем'єр-міністра, навчання покликане забезпечити, щоб ті, хто не піде до регулярної армії, могли стати повноцінними солдатами в конфліктній ситуації. На думку незалежного військового експерта і популярного публіциста, який виступає під псевдонімом Капітан Лісовський, у Польщі може не вистачити захисників, якщо почнеться війна. Однією з причин цього є давно припинений призов на строкову військову службу.
— Війна в Україні показала, що потрібні людські ресурси, які обчислюються сотнями тисяч, — каже Лісовський. — Ресурси резервістів, тих, хто пройшов підготовку, або тих, хто лише потребує перепідготовки. У Польщі ми маємо серйозний дефіцит людських ресурсів. У нас менше таких кадрових резервів, ніж у Білорусі, де їх близько 300 тисяч. Для нашої безпеки ми повинні відновити ці резерви. Ми також повинні відновити резерв техніки. Це буде великим викликом.
На думку капітана Лісовського, недарма прем'єр-міністр тільки зараз оголосив про концепцію навчання поляків, щоб за короткий час збільшити кількість резервних і мобілізаційних ресурсів нашої армії. Це правильний крок. Можна лише мати сумніви щодо запропонованих методів.
— Місячного навчання недостатньо, вважає експерт. — У всіх аналізах, які ми з колегами робили, виходили з того, що це три місяці. Пам'ятаймо, що зброя змінилася, технології змінилися, люди теж змінилися, і все це потрібно враховувати. Ми вважаємо, що тримісячний період підготовки є достатнім для того, щоб отримати базового стрільця, якого потім можна буде готувати до служби в армії, залежно від його здібностей.
Він також додає, що розширення нашої армії дає нам можливість отримати ще більший стримуючий і оборонний потенціал в раціональні терміни, що має, як мінімум, змусити Росію глибоко замислитися над тим, чи варто з нами зв'язуватися. Бо чи варто нападати на добре підготовлену країну, коли це може призвести до ще більших втрат, ніж війна в Україні, навіть якщо фронт буде набагато коротшим?
— Я кажу це з надією, що Україна не поступиться і що польсько-український кордон буде для нас безпечною ділянкою східного кордону, —додає капітан Лісовський. — І що нашою єдиною турботою залишиться ця північно-східна ділянка кордону нашої батьківщини, на стику з Кенігсберзьким регіоном і на кордоні з Білоруссю. Це дозволить нам максимально заощадити сили в оборонній операції і мати їх достатньо не тільки для самозахисту, але й для того, щоб мати можливість відплатити агресору за його дії.
Бартломей Випартович, журналіст і автор книги «Між Бугом і правдою», йде у своїх роздумах на крок далі. На його думку, Польща вже певний час є учасником війни. І те, що відбувається на українському фронті, виграє нам час
— Польща вже тривалий час перебуває у стані кібервійни, каже Випартович. — Наші сили кіберзахисту проводять оборонні операції, і ми вразливі до атак як з боку державних, так і недержавних гравців. Ми також перебуваємо в умовах гібридної війни, або, як ви можете сказати, на порозі війни. Сюди входить міграційна криза на польсько-білоруському кордоні. Ми піддаємося диверсійним атакам — це і спроби підпалів, і більш активні дії російських спецслужб. Чи можна побоюватися повномасштабної війни? На даний момент Росія сильно втягнута у війну в Україні, і саме ця війна є, в певному сенсі, вирішальною з точки зору майбутніх форм її агресії. Але коли справа дійде до мирних переговорів або припинення вогню, годинник почне цокати, ми почнемо вимірювати час. Тому що Росія, без будь-яких військових дій, почне відновлювати свої можливості. Тому, як це не парадоксально, для багатьох європейських країн, включаючи Польщу і країни Балтії, втягнутість Росії у війну в Україні є своєрідною гарантією безпеки.
Соціальна довіра та стійкість до дезінформації
Шведська модель розбудови суспільної стійкості в умовах кризи — це передусім спроба створити системне рішення, за якого громадянин знає, що робити в умовах кризи, як до неї підготуватися, на що розраховувати і звідки брати інформацію, щоб не піддатися дезінформації. Згідно з останніми статистичними даними Шведського агентства державного управління (Statskontoret), 65% громадян Швеції довіряють своїм збройним силам, 74% — поліції і 88% — поліції безпеки Säkerhetspolisen.
Брошура «Коли приходить криза або війна» лише нагадує інформацію, яку шведи вже знають: як звучать сигнали тривоги, що попереджають про небезпеку, де розташовані укриття і до яких місцевих органів влади звертатися за допомогою. З моменту повномасштабного вторгнення Росії в Україну шведська влада опублікувала сотні звітів про дезінформацію та способи боротьби з нею, а в Інтернеті поширюються кампанії про те, як не піддаватися на фейкові новини. На думку Бартломея Випартовича, освіта є найважливішим фактором у цій справі. Чим краще освічена людина, тим менше вона піддається різним когнітивним або дезінформаційним заходам. Це пов'язано з тим, що вона краще вміє перевіряти та перевіряти інформацію.
— На жаль, соціальні мережі та великі технології заохочують людей замикатися в своїх інформаційних бульбашках, каже журналіст. — А вирватися з дезінформаційної бульбашки дуже важко. Це не схоже на те, що іноземна служба прийде до вас і скаже: «Привіт, відтепер ви наш агент і будете робити те, що ми вам скажемо». Набагато легше сформувати токсичне мислення, створити групи, які будуть поширювати шкідливу інформацію, створюючи у людини ілюзію, що вона є кимось особливим, що у неї є таємні знання — а отже, місія, яку вона може поширювати. Ось питання, яке можна було б розвивати на науковій конференції протягом кількох днів: «Чи ефективна боротьба з дезінформацією?». На мою думку, ні. Нам потрібно навчати та імунізувати один одного.
Як перевірити, чи не застрягли ми в інформаційній бульбашці? Варто змінити свої онлайн-звички і почати шукати інформацію по-іншому. Перш за все, потрібно вийти з-під впливу алгоритмів персоналізації, тобто тих, які відстежують нашу онлайн-активність: час, проведений на тій чи іншій сторінці, прочитані статті, написані коментарі чи залишені вподобання. Найпростіше рішення — видалити файли «тістечка», користуватися пошуковою системою в режимі інкогніто або перейти на DuckDuckGo чи Startpage.
11.02.2025 Ольштин Візит та брифінг міністра Вєслава Леснякевича в Центрі оповіщення рятувальників з нагоди Європейського дня екстреного виклику за номером 112. Фото: Artur Szczepanski/REPORTER
Мій дім — моя фортеця
У методичних рекомендаціях, які готуються Міністерством внутрішніх справ у співпраці з Урядовим центром управління державної охорони, буде зроблено акцент на тому, що громадянин має бути готовим пережити 72 години наодинці у власній оселі. З цим погоджуються експерти, в тому числі творці проєкту «Академія Defence24». За словами генерала Ярослава Громадзіньського, стійкість суспільства починається зі свідомості окремого громадянина. Адже якщо кожна сім'я зможе прожити 72 години без зовнішньої допомоги з боку місцевої влади чи держави, будучи підготовленою та захищеною, вона не ляже тягарем на державу чи місцеву владу, які зможуть ефективно розгорнути всю систему допомоги та порятунку в ті критичні години після виникнення кризи, а потім надавати підтримку населенню.
— Саме в цьому і полягає стійкість, — каже генерал. — Надзвичайно важливим елементом є побудова довіри та комунікації між сім'єю та найнижчим рівнем місцевої влади: сільським головою, мером, головою району. Важливо, щоб ця влада встановила контакт з громадянином до того, як станеться кризова подія, щоб громадянин довіряв своїй місцевій владі. Щоб він знав, що в кризовій ситуації саме тут можна шукати реальну інформацію. А влада знала, що цю інформацію треба донести до громадянина, наприклад, випустивши оголошення кожні чотири години. Тому що найстрашніше у всій кризі — це необізнаність громадянина.
За словами генерала Громадзіньського, досвід України показує, що комунікація є ключовою для громадян. Українська влада призвела до того, що урядові повідомлення доходять до громадян через усі можливі комунікатори, починаючи з Telegram і закінчуючи сервісом X. Місцеві муніципалітети і навіть селища у великих містах мають власні канали в Telegram, де отримують інформацію з перших вуст.
— Стійкість суспільства — це також стійкість до дезінформації, продовжує генерал. — Стійкість до фейкових новин, стійкість до сіяння паніки серед населення. Це те, що показала нам гібридна війна: що можна дуже сильно вплинути на суспільство, щоб люди перестали вірити місцевій владі, перестали вірити владі. А звідти — один крок до дестабілізації державних структур.
Громадзіньський є прихильником ідеї тривожних скриньок, а не валіз. Це не означає заперечення цінності тривожної валізи, адже її вміст — вода, їжа довготривалого зберігання, деякі батарейки, акумулятори, павербанки, тобто все, що допоможе людині пережити критичний час, — є дуже необхідним. Вся справа в назві, адже назва «тривожна валіза» (пол. plecak przetrwania — прим. пер.) одразу наводить на думку про втечу.
— А це не про втечу. Втеча — це те, що працює на користь ворога, це створює паніку в наших рядах. Йдеться про те, щоб вижити в місці свого проживання протягом 72 годин, не обтяжуючи державну систему. Перечекати, але бути поінформованим і не панікувати. Дати державі шанс активувати систему реагування на надзвичайні ситуації і допомогти вам.
Готуватися до гіршого, сподіватися на краще
Варто бути готовим до кризової ситуації до того, як вона станеться, адже підготовка дасть нам відчуття спокою. Коли держава розгорне допомогу громадянам у кризовій чи воєнній ситуації, буде вже запізно для тренувань та інструктажів. Коли ми думаємо про власну безпеку або безпеку нашої сім'ї, ми самі повинні мати певні навички. Даміан Дуда, президент фонду «Тим часом» (W międzyczasie), який від початку повномасштабної війни рятує життя українських солдатів на передовій, наголошує, що найголовніше — бути готовим надати першу допомогу — не лише комусь іншому, а й собі. Війна в Україні показала, що не обов'язково бути учасником бойових дій, щоб потрапити під ворожий вогонь, як на полі бою. Адже Росія так само обстрілює ракетами українські міста, завдає поранень цивільному населенню, з якими солдати щодня стикаються в окопах.
— Західний світ живе у фальшивому почутті безпеки, — каже Даміан Дуда. — Ми перебуваємо під абажуром, створеним видимістю міжнародного гуманітарного права і який створює видиме відчуття сили альянсу.
Переорієнтація політики США показує, що кожна країна, кожне суспільство повинні в першу чергу думати про власну безпеку — і лише потім робити ставку на альянси і право
За словами Дуди, важливо зробити копії документів і тримати їх у рюкзаку на випадок евакуації. А також подбати про пальне на випадок, якщо доведеться пересуватися. Також не зайвим буде пройти курс першої медичної допомоги або навіть піти далі і пройти тренінг з медицини поля бою (відомий як TC3, від Tactical Combat Casualty Care — тактична допомога пораненим в бою). Набуті там знання допоможуть вам зорієнтуватися в разі загрози і дадуть певне уявлення про те, з якими пораненнями вам доведеться мати справу.
19.10.2024, Вроцлав, Урочиста церемонія військової присяги в Академії Сухопутних військ. Шістдесят нових солдатів склали присягу на вірність прапору Академії і тепер поповнять ряди Збройних Сил Польщі. Фото: Krzysztof Zatycki / Agencja Wyborcza.pl
— Польща не мала бойового досвіду з часів Афганістану та Іраку, які, до речі, були експедиційними, а не повномасштабними конфліктами. Як наслідок, наші силові структури не завжди мають адекватні знання або належну підготовку у вигляді системи тренувань, — пояснює Дуда. — Завдання нашого фонду, окрім порятунку людей на полі бою і набуття там досвіду, полягає ще й у тому, щоб передати цей досвід нашим збройним силам. Це один з важливих аспектів нашої роботи: ми вчимося там, щоб навчати тут, вдома, і зміцнювати оборонний потенціал нашої Батьківщини.
На цьому питанні також зупинився капітан Мацєй Лісовський. На його думку, польська армія на центральному рівні ще не вчиться на важкому досвіді своїх українських сусідів. Однак в окремих військових частинах, особливо у спецпідрозділах, ці зміни і готовність вчитися вже можна побачити. Це важливо, адже кожен курс чи тренінг, навіть найпростіший, підвищує обізнаність у так званій «червоній тактиці», тобто всіх процедурах і техніках надання першої медичної допомоги та евакуації з поля бою.
— Ми живемо в час, коли люди є одним з найважливіших активів і ресурсів, — каже Лісовський. — З огляду на нашу демографічну ситуацію, ми не можемо дозволити собі розпоряджатися життями наших солдатів так, як це роблять росіяни у своїх «м'ясних атаках». Найважливіший виклик для нас —зробити людей більш стійкими до того, що відбувається на полі бою, за допомогою правильних навичок, включаючи медичну самодопомогу або допомогу своїм колегам. Очевидною є різниця у підході українців до своїх солдатів. Вони розвинули систему евакуації поранених до такого рівня, що їхні втрати незрівнянно менші, ніж у російської сторони.
На першому фото авторства німця Флоріана Бахмайєра шестирічна Ангеліна — біженка з одного з прифронтових селищ близ Куп'янська. Дівчинка психологічно травмована війною і страждає від панічних атак. Автор фотографії зняв її через кілька хвилин після такого нападу, який міг бути викликаний втечею від російських бомбардувань.
На другому знімку — російський стабілізаційний пункт, розташований у підземному винзаводі близ окупованого Росією Бахмута. Зображений солдат був мобілізований до армії сепаратистської так званої «Донецької народної республіки» за два дні до початку повномасштабного вторгнення. Десь на полі бою проти українців, на окупованій Росією території він втратив руку й ногу.
Російський військовий, поранений під містом Бахмут, лежить у польовому госпіталі, створеному на підземному винзаводі. Пізніше йому ампутували ліву ногу та руку. Донбас, Україна, 22 січня 2024 р. Фото: Nanna Heitmann/Magnum Photos, для The New York Times / World Press Photo
Агресор не може стояти в одному ряду зі своєю жертвою
Міжнародні фотопрофі чомусь вирішили, що ці дві світлини можна об'єднати в одному конкурсі, в одній європейській категорії. Що можна поставити знак рівності між жертвою і злочинцем, заплющити очі на етику заради естетики. Показати маленьку дитину з пошкодженою психікою і того, хто цю психіку руйнує. За допомогою стилізації та символіки (зображення пораненого солдата натякає на Пієту, зняття Христа з хреста) створити враження, що обидві людини є жертвами цієї війни, і що обом сторонам варто співчувати. Разом з тим це ще один приклад нормалізації російських злочинів, які, за наказами Путіна, відбуваються в Україні щодня — зокрема, проти цивільного населення.
Світ не розуміє проблеми і потихеньку дає дозвіл російському брати участь у культурному житті світу. Виступи російських музикантів і балету, спортивні змагання, «Оскар» за фільм про росіян і зйомки стрічки про Путіна з привабливим Джудом Лоу в гловній ролі, участь у світових виставках, конференціях і дебатах. І ось черговий крок — на престижному конкурсі фотографій з'являється «ренесансне» зображення російського солдата. Він лежить на винзаводі, ймовірно, тому самому, що виробляв знамените українське вино, яке любили в усьому світі, і який був зрівняний із землею російською артилерією. Страждання злочинця зняті так, що викликають співчуття. І ми поволі забуваємо, хто тут агресор.
Багато хто після звільнення з-під окупації Бучі говорив: такого Росії світ вже точно не пробачить...
А потім були відкриті братські могили в лісі в Ізюмі, жовта кухня в багатоквартирному будинку в Дніпрі, пробита російською ракетою, бомби на дитячих майданчиках, обстріли українських військових фосфорною зброєю, забороненою Женевською конвенцією... Сьогодні потужні авіаційні бомби, що падають на центр Запоріжжя, вже нікого не вражають. Нічні атаки шахедів на українські міста сприймаються як чергові «новини з війни», яка десь далеко і нас, зрештою, не стосується. Разом з тим щоночі в Україні гинуть невинні люди. Ось і цієї ночі теж.
Тим часом журі конкурсу World Press Photo не бачить проблеми й ставить знак рівності між жертвами й нападниками. І цим підіграє російській пропаганді
Що змінює суспільний дискурс, гуманізує дії нелюдів, які на очах у всіх безсоромно і систематично, вдень і вночі, вбивають таких дітей, як Ангеліна, їхніх матерів і батьків. А разом з ними — віру в справедливість і інстинкт самозбереження людства.
Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.