Натиснувши "Прийміть усі файли cookie", ви погоджуєтесь із зберіганням файлів cookie на своєму пристрої для покращення навігації на сайті, аналізу використання сайту та допомоги в наших маркетингових зусиллях. Перегляньте нашу Політику конфіденційностідля отримання додаткової інформації.
Результати виборів до Європейського парламенту багато хто зі спостерігачів називає «очікуваними». Й дійсно, напередодні багато говорилося і про посилення позицій ультраправих сил, і про те, що консерваторам із соціал-демократами вдасться зупинити їхній наступ, і про те, що на такі країни, як Франція чи Німеччина, очікує справжній політичний землетрус — що й сталося
Чому ультраправі набирають популярності в Європі? Фото: FRANCOIS LO PRESTI/ Filippo MONTEFORTE / RALF HIRSCHBERGER/AFP/East News
No items found.
Але я б почав пояснювати підсумки цих виборів у зовсім іншій логіці — логіці безпам'ятства. Вже доводилося говорити, що більшість процесів у сучасній Європі продиктовані насамперед зникненням генерацій, які мали пам'ять і відповідальність, пов'язані із Другою Світовою війною. Саме це зникнення — ще кілька десятиріч тому ми бачили 100-річних ветеранів Першої Світової, а тепер бачимо під час урочистостей у Нормандії 100-річних ветеранів Другої Світової — й змінило наративи.
Саме тому керівництву Росії вдалося різко повернути у головах співвітчизників рубильник з «тільки б не було війни» на «можемо повторити»
Саме тому демонстрації у багатьох містах Європи і Північної Америки виступають проти страждань цивільного населення сектору Гази, але «не помічають» трагедії ізраїльських заручників ХАМАСу, яких нерідко утримують і знищують у будинках саме цього цивільного населення. Бо відповідальність за злочини Голокосту в Європі зникла разом із пам'яттю про війну.
У цій ситуації зростання популярності ультраправих сил здається очевидною тенденцією. Варто просто згадати, що до війни і фашизм, і нацизм були популярними в Європі ідеологіями
<add-big-frame>Велика кількість лідерів європейських держав наслідували ідеологічні підходи Беніто Муссоліні, деякі й Адольфа Гітлера а там, де прихильникам фашистських тенденцій не вдавалося прийти до влади, вони все одно користувалися впливом і популярністю серед мас. При цьому фашизм був переможений силою, а не риторикою, він програв війну.<add-big-frame>
<add-big-frame>Комунізм, який разом із демократіями цю війну виграв й набував впливів, довів свою неефективність, й зараз ліві радикали задовольняються невеличкою фракцією у Європарламенті. А правих радикалів свого часу зупинили майже на початку шляху. І от вони повертаються — тому що не могли не повернутися. Тому що людям подобаються прості рішення, коли вони забувають про їхні наслідки. І на наших очах праві радикали з маргіналів перетворюються на солідних політиків.<add-big-frame>
Та ба більше — деякі солідні політики — такі, як Ярослав Качинський, Віктор Орбан чи Роберт Фіцо — шукають свого місця в ультраправому таборі заради збереження впливів і влади
Й цієї тенденції на тлі економічних проблем Європи, демографічного виклику, мігрантської кризи, наступу Росії і підступів Китаю вже не уникнути.
Звісно, може виникнути питання, яким чином правих радикалів можна перемогти. Насправді рецепт є, він був і перед Другою Світовою війною, просто їм не скористалися. Насправді радикалів не більшість, але розʼєднання поміркованих сил — правих, лівих і центристів — сприяє їхньому успіхові. Правого радикала переможе не ще більший популіст і не той, хто буде готовий обʼєднатися з ним і приспати його у власних обіймах, а той, хто бачитиме свого політичного партнера у прихильнику демократії і толерантності — нехай і з іншими політичними поглядами.
Якщо ми не зрозуміємо цього сьогодні, завтра, як доводить історія, буде вже запізно. І Європа 30-х років ХХІ сторіччя повернеться у 30-ті роки ХХ-го
Український публіцист, письменник і відомий журналіст, який більше 30 років працює у демократичних медіа Центральної та Східної Європи. Є автором сотень аналітичних статей в українських, білоруських, польських, російських, ізраїльських, балтійських засобах масової інформації. Є ведучим на телеканалі «Еспресо», має свій канал YouTube, а також співпрацює з українською та російською службами Радіо Свобода. У російській редакції Радіо Свобода веде програму «Дороги до свободи», присвячену Україні після Майдану і пострадянському простору. Зараз вона виходить зі Львова як спільний проєкт Радіо Свобода, «Настоящего времени» та телеканалу «Еспресо».
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
Пані Зосі 70+ років. Але енергії в ній стільки, що, здається, вона здатна знести пів світу заради своєї мети. Активна, усміхнена і водночас завжди рішуче налаштована. Кожне питання сприймає як виклик, і вже готова з ним справлятися. Їздить велосипедом на дачу до подруг, аби обговорити нові події. Пані Зося має не менш серйозну та допитливу кішку, яка сидить на підвіконні і за всіма спостерігає. Мабуть, щоб потім усе розповісти своїй власниці, аби вона була в курсі, коли сусідка прийшла додому і хто викинув оту червону обгортку від цукерки просто на землю.
Пані Зося усім у своєму житловому комплексі розповіла, що ми з України і потребуємо допомоги. І люди стали пропонувати якісь речі, гроші, продукти. Я відмовлялася. Тільки б знайти, де жити. Хоча насправді потрібне було все, просто незручно брати, та і дуже не хотілося відчувати себе безпомічною. За два дні наша пані Зося знайшла нам житло. Тимчасове. Поки ми підшукаємо постійне.
Ми були сусідками. Наші будинки стояли поруч, і пані Зося кожного ранку махала мені у вікно. І посміхалася. І я раділа цьому ритуалу. Це був мій рятівний острівець у той страшний і тривожний час.
Майже щодня вона приносила нам якусь свою страву. «Я приготувала пиріг. Мені багато не треба. Це вам». «Знаю, підлітки люблять картоплю фрі. От зробила твоєму синові». «А це мій рулетик. Скуштуйте». Мені вже дуже багато років ніхто не готував. Мама пішла у засвіти, коли мені було 10. Бабуся померла 5 років тому. До цього вона довго хворіла, не могла готувати. Тому їжа пані Зосі, приправлена щирістю і теплотою, була для мене особливо смачною.
Син питав: «А чому людина, яка нічого про нас не знає, нам допомагає?». І я відповідала, що є на світі люди, яким не байдужі людські долі
Ми прожили у квартирі, яку знайшла нам пані Зося, два місяці. І за цей час глибоко здружилися з нашою чудовою новою бабусею. Чаювали, розмовляли — я українською, вона польською. Якось знаходили спільну мову.
Коли ми виїжджали, вона дала мені гроші. Я спочатку відмовилась. Але виявилося, що пані Зося оформила допомогу за програмою 40+, яка передбачала виплату полякам, які прихистили у себе українців. І от все, що вона отримала, вона віддала нам. Сказала, що ці гроші нам допоможуть. Тоді я взяла. І ці гроші дійсно дуже допомогли.
Ми живемо у Кракові понад два роки. За цей час, у силу своєї професії, я познайомилася з багатьма людьми. Але пані Зося — єдина, яка стала нам дійсно близькою. Ми продовжуємо зустрічатися, їздимо в гості, чаюємо, розмовляємо — вона польською, я українською. Хоча тепер ми розуміємо одна одну набагато краще. Як рідні люди.
Так війна об’єднала людей різних національностей, віку, віросповідань і життєвого досвіду. Так війна показала, як нерідні по крові можуть стати рідними в душі.
Чимало людей у Європі втомилися від нашої війни і навіть від нас. Ставлення до українців місцями змінилося і в Польщі. Але пані Зося — це наша стабільність, адже завжди до нас добра, чуйна, відкрита і щиро рада нас бачити. Як бабуся, якої мені так бракує.
Фотографії з приватного архіву. Титульна ілюстрація @blancaindiart
Можу чесно сказати, що якби ця новина трапилась в мирні часи — вся Україна гуляла би на майданах, і шампанське би текло рікою.
Утім горе від смертоносних атак на Дніпро та Харків — два головні прифронтові хаби — дещо стерла розуміння, що насправді сталось і чому колись у майбутньому ми назвемо котрусь із минулих вулиць Пушкіна на честь Урсули фон дер Ляєн.
За гарним збігом обставин група українських журналістів — в тому числі і авторка цих рядків — мали низку зустрічей із найвищими посадовцями Євросоюзу в Брюсселі. Тож варто розповісти, що ЄС від нас хоче і чи справді він зацікавлений в Україні?
Перше. Жорстка агресія Росії проти України змусила європейців нарешті подивитись на Москву без рожевих окулярів. Співрозмовники, які формують зовнішню політику Євросоюзу, у розмовах тет-а-тет говорили про імперські та колоніальні настрої нинішньої Росії.
Подробиці військових злочинів в Україні та постійні загрози кинути ядерну бомбу по Парижу, Лондону та Берліну змусили європейців задуматись про своє майбутнє і про нову геополітичну стратегію, де Україні буде місце як брамі Європи
І де приєднання Києва матиме однозначні плюси для всіх. Бо сьогодні окупанти скидають КАБи по Харкову, а потім будуть не проти атакувати так само і країни Балтії, які не мовчать і за два роки стали кращими лекторами з теми істинної суті Росії.
Новину про початок вступу до Євросоюзу самі чиновники не звʼязують з конкретними політичними прізвищами, а винятково з опором та рішучістю українського народу. «Ви заплатили надто високу ціну», — лунало і від Петера Стано, і від Петри Гомбалової, і від Вери Йоурової — трьох топ-осіб, які безпосередньо працюють за напрямком з Україною.
Краща ілюстрація занадто високої ціни — знамените фото з Бучі, де біля почорнілої руки з ніжно-рожевим манікюром лежав брелок з прапорцем Євросоюзу
З огляду на те, як себе поводить Угорщина, а точніше її лідер Віктор Орбан — багатьох зацікавило, а що буде, коли наш скандальний сусід пів року головуватиме в Раді Європи. Враховуючи, що уже зі старту угорський прем’єр вимагає у Зеленського припинити вогонь в односторонньому порядку та почати переговори з РФ. Ще і китайські чернетки мирного плану привіз на подумати.
Речник ЄС Петер Стано у розмові з українськими оглядачами дав зрозуміти, що Угорщина стала ізгоєм. І її шантаж та пихата поведінка злять багатьох. Бо ж якщо завше нейтральна Австрія уже просить позбавити Будапешт права голосу в ЄС, то це гучний тривожний дзвіночок.
— Угорське головування не матиме жодного змістовного впливу і може спробувати затримати просування речей у порядку денному Європейської Ради в рамках своїх повноважень, але в такому випадку більшість країн-членів завжди можуть натиснути на Будапешт і знайти шляхи змінити порядок денний, — дипломатично заявив Стано.
У менш офіційній риториці дипломат цілком навіть радів, що частину цього півріччя зʼїдають літні канікули, а ще перекриває топова подія — саміт НАТО у Вашингтоні. А до того часу, коли головування в Раді ЄС перебере на себе Польща, — рукою подати.
Для України піврічне головування Варшави може стати додатковим трампліном для вступу в ЄС
Тому хочеться вірити в здоровий глузд двох урядів і те, що не повторяться жахливі історії з розсипанням зерна, блокад кордонів та взаємними прокльонами в соцмережі Х.
Польщу Росія ненавидить хіба трошки менше за Україну — це доведено інтерв'ю Путіна Такеру Карлсону. Тому це шанс і для поляків відкинути фронт від своїх кордонів подалі.
Розмови з найвищими посадовцями ЄС змусили мене як політичного оглядача ностальгувати за тими часами, коли парламент та уряд були джерелом дискусій та політичних рішень. Європейські чиновники тяжко зітхали і при згадці про корупцію, і про спробу завести темники в державній інформаційній агенції «Укрінформ», і про проблеми військово-промислового комплексу. Вони би з радістю працювали з ідентичними українськими бюрократами, але за відсутності таких змушені мати справу із тими, кого наобирали українці на кількох виборах. Тож на перших поствоєнних — варто сильно подумати про якість політичних представників, аби потім не червоніти.
Чому Брюссель розглядає Україну як перезбірку свого геополітичного проєкту? США переживає власну кризу — і ЄС готується працювати за планом Б, коли президентом може стати Трамп. Європа досить тверезо оцінює Китай і його прагнення поставити всіх у позу раба. Тож Європа думає про укріплення своїх кордонів та безпеку, де практичний досвід мільйонів українців — те, що треба.
Якщо ЗСУ, ветерани та волонтери — наші найуспішніші бренди на експорт, то цим варто користатись на повну
У Брюсселі має бути більше українських голосів. Наші студенти мають бути стажерами в європейських парламентарів. Наші аналітики мають постійно працювати з фахівцями, які займаються російськими ІПСО, маніпуляціями та перекручуваннями історії. Бо як сказали нам кілька співрозмовників не під запис: «ми бачимо, що левова частка російських ноу-хау таргетується на Україну, а потім іде далі на Захід».
У часи мого дитинства у новинах на кожному каналі були сюжети із Москви та Петербурга. Так я знала більше про російський світ, ніж треба було. У Брюсселі мають постійно бути українські журналісти та аналітики. Бо чимало стратегічних політичних рішень ухвалюється якраз через прямі зв'язки і особисту симпатію.
Брюссель відкритий для нас і налаштований на серйозну роботу. Лишається ключове — як залучити фахівців з української сторони
Бо героїчного ореолу українців та особистої чарівності пана Володимира Зеленського мало, коли мова йде про кабінетну рутину в центрі ухвалення рішень. Десь в діловому центрі Брюсселя. Де українська повістка має бути 24/7. І де Україна має сприйматись не як бідний родич, а активний гравець, завдяки якому росіяни на танках ще не чіпляють триколори на установи Євросоюзу.
Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»
Можу чесно сказати, що якби ця новина трапилась в мирні часи — вся Україна гуляла би на майданах, і шампанське би текло рікою.
Утім горе від смертоносних атак на Дніпро та Харків — два головні прифронтові хаби — дещо стерла розуміння, що насправді сталось і чому колись у майбутньому ми назвемо котрусь із минулих вулиць Пушкіна на честь Урсули фон дер Ляєн.
За гарним збігом обставин група українських журналістів — в тому числі і авторка цих рядків — мали низку зустрічей із найвищими посадовцями Євросоюзу в Брюсселі. Тож варто розповісти, що ЄС від нас хоче і чи справді він зацікавлений в Україні?
Перше. Жорстка агресія Росії проти України змусила європейців нарешті подивитись на Москву без рожевих окулярів. Співрозмовники, які формують зовнішню політику Євросоюзу, у розмовах тет-а-тет говорили про імперські та колоніальні настрої нинішньої Росії.
Подробиці військових злочинів в Україні та постійні загрози кинути ядерну бомбу по Парижу, Лондону та Берліну змусили європейців задуматись про своє майбутнє і про нову геополітичну стратегію, де Україні буде місце як брамі Європи
І де приєднання Києва матиме однозначні плюси для всіх. Бо сьогодні окупанти скидають КАБи по Харкову, а потім будуть не проти атакувати так само і країни Балтії, які не мовчать і за два роки стали кращими лекторами з теми істинної суті Росії.
Новину про початок вступу до Євросоюзу самі чиновники не звʼязують з конкретними політичними прізвищами, а винятково з опором та рішучістю українського народу. «Ви заплатили надто високу ціну», — лунало і від Петера Стано, і від Петри Гомбалової, і від Вери Йоурової — трьох топ-осіб, які безпосередньо працюють за напрямком з Україною.
Краща ілюстрація занадто високої ціни — знамените фото з Бучі, де біля почорнілої руки з ніжно-рожевим манікюром лежав брелок з прапорцем Євросоюзу
З огляду на те, як себе поводить Угорщина, а точніше її лідер Віктор Орбан — багатьох зацікавило, а що буде, коли наш скандальний сусід пів року головуватиме в Раді Європи. Враховуючи, що уже зі старту угорський прем’єр вимагає у Зеленського припинити вогонь в односторонньому порядку та почати переговори з РФ. Ще і китайські чернетки мирного плану привіз на подумати.
Речник ЄС Петер Стано у розмові з українськими оглядачами дав зрозуміти, що Угорщина стала ізгоєм. І її шантаж та пихата поведінка злять багатьох. Бо ж якщо завше нейтральна Австрія уже просить позбавити Будапешт права голосу в ЄС, то це гучний тривожний дзвіночок.
— Угорське головування не матиме жодного змістовного впливу і може спробувати затримати просування речей у порядку денному Європейської Ради в рамках своїх повноважень, але в такому випадку більшість країн-членів завжди можуть натиснути на Будапешт і знайти шляхи змінити порядок денний, — дипломатично заявив Стано.
У менш офіційній риториці дипломат цілком навіть радів, що частину цього півріччя зʼїдають літні канікули, а ще перекриває топова подія — саміт НАТО у Вашингтоні. А до того часу, коли головування в Раді ЄС перебере на себе Польща, — рукою подати.
Для України піврічне головування Варшави може стати додатковим трампліном для вступу в ЄС
Тому хочеться вірити в здоровий глузд двох урядів і те, що не повторяться жахливі історії з розсипанням зерна, блокад кордонів та взаємними прокльонами в соцмережі Х.
Польщу Росія ненавидить хіба трошки менше за Україну — це доведено інтерв'ю Путіна Такеру Карлсону. Тому це шанс і для поляків відкинути фронт від своїх кордонів подалі.
Розмови з найвищими посадовцями ЄС змусили мене як політичного оглядача ностальгувати за тими часами, коли парламент та уряд були джерелом дискусій та політичних рішень. Європейські чиновники тяжко зітхали і при згадці про корупцію, і про спробу завести темники в державній інформаційній агенції «Укрінформ», і про проблеми військово-промислового комплексу. Вони би з радістю працювали з ідентичними українськими бюрократами, але за відсутності таких змушені мати справу із тими, кого наобирали українці на кількох виборах. Тож на перших поствоєнних — варто сильно подумати про якість політичних представників, аби потім не червоніти.
Чому Брюссель розглядає Україну як перезбірку свого геополітичного проєкту? США переживає власну кризу — і ЄС готується працювати за планом Б, коли президентом може стати Трамп. Європа досить тверезо оцінює Китай і його прагнення поставити всіх у позу раба. Тож Європа думає про укріплення своїх кордонів та безпеку, де практичний досвід мільйонів українців — те, що треба.
Якщо ЗСУ, ветерани та волонтери — наші найуспішніші бренди на експорт, то цим варто користатись на повну
У Брюсселі має бути більше українських голосів. Наші студенти мають бути стажерами в європейських парламентарів. Наші аналітики мають постійно працювати з фахівцями, які займаються російськими ІПСО, маніпуляціями та перекручуваннями історії. Бо як сказали нам кілька співрозмовників не під запис: «ми бачимо, що левова частка російських ноу-хау таргетується на Україну, а потім іде далі на Захід».
У часи мого дитинства у новинах на кожному каналі були сюжети із Москви та Петербурга. Так я знала більше про російський світ, ніж треба було. У Брюсселі мають постійно бути українські журналісти та аналітики. Бо чимало стратегічних політичних рішень ухвалюється якраз через прямі зв'язки і особисту симпатію.
Брюссель відкритий для нас і налаштований на серйозну роботу. Лишається ключове — як залучити фахівців з української сторони
Бо героїчного ореолу українців та особистої чарівності пана Володимира Зеленського мало, коли мова йде про кабінетну рутину в центрі ухвалення рішень. Десь в діловому центрі Брюсселя. Де українська повістка має бути 24/7. І де Україна має сприйматись не як бідний родич, а активний гравець, завдяки якому росіяни на танках ще не чіпляють триколори на установи Євросоюзу.
Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»
12 років тому подружжя Рощенків вирішило працювати на себе і відкрило у славнозвісній Чорнобаївці на Херсонщині невеличкий копіцентр. Поліграфічна справа розвивалася успішно, з’являлися постійні клієнти. Планів було безліч. Та в один день їх зруйнували росіяни. Родина майже 4 місяці прожила в окупації, а після погроз ворога — законсервували бізнес і поїхали на захід України. Та через 9 місяців, розповідає Юлія Рощенко, повернулися додому і тепер, попри обстріли, відновлюють улюблену справу.
Війна, яка зруйнували все життя
Це зараз ми розуміємо, що до повномасштабного вторгнення життя у нас було казковим. Ми спокійно жили, розвивали власний бізнес — поліграфію. На сьогодні йому вже 12 років. Ми надавали різні поліграфічні послуги — від друку візитівок, портретів на чашках до величезних банерів. Замовлення залежали від сезону. Хоча найпопулярніші у нас були книжечки на комунальні послуги. Ми їх виробляємо самі.
Перед початком повномасштабного вторгнення планували масштабувати бізнес. Хотіли відкритися у Херсоні. Не думали, що буде війна
24 лютого з вікна ми бачили ракети над селом, страшний «грибок» від прильоту у військову частину. Все це відбувалося з блискавичною швидкістю. Ми не знали, що робити. Поїхали в магазин, купили найнеобхідніші продукти. Мій чоловік не вірив, що війна триватиме довго. Незабаром бойові дії вже були біля Антонівського мосту (міст через Дніпро, що з'єднує Херсон із Лівобережжям. — Авт.). Ми сподівалися, що наші військові затримають там ворога. Але вже за 2 дні окупованою виявилася сама Чорнобаївка. Все було, як у страшному сні.
Життя в окупації
Найскладніше було морально. Був постійний психологічний тиск, цілодобовий стрес. Ти почувався ніби у полоні. Було страшно з багатьох причин. По-перше, брат чоловіка був у ЗСУ. На жаль, він загинув. Ми боялися, що до нас прийдуть, що ми будемо у спеціальних списках. По-друге, всі у селі знали нашу проукраїнську позицію і те, що ми друкували патріотичні листівки. Кожен виїзд у місто — стрес. Чоловіка зупиняли на кожному блокпості. І щоразу думаєш, чи повернешся додому, до дитини. Важко було з ліками. Їх взагалі не було. Я маю проблеми зі здоров'ям і залежу від деяких медикаментів. Продуктів нормальних також не було. Те, що завозили із Криму, — жах — і в плані якості і ціни. Постійні обстріли.
Люди просили нас виходити на роботу. Багато хто роздруковував листівки з написом російською «діти», щоб клеїти на скло під час виїзду з Чорнобаївки
Приходили також сканувати документи на нерухомість. На роботу ми ходили навіть під обстрілами. У селі залишалось десь чверть населення — переважно пенсіонери. Всі, хто міг, виїхав. Окупанти по-різному себе вели — грабували, катували. Деякі селяни раділи їхньому приходу. Прославляли за пенсію у 10000 рублів. Страшних історій дуже багато. До нас також приходили. Казали, що буде паспортизація місцевого населення. Намагалися змусити нас друкувати фотографії для російських паспортів. Ми відмовлялися. Почалися погрози — мовляв, розстріляємо, підпалимо. Звісно, було страшно. Подих перехоплювало, руки трусилися, але не було навіть думки про співпрацю. Після серії погроз ми ухвалили рішення виїжджати. Це було 28 червня 2022-го.
Замінована дорога
Той день, коли ми виїжджали із Чорнобаївки, я не забуду ніколи. То була страшна дорога. Виїхали о п'ятій ранку через село Василівка у Запорізькій області. Найсумніше, шо ми не могли взяти з собою нічого з техніки. Було небезпечно. Ми навіть не забрали дороговартісні дзеркальні фотоапарати, за допомогою яких робили фото на документи. Боялися, щоб окупанти не сприйняли нас за журналістів. Я намагалася запам'ятовувати розташування блокпостів, бо ми в українські чат-боти завантажували їхнє розміщення та кількість. Але їх так було багато, що я збилася з рахунку. Росіяни ретельно обшукували машини, оглядали речі, телефони. Найбільше цікавилися, чи має чоловік татуювання, куди і чому їдемо, чому не хочемо залишитися?
Найстрашніше було стояти перед самим пунктом пропуску у Василівці, бо там діяли свої правила. Приїжджають машини, стоять на трасі у полі і чекають до вечора. І тільки з настанням сутінків невеличкими групами їх починають пропускати. За блокпостом на нас чекала так звана «сіра зона» із замінованою дорогою. На трасі міни видно добре, вони лежали рядочком і ти їх просто об'їжджаєш, як фішки. То після блокпосту метр убік з накатаної дороги — і все. Було дуже багато випадків підриву автівок. Наша знайома так загинула. Чоловік дав по газам — і ми якось пролетіли ту ділянку. Побачили український прапор — сльози, радість, бо ми на вільній Україні. Але те, що можна було проїхати за дві години, ми долали добу.
9 місяців не вдома
Ми поїхали в Яремче на Івано-Франківщину. Дев'ять місяців ми прожили у казкових умовах. Мали все необхідне. Чоловік першим знайшов роботу — прокладав інтернет. Потім працевлаштувалася я. Працювала у місцевому копіцентрі. Ми навіть хотіли спробувати відкрити там поліграфічну справу. Та починати з нуля — дорого. Ми подались на грант, але нам відмовили, бо регіон не потребує сфери поліграфії. Вони зацікавлені у розвитку туризму. Другою причиною стало те, що ми внутрішньо переміщені особи, а вони не зацікавлені вкладати гроші у немісцевих.
Нам дуже хотілося додому, і щойно звільнили нашу Чорнобаївку, ми повернулися. Це сталося 7 квітня 2023-го. Боялися підходити до офісу та будинку. Думали, що все зруйноване. На щастя, вціліло. Виявилось, що люди на нас чекали. Вони говорили: «Будь ласка, відкривайтесь, нам потрібні ваші послуги». І з першого дня були клієнти. Техніку ми зберігали у підвалі. За 9 місяців не вдома всі струменеві принтери повисихали. Чоловік власноруч їх рятував, бо сервісних центрів не було. Замовляв через сайт чіпи, необхідні деталі. 80% того обладнання, що ми мали, змогли реанімувати, тобто налаштувати.
Грант на розвиток
Наразі наша справа у Чорнобаївці поступово відновлюється. Люди роблять фото на документи, друкують зображення пошкоджених будинків, портрети. Однак замовлень не багато. Раніше у нас весь день був розписаний. Роботу ми робили до ночі. Зараз такого немає. Людей у селі досі небагато. З місцевих лишилася, мабуть, категорія 55+. А якщо говорити про послуги, то зараз маємо десь 15% від того, що було до війни. Заважає працювати, звісно, безпекова ситуація. У нас досі часті обстріли. Але легше морально, бо розумієш, що ти вільний. Ти можеш у будь-який момент сісти у машину і поїхати. Але коли 9 місяців пожив поза своїм будинком, то знову лишати його складно. Навіть наш 12 -річний син не хоче звідси їхати. Каже: «Ні, я хочу бути вдома». Це складно, але робота у нас є. Маємо двох працівників, сплачуємо податки. Ми корисні тут, і це тримає.
З сировиною проблем не має. На щастя, у нас залишилися постачальники, з якими ми співпрацювали до повномасштабного вторгнення. Це центр друку у Дніпрі. Мені дуже зручно, бо я в одного контрагента можу взяти фарби, тонер, папір в рулони, полотно, плівку для ламінації — і все це приходить Новою поштою. Футболки, подушки, худі на флісі нам відшивають у Харкові. Проблема була лиш одного разу з доставкою, бо ворог бив ракетами по Новій пошті. Але тим не менш ми щоразу справлялися зі своїми зобов'язаннями. Звісно, були збитки, але то не найстрашніше. Все, що можна відшкодувати матеріально, я не вважаю втратою. Головне, аби були живі люди.
Цього разу ми все ж отримали грант від держави на розвиток — закупку техніки та обладнання. Та, на жаль, через постійні обстріли, ми нічого не можемо планувати. Єдине, що коли замовники до нас звертаються, то ми завжди кажемо, що 100% виконуємо свої зобов'язання. Завдяки чому це можливо? Ми вже досить довго у цьому поліграфічному бізнесі. Маємо партнерів. І наразі, якщо я беру замовлення, я завжди маю когось, хто може нас підстрахувати. У разі обстрілів, відсутності світла є люди, які виконають замовлення у будь-якому разі. Клієнтів шукаємо через інтернет. Але найефективніша реклама — сарафанне радіо. Наразі ми намагаємося розвиватись на Маркетплейсі.
Після перемоги — на море
Наше життя вже ніколи не буде таким, як раніше. Прокинувся — і вже радієш цьому. У мене іноді запитують, що допомогає триматися? Мабуть, все ж таки бажання працювати і розвиватися. Хочу, аби моя країна була комфортною для життя. Це не популізм. Мрію, щоб мій син жив тут. Знаєте, в українського народу ніби є якесь прокляття. Моя бабуся з дідусем розповідали, що жили у важкі часи і сподівалися, що їхнім дітям буде краще. Потім мій тато у 90-ті казав: «Моїм дітям буде краще». Я сміюся з того, що я живу з думки, щоб моїй дитині було краще.
Мрію побачити Україну успішною, незалежною, вільною від загарбників
Після перемоги у мене вже є багато планів. Насамперед я хочу повезти свою дитину на море. Мрію взяти хоча б тиждень відпочинку, а потім знову з головою поринути у роботу. Раніше ми не цінували те, що у нас було. Ми жили в Херсонській області. Захотів на море — сів у машину, година — і ти на місці. У нас забрали таку просту можливість — влітку пройтись пісочком, покупатися у морі, порадіти чайкам, медузам. Але я вірю, що ми це все повернемо. Головне — кожен на своєму місці має наближати нашу перемогу.
Марія Гурська: 2 липня вперше за 12 років прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан відвідав Київ. В українській столиці він запропонував Україні домовитись з Росією про припинення вогню, а після того сісти за стіл перемовин. Що ви думаєте про це? Навіщо Орбан приїхав до Києва і що означають ці слова в його планах і політичній грі?
Павел Коваль: Орбан приїхав, бо хоче показати себе серйозним європейським політиком на початку президентства Угорщини в Раді ЄС. Однак те, що він говорить, розконцентровує Захід, і не є в інтересах таких країн, як Польща.
Орбан не пропонує справжнього мирного плану. Він пропонує узаконити зґвалтування
Дії Орбана — це узгоджений з Путіним сценарій?
Я не думаю, що йому потрібно домовлятися з Путіним. Він просто думає так само. Тільки він перебуває всередині ЄС — і через це ми повинні підходити до нього інакше.
У чому полягає політична візія Орбана? Чи зможе він змінити політичні погляди після візиту в Україну, героїзмом якої захоплюється вся Європа?
Орбан — це провідний ревізіоніст ЄС. Якщо він справді щось змінить у своїй політичній лінії, я буду першим, хто цьому радітиме, але поки цього не сталося. Він поїхав в Київ, адже хотів показати, що відкритий до різних тем і здатний до головування в ЄС. 2 липня він також написав неправдивий текст у Financial Times, де розповідає про економічний успіх Угорщини, який спирається на німецько-французький план зростання. Але здалеку видно, що це все — політичне лукавство. Чому ми повинні цьому вірити? І коли зараз Орбан пропонує припинити вогонь в Україні, це не мир, це заохочення безкарності насильства.
За кілька днів до того Reuters писав, що двоє ключових радників Трампа представили йому план припинення російської агресії в Україні шляхом мирних переговорів між Києвом і Москвою, до яких Київ примусять через обмеження військової допомоги. Що ви думаєте про це?
Я думаю, що деякі радники Трампа, ймовірно, більш активні та ініціативні, ніж сам Путін, тому що ми більше чуємо від них про укладення угоди з очільником Кремля, ніж від самого нього. Це повинно змусити їх подумати, що вони, мабуть, як казали раніше в Польщі, перебувають в оманливій омані. Радники Трампа помиляються, і всі ті, хто сьогодні закликають до припинення вогню, якогось перемир'я, повинні зрозуміти, що Путін цього не хоче. Цього хочуть радники, або Віктор Орбан, який їде до Києва і щось там пропонує, але не Путін.
Це дуже погана тактика, тому що вона послаблює Захід і розмиває проблему війни
Поговоримо про головування Угорщини в ЄС, яке розпочалося 1 липня і триватиме 6 місяців, до 31 грудня. Далі — Польща. Варто зазначити, що з самого початку Віктор Орбан погодився підтримати початок переговорів про вступ з Україною за умови, що Київ публічно візьме на себе зобов’язання виконати 11 вимог Будапешта, які стосуються прав угорської меншини на Закарпатті. Деякі з них звучать досить дивно, як-от вимога користуватися на Закарпатті переписом 2001 року, або, наприклад, визнати цей регіон традиційно угорськими територіями. Що ви думаєте про це?
Орбан є ревізіоністом і намагається використовувати механізм розширення ЄС для просування своїх поглядів. Він знає, що зараз не може діяти на повну, тому що росіяни програли під Києвом і Харковом, і він має здати назад, адже будь-який план зміни кордонів зараз неможливий. І все ж Орбан намагається використовувати переговорний механізм ЄС для просування своїх ідей або впроваджувати їх через бічні двері.
Які були найбільші виклики для Польщі під час переговорів про вступ? Чи були випадки, що деякі вимоги Варшава просто не могла виконати? Як це було тоді? Чи допомагав Брюссель? І чи може тепер разом із Варшавою допомогти Україні у дискусії з Будапештом?
Безумовно, для нас були найскладнішими переговори щодо сільського господарства та транспорту. Для України це також будуть складні виклики, але це суто стосується норм ЄС, а питання меншин — це питання участі в Раді Європи. Мені є, що сказати з цього приводу. Мені здається, угорський тиск — це стимул для української влади по-новому оцінити польську політику щодо меншин. Ми очікуємо простої взаємності, доброго ставлення до польської меншини, наприклад, у Львові, зокрема, якщо ми говоримо про шкільну систему.
Я вважаю, що все це має змусити багатьох людей в Україні задуматися про те, яка велика різниця між угорським стилем використанням меншин як елементу тиску на Україну і польським підходом — пам’яті та підтримки
Ми ніколи не використовуємо поляків на Сході або де-інде в Україні як елемент шантажу. Це гарний момент для тих, хто відповідає за політику меншин в Україні, подумати про це і зробити жести доброї волі щодо, наприклад, польських місць пам’яті чи у справах освіти — не міняти структуру польських шкіл у Львові. В сьогоднішній Україні польська меншина — це невеличка частина населення, але це вже частина традиції української держави, лояльна меншість і справжнє багатство України. Коли я слухаю, що говорить Орбан, то згадую то одного, то іншого мого польського друга зі Львова, які пішли в ЗСУ, — спочатку були на фронті у 2014 році, потім повернулися і тепер знову стали на захист України. Можливо, це гарний момент, щоб про це поговорити і показати роль польської меншості.
Що далі з переговорами про вступ?
Переговори про вступ до ЄС будуть нелегкими для України. Євросоюз має свою велику традицію цих перемовин, це були десятиліття законотворення. І тому Україні нелегко, адже вона приходить і мусить домовлятися. І деякі партнери будуть мати рішучі позиції щодо питань сільського господарства або транспорту. Дехто, як Орбан, висуватиме додаткові умови — і, на мій погляд, непотрібні.
Переговори і так заскладні, але як би не було, варто пам’ятати про головне: результат дуже вигідний для безпеки України, Польщі і Центральної Європи загалом
Поки прем'єр-міністр Угорщини Орбан відвідував Київ, 2 липня до Варшави з дипломатичним візитом прибув канцлер Німеччини Олаф Шольц. Під час пресконференції з прем’єр-міністром Дональдом Туском він заявив, що співпраця між Німеччиною та Польщею для підтримки України у боротьбі з країною-агресором РФ буде поглиблена. Шольц наголосив, що Варшава та Берлін співпрацюватимуть для власної безпеки і для кращого захисту біженців з України, які опинилися в їхніх країнах внаслідок війни. Як може виглядати ця поглиблена співпраця?
Підтримка та відбудова України є, на мою думку, одним з найважливіших елементів польсько-німецької співпраці сьогодні. Це і співпраця органів місцевого самоврядування Польщі та Німеччини з органами місцевого самоврядування України, і питання вдосконалення хабу в Ряшеві та його розширення. Зміцнення цього транспортного вузла та демонстрація його ролі є ключовими для відбудови України з точки зору практично всього Заходу. Ми б хотіли більшої військової підтримки від німців для України, особливо згоди на використання «Таурусів», тому що для мене вкрай важливо, щоб українці могли вільно вражати цілі всередині Росії. Розвиток виробництва боєприпасів в європейському масштабі також потребує німецької підтримки.
І ми хочемо більшої участі Німеччини, коли йдеться про «Східний щит», щоб німці розуміли, що це не лише справа Польщі, але й справа оборони кордонів усього ЄС
Зміцнення східного флангу НАТО.
Саме так.
Коли мова заходить про проблеми біженців, як може виглядати ця поглиблена співпраця?
З одного боку, потрібна підготовка плану для Харкова, якщо ситуація погіршиться. Після мого останнього візиту я бачу, що в першу чергу потрібно буде допомогти внутрішнім біженцям у самому місті. Друге питання — це питання біженців з-за меж ЄС та з-за меж України. Польща повинна отримати фінансову підтримку для розширення всіх можливих систем охорони кордону, тому що це не лише кордон Польщі, а й кордон усього ЄС.
А що з біженцями з України, які вже перебувають у Польщі та Німеччині?
Коли мова йде про біженців з України, тобто тих, хто приїжджає через війну і хто ще приїде, то це питання не викликає ніяких суперечок. Зрозуміло, що ці люди повинні знайти відповідні умови праці в Польщі і мати можливість виїхати на Захід, якщо вони хочуть. Я не можу уявити, щоб люди в такій травматичній ситуації, часто матері з дітьми на руках, були позбавлені почуття безпечного перебування протягом кількох років на Заході. Інше питання — це проблема тих біженців зі Сходу, які зараз нелегально намагаються перетнути польсько-білоруський кордон. Нещодавно через це загинув польський солдат. Польща не повинна приймати біженців, які силоміць порушують її кордони.
Чи є якесь рішення всередині ЄС?
Зараз немає, але точно будуть. Сподіваюсь, ми скоро дійдемо до спільного визнання — укріплені кордони, «Східний щит» — це дуже важливо.
Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.