Ексклюзив
20
хв

Ельвіра Нєвєра: Волонтерка, для якої немає нічого неможливого

«Я — людина, яка любить розв’язувати проблеми. Під час війни цих проблем багато». Як режисерка перетворила свій документальний фільм — на інструмент боротьби і як завдяки волонтерству зрозуміла, що здатна досягати будь-яких цілей?

Ірена Тимотієвич

Режисерка і волонтерка Ельвіра Нєвєра.
Фото з приватного архіву

No items found.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Ельвіра Нєвєра — польсько-німецька режисерка та сценаристка, авторка документальних фільмів. У своїй творчості досліджує політичні та соціальні трансформації у Східній Європі. Здобула численні нагороди на престижних польських та світових кінфестивалях.

Документальний фільм «Синдром Гамлета» (2022), знятий Ельвірою Нєвєрою разом із Пьотрем Росоловським — це психологічний портрет покоління, травмованого війною, яка в Україні на той момент тривала вже 8 років. Фільм почали знімати незадовго до повномасштабного вторгнення Росії, а прем’єра відбулась — після, коли його головні герої опинились на першій лінії фронту.

Дружба, небайдужість та чутливість до несправдедливості зробили з Ельвіри Нєвєри волонтерку, для якої немає майже нічого неможливого. Видання Sestry дізналось, як виглядає сцена життя режисерки та героїв її фільму зараз і за що вони боряться у цій війні.

Ельвіра Нєвєра стала номінанткою першої премії «Портрети сестринства», заснованої редакцією міжнародного журналу Sestry.

Ірена Тимотієвич: На сцені у вашому з Пьотрем Росоловським фільмі «Синдром Гамлета» зустрілись п’ятеро людей: захисник Донецького аеропорту Ярослав Гавянець, військовослужбовиця Катерина Котлярова, представник ЛГБТ-спільноти Олег Родіон Шурігин-Грекалов, військовий медик Роман Кривдик та відома українська акторка, феміністка Оксана Черкашина. Що їх між собою пов’язує?

Ельвіра Нєвєра: Досвід. У 2020 році, коли ми почали зйомки фільму «Синдром Гамлета», нам було важливо звернути увагу суспільства на бойові дії в Україні, які почались в 2014-му і які всі ігнорували. Люди звикли і не реагували на новини, це не проникало в їхні серця. Було враження, що війни ніби немає, але є жертви цієї війни. Навіть в Україні це не називали «війною».

Ми хотіли достукатись до людей. Показати, що саме ця війна робить з тими, хто її пережив, що в них залишає. Яке спустошення. І який складний, довгий процес вони проходять, щоб повернутись до нормальності. Хотіли створити емоційний портрет молодої генерації українців, травмованих пережитим досвідом. Шукали інструмент, який би дозволив максимально близько з’єднати глядача з тим, що переживає герой, глибше зрозуміти його. І таким інструментом став театр. Для вистави ми обрали п’ятьох молодих людей, що походять з різних куточків України і які народились після 1991-го року, в незалежній Україні. 

Оксана Черкашина та Катерина Котлярова. Кадр з фільму «Синдром Гамлета»

У 2014-му році мали момент так званого «політичного пробудження», частина з них тоді пішла на війну. Зокрема, Славік (вивчав право) і Катя (вивчала міжнародні відносини) — пішли добровольцями. Романа — театрального актора зі Львова — призвали на службу. Були також дві особи, які не мали воєнного досвіду. Це — Оксана Черкашина, українська акторка, яка з часів Майдану займалась критичним театром. І Родіон — представник спільноти ЛГБТ, який походить з Донецька. У нього — свій власний фронт, де він бореться проти дискримінації і гомофобії. В 2014-му мусив залишити свій дім, переїхав до Києва. 

Нам важливо було співставити їхні досвіди і їхні травми, зробити певний зріз суспільства. Повномасштабна війна почалась тоді, коли фільм був на етапі постпродукції. Тобто ми хотіли звернути увагу суспільства на проблему — але виявилось, що спізнились. А, може, й ні…

ІТ: Напевно ні. Думаю, це стало сильною стороною фільму. Куди життя зараз привело героїв твоєї сцени і, власне, тебе?

ЕН: 24 лютого 2022 року трьох героїв мого фільму викликали до військкомату. Перше повідомлення від Каті я отримала в обід того ж дня: її базу, в якій вона мала реєструватись, підірвали ворожі війська. А вона разом з 10 іншими солдатами знаходилась в лісі. Це був початок мого волонтерського шляху, яким я йду дотепер.

Протягом тижня передала їм все, що треба: бронежилети, тепловізори, рюкзаки, намети, спальники, взуття відповідного розміру… Перший транспорт з необхідним загальною вартістю близько 100 тисяч злотих вдалось зібрати дуже швидко: я вислала листи приблизно до ста знайомих з проханням про допомогу. 

Я зрозуміла, що війна — це дорого

Знайома запропонувала, що організує для мене клуби багатих жінок. Я розповідала там про реальну ситуацію своїх героїв, переконувала їх надавати допомогу. І в якийсь момент зі мною зв’язалась заможна жінка з Баварії на ім’я Ульріке, вона готова була взяти на себе велику частину фінансових витрат, бо не могла змиритись з бездіяльністю німецького уряду. З її допомогою я почала висилати дрони, пікапи, квадроцикли. Особливо це потрібно було для Романа, який перебував під Бахмутом. 

Окрім нагальних запитів на фронт, які мені приходили і продовжують приходити досі вдень і вночі, звернулось також керівництво дитячого будинку з-під Києва. Це був випадок, коли я — приватна особа — разом з директоркою цього будинку, організувала всі потрібні документи для евакуації дітей. Ульріке виділила для них величезну віллу біля озера. Близько 25 дітей та 10  їхніх опікунок живуть там дотепер.

Зі своїм фільмом я об’їхала пів світу, стала певною мірою «амбасадоркою» своїх героїв. На прикладі їхніх історій розповідала про загальну ситуацію в Україні. Про те, чого в новинах не покажуть

Про нюанси, які є на фронті. Те, про що ніхто не замислюється. Наприклад, що жінкам в окопах дуже потрібні менструальні чаші, жіноче взуття. Про інші проблеми, які нашаровуються у зв’язку з цим страшним досвідом. 

Ельвіра Нєвєра з одним із героїв фільму «Синдром Гамлета» під час інтерв'ю на TVN.
Фото з приватного архіву

ІТ: Який психічний стан героїв фільму зараз?

ЕН: Катя майже рік була на передовій. Пережила критично складні, небезпечні моменти. Я її увесь час підтримувала. Коли допомагала матеріально  — допомагала зокрема й ментально. Поміж справами вона ділилась зі мною переживаннями, що глибоко в її душі. Ще в 2014 вона свідомо заблокувала в собі емоції для того, щоб функціонувати в тій реальності. Але масштаб пережитого у 2022 році був настільки великий,  що надто складно було в собі це все тримати.

Завдяки Каті я також отримала доступ до жінок в армії, це дало мені можливість краще розуміти жіночі потреби на війні в цілому.

Найглибші травми були — і є — у Романа, який став медиком: не хотів брати до рук зброю. Він не усвідомлював, що будучи медиком він матиме справу з кров’ю і смертю набагато частіше, ніж ті солдати, що на полі бою. Роман дуже боявся моменту, коли потрібно буде їхати на передову. Це сталось влітку. Його психічні проблеми великою мірою були пов’язані з тим, що у 2014-му у нього не було достатньо досвіду, аби рятувати важко поранених, не мав теж при собі необхідного обладнання.

І ми з ним почали думати над тим, що можна зробити, аби цей страх став менший. Почали зі створення списку в гугл-таблиці: які речі мусить мати в своєму рюкзаку бойовий медик. У цьому списку було понад 100 позицій. І нам вдалось зібрати такі рюкзаки. Одразу десять.

ІТ: Ти навіть створила неурядову організацію для того, аби більш ефективно допомагати Україні?

ЕН: Так. Після прем’єри фільму в Локарно (Швейцарія) «Синдром Гамлета» показали в понад 30 різних країнах на багатьох престижних фестивалях від США до Австралії. В якийсь момент фільм потрапив до кінопрокату в Німеччині. Рецензії написали всі можливі газети. Разом з Ульріке ми організували також покази в клубах заможних жінок – паралельно з показами на фестивалях. Я скрізь їздила, розповідала про поточну ситуацію. Збирала кошти. Після кількох таких заходів очільник одного з клубів порадив мені створити фундацію. Благодійники можуть в такому випадку вирахувати пожертвування зі своїх податків. Так з’явилась EXISTENTIA e.V.

Ельвіра Нєвєра з брошурою EXISTENTIA e.V.
Фото з приватного архіву

ІТ: В рамках своєї організації маєш команду, чи займаєшся усім сама?

ЕН: Нас четверо в моїй організації, але ці люди займаються переважно документацією та фінансовими питаннями. Решту роблю я сама.

Мусила багато в чому розібратись самостійно. Лише на початку російської інвазії в Україну створила профіль у фейсбуці, бо раніше не мала, а він дуже допомагає мені організовувати транспорт і знаходити потрібних людей.

Коли Роман попросив мене передати квадроцикли — я спершу не знала, що це. Коли Катя попросила вислати бронежилети — я не знала, що вони мають класи захисту. Закупила пластини третього рівня захисту, а Катя мені каже: «але нам потрібен шостий, вибач, що не попередила». Всьому вчилась на ходу. Є речі, про які, напевно, й не варто говорити. Знаходила і висилала до підрозділів ампули, які дуже важко дістати, але яких дуже потребують військові медики.

Якщо раніше я шукала контактів з фірмами, які продають тепловізори, то зараз у мене є фірми, які дають 50% знижку, бо знають, що вони йдуть для української армії. 

Герой фільму «Синдром Гамлета» Роман Кривдик з квадроциклом.
Фото з приватного архіву

ІТ: Що для тебе – волонтерство?

ЕН: Я — людина, яка любить розв’язувати проблеми. Під час війни їх багато. Я усвідомила, що у мене є сила. Добре даю собі раду, знаю кого й де про що запитати, як «запустити м’яч» так, щоб він досяг цілі. 

Через те що мій зв’язок з моїми героями протягом останніх двох років був дуже тісний, я з перших уст дізнавалась про масові вбивства, катування, викрадення людей росіянами. Це непросто винести психічно.

Дія і праця лікують мій біль, який ношу в собі у зв’язку з тим, що відбувається в Україні. Мій фільм став для мене інструментом боротьби. Вийшов за межі мистецтва і творчості

Фільм здатен стати засобом підтримки людей, суспільства. Сприяти гуманізму, взаєморозумінню і емпатії. 

ІТ: У сцені твого фільму режисерка питає героїв, за що вони боряться в житті? За що боришся зараз ти?

ЕН: За справедливість і свободу. За те, щоб підтримати український народ, це мій обов’язок. Я переконана, що ви боретесь за нас. 

Від початку війни я чітко і публічно заявляла про свою підтримку української армії. І раптом виявилось, що багато хто серед моїх німецьких друзів — переконані пацифісти. До моменту, коли я опинилась так близько до фронту, я теж могла сказати, що я — пацифістка. Але коли сталось те, що сталось, коли Росія атакувала Україну, коли почала безпричинно вбивати цивільне населення, — мені здавалось, що для всіх має бути очевидно, де саме знаходиться правда. 

Це був момент, коли я втратила багато друзів. І водночас — знайшла багато друзів: серед тих, хто поділяє мої цінності.

Я вважаю, що більшість європейських урядів ведуть нечесну гру. Обіцяють озброїти Україну, але не висилають достатньо зброї

Чому за два роки війни не вдалося поставити оборонну промисловість на ноги? 

Я впевнена, що люди в Україні не загинули би в такій кількості, якби Європа одразу вислала зброю, яку українці у неї просили. Якби європейські лідери взяли повну відповідальність за те, що Україна — це жертва, а Росія — злочинець. І що зі злочинцем не можна співпрацювати. Наш обов’язок — захищати потерпілих.

ІТ: Відчуваєш втому від війни?

ЕН: Попри те, що я дуже втомлена, я намагаюсь продовжувати діяти. Бо я знаю, як сильно втомлені ті, хто на передовій. І я вважаю, що це було би великою зрадою їх зараз покинути. 

Кілька тижнів тому я вислала в Україну тепловізори, і солдати з різних підрозділів записали мені відео з подякою. Незалежно від того, в якому саме місці їх записували — під Авдіївкою, під Бахмутом чи на Харківщині — повторювалось одне: що вони вдячні за обладнання, яке береже їхні життя, але сам факт, що хтось про них пам’ятає і робить щось, що їх підтримує морально — сильно мотивує продовжувати боротьбу. 

Ноші Sked та Power Station, які Ельвіра Нєвєра передала в Україну на фронт.
Фото з приватного архіву

З певного часу я розширила коло допомоги, допомагаю різним підрозділам завдяки сестрі Каті, яка теж була на війні. Вона не може повернутись на фронт через стан здоров’я, але має широке коло контактів серед військових. Зараз ми патронуємо стабілізаційний пункт під Оріховим, в якому жахлива ситуація. Це всього шість кілометрів від «нуля». Для хірургів, які там працюють, ми висилаємо медичне обладнання, операційні лампи, перев’язувальні матеріали. Замовила туди евакуаційні ноші SKED. 

У грудні я написала дуже довгий та емоційний лист-привітання до наших фондів з проханням про подальшу допомогу — і у нас на рахунках знову з’явились кошти

ІТ: Тобто завдяки правильними словами все ще можна достукатись до тих, від кого залежить допомога?

ЕН: Так. Це працює.

ІТ: У документальній стрічці «Синдром Гамлета» вдалось проаналізувати психологічні проблеми, з якими стикалась молода генерація до повномасштабного вторгнення. Як думаєш, з чим українці повернуться з фронту цього разу?

Ми починаємо про це говорити. Мої герої дуже бояться повернення.

Часто колишні військовослужбовці погано сплять, бачать жахи. І через такі сновидіння можуть навіть побити своїх жінок чи чоловіків. Один з моїх героїв мав такі ситуації. Ці люди відчувають величезний страх: як організувати своє життя після пережитого. Роман мені нещодавно сказав, що перестав на фронті заводити друзів. Щоб знову й знову не відчувати біль втрати. 

Це ті теми, ті проблеми, яких не було протягом перших двох років, і які зараз з’являються в думках солдатів. 

Роман хоче посадити в Карпатах дерево для кожного, чию смерть довелось пережити. А це — понад 100 осіб, понад 100 дерев. Щоб у цьому місці можна було усамітнитись, оплакати їх. І гідно попрощатись.

Кілька місяців тому мене запросили на вечерю з політиками в Німеччині, де я мала можливість розповісти про ситуацію в Україні. І поряд зі мною сидів чоловік, бізнес якого безпосередньо пов'язаний з лісами. Він сказав, що готовий профінансувати такий проєкт. 

ІТ: Над чим зараз працюєш?

Протягом останнього року я регулярно відвідую осередки, які проводять реабілітацію жертв воєнних злочинів. Спостерігаю як за роботою психологів, так і за реакцією учасників. Є ідея зробити кінопроєкт про жінок — «Women and war» — про те, який шлях вони проходять після травматичного досвіду. 

Режисерка і волонтерка Ельвіра Нєвєра.
Фото з приватного архіву

ІТ: Як можна тобі допомогти? 

ЕН: Все, що я роблю, має одну мету: зберегти життя якомога більшої кількості солдатів на фронті. Будемо закуповувати й надалі евакуаційні ноші SKED, яких немає в багатьох пунктах. Завжди потрібні дрони.

Плануємо також допомагати підтримувати психологічну реабілітацію жінок. Зараз в Україні роблять реабілітаційні курси терміном до трьох тижнів. Одноразові. А ми хотіли б організувати циклічні ретрити, щоб вони відбувались 3-4 рази на рік.

Для прикладу, в минулому році реабілітацію в одній з провідних організацій, яка цим займається, пройшли близько 800 жінок. А в списках охочих було — понад 9 тисяч. 

ІТ: Це лише ті жінки, які безпосередньо звернулись до організації. А скільки є тих, які потребують допомоги, але не звертаються за нею..?

ЕН: Так. Кажуть, що рівень травмованості значно вищий у тих, хто про це мовчить.

Одна з героїнь мого майбутнього фільму, яку я зустріла під час одного з ретритів, була в Азовсталі, втратила там чоловіка. А потім пережила російський полон, їй пощастило повернутись. Екстремальний випадок. 

Те, що я бачу навколо, на мене сильно емоційно впливає. Аби розуміти цих жінок, потрібно бути з ними на рівні глибокої емпатії. Це мені дуже дорого коштує. Тож я теж вже рік ходжу на терапію, щоб стабілізувати психіку.

Самоскид, який організувала Ельвіра Нєвєра, щоб доставити зимове паливо мешканцям сіл у зоні бойових дій під Бахмутом.
Фото з приватного архіву

ІТ: Минуло майже два роки, а покази фільму «Синдром Гамлета» досі проходять і в Україні, і закордоном. Як на нього реагують зараз і чи змінилось сприйняття?

ЕН: На першому міжнародному показі в Локарно я вийшла на сцену і побачила, як усі глядачі плачуть. І зрозуміла: це має ефект. Потрібно наблизити до них історії, долі, виклики і боротьбу конкретних людей. 

В цьому сенсі сприйняття фільму абсолютно не змінилось. Те, що ми в фільмі створили дуже емоційний портрет людей, які пережили війну — допомагає багатьом відчути біль, який переживають мільйони людей в Україні. Побути в їхній шкурі.

Довкола мене є багато людей, які переконані, що українці точно виграють цю війну, вони ж такі відважні. Я би не піддавалась цим ілюзіям. Тому що ми в Європі робимо для цього надто мало. 

Мені хочеться, щоб цей фільм бачили в країнах, кордони яких знаходяться далеко від України. Там, де менше розуміння і свідомості, що потрібно допомагати. Де люди мають менше контакту з українцями. 

Ми зараз знаходимось в дуже важкій фазі. Схожій до тієї, що була через кілька років після вибуху бойових дій в 2014. Коли люди ігнорують, звикають, забувають. А ставка тут надто висока

Не лише для України, але теж для нас, європейців. І кожен з нас саме сьогодні — не в перший день війни, коли всі були налякані й хотіли допомагати, – а зараз, коли за два роки український народ дуже знесилений, психічно виснажений, — мусить дуже свідомо підтримувати їх.

No items found.
Р Е К Л А М А
Приєднуйтесь до розсилки
Thank you! Your submission has been received!
Oops! Something went wrong while submitting the form.

Журналістка, редакторка, фотографка. Працювала у сфері комунікацій. З 2022 року висвітлює соціальні та культурні проблеми, пов’язані з війною в Україні.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати
abotak аборти варшава польща клініка

Місце розташування клініки AboTak не випадкове. Саме на вулиці Вейській знаходиться не лише Сейм, але й головний офіс «Громадянської платформи» й Канцелярія Президента, тобто місця на політичній карті, де приймаються найважливіші для країни рішення. Саме тому борчині за право жінок на аборт, — як вони повідомили на пресконференції під час відкриття клініки, — вирішили «забрати собі шматочок цієї вулиці». 

Відтепер сюди може прийти будь-хто, кому потрібні аборт, інформація або просто підтримка. «Це центр сестринства», — кажуть активістки. Сестринство важливе й цінне завжди, а особливо сьогодні, коли політики продовжують блокувати зміни до закону про аборти

Відкладено не лише закон про лібералізацію абортів, але й ті зміни, які під час виборчої кампанії називали «мінімальними». Йдеться про декриміналізацію абортів, тобто зміни до Кримінального кодексу, згідно з якими особа, яка допомагає комусь зробити аборт, не ризикує потрапити до в'язниці, як це відбувається зараз. У Польщі жінки не підлягають кримінальному переслідуванню за нелегальне переривання вагітності, але допомога в здійсненні аборту — кримінальний злочин (за операцію незаконного переривання вагітності польським лікарям загрожує до трьох років позбавлення волі). Зрештою цей закон паралізує лікарів.

У Польщі аборт є законним у двох випадках: якщо він є наслідком забороненого діяння, тобто зґвалтування або інцесту, і коли він становить загрозу для здоров'я та/або життя жінки. На практиці останню передумову складно застосувати саме тому, що пособництво та сприяння аборту карається. І лікарі, посилаючись на «застереження совісті», нерідко відмовляються переривати вагітність, навіть коли вона становить загрозу плоду й матері. У Польщі вже померли декілька жінок, яким лікарі відмовились переривати вагітність на пізніх термінах, хоча ситуація становила пряму загрозу життю жінок.

До жовтня 2020 року в межах так званого «абортного компромісу» 1993 року законними вважались також аборти через дефекти плода, зокрема, несумісні з життям (завмерла вагітність). Але в 2020 році Конституційний суд Польщі визнав і це незаконним. 

Після цього, за даними Міністерства охорони здоров’я РП, кількість легальних абортів у Польщі скоротилася вдесятеро. І в 2021 році було зафіксовано 107 проведених абортів замість 1076 у 2020 році. Але урядова статистика не має нічого спільного з реальною ситуацією з абортами в Польщі.

За оцінками ADT, жінки з Польщі роблять понад 100 000 абортів щороку

Минулоріч тільки Abortion Dream Team допомогла близько 50 000 жінок отримати доступ до фармакологічного аборту, оскільки саме на цей метод переривання небажаної вагітності жінки зважуються найчастіше.

Активісти ADT наголошують, що клініка AboTak — це місце, де вони не лише вимагатимуть доступу до аборту, а й надаватимуть цю послугу. Зараз у центрі доступна послуга медикаментозного аборту (за допомогою пігулок), а жінкам, які потребують хірургічного переривання вагітності, в центрі допомагають знайти відповідний заклад за кордоном, організовують транспорт, часом навіть фінансову підтримку. У центрі можна також зробити безкоштовний тест на вагітність і отримати консультацію лікаря. 

Наталія Бронярчик підкреслює, що ADT допомагає всім, хто потребує допомоги в доступі до аборту. «Щодня до нас звертаються не тільки польки, але й жінки з України. Від початку повномасштабної війни понад 3 000 жінок з України зробили з нашою допомогою аборти», — каже вона. І додає, що ADT — не єдина організація, де люди можуть отримати допомогу. Чимало людей звертаються до «Мартинки» — організації, заснованої українськими жінками.

Мартинка була заснована через 19 днів після початку великої війни в Україні. За три роки роботи вона отримала близько 4 000 звернень за допомогою, а за останній рік ця кількість зросла вдвічі. Це випадки, пов'язані з насильством та торгівлею людьми. 

Якщо ви маєте потребу поговорити, спитати поради — приходьте на вул. Wiejska, 9. «Ми для всіх. Ти не одна», — запевняють засновниці центру.

20
хв

Перша клініка абортів у Польщі відкрилась у Варшаві під парламентом

Анна Й. Дудек
вплив українців на економіку польщі

Оцінка польської допомоги для України 

Офіс Президента Польщі стверджує, що Польща виділила на допомогу Україні еквівалент 4,91% ВВП, з яких 0,71% ВВП витрачено на підтримку України, а 4,2% ВВП — це витрати на допомогу українським біженцям. Цю інформацію одразу підхопили критики польсько-українських відносин. 

У тексті не уточнюється, з чого складається ця цифра. Обсяг військової допомоги (15 мільярдів злотих) при цьому детально розписаний, а от значно більша сума — чомусь ні. Витрати тільки на українських біженців з 2022 року оцінено в 88,73 мільярдів злотих, але ця цифра не підтверджується жодним з інших джерел. Так, авторитетний німецький інститут ifW Kiel, який від початку війни веде детальний підрахунок міжнародної допомоги для України, оцінив загальну вартість польської допомоги (і збройної, і гуманітарної, і фінансової) в 5 мільярдів євро (це трохи більше 20 мільярдів злотих). 

Окремо допомогу, надану біженцям з України, порахували і в Польському економічному інституті: у 2022 році це — 15 мільярдів злотих, у 2023 — вже 5 мільярдів злотих. Цифри за 2024 рік поки немає, але вже зрозуміло, що вона буде меншою. Взяти хоча б таку статтю витрат, як виплати на дітей «800+»: в 2024 нею скористалися 209 тисяч з 400 тисяч українських дітей. На медичну опіку витрати теж скорочуються: в 2024 році меддопомогою в Польщі скористалися 525 тисяч українців, тоді як у 2023 році було 802 тисячі.

Торгівля: економічний баланс на користь Польщі

Починаючи з 2021 року, відповідно до аналітичної довідки Центру східних досліджень, Польща нарощує обсяги експорту товарів до України. Вже у 2023 році обсяги виросли на 80%, а торговий профіцит збільшився з 2,1 мільярда євро до 7,1 мільярда євро. 

Важливим фактором росту експорту польських товарів стала війна. Так, у 2024 році Польща експортувала в Україну товарів на суму 56 мільярдів злотих (приблизно 12,7 мільярда євро), що на 5 мільярдів злотих більше, ніж у попередньому році. Ключові сектори, які забезпечують це зростання, — паливо, військове обладнання, машини та автомобільна продукція. 

Щодо товарів масового вжитку й продуктів, то тут теж пожвавлення. Якщо раніше не виникало питання, що українцям везти з Польщі в якості презента: одяг, взуття, сири, алкоголь, продукцію для рукоділля, то зараз це вже проблема, адже більшість відомих польських товарів можна легко знайти в українських супермаркетах. 

Війна зробила Польщу ключовим логістичним партнером України. Дохід тільки від постачання в Україну військової техніки досягнув у 2024 році майже 10 мільярдів злотих, що вдвічі більше, ніж у 2023.  

Це зростання підкреслює важливість України як торговельного партнера, що є сьомим за величиною ринком польського експорту, випереджаючи США й Іспанію. Саме українська міграція, на думку аналітиків Банка народного господарства Польщі, найбільше вплинула на зміцнення торговельних зв'язків між країнами. 

Україна відкрила двері польським виробникам навіть попри блокування кордонів, «зернове ембарго», намагання деяких політиків грати на історичній пам'яті. Водночас ослаблена війною Україна отримує значно менші прибутки. 

Блокування польсько-українського кордону, 2022. Фото: Filip Naumienko/REPORTER/East News

Як зазначає в.о. директора Польського економічного інституту Павло Слівовський, «інтеграція України з Європейським Союзом та розвиток інфраструктури дозволять Польщі отримати більші економічні вигоди від торгівлі з Україною».

Вплив біженців на польську економіку 

Тут цифри ще більш вражаючі. 78% повнолітніх українців у Польщі — працюють. Вони складають 5% (як трудові мігранти, так і особи зі статусом тимчасового захисту) від всіх працюючих людей в Польщі. 

Відповідно до звіту Державного банку розвитку Польщі, у 2024 році українські вимушені мігранти внесли до Національного фонду здоров'я та Фонду соціального страхування 15,21 мільярдів злотих. Ця сума значно перевищує витрати, які понесла польська держава на соціальну підтримку дітей та медичне обслуговування українців зі статусом тимчасового захисту. 

Bank Gospodarstwa Krajowego звітує, що на кожен злотий, отриманий на дитину за польською програмою «800+», українці сплатили до польського бюджету 5,4 злотих

Українці стали частиною польського ринку праці, особливо в галузі будівництва, у транспортній і сфері послуг, логістиці тощо. Українці заповнюють критичні прогалини. Українські жінки, які становлять більшість серед біженців, часто беруть на себе роботу, якою не хочуть займатися самі поляки, а також працюють там, де традиційно до війни через великі навантаження працювали чоловіки — наприклад, на складах чи м’ясопереробці.

Українська міграція сприяє росту польського ВВП. Так, згідно з дослідженнями Банку народного господарства, йдеться про щорічне зростання ВВП Польщі на 0,5-2,4 відсотки

А колишній віцепрем’єр, міністр фінансів і багаторічний голова Національного банку Польщі Лешек Бальцерович взагалі впевнений, що «якби не біженці, валовий внутрішній продукт Польщі був би на 7 відсотків нижчим».

Є і такий факт: у 2023 році, після низки випадів з боку деяких польських політиків на адресу українських біженців і блокування українсько-польського кордону, стався масовий виїзд українців з Польщі — переважно до сусідньої Німеччини.

Польський економічний інститут пов'язує з виїздом українців зменшення економічного зростання у другому кварталі 2023 року на 0,2-0,3 відсоткових пункти

І йдеться вже не лише про «робочі руки». Польському ринку роками бракує вчителів, лікарів, інженерів, медсестер, доглядальниць за людьми похилого віку. Згідно з цьогорічним «Барометром професій», який визначає попит на окремі професії, 29 зі 168 професій можна вважати дефіцитними, з яких 13 — професії, що потребують високої кваліфікації. І в українців ця кваліфікація є.

Підприємництво та інвестиції: українці створюють робочі місця 

У 2024 році кожен восьмий новий підприємець у Польщі мав українське походження. Із січня 2022 року по червень 2024 року в Польщі було створено близько 59,8 тисяч бізнесів, заснованих українцями, повідомляє Польський економічний інститут. 

Українці перевозять виробництво, відкривають салони краси, ресторації, IT-компанії. За даними Польського економічного інституту, українські бізнеси працюють переважно в таких секторах: будівництво (23% від відкритих українських бізнесів), інформація та зв’язок (19%) та інші види послуг (12%).

Українці йдуть на ризик, працюючи в новому для себе середовищі, розбираються в нових для себе законах, бухгалтерській і податковій системах, щоб не залежати від соціальної допомоги й мати можливість утримувати власні родини

Відзначимо, що попри війну польський бізнес також інвестує в Україну. З початку війни інвестори зі 100 країн заснували в Україні понад 3000 компаній. Серед них поляки посідають третє місце (7,3%), випереджаючи німців, американців та англійців, повідомляє публічний портал Opendatabot. Більше половини польських компаній зареєстровані у Львові. 

Відкриття магазину «Україночка» з українськими товарами в Любліні, 2025. Фото: Jan Rutkowski/REPORTER

Споживання та туризм: українці витрачають гроші в Польщі

Якщо довоєнні мігранти зосереджувалися на тому, щоб переказувати заробітки додому, то воєнні мігранти витрачають зароблене на місці — в Польщі. Дослідження Grupy Progres свідчить, що реальний заробіток українських біженців коливається від 3,3 до 5,5 тисяч злотих нетто, хоча більшість українців розраховує на більші ставки. 

Основна причина в тому, що близько 66% свого заробітку українці віддають на оренду житла, плюс — комунальні послуги, інтернет, телефон, пальне. На чому економити? Якщо 80% опитаних говорять, що на їжу вони витрачають 1,5-2 тисячі злотих на місяць. Нерідко через низькі заробітки українців у Польщі родини біженців змушені витрачати кошти з дому, які надсилає чоловік, батьки. 

— Я вирішила повернутися в Україну, коли нам в черговий раз підняли оплату за квартиру, — розповідає моя приятелька Зоя. — З двома маленькими дітьми важко знайти роботу, мій дохід був 1600 злотих на дітей, 2300 я заробляла прибиранням. Оплату за житло підняли до 2850 злотих, плюс комунальні — і шо, голодувати? 

Національний банк Польщі звітує, що залишитися в Польщі після війни хоче 21 відсоток українських біженців. Основні причини, якими пояснюють бажання виїхати, — крім туги за Україною і рідними, — це відсутність перспективи мати власне житло, необхідність виконувати працю, яка не відповідає освіті та вмінням (лише 34 відсотки українців працюють відповідно до своєї кваліфікації, освіти), відчуття відокремленості від спільноти й незахищеності, негативний досвід під час працевлаштування (41 відсоток українців був ошуканий польськими працедавцями).

Ще один пункт впливу українців на економіку Польщі — туризм з України та виїзд в різні країни ЄС через Польщу. Українці виїжджають до ЄС переважно через три точки: Кишинів (Молдова), Будапешт (Угорщина), а більше половини пасажиропотоку — через українсько-польський кордон. У Польщі українські туристи купують їжу, залишаються на ніч у готелях, купують квитки з місцевих аеропортів у Кракові, Катовіце й Варшави. 

Лише за третій квартал 2024 року ця стаття доходу принесла Польщі 2,2 мільярда злотих. І стала стабільним стимулом для місцевих економік, особливо в прикордонних регіонах.  

Висновки: разом ми сильніші 

Хоча Польща надала значну підтримку Україні та її біженцям, вона має позитивну віддачу від цих інвестицій у власну економіку. Українські мігранти не лише заповнили прогалини на ринку праці, але й сприяли зростанню ВВП Польщі, сплатили більше податків, ніж отримали соціальних виплат, медичної допомоги, вони розвивають підприємництво й витрачають в Польщі гроші як споживачі та туристи, а отже, — приносять користь польському бізнесу й економіці в цілому. Цифри говорять самі за себе. Українці — не лише реципієнти допомоги, а й активні учасники ринку праці, споживачі й платники податків, які суттєво зміцнюють польську економіку. 

Польща та Україна можуть створити партнерство, яке принесе користь не лише їхнім економікам, а й суспільствам. Подальша інтеграція України з ЄС може ще більше зміцнити цей зв’язок, забезпечуючи стабільне зростання обох країн.

20
хв

«Чиста фінансова вигода». Як українці впливають на економіку Польщі

Галина Халимоник

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

Приклад з півночі. Чому Швеція є взірцем і що чекає на Польщу у випадку війни

Ексклюзив
20
хв

Чи можуть жертва й агресор перемогти одночасно? Престижний міжнародний фотоконкурс вважає, що так

Ексклюзив
20
хв

Найкрасивіша весна в кіно: фільми для весняного настрою

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress