Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
<frame>Усвідомлюючи, наскільки делікатною є тема Волинської трагедії у польсько-українських відносинах, Sestry продовжують публікувати інтерв’ю з польськими й українськими істориками, зацікавленими у налагодженні ефективного діалогу між нашими країнами. Нижче — відповідь українського політолога, історика, директора Інституту світової політики Євгена Магди на інтерв'ю Sestry з Лукашем Адамським «Я готовий пояснювати, що історія не є чорно-білою, і що все має свої відтінки сірого»<frame>
Ми знайомі з Лукашем Адамським ще з часів, коли він був заступником директора Центру польсько-російського порозуміння та примирення. Впевнений, що не провина пана Лукаша у тому, що подібної установи для забезпечення діалогу поляків та українців не було і не має сьогодні. Центр Мєрошевського, на який перетворився Центр польсько-російського порозуміння та примирення, здійснює активну східну політику. Можливо, ви скажете, що між Польщею й Україною не стоять Катинь та Смоленська катастрофа. Так, але наші двосторонні відносини ускладнює проблема Волинської трагедії.
Відзначу, що у Польщі діяльність низки впливових аналітичних центрів координується Міністерством закордонних справ, а в Україні подібного алгоритму немає. Ніде правди діти: на польському боці нашого спільного кордону довжиною у 525 кілометрів почали вивчати Україну раніше та роблять це більш системно. І я не стану зараз списувати помилки української влади виключно на російську широкомасштабну агресію. Це буде нечесно.
Проте я не можу погодитися з тезою пана Адамського про те, що в Польщі ніхто не хоче перемоги Росії. Справді, у Польщі нині не «продається» готовність до діалогу з Кремлем, а у роки панування «ПіС» нинішнього прем’єра Дональда Туска інформаційно шмагали за діалог з Путіним часів його першого прем’єрства. Але ненависть до українців (з різних причин) у польському суспільстві знаходить чимало відгуків. І успіх «Конфедерації» на виборах до Європейського парламенту, де партія вдвічі збільшила підтримку виборцями, порівняно з виборами до Сейму, це лише підтверджує.
Нагадаю, що між двома виборчими кампаніями було також блокування польсько-українського кордону польськими фермерами щонайменше за сприяння одного з активістів «Конфедерації» Рафала Меклера. Блокування, яке між іншим продемонструвало: польські політики попри існування тези про «польсько-польську політичну війну» не будуть діяти проти співвітчизників в інтересах України. З точки зору Польщі це, безумовно, добре, але для України, яка продовжує протидіяти Росії на фронті, створювало проблеми насамперед морального характеру.
Не маю сумніву, що військові вантажі доправлялись до України безперешкодно, проте блокування шляхів громадянами країни, відносини з якою в 2022 році вийшли на рівень ейфорії, стало холодним душем. Ба більше: широкому загалу в Україні відомо про зусилля Анджея Дуди щодо переконання країн Південної Європи розпочати процес переговорів з Україною про вступ до ЄС, проте нічого невідомо про євроінтеграційні зусилля в інтересах України Дональда Туска.
Я не маю намірів виправдовувати позицію Володимира Зеленського після інциденту з людськими жертвами у Пшеводуві. Не хочу шукати пояснення цій помилці. Зауважу, що «дружньо-зерновий» випад у вересні 2023 року під час виступу українського президента на сесії Генеральної Асамблеї ООН носив все ж безособовий, хоча і легко впізнаваний характер. Також нагадаю, що журналіст Збігнев Парафіянович у відомій не лише в Польщі книжці Polska na Wojne згадує про вибачення тодішнього головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного перед польським колегою Раймундом Анджейчаком. До речі, буквально днями представник польського МЗС Павел Вронський висловив надію, що Польща отримає дозвіл збивати російські ракети. Дозвіл, очевидно, від НАТО, без якого польські офіційні особи змушені розповідати нісенітниці в разі появи російських ракет у повітряному просторі країни.
Натомість готовий виступити у ролі адвоката диявола та перепросити за заяву про «зерновий геноцид», яку минулого року зробив торговий представник України Тарас Качка. На жаль, у польсько-українських відносинах часом беруть гору емоції. Разом з тим маю відзначити, що українські президент, прем’єр, спікер парламенту, міністри оборони та закордонних справ не дозволяють собі випадів у бік Польщі. Проте викликає щирий подив, що навіть за рік після зміни влади у Польщі тамтешні правоохоронці так і не знайшли бенефіціарів зернової оборудки, яка завдала шкоди продовольчій безпеці країни. Важко уявити, що хоча б один вагон чи вантажівка із зерном перетнули польсько-український кордон без розуміння місця для розвантаження.
На жаль, Варшава та Київ продовжують стрімкий рух з вершини порозуміння зразка весни 2022 року до рівчака обопільних претензій. І як тут не згадати іншого польського колегу, Пшемислава Журавського вель Граєвського, який неодноразово наголошував:
Тільки коли Польща й Україна разом, вони перемагають
До речі, це цілком діюча модель співпраці як в межах НАТО, так і в форматі Європейського Союзу. Ця потенційна співпраця подобається далеко не всім не лише за кремлівською стіною у Москві, але і всередині ЄС.
Будемо відвертими: питання вступу України до НАТО та ЄС сьогодні не перебуває на порядку денному обох організацій. Тому гучні обіцянки польських політиків не допустити прийому України без вирішення Волинської проблеми — чистої води популізм. У нинішній період, пов’язаний з кастингом на роль кандидатів у президенти Польщі, який проводять провідні політичні сили країни. Ставлення до України, зокрема у контексті Волинської трагедії, є лакмусовим папірцем для польського політикуму.
Як і Лукаш Адамський, я підтримую проведення ексгумації жертв Волинської трагедії, проте вважаю за потрібне наголосити на кількох деталях. Дійсно, сам початок цього процесу і запевнення у незворотності позиції України є потрібними. Було б непогано, якби політично його підтримали парламенти обох держав. Не зайвим було б запровадження відзнаки «Праведник Волині», яку могли б заснувати Володимир Зеленський та Анджей Дуда. Мені відомо, що у Польщі відзначають тих, хто рятував жертв бійні, але перехід відзнаки на міждержавний рівень міг би підвищити рівень розуміння проблеми в Україні. Недостатній суспільний запит в Україні на розв’язання цієї проблеми є, можливо, головною причиною пасивності української влади у цьому питанні.
Також треба розуміти, що держава, у якій щодня ховають десятки загиблих через російську агресію громадян, навряд чи може перетворити на безумовний пріоритет ексгумацію жертв Волинської трагедії до завершення війни з Росією. Разом з тим створення міжнародної комісії (з залученням представників третіх країн) сприяло б кращому та швидшому вирішенню. Для мене є очевидним головне: вирішувати проблеми у відносинах Польщі та України можна лише у режимі діалогу. Тому я не вперше пропоную створити формат дискусій PL-UA-525, у яких не лише обговорювати існуючі суперечності та напрацьовувати рішення про перспективи, але і поширювати відповідну інформацію в Польщі та Україні. Буду радий, якщо Центр Мєрошевського долучиться до реалізації цієї ініціативи. Польща та Україна мають не лише обмінюватися докорами, але і формувати спільні сенси під загальним гаслом «За наше та ваше майбутнє».
P.S. Пропоную переглянути нашу нещодавню дискусію з Лукашем Адамським на YouTube-каналі Ukrlife з Людмилою Немирею. Вона була присвячена Волинській трагедії:
Євген Магда — український політолог, історик, журналіст, директор Інституту світової політики. Автор книг «Гібридна війна. Вижити і перемогти» та «Гібридна агресія Росії: уроки для Європи». Увійшов до десятки кращих політичних експертів й аналітиків України в рейтингу видання «Коментарі» 2020 року. Син, брат, чоловік, батько. Тримає руку на пульсі подій в Україні та її сусідів понад 20 років.
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
%20(1).avif)