Десятки тисяч дітей з України перебувають поза системою освіти. Потрібен план

Коли ми говоримо, що треба повернути українців з Європи додому, то найперше згадуємо про жінок.

Так вже склалася поточна демографічна ситуація: дві третини наших вимушених мігрантів за кордоном — це жінки працездатного і дітородного віку. Вони — золотий ресурс як для націй Європи, що старіють, так і для України.

Але вже зараз, на третьому році великої війни, яка триватиме ще невідомо скільки, час подумати про дітей та підлітків, які досі покидають Україну. Як їм зберегти ідентичність, щоб, коли прийде час, вони обрали Херсон, Полтаву та Чернігів, а не Вроцлав, Остраву чи Марієнбург?

На початку повномасштабного вторгнення саме діти, яких родини вивезли за кордон, реагували найбільш емоційно. Часто ставили ультиматум батькам: хочемо повернутися.  

Що змінилося? Скільки маємо часу, аби зупинити їхню асиміляцію? І чому влада знову свої обов’язки переклала на плечі небайдужих? Де українська освіта за кордоном?

Тридцятирічна Надія Мірошниченко була б рада вже повернутися до України. Але поки навіть батьків не може провідати: боїться ракетних атак. Тому наразі жінка оселилася у передмісті Вроцлава разом із семирічною донькою, яку віддала в польську школу.

І тут Надія злякалася: її дитина почала забувати українську мову. Діти, загалом, набагато легше адаптуються до чужих середовищ. Тож Надія вирішила водити доньку в суботню українську школу. І хоча це школа вихідного дня, ще й возити далеко, Надія вважає, що це виправдані труднощі. Її дитина перебуває в рідному україномовному середовищі, а отже асиміляція їй не загрожує. Надія вірить, що обов’язково настане той день, коли вона зможе безпечно приїхати не лише до батьків у Хмельницький, але й до свого вже рідного Харкова, який росіяни щодня стирають з лиця землі.

Чому харків’янка, а також мільйони інших українців за кордоном, мають претензії до влади? Розберемо на цьому одному прикладі — освіти для дітей вимушених мігрантів.

Вечірня школа, в яку віддала свою доньку Надія, — це громадська ініціатива. Вона належить Центру української культури й розвитку. Його проєкти активно підтримує міська влада Вроцлава. Ще до вторгнення, 10% населення міста становили українці. Але де в цій формулі хоч якісь зусилля нашої влади?

Ось ще один цікавий проєкт: Перша українська школа в Польщі, яка розпочала свою роботу 2022 року в Кракові. Нині такі денні школи для українських дітей відкрились у ще двох найбільших польських містах — Варшаві та Вроцлаві. А ще — 9 освітніх центрів.

Українців поза Україною зараз трохи менше, ніж в Україні. За найбільш стриманими оцінками, їх понад 25 мільйонів. На батьківщині маємо 31 мільйон. Такою великою українська діаспора ще не була ніколи

І щоб зберегти ідентичність, потрібно триматися купи, навіть якщо хтось з цих людей не повернеться.

Коли українці приїжджали в нові країни, то насамперед будували дві споруди: храм і школу.  У церкві — наш дух, у школі — наш розум. Разом — це культурний код, який оберігає нас від асиміляції.

І тому не дивно, що першою справою, яку започаткували українці в Польщі, стало створення мережі шкіл, які нині включають не лише денні, але й вечірні форми навчання. Їм би ще трошки підтримки від держави, а потім масштабувати цей досвід на інші країни

І мова навіть не про гроші, яких традиційно бракує, а про сприяння в комунікації з офіційними особами інших країн.

Ось, наприклад, директорка Першої української школи цілих дев’ять місяців стукала у двері Міністерства освіти Польщі, щоб отримати дозвіл на викладання українознавчого компонента. Думаєте, українське Міносвіти якось допомагало? Може, в українському міністерстві нічого не знали про існування такої ініціативи? Ні, ця відмовка не проходить. Знали, ще й нахвалювали.

І ось неймовірний результат: буквально цими днями школа стала призером найпрестижнішої світової премії в галузі шкільної освіти Worlds Best School Prizes.

Але тільки засновники школи знають, що їм довелося пройти без підтримки української влади: вони всерйоз думали про закриття проєкту.  

Здавалося б, Міносвіти навіть думати не треба: беріть цей алгоритм, який вже працює, і відкривайте подібні школи в Празі, Берліні, Лондоні. Всюди, де з’явилася нова діаспора, яка хоче, щоб їхні діти залишались українцями.

А що натомість? На третій рік після повномасштабного вторгнення Міносвіти, нарешті, вирішило розробити українознавчі курси для іноземних шкіл. От і все. Та й зробили це тільки після шквалу критики про згортання дистанційної форми освіти для українців за кордоном. Я робив про це детальний матеріал, дивіться за посиланням.

Добре, що хоч програму, за якою навчаються сотні наших дітей в Першій українській школі, наше Міносвіти визнало. До речі, як і польське. Тому учні отримають атестати одразу двох країн.

Влітку я зареєстрував законопроєкт про «Основи державної демографічної політики». Серед різних інструментів, щоб виправити нинішню кризову ситуацію, було запропоновано створення окремого відомства. Адже зараз, ситуація, як у приказці: де багато господинь, там хата неметена.

Влада списала мою ідею і заявила, що створить Міністерство повернення українців. У моїй версії це мало б бути Міністерство демографії та діаспори.

Ми маємо зрозуміти, що не всі повернуться. Але ці люди, ці малі українці, які нині ходять до польських, чеських чи німецьких шкіл, будуть нашими союзниками в спільному домі Євросоюзу. Або не будуть. Якщо не збережемо їм ідентичність.

П’ять тисяч книжок для наших дітей, які зібрали в Першій українській школі, мала б профінансувати держава. Це копійки — порівняно з майбутнім ефектом. Але для цього сама влада нарешті має зрозуміти, що демографія — це наш головний повоєнний виклик. На жаль, нині такого розуміння немає.

‍

— Спочатку ми не планували три проєкти, а лише річну інтервенцію, щоб підтримати українських дітей, по-перше, у продовженні освіти, а по-друге, у підтримці психічного здоров'я. Однак війна триває, тому наша діяльність не лише не припиняється, але й розширюється, — розповідає Малґожата Маковська з FRSI (Фундації розвитку інформаційного суспільства), координаторка програми «Бібліотека для всіх».

FRSI була природним партнером для міжнародної організації Save the Children, оскільки вже багато років співпрацює як зі школами, так і з бібліотеками. Тому FRSI було легко знайти охочих взяти участь у програмі, яка розпочалася з «Різні, рівні, важливі» — соціально-освітнього проєкту для дітей та молоді з Польщі та України, що дозволяє їм інтегруватися через спільне навчання та гру. На основі досвіду, отриманого від нього, з'явилися ще два. Проєкт «Моє місце» спрямований на молодих людей з Польщі та України, щоб допомогти їм у виборі майбутньої освіти чи кар'єри, а також підтримати інтеграцію та побудову стосунків. «Нова пригода» забезпечує неформальну освіту в польських та українських бібліотеках для дітей дошкільного (3-6 років) та шкільного віку (7-18 років). Програма «Бібліотека для всіх» реалізується по всій Польщі, як у великих, так і в малих містах.

— Ми розпочали проєкти «Моє місце» та «Нова пригода» і дізналися про програму від іншої бібліотеки-філії нашого закладу. Молоді люди вже відвідували нашу бібліотеку, і ми дуже хотіли організувати щось спеціально для них, хоча й не були впевнені, чи впораємося і що саме можемо запропонувати. Однак завдяки тренінгу ми змогли підготувати все належним чином, що допомогло нам стати трохи більш знайомими з роботою з молоддю і встановити з нею кращий контакт. З іншого боку, співпраця з дітьми дошкільного віку є набагато простішою, і все виходить чудово, —  розповідає Марта Крочевська з Міської публічної бібліотеки ім. Тадеуша Ружевича у Вроцлаві. — Я вже була знайома з цією темою, оскільки в Ґданську заклади культури вже почали працювати разом у лютому-березні 2022 року, і я була представницею своєї бібліотеки. Спочатку ми допомагали забезпечувати базові потреби — разом з православною церквою в Ґданську організовували збори продуктів харчування, засобів гігієни, одягу. Потім, разом з іншими, організовували заходи для дітей та опікунів. А коли долучилися до проєкту «Різні, рівні, важливі» — отримали комп'ютерну техніку та кошти на працевлаштування вчителів, щоб почати надавати допомогу в навчанні новоприбулим дітям. Тим більше, що в нашій Стратегії розвитку до 2021 року записано, що однією з наших цілей є залучення до бібліотеки не лише молоді, а й груп ризику, таких як мігранти. Так виникла синергія, і тепер молодь відвідує нас щодня, — захоплюється Мірелла Макурат з Регіональної та міської публічної бібліотеки ім. Джозефа Конрада-Коженьовського в Ґданську.

Суб'єктивність, навчання, розваги та інтереси

Як розповідає Малґожата Маковська, досвід FRSI також показав, що молодь важко залучити до бібліотек. Це пов'язано з тим, що вони асоціюються з маленькими, запиленими приміщеннями з книжковими полицями. Однак сьогодні вони все частіше стають освітніми ігровими центрами. Одним із стимулів для молодих людей відвідувати бібліотеки в рамках програми «Бібліотека для всіх» було те, що вони мали змогу оформити простір на свій смак. Від типу килима, оздоблення, кольору стін до придбання додаткового обладнання та ідей для деяких видів діяльності.

— Для них було несподіванкою, що хтось хоче прислухатися до їхньої думки і що вони можуть щось вирішувати. А коли вони побачили, що їхні пропозиції втілюються в життя, то стали приходити охочіше, що дозволило нам поступово заохотити їх до регулярної участі, — сміється Марта Крочевська. — Ідея полягала в тому, щоб дати їм якомога більше суб'єктності у всьому цьому, щоб вони відчували, що мають право голосу в тому, що вони роблять і як вони це роблять. Там можуть бути заходи, пов'язані з усім, що цікавить молодь: мистецтвом, робототехнікою, ІТ, іграми. Практично немає заборонених тем, а наші бібліотекарі мають неймовірну фантазію і дуже добре це доповнюють. Крім того, для нас важливим є навчання через гру, — пояснює Малґожата Маковська.

Ця гра також має своєрідне друге дно, адже виявилося, що підтримка релаксації є дуже важливою для учасників.

У польській школі діти та молодь з України перебувають у великому стресі, адже вони там гості. Однак у бібліотечних заходах вони можуть користуватися тими ж правами, що й їхні польські однолітки

Завдяки цьому вони можуть більше відкритися і трохи перевести дух. У цьому їм допомагають різні психологічні та релаксаційні заходи, такі як йога та інші вправи. А коли всі почуваються комфортніше і безпечніше, легше інтегруватися.

Водночас, у програмі «Бібліотека для всіх» дуже важливою є цілісна підтримка навчання у польській школі. Як зізнається Марта Крочевська, підтримка у підготовці до іспитів стала хітом у 10 класі, оскільки багато дітей не знали, де її шукати і чи зможуть порозумітися зі своїм вчителем у школі.

— Нам також дуже пощастило, що в нашій команді є корінна українка, яка вже десять років живе в Польщі. Вона допомагала нам знаходити учасників та учасниць і, перш за все, проводила заняття. Якщо хтось щось не розумів польською, вона вільно переходила на українську і пояснювала незрозуміле. Видно було, що для дітей це було величезним полегшенням - всі вони почувалися невимушено. Як наслідок, між ними швидко налагодилися стосунки. Найбільшим викликом було обговорення польських читань, адже це зовсім інший культурний та історичний контекст, але врешті-решт ми впоралися і з цим. Після цього вже не мало значення, звідки хтось приїхав — всі працювали разом, а польські діти навіть почали потроху вчити українську мову, — підкреслює Марта Крочевська.

У Ґданській бібліотеці навчальні посібники, звісно, також мають важливе значення і приносять чималий успіх. З одного боку, йшла підготовка до іспиту за восьмий клас, з іншого — до іспиту на атестат зрілості з української мови, а крім того, було багато індивідуальних занять — одна дівчинка покращила свою «1» з математики до «5»! Проте освіта — це не єдине, чим живе молодь, тому під час канікул бібліотечний простір був відчинений зранку до вечора. Проводилися заняття з арт-терапії, а у співпраці з філією Польсько-Японської академії інформаційних технологій були представлені студентські книжкові проєкти. За словами Мірелли Макурат, деяких людей ілюстрації спонукали прочитати «Злочин і кару». Це, в свою чергу, призвело до відкриття міні-клубу, в якому будуть примірники як польською, так і українською мовами.

— Також спонтанно виникли секції, пов'язані з інтересами учасників. Одна з них пов'язана з настільними та комп'ютерними іграми. Інша — музична. Одного разу молодь привела до мене пана Олега і сказала: «Ми хочемо, щоб ви взяли його на роботу». Відтоді він дає їм уроки гри на гітарі. Дехто навіть пов'язує з цим своє майбутнє, створено гурт і йде підготовка до концерту. Завдяки всьому цьому діти та молодь з Польщі та України дійсно мають чим зайнятися. Важливо, що ми намагаємося реагувати на всілякі події.

Один український хлопчик йшов вулицею і розмовляв своєю мовою з матір'ю по телефону. Хтось підійшов до нього і почав бити. Тож ми організували зустріч з офіцером поліції про те, як реагувати на вербальне та фізичне насильство, — розповідає Мірелла Макурат.

Відкриваємось і розблоковуємось

Успіхи, про які можна говорити в межах програми «Бібліотека для всіх», — це не лише кращі оцінки чи складені іспити. Під час оцінювання FRSI почула від багатьох учасників, що вони вперше відчули себе в безпеці та змогли повністю розкритися.

— До проєкту багато українських дітей не мали друзів, але тепер вони підтримують зв'язок з польськими дітьми навіть поза бібліотекою. Крім того, ми продовжуємо пропонувати курси польської мови для дорослих, що не так очевидно, оскільки багато де вони закінчилися, хоча до нас все ще приходять нові люди. Щонайменше десять осіб з України також знайшли роботу в бібліотеках завдяки цьому. Це свідчить про те, що цей інтеграційний компонент працює дуже добре на багатьох рівнях, — каже Малгожата Маковська.

Одним з найважливіших учасників музичного ансамблю в ґданській бібліотеці є хлопчик, який прийшов сюди прямо з вулиці, де грав на позиченій гітарі

Постійний учасник запропонував показати йому класне місце. Його мама також долучилася до бібліотеки, де вона викладає англійську мову.

— Вона розповіла, що її син цілий рік сидів удома, навчаючись онлайн в Україні. Там таке навчання часто починається у віці 16-17 років. Крім того, він «просто дивився в стіну», і тепер його мати щаслива, що її дитина повернулася до життя. У Польщі йому не було з ким грати разом, і він дуже за цим сумував. Він дуже серйозно ставиться до організації команди і мотивує інших багато тренуватися, — каже Мірелла Макурат.

Серед інших позитивних наслідків програми — підвищення рівня обізнаності та сміливості учасників та їхніх родин. По-перше, оскільки заняття є безкоштовними, кожен може взяти в них участь. По-друге, сильний акцент робиться на двомовність, тому будь-які страхи легше подолати.

— Інтеграція, розваги, навчання — все це надзвичайно важливо. Але також дуже приємно, коли після заходів батьки підходять, дякують і кажуть, що завдяки відвідуванню наших зустрічей вони вирішили відвести дитину до потрібного їм фахівця, наприклад, до логопеда. Відбувається своєрідний прорив. Подібну зміну можна було спостерігати у випадку з жіночим гуртком, де деякі учасниці сумнівалися, чи знайдеться для них місце. Незабаром з'ясувалося, що допомога перекладача не потрібна, і тепер більше двадцяти жінок регулярно проводять час разом. Вони прийшли до нас саме тому, що їхні діти беруть участь у заходах, тому програма «Бібліотека для всіх» є навіть більш успішною, ніж ми могли очікувати», - підкреслює Марта Крочевська. — Думаю, варто додати, що люди з України, виїхавши з країни, певною мірою позбавлені права не те що грати, а навіть жити нормальним життям. Тому іноді бібліотека — це одне з небагатьох місць, де вони можуть розслабитися, — додає Малгожата Маковська.

Подолання викликів і рух далі

Звичайно, це відкриття, це розблокування не відбувається одразу, і це один із викликів програми «Бібліотека для всіх». Тому потрібен час, терпіння і довіра, адже буває, що лише на шостому занятті хтось перестає сидіти біля стіни і стає більш залученим до того, що відбувається. Як каже Малгожата Маковська, для цього, безумовно, є місце, адже ідея полягає в тому, щоб не робити щось силою. Серед інших викликів вона називає те, що залежно від місця розташування — чи це великий мегаполіс, чи маленьке містечко, чи село — потреби людей з України можуть відрізнятися, тому потрібно бути гнучким і адаптувати все таким чином, щоб заохотити людей приходити до бібліотеки. Однак є також випадки, коли бібліотеки не продовжують проєктну діяльність через те, що люди з України виїжджають і на них просто немає попиту. Це здебільшого трапляється на сході Польщі.

— Дійсно, розбудова впевненості може зайняти багато часу і відбуватися поступово. Деякі діти підходили після уроків і говорили, що б вони відповіли, якби не соромилися робити це перед групою. З часом, однак, вони почали висувати власні пропозиції, і кожен такий випадок нас дуже надихав. Нам також довелося відкритися — в тому сенсі, що ми самі мали певні блоки, на кшталт «ми не можемо цього зробити, ми не можемо достукатися до цих молодих людей, ми не розмовляємо однією мовою». Я думаю, що через все це ми самі багато чому навчилися і розвинулися, — каже Марта Крочевська. — Це стосується і нас. Ґданська бібліотека, безумовно, стала більш гнучкою і почала ще більше реагувати на поточні потреби не тільки своїх користувачів, але навіть «нечитачів», тому що, наприклад, репетиції гуртів можна проводити, коли нікого немає, тому іноді доводиться залишатися трохи довше. Важливо, що ми також почали реагувати на соціальні проблеми — піднімаються складні теми, діти та молодь діляться своїми страхами та тривогами, і ми можемо надати їм підтримку завдяки розумінню дирекції, з одного боку, та проєктам FRSI та SCI, з іншого. Тут треба сказати, що молодіжний простір став для нас безпечним, зцілюючим місцем, де триває процес психічного і фізичного відновлення, формування стійкості і (не тільки творчого) розвитку цих молодих і вже таких досвідчених людей, — додає Мірелла Макурат.

І що може зробити перебування в такому просторі та володіння ним? За словами Мірелли Макурат, нейроатиповий хлопчик, який все життя відчував себе інтровертом, ігнорованим і виключеним — бере в руки мікрофон і починає розповідати анекдоти....

Або хлопчик, який переживає складні емоції, викликані смертю батька, хворобою матері, а також новою школою, який заявляє, що він сатаніст і хоче грати тільки блек-метал — він бере в руки акустичну гітару і грає свою власну делікатну композицію.... Або хлопчик, який зазнає насильства вдома і на вулиці — він починає танцювати.... Або людина з вадами зору співає і грає, забуваючи при цьому про свою інвалідність... Або донька шизофреніка на організованих проєктом зустрічах з психологом скидає з себе тягар багаторічного життя в страху і опіці, дозволяючи собі поплакати в підтримуючому середовищі....

— У випадку з українською молоддю до цих особистих проблем додається ПТСР, тривога за своїх батьків — чи побачать їх коли-небудь ті, у кого вони ще залишилися, і в якому стані вони їх застануть... І страх хлопців, що через деякий час їх самих відправлять на війну... Не дивно, що вони також переживають, що весь проєкт закінчиться і, наприклад, вони не зможуть продовжувати грати на гітарі, бо втратять своє місце, до якого вже дуже прив'язалися і називають його своїм другим домом, — розповідає Мірелла Макурат.

Поки що про це не варто турбуватися, адже програма «Бібліотека для всіх» триватиме щонайменше до кінця квітня наступного року. Не виключено, що програма буде продовжена, адже, хто знає, можливо, самі бібліотеки також захочуть розширити спектр своїх послуг і все більше відігравати роль місця, де люди можуть навчатися, грати і проводити свій вільний час. Тому варто перевірити, чи у вашому районі є бібліотека, яка бере участь у програмі, адже долучитися до неї можна завжди — щоб добре провести час, познайомитися з новими людьми, інтегруватися і просто відчути себе краще в Польщі.

Більше про програму «Бібліотека для всіх», зокрема, список бібліотек-учасниць, можна знайти тут: https://bibliotekidlaukrainy.org.pl/

Передбачалось, що близько 80 тисяч українських дітей підуть до школи у вересні. Наразі їх близько 40 тисяч, тобто вдвічі менше. Де ж решта? Що з ними відбувається?

Ми це перевіряємо. Ми очікували від 60 до 80 тисяч учнів з України, на даний момент ми маємо близько 40 тисяч з них у школах. Ми повинні проаналізувати всі дані, які ми маємо, разом, тому що тільки такий аналіз дасть нам повну картину.

‍Що це за цифри?

З початку року зникли 36 тисяч українських дітей, за яких батьки/опікуни отримували допомогу «800+». Водночас з'явилося понад 10 тисяч нових ідентифікаційних номерів українських дітей. Здебільшого це 16-17-річні юнаки, які, ймовірно, хочуть уникнути призову до армії. 

‍Що означають ці цифри? Що відбувається?

Ми аналізуємо це з Міністерством внутрішніх справ, перевіряємо. Це свіжі дані, тому нам потрібно перевірити, про які вікові категорії йдеться. Серед іншого, ми хочемо перевірити, якого віку були ці діти, які виїхали з Польщі. 

‍Як відбувається перевірка? Якщо є дитина, батьки якої отримують допомогу, але вона не з'являється в школі, хоча перебуває на обов'язковому навчанні?

Шлях точно такий самий, як і для польської дитини. Якщо дитина не відвідує школу, або має стільки пропусків, що її не можна класифікувати, ці дані будуть в нашій освітній інформаційній системі. На даний момент ми об'єднуємо дві системи, а саме систему для 800+ і нашу освітню інформаційну систему. Якщо дитина не виконує вимоги обов'язкової освіти, ми про це дізнаємося. Тоді батьки/опікуни не отримають 800+. 

‍Гаразд, але чи діє це на сьогоднішній день? Причини, з яких дитина не ходить до школи, можуть бути різними. 

Якщо польська дитина не виконує обов'язок обов'язкового шкільного навчання, ми активуємо служби і шукаємо цю дитину. Те саме стосується і українських дітей. Кожна дитина має право на освіту та реалізацію своїх потреб і прагнень. Наш обов'язок — створити умови, щоб кожна дитина могла реалізувати це право. Якщо дитина не отримує обов'язкову освіту, для батьків/опікунів передбачені адміністративні покарання. Ми повинні знати, що відбувається з дітьми. 

‍Нещодавно набули чинності стандарти захисту неповнолітніх. Який вплив вони мають на ситуацію українських дітей?

Стандарти стосуються всіх, вони стосуються необхідності захисту всіх дітей: і з Польщі, і з України. Немає ніяких відмінностей. 

‍Ми говоримо про сьогодення. Які плани на майбутнє? Вчителі кажуть, що, як і два роки тому, їх залишили на самоті.

На сумніви вчителів і батьків можу відповісти, що я намагаюся дуже швидкими темпами надолужити те, що мої попередники не змогли зробити за два роки, а саме — ефективно інтегрувати українських дітей у польську систему освіти. Це заходи, які мають бути системними.

‍Будь ласка, конкретизуйте.

Нам вдалося отримати величезний грант ЄС — 500 мільйонів злотих — і всього за кілька місяців ми написали урядову програму, яка почне діяти з січня. Я знаю, що це пізно, але це, мабуть, найшвидше написана урядова програма за всю історію польської адміністрації.

‍На що будуть використані ці кошти?

Остаточні переговори з Європейською комісією тривають, але вже точно відомо, що ми профінансуємо працевлаштування міжкультурних асистентів. Я вважаю, що це одне з найважливіших питань, тому ми запропонували дуже вигідні умови і сподіваємося, що органи місцевого самоврядування скористаються цією можливістю. 

Але є й інші проблеми: замало вчителів польської як другої мови та брак психологічної підтримки. 

Саме тому буде проведено навчання для вчителів з викладання польської як другої мови та роботи з дітьми, які мають досвід міграції та біженців. Ми також фінансуватимемо психологічну підтримку, але тут у нас є очевидне обмеження — кількість психологів, які володіють українською мовою. Це виклик, але ми будемо діяти, будемо переконувати в необхідності інноваційних форм терапії, в тому числі групової терапії. І будемо досліджувати, на якому рівні діти володіють польською мовою.

‍Як це буде перевірено? 

Ми зробимо тести, щоб побачити, скільки дітей потребують підтримки у вивченні польської мови, додаткових уроків, тому що добре володіння мовою є умовою для того, щоб діти добре функціонували в нашій системі освіти. Ми також хочемо, щоб польська школа давала цим дітям шанс повернутися в Україну, тому хочемо зробити вивчення української мови більш доступним. Ми працюємо з Міністерством науки, щоб пришвидшити процес нострифікації дипломів вчителів та психологів. Але передусім ми турбуємося про те, щоб діти не відчували себе позбавленими своєї культурної ідентичності.

Ми повинні дбати як про тих дітей, які залишаться тут, так і про тих, які захочуть повернутися 

‍Що робити з дітьми, які мають розлади аутистичного спектру та РДУГ? Яку підтримку ви їм пропонуєте?

Подібну до тієї, яку отримують польські діти, але з урахуванням обмеженої кількості психологів і психотерапевтів, які володіють українською мовою. Проблема полягає в тому, що часто українські батьки сприймають форми підтримки, які ми пропонуємо, як насильство. Вони вважають, що ми говоримо їм про розлад. Нам потрібно працювати з батьками.

‍Як саме?

Переконувати, вказувати на приклади польських дітей та успіхи, яких вони досягають завдяки професійній підтримці.

‍

Переклад: Анастасія Канарська