День батька в Україні та Польщі 2024: дати, традиції та ідеї подарунків

Досвід та витримка

Варто відзначити, що сам Туск запевнив, що не балотуватиметься у президенти Польщі. У 2005 році він брав участь у виборах глави держави, проте програв Леху Качинському у другому турі. Інші етапи політичної кар’єри уродженця Гданська, яка триває вже понад 30 років, були більш успішними: депутат Сейму та сенатор, прем’єр Польщі, голова Європейської Ради. Торік восени коаліція, основою якою стала «Громадянська коаліція», перемогла на парламентських виборах, поклавши край восьмирічному домінуванню у Польщі «Права і справедливості». 

Дональд Туск не лише заявив, що не балотуватиметься в президенти, але і висловив надію на висування спільного кандидата від чотирьох політичних сил, які створили правлячу коаліцію

Щоправда, ця надія виглядає гарною міною за поганої гри, адже переможців ПіС минулого року об’єднало насамперед прагнення усунути від влади соратників Качинського. Уявити собі єдиного кандидата від коаліційної четвірки доволі складно. Натомість про наміри балотуватися на президентську посаду вже заявив представник «Конфедерації» Славомір Менцен, який відзначається різкими заявами. 

Найбільш вірогідним кандидатом у президенти від «Громадянської коаліції» вважають президента (мера) Варшави Рафала Тшасковського. Він не лише має в активі класичний для польського політика послужний список — депутат Сейму та Європарламенту, міністр — але і стабільно користується підтримкою варшав’яків та варшав’янок.  На минулих президентських виборах, які пройшли у 2020 році у розпал пандемії COVID-19 та відзначилися високою явкою виборців, Тшасковський дав бій чинному президентові Анджею Дуді, набравши майже 49% голосів у другому турі волевиявлення. 

Туска називають фахівцем з формування союзів та альянсів, тому шанси на розширення бази підтримки Тшасковського є. Проте цілком зрозуміло, що керувати переможцем президентських виборів буде непросто. У Польщі звикли іронізувати на цю тему у контексті відносин Анджея Дуди та Ярослава Качинського.  До речі, у Дуди та Туска відносини затяжної політичної конкуренції, яка часто спалахує особистою неприязню. Однак це не завадило їм у березні 2024 року відвідати США для обговорення посилення обороноздатності Польщі.

Зустріч у Білому домі з Джозефом Байденом польське інформаційне агентство РАР назвало історичною

Аудит попередників

Проте порозуміння між Туском та Дудою — швидше виключення, ніж правило. Польсько-польська політична війна точиться не перший рік, і зміна ролей «Громадянської коаліції» та «Права і справедливості» лише підтвердила домінування у ній принципу «Друзям — все, ворогам — закон». Протягом неповного року перебування при владі команда Дональда Туска провела серйозну ревізію дій попередників. Чого вартує, до прикладу, затримання у президентському палаці (щоправда, за відсутності там господаря) ексміністра внутрішніх справ Маріуша Камінського та його заступника Мацея Вонсіка. Намагання польської Феміди покарати обох чиновників за минулі зловживання на чолі Центрального антикорупційного бюро триває вже кілька років. 

Показовою виглядає і ситуація в сфері оборони. Якщо у 2020 році Польща подолала бар’єр у 2% ВВП на потреби оборони, то у бюджеті на 2025 рік передбачено 5% ВВП, що є рекордом серед країн НАТО

Уряд Моравецького закупив значну партію важкого озброєння у Південній Кореї (вона виробляється там за стандартами НАТО), скориставшись тамтешніми кредитними коштами. Ефективність їхнього використання через проблеми з темпами постачання техніки залишається під питанням. Зрозуміло, що команда Туска використовує ситуацію для критики попередників, зокрема, ексміністра оборони, а нині депутата Сейму від ПіС Маріуша Блащака. Вибір невипадковий: Блащак у вересні 2023 року публічно звинуватив Туска у капітулянтських настроях під час його прем’єрства, за що вже влітку 2024 року його дії перевіряла служба військової контррозвідки. Проте міністром оборони є Владислав Косиняк-Камиш, представник партії PSL, в якого присутні політичні амбіції, спроможні проявитися під час президентської кампанії.

Принагідно нагадаю, що міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський вирішив провести масштабні заміни послів Польщі, що не надто сподобалося Анджею Дуді. Ситуація навколо посла в Україні Ярослава Гузи виглядає показовою. Досвідчений вчений пропрацював у Києві менше року, і в підсумку 1-го вересня його замінив, але у статусі тимчасового повіреного Пйотр Лукасевич. Він не зможе стати повноцінним послом до завершення Дудою президентської каденції.

Ще один очевидний пріоритет команди Туска — реформування суспільного мовлення TVP, яке фінансується державним коштом. Під час правління ПіС новинні випуски TVPinfo могли конкурувати з телепродукцією, виробленою у Росії — настільки отруйними були оцінки опозиційних політиків, зокрема, Дональда Туска. Тому після вступу Туска на посаду прем’єра на державному телебаченні розпочався «бліцкриг Сенкевича» — правнук письменника Генріка Сенкевича Бартоломей з досвідом роботи у спецслужбах почав боротися за свободу слова. Тональність новин на TVP суттєво змінилася, але однією з жертв цієї боротьби став телеканал Belsat, головним редактором якого протягом довгого часу була Агнешка Ромашевська-Гузи — дружина вищезгаданого Ярослава Гузи. Зміни торкнулися і Польського Радіо, куди у 2015 році приходила команда керівників від ПіС, а зараз розпочався процес «вирівнювання стандартів мовлення». Бартоломей Сенкевич, до речі, став першим міністром, який пішов з уряду Туска — його обрано депутатом Європарламенту. 

Туск та Україна

Головування в Європейській Раді сформувало непогані відносини Дональда Туска з Петром Порошенком, до якого в ПіС ставляться доволі скептично. Проте на посаді прем’єра Туску довелося контактувати з Володимиром Зеленським. Візит до Києва на початку січня 2024 року не лише був одним з перших закордонних вояжів нового польського прем’єра. Він також був відзначений призначенням парламентарія Павла Коваля уповноваженим польського уряду з питань відновлення України. Перспектива участі у цьому процесі польського бізнесу помітно хвилює його представників.

8 липня Дональд Туск та Володимир Зеленський підписали у Варшаві безпекову угоду, яка є однією з трьох десятків подібних домовленостей. Проте у домовленостях Варшави та Києва є й особливі моменти. Мова не лише про очевидні перспективи військово-технічної взаємодії обох країн. Зокрема, прозвучало припущення про можливість формування у Польщі Українського легіону з числа емігрантів. Щоправда, конкретики у цьому питанні поки немає. Перспектива збиття польською ППО російських ракет та БПЛА викликала дискусію всередині коаліційного уряду: міністр оборони Владислав Косиняк-Камиш зауважив, що для цього потрібним є рішення НАТО, а міністр закордонних справ Радослав Сікорський висловився за активні дії польської ППО.

Саме Косиняк-Камиш у липні доволі несподівано наголосив, що Україна не зможе стати членом ЄС без врегулювання питання Волинської трагедії. Цю заяву було сприйнято як заявку на участь у президентських виборах. Проте після невдалої спроби Дмитра Кулеби перебити розповіддю про операцію «Вісла» запитання про ексгумацію жертв Волині після час кампусу «Польща майбутнього» з аналогічним меседжем виступив і Дональд Туск. Це означає, що тема Волині для польського суспільства має системне значення, і згадувати про неї будуть політики з різних таборів.

І що важливо усвідомити їх українським візаві — немає польських політиків, які будуть діяти в інтересах України проти своїх польських колег

Попри існуючу у Польщі ілюзію, відставку Дмитра Кулеби спричинила не помилка в Ольштині. Його звільнення спричинено прагненням Володимира Зеленського посилити зовнішню політику, насамперед у частині боротьби за отримання зброї. Цілком вірогідно, що МЗС під керівництвом Андрія Сибіги не буде плутатися під ногами Офісу президента, який замкнув на собі ключові зовнішньополітичні питання. Що стосується розмови Сибіги та Сикорського, яка вже відбулася та відбулася польською мовою — це гарний жест, який потребує підкріплення, скажімо, формуванням спільного порядку денного на час головування Польщі у ЄС, яке розпочнеться 1 січня 2025 року.

‍Секрет його успіху

Певної пікантності ситуації навколо проведення президентських виборів у Польщі додає той факт, що їхній старт проголошує спікер Сейму, сьогодні ним є Шимон Головня, лідер партії «Польща 2050». Він також є потенційним кандидатом у президенти, який поєднує компонент правовірного католика та досвід шоумена.  Його прагнення інформаційно загравати з молоддю не залишається непомітним. 

Можна прогнозувати, що українське питання під час президентської кампанії у Польщі буде поставати знову і знову. Найбільшою небезпекою для України виглядає перспектива перетворення на цапа-відбувайла для кандидатів у президенти. Куди більше дивідендів зможе отримати кандидат, якийсь зуміє вибудувати стратегічну візію перспектив співпраці з Україною.

Це потрібно з огляду на те, що українці суттєво змінять електоральну картину Польщі на прийдешніх місцевих та парламентських виборах. Той з польських політиків, хто відчує цей запит, зможе розраховувати на відчутні політичні бонуси

Дональд Туск пропонує, як видається, класичну схему перемоги на виборах. Він встиг пообіцяти суттєве покращення фінансового стану місцевої влади (розвиток місцевого самоврядування є візитною карткою Польщі) та проведення зустрічей урядовців з громадянами для звіту про рік роботи. Слідом розпочнеться президентська кампанія, в якій партія влади постарається розвинути досягнуті протягом осені 2023-літа 2024 років успіхи та спробувати витіснити конкурентів з ПіС на маргінес політичного процесу. Це, як видається, головне політичне завдання Туска, заради виконання якого він поступається правом претендувати на статус президента Польщі.

«Ми разом!» — під таким гаслом відбулось цьогорічне святкування Дня Незалежності України у Варшаві.

— Коли кожен день від рук Росії гинуть люди за волю України, важко святкувати і радіти, але цю дату, безумовно, треба відзначати і відзначати. День Незалежності, безсумнівно, є найважливішим днем у році для кожного українця, включно з тим, хто живе у Варшаві, — наголосили організатори — «Євромайдан -Варшава».

Незмінними ведучими заходу уже третій рік поспіль були Наталка Панченко, лідерка «Євромайдан-Варшава», та Євген Клімакін, головний редактор порталу «Нова Польща».

— Для нас це нагода нагадати світові і тут у Польщі, що війна триває, що українці гинуть, що ворог атакує, забирає у полон, катує і ґвалтує. Тож для нас це не розважальний захід, а передусім вшанування героїв, які віддали своє життя, — наголосив Євген Клімакін. Ведучі закликали всіх присутніх підняти догори таблички з іменами загиблих від рук росіян.

— Ви чудові у своєму прагненні жити і бути вільними, чудові у своїй єдності, у тому, що далеко від України однаково рідна земля у серці кожного з вас. Саме тому ви сьогодні тут. Кожного з нас має переповнювати гордість за те, що ми з вами є частинкою сміливого волелюбного українського народу, нескореного незламного народу, який не дозволить себе поневолити і який дає гідну відсіч ворогу, — звернулась до українців у Варшаві тимчасово повірений у справах України в Республіці Польща Олена Цибух.

Другий рік поспіль відбулось вручення відзнаки «Stand With Ukraine Awards» — нагороди громадянського суспільства України для поляків, які підтримують українців у боротьбі проти Росії.

Кожен охочий міг подавати свого кандидата на високу відзнаку. А далі почесна Капітула, у складі якої, зокрема, були Наталка Панченко, експосол України у Польщі Андрій Дещиця, актриса Римма Зюбіна, капелан Сергій Дмитрієв, обрали шістьох лауреатів — дружину колишнього президента Польщі Іоланту Квасневську, режисерку Ельвіру Нєвєру, воєнну кореспондентку Моніку Андрушевську, волонтер Матеуш Водзінський, польський письменник Щепан Твардох та мільярдер Єжи Кшановський (посмертно).

— Завдяки тому, що маємо приятелів в Україні, допомога надходила туди, куди було потрібно. Завдяки тому, що мали контакти з пожежною службою, допомога надходила на лінію фронту. Та війна рано чи пізно закінчиться, добре, якби вона закінчилась якнайшвидше, — наголосила Іоланта Квасневська, лауреатка відзнаки «Stand With Ukraine Awards».

— Кожен дрон має значення, кожна наша допомога має значення. Кожен з нас у рамках своїх можливостей повинен допомагати. І благаю робити це щоденно, — наголосила Ельвіра Нєвєра, лауреатка відзнаки «Stand With Ukraine Awards».

З України до Варшави приїхала Олена Пех, бранка Кремля, яка пробула у російському полоні 6 років:

— Війна поділила моє життя на до і після. Ця війна розтрощила вщент мою родину, забрала моїх друзів, розлучила мене з моєю дитиною на 6 років. У 2018-му мене засудили на 18 років за любов до Україну, але я витримала тортури, побиття, торгівлю людьми, мародерство, сексуальне насильство. Це все, що вони вміють.

Закінчилось святкування Дня Незалежності у Варшаві концертом, під час якого виступив польсько-український гурт DagaDana й Jamala.

— Це не просто свято, це акт боротьби за те, що ми існуємо, за те, що ми боремось, за право жити на нашій землі. Ми не просимо нічого чужого, ми просимо тільки своє, — наголосила Jamala.

Фотографії: Наталія Ряба

В умовах російсько-української війни складно вимірювати ефективність двосторонніх відносин виключно економічними показниками. Польща надала військово-технічну допомогу Україні у перші, найважчі місяці російського вторгнення, і про це не можна забувати. Проте очікування польського істеблішменту не виправдалися, хоча ідеї конфедерації Польщі та України звучали в діалозі.

У Польщі завершилася тривала виборча кампанія, під час якої парламентські вибори перетекли у вибори до місцевих органів влади, а ті — у голосування на виборах до Європейського Парламенту. Боротьба була запеклою, її відлуння чути навіть сьогодні.

Президентські вибори пройдуть аж наступного року, і є час розпочати процес реанімації двосторонніх відносин, підважених спалахами популізму, провокаціями навколо українського зерна та блокуванням польсько-українського кордону.

Заміна біля стерна державного управління Матеуша Моравецького на Дональда Туска, на жаль, поки не стала потужним імпульсом для потепління польсько-українських відносин. Проте Туск навряд чи стане балотуватися у президенти, і цей факт може стати сприятливим для стабілізації відносин — з огляду на його політичний досвід та вагу в європейській політиці.

8 липня у Варшаві Дональд Туск та Володимир Зеленський підписали безпекову угоду. Це не лише черговий документ з низки спроб України юридично закріпити гарантії безпеки. У ній передбачено можливість військово-технічної співпраці та створення «Українського легіону» з числа громадян України, які перебувають на території Польщі. Функціонування цього підрозділу є поки, швидше, декларацією про наміри. Однак спільне виробництво боєприпасів, дронів, пошук можливостей для реалізації ракетної програми є необхідною запорукою стратегічного партнерства.

У двосторонньому діалозі є чимало складних питань, серед яких Волинська трагедія посідає ключове місце. Цього року вшанування пам’яті її жертв у Польщі минуло без надмірного ентузіазму, але міністр оборони Владислав Косіняк-Камиш заявив, що Україна не стане членом ЄС без вирішення Волинського питання. Хоча очільник польського оборонного відомства часто робить заяви з питань, лише опосередковано дотичних до сфери його професійної компетенції, ігнорувати її не варто. Навпаки — треба відновити дискусію, виходячи з нинішніх реалій.

Кілька років тому було здійснено невдалу спробу створити польсько-українську відзнаку «Праведника Волині», і актуальність її не зникла. І довірчі відносини президентів Анджея Дуди та Володимира Зеленського могли б допомогти політикам стати почесними патронами цієї відзнаки.

Ще один момент: лише проведення ексгумації тіл жертв Волині допоможе встановити масштаб трагедії, мінімізувати спекуляції про кількість її жертв. Щоправда, маємо усвідомлювати політичну чутливість цього питання для офіційного Києва та відповідний емоційний фон у Варшаві.

Озвучена Дональдом Туском 8 липня ініціатива щодо виробництва електроенергії для України коштом польського вугілля могла б стати одним з компонентів двосторонньої співпраці. Втрати у сфері енергетики для України є значною проблемою, і вирішувати їх напередодні опалювального сезону потрібно, використовуючи креативні, несподівані для Росії кроки. І якщо вони допоможуть польським шахтарям, це теж сприятиме покращенню відносин між країнами.

Польща для Кремля є одним з головних об’єктів інформаційно-психологічного тиску, на її території російські спецслужби намагаються здійснити низку «активних заходів» задля дестабілізації ситуації

Блокування польсько-українського кордону проходило під патронатом «Конфедерації» та, зрештою, принесло їй політичні дивіденди на виборах до Європарламенту, тоді як з диверсіями та підпалами на польській території місцеві правоохоронці борються більш успішно. Тамтешні медіа неодноразово повідомляли про затримання українців та білорусів, які шпигували на користь Росії. Проте знайти тих, хто написав під трафарет «Нам потрібні вибори» на стіні Українського дому у Варшаві поліція та спецслужби Польщі поки так і не зуміли.

Низка рішень уряду Туска стимулюватиме відтік українських мігрантів з території Польщі до інших країн ЄС — насамперед до Німеччини. Німецька масштабна економіка може прийняти нових тимчасових переселенців. Проте варварські обстріли українських населених пунктів, навмисне знищення енергетичних об’єктів може вже ближчим часом спричинити нову хвилю міграції, і саме Польща буде головним шлюзом для громадян України.

Тому на порядку денному постають спільна протидія російській пропаганді (мігранти у цьому питанні є дуже чутливою категорією) та захист української ідентичності для українців у Польщі. Вони вже сьогодні фактично відновили етнічний візерунок міжвоєнної Другої Речі Посполитої, розмивши моноетнічний характер, притаманний Польщі після Другої світової війни.

Повертаючись до теми українського зерна, яка стала болісною для двосторонніх відносин, хочу зауважити, що відновлення роботи чорноморських портів суттєво зменшило її вплив на ці відносини. Українське збіжжя знову транспортується до країн Азії та Африки, і польська дипломатія могла б сприяти розширенню ареолу його постачання. Звісно, на вигідних для обох держав умовах.

Польща в цілому могла б стати одним з провайдерів інтересів України в світі, хоча, ніде правди діти, прагнення польського бізнесу отримати преференції у питанні відновлення України поки не знаходять розуміння в Києві.

Зараз в ЄС головує Угорщина, і це півріччя складно буде занести до сприятливого періоду євроінтеграції України. Проте у січні 2025 року головування перейде до Польщі, і сьогодні завданням Києва та Варшави є формування спільного амбітного плану дій

Перенесення кордону ЄС та НАТО далі на схід відповідає національним інтересам Польщі, цим і була обумовлена масштабна підтримка України у її протистоянні з Росією.

Польща й Україна мають 525 кілометрів спільного кордону, на якому сьогодні критично бракує пунктів пропуску (це окрема болісна тема двосторонніх відносин). Проте ми не повинні, перебуваючи на плато спільних інтересів, відмовлятися від пошуку точок дотику і маємо навчитися говорити одне одному не лише правду, але й компліменти.

‍