Натиснувши "Прийміть усі файли cookie", ви погоджуєтесь із зберіганням файлів cookie на своєму пристрої для покращення навігації на сайті, аналізу використання сайту та допомоги в наших маркетингових зусиллях. Перегляньте нашу Політику конфіденційностідля отримання додаткової інформації.
Де навчитися IT, вебдизайну, HR і маркетингу? Безкоштовні онлайн-курси для українців
Почалася реєстрація на IT-курси від освітнього фонду Perspektywy. Проєкт спрямований на підтримку українських жінок у Польщі, які покинули свій дім після повномасштабного вторгнення. Також ще кілька великих освітніх платформ пропонують здобути знання з маркетингу, HR, вебдизайну, роботи тестувальника програмного забезпечення в Польщі та Європі, а також багато інших пропозицій. Розповідаємо, де опанувати нову професію онлайн безкоштовно
Зміна країни вимагає нових навичок і знань, і безкоштовні онлайн-курси тут є дуже корисними. Фото: Shutterstock
No items found.
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
Безкоштовні кваліфікаційні онлайн-курси для українців:
1. IT-навички різних рівнів у Польщі
Основна мета ініціативи фонда Perspektywy: підготувати жінок до роботи в цифровому секторі економіки та дати їм основні інструменти для відновлення й трансформації України після завершення війни. Ініціатори проєкту, засновники фонду Perspektywy Вальдемар Сівінський та ексректор Київського Політехнічного інституту Михайло Згуровський вважають, що українки зможуть швидко опанувати нову професію та заробляти гідні кошти висококваліфікованою працею, а потім ще й зробити свій внесок у цифрове відновлення України.
«Хоча Україна вже досягла значного прогресу в цифровізації, після війни їй доведеться прискорити цей процес. Трансформація економіки та її цифровізація потребують працівників з ІТ-навичками різних рівнів — як в Україні, так і в Польщі. Тому метою проєкту є підготовка та навчання спеціалістів з України та Польщі відповідно до потреб економік цих країн. Навчання не обмежується базовими компетенціями — воно передбачає більш високий рівень навичок ІТ. Для цього в проєкт залучені практики, що ефективно працюють у вітчизняних та міжнародних компаніях. Навчання відбуватиметься онлайн, але зі стаціонарними тренінгами на початку та в кінці курсу», — зазначають організатори.
Передбачається, що навчаяння пройдуть близько 30 тисяч жінок. Пріоритет надається тим, хто є членами родин загиблих захисників/захисниць, або багатодітним родинам. Зараз безкоштовно можно пройти курс із кібербезпеки та курс програмування на Python — це одна з мов програмування, яка використовується в усіх секторах і галузях ІТ від інформаційних технологій до медицини та ігор. Курси для українок розроблені у співпраці з OpenEDG Python Institute.
• вік старше 18 років; • наявність номера PESEL UKR та паспорта з печаткою про прибуття до Польщі після 24 лютого 2022 року; • бути готовими присвятити щонайменше 6 годин на тиждень навчанню.
У межах програми передбачена також допомога з пошуком роботи. Але враховуйте, що учасниці курсу зобов’язані відвідати щонайменше 80% лекцій і майстеркласів, інакше з програми можна вилетіти. Навчання від освітнього фонда Perspektywy проводитися українською, польською та англійською мовами.
2. Startup PFR: для тих, хто хоче відкрити свій бізнес
Ця платформа буде корисною для тих, хто має освіту чи роботу, пов’язану з фінансами, бізнесом і економікою, а також для тих, хто хоче відкрити підприємницьку діяльність в Польщі. Тут є модулі, де можна навчитися юридичними тонкощам відкриття фірми, а також курс, що допоможе знайти інвестора для проєкту. Перелік курсів постійно оновлюється на сайті.
Ці вебінари від Академії по розробці програмного забезпечення допомагають знайти роботу в ІТ-індустрії Польщі. Випускники академії можуть стати програмістами, дизайнерами UX/UI або тестувальниками програмного забезпечення в Польщі та Європі. Зараз можно безкоштовно прослухати вебінари по навчанню з Python та штучного інтелекту польською мовою.
Якщо ви хочете здобути знання, пов’язані з цифровими та комп’ютерними технологіями, рекламою, маркетингом та навичками спілкування у великих корпораціях, ще й отримати сертифікат від Google, радимо звернути увагу на ці курси. Зараз безкоштовних пропозицій близько 40. Але не у всіх випадках отримання сертифіката безкоштовне. Є курси, що можна прослухати безплатно, а ось за сертифікат доведеться заплатити. Курси мають декілька рівнів складності та підійдуть як для початківців, так і для просунутих користувачів.
Дізнатися, як правильно рахувати податки, тонкощі роботи HR, як пройти співбесіду, як продавати на великий чек, курси маркетингу та спеціаліста з іпотечного кредитування — все це доступно на цій платформі. Зараз є майже 80 безкоштовних пропозицій.
Проєкт пропонує не тільки навчання, а також участь у вебінарах, конференціях і конгресах. Платформа співпрацює з понад 500 тренінговими компаніями та організаторами освітніх заходів, має багато висококваліфікованих наставників та партнерів. Після деяких курсів можливе працевлаштування.
6. Kursodrom: безкоштовне навчання польською після реєстрації
Якщо вам цікава робота, що пов’язана з управлінням людськими ресурсами, фандрейзингом, технологіями в організації, маркетингом та менеджментом, рекомендуємо звернути увагу на цю платформу. Навчання виключно польською мовою, пройти його може кожен, хто зареєструється на порталі. Можна користуватися відеоматеріалами, лекціями та інтерактивними цифровими презентаціями. По завершенню вам запропонують пройти тест та оцінити рівень знань.
Журналістка, PR-спеціалістка. Мама маленького генія з аутизмом та засновниця клубу для мам «PAC-прекрасні зустрічі у Варшаві». Веде блог та ТГ-групу, де допомагає мамам особливих діток разом зі спеціалістами. Родом з Білорусі. В студентські роки приїхала на практику до Києва — і залишилася працювати в Україні. Працювала у щоденних виданнях «Газета по-київськи», «Вечірні вісті», «Сьогодні». Була автором статей для порталу оператора бізнес-процесів, де вела рубрику про інвестиційну привабливість України. Має досвід роботи smm-менеджером і маркетологом у девелоперській компанії. Вийшла заміж на телепроєкті «Давай одружимося», коли виконувала редакційне завдання. Любить людей та вважає, що історія кожного унікальна. Обожнює репортажі та живе спілкування.
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
Звучить лякаюче, але насправді користування громадським транспортом Варшави має стати простішим, інтуїтивним. З автобусів, трамваїв і станцій метро зникнуть традиційні квиткові автомати. Не буде також і старих валідаторів квитків і турнікетів у метро. За новим проєктом, все має бути безконтактним і сучасним. Зараз у транспортному уженді приймають пропозиції від фірм, і невдовзі має відбутися тендер. Прийом заявок на участь у тендері мав розпочатися 28 лютого, але потенційні учасники надіслали вже аж 300 запитань, через що терміни можуть бути перенесені.
Зникне паперовий квиток з магнітною смужкою — його замінить квиток із QR-кодом. У людей з’явиться можливість оплачувати конкретний час в дорозі, а не купувати квитки на 20 і більше хвилин. Відомо, що за новою системою, пасажири будуть оплачувати проїзд за допомогою банківської картки, смартфона або смартгодинника і мобільного додатку. У застосунку треба буде створити особистий кабінет пасажира.
«Нова система буде працювати через пасажирський онлайн-портал і мобільний додаток. Також буде можливість користуватися традиційною міською карткою і паперовим квитком. Завдяки новій системі можна буде планувати подорожі й маршрути», — повідомляють в ZTM (Zarząd Transportu Miejskiego w Warszawie).
Планується, що нове система оплати за проїзд у громадському транспорті Варшави повноцінно запрацює і замінить стару у 2028 році, але в тестуючому режимі нею можна буде скористатися вже в 2026 році.
Як працює громадський транспорт у Варшаві зараз і чим нова система краща?
У систему громадського транспорту Варшави входять автобуси, трамваї, метро та приміські електрички. Місто розділене на дві квиткові зони: strefa 1 та strefa 2. До першої входить Варшава, до другої — приміські населені пункти. Квиток на проїзд діє на всі види транспорту та буває короткостроковим і довгостроковим, також можна купити довгостроковий документ на проїзд. Є проїздний документ, що діє тільки в однієї стрефі, а є такий, що діє в двох одночасно.
• Одноразові квитки діють 20, 75 чи 90 хвилин. Ціна: 3,40, 4,40 та 7 злотих. Груповий квиток (до 10 осіб) на 75 хв за одну зону коштує 22 злотих.
• Квиток на добу на необмежену кількість поїздок коштує 15 злотих на 1 зону та 26 злотих на дві зони.
• Квиток на 3 доби для 1 зони коштуватиме 36 злотих, для двох зон — 57 злотих.
• Квиток на вихідні з 19:00 п'ятниці до 8:00 понеділка у двох зонах — 24 злотих. Груповий квиток (до 5 осіб) на вихідні коштуватиме 40 злотих.
•Довгострокові квитки діють 30 або 90 днів, вони можуть бути іменними або ні. Наприклад, іменний 30-денний квиток для 1 зони коштує 110 злотих, а 90-денний для 1 зони коштуватиме 280 злотих.
Пасажирам доступні понад 3500 точок продажу, зокрема, автомати в міському транспорті і мобільні додатки, такі як Jakdojade, SkyCash та moBILET, а довгострокові проїзні можна купити в аплікації mobiWAWA. Нова система поєднає всі опції в одну, буде створений обліковий запис пасажира, до якого буде прив’язана банківська карта, і процеси оплати будуть відбуватися автоматично.
<span class="teaser"><img src="https://cdn.prod.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/65c4c9cc87bd3eaaf379e9e4_Shtraf%20za%20proizd%20bez%20kvytka%20u%20Varshavi.JPG">«Читайте також: Штраф за проїзд без квитка у Варшаві»</span>
Найдорожчим на польському ринку залишається житло в новобудовах. За даними аналітичного порталу Rynek Pierwotny, у 2025 році середня ціна квадратного метра житла у Лодзі — 11,5 тис. злотих/м2, у Познані — 13,3 тис. злотих/м2, у Вроцлаві — 14,7 тис. злотих/м2, у Кракові — 16,565 злотих/м2, а ось нове житло Варшаві коштуватиме приблизно 17,7 тисяч злотих за квадратний метр. Українця зараз важко оформити іпотеку на житло — ставки зростають, а банк не дуже довіряє іноземцям.
Де купити житло в Польщі якомога дешевше?
Такі варіанти слід шукати на вторинному ринку і подалі від столиці. Однак, якщо квартира дешева, це часто означає, що продавцеві з якихось причин важко знайти покупця. Тобто квартира має серйозні мінуси. З’ясуйте, які саме. Може виявитись, що для вас ці мінуси не суттєві.
Аліна Головко продала свою квартиру на Лівому березі в Києві і купила в Лодзі 56 м2 за 230 тисяч злотих. Це дешевий варіант, бо вартість квартир на вторинному ринку зазвичай стартує від 6000 злотих за квадратний метр.
«Я цілеспрямовано шукала найдешевшу квартиру, бо мій бюджет був обмежений. Найголовнішим для мене була можливість одразу заїхати й жити, решта мене не лякала. Я працюю онлайн, 1-2 рази на місяць приїжджаю в офіс до Варшави, тож Лодзь для мене — ідеальний варіант. Всього 130 км, можна швидко дістатися електричкою», — ділиться досвідом Аліна.
Аліна знайшла варіант у старому двоповерховому будинку, в квартирі майже не було меблів, але сам ремонт був досить пристойним. Встановлено бойлер, простора пивниця для зберігання речей, навіть ванна кімната в хорошому стані.
«Ремонт десь 2007 року, але в непоганому стані. Головний нюанс — це опалення. У мене невелика пічка, яку треба опалювати самостійно, тобто носити дрова й вугілля. До цього треба було звикнути, бо я навіть не одразу могла зрозуміти, скільки тих дров палити. Тож у мене було то спекотно, то дуже холодно. Але з часом пристосувалася. Ну, і в холодну пору року це така робота без вихідних, а якщо кудись їдеш надовго, то повертаєшся в крижану квартиру», — ділиться Аліна.
У Варшві також можна купити житло в районі 300 тисяч злотих, але ці варіанти не будуть такими комфортними, як квартира Аліни в Лодзі. Так, на Варшавський Бялоленці пропонують купити гараж 25м2, адаптований для проживання, за 150 000 злотих. Там встановлено ліжко, є шафа для речей, електроплитка, мінідуш і біотуалет. Зігріватися можна конвертором. Але за документами — це нежитлове приміщення.
За 70 тисяч злотих можна купити кімнату в районі Wesoła у квартирі 46м2 — майже без ремонту і із сусідом на додачу. У вас з сусідом буде спільна ванна кімната і туалет, а ще — повна невизначеність у відносинах.
Вже за 290-300 тисяч злотих є варіанти поцікавіше. Кавалерки 25-35 м2 без меблів в старих будинках, але без сусідів. Також стає трендовим купівля модульних будинків на ділянках землі. Начебто постійно проживати в дачному кооперативі не можна, проте ніхто цього не перевіряє. А що ж робити з тим, що іноземець не може купити землю в Польщі? Все це оформлюється як договір оренди на 100 років. Варіант не для всіх, але можна придбати дах над головою за відносно невеликі гроші (100-200 тис злотих).
За 296 тисяч злотих можна купити помешкання 49м2 в старому невеликому будинку в Зомбках під Варшавою. Мінуси цього житла очевидні — повна відсутність ремонту, сумнівні сусіди і погана інфраструктура.
Актуальні варіанти на сайтах у містах Польщі:
У Вроцлаві на продаж є квартира 36м2 за 144 000 злотих в будинку радянських часів без ремонта в районі Psie Pole.
За 199 000 злотих продають однокімнатну квартиру 21 м2 в цегляному старому будинку, без меблів і ремонтом рибино з часів революції
У Познані вибір дешевих квартири трохи більший, і є цікаві варіанті. Так, у центрі міста можна купити помешкання 37м2.за 164 900 злотих Сама квартира і будинок в досить пристойному вигляді, можна заїжджати та жити.
За 190 тисяч злотих пропонують непоганий варіант 56м2 в районі старого міста. Заїжджай і живи.
У Кракові на вторинному ринку є багато непоганого житла в районі 10-12 тисяч злотих за м2. Але зазвичай це невеликі за площею кавалерки, тож великою родиною тут не поживеш.
Софія Туголукова: Перш за все: я горда українка. А ще я артистка і вивчаю право.
Коли мені було 16, почалася революція на Майдані. Я не могла просто спостерігати за нею по телевізору, я заснувала музичний гурт у своєму рідному Дніпрі — російськомовному місті в центральній Україні. Йшлося про відродження української ідентичності та культури. Ми брали українські пісні і давали їм нове звучання.
На мій подив, людям це сподобалося — старі пісні знайшли відгук. Ми грали на фестивалях, нас навіть помітили в школі. Це було чудово, що комусь подобалася музика, виконана українською мовою, яку вважали «мовою села». Здавалося, що це небагато, але своєю грою ми трохи змінили сприйняття української мови. Я дуже цим пишаюся.
Я подала заявку на програму FLEX — десятимісячний обмін для молоді з пострадянських країн до США. Незважаючи на те, що я погано знаю англійську, мені вдалося розповісти про свій музичний проєкт. І мене взяли! Пишалася, бо потрапила у 2 відсотки тих, кого прийняли. Думаю, мій патріотизм переміг, не тільки на словах, а й на ділі. І я поїхала до США, а це змінило моє життя.
Але ти повернулася до Європи.
Після повернення зі США я вступила до американської школи-інтернату в Швейцарії. Я закінчила навчання у Швейцарії, а потім поїхала до Бельгії, щоб отримати ступінь бакалавра. Спочатку я хотіла стати дипломатом, тому обрала Бельгію — центральний центр європейської політики та дипломатії.
Але з Бельгією не склалося. Жінці в Брюсселі важко через високий рівень злочинності, і я не відчувала себе в безпеці. Через чотири місяці я перервала навчання і повернулася до Швейцарії.
Це був рік початку повномасштабного російського вторгнення. Я відчувала, що моє життя валиться
Я повернулася до Швейцарії, не знаючи, що робити далі, не могла повернутися в Україну через війну.
Коли почалася війна, вся моя школа збирала гроші на допомогу Україні. Я грала на благодійних концертах для українських дітей. Нам також вдалося вивезти з України мою маму, двоюрідну сестру і двоюрідного брата — вони приєдналися до мене. Ми допомогли ще двом сім'ям виїхати до Німеччини.
Я подала документи до 18 американських університетів. Першу пропозицію отримала від Нью-Йоркського університету в Абу-Дабі, де зараз навчаюся.
Prosto Neba fest у Дніпрі, 9 серпня 2024 року. Фото: Den Polyakov/ZUMA Press Wire/Shutterstock
Решта членів твоєї родини все ще в Україні?
Мій кузин повернувся в Україну, а мама залишилася у Швейцарії.
Як живеться молодій людині, коли її родина розкидана по всьому світу?
Світ перебуває в хаосі. Важко збагнути, що ця війна все ще триває.
Але важливо підтримувати наших старших батьків, де б вони не були. Я думаю про свою маму, яка до війни завжди жила в Україні. Вона погано говорила англійською, але я їй сказала: «Я з тобою в цій подорожі до хорошого життя в Швейцарії».
Як єдина дитина, я відчуваю велику відповідальність за свою маму. Я знала, що поїду вчитися далі, тому у мене виникла ідея створити для неї спільноту, де вона відчувала б підтримку. Я познайомила її з різними друзями. Ми готували українські пироги, вареники і роздавали їх людям на знак подяки за допомогу. А було за що дякувати. Люди були надзвичайно чуйні, вони робили все, щоб ми не впали у відчай, нагадували нам, що є світло в кінці темного тунелю. Я переконала маму вивчити англійську. Тепер вона вільно розмовляє англійською і вивчає французьку, без якої неможливо жити у швейцарському селі. Їй 45 років і вона все ще хоче вчитися. Часи травматичні, але життя не закінчується. Це моє послання українським жінкам, більшість з яких виросли в традиційних громадах, де все оберталося навколо чоловіків. Тепер вони у вигнанні, з дітьми, але без партнера. І це велика зміна.
І тут, на Заході, є багато можливостей, багато дверей відчинено. Вони кажуть дівчатам: подивіться, які університети в тій країні, де ви перебуваєте, дають вам можливість пройти безкоштовні курси в тій галузі, яка вас цікавить. Не бійтеся ними скористатися, незалежно від того, чи вам 45, чи 65 років. Це допоможе вам інтегруватися, відкритися для нових друзів, зокрема, з-поза меж україномовної чи російськомовної спільноти. А такі стосунки дуже важливі.
Ти вивчаєш право. Чи вважаєш, що це може бути корисним в контексті України та її майбутнього?
Звісно, що так. Я обрала юриспруденцію, тому що не могла зрозуміти, як все дійшло до того, що наші права як людей більше не існують. Тепер мій обов'язок - допомагати українцям відстоювати свої права, які Росія так брутально хоче в нас відібрати. Ми повинні знати їх, щоб бути відповідальними, активними громадянами, які формують майбутнє країни.
Як ваша сім'я справляється з цим?
Мій кузин щойно народився в Україні. Він і вся його сім'я живуть у постійній небезпеці, на них постійно летять бомби. Я не можу зрозуміти, чому вони не хочуть виїжджати, для мене безпека — найголовніше. Але вони кажуть мені: ми — сім'я, якщо ми не можемо виїхати всі разом, ми залишимося тут. Таких сімей дуже багато. І я це розумію. Уяви собі, працювати все життя, створювати сім'ю, будувати будинок — неможливо просто піти з такого місця.
Мені сумно, що Україна, яка для мене була символом свободи і опору, стала місцем, де відбувається несправедливість. Бідні борються, а багаті живуть недоторканими — або у них є гроші, щоб відкупитися, або вони вже давно виїхали за кордон. Це розчаровує. Уяви собі, що Ти молодий чоловік в Україні, йдеш до супермаркету, і тут зупиняється автобус, кажуть Тобі сідати, і Ти їдеш на фронт. Вони навіть не дають тобі попрощатися з сім'єю.
Невже так ми боремося за свободу і демократію? Це жахливо. Ціна людських життів, яку ми платимо щодня, нестерпна.... Це має припинитися.
Про яку Україну ти мрієш?
Про унікальну державу, яка є мостом між Сходом і Заходом. Міцною поміж Росією та Західною Європою. Держава, в якій кожен хотів би жити.
Розумієш, у нас, слов'ян, так багато спільного — історія, культура, релігія. Люди це відчувають. Коли ми познайомилися, то одразу знайшли спільну мову, зрозуміли один одного. Мені з вами комфортно, мені не треба нічого прикидатися. Багато людей на Заході цього не розуміють. Нас часто сприймають надто різкими, надто відвертими, надто прямолінійними. Тому наша сила — у співпраці. Ми повинні слухати один одного, разом долати труднощі і зберігати повагу і братерство.
Вид на набережну річки Дніпро у Києві. Фото: Ukrinform/East News/Eugen Kotenko
Які надії ти покладаєш на Україну?
Україна виживе, якщо побудує дійсно стійку, самодостатню економіку. Нам потрібно визначити унікальні ресурси, які зроблять нас стабільними та незалежними. І зробити на них ставку.
Наше сільське господарство вже є величезним активом — українська пшениця є скрізь, від французьких круасанів до інших основних продуктів харчування по всьому світу. Але я хочу, щоб ми вийшли за межі сільського господарства, знайшли інші сектори, де ми можемо досягти успіху і стати незамінними для світу. Я сподіваюся, що ми досягнемо моменту, коли не будемо постійно залежати від зовнішньої допомоги, щоб просто вижити.
На суспільному рівні я сподіваюся, що ми зможемо знайти шляхи до зцілення і відновлення, незважаючи на величезну травму і гнів, які багато хто з нас відчуває. Я мрію про Україну, де цей гнів не пригнічується, а спрямовується на відбудову, на зміцнення наших громад, на єдність, яка буде ще сильнішою, ніж раніше.
І в ширшому масштабі, я сподіваюся на стабільні, дипломатичні відносини з нашими сусідами, в тому числі з тими, з ким ми маємо складну історію. Я розумію розчарування і гнів — я є частиною цього.
Але на особистому рівні я завжди запитую себе: що я можу зробити з цією енергією? Як я можу використати її конструктивно.
Я вважаю, що як нація ми повинні використовувати весь наш інтелект і ресурси, щоб побудувати сильну економіку
Знайти шляхи, за допомогою яких наші інтереси можуть бути навіть узгоджені з інтересами інших, зокрема, Росії. Якщо ми зможемо досягти точки, де ми зможемо запропонувати щось цінне, ми матимемо більшу перевагу. Тому що, зрештою, війна — це боротьба за владу і прибутки, але чому людські життя мають бути валютою? Я сподіваюся, що ми зможемо побудувати щось настільки сильне, що будемо вести переговори з позиції сили, а не відчаю.
Як зміцнити Україну?
Хоча б інвестуючи в систему охорони здоров'я, тому що це додасть нам стійкості. Сильна інфраструктура охорони здоров'я так само важлива для нашої національної безпеки, як і хороша армія, тому що вона забезпечує безпеку і здоров'я громадян,
У якийсь момент ми переможемо у цій війні. Питання в тому, яку країну ми матимемо після цього? Нам потрібно продовжувати розвивати охорону здоров'я, освіту, ІТ та інші сектори економіки, щоб Україна була не лише стійкою до зовнішніх загроз, але й сильною та процвітаючою зсередини. Йдеться про побудову країни, яка може стояти на ногах, незалежно від того, з чим ми стикаємося.
Зараз у світі такий складний час, що дуже легко відстати і просто лежати в ліжку, задихаючись від страху. Мені сумно бачити, як легко відчути себе переможеним у такі часи.
Моя мета — повернути ці знання в Україну, щоб допомогти людям побачити, що ми можемо працювати розумніше, більше і краще, щоб побудувати країну, в якій ми дійсно хочемо жити.
Почнімо з того, що зосередимося на наших власних районах — наших вулицях, наших парках, наших містах. Це моя кінцева мета: надихнути на місцеві зміни, які переростуть у щось набагато більше
Я повністю згідна, тому що маю схожі почуття, коли йдеться про Польщу. Я хочу працювати, щоб зробити цю країну кращою.
У мене є багато друзів, які приїхали до Польщі, деякі з них поїхали далі, а інші залишилися, у цій подорожі так багато мужності. Не кожен українець ідеальний, але я вдячна за цей зв'язок між нами, між поляками та українцями. Я вірю, що ми можемо рости разом і підтримувати один одного.
Д-р Рафал Шмайда — лікар, дитячий та підлітковий психіатр. Спеціалізується на лікуванні та терапії СДУГ, поведінкових розладів та розладів аутистичного спектру. Працює в Дитячій психіатричній лікарні в Лодзі.
Д-р Рафал Шмайда. Фото з приватного архіву
До Уповноваженого зі прав людини надійшло звернення від батьків дітей з СДУГ. Лист стосується можливості отримання довідки про спеціальну освіту для тих дітей, у яких діагностовано синдром дефіциту уваги та гіперактивності. Наразі батьки дітей з аутизмом та різними видами інвалідності можуть подавати документи на отримання такої довідки. Як ви оцінюєте цю петицію?
Я вважаю, що така діяльність має глибокий сенс. Діти з СДУГ — це діти з конкретними потребами, тому можливість спеціальної освіти дозволить їм навчатися відповідно до своїх потреб, наприклад, у менших групах, частково за індивідуальною програмою, з іншим темпом роботи.
Діти з СДУГ думають дуже швидко і діють імпульсивно, але їхній темп роботи в школі повільніший, вони можуть вчитися повільніше
Це пов'язано з тим, що їх набагато більше турбують зовнішні подразники, ніж нейротипових дітей. У класі, групі дітей завжди шумно, тому, працюючи в класі з 30 учнів, дитина зі СДУГ отримає менше користі, ніж її одноліток, який не має таких «відволікаючих факторів». Якщо є можливість створювати менші групи, таким дітям буде легше. Є сенс адаптувати класи, школи та систему навчання до потреб усіх дітей. Це не означає, що кожна дитина повинна навчатися індивідуально, оскільки це і несприятливо для самого пацієнта, і тягар для системи, але робота в менших групах і пристосування до потреб дітей має глибокий сенс.
Побутує думка, що діти зі СДУГ «заважають», неслухняні та, окрім того, занижують освітній рівень. Чи так насправді?
Люди бувають різні. Діти — це теж люди, і вони теж різні. В цілій групі пацієнтів зі СДУГ є діти з дуже високим інтелектуальним розвитком, які добре вчаться в школі і пізніше, запам'ятовують, багато отримують від уроків, і ті, хто, хоча б емоційно, трохи відстають від своїх однолітків, а в контакті можуть здаватися на рік-два молодшими за свій вік, тим більше, що СДУГ часто співіснує з іншими порушеннями розвитку.
Що стосується цієї «неслухняності», то так: діти з СДУГ гучні, імпульсивні, непосидючі, одним словом, це не «ідеальні» діти для польської школи, де переважно сидять і щось переписують з дошки.
Фото: Shutterstock
З такою дитиною вчитель метушиться, бо вона виділяється з групи нейротипових дітей, які сидять за цими партами і переписують. Натомість дитина з СДУГ совається, малює в зошиті, відповідає на запитання без запитань, не дотримується правил, відповідає набагато голосніше, а іноді вигукне щось вульгарне.
І зауваження в щоденнику готове. Насправді, я іноді анекдотично прошу у батьків такий щоденник, який потім показую студентам, щоб вони розуміли про що йдеться. Для такої гіперактивної дитини в щоденнику справді дуже багато зауважень.
Чи не було б добре, наприклад, якби замість того, щоб писати негативні коментарі, вчителі писали позитивні?
Це особливо рекомендується для роботи з дітьми зі СДУГ, тому що вони постійно отримують догани на кожному етапі навчання, а може, і в житті.
Як тільки вони опускають голову і роблять домашнє завдання, виявляється, що це було домашнє завдання тижневої давності, так? І знову провал, і знову все погано, а потім всі сміються, що вона взагалі розсіяна і зробила не те домашнє завдання. Позитивне підкріплення і суперсили також є дуже важливим питанням, тому що така дитина приходить додому зі школи після низки зауважень і чує — цього разу від батьків: у тебе в кімнаті знову безлад, ти не прибрала, ти знову не взяла сумку для перезувного, чому ти ще не почистила зуби тощо, і завжди хтось чіпляється до них, тому самооцінка таких дітей зазвичай абсолютно низька, і насправді ви повинні показати їм ці суперсили, щоб дати їм шанс на правильний розвиток і здорову самооцінку.
Зі спостережень терапевтів, а також зі статистики випливає, що коли СДУГ не діагностується або не лікується, він часто корелює в подальшому житті з депресією або тривожними розладами.
Дійсно, близько 30 відсотків таких ситуацій можуть бути пов'язані з розладами з цієї депресивно-тривожної сфери.
Ще 30 відсотків схильні до ризику виникнення залежності, наступні — до ризику виникнення проблем, пов'язаних з антисоціальною поведінкою або злочинністю. При неналежному лікуванні СДУГ існує високий ризик того, що у пацієнта розвинеться один або декілька з цих розладів одночасно, оскільки вони не є взаємовиключними. Наприклад, кожен третій матиме депресивно-тривожні проблеми, кожен третій — проблеми з якоюсь залежністю, а кожен третій — проблеми з різною антисоціальною поведінкою.
Це, звісно, не означає, що вони обов'язково стануть злочинцями, це більше схоже на те, що, наприклад, вони потраплять у якусь бійку і через це матимуть проблеми з законом, тому що якщо у когось такий високий рівень імпульсивності, то потрапити в бійку — це дійсно момент, тому що ми також бачимо це серед наших пацієнтів у відділеннях.
Фото: Shutterstock
Говорячи про імпульсивність, я натрапила на влучну, на мою думку, цитату про те, як функціонують діти з СДУГ: їхній мозок схожий на ракету та велосипедні гальма.
Я абсолютно з цим згоден.
Мозок, як ракета — це те, що вони мають так само, як і кожен з нас, але дійсно, більшість з нас мають краще гальмування
І якщо ми подумаємо про такі нейробіологічні основи, то насправді СДУГ — це в першу чергу дефіцит гальмування, тому що у цих людей збудливість на правильному рівні, нормальному, в той час як гальмування — на поганому рівні. І саме тому вони так швидко перемикають свою увагу з місця на місце, тому що це залежить від збудження.
Вони не можуть утримувати увагу на одному предметі, тому що це залежить від гальмування, і саме тому вони часто перебивають один одного, саме тому вони не можуть стояти в чергах, саме тому вони не можуть не говорити до того, як хтось закінчить питання, і взагалі вони нетерплячі і непосидючі.
Так, я частково згоден з цим, але це не означає, що їхній мозок працює швидше, ніж у дітей, які не мають проблем зі СДУГ, у них просто гірші гальма.
Чи переймають діти якісь стратегії виживання? Тому що здається, що кожен обирає якісь, і якщо це не діагностовано, наприклад, щоб не виділятися з групи, щоб якось справлятися, наприклад, в школі або в групі однолітків, що вони, не знаю, вдають з себе когось, підлабузнюються, наслідують?
Ці діти постійно відчувають, що вони переживають якусь невдачу, і це однокласники сміються з хлопчика, що він ловить гав, тому він переходить в агресію, тому що, врешті-решт, ніхто не скаже йому, що він розсіяний, якщо всі будуть його боятися. Це один варіант.
Інший варіант — це те, що він буде імітувати всю поведінку групи, і дійсно, так чи інакше, найчастіше вони йдуть знову, і їх тягне до групи, яка десь поводиться абсолютно некоректно.
Ну, і насправді іноді в цьому всьому є ще й така мотивація, що якщо мені всі кажуть, що я такий неслухняний, то я тільки покажу вам, що значить бути неслухняним.
Якщо я маю бути поганим, то я буду таким і ви ще пошкодуєте. І ось тоді ми дійсно маємо проблему розвитку поведінкових проблем, і тоді ми бачимо, наскільки ці діти можуть бути, переносно кажучи, неслухняними.
Ми говорили про суперсили. Чи існують якісь особливі якості або схильності, пов'язані зі СДУГ?
Загалом так, тому що це зазвичай люди, які мають багато енергії, яка може бути спрямована на «заважання» в класі, але також і на спорт або музику. Це діти, які ніколи не втомлюються, тому може бути так, що тільки після футболу, тенісу чи дзюдо вони повертаються додому о 8 вечора і заспокоюються. Ці люди вміють «заговорювати», зачаровувати людей, вони мають чудову енергетику у спілкуванні.
Я сміюся з того, що пацієнт зі СДУГ може не бути вродженим бухгалтером, але вродженим продавцем: щоб говорити тут і там, рекламувати — це вже точно
А митцем? Чи пов'язаний СДУГ, наприклад, з творчістю?
Так, це люди, які, як правило, мають багато інтересів і занять, що може бути як позитивним, так і негативним. З одного боку, це діти з широким світоглядом, які цікавляться багатьма речами і темами, але з іншого боку, їх можна розглядати як «запальничку», тому що щойно вони грали у футбол, тепер у шахи, а потім у теніс, плавання і пазли. СДУГ також пов'язаний з явищем, яке в літературі називають «гіперфокусом», тобто здатністю максимально і надовго зосереджувати увагу на чомусь, що представляє інтерес в даний час або в конкретний момент.
Тобто, якщо мене щось зачепило, щось дійсно має для мене такий високий емоційний заряд і робить мене щасливим, я можу займатися цим годинами, і тоді ви не бачите цих розладів дефіциту уваги. Хтось колись сказав, що СДУГ — це переважно розлад нудної діяльності, тому уроки в школі не завжди бувають цікавими, але якщо, не знаю, англійська — моє хобі, то я буду старанно її вивчати, незважаючи ні на що. У мене були пацієнти, для яких математика була улюбленим предметом і вони завжди отримували з неї п'ятірки, вчителі ледь не на олімпіаду хотіли їх брати. Інший у мене був захопленим істориком, який знав і розумів історію в початковій школі, в четвертому класі на рівні середньої школи.
Це може бути як історія, так і футбол.
Варто знайти щось, на чому ваша дитина має цей гіперфокус, і розвивати його таким чином. Так чи інакше, ми говоримо про острівці компетентності: він може бути не найкращим у математиці чи польській мові, але він — найкращий плавець, найкращий бігун і найкращий футболіст у своєму класі.
Фото: Shutterstock
Це не «легкі» діти, їх виховання і підтримка вимагає від батьків особливих компетенцій? Тому що таку дитину можна п'ятнадцять разів попросити почистити зуби або взутися, а вона не відреагує. Або не чує, або зайнята чимось іншим в цей час.
Вони можуть насправді не чути, але не тому, що мають проблеми зі слухом, а тому, що є проблема з проходженням інформації крізь весь інформаційний шум.
Ми також говоримо про СДУГ як про порушення вибірковості стимулів, тобто з усього інформаційного шуму дитині важко виокремити конкретну інформацію про те, що це мама чи батько кличуть. Це один момент. Друге: навіть якщо дитина включилася і почала робити те, що ми її попросили, посеред завдання вона може відволіктися і зайнятися чимось іншим. Абсолютно точно. Тож ми приходимо, вона знову не зробила те, що ми просили, і розчарування зростає. Так само і в дитини, яку знову турбує те, що хтось перериває діяльність, яка її цікавить. Це може призвести до вибуху негативних емоцій. Знову ж таки, тут є дефіцит гальмування, і тоді ми маємо емоції, як у ракети з гальмами від велосипеда. І тому меблі можуть літати по дому. Ну, тому що як ця дитина має справлятися?
Існують спеціальні групи підтримки для батьків дітей з розладами спектру та СДУГ, адже зберігати терпіння та проявляти розуміння, встановлюючи обмеження та конкретні вимоги, може бути виснажливим. Як вони можуть бути зі своєю дитиною, підтримувати один одного, підсилювати один одного і просто справлятися?
Що завжди працює, так це фіксований графік. Це базово, і такий розпорядок краще працює з молодшими дітьми, тому що з підлітком, який переживає підліткову кризу, буде складніше — а я завжди пояснюю батькам, що діти зі СДУГ переживають її в повній мірі.
Ми встаємо о 8 годині, чистимо зуби, снідаємо, одягаємося, йдемо в садок або школу і так далі. Потім о 18:00 ми робимо домашнє завдання, о 19:00 читаємо або дивимося казку чи щось інше.
Діти зі СДУГ набагато краще функціонують у жорсткій структурі дня
Ми також даємо їм одне завдання, тому що якщо ми просимо їх спочатку одягнутися, потім почистити зуби, а потім прибрати іграшки, вони можуть почистити зуби, одягнутися наполовину, але не встигнуть виконати третє завдання.
Існує також проблема того, що цю увагу потрібно нагадувати. Якщо ми будемо давати по одній команді: підійди до мене, подивись на мене, зараз ти винесеш сміття, і ще попросимо повторити, що треба зробити, то вони підуть і винесуть сміття.
Хвилиною перепочинку для батьків або опікунів може стати планшет або телефон. Ми вмикаємо мультфільм або гру, і ось він — спокій і тиша. Як це впливає на дітей зі СДУГ?
СДУГ пов'язаний з більш високим ризиком залежності, ніж у загальній популяції, і це стосується, як ми звикли вважати, не тільки алкоголю або наркотиків, а й інтернету, використання смартфонів, комп'ютерних ігор або соціальних мереж.
Діти зі СДУГ дуже вбирають це в себе, вони також отримують швидке відчуття задоволення, тому що це одна з небагатьох речей, на яких вони можуть абсолютно зосередитися, тому що там ця увага постійно бомбардується і стимулюється.
На додачу до цього, є адреналін від гри та змагання з іншими. І є небезпека, що така людина, яка відчуває фрустрацію в реальному житті, втече в онлайн, тому що там вона має швидше, легше задоволення і там ніхто не дорікає їй знову і знову.
Фото: Shutterstock
Коли слід починати фармакологічне лікування?
Не треба боятися ні діагнозу, ні ліків. Загалом, правило полягає в тому, що навіть якщо є діагноз, перше, що ми запроваджуємо, — це цілий комплекс маніпуляцій, окрім фармакологічних, наприклад, питання, пов'язані з тим фіксованим розпорядком дня, про який ми згадували раніше. Це одне з найпростіших втручань, яке покращує функціонування такої молодої людини. З іншого боку, якщо цей комплекс психосоціальних втручань є неефективним, тоді в дію вступають ліки.
Або, наприклад, коли у пацієнта починають розвиватися ускладнення СДУГ, тобто, наприклад, опозиційно-викличний розлад.
Тобто: протягом півроку, як мінімум, усталений патерн непокори, нехтування соціальними нормами дорослих, спалахи гніву, дратівливість, мстивість. Тепер описано критерії цього опозиційно-викличного розладу, щоб реципієнт також мав певне уявлення, про що ми говоримо. Ну, у випадку розвитку такого типу ускладнення, або, наприклад, іншого типу ускладнення, як ось він пішов у перший клас початкової школи, а через три тижні його вже хочуть вигнати. Ну, у нас дійсно є такі пацієнти. І тоді є показання до медикаментозного лікування.
Але батьки бояться ліків.
Думаю, це пов'язане з браком достовірної інформації та нерозумінням того, що найпопулярніший і загалом ефективний препарат у Польщі — метилфенідат — вважається наркотиком. Насправді його механізм дії схожий, але головна відмінність полягає в тому, що він не викликає ейфорії, не викликає такої толерантності, але підвищує концентрацію, посилює увагу, що робить його ефективним на 90 відсотків. Не потрібно боятися цих препаратів, оскільки вони можуть значно покращити функціонування дітей та підлітків.
Коли ми говоримо, що треба повернути українців з Європи додому, то найперше згадуємо про жінок.
Так вже склалася поточна демографічна ситуація: дві третини наших вимушених мігрантів за кордоном — це жінки працездатного і дітородного віку. Вони — золотий ресурс як для націй Європи, що старіють, так і для України.
Але вже зараз, на третьому році великої війни, яка триватиме ще невідомо скільки, час подумати про дітей та підлітків, які досі покидають Україну. Як їм зберегти ідентичність, щоб, коли прийде час, вони обрали Херсон, Полтаву та Чернігів, а не Вроцлав, Остраву чи Марієнбург?
На початку повномасштабного вторгнення саме діти, яких родини вивезли за кордон, реагували найбільш емоційно. Часто ставили ультиматум батькам: хочемо повернутися.
Що змінилося? Скільки маємо часу, аби зупинити їхню асиміляцію? І чому влада знову свої обов’язки переклала на плечі небайдужих? Де українська освіта за кордоном?
Тридцятирічна Надія Мірошниченко була б рада вже повернутися до України. Але поки навіть батьків не може провідати: боїться ракетних атак. Тому наразі жінка оселилася у передмісті Вроцлава разом із семирічною донькою, яку віддала в польську школу.
І тут Надія злякалася: її дитина почала забувати українську мову. Діти, загалом, набагато легше адаптуються до чужих середовищ. Тож Надія вирішила водити доньку в суботню українську школу. І хоча це школа вихідного дня, ще й возити далеко, Надія вважає, що це виправдані труднощі. Її дитина перебуває в рідному україномовному середовищі, а отже асиміляція їй не загрожує. Надія вірить, що обов’язково настане той день, коли вона зможе безпечно приїхати не лише до батьків у Хмельницький, але й до свого вже рідного Харкова, який росіяни щодня стирають з лиця землі.
Чому харків’янка, а також мільйони інших українців за кордоном, мають претензії до влади? Розберемо на цьому одному прикладі — освіти для дітей вимушених мігрантів.
Вечірня школа, в яку віддала свою доньку Надія, — це громадська ініціатива. Вона належить Центру української культури й розвитку. Його проєкти активно підтримує міська влада Вроцлава. Ще до вторгнення, 10% населення міста становили українці. Але де в цій формулі хоч якісь зусилля нашої влади?
Ось ще один цікавий проєкт: Перша українська школа в Польщі, яка розпочала свою роботу 2022 року в Кракові. Нині такі денні школи для українських дітей відкрились у ще двох найбільших польських містах — Варшаві та Вроцлаві. А ще — 9 освітніх центрів.
Українців поза Україною зараз трохи менше, ніж в Україні. За найбільш стриманими оцінками, їх понад 25 мільйонів. На батьківщині маємо 31 мільйон. Такою великою українська діаспора ще не була ніколи
І щоб зберегти ідентичність, потрібно триматися купи, навіть якщо хтось з цих людей не повернеться.
Коли українці приїжджали в нові країни, то насамперед будували дві споруди: храм і школу. У церкві — наш дух, у школі — наш розум. Разом — це культурний код, який оберігає нас від асиміляції.
І тому не дивно, що першою справою, яку започаткували українці в Польщі, стало створення мережі шкіл, які нині включають не лише денні, але й вечірні форми навчання. Їм би ще трошки підтримки від держави, а потім масштабувати цей досвід на інші країни
І мова навіть не про гроші, яких традиційно бракує, а про сприяння в комунікації з офіційними особами інших країн.
Ось, наприклад, директорка Першої української школи цілих дев’ять місяців стукала у двері Міністерства освіти Польщі, щоб отримати дозвіл на викладання українознавчого компонента. Думаєте, українське Міносвіти якось допомагало? Може, в українському міністерстві нічого не знали про існування такої ініціативи? Ні, ця відмовка не проходить. Знали, ще й нахвалювали.
І ось неймовірний результат: буквально цими днями школа стала призером найпрестижнішої світової премії в галузі шкільної освіти Worlds Best School Prizes.
Але тільки засновники школи знають, що їм довелося пройти без підтримки української влади: вони всерйоз думали про закриття проєкту.
Здавалося б, Міносвіти навіть думати не треба: беріть цей алгоритм, який вже працює, і відкривайте подібні школи в Празі, Берліні, Лондоні. Всюди, де з’явилася нова діаспора, яка хоче, щоб їхні діти залишались українцями.
А що натомість? На третій рік після повномасштабного вторгнення Міносвіти, нарешті, вирішило розробити українознавчі курси для іноземних шкіл. От і все. Та й зробили це тільки після шквалу критики про згортання дистанційної форми освіти для українців за кордоном. Я робив про це детальний матеріал, дивіться за посиланням.
Добре, що хоч програму, за якою навчаються сотні наших дітей в Першій українській школі, наше Міносвіти визнало. До речі, як і польське. Тому учні отримають атестати одразу двох країн.
Влітку я зареєстрував законопроєкт про «Основи державної демографічної політики». Серед різних інструментів, щоб виправити нинішню кризову ситуацію, було запропоновано створення окремого відомства. Адже зараз, ситуація, як у приказці: де багато господинь, там хата неметена.
Влада списала мою ідею і заявила, що створить Міністерство повернення українців. У моїй версії це мало б бути Міністерство демографії та діаспори.
Ми маємо зрозуміти, що не всі повернуться. Але ці люди, ці малі українці, які нині ходять до польських, чеських чи німецьких шкіл, будуть нашими союзниками в спільному домі Євросоюзу. Або не будуть. Якщо не збережемо їм ідентичність.
П’ять тисяч книжок для наших дітей, які зібрали в Першій українській школі, мала б профінансувати держава. Це копійки — порівняно з майбутнім ефектом. Але для цього сама влада нарешті має зрозуміти, що демографія — це наш головний повоєнний виклик. На жаль, нині такого розуміння немає.
Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.
