Ексклюзив
20
хв

Данута Гюбнер: «Ви виграєте війну, а ще виграєте мир, що настане. Європа — ваш дім»

Її віра в Україну та українців вражає. Її називають найпотужнішим лобістом інтересів України в Європейському Парламенті

Ольга Пакош

Данута Гюбнер. Фото надане пресслужбою політикині

No items found.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Данута Гюбнер, професорка, докторка економічних наук, депутатка Європарламенту від Польщі в ексклюзивному інтерв'ю «Сестрам» розповідає, коли закінчиться війна і з чого почати відбудову України, як перемогти корупцію та який вибух здійснили українські жінки в Польщі.

Ольга Пакош: Війна триває, чи варто вже говорити про післявоєнну відбудову України? З'являється все більше ініціатив як в Україні, так і в інших країнах Європи щодо відбудови. Про що ми дійсно можемо говорити і що можемо робити у цьому напрямку?

Данута Гюбнер: Відновлення України після війни принесе багато важких моментів. Без сумніву — більшість інвестиційних проєктів будуть пов'язані з великим фінансовим ризиком, а часто також з безпекою учасників їх реалізації. Україна сьогодні є найбільшим мінним полем у світі. На відміну від Плану Маршала, коли був один донор, тепер кошти надходитимуть з багатьох міжнародних джерел на різні дороговартісні та конкурентоспроможні проєкти. Знадобиться комплексний план, потрібна буде хороша координація, яка дозволить залучати інвестиції та використовувати підтримку донорів. Весь процес має бути ретельно спланований, організований, контрольований та вкладений у добре розроблені, пристосовані до реалій, правові рамки, стійкі до корупції та шахрайства. Українці розуміють і усвідомлюють це.

Президент Володимир Зеленський на Міжнародній конференції з відновлення України, Лугано 4 липня 2022 року. Фото: Fabrice Coffrini/AFP/East News

Значні приватні зобов'язання будуть пов'язані з гарантіями безпеки. Не буде бажання інвестувати в проєкти, які можуть бути знову зруйновані. Необхідне спеціальне воєнне страхування для компаній, які привозять своїх працівників на території з високим ризиком.

Ми очікуємо, що Україна представить план відновлення. Але ми також розуміємо, що їй знадобиться допомога. Це може бути нагода для ЄС та інших партнерів надавати експертну підтримку у розробці планів відбудови післявоєнної України на всіх рівнях влади — національному, регіональному та місцевому. Донори й інвестори хочуть бачити візію і план відбудови з боку України.

Нам доведеться співпрацювати з українцями над планом відновлення, який не тільки сприятиме відбудові зруйнованого війною, але й допоможе здійснити стрибок до модернізованої, сучасної, екологічно збалансованої та цифрової України.

ОП: Яким Ви бачите місце Польщі у відновленні України? Як Польща може допомогти? Що може здобути для себе? Які економічні, політичні чи навіть іміджеві переваги?

ДГ: Польща є одним із членів демократичного союзу на користь України. Ми, як суспільство, пройшли іспит на солідарність з біженцями. Ми підтримуємо Україну поставками військової техніки.

Ми є важливим торговельним партнером для України. Я вважаю, що польські підприємства відіграють важливу роль у реалізації проєктів, пов'язаних із відновленням України. Вже зараз понад 2000 польських компаній виявили зацікавленість у цьому процесі.

Відновлення України, безсумнівно, є для Польщі шансом інвестувати не лише у відбудову зруйнованої економічної інфраструктури, котра надає публічні послуги, а також в лікарні та школи. Мені прикро, що існує брак довіри Європейського Союзу до польської влади. Можливо, підтримка України також є можливістю для повернення Польщі відповідного місця в органах прийняття рішень ЄС, для відновлення довіри європейських партнерів до Польщі. Польща може відіграти значну роль у відбудові післявоєнної України, проте варто пам'ятати, що цей процес буде сильно пов'язаний із підготовкою України до членства у Європейському Союзі.

ОП: Чи нинішня влада Польщі робить достатньо для надання допомоги Україні? Я не запитую про допомогу військового характеру, мене цікавлять соціальні та суспільні аспекти. Чи варто щось змінити?

ДГ: У Польщі проживає близько одного мільйона біженців з України, і більшість з них працює в Польщі, навчає своїх дітей у польських школах та користується медичними та соціальними послугами, тож можемо сказати, що вони стали частиною нашого суспільства. Проте, ми все ще не добре справляємось у деяких аспектах і не можемо впровадити відповідні рішення, щоб інтегрувати та повністю включити українців у наше громадське життя.

Також можна помітити певну втому польського суспільства, оскільки, наскільки я розумію, звичайним людям у великій мірі доводиться нести обов'язок допомоги українцям, які втікають від війни. Уряд мало підтримував у цьому відношенні.

Багато українців у Польщі все ще працюють нижче своїх кваліфікацій. Якби ми з одного боку допомогли їм вивчити мову, а з іншого — затвердили їх дипломи, ми могли б активізувати біженців з України. Це важливо не тільки для українців, але і для нас, щоб спонукати їх залишатися в Польщі, а не мігрувати далі на захід. Врешті-решт, найголовніше — аби українці могли повернутися до своєї країни і будувати її майбутнє.

Міський голова Ірпеня Олександр Маркушин під час відкриття дитсадка, відновленого за кошти Литви після того як окупанти РФ зруйнували його. Фото: Руслан Канюка/Укрінформ/East News

У соціальному та громадському аспекті викликом залишається знання польської мови. І хоча багато українців чудово володіє польською мовою, я думаю, що забезпечення широкого доступу до мовних курсів сприятиме їхній швидшій інтеграції.

Лише кожна третя дитина з України, з числа біженців, навчається в польській освітній системі, велика частина не навчається в жодній системі (ані польській, ані українській), багато хто має проблеми з адаптацією в польській школі. Крім того, є мовний бар'єр, військова травма, відсутність психологічно-педагогічної підтримки та недостатнє навчання вчителів.

У польському суспільстві все ще існує великий потенціал солідарності з тими, хто втікає від війни та насильства. Просто відкритість до інших недостатня, потрібна все більш інституціональна та професійна підтримка з боку влади.

ОП: Найбільше біженців — понад півтора мільйона осіб, переважно жінок та дітей — прийняла Польща. З якими проблемами вони стикаються? Чи відчувають спокій та безпеку в Польщі? Чи може Польща стати для них другим — новим — домом?

ДГ: Для біженців з України Польща вже стала новим домом — для деяких тимчасовим, для деяких, можливо, назавжди. Важко сказати, чи вони відчувають себе спокійно, коли досить близько, прямо за кордоном Польщі, на голови їхніх співвітчизників, членів сім'ї, падають бомби. Звичайно, в нашій країні вони можуть почувати себе безпечніше. Деякі біженці змогли організувати своє життя знову, деякі, безперечно, не можуть дочекатись повернення на батьківщину. Менше з тим, обидві ці групи зіткнулися з проблемами. 

Дім — це поняття глибоко особисте. Чи може Польща стати справжнім новим домом для біженців? Це залежить від багатьох чинників, включаючи готовність нашого суспільства приймати різноманітність і забезпечувати підтримку.

Потрібні зусилля як з боку біженців, так і польського суспільства, щоб сприяти взаєморозумінню і повазі, створенню для наших сусідів місця, яке вони зможуть називати домом.

Але я від усього серця бажаю українцям мати змогу повернутися до своїх мирних домівок та почуватись у безпеці.

ОП: Повертаючись до теми відновлення України — чи можна використати потенціал жінок, які проживають в Польщі? Протягом півтора року вони вивчили польську мову, зрозуміли податкову систему та відкрили власну підприємницьку діяльність.

ДГ: Це добре, що Ви згадуєте про бажання українок бути присутніми на польському ринку праці. Чудово, що українки підходять до початку нового життя в Польщі з професійними амбіціями. Ваші співвітчизниці є чудовими, відкритими для світу людьми, які прагнуть керувати своїм життям, навіть в неймовірному стресі, незважаючи на воєнну травму, еміграцію та початкові труднощі. Я захоплююсь ними.

Я розумію, що деяка частина з них після закінчення війни захоче повернутися до України і допомагати відновлювати країну. Для цих людей ми повинні створити найкращі умови, аби під час перебування в Польщі вони могли здобути найкращі кваліфікації, які потім використають на батьківщині.

Відразу після початку війни, в березні минулого року, 110 фірм, заснованих українками, розпочали підприємницьку діяльність в Польщі, а в наступному місяці це число збільшилось на 214 відсотків. З квітня по вересень [2022 року — ред.], кількість фірм, заснованих українками, зростала в середньому на 22 відсотки щомісячно.

Це майже вибух жіночого підприємництва! 89 відсотків недавно заснованих фірм займаються перукарською діяльністю та косметичними процедурами. У галузі інформаційно-комунікаційних технологій жінки найчастіше засновували фірми, пов'язані з програмним забезпеченням, а в галузі торгівлі — роздрібним продажем через інтернет чи поштовими відправленнями.

Мене вразило, що близько 300 українських жінок, які приїхали до Польщі від початку війни, висловили бажання брати участь у безкоштовній програмі розвитку у сфері ІТ. Це гарна звістка, що вони бачать майбутнє у сфері цифрових компетенцій.

Це, звісно ж, буде дуже корисним, коли вони повернуться до своєї країни, а також, якщо вони вирішать залишитися в Польщі.

Підвищення цифрових компетенцій — це надійний шлях виходу з примусової низькооплачуваної роботи нижче їх кваліфікації, і це стосується значної частини українських біженок.

Але є також група українок, які вже відчувають себе достатньо добре в Польщі і бажають залишитися тут і розвивати кар'єру або бізнес. Просто треба залишити їм вільний простір для реалізації амбіцій, підтримати їх через можливості фінансування малих та середніх підприємств — дати їм початкову «фінансову подушку» для розвитку підприємницької діяльності.

Завдяки своєму підприємницькому духу, енергії та відвазі, жінки з України можуть оживити інвестиційну діяльність в Польщі. Важливо, щоб вони відчували себе комфортно в польському громадському просторі, відчували себе частиною нашого суспільства і мали право висловлювати свою думку з питань, які стосуються всіх нас. Заохочую жінок з України, які перебувають в Польщі, брати участь у громадському житті, в тому числі в рамках жіночих організацій, таких як, наприклад, Конгрес жінок. Висловлювати свої потреби, сподівання і створювати справжнє коло сестринства з польками. В Польщі є багато справ для вирішення, і ми можемо робити це разом. Це дозволить набути досвіду, який може стати корисним в післявоєнній Україні.

І, звісно, таке входження до сфери публічної діяльності в Польщі допоможе підтримати і зацікавленість українськими справами в Польщі. Це буде особливо важливо після війни, у вирішальному періоді для питання членства України в Європейському Союзі. Україна потребуватиме багатьох союзників. Україна також потребує значної участі громадянського суспільства у процесі будівництва демократії, відновлення зруйнованих об'єктів і розвитку підприємництва. Майбутнє України буде залежати від її громадян.

ОП: Ви, як депутатка Європейського парламенту є великою прихильницею України і послідовно підтримуєте її перспективу членства в ЄС. Чому Ви так вірите в Україну та українців?

ДГ: Україна бореться за своє існування, а також за те, щоб ніхто більше не став жертвою неспровокованої агресії іншої країни. У цей момент підтримка вашої країни та її громадян є показником гуманності, свідченням політичної гідності. Україна є лакмусовим папером — якщо ви не підтримуєте її у цій героїчній боротьбі, це означає, що ви погоджуєтеся з тим, щоб сила і кулак правили міжнародним порядком.

Підтримка України — це визнання героїзму чоловіків та жінок, які залишилися та намагаються жити нормальним життям під бомбами, а також для тих, хто став біженцями і переживає складну долю мігрантів.

Але підтримка також випливає з належного розуміння ширшого політичного інтересу всієї демократичної спільноти в захисті цінностей, таких як мир, свобода і незалежність.

А моя віра в Україну, українок і українців?

Я бачу прогрес, який ви робите, готуючись до членства в Європейському Союзі. Ви робите це, коли летять бомби, коли потрібно переховуватись в укриттях, коли панує страх і невпевненість щодо долі країни, долі сімей та близьких.

Політики з десятків країн і керівники організацій зібралися обговорити відновлення України, Лугано 4 липня 2022 року. Фото: Fabrice Coffrini/AFP/East News

Як можна не вірити в людей, які виявляють таку стійкість в надзвичайно складних умовах? Я бачу вашу впевненість у перемозі, у тому, щоб після війни не марнувати ці зусилля і щоб перемога стала початком відродження України вашої мрії.

Я вірю в вас, тому що ваша надія на краще життя надихає. Але не окремо, а в спільноті демократичних країн, невід'ємною частиною якої є Європейський Союз. Ви вже стали частиною європейського ДНК.

Ви виграєте війну, а ще виграєте мир, який настане після неї. Бо ви чудові жінки та чоловіки. А Європа — це ваш дім.

ОП: Як депутатка Європейського парламенту Ви часто відвідуєте Україну, спілкуєтесь з політиками, представниками влади, депутатами та громадянами. Чи дійсно Україна готова до членства в ЄС? Я говорю про корупцію. Як її перемогти?

ДГ: Я приємно здивована рівнем залученості та великим прогресом України з 1994 року, коли було укладено перший Договір про партнерство між ЄС та Україною. Звичайно, агресія Путіна спричинила значні руйнування багатьох аспектів існування України. І в цьому контексті я зі зворушенням спостерігаю у вас, українців, велику стійкість, політичну готовність і ентузіазм, пов'язаний з приєднанням до ЄС.

Боротьба з корупцією є важливим демократичним показником, і Європейський Союз приділяє цьому питанню велику увагу. Це також один з показників, які Європейська Комісія враховує при підготовці своїх висновків щодо готовності країни до членства в ЄС.

Кожна глибока зміна в управлінні вимагає політичної волі, і безумовно, ефективні реформи в Україні потребуватимуть міцного та стійкого лідерства на найвищих рівнях управління. Особливо важливим це буде в контексті українських фондів відновлення.

Необхідно створювати системні політичні та суспільні заходи на користь змін. Інвестування у зміцнення таких заходів у сфері боротьби з корупцією — наприклад, шляхом збільшення попиту на якісне управління та зміцнення позицій громадянського суспільства — буде ефективніше, ніж просто формальні інституціональні заходи чи дії зверху.

Війна в Україні — це не лише вигнання російських військ з країни. Йдеться про будівництво демократичної моделі влади, яка, на відміну від російської, ефективно забезпечує своїм громадянам публічні послуги. Війна також зміцнила солідарність українців, фундамент, на якому можна будувати ефективні системні заходи проти корупції. Тепер влада та її союзники мають забезпечити, щоб це перетворилося на ефективне управління.

ОП: В одному з інтерв'ю Ви зауважили: «Багато залежатиме від того, як ми - як Європейський Союз і решта світу, включаючи Сполучені Штати (хоча для нас це обов'язок) — зможемо допомогти Україні завершити війну». Ці слова вразили мене. Як Ви уявляєте завершення війни? Коли можна буде говорити про кінець війни?

ДГ: Тільки Україна може вирішити, коли ця війна закінчиться.

Нашим обов'язком, ЄС і їх союзників, є допомога, щоб цей конфлікт завершився успішно для України та її громадян. Наше завдання — зробити так, щоб праця та жертвоприношення українського народу для європейських та демократичних цінностей не були марними. Після закінчення війни Україна повинна отримати те, що є найважливішим: власну країну, недоторканість, територіальну цілісність, незалежність від Росії та приналежність до європейської родини.

Шлях для України є ясним і зрозумілим. Це Європа. Незворотно. І це погана новина для Путіна з геополітичних та геостратегічних причин.

Багато речей доведеться зробити і є багато роботи, але в найглибшому моральному сенсі Україна вже є в ЄС.

No items found.
Р Е К Л А М А
Приєднуйтесь до розсилки
Thank you! Your submission has been received!
Oops! Something went wrong while submitting the form.

Журналістка, редакторка. З 2015 року живе в Польщі. Працювала в різних українських виданнях: «Поступ», «Лівий берег», «Профіль», «Реаліст.онлайн». Авторка публікацій на тему українсько-польської співпраці: економічні, прикордонні аспекти, культурна спадщина та вшанування пам’яті. Співорганізаторка журналістських ініціатив українсько-польської дружби. Працювала як тренерка програми ЄС «Права жінок і дітей в Україні: комунікаційний компонент». Серед зацікавлень: розвиток особистості, нейролінгвістичне програмування тощо.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Сполучені Штати не хочуть розпуску НАТО, але виходять з того, що це має бути союз, де кожен з партнерів несе свою ношу, заявив держсекретар США Марко Рубіо. З поверненням Дональда Трампа в Білий дім розбіжності між партнерами по обидва боки Атлантики лише поглиблюються. Черговий клин в трансатлантичну єдність, аж до ймовірного скасування червневого саміту НАТО, може вбити «мирна» угода Трампа. З документом ознайомились журналісти Reuters. З-поміж іншого там йдеться, що США визнають де-юре Крим частиною Росії і де-факто контроль РФ над окупованими частинами Луганської, Донецької, Запорізької та Херсонської областей. Окремим рядком Україні пропонується відмовитись від прагнень до вступу в НАТО.

Для європейців визнання анексії українського півострову є неприйнятним. «Крим і прагнення України до членства в НАТО — червоні лінії. Ми не можемо від них відмовитися», — цитує європейського високопосадовця Financial Times. Україна та ЄС передали американцям своє бачення мирного треку, яке за даними Reuters, принципово відрізняється від американських пропозицій. Нині, за оцінками європейських політиків та експертів, перед ЄС стоїть непросте завдання: наново згуртувати Європу заради її ж власної безпеки і запустити масштабне власне військове виробництво. Чи готові до цього всі європейські країни та чи є альтернатива НАТО?  Хто може стати союзником Європи в новій безпековій архітектур і яку роль в ній відіграватиме Україна? Чи може Трамп насправді залишити європейських союзників та чи реальні погрози Москви протестувати міцність Альянсу?     

НАТО і пріоритети Трампа

Політика США у взаємодії з Європою в питаннях безпеки може коливатися між двох сценаріїв, вважає науковий аналітик Інституту безпекових досліджень Європейського Союзу Джузеппе Спатафора (Giuseppe Spatafora). Перший можна умовно визначити як «око за око». Його суть полягає в тому, що США не планують остаточний вихід з Європи, але використовують його як інструмент для тиску, змушуючи союзників збільшити витрати на оборону — з особливим пріоритетом на закупівлі американської зброї. Слухняних союзників — підтримують, інших — карають. Це згодом призведе до повної двосторонньої структури оборонних відносин, каже Джузеппе Спатафора. Другий сценарій аналітик називає «Прощавай, Європо»: 

— У цьому варіанті США стратегічно відходять від Європи, зосереджуючись на інших регіонах. Військові сили та інфраструктура переміщуються на захист американської території або в Індо-Тихоокеанський регіон. США намагаються якнайшвидше вийти з регіональних конфліктів, зокрема війни в Україні, залишаючи її Європі. Пентагон переглядає закупівлі, орієнтуючись на морську війну в Тихому океані. Продаж зброї переорієнтовується на азійських союзників.

Такий вихід може тривати роками, хоча його можуть прискорити зовнішні кризи або бажання Трампа швидко здобути політичні очки

США вже переносять свій акцент на схід, про що Трамп говорить абсолютно відверто, зауважує міністр закордонних справ України (2007-2009 рр.) Володимир Огризко. Оскільки азійський напрям для нього є принципово важливішим, ніж європейський, то й діє він відповідно: 

— Якщо мені Європа не цікава, то чого я буду тримати в Європі: а) війська і витрачати на це колосальні кошти; б) прикривати Європу, якщо вона не платить за свою безпеку; в) до того ж я вважаю, що європейці вже давно експлуатують Америку. З його точки зору крен на схід абсолютно логічний.

Однак найбільші ризики і для України, і для Європи в цілому, за словами Володимира Огризка, пов’язані з тим, що Трамп не бачить в Росії загрозу:

— Росія для нього є теоретично можливим союзником у боротьбі з тим самим Китаєм. Це глупство найвищого ґатунку, але тут ми не можемо влізти в його голову і сказати, що воно інакше. Тому очевидно, що в якійсь перспективі треба очікувати відходу США від Європи.

Чи означатиме це, що Трамп вийде з НАТО? Думаю — ні. Бо це, так чи інакше, це дуже важливий інструмент, аби щонайменше координувати якусь діяльність і не псувати відносини остаточно
Повітряно-космічні сили Франції підвищують готовність на авіабазі BA116 у регіоні Гранд-Ест. Фото: Christine Biau/SIPA/SIPA/East News

Не треба плутати те, що адміністрація Трампа говорить, з тим, що адміністрація Трампа насправді робить, адже часто є заяви, претензії, ультиматуми, які не перетворюються в реальність. І почасти це пов'язано з нестабільністю, притаманною високо персоналізованому режиму, який складається в деяких випадках з досить некомпетентних людей, наголошує старший консультант британського аналітичного центру Chatham House Кір Джайлз (Keir Giles). 

Він наводить приклад Канади, коли на кілька тижнів Трамп забув про цю тему, але днями повернувся до своїх претензій з новою силою. Відтак поки що всі американські посадовці залишаються на своїх місцях в структурах НАТО і американські військові також перебувають в Європі, але що станеться, коли адміністрація Трампа згадає про них, передбачити неможливо, як, власне, і решту дій Трампа, наголошує Кір Джайлз:

— Та ключове питання, чи вийдуть Сполучені Штати з НАТО, насправді не має значення, тому що жодній країні не потрібно виходити з Альянсу, щоб ця організація припинила своє існування. Якщо вони, наприклад, заблокують співпрацю за 5 статтею, то це може завдати значно більшої шкоди, ніж прямий вихід з Альянсу.

Безпекові загрози чи гра на публіку

Секретар Радбезу Росії Сергій Шойгу 24 квітня в інтерв’ю російським журналістам заявив про готовність застосувати ядерну зброю. Мовляв, Росія уважно стежить за військовими приготуваннями європейських країн. Він також нагадав про зміни, внесені торік до російської ядерної доктрини, які дозволяють застосувати ядерну зброю у випадку будь-якої агресії проти Росії або Білорусі.

Раніше, 15 квітня директор російської служби зовнішньої розвідки Сергій Наришкін звинуватив НАТО в нарощуванні військової активності біля кордонів Росії. Заразом звинуватив Польщу та країни Балтії в особливій агресивності і сказав, що вони будуть першими, хто постраждає в разі конфлікту Росії з НАТО.

Президент Польщі Анджей Дуда назвав погрози Наришкіна класичною дезінформацією, мовляв, все, що робить НАТО — це виключно відповідь на російську агресію.

А міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський під час виступу в сеймі 23 квітня заявив, що Росія розуміє лише мир через силу і порадив Москві краще управляти власною територією: «Замість того, щоб фантазувати, як знову завоювати Варшаву, потурбуйтеся про те, чи зможете ви втримати Хайшенвай» (так китайською називається Владивосток. — Авт.).

Сікорський під час виступу у Сеймі. Варшава, 23 квітня 2025 року. Фото: ANDRZEJ IWANCZUK/REPORTER

Заяви російських посадовців — типова російська політика шантажу, каже міністр закордонних справ України (2007-2009 рр.) Володимир Огризко, яка, на превеликий жаль, спрацьовує:

— Тому що на Заході, як чорт ладана, бояться самого слова «ядерна зброя». А Росія, як ви бачите, нею розмахує і наліво, і направо, й офіційно, і неофіційно. І саме на цьому побудована вже, до речі, віками російська політика відносно Заходу: з залякуванням, брехнею і так далі. Поки що працює. Наша українська мета має полягати в тому, щоб пояснити європейським друзям, що Путін настільки хоче жити, що тема про війну з НАТО взагалі не стоїть на порядку денному.

Якщо він не може три роки захопити повністю дві українські області, то що говорити про те, що він може напасти на НАТО, на об'єднані сили, які б там зараз розібрані вони не були

Не піддаватися на шантаж і обман з боку Росії закликали Трампа й американський конгрес сім європейських країн — голови комітетів із закордонних справ парламентів країн Балтії, Франції, Чехії, Великої Британії та України 25 квітня оприлюднили спільну заяву, де підкреслили необхідність безкомпромісного захисту суверенітету й територіальної цілісності України. Дипломати також закликали пришвидшити процес вступу України до Європейського Союзу та НАТО і  конфіскувати заморожені російські активи на користь Києва.

«Ми не повинні повторювати помилок Мюнхена 1938 року. Переговори з військовим злочинцем Путіним є безглуздими: його головна мета — послабити і принизити нашого союзника, Сполучені Штати», — йдеться в заяві.

Україна очікує, що гарантії безпеки від США будуть такими сильними, як в Ізраїлю. Фото: ОПУ

Від Росії постійно йде фоновий шум і суть в тому, щоб визначити, коли він перетворюється на щось реальне. Існує багато спекуляцій щодо того, куди РФ може завдати наступного удару — чи то для того, щоб випробувати НАТО, чи то, щоб спробувати знищити НАТО, чи для прямої територіальної експансії. Багато уваги, звичайно, приділяється країнам, що безпосередньо межують з Росією. Але це не обов'язково можуть бути найпривабливіші цілі, міркує старший консультант британського аналітичного центру Chatham House Кір Джайлз: 

— Для Росії має сенс атакувати цю систему там, де її найслабше місце. Отже, якщо у вас є країна, яка визначила себе як співлідера так званої коаліції охочих як Велика Британія і якщо врешті-решт виглядає так, що вона може ввести війська в Україну, щоб спробувати підтримати український суверенітет, тоді ця країна стає мішенню для Росії. 

Альтернативні союзи і союзники

Американці в кінцевому рахунку вийдуть з Європи, питання лише в часі і алгоритмі дій — як вони це будуть робити, вважає директор Центру оборонних стратегій Олександр Хара. До прикладу, досі відкрите стратегічне питання, чи вони знімуть, наприклад, свою ядерну парасольку з Європи:

— Другий момент, зрозуміло, що НАТО є наріжним каменем нинішньої системи безпеки. Якщо Сполучені Штати зменшують зобов'язання, це означає, що тоді треба переформатувати цю організацію під ті виклики, які є, але з ресурсами, які набагато обмеженіші в плані військ і в плані технологій.

США — це арсенал демократії, вони виробляють велику кількість високотехнічної зброї, плюс частково забезпечують інфраструктуру, командну, розвідувальну і технологічну підтримку НАТО. Відповідно, на те, щоб це замістити, потрібен час та інвестиції

Але в будь-якому разі, певен Олександр Хара, Україна має інтегрувати у себе стандарти НАТО, не відмовлятись від перспектив членства, а у випадку появи альтернативних безпекових союзів — посісти там своє місце.   

А втім, нині Україна потребує гарантій безпеки. У своїх «мирних» пропозиціях США ці зобов’язання покладають на країни Європи. Натомість Володимир Зеленський заявив, що Україна чекає від США потужних гарантій безпеки — як в Ізраїлю. Зі слів українського президента, присутність американського контингенту в Україні — не обов’язкова умова, але необхідні розвіддані та системи ППО, зокрема Patriot.

Ми бачимо перші непевні кроки, але, принаймні, публічно досі не було достатнього визнання нагальності пошуку стабільнішої і надійнішої альтернативи НАТО, зауважує старший консультант британського аналітичного центру Chatham House Кір Джайлз: 

— Фактично, деякі організації, які могли б слугувати ядром або прототипом такої організації, були значною мірою відкинуті. Ми чуємо багато розмов про так звану коаліцію охочих, але ж є Об'єднані експедиційні сили — очолювана Великою Британією група північноєвропейських країн, які однаково бачили безпеку і хотіли бути готовими діяти в часи, коли НАТО не здатне. Зараз якраз такі часи, але про цю організацію повністю забули.

Найбільші щорічні навчання НАТО Dynamic Mariner/Flotex25. Затока Кадіс, 28 березня 2025 року. Фото: AA/ABACA/Abaca/East News

Серед європейців переважає одна концептуальна прогалина, яка, на думку Кіра Джайлза, дуже стримує європейське мислення про нове безпекове середовище:

— Йдеться про те, яким чином за цих обставин Україна буде постачальником безпеки, а не споживачем безпеки. Адже Україна — одна з найважливіших, найсильніших і найрозвиненіших країн і армій, коли йдеться про утримання лінії фронту проти Росії.

Тож безпекові альтернативи НАТО можливі, але це вимагає більшої демонстрації лідерства з боку тих країн, які розуміють, наскільки серйозним і нагальним є цей виклик. Однак, продовжує Кір Джайлз, ми бачимо, що європейські лідери поки шукають рішення, які не визнають цю реальність:  

— Як швидко Європа може бути готова — потрібно багато часу, щоб скасувати 30 років руйнування власного військового потенціалу. Ми бачимо значні інвестиції в оборону,наприклад, в таких країнах як Польща, та на захід від Варшави — у Західній Європі все ще існує заперечення, що означає, що ці важливі інвестиції досі навіть не обговорюються публічно.

А між тим збільшення витрат на оборону, безумовно, має бути зараз серед пріоритетів Європи, вважає науковий аналітик Інституту безпекових досліджень Європейського Союзу Джузеппе Спатафора. Брюссель має допомогти державам-членам, наприклад, через спеціальні фінансові інструменти або спільні позики. Це покаже США рішучість Європи, а також дозволить самостійно підтримувати Україну:

— Друге, ЄС має інвестувати у стратегічні можливості — критичні для автономного воєнного потенціалу: авіаперевезення, розвідку, ППО і так далі. А також мають бути ресурси для ведення війни — від артилерії до великих армій.

Без цього стримування Росії без США буде неможливим

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

20
хв

Трансатлантичний розлам: чи зможе Європа створити нову систему безпеки без США

Катерина Трифоненко
екран, мобільний телефон, гучномовець

<frame>Більше знань, менше страху — це гасло нашого нового циклу публікацій. Адже безпека — це факти, перевірена інформація та обґрунтовані аргументи. Чим більше ми знаємо, тим краще підготуємося до майбутнього.<frame>

Усвідомлення того, що таке національна безпека і з чого вона складається, сьогодні є не привілеєм, а необхідністю. Але ще важливіше розуміти, що на багато її ключових сфер ми можемо впливати самі — як громадяни, мешканці, а також мігранти, які проживають у Польщі. Безпека — це не лише сфера держави, політиків і стратегів. Це наша спільна справа — повсякденна практика, заснована на знаннях, співпраці та відповідальності.

Основними напрямками національної безпеки є: військова безпека, безпека союзників, енергетична безпека, інформаційна безпека, економічна безпека, соціальна безпека, екологічна безпека.

На деякі з цих сфер впливають рішення, прийняті на державному чи міжнародному рівні. Але є й такі, на які ми можемо впливати — тут і зараз. І ми повинні робити це разом — незалежно від походження, мови чи історії. Тому що тільки тоді ми побудуємо суспільство, яке буде дійсно стійким до криз. Однією з таких ключових сфер сьогодні є інформаційна безпека — і вона стає першою лінією оборони в сучасному світі.

У XXI столітті війна не завжди починається з вибухів бомб. Іноді вона починається з посту в Facebook, зманіпульованого відео в TikTok або вирваного з контексту висловлювання, яке хтось кидає в інформаційний млин

Перш ніж впаде перша ракета, з'являються фейкові новини, перешіптування чуток і зростаюче відчуття, що «щось не так». У цифрову епоху знання стають нашим першим притулком, а інформаційна стійкість — новою формою цивільного захисту.

Дезінформація не знає кордонів, і її мета одна: розділити суспільство, посіяти недовіру та підірвати довіру до держави. Україна надто добре знає цей сценарій. Російській агресії передувала повномасштабна дезінформаційна кампанія — крок за кроком підривалися основи суспільної єдності. І, на жаль, ті ж самі методи сьогодні намагаються застосувати в Польщі.

Фото: Shutterstock

Українці перетворюються з героїв на цапів-відбувайлів? Неправдиві наративи б'ють по найслабших — а іноді й по тих, хто просто «новий» і досить помітний. Місяцями ми чуємо, що українці «не працюють», що вони «живуть на 800+», що вони «їздять на кращих машинах, ніж поляки» і що вони «псують ринок праці». 

Звучить знайомо? Так працює дезінформація — просто, емоційно, без фактів. А правда? Правда зовсім інша.

78% українців у Польщі або працюють, або активно шукають роботу. Це вищий показник участі в робочій силі, ніж серед багатьох груп польських громадян. Вони багато працюють — у логістиці, будівництві, громадському харчуванні, догляді. Скрізь, де поляки часто більше не хочуть працювати. Більше того — їхня присутність допомагає підтримувати темпи економічного зростання, які інакше сповільнилися б. Простіше кажучи, Польща потребує українців так само, як вони потребують безпечного місця для життя.

Гроші? Так. Але в один бік — до бюджету. Згідно зі звітом BGK «Вплив припливу мігрантів з України на польську економіку», опублікованим у березні 2025 року: з кожного злотого, виплаченого українцям у вигляді допомоги на рівні 800+, 5,4 злотих повертається до бюджету у вигляді податків і внесків. Ні, це не означає, що вони «віддають у п'ять разів більше», але це означає одне: вони віддають більше, ніж беруть. І це тверді цифри, а не думки з коментарів в інтернеті.

А ті розкішні автомобілі? Так, деякі українці приїжджали до Польщі на дорогих автомобілях. Тому що є люди з України, які володіють такими автомобілями, так само, як є поляки, які їздять на таких автомобілях.

Варто також поставити собі питання: якби у вас було 15 хвилин, щоб втекти з Києва чи Харкова під обстрілом, що б ви вибрали — автобус чи власне авто, якщо б воно у вас було? Це не розкіш. Це порятунок. Це єдине, що ти можеш забрати зі свого розбомбленого будинку

800+ для українців? Політичне страшило. У передвиборчій кампанії тема повернулася бумерангом — з твердженням, що «ми заберемо пільги в українців, а полякам залишиться більше». Проблема в тому, що це не лише популізм, але й натягування ковдри на очі. По-перше — незрозуміло, чи відбудуться якісь зміни. По-друге — навіть якщо вони будуть, то торкнуться маргіналів. Тому що переважна більшість українських сімей і так справляється самостійно і не потребує 800+.

А як щодо соціальних відносин? Ми спостерігаємо охолодження настроїв. Згідно з дослідженням, проведеним у листопаді 2024 року компанією Info Saliens, та звітом, опублікованим Центром Мєрошевського, одним із найпомітніших висновків є «значне зниження позитивних думок про Польщу та поляків. У 2022 році 83% українців мали добру думку про поляків, тоді як у листопаді 2024 року цей відсоток зменшився до 41%. Водночас зросла кількість тих, хто ставиться до них нейтрально, що свідчить про дедалі більш прагматичний характер відносин».

Але і для цього є причина: дезінформація, виснаження та відсутність чітких урядових наративів. Проте, ми не говоримо про конфлікт — ми говоримо про непорозуміння, яке можна виправити. Але тільки через діалог і факти.

У публічному просторі також неможливо оминути тему Волині — трагічної та болючої сторінки спільної історії, яка й сьогодні викликає сильні емоції. Саме ця рана найчастіше використовується як інструмент поділу. Лунають заяви, що українці «не хочуть віддавати тіла», що немає бажання співпрацювати, що пам'ять про злочин свідомо придушується.

Але треба чітко сказати: Волинь — це трагедія для обох народів. Це драматична сторінка історії, яка заслуговує на правду, пам'ять і гідність, а не на інструменталізацію та використання для розпалювання ворожнечі

Вшанування пам'яті жертв і повага до історичної правди є важливими. Але не менш важливо, щоб історія не стала зброєю в руках політичних наративів. Тому що ми не можемо повернути час назад. Ми можемо лише вирішити, що ми робимо з цією пам'яттю — і чи дозволяємо їй роз'єднувати нас у той час, коли ми найбільше потребуємо єдності.

Сьогодні ми стикаємося з новими викликами — війна, кризи, дезінформація, підрив основ безпеки. У такі часи історія має бути дороговказом, а не перешкодою. Ми повинні дивитися в майбутнє разом — поляки та українці.

Дезінформація — це зброя масового знищення. Потрібно сказати прямо — Польща не буде в безпеці, якщо не побудує систему опору інформаційним маніпуляціям. Медіаосвіта, вміння критично мислити, розпізнавати неправдиві джерела та свідомо користуватися ЗМІ — все це має бути настільки ж важливим, як знання місцезнаходження найближчого бомбосховища. Тому що достатньо однієї вправно поданої фейкової новини, щоб викликати паніку, розпалити обурення або заблокувати систему.

Познань, 24.08.2024 р. Марш з нагоди Дня Незалежності України. Фото: Lukasz Gdak/East News

І тут українці можуть зіграти величезну роль. Вони мають досвід боротьби з дезінформацією, вони знають інструменти, вони знають, як реагувати. В Україні місцеві лідери — вчителі, бібліотекарі, територіальна оборона, громадські організації — стали інформаційними «маяками», будуючи мережі довіри. У Польщі ми також можемо підтримувати і створювати таких лідерів. І це дуже нагальна справа.

Національна безпека сьогодні - це більше, ніж просто укриття і закони. Це про міжособистісні стосунки, соціальну довіру та інформаційну гігієну. І все починається з обізнаності. Якщо ми хочемо бути готовими до криз — ми повинні говорити про факти, а не про міфи. Про людей, а не про стереотипи. Про співпрацю, а не поділ.

Єдиний фронт —  безпечне суспільство. Українці не «гості» — вони частина нашого суспільства. І якщо ми зможемо разом з ними побудувати систему цивільного захисту, ми також зможемо разом захистити себе від атак, які приходять не з неба, а з інтернету.

Хто сіє страх, той пожинає кліки. Хто сіє знання — будує притулок. Інформаційна війна триває. І або ми навчимося вести її, або програємо ще до першого пострілу.

20
хв

Щоб розпочати війну, не потрібні бомби. Все, що вам потрібно, це вдалий фейк

Юлія Богуславська

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

Три головні жінки Трампа. Хто зробив Дональда політиком і християнином?

Ексклюзив
20
хв

Євген Клопотенко: «Польський барщ не має нічого спільного з борщем українським»

Ексклюзив
20
хв

Куди поїхати машиною в Європі з дітьми: цікаві місця в Чехії, Нідерландах, Австрії та Німеччині 

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress