Ексклюзив
20
хв

Данута Гюбнер: «Ви виграєте війну, а ще виграєте мир, що настане. Європа — ваш дім»

Її віра в Україну та українців вражає. Її називають найпотужнішим лобістом інтересів України в Європейському Парламенті

Ольга Пакош

Данута Гюбнер. Фото надане пресслужбою політикині

No items found.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Данута Гюбнер, професорка, докторка економічних наук, депутатка Європарламенту від Польщі в ексклюзивному інтерв'ю «Сестрам» розповідає, коли закінчиться війна і з чого почати відбудову України, як перемогти корупцію та який вибух здійснили українські жінки в Польщі.

Ольга Пакош: Війна триває, чи варто вже говорити про післявоєнну відбудову України? З'являється все більше ініціатив як в Україні, так і в інших країнах Європи щодо відбудови. Про що ми дійсно можемо говорити і що можемо робити у цьому напрямку?

Данута Гюбнер: Відновлення України після війни принесе багато важких моментів. Без сумніву — більшість інвестиційних проєктів будуть пов'язані з великим фінансовим ризиком, а часто також з безпекою учасників їх реалізації. Україна сьогодні є найбільшим мінним полем у світі. На відміну від Плану Маршала, коли був один донор, тепер кошти надходитимуть з багатьох міжнародних джерел на різні дороговартісні та конкурентоспроможні проєкти. Знадобиться комплексний план, потрібна буде хороша координація, яка дозволить залучати інвестиції та використовувати підтримку донорів. Весь процес має бути ретельно спланований, організований, контрольований та вкладений у добре розроблені, пристосовані до реалій, правові рамки, стійкі до корупції та шахрайства. Українці розуміють і усвідомлюють це.

Президент Володимир Зеленський на Міжнародній конференції з відновлення України, Лугано 4 липня 2022 року. Фото: Fabrice Coffrini/AFP/East News

Значні приватні зобов'язання будуть пов'язані з гарантіями безпеки. Не буде бажання інвестувати в проєкти, які можуть бути знову зруйновані. Необхідне спеціальне воєнне страхування для компаній, які привозять своїх працівників на території з високим ризиком.

Ми очікуємо, що Україна представить план відновлення. Але ми також розуміємо, що їй знадобиться допомога. Це може бути нагода для ЄС та інших партнерів надавати експертну підтримку у розробці планів відбудови післявоєнної України на всіх рівнях влади — національному, регіональному та місцевому. Донори й інвестори хочуть бачити візію і план відбудови з боку України.

Нам доведеться співпрацювати з українцями над планом відновлення, який не тільки сприятиме відбудові зруйнованого війною, але й допоможе здійснити стрибок до модернізованої, сучасної, екологічно збалансованої та цифрової України.

ОП: Яким Ви бачите місце Польщі у відновленні України? Як Польща може допомогти? Що може здобути для себе? Які економічні, політичні чи навіть іміджеві переваги?

ДГ: Польща є одним із членів демократичного союзу на користь України. Ми, як суспільство, пройшли іспит на солідарність з біженцями. Ми підтримуємо Україну поставками військової техніки.

Ми є важливим торговельним партнером для України. Я вважаю, що польські підприємства відіграють важливу роль у реалізації проєктів, пов'язаних із відновленням України. Вже зараз понад 2000 польських компаній виявили зацікавленість у цьому процесі.

Відновлення України, безсумнівно, є для Польщі шансом інвестувати не лише у відбудову зруйнованої економічної інфраструктури, котра надає публічні послуги, а також в лікарні та школи. Мені прикро, що існує брак довіри Європейського Союзу до польської влади. Можливо, підтримка України також є можливістю для повернення Польщі відповідного місця в органах прийняття рішень ЄС, для відновлення довіри європейських партнерів до Польщі. Польща може відіграти значну роль у відбудові післявоєнної України, проте варто пам'ятати, що цей процес буде сильно пов'язаний із підготовкою України до членства у Європейському Союзі.

ОП: Чи нинішня влада Польщі робить достатньо для надання допомоги Україні? Я не запитую про допомогу військового характеру, мене цікавлять соціальні та суспільні аспекти. Чи варто щось змінити?

ДГ: У Польщі проживає близько одного мільйона біженців з України, і більшість з них працює в Польщі, навчає своїх дітей у польських школах та користується медичними та соціальними послугами, тож можемо сказати, що вони стали частиною нашого суспільства. Проте, ми все ще не добре справляємось у деяких аспектах і не можемо впровадити відповідні рішення, щоб інтегрувати та повністю включити українців у наше громадське життя.

Також можна помітити певну втому польського суспільства, оскільки, наскільки я розумію, звичайним людям у великій мірі доводиться нести обов'язок допомоги українцям, які втікають від війни. Уряд мало підтримував у цьому відношенні.

Багато українців у Польщі все ще працюють нижче своїх кваліфікацій. Якби ми з одного боку допомогли їм вивчити мову, а з іншого — затвердили їх дипломи, ми могли б активізувати біженців з України. Це важливо не тільки для українців, але і для нас, щоб спонукати їх залишатися в Польщі, а не мігрувати далі на захід. Врешті-решт, найголовніше — аби українці могли повернутися до своєї країни і будувати її майбутнє.

Міський голова Ірпеня Олександр Маркушин під час відкриття дитсадка, відновленого за кошти Литви після того як окупанти РФ зруйнували його. Фото: Руслан Канюка/Укрінформ/East News

У соціальному та громадському аспекті викликом залишається знання польської мови. І хоча багато українців чудово володіє польською мовою, я думаю, що забезпечення широкого доступу до мовних курсів сприятиме їхній швидшій інтеграції.

Лише кожна третя дитина з України, з числа біженців, навчається в польській освітній системі, велика частина не навчається в жодній системі (ані польській, ані українській), багато хто має проблеми з адаптацією в польській школі. Крім того, є мовний бар'єр, військова травма, відсутність психологічно-педагогічної підтримки та недостатнє навчання вчителів.

У польському суспільстві все ще існує великий потенціал солідарності з тими, хто втікає від війни та насильства. Просто відкритість до інших недостатня, потрібна все більш інституціональна та професійна підтримка з боку влади.

ОП: Найбільше біженців — понад півтора мільйона осіб, переважно жінок та дітей — прийняла Польща. З якими проблемами вони стикаються? Чи відчувають спокій та безпеку в Польщі? Чи може Польща стати для них другим — новим — домом?

ДГ: Для біженців з України Польща вже стала новим домом — для деяких тимчасовим, для деяких, можливо, назавжди. Важко сказати, чи вони відчувають себе спокійно, коли досить близько, прямо за кордоном Польщі, на голови їхніх співвітчизників, членів сім'ї, падають бомби. Звичайно, в нашій країні вони можуть почувати себе безпечніше. Деякі біженці змогли організувати своє життя знову, деякі, безперечно, не можуть дочекатись повернення на батьківщину. Менше з тим, обидві ці групи зіткнулися з проблемами. 

Дім — це поняття глибоко особисте. Чи може Польща стати справжнім новим домом для біженців? Це залежить від багатьох чинників, включаючи готовність нашого суспільства приймати різноманітність і забезпечувати підтримку.

Потрібні зусилля як з боку біженців, так і польського суспільства, щоб сприяти взаєморозумінню і повазі, створенню для наших сусідів місця, яке вони зможуть називати домом.

Але я від усього серця бажаю українцям мати змогу повернутися до своїх мирних домівок та почуватись у безпеці.

ОП: Повертаючись до теми відновлення України — чи можна використати потенціал жінок, які проживають в Польщі? Протягом півтора року вони вивчили польську мову, зрозуміли податкову систему та відкрили власну підприємницьку діяльність.

ДГ: Це добре, що Ви згадуєте про бажання українок бути присутніми на польському ринку праці. Чудово, що українки підходять до початку нового життя в Польщі з професійними амбіціями. Ваші співвітчизниці є чудовими, відкритими для світу людьми, які прагнуть керувати своїм життям, навіть в неймовірному стресі, незважаючи на воєнну травму, еміграцію та початкові труднощі. Я захоплююсь ними.

Я розумію, що деяка частина з них після закінчення війни захоче повернутися до України і допомагати відновлювати країну. Для цих людей ми повинні створити найкращі умови, аби під час перебування в Польщі вони могли здобути найкращі кваліфікації, які потім використають на батьківщині.

Відразу після початку війни, в березні минулого року, 110 фірм, заснованих українками, розпочали підприємницьку діяльність в Польщі, а в наступному місяці це число збільшилось на 214 відсотків. З квітня по вересень [2022 року — ред.], кількість фірм, заснованих українками, зростала в середньому на 22 відсотки щомісячно.

Це майже вибух жіночого підприємництва! 89 відсотків недавно заснованих фірм займаються перукарською діяльністю та косметичними процедурами. У галузі інформаційно-комунікаційних технологій жінки найчастіше засновували фірми, пов'язані з програмним забезпеченням, а в галузі торгівлі — роздрібним продажем через інтернет чи поштовими відправленнями.

Мене вразило, що близько 300 українських жінок, які приїхали до Польщі від початку війни, висловили бажання брати участь у безкоштовній програмі розвитку у сфері ІТ. Це гарна звістка, що вони бачать майбутнє у сфері цифрових компетенцій.

Це, звісно ж, буде дуже корисним, коли вони повернуться до своєї країни, а також, якщо вони вирішать залишитися в Польщі.

Підвищення цифрових компетенцій — це надійний шлях виходу з примусової низькооплачуваної роботи нижче їх кваліфікації, і це стосується значної частини українських біженок.

Але є також група українок, які вже відчувають себе достатньо добре в Польщі і бажають залишитися тут і розвивати кар'єру або бізнес. Просто треба залишити їм вільний простір для реалізації амбіцій, підтримати їх через можливості фінансування малих та середніх підприємств — дати їм початкову «фінансову подушку» для розвитку підприємницької діяльності.

Завдяки своєму підприємницькому духу, енергії та відвазі, жінки з України можуть оживити інвестиційну діяльність в Польщі. Важливо, щоб вони відчували себе комфортно в польському громадському просторі, відчували себе частиною нашого суспільства і мали право висловлювати свою думку з питань, які стосуються всіх нас. Заохочую жінок з України, які перебувають в Польщі, брати участь у громадському житті, в тому числі в рамках жіночих організацій, таких як, наприклад, Конгрес жінок. Висловлювати свої потреби, сподівання і створювати справжнє коло сестринства з польками. В Польщі є багато справ для вирішення, і ми можемо робити це разом. Це дозволить набути досвіду, який може стати корисним в післявоєнній Україні.

І, звісно, таке входження до сфери публічної діяльності в Польщі допоможе підтримати і зацікавленість українськими справами в Польщі. Це буде особливо важливо після війни, у вирішальному періоді для питання членства України в Європейському Союзі. Україна потребуватиме багатьох союзників. Україна також потребує значної участі громадянського суспільства у процесі будівництва демократії, відновлення зруйнованих об'єктів і розвитку підприємництва. Майбутнє України буде залежати від її громадян.

ОП: Ви, як депутатка Європейського парламенту є великою прихильницею України і послідовно підтримуєте її перспективу членства в ЄС. Чому Ви так вірите в Україну та українців?

ДГ: Україна бореться за своє існування, а також за те, щоб ніхто більше не став жертвою неспровокованої агресії іншої країни. У цей момент підтримка вашої країни та її громадян є показником гуманності, свідченням політичної гідності. Україна є лакмусовим папером — якщо ви не підтримуєте її у цій героїчній боротьбі, це означає, що ви погоджуєтеся з тим, щоб сила і кулак правили міжнародним порядком.

Підтримка України — це визнання героїзму чоловіків та жінок, які залишилися та намагаються жити нормальним життям під бомбами, а також для тих, хто став біженцями і переживає складну долю мігрантів.

Але підтримка також випливає з належного розуміння ширшого політичного інтересу всієї демократичної спільноти в захисті цінностей, таких як мир, свобода і незалежність.

А моя віра в Україну, українок і українців?

Я бачу прогрес, який ви робите, готуючись до членства в Європейському Союзі. Ви робите це, коли летять бомби, коли потрібно переховуватись в укриттях, коли панує страх і невпевненість щодо долі країни, долі сімей та близьких.

Політики з десятків країн і керівники організацій зібралися обговорити відновлення України, Лугано 4 липня 2022 року. Фото: Fabrice Coffrini/AFP/East News

Як можна не вірити в людей, які виявляють таку стійкість в надзвичайно складних умовах? Я бачу вашу впевненість у перемозі, у тому, щоб після війни не марнувати ці зусилля і щоб перемога стала початком відродження України вашої мрії.

Я вірю в вас, тому що ваша надія на краще життя надихає. Але не окремо, а в спільноті демократичних країн, невід'ємною частиною якої є Європейський Союз. Ви вже стали частиною європейського ДНК.

Ви виграєте війну, а ще виграєте мир, який настане після неї. Бо ви чудові жінки та чоловіки. А Європа — це ваш дім.

ОП: Як депутатка Європейського парламенту Ви часто відвідуєте Україну, спілкуєтесь з політиками, представниками влади, депутатами та громадянами. Чи дійсно Україна готова до членства в ЄС? Я говорю про корупцію. Як її перемогти?

ДГ: Я приємно здивована рівнем залученості та великим прогресом України з 1994 року, коли було укладено перший Договір про партнерство між ЄС та Україною. Звичайно, агресія Путіна спричинила значні руйнування багатьох аспектів існування України. І в цьому контексті я зі зворушенням спостерігаю у вас, українців, велику стійкість, політичну готовність і ентузіазм, пов'язаний з приєднанням до ЄС.

Боротьба з корупцією є важливим демократичним показником, і Європейський Союз приділяє цьому питанню велику увагу. Це також один з показників, які Європейська Комісія враховує при підготовці своїх висновків щодо готовності країни до членства в ЄС.

Кожна глибока зміна в управлінні вимагає політичної волі, і безумовно, ефективні реформи в Україні потребуватимуть міцного та стійкого лідерства на найвищих рівнях управління. Особливо важливим це буде в контексті українських фондів відновлення.

Необхідно створювати системні політичні та суспільні заходи на користь змін. Інвестування у зміцнення таких заходів у сфері боротьби з корупцією — наприклад, шляхом збільшення попиту на якісне управління та зміцнення позицій громадянського суспільства — буде ефективніше, ніж просто формальні інституціональні заходи чи дії зверху.

Війна в Україні — це не лише вигнання російських військ з країни. Йдеться про будівництво демократичної моделі влади, яка, на відміну від російської, ефективно забезпечує своїм громадянам публічні послуги. Війна також зміцнила солідарність українців, фундамент, на якому можна будувати ефективні системні заходи проти корупції. Тепер влада та її союзники мають забезпечити, щоб це перетворилося на ефективне управління.

ОП: В одному з інтерв'ю Ви зауважили: «Багато залежатиме від того, як ми - як Європейський Союз і решта світу, включаючи Сполучені Штати (хоча для нас це обов'язок) — зможемо допомогти Україні завершити війну». Ці слова вразили мене. Як Ви уявляєте завершення війни? Коли можна буде говорити про кінець війни?

ДГ: Тільки Україна може вирішити, коли ця війна закінчиться.

Нашим обов'язком, ЄС і їх союзників, є допомога, щоб цей конфлікт завершився успішно для України та її громадян. Наше завдання — зробити так, щоб праця та жертвоприношення українського народу для європейських та демократичних цінностей не були марними. Після закінчення війни Україна повинна отримати те, що є найважливішим: власну країну, недоторканість, територіальну цілісність, незалежність від Росії та приналежність до європейської родини.

Шлях для України є ясним і зрозумілим. Це Європа. Незворотно. І це погана новина для Путіна з геополітичних та геостратегічних причин.

Багато речей доведеться зробити і є багато роботи, але в найглибшому моральному сенсі Україна вже є в ЄС.

No items found.
Р Е К Л А М А
Приєднуйтесь до розсилки
Thank you! Your submission has been received!
Oops! Something went wrong while submitting the form.

Журналістка, редакторка. З 2015 року живе в Польщі. Працювала в різних українських виданнях: «Поступ», «Лівий берег», «Профіль», «Реаліст.онлайн». Авторка публікацій на тему українсько-польської співпраці: економічні, прикордонні аспекти, культурна спадщина та вшанування пам’яті. Співорганізаторка журналістських ініціатив українсько-польської дружби. Працювала як тренерка програми ЄС «Права жінок і дітей в Україні: комунікаційний компонент». Серед зацікавлень: розвиток особистості, нейролінгвістичне програмування тощо.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати
військові, навчання, вправи

Чому шведи мають такий високий рівень суспільної довіри? І як вони будують свою стійкість у випадку кризи?

Коли ворог стукає у двері

У жовтні 2014 року світ облетіли кадри таємничого об'єкта, що з'явився з води в районі Стокгольмського архіпелагу. Збройні сили Швеції негайно прокоментували інцидент як «свідчення іноземної підводної діяльності». Автори статті під назвою «Це сталося: полювання на підводний човен у Стокгольмському архіпелазі», яка з'явилася 20 жовтня 2014 року в щоденній газеті «Dagens Nyheter», посилаючись на джерела, описали, як шведські служби перехопили розмову російською мовою на частоті, яка використовується Росією в надзвичайних ситуаціях. Подальший обмін зашифрованою інформацією мав відбуватися між об'єктом і російською базою в регіоні Кенігсберга. 

Розпочалося полювання на відправника сигналу. За даними джерел, це мав бути російський танкер NS «Конкорд», який вже кілька днів перебував у відкритих водах Балтики поблизу Стокгольмського архіпелагу. У «Dagens Nyheter» можна було прочитати, що Міністерство оборони Росії одразу ж заперечило, що будь-який російський підводний човен перебуває навіть поблизу шведських кордонів. Але фотографії заперечити було неможливо.

Цей інцидент змусив шведську армію почати змінюватися. Після того жовтневого ранку, щоб не сіяти непотрібну паніку, уряд почав вносити зміни на випадок війни. Однією з них стало відновлення програми підводних човнів, яку очолила шведська компанія «Saab».

Шведи усвідомлювали, з якою легкістю іноземна держава може перетнути їхню національну територію — і практично увійти до столиці

Відтепер «Saab» мав протидіяти порушенню морського права, а підводний оборонний потенціал Швеції мав бути максимально посилений. Техніки та інженери почали працювати над розробкою підводних човнів-невидимок для радарів, які були б найкращими у світі, а також над системою виявлення підводних човнів. 

Незабаром після цього, біля Скеппсброну в Старому місті Стокгольма, з води з'явився «Gotland» — підводний човен ВМС Швеції, частина найсекретнішої оборонної системи шведського флоту. Це вузьке і довге судно, екіпаж якого, що складається з 25 осіб, вдосконалює спостереження, топить ворожі кораблі та уникає зіткнення з кораблями і літаками. 

Ще десять років тому плани розвитку програми підводних човнів ставилися під сумнів і навіть загрожували закриттям. Сьогодні вже немає жодних сумнівів: такі судна відіграватимуть ключову роль в обороні Швеції. Вигляд синьо-жовтого прапора, що майорів над чорним підводним човном, був великою несподіванкою для тих, хто прогулювався набережною. Багато хто навіть не знав, що шведські військові взагалі мають підводні човни, а пересічний громадянин і гадки не мав, що Швеція є світовою державою в цій галузі. 

«На випадок кризи чи війни — важлива інформація для мешканців Стокгольму». Фото: офіційна сторінка Уряду Швеції

На випадок кризи або війни

Через два роки після подій на Стокгольмському архіпелазі до поштових скриньок усіх мешканців Швеції надійшла брошура під назвою «На випадок кризи чи війни — важлива інформація для мешканців Стокгольму» (Om krisen eller kriget kommer - viktig information till Sveriges invånare). На менш ніж 20 сторінках вона всебічно пояснює, що таке готовність до кризи: що робити, коли зникає телефонний зв'язок, інтернет, електрика та доступ до інформації, а також кому довіряти і звідки отримувати інформацію. Брошура підкреслює, наскільки важливо, щоб громадяни були здатні впоратися з кризою чи війною самостійно, до того, як прийде державна підтримка. Тому що це дуже важливо. 

Одна зі сторінок містить контрольний список з порадами, як підготуватися в домашніх умовах. У ньому перераховані приклади їжі тривалого зберігання та їжі, яка не потребує багато води для приготування (що також може бути проблемою), обов'язкові засоби зв'язку, предмети гігієни та медицини, а також необхідні документи. Про все це заступник голови МВС розповів в інтерв'ю PAP.

— Будьмо готові в межах наших можливостей вижити принаймні три дні без допомоги державних структур, — сказав Вєслав Лесьнякєвич. — Маємо мати запас води, необхідні медикаменти, засоби гігієни та санітарії, запас їжі, освітлення, яке працюватиме без електромережі, заряджені павербанки. А також транзисторне радіо, бо ми вже забули, що це може бути єдиним засобом отримання повідомлень.

Остання версія шведської брошури була опублікована в листопаді 2024 року і, як і попередня, не викликала шоку чи паніки серед громадян. Розширена на кілька сторінок, вона, вочевидь, спирається на досвід з українського фронту — знання, які шведський уряд намагається використати для посилення безпеки своїх громадян. Це також проявляється у посиленні рекламних кампаній щодо вступу до армії, а також у підвищенні обізнаності про те, звідки може прийти загроза — у випадку Швеції, з Балтійського моря та півночі країни. Саме тому у 2025 році розпочалася підготовка шведських арктичних спецбригад, щоб у разі війни і громадяни, і військові були готові до захисту. 

На фотографії, зробленій 4 лютого 2025 року, видно вантажне судно на горизонті, а член екіпажу спостерігає за ним в бінокль з мостикової палуби патрульного корабля ВМС США «Карлскрона» (P04) у відкритому морі поблизу Карлскрони, Швеція, в рамках патрульної місії НАТО в Балтійському морі «Балтійська варта», спрямованої на охорону критично важливої підводної інфраструктури. Фото: Johan NILSSON / TT NEWS AGENCY / AFP

Війна в Україні виграє нам час

На початку березня під час засідання Сейму прем'єр-міністр Дональд Туск оголосив, що в Польщі триває підготовча робота над проєктом створення півмільйонної армії. Елементом проєкту буде військова підготовка, яку пройде кожен дорослий чоловік. За словами прем'єр-міністра, навчання покликане забезпечити, щоб ті, хто не піде до регулярної армії, могли стати повноцінними солдатами в конфліктній ситуації. На думку незалежного військового експерта і популярного публіциста, який виступає під псевдонімом Капітан Лісовський, у Польщі може не вистачити захисників, якщо почнеться війна. Однією з причин цього є давно припинений призов на строкову військову службу.

— Війна в Україні показала, що потрібні людські ресурси, які обчислюються сотнями тисяч, — каже Лісовський. — Ресурси резервістів, тих, хто пройшов підготовку, або тих, хто лише потребує перепідготовки. У Польщі ми маємо серйозний дефіцит людських ресурсів. У нас менше таких кадрових резервів, ніж у Білорусі, де їх близько 300 тисяч. Для нашої безпеки ми повинні відновити ці резерви. Ми також повинні відновити резерв техніки. Це буде великим викликом.

На думку капітана Лісовського, недарма прем'єр-міністр тільки зараз оголосив про концепцію навчання поляків, щоб за короткий час збільшити кількість резервних і мобілізаційних ресурсів нашої армії. Це правильний крок. Можна лише мати сумніви щодо запропонованих методів.

— Місячного навчання недостатньо, вважає експерт. — У всіх аналізах, які ми з колегами робили, виходили з того, що це три місяці. Пам'ятаймо, що зброя змінилася, технології змінилися, люди теж змінилися, і все це потрібно враховувати. Ми вважаємо, що тримісячний період підготовки є достатнім для того, щоб отримати базового стрільця, якого потім можна буде готувати до служби в армії, залежно від його здібностей. 

Він також додає, що розширення нашої армії дає нам можливість отримати ще більший стримуючий і оборонний потенціал в раціональні терміни, що має, як мінімум, змусити Росію глибоко замислитися над тим, чи варто з нами зв'язуватися. Бо чи варто нападати на добре підготовлену країну, коли це може призвести до ще більших втрат, ніж війна в Україні, навіть якщо фронт буде набагато коротшим?

— Я кажу це з надією, що Україна не поступиться і що польсько-український кордон буде для нас безпечною ділянкою східного кордону, —додає капітан Лісовський. — І що нашою єдиною турботою залишиться ця північно-східна ділянка кордону нашої батьківщини, на стику з Кенігсберзьким регіоном і на кордоні з Білоруссю. Це дозволить нам максимально заощадити сили в оборонній операції і мати їх достатньо не тільки для самозахисту, але й для того, щоб мати можливість відплатити агресору за його дії.

Бартломей Випартович, журналіст і автор книги «Між Бугом і правдою», йде у своїх роздумах на крок далі. На його думку, Польща вже певний час є учасником війни. І те, що відбувається на українському фронті, виграє нам час

— Польща вже тривалий час перебуває у стані кібервійни, каже Випартович. — Наші сили кіберзахисту проводять оборонні операції, і ми вразливі до атак як з боку державних, так і недержавних гравців. Ми також перебуваємо в умовах гібридної війни, або, як ви можете сказати, на порозі війни. Сюди входить міграційна криза на польсько-білоруському кордоні. Ми піддаємося диверсійним атакам — це і спроби підпалів, і більш активні дії російських спецслужб. Чи можна побоюватися повномасштабної війни? На даний момент Росія сильно втягнута у війну в Україні, і саме ця війна є, в певному сенсі, вирішальною з точки зору майбутніх форм її агресії. Але коли справа дійде до мирних переговорів або припинення вогню, годинник почне цокати, ми почнемо вимірювати час. Тому що Росія, без будь-яких військових дій, почне відновлювати свої можливості. Тому, як це не парадоксально, для багатьох європейських країн, включаючи Польщу і країни Балтії, втягнутість Росії у війну в Україні є своєрідною гарантією безпеки.

Соціальна довіра та стійкість до дезінформації

Шведська модель розбудови суспільної стійкості в умовах кризи — це передусім спроба створити системне рішення, за якого громадянин знає, що робити в умовах кризи, як до неї підготуватися, на що розраховувати і звідки брати інформацію, щоб не піддатися дезінформації. Згідно з останніми статистичними даними Шведського агентства державного управління (Statskontoret), 65% громадян Швеції довіряють своїм збройним силам, 74% — поліції і 88% — поліції безпеки Säkerhetspolisen. 

Брошура «Коли приходить криза або війна» лише нагадує інформацію, яку шведи вже знають: як звучать сигнали тривоги, що попереджають про небезпеку, де розташовані укриття і до яких місцевих органів влади звертатися за допомогою. З моменту повномасштабного вторгнення Росії в Україну шведська влада опублікувала сотні звітів про дезінформацію та способи боротьби з нею, а в Інтернеті поширюються кампанії про те, як не піддаватися на фейкові новини. На думку Бартломея Випартовича, освіта є найважливішим фактором у цій справі. Чим краще освічена людина, тим менше вона піддається різним когнітивним або дезінформаційним заходам. Це пов'язано з тим, що вона краще вміє перевіряти та перевіряти інформацію.

— На жаль, соціальні мережі та великі технології заохочують людей замикатися в своїх інформаційних бульбашках, каже журналіст. — А вирватися з дезінформаційної бульбашки дуже важко. Це не схоже на те, що іноземна служба прийде до вас і скаже: «Привіт, відтепер ви наш агент і будете робити те, що ми вам скажемо». Набагато легше сформувати токсичне мислення, створити групи, які будуть поширювати шкідливу інформацію, створюючи у людини ілюзію, що вона є кимось особливим, що у неї є таємні знання — а отже, місія, яку вона може поширювати. Ось питання, яке можна було б розвивати на науковій конференції протягом кількох днів: «Чи ефективна боротьба з дезінформацією?». На мою думку, ні. Нам потрібно навчати та імунізувати один одного.

Як перевірити, чи не застрягли ми в інформаційній бульбашці? Варто змінити свої онлайн-звички і почати шукати інформацію по-іншому. Перш за все, потрібно вийти з-під впливу алгоритмів персоналізації, тобто тих, які відстежують нашу онлайн-активність: час, проведений на тій чи іншій сторінці, прочитані статті, написані коментарі чи залишені вподобання. Найпростіше рішення — видалити файли «тістечка», користуватися пошуковою системою в режимі інкогніто або перейти на DuckDuckGo чи Startpage.

11.02.2025 Ольштин Візит та брифінг міністра Вєслава Леснякевича в Центрі оповіщення рятувальників з нагоди Європейського дня екстреного виклику за номером 112. Фото: Artur Szczepanski/REPORTER

Мій дім — моя фортеця

У методичних рекомендаціях, які готуються Міністерством внутрішніх справ у співпраці з Урядовим центром управління державної охорони, буде зроблено акцент на тому, що громадянин має бути готовим пережити 72 години наодинці у власній оселі. З цим погоджуються експерти, в тому числі творці проєкту «Академія Defence24». За словами генерала Ярослава Громадзіньського, стійкість суспільства починається зі свідомості окремого громадянина. Адже якщо кожна сім'я зможе прожити 72 години без зовнішньої допомоги з боку місцевої влади чи держави, будучи підготовленою та захищеною, вона не ляже тягарем на державу чи місцеву владу, які зможуть ефективно розгорнути всю систему допомоги та порятунку в ті критичні години після виникнення кризи, а потім надавати підтримку населенню. 

— Саме в цьому і полягає стійкість, — каже генерал. —  Надзвичайно важливим елементом є побудова довіри та комунікації між сім'єю та найнижчим рівнем місцевої влади: сільським головою, мером, головою району. Важливо, щоб ця влада встановила контакт з громадянином до того, як станеться кризова подія, щоб громадянин довіряв своїй місцевій владі. Щоб він знав, що в кризовій ситуації саме тут можна шукати реальну інформацію. А влада знала, що цю інформацію треба донести до громадянина, наприклад, випустивши оголошення кожні чотири години. Тому що найстрашніше у всій кризі — це необізнаність громадянина. 

За словами генерала Громадзіньського, досвід України показує, що комунікація є ключовою для громадян. Українська влада призвела до того, що урядові повідомлення доходять до громадян через усі можливі комунікатори, починаючи з Telegram і закінчуючи сервісом X. Місцеві муніципалітети і навіть селища у великих містах мають власні канали в Telegram, де отримують інформацію з перших вуст.

— Стійкість суспільства — це також стійкість до дезінформації, продовжує генерал. — Стійкість до фейкових новин, стійкість до сіяння паніки серед населення. Це те, що показала нам гібридна війна: що можна дуже сильно вплинути на суспільство, щоб люди перестали вірити місцевій владі, перестали вірити владі. А звідти — один крок до дестабілізації державних структур. 

Громадзіньський є прихильником ідеї тривожних скриньок, а не валіз. Це не означає заперечення цінності тривожної валізи, адже її вміст — вода, їжа довготривалого зберігання, деякі батарейки, акумулятори, павербанки, тобто все, що допоможе людині пережити критичний час, — є дуже необхідним. Вся справа в назві, адже назва «тривожна валіза» (пол. plecak przetrwania — прим. пер.) одразу наводить на думку про втечу.

— А це не про втечу. Втеча — це те, що працює на користь ворога, це створює паніку в наших рядах. Йдеться про те, щоб вижити в місці свого проживання протягом 72 годин, не обтяжуючи державну систему. Перечекати, але бути поінформованим і не панікувати. Дати державі шанс активувати систему реагування на надзвичайні ситуації і допомогти вам.

Готуватися до гіршого, сподіватися на краще

Варто бути готовим до кризової ситуації до того, як вона станеться, адже підготовка дасть нам відчуття спокою. Коли держава розгорне допомогу громадянам у кризовій чи воєнній ситуації, буде вже запізно для тренувань та інструктажів. Коли ми думаємо про власну безпеку або безпеку нашої сім'ї, ми самі повинні мати певні навички. Даміан Дуда, президент фонду «Тим часом» (W międzyczasie), який від початку повномасштабної війни рятує життя українських солдатів на передовій, наголошує, що найголовніше — бути готовим надати першу допомогу — не лише комусь іншому, а й собі. Війна в Україні показала, що не обов'язково бути учасником бойових дій, щоб потрапити під ворожий вогонь, як на полі бою. Адже Росія так само обстрілює ракетами українські міста, завдає поранень цивільному населенню, з якими солдати щодня стикаються в окопах.

— Західний світ живе у фальшивому почутті безпеки, — каже Даміан Дуда. — Ми перебуваємо під абажуром, створеним видимістю міжнародного гуманітарного права і який створює видиме відчуття сили альянсу.

Переорієнтація політики США показує, що кожна країна, кожне суспільство повинні в першу чергу думати про власну безпеку — і лише потім робити ставку на альянси і право

За словами Дуди, важливо зробити копії документів і тримати їх у рюкзаку на випадок евакуації. А також подбати про пальне на випадок, якщо доведеться пересуватися. Також не зайвим буде пройти курс першої медичної допомоги або навіть піти далі і пройти тренінг з медицини поля бою (відомий як TC3, від Tactical Combat Casualty Care — тактична допомога пораненим в бою). Набуті там знання допоможуть вам зорієнтуватися в разі загрози і дадуть певне уявлення про те, з якими пораненнями вам доведеться мати справу.

19.10.2024, Вроцлав, Урочиста церемонія військової присяги в Академії Сухопутних військ. Шістдесят нових солдатів склали присягу на вірність прапору Академії і тепер поповнять ряди Збройних Сил Польщі. Фото: Krzysztof Zatycki / Agencja Wyborcza.pl

— Польща не мала бойового досвіду з часів Афганістану та Іраку, які, до речі, були експедиційними, а не повномасштабними конфліктами. Як наслідок, наші силові структури не завжди мають адекватні знання або належну підготовку у вигляді системи тренувань, — пояснює Дуда. — Завдання нашого фонду, окрім порятунку людей на полі бою і набуття там досвіду, полягає ще й у тому, щоб передати цей досвід нашим збройним силам. Це один з важливих аспектів нашої роботи: ми вчимося там, щоб навчати тут, вдома, і зміцнювати оборонний потенціал нашої Батьківщини.

На цьому питанні також зупинився капітан Мацєй Лісовський. На його думку, польська армія на центральному рівні ще не вчиться на важкому досвіді своїх українських сусідів. Однак в окремих військових частинах, особливо у спецпідрозділах, ці зміни і готовність вчитися вже можна побачити. Це важливо, адже кожен курс чи тренінг, навіть найпростіший, підвищує обізнаність у так званій «червоній тактиці», тобто всіх процедурах і техніках надання першої медичної допомоги та евакуації з поля бою.

— Ми живемо в час, коли люди є одним з найважливіших активів і ресурсів, — каже Лісовський. — З огляду на нашу демографічну ситуацію, ми не можемо дозволити собі розпоряджатися життями наших солдатів так, як це роблять росіяни у своїх «м'ясних атаках». Найважливіший виклик для нас —зробити людей більш стійкими до того, що відбувається на полі бою, за допомогою правильних навичок, включаючи медичну самодопомогу або допомогу своїм колегам. Очевидною є різниця у підході українців до своїх солдатів. Вони розвинули систему евакуації поранених до такого рівня, що їхні втрати незрівнянно менші, ніж у російської сторони. 

20
хв

Приклад з півночі. Чому Швеція є взірцем і що чекає на Польщу у випадку війни

Альдона Гартвіньська

Перемовини у Ер-Ріяді, домовленості щодо судноплавства у Чорному морі, а тепер і спроби Білого дому досягти перемир'я до 20 квітня — усі ці кроки створюють ілюзію дипломатичного прогресу. Але чи справді це крок до миру, чи черговий політичний маневр?

Росія, попри обіцянки, продовжує атакувати українську енергетичну інфраструктуру. Захід, натомість, розглядає послаблення санкцій проти російського агросектору, хоча Москва не демонструє жодних поступок. Усе це відбувається на тлі спроб адміністрації Дональда Трампа використати війну для власної геополітичної гри.

Чи є в Білого дому чітка стратегія, чи це лише спроба зафіксувати «успіх» до Великодня? Чи не перетворюється дипломатія на інструмент ослаблення санкцій, що грає на руку Кремлю? Про це в ексклюзивному інтерв’ю з Джоном Болтоном — американським політиком-республіканцем, дипломатом і радником Дональда Трампа з питань нацбезпеки (2018-2019 рр.).

Переговорний процес

Марина Степаненко: Минулого тижня відбувся черговий раунд переговорів у Ер-Ріяді. Як ви оцінюєте їхній хід? 

Джон Болтон: Вдалося досягнути певних домовленостей щодо припинення вогню на Чорному морі в сенсі умов, за яких комерційні судна можуть вільно перетинати Чорне море, не зазнаючи нападів. Комерційні судна не можуть використовуватися як військові. І я думаю, що загалом ми повернулися до того, що обговорювалося з Туреччиною ще в 2022 році.

Це, можливо, прогрес, але я думаю, що Росія зацікавлена в цьому так само, як і Україна, щоб вони могли перевозити частину своєї сільськогосподарської продукції. Я не думаю, що це обов'язково гарантує прогрес у припиненні вогню на суші або в напрямку більш всеосяжного припинення вогню, не кажучи вже про остаточне врегулювання.

Держсекретар США Марко Рубіо із радником США з національної безпеки Майком Вальцом і представником США на Близькому Сході Стівом Віткоффом під час перемовин у Саудівській Аравії. Фото: Evelyn Hockstein/Associated Press/East News

Ми стали свідками порушення обіцянки з боку РФ припинити удари по українських об'єктах енергетичної інфраструктури. Ба більше, атаки не лише не припинилися, а й посилилися. Тепер же маємо домовленості про забезпечення безпечного судноплавства в акваторії Чорного моря та не допущення використання комерційних судів у військових цілях. Як США можуть гарантувати виконання можливих угод Росією, враховуючи її попередні порушення міжнародних домовленостей?

Я не думаю, що існують якісь гарантії. Саме тому президент Зеленський так наполегливо домагається гарантій безпеки — він дуже добре розуміє послужний список Росії.

Можна домовитися майже про все, але російський підпис не зупинить третє вторгнення, якщо Москва вирішить його розпочати

Багато з цих помилок були допущені в 2014 році, що зрештою призвело до другого вторгнення Росії. Але шкоди вже завдано, і думка про те, що просте підписання документа забезпечить тривалий мир і стабільність, є хибною — особливо якщо ця угода залишає певні території в руках Росії, що робить її принципово неадекватною.

США оголосили про намір сприяти відновленню експорту російської сільськогосподарської продукції та добрив, зокрема через зниження витрат на морське страхування та розширення доступу до портів і платіжних систем. Чи не суперечить це чинній санкційній політиці, особливо враховуючи відсутність поступок з боку Росії щодо досягнення реального миру?

Так, я вважаю, що це свідчить про послаблення санкцій, які надають Росії більше економічних можливостей, ніж вона мала раніше — без будь-якого чіткого обґрунтування. Україна відносно успішно експортувала свою сільськогосподарську продукцію з Одеси через Дарданелли і Босфор.

Я не впевнений, що вона дійсно виграє від цієї угоди. Вона дає певні гарантії того, що судна не стануть мішенню, але, зрештою, справжнім бенефіціаром чорноморської угоди цілком може стати Росія.

Чи не створює така ініціатива прецедент, за якого Москва зможе використовувати дипломатичні переговори як інструмент для ослаблення санкцій, не змінюючи своєї агресивної політики?

Короткострокова дипломатична стратегія Росії цілком зрозуміла: зняти якомога більше обмежень і тиску, продовжуючи воювати, тим більше, що вони вважають, що динаміка бойових дій на полі бою на їхню користь.

Їхньою першочерговою метою є послаблення економічного тиску, з яким вони стикаються. Хоча цей тиск не був настільки сильним, як міг би бути, він все ще досить значний для них, щоб прагнути його полегшення

Справжнє питання полягає в тому, чому Сполучені Штати повинні надавати їм це полегшення, якщо Росія не змінює свою поведінку? Якщо вони не йдуть на значущі поступки щодо припинення вогню або не демонструють реальних намірів завершити війну, то немає жодних підстав для послаблення тиску. Поки що вони не продемонстрували нічого з цього.

Що буде з судноплавством у Чорному морі? Фото: Ukrinform/East News

Мир до Великодня

Білий дім прагне укласти угоду про перемир'я до 20 квітня, на яке цього року припадає Великдень — як у католиків, так і у православних. На вашу думку, чи є в адміністрації Дональда Трампа конкретна стратегія для цього? 

Ні, я не думаю, що існує конкретна стратегія. У кращому випадку, Трамп перейшов від заяви про те, що він може вирішити війну за один день — до перенесення термінів на квітень. До Великодня, ймовірно, буде якась декларація про прогрес, щоб він міг заявити про успіх, але я буду дуже здивований, якщо до того часу вдасться домовитися про повноцінне припинення вогню.

Як я бачу, Кремль не вважає, що припинення вогню відповідає його інтересам. Вони готові підігравати Трампу, бо вже домоглися від нього значних поступок у довгострокових питаннях — без повного відновлення суверенітету і територіальної цілісності України, без членства в НАТО і без гарантій безпеки з боку НАТО. Росіяни не хочуть ризикувати втратою цих переваг. Тому, хоча вони можуть вести переговори, немає жодних реальних ознак того, що вони мають намір змінити свої довгострокові цілі.

Спеціальний представник США Стів Віткофф назвав найбільшою перешкодою для вирішення війни Росії в Україні «статус Криму та чотирьох окупованих Росією регіонів материкової України», назвавши їх «слоном у кімнаті» на мирних переговорах. Чи існують реалістичні сценарії повернення цих територій? І які дипломатичні, військові або економічні інструменти можуть цьому сприяти?

Я думаю, що альтернативи є, але вони, швидше за все, означатимуть тривалу війну. Ключове питання полягає в тому, чи зможе Україна продовжувати боротьбу, якщо США знову призупинять військову підтримку. Це той важіль впливу, який має Трамп.

Що стосується Віткоффа, я вважаю, що він регулярно піддається російській пропаганді, і те, що ви щойно згадали, є яскравим прикладом

Чотири області та Крим не були якоюсь внутрішньою проблемою — вони були об'єктами неспровокованої агресії Росії і в 2014, і в 2022 роках. Якщо вже на те пішло, то вони є проблемою для Росії, а не для України.

Радник з національної безпеки президента США Майк Волтц висунув ідею почати переговори про заморожування ліній фронту «там, де вони є на даний момент». До яких наслідків це може призвести? 

Що ж, я дуже стурбований. Одне з головних питань, яке я маю щодо припинення вогню, полягає в тому, що якщо воно буде оголошене вздовж нинішніх ліній зіткнення і переговори почнуться в Женеві, Відні чи навіть Ер-Ріяді, ця лінія припинення вогню може швидко перетворитися на де-факто кордон.

Чим довше затягуватимуться переговори, тим більше Росія працюватиме над закріпленням своєї присутності — створюватиме адміністративні структури, інтегруватиме окуповані території в систему управління і поводитиметься з ними так, ніби вони є частиною Росії.

Зрештою, вони будуть стверджувати, що повернення цих територій неможливе. Ось чому я вважаю, що припинення вогню в цьому контексті становить серйозний ризик для України

Трамп і Путін — перезавантаження відносин

Росія багато говорить про перезавантаження відносин зі США. Чи це реально? Які довгострокові наслідки для безпеки США та НАТО може мати зростаюча довіра Трампа до Путіна?

Путін маніпулює Трампом з дивовижною легкістю, спираючись на свою підготовку в КДБ і чітке розуміння стратегічних інтересів Росії. На відміну від нього, Трамп, схоже, не визнає жодних значних американських інтересів у цій ситуації.

Він готовий поступитися позицією України, тому що для нього вона просто не має значення

Трамп розглядає свої відносини з Путіним як особисті, вважаючи, що якщо він ладнає з російським лідером, то американо-російські відносини повинні бути міцними. Але Путін бачить це не так. Цей надмірно спрощений і наївний підхід до зовнішньої політики, коли все зводиться до особистої динаміки, є саме тим, що Путін використовує для досягнення власних цілей за рахунок України.

Нещодавно видання Bild опублікувало дещо драматичний матеріал, мовляв, РФ може вторгнутися на територію Литви вже цієї осені. Наскільки реалістичний цей сценарій?

З військової точки зору, Росія може спробувати здійснити таку операцію, можливо, з метою забезпечення коридору до Калінінградського ексклаву. Однак я не думаю, що це ймовірно. Путін придивляється до кількох інших частин колишнього Радянського Союзу — Центральної Азії, Кавказу та Молдови, де він може побачити можливості для відновлення російського контролю.

Якби в Україні було досягнуто припинення вогню, я вважаю, що він віддав би перевагу цим регіонам перед набагато ризикованішим кроком — прямим вторгненням на територію НАТО

Проте, якщо Трамп продовжить послаблювати НАТО, Путін може врешті-решт вирішити, що ризик вартий того, щоб піти на нього.

Як потенційний відхід США від активної підтримки Європи за Трампа вплине на баланс сил у регіоні та чи зможе ЄС компенсувати цей вакуум безпеки?

Я вважаю, що вихід США з НАТО був би катастрофічною помилкою — як для США, так і для Європи.

Навіть значне послаблення Альянсу матиме серйозні наслідки. Путін це добре розуміє

Він знає, що Трамп перебуває на посаді лише чотири роки, і він може розглядати це як можливість. Заохочення Трампа до кроків, які послаблюють або навіть демонтують НАТО, може забезпечити довгострокові вигоди для Росії. Але Путін також усвідомлює, що це вікно не буде вічним — він не може розраховувати більше, ніж на чотири роки. Ось чому він намагається маніпулювати Трампом, прагнучи за допомогою дипломатії та політичного впливу домогтися того, чого досі не вдалося досягти російським військовим в Україні.

Враховуючи нинішню напруженість у відносинах між США і Канадою, те, що мало хто міг передбачити, чи вважаєте ви, що Канада могла б посилити свою співпрацю з Європою, щоб сформувати альянс на кшталт НАТО, але без Сполучених Штатів, для посилення європейської безпеки?

Канада може спробувати це зробити, але це було б серйозною помилкою — і для Канади, і для Європи, і для всіх зацікавлених сторін. Якщо США вийдуть з НАТО або якщо Європа фактично виштовхне США, це буде великою помилкою. Незважаючи на шкоду, яку Трамп вже завдав і яку він ще може завдати, — ми повинні зважати на довгострокову перспективу. Йому залишилося перебувати на посаді 46 місяців, але відносини у сфері безпеки між Європою і США триватимуть десятиліттями. Під час холодної війни однією з ключових цілей Росії було розділити Захід, але їм це так і не вдалося.

Зараз ми ризикуємо зробити це з самими собою. Вкрай важливо не допустити цього

З Трампом буде нелегко, але ми повинні залишатися зосередженими на довгостроковій меті.

Рейтинг Трампа та черговий скандал в його адміністрації 

Незважаючи на те, що рейтинг Трампа перебуває на особистому максимумі, він все ще нижче 50-відсоткового порогу схвалення, а незначна більшість виборців (51%) поки що не схвалюють його роботу. Наскільки зараз американське населення зосереджене на політиці Білого дому щодо України? Чи можливий соціальний тиск на Трампа у питанні продовження військової допомоги Києву?

Я все ще думаю, що це можливо. Рейтинг Трампа знижується, але протягом багатьох років люди відзначають, що йому притаманне те, що часто називають «високою підлогою і низькою стелею» — це означає, що його рейтинги мають тенденцію залишатися у вузькому діапазоні.

Водночас, хоча Трамп є новообраним президентом, він також є президентом-«кульгавою качкою», оскільки не може балотуватися на третій термін. Це означає, що його рейтинги підтримки можуть впасти ще більше під час другого терміну, ніж під час першого.

Поки що невідомо, як розвиватимуться події, але наразі його рейтинги поступово знижуються. Якщо невизначеність щодо тарифів продовжить впливати на економіку, ця тенденція може зберегтися.

Пане Болтоне, під час першої каденції Дональда Трампа ви були його радником з національної безпеки. Якою була ваша перша реакція, коли ви дізналися про скандал з додаванням у закритий чат головного редактора The Atlantic Джеффрі Голдберга, у якому обговорювали удар американських військ по Ємену? Про що свідчить такий прецедент?

Це було по-справжньому приголомшливо. Я не можу собі уявити, чому хтось міг би навіть подумати про використання незахищеного, неурядового каналу зв'язку. Signal навряд чи може замінити високозахищену мережу, яку уряд США будував за великі кошти протягом багатьох років. Ніхто не запропонував розумного пояснення цьому — тому що, чесно кажучи, я не думаю, що воно існує. Це серйозне питання для адміністрації Трампа. Нам доведеться почекати і подивитися, чи вона вичерпається, чи ні.

Але ясно одне: коли високопоставлені американські чиновники поводяться так необережно, це лише заохочує противників Америки активізувати свої шпигунські зусилля
Дональд Трамп і Джон Болтон. Фото: Atlantic Council

Під час нашої розмови ви наголосили, що час перебування Трампа на посаді обмежений чотирма роками і зрештою він залишить Білий дім. Чи вважаєте ви, що Джей-Ді Венс може претендувати на те, щоб стати його наступником у майбутньому? Що така фігура у Білому домі означатиме для Америки, світу та глобальної безпеки?

Далеко не факт, що він навіть отримає номінацію від республіканців. Його шанси значною мірою залежатимуть від того, наскільки популярною буде адміністрація Трампа через два-два з половиною роки. Якщо економіка зануриться в рецесію через тарифи, це зашкодить усім, хто асоціюється з президентством Трампа.

Тим часом, хоча Демократична партія за останні чотири місяці після виборів не продемонструвала особливого імпульсу, вона може висунути сильного кандидата у 2028 році. Немає жодних гарантій, що Венс виграє номінацію або стане президентом.

Історично лише два віцепрезиденти були обрані президентами безпосередньо після своєї віцепрезидентської каденції: Джордж Буш-старший у 1988 році, а до нього — Мартін Ван Бюрен на початку 19-го століття. Це рідкісне явище. Деякі віцепрезиденти перемагали на президентських виборах на пізніших етапах своєї кар'єри, проте наступники президента, з яким вони працювали, трапляються вкрай рідко.

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

20
хв

Квиток у пастку. Джон Болтон про переговори з Росією та наслідки для України

Марина Степаненко

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

«Чиста фінансова вигода». Як українці впливають на економіку Польщі

Ексклюзив
20
хв

Все про подорожі автодомом у Польщі: оренда, купівля, популярні моделі й кемпер-маршрути 

Ексклюзив
20
хв

Вправи з деколонізації

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress