Цікаві факти про гурт «Циферблат» (Ziferblat), який представляє Україну на Євробаченні-2025

Мені здавалось, це всім зрозуміло. Виявилось, не всім. По українських соцмережах побігла хвиля розпачливих дописів в дусі «ааа, Зеленський провалив перемовини, тепер США нас кинуть, і ойшожцебудеааааа!» — з довжелезними якбитологічними простирадлами або й цілими їх сувоями нон-стоп. Про те, що от якби Зеленський змовчав, то Трамп би незабаром сам побачив, що це не ми, а Путін недоговірний, розсердився б на нього і перейшов би на сторону добра (я не жартую, на власні очі таке бачила, доктори наук пишуть!). А якби ще й замість Зеленського був би інший переговорник, то взагалі було б ого-го!.. (причім це пишуть не проросійські боти, які вже були перебирали лапками, чекаючи зняття з Росії санкцій, а цілком собі українці, в інших питаннях деколи навіть притомні).

І сум мене обняв на цей вид, і жаль великий — бо з реальністю ці розпачливі, як чіпляння пальцями за край карниза, фантазії мають стільки ж спільного, скільки Путінові — про Україну, вигадану австрійським генштабом, та її нацистську хунту, і в істоті мають те саме, що в Путіна, психологічне джерело: страх. Страх маленької людини перед реальністю, що погналась кудись у незрозумілому напрямку, — і прагнення ту реальність за всяку ціну (тільки, звісно, в кожного свій на те ресурс!) «вернути на місце».

Я розумію, що всі ми — «нащадки Голодомору» (3−4 покоління), і відтак в усіх нас сильно поплавлена генетично, а з 2014-го ще й біографічно, базова потреба в безпеці. А ще чудово розумію, що всі нині сущі покоління українців світоглядово формувались під колоніальним кашкетом «двополярного світу», і міф «великого та могутнього дяді Сема», який, «коли шо», оборонить і захистить слабого й покривдженого (тобто, образ супердержави 1950−80-х, якої давно не існує і яку, власне, й обіцяв Трамп повернути своїм виборцям «again»), — це частина нашої персональної міфології: потреби у вірі в «старшого в домі», в «доброго Рейґана», який «на нашій стороні» (читай — не дасть Кремлю нас вдруге загеноцидити, якщо ми будемо чемні).

Це патерналізм, так. І постколоніалізм, авжеж. Неміряному числу наших замотеличених співвітчизників довелось уже під бомбами позбавлятись цих підліткових комплексів у стосунку до «великої й сильної Росії» (і відкривати, що вона геть не велика й сильна, як їм казали, що то брехня!), — а тепер що ж, і з Америкою те саме робити?.. Нііі-і, куди простіше зараз я-а-ак накинутись на отого малого з нашого двору, що з дорослим дядьком задирався, я-а-ак наваляти йому всім двором — гляди, може, дядько нам і пробачать, не гніватимуться на нас?..

Лікуймося, співвітчизники. Дорослішаймо. Розумію, що ой-страшно — але не можна аж так ховати голову в теплий-угрітий мішок домашньої кайдашівщини, бо, поки ви вишукуєте, як у цьому збуреному світі на переломі історичних епох зберегти свою комфортну «шапочку з фольги», можете незчутись, як вашу «шапочку» використають вороги, щоб вас же й добити. Ми вже довели, світу й собі самим, і в 2014-му, і в 2022-му, що вміємо бути відважними. А відвага включає, обов’язковим пунктом, — тверезе бачення речей і називання їх своїми іменами.

Отож, щоб полегшити тим, хто не встигає за гоном історії, рух назустріч реальності, пропоную для початку просту вправу: можете замкнутись у ванні і, дивлячись на себе в дзеркало (так менш страшно буде!), вимовляйте вголос (обов’язково вголос!):

— Президентом сполучених штатів став спільник Путіна (кажуть, навіть аґент КГБ, але цього можете не вимовляти, кому вже дуже страшно!), його завдання — врятувати Росію від розпаду

Повторіть кілька разів. Візьміть собі час на усвідомлення того, що це правда. (Бо це таки правда, штурм Капітолію 2021 року під наглядом «рускоязичних амєріканскіх ґраждан» був тільки репетицією, і я щиро співчуваю американському народові й бажаю йому, щоб попередні, від Буша-молодшого початі, 20+ років розхитування американської демократії зсередини не виявились для цієї країни фатальними). Протріть свої ментальні скельця цим усвідомленням — і ви побачите, як всі пазли відразу стануть на місце.

…І щойно після цього (тільки після цього!) скажіть собі — так само вголос, від діафрагми, розправляючи плечі:

— Україна не підписала капітуляції.

— Україна не стала Чехословаччиною-1938.

Ми зараз тут.

Ну що, відчули? Відчули, як — варто витягти голову з теплого кудкудакаючого мішка — смалить по вухах вітер історії?

(Страшно, звісно. Але ж не кажіть, що вас не попереджали, — почалась епоха турбулентності, пристібайтесь міцніше! — оце ж вона й почалась, далі ще дужче буде трясти, поки не скінчиться Велике Перезавантаження…)

Ми даємо — чи Бог через нас дає — людству шанс виправити помилки минулого. Це хрест, але це й місія, якої ми цим разом не маємо права провалити. Бо ставка тут — «пан або пропав»: не лише для нас, а й для людства.

Путін розбудив Україну. Трамп розбудив Європу. 2 березня 2025 року для історії не менш епохальна зустріч, ніж була 28.02.25, — на кону майбутня європейська безпека, князь Вітовт махає нам з Луцька-1429, тектоніка процесів поглиблюється, чуєте гул?.. (хто пам’ятає страйки 1990−1991-го, той мене зрозуміє!)

«Не бійтеся!» — казав один пристойний (на відміну від нинішнього) Папа. Ось що нам всім треба твердо собі сказати. (І пристебнути ремені, розуміється!)

Шануймося.

‍

Текст опубліковано з дозволу автора. Джерело

Як оформити дитині громадянство України: покроковий алгоритм 

Отже, ви стали щасливими батьками дитини, яка народилася в Польщі. Робимо необхідні кроки для її легалізації та набуття українського громадянства:

‍Крок 1. Після народження дитини в польській лікарні акушерка або лікар формують медичну карту про народження дитини (kartę urodzenia). Ця картка повинна бути передана ​​до відділу активів цивільного стану не пізніше, ніж через 3 дні. Забивайте у пошук urząd stanu cywilnego плюс своє місце проживання і шукайте адресу, за якою протягом 21 дня з моменту видачі карти про народження вам потрібно звернутися. 

‍Якщо протягом цього періоду не з'явитися до відділу реєстрації актів цивільного стану, керівник відділу обере вашій дитині ім’я та зареєструє її народження самостійно. 

‍Крок 2.  Окрім свідоцтва скороченого зразка (Odpis skrócony aktu urodzenia), необхідно отримати повне свідоцтво про народження (Odpis zupełny aktu urodzenia), який містить повну інформацію про батьків новонародженої дитини.

Відповідно до ст.15 «Договору між Україною та Республікою Польща про правову допомогу й правові відносини у цивільних і кримінальних справах», всі документи реєстрації актів цивільного стану, видані польською стороною, визнаються українською стороною без будь-якого засвідчення чи спеціальної легалізації. Однак свідоцтво про народження (Odpis zupełny aktu urodzenia) повинно бути перекладено українською мовою та засвідчено у присяжного перекладача. Список присяжних перекладачів знайдете тут. 

‍Крок 3. Один з батьків, який є громадянином України, звертається за отриманням довідки про громадянство України за народженням. Ви маєте звернутися до консульства, яке відповідає вашому консульському округу. Для цього необхідно зареєструватися до електронної черги для вчинення консульських дій, це можна зробити за посиланням.

Перелік необхідних документів для отримання довідки про набуття громадянства України за народженням (необхідні оригінали та копії): 

Роздрукованої та заповненої заяви, приклад бланку тут (Увага! Шапка бланків може відрізнятися в залежності від місця, куди ви подаєте заяву — до консульського відділу посольства чи до генерального консульства в Кракові, Любліні, Вроцлаві, Гданську). Перевіряйте уважно на офіційних сторінках, які вимоги є у кожної консульської установи, перелік консульських установ в Польщі знайдете за цим посиланням. 

• Повний витяг свідоцтва про народження (zupełny akt urodzenia); офіційного перекладу (tłumaczenie przysięgłe) на українську мову свідоцтва про народження;
• Паспорт громадянина України для виїзду за кордон того з батьків, хто приїде на консульський прийом для подачі документів.  

‍* Додаткові вимоги для чоловіків, які оформлятимуть довідку про громадянство України за народженням

Якщо документи буде оформлювати батько дитини, йому потрібно до переліку документів додати: 

• витяг з мобільного додатку Резерв+ з QR-кодом, що підтверджує оновлення військово-облікової інформації в Реєстрі «Оберіг». 

Ця вимога не стосується тих чоловіків, у яких дружина не є громадянкою України. В такому випадку необхідно представити документ, який засвідчує факт одруження з неукраїнкою.

‍Особиста присутність новонароджених дітей та дітей до 12 років при оформленні їм закордонного паспорта (та/або довідки про набуття громадянства України за народженням) не обов’язкова. 

Консульський збір за розгляд заяви щодо набуття громадянства України за народженням не стягується.

Процедура набуття громадянства України за народженням передбачає такі дії:

Закордонна дипломатична установа, до якої надійшли документи для оформлення громадянства України, перевіряє їхню відповідність вимогам законодавства України та підтверджує факти, чи належать особи до громадянства України відповідно до закону.

Рішення про надання громадянства України або відмову в задоволенні клопотання ухвалюється керівником дипломатичної чи консульської установи або його заступником не пізніше, ніж через місяць з дня отримання документів (за відгуками, часто така довідка видається протягом тижня). 

Довідка про реєстрацію набуття громадянства України за народженням не може бути видана двічі, у зв’язку з чим консульська посадова особа, яка приймає документи, зобов’язана звернутися до консульської установи на території консульського округу, в якому перебуває заявник, з проханням підтвердити/спростувати інформацію про неотримання такої довідки попередньо. Дана процедура здійснюється протягом 10 робочих днів.  Про відмову заявник отримує письмове повідомлення не пізніше ніж через тиждень після прийняття рішення.

У разі позитивного рішення особа реєструється як громадянин України та отримує довідку про реєстрацію громадянства. Після отримання довідки про народження громадянства України за народженням батьки можуть подати документи на оформлення закордонного паспорта дитини в консульстві, або ж оформити “білий паспорт” (терміном на 1 місяць) для перетину українсько-польського кордону. 

Дотримуйтеся процедури, це допоможе вам правильно оформити документи для отримання громадянства України для вашої дитини, яка була народжена в Польщі.

1. «20 днів у Маріуполі»

«Оскар» у категорії «Найкращий повнометражний документальний фільм», BAFTA у категорії «Найкращий документальний фільм». 20 міжнародних і національних нагород.

Це перший український «Оскар» за всю історію проведення премії, а також перша українська BAFTA.

Промова режисера стрічки Мстислава Чернова на церемонії вже увійшла до підручників: «Я хотів би ніколи не робити цей фільм, не виходити на цю сцену, і хотів би, щоб Росія не нападала на Україну. Якби я міг обміняти нагороду на те, щоб Росія не окупувала наші міста, я б віддав її за те, щоб Росія не вбивала моїх земляків, звільнила всіх українських військових і цивільних, які зараз в тюрмах та в заручниках».

«20 днів у Маріуполі» — не лише хроніка подій, які відбувалися в місті у перші дні вторгнення росіян. Фільм також показує роботу наших воєнних журналістів. Над стрічкою також працювали фотограф Євген Малолєтка та продюсерка Василиса Степаненко.

— Кадри фільму «20 днів в Маріуполі» — це біль, який назавжди залишиться зі мною, — каже Євген Малолєтка в інтерв’ю Sestry. — Передивлявся фільм багато разів, але вже не плачу. Хоча всередині дуже важкі й сильні емоції.    

—  Біль нікуди не пішов. Але я навчилася з ним жити. І працювати. Тепер бачу все крізь об’єктив своєї камери, — розповідає Sestry Василиса Степаненко.

Цікаво, що вслід за «20 днів у Маріуполі» Мстислав Чернов зняв «2000 метрів до Андріївки», і цей фільм вже теж починає збирати нагороди — наприклад, на фестивалі «Санденс».

2. «Ти — космос»

Головна нагорода Golden Octopus кінофестивалю у Страсбурзі, Special mention на кінофестивалі Leeds International Film Festival, два головних приза (Золоте око та приз від каналу Cine+Frisson) на Паризькому міжнародному фестивалі фантастичного кіно (PIFFF), приз за найкращу режисуру FilmFestival Cottbus у Німеччині, приз за найкращу акторську гру Міжнародного фестивалю в Салоніках, за найкращий художній фільм Science+Fiction Festival в Італії. 

Дебют стрічки відбувся на кінофестивалі TIFF у Торонто, після чого її показали в Каннах, де вона отримала нагороду First Cut Lab Award в межах Каннського кіноринку Marché du Film. «Ти — космос» має звання одного з кращих фільмів року за версією Британського інституту кіномистецтва. І це фільм ще навіть не вийшов у широкий прокат. 

Режисер та сценарист Павло Остріков працював над фільмом 7 років. За сюжетом, український далекобійник Андрій летить до чорної діри на вантажному космічному кораблі, але стається вибух — і Земля зникає. Андрій залишається чи не єдиним живим у цілому Всесвіті. Аж тут зв'язок з ним встановлює французька вчена Катрін, і вони домовляються летіти назустріч одне одному. Подорож триває кілька років. 

— Кожен відчував себе самотнім, навіть якщо має друзів і близьких йому людей, — каже режисер Павло Остріков. — У кожному фільмі я показую якісь виходи з цієї ситуації. Що треба знайти ще когось, що ми маємо спілкуватися, маємо йти на контакт, шукати собі подібних і вибиратися з цієї ями. Це дійсно велика проблема — не тільки конкретної людини, а й людства.

В Україні стрічка буде представлена в кінотеатрах навесні 2025 року.

3. «БожеВільні»

Перший у світі художній фільм про каральну психіатрію в СРСР здобув головну нагороду на Міжнародному фестивалі ОКО Global у Болгарії. Також художник-постановник стрічки Іван Тищенко отримав премію «За художнє рішення» на кінофестивалі Alexandre Trauner Art/Film Festival в Угорщині. 

Стрічку «БожеВільні» режисера Дениса Тарасова презентували на Варшавському кінофестивалі в жовтні 2024 року. Фільм розповідає історію Андрія Довженка, який жив у СРСР в 70-ті роки ХХ сторіччя. Його відправили до психіатричної лікарні через любов до західної рок-музики, яка тоді була заборонена. Перед героєм постає вибір — співпрацювати з КДБ і вийти із психлікарні чи розповісти про дисидентів, яких радянський режим закатував у психіатричних лікарнях.

Зйомки стрічки «БожеВільні» проходили в Києві у психіатричній лікарні ім. Павлова, на території якої художник-постановник Іван Тищенко відтворив поверх та подвір'я клініки 70-х. Головну роль зіграв Костянтин Темляк, який зараз служить у ЗСУ.

— Ще рік тому я не міг відповісти на питання, чи варто зараз, під час повномасштабної війни, вкладатися в кіно чи театр, — каже Костянтин Темляк. — Але сьогодні точно знаю, що варто. Соціальний адреналін, що був на початку вторгнення, спадає, а триматися треба. І якщо ми не будемо давати якісний український контент, то ця лакуна заповниться чимось іншим.

‍4. «Назавжди-назавжди»

Перемога на Міжнародному німецькому кінофестивалі Film Festival Cottbus, премія FIPRESCI (Приз Міжнародної критики), головний приз на Міжнародному кінофестивалі у Стамбулі в межах програми міжнародного конкурсу.

Драма «Назавжди-назавжди» — це історія про дорослішання підлітків на тлі нестабільності в суспільстві й нестачі уваги від батьків. Її світова прем'єра відбулася на Венеційському кінофестивалі в програмі Orrizonti Extr у вересні 2023 року. 

— Цей фільм — пісня любові, присвячена розгубленим підліткам кінця 90-х, які виросли серед пострадянської руїни й добре засвоїли правило: якщо тебе ніхто не полюбить, ти не виживеш, — пояснює режисерка Анна Бурячкова.

5. «Степне»

Перемога в категорії «Найкраща режисура» на Міжнародному кінофестивалі в Локарно (Швейцарія), а також «Приз глядацьких симпатій» на 35-ому кінофестивалі «Trieste Film Festival» в Італії. 

Дія фільму розгортається на тлі приголомшливих українських зимових пейзажів, зникаючих сіл і зростаючого відчуття відчуження між людьми в пострадянському суспільстві. «Степне» — це історія Анатолія, який повертається додому з великого міста, щоб доглядати за вмираючою матір’ю. Відхід матері, возз’єднання з братом і коханою жінкою змушують його замислитися над життєвим вибором, який він зробив. Аж раптом, перед самою смертю, мати розповідає Анатолію про скарб, який закопала в сараї…

— Момент прощання та зникнення дуже цікавить мене, оскільки я спостерігаю, як відходить частина минулого моєї країни та минулого моїх батьків, — каже режисерка Марина Врода. — Природа старих українських сіл, люди, які ще живуть там, але вже поза системою — все це несе в собі красу вмирання, що вражає.

6. «Морена»

«Найкращий художній фільм» за версією Tokyo Horror Film Festival у Японії.

«Морена» — перший український треш-фолк-горор з елементами еротики. 

Закохані Аня і Юрко приїжджають погостювати до батьків дівчини в українське карпатське селище. На святкуванні Івана Купала місцева серцеїдка Іванка, яку прозвали Мореною, кладе око на Юрка та причаровує його.

— Сучасні фільми жахів я взагалі дивитися не можу, — зізнається режисер Сергій Альошечкін. — Вони депресивні, нудні. Жанр від цього багато втрачає, тому що фільми жахів—  для розваги, а не для читання моралі.

Фільм знімали ще до повномасштабної війни — в 2018, але в широкий прокат він вийшов восени 2024. Тому жахи в ньому багатьма українцями сприймаються не так щоб дуже лякаючими.

7. «Jamala. Songs of freedom»

Перемога на фестивалі Cannes Corporate Media & TV Awards у Каннах.

— Читаю і не можу повірити в це, — написала Джамала у себе в соцмережах про документальний фільм, знятий центральним відділом новин «Голос Америки». — З майже 800 заявок із 46 країн журі Канн обрало саме цей документальний фільм, який переміг і отримав «Золотого дельфіна» у категорії «Human Concerns and Social Issues. Цей фільм про нас, про кожного з нас. У кожному кадрі те, що переживають українці вже три роки. А ще тут про нашу відчайдушну боротьбу за свою свободу. 

8. «Медовий місяць»

Гран-прі журі «Золотий Атлас» на Міжнародному кінофестивалі в Аррасі, гран-прі «Скіфського оленя» на кінофестивалі «Молодість».

Прем'єра фільму «Медовий місяць» відбулася на 81-му Венеційському кінофестивалі. 

Це психологічна драма з елементами трилеру про пару, що опинилась у своїй квартирі в передмісті Києва під час російської окупації. 

— «Медовий місяць» добре виконує свою місію, — каже режисерка фільму Жанна Озірна Sestry. — Я сприймаю цей проєкт як культурну дипломатію, тобто для мене це фільм, який розтлумачує для іноземців дійсність України, яку вони не до кінця розуміють.

9. «Вибухи біля музею»

Найкращий документальний короткий метр на Warsaw Film Festival.

Документальна короткометражна стрічка про грабіж Херсонського художнього музею під час окупації від режисерів Романа Хімея і Яреми Малащука.

До пограбування російськими окупантами Херсонський краєзнавчий музей містив найбільшу та найдавнішу колекцію старожитностей південної України. У музеї було представлено понад 173 000 артефактів, що охоплюють сім тисячоліть, — від скіфського золота до зброї Другої світової війни. За два тижні до того, як українці звільнили Херсон, російські окупаційні війська здійснили стратегічну крадіжку, викравши з краєзнавчого музею багатовікову українську історію. Поки росіяни безперервно обстрілюють деокуповане місто, музей відкриває свої двері для екскурсії порожніми виставковими залами…

10. «Яремчук: Незрівнянний світ краси»

Найкасовіша документальна стрічка в історії українського національного прокату. Загальні касові збори — понад 15,2 мільйони гривень.

— Це фільм, де через одну людину розказана історія цілої епохи української музики 70-80-х, — каже режисер Артем Григорян.

Продюсеркою фільму стала донька Назарія — Марія Яремчук:

— Коли я відкривала домашні архіви команді, неочікувано для себе знайшла відео, які раніше не бачила. Приміром, де тато мене фотографує. Оскільки я зовсім його не пам'ятаю, бо була крихітною, коли він пішов з життя, такі моменти — безцінні.