Мобілізація. Слово, яке турбує зараз усе суспільство. Генерал Залужний прямо говорить, що українському війську бракує людей. Він звернувся з відповідною заявою до політичного керівництва й попросив підготувати законопроєкт щодо призову до війська.
Набір на військову службу йде дуже важко. Ми бачимо, що на блокпостах намагаються вручати повістки. Прикордонна служба обмежує виїзд чоловіків. Суспільство вкрай незадоволене ситуацією. Разом з тим українські військові, які пішли добровольцями або за призовом, не знають, коли вони звільняться. Дехто з них знаходиться на передовій з початку повномасштабного вторгнення. І, звичайно, їм хотілося б знати, скільки саме вони служитимуть — 24 місяці чи 36, як звучить в різних проєктах.
Але мобілізація — це не лише справа військових. Генерал Забродський, який є заступником головнокомандувача, ще перед початком повномасштабного вторгнення пояснював: воює не лише армія — воює ціле суспільство.
Хто спочатку пішов до Збройних Сил України? Добровольці, патріоти, які відчували, що без них українська армія не вистоїть перед російською навалою. Була й інша категорія чоловіків і жінок, які не мали бажання йти добровольцями, але є законослухняними громадянами й розуміли, що Україні потрібно підставити плече. Вони звернулися до ТЦК, а коли отримали повістки, не ухилялися від мобілізації, а пішли до ЗСУ. Всі ці люди зараз боронять нашу країну, і всім їм величезна повага. Але їх не вистачає.
Ми бачимо, що РФ перевела економіку на військові рейки. Це стосується й призову. Величезні гроші платять російським солдатам. Росіяни призивають в'язнів, злочинців, усіх кого завгодно: життя їхнє нічого не варте й тому їх набагато більше, ніж українських військових.
Наші збройні сили воюють якісно. Втрати російської армії на деяких ділянках фронту в п'ять разів перевищують втрати української. І лише за умови збереження такого балансу ми зможемо виграти — адже в Росії в стільки ж разів більше населення та її мобілізаційний потенціал набагато більший за наш.
Справедливість в основі мобілізації. Досвід Ізраїлю
Але як нам зробити, щоб українські люди пішли воювати? І чому вони не йдуть? Якщо ми подивимося на приклад Ізраїлю, то коли там оголошується мобілізація, велика кількість ізраїльтян повертається з різних країн добровільно або збирається самостійно на пунктах збору. Під час великої мобілізації взагалі виникає проблема з великою кількістю людей, з тим, щоб кожен з них був потрібний. У нас — інша проблема. Людей бракує. Хто мав би вирішити цю проблему? Очевидно, в нормальному, здоровому суспільстві з цією метою створюються уряди національної єдності задля об'єднання суспільства.
Для проведення мобілізації враховується величезна кількість факторів. Один з них, як це не дивно, справедливість. В Ізраїлі колишні міністри, колишні депутати, ті, хто не зайнятий на державній роботі, діти, родичі чинних міністрів і депутатів — серед перших, хто йде до армії. Так само й відомі люди, актори. Ми чудово знаємо, що герої відомого ізраїльського серіалу «Фауда» про ізраїльський спецназ, який дивилося й багато українців, в перших лавах мобілізувалися до Армії оборони Ізраїлю.
В нас теж є багато акторів, режисерів, відомих людей, які в перші дні пішли воювати. Достатньо згадати Олега Сенцова, є українські актори, режисери, працівники театрів, які загинули на фронті. Але очевидно, що далеко не всі там. Черга людей, які хочуть виїхати з країни залишається велика. Все це через те, що справедливості в країні не існує. За яким принципом тебе будуть призивати — незрозуміло.
Кожна мобілізація — це велика втрата для економіки, оскільки люди, які йдуть захищати країну, залишають свої робочі місця. Українські підприємства припиняють виробляти продукцію, надходить менше податків, а податки потрібні для того, щоб платити кошти тій же армії. І саме через це мобілізація — справа не лише військових, це справа цілого уряду, верховного головнокомандувача. Президент повинен звернутися до людей. Він повинен організувати підготовку такого закону, який, з одного боку, буде відповідати всім інтересам української економіки, а з іншого — задовольняти потреби армії.
А ще — закон не повинен обмежувати права людини. Український омбудсмен Дмитро Лубінець, виступаючи під час обговорення першого законопроєкту про мобілізацію, який подав Кабінет Міністрів, жорстко його розкритикував і зауважив, що він порушує права людини, бо якщо тебе не знайшли ТЦК, тобі можуть заблокувати картки, продати чи арештувати твоє майно, не продовжити паспорт, поки ти перебуваєш за кордоном…
В Ізраїлі такого немає. Якщо люди за кордоном і там працюють, ніхто їх силою кликати в армію не буде. Разом з тим багато добровольців повертаються з-за кордону, аби воювати.
Хто відповідає за мобілізацію
Отже, мобілізація складається з цілої низки факторів. По-перше, має бути лідер, і в країні, яка воює, це Верховний Головнокомандувач, тобто президент Володимир Зеленський. По-друге, має бути скоординована робота всіх міністерств, відомств. У нас же виходить так, що тему мобілізації, як гарячу картоплину, яку ніхто не хоче тримати в руках, перекидають від одного до іншого. Кажуть, армія має за це відповідати або — лише президент має за це відповідати… За це мають відповідати всі! І президент, і армія. А для того, щоб відповідали всі, треба, щоб між усіма учасниками політичного процесу була довіра.
А що робити з суспільством, яке не хоче мобілізуватися? Частина, звичайно, хоче, йде добровольцями, виконує свій обов'язок перед країною, але значна частина тікає. Тому що наше суспільство виховувалося в недовірі до власної країни.
Якщо ми хочемо дійсно перемогти (а ми обов'язково переможемо), ми маємо знайти в собі сили кардинально змінитися в усьому. Ми маємо змінити підходи до державного управління, яке потребує єдності. Потрібен уряд національної довіри або, якщо хочете, уряд національного порятунку (бо зараз нам дійсно потрібно говорити про національний порятунок).
Ми повинні знімати більше якісних патріотичних фільмів і серіалів. Ми повинні припинити показувати програми, які принижують українців і українську мову. Ми повинні думати про нашу економіку, об'єднати уряд, який мав би порахувати, чого нам вартує мобілізація і якою є стратегія нашої перемоги.
Стратегія перемоги
Кожен із нас повинен знати, за що саме ми воюємо. І президент повинен це сформулювати. Без стратегії перемоги, якій би вірили люди, перемогти дуже складно.
...Так, представники влади часто говорили, що в Росії вже закінчилися ракети, що немає чим нас бомбардувати, що вистачить хіба на один залп… Але це не так. Росія виробляє ракети, закуповує їх у Північної Кореї, веде перемовини про зброю з Іраном. І ми це відчуваємо й бачимо на власні очі під час обстрілів наших міст і сіл.
Суспільству потрібно сказати правду, а правда — в побудові правильної стратегії. Стратегія полягає в об'єднанні суспільства і політичних сил. Безумовно, всі політичні сили мають розподілити між собою відповідальність за нашу перемогу. Депутати мають займатися парламентською дипломатією й виїжджати за кордон, а не так, як зараз, коли фактично їм заборонено це робити. Урядовці мають скоординовано працювати над ефективною мобілізацією і над тим, щоб зберегти нашу економіку, а не так, як зараз, перекладати всю відповідальність на військових. Військові повинні працювати в чіткій координації з Верховним Головнокомандувачем і з урядом. А медіа, суспільство мають зробити все, щоб усі проросійські настрої, всі фільми, серіали, шоу, які принижували українців, нарешті назавжди зникли з наших екранів. Тому що ми — сильна нація, нація переможців. Тільки треба повірити в це самим.
Журналіст, народний депутат України. До обрання у Верховну Раду працював журналістом, продюсером, медіаменеджером — пройшов шлях від кореспондента до керівника національної телекомпанії. Працюючи у журналістиці, створював демократичні проукраїнські медіа, боровся проти наступів на свободу слова. Створював телевізійні канали СТБ, Тоніс, ТВі. У 2013-му році заснував «Еспресо» — телеканал Майдану, який з перших днів цілодобово висвітлював події Революції Гідності. До парламенту вперше був обраний у 2012-му році. Як народний депутат України та член Комітету Верховної Ради України з питань свободи слова та інформації зосередив свою законотворчу роботу на професійних питаннях — регулюванні медіапростору. Є співголовою депутатської групи з міжпарламентських зв’язків з Республікою Польща.
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
%20(1).avif)
